Препарат застосовувати внутрішньо. Якщо добова доза не перевищує 400 мг, слід приймати 1 раз на добу. Дозу більше 400 мг слід розділити на 2 прийоми. При гострих психотичних епізодах початкова доза, що рекомендується, становить 400-800 мг, максимальна добова доза – трохи більше 1200 мг. Безпека доз понад 1200 мг/добу не вивчали. У зв'язку з цим такі дози не слід застосовувати. Підтримуючу дозу або коригування дози необхідно встановлювати індивідуально відповідно до реакції пацієнта. Підтримуюче лікування проводити у мінімальній ефективній дозі, яку встановлює лікар індивідуально.
Для пацієнтів із переважно негативною симптоматикою рекомендується призначати препарат у дозі 50 мг (1/2 таблетки 100 мг) до 300 мг на добу. Дозу підбирати індивідуально. Оптимальна доза становить близько 100 мг на добу.
Пацієнти похилого віку. Безпеку амісульприду у пацієнтів похилого віку оцінювали в обмеженій кількості пацієнтів. Цей лікарський засіб слід застосовувати у цій підгрупі пацієнтів з особливою обережністю, враховуючи ризик розвитку артеріальної гіпотензії та седативних ефектів. Пацієнтам з нирковою недостатністю також може знадобитися зниження дози препарату (див. розділ «Особливості застосування»).
Порушення функції нирок. Оскільки амісульприд виводиться нирками, при порушенні функції нирок у пацієнтів з кліренсом креатиніну 30-60 мл/хв добову дозу необхідно зменшити наполовину, а для пацієнтів з кліренсом креатиніну 10-30 мл. /хв – до третини.
У зв'язку з недостатніми даними щодо застосування амісульприду пацієнтам з тяжкою нирковою недостатністю (кліренс креатиніну <10 мл/хв) рекомендується проводити ретельний моніторинг стану таких пацієнтів.
Порушення функції печінки. Оскільки препарат слабко метаболізується в організмі, зниження його дози при порушенні функції печінки не потрібне.
Особливості застосування
Злоякісний нейролептичний синдром. Як і при застосуванні інших нейролептиків, при лікуванні амісульпридом можливий розвиток злоякісного нейролептичного синдрому (який може призвести до смерті), що характеризується гіпертермією, ригідністю м'язів, дисфункцією периферичної нервової системи, порушенням свідомості, підвищенням рівня КФК у сироватці крові. У разі розвитку гіпертермії, особливо при застосуванні високих доз, всі антипсихотичні препарати, включаючи амісульприд, необхідно відмінити.
Довжина інтервалу QT. Амісульприд може викликати дозозалежне подовження інтервалу QT на ЕКГ, що підвищує ризик появи небезпечних шлуночкових аритмій типу мерехтіння-тремтіння шлуночків. Ризик розвитку серйозних шлуночкових аритмій підвищується при брадикардії, гіпокаліємії у разі вродженого або набутого подовженого інтервалу QT (комбінація з препаратами, що збільшують інтервал Q-).
Якщо клінічна ситуація дозволяє, перед застосуванням препарату рекомендується переконатися у відсутності факторів, які можуть сприяти розвитку цього порушення ритму: брадикардія менше 55 уд/хв; порушення електролітного балансу, зокрема гіпокаліємія вроджений подовжений інтервал Q-; одночасне застосування препаратів, здатних викликати виражену брадикардію (<55 уд/хв), гіпокаліємію, зниження серцевої провідності або подовження інтервалу QT (див. розділи «Протипоказання» та «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»). /p>
Хворим, яким потрібне тривале лікування нейролептиками, до початку лікування необхідно зробити ЕКГ.
Мозковий інсульт. Існують дані, що у пацієнтів похилого віку з деменцією, яких лікували деякими атиповими антипсихотиками, спостерігався підвищений ризик розвитку мозкового інсульту. Механізм, що лежить в основі такого підвищеного ризику, невідомий. Не може бути виключений підвищений ризик, пов'язаний з іншими антипсихотичними засобами, та інших груп хворих. У разі наявності у пацієнтів фактора ризику інсульту головного мозку препарат слід застосовувати з обережністю.
Пацієнти похилого віку з деменцією. У пацієнтів похилого віку з психозом, пов'язаним з деменцією, які приймають антипсихотичні засоби, збільшується ризик смерті. Результати досліджень, проведених серед пацієнтів, які приймали переважно атипові антипсихотичні засоби, показали, що порівняно з плацебо ризик смерті підвищився в 1,6-1,7 раза. Хоча причини летального результату під час клінічних досліджень, які проводили з атиповими антипсихотичними засобами, були різними, більшість летальних випадків були або з кардіоваскулярних (наприклад, серцева недостатність, раптовий летальний кінець), або з інфекційних (наприклад, пневмонія) причин. Доступні дані вказують, що традиційні антипсихотичні засоби можуть підвищувати летальність, як і атипові антипсихотичні засоби. Роль антипсихотичних засобів та особливостей організму пацієнта у підвищенні летальності залишається нез'ясованою.
Венозні тромбоемболії. При застосуванні антипсихотичних засобів були зареєстровані випадки венозної тромбоемболії (ВТЕ). Оскільки пацієнти, які приймають антипсихотичні засоби, часто мають придбані фактори ризику ВТЕ, то перед початком лікування препаратом Солерон або на фоні такого лікування слід визначити можливі фактори ризику ВТЕ та вжити запобіжних заходів.
Рак молочної залози. Амісульприд може підвищувати рівень пролактину. У зв'язку з цим призначати амісульприд пацієнтам з наявністю раку молочної залози в особистому або сімейному анамнезі потрібно з обережністю, а при терапії цим лікарським засобом потрібне ретельне спостереження.
Гіперглікемія. Повідомлялося про випадки гіперглікемії або порушення толерантності до глюкози та розвитку або загострення цукрового діабету у пацієнтів, які лікувалися деякими антипсихотичними препаратами, в т. ч. з амісульпридом (див. розділ &la; Побічні реакції»).
Потрібно проводити клінічний та лабораторний моніторинг відповідно до чинних рекомендацій у пацієнтів, які отримують лікування препаратом Солерон. Особливу увагу слід приділити пацієнтам із цукровим діабетом або з факторами ризику розвитку цукрового діабету. При виявленні гіперглікемії, пов'язаної із застосуванням препарату, необхідно розглянути питання про відміну препарату.
Судороги. Амісульприд може знижувати судомний поріг, тому необхідний особливий нагляд пацієнтів із судомами в анамнезі, які приймають Солерон.
Особливі групи пацієнтів. Оскільки амісульприд виводиться нирками, при порушенні функції нирок дозу необхідно зменшити або розглянути можливість іншого лікування (див. розділ «Спосіб застосування та дози»). Дані щодо пацієнтів з тяжкою нирковою недостатністю відсутні.
Пацієнтам похилого віку препарат Солерон, як і інші нейролептики, слід застосовувати з обережністю через можливий ризик розвитку артеріальної гіпотензії або седативного ефекту. Для таких пацієнтів може знадобитися зниження дози препарату через порушення функції нирок.
Необхідно з обережністю застосовувати Солерон при хворобі Паркінсона, оскільки він може призвести до погіршення перебігу захворювання. Амісульприд слід застосовувати лише при неможливості уникнути лікування нейролептиками.
Синдром відміни. Після різкої відміни високих доз антипсихотичних засобів були описані випадки синдрому відміни. Було описано розвиток симптомів відміни, у тому числі нудота, блювання та безсоння, після різкої відміни антипсихотиків, які застосовували у високих дозах. Повідомлялося про розвиток мимовільних рухових порушень (таких як акатизія, дистонія, дискінезія). У зв'язку з цим доцільним є поступове скасування амісульприду.
Гіперпролактинемія. Амісульприд може збільшувати рівень пролактину (див. розділ «Побічні реакції»). Пацієнтам з гіперпролактинемією та/або потенційно пролактинзалежною пухлиною слід перебувати під наглядом під час лікування Амісульприд (див. розділ «Протипоказання»).
Інше. При застосуванні антипсихотиків, у тому числі амісульприду, повідомляли про розвиток лейкопенії, нейтропенії, агранулоцитозу. Підвищення температури тіла або інфекції нез'ясованої етіології можуть вказувати на лейкопенію (див. розділ «Побічні реакції») та вимагати негайного гематологічного дослідження.
Не рекомендується застосовувати цей препарат у поєднанні з алкоголем, допамінергічними протипаркінсонічними засобами, протипаразитарними засобами, які можуть провокувати torsades de pointes; з метадоном, леводопою, нейролептиками або препаратами, які здатні провокувати torsades de pointes (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).
Препарат містить лактозу, тому не рекомендований для застосування у пацієнтів з недостатністю лактази, галактоземії або синдромом порушення всмоктування глюкози або галактози.
Препарат містить 30 або 60 мг натрію кроскармеллозу (згідно з дозуванням лікарського засобу Солерон 100 або Солерон 200). Це необхідно враховувати при розрахунку добової норми споживання натрію для пацієнтів, які приймають натрій-контрольовану дієту.