Карбамазепін-Дарниця пігулки по 200 мг, 20 шт.

По 10 таблеток у контурній чарунковій упаковці; по 2 контурні чарункові упаковки в пачці.

Таблетки.

Основні фізико-хімічні властивості: таблетки білого або білого з кремовато-рожевим відтінком кольору, плоскоциліндричної форми, з фаскою та ризиком.

Як протисудомний засіб карбамазепін ефективний при фокальних (парціальних) судомних нападах (простих і комплексних), що супроводжуються або не супроводжуються вторинною генералізацією, при генералізованих тоніко-клонічних судомних нападах, а також комбінації зазначених типів нападів.

Механізм дії карбамазепіну з'ясований лише частково. Карбамазепін стабілізує мембрани перезбуджених нервових волокон, попереджає виникнення повторних нейрональних розрядів та знижує синаптичне проведення збудливих імпульсів. Цілком можливо, що головним механізмом дії лікарського засобу є запобігання повторному утворенню натрійзалежних потенціалів дії в деполяризованих нейронах шляхом блокади натрієвих каналів, яка залежить від тривалості застосування та вольтажу.

Зниження вивільнення глутамату та стабілізація мембран нейронів може пояснити протисудомну дію лікарського засобу; антиманіакальний ефект карбамазепіну може бути обумовлений пригніченням метаболізму допаміну та норадреналіну.

У клінічних дослідженнях при застосуванні карбамазепіну в якості монотерапії у пацієнтів з епілепсією (особливо у дітей та підлітків) було відзначено психотропну дію лікарського засобу, яка частково проявлялась позитивним впливом на симптоми тривожності та депресії, а також зниженням дратівливості та агресивності. За даними низки досліджень, вплив карбамазепіну на когнітивну функцію та психомоторні показники залежало від дози і було або сумнівним, або негативним. В інших дослідженнях було відзначено позитивний вплив лікарського засобу на показники, що характеризують увагу, здатність до навчання та запам'ятовування.

Як нейротропний засіб карбамезепін ефективний при деяких неврологічних захворюваннях: так, наприклад, він запобігає больовим нападам при ідіопатичній та вторинній невралгії трійчастого нерва. Крім того, карбамазепін застосовують для полегшення нейрогенного болю при різних станах, у тому числі при сухоті спинного мозку, посттравматичних парестезіях та постгерпетичної невралгії. При синдромі алкогольної абстиненції карбамазепін підвищує поріг судомної готовності (при цьому стані знижений) і зменшує вираженість таких клінічних проявів синдрому як збудливість, тремор, порушення ходи. У хворих на нецукровий діабет центрального генезу лікарський засіб зменшує діурез та почуття спраги.

Підтверджено, що карбамазепін як психотропний засіб ефективний при афективних порушеннях: для лікування гострих маніакальних станів, для підтримуючого лікування біполярних афективних (маніакально-депресивних) розладів (як монотерапія, так і в поєднанні з нейролептичними) препаратами літію).

Всмоктування. Після прийому карбамазепін всмоктується майже повністю, хоча трохи повільно. Після одноразового прийому таблетки максимальна концентрація у плазмі (Cmax) досягається через 12 годин. Клінічно значущих відмінностей у ступені всмоктування активної речовини після застосування різних лікарських форм карбамазепіну для застосування внутрішньо не відзначається. Після одноразового прийому 400 мг карбамазепіну середнє значення Cmax незміненої активної речовини досягає близько 4,5 мкг/мл.

Прийом їжі істотно не впливає на швидкість та ступінь всмоктування карбамазепіну.

Рівноважні концентрації лікарського засобу в плазмі крові досягаються в межах 1−2 тижнів, що залежить від індивідуальних особливостей метаболізму (аутоіндукція ферментних систем печінки карбамазепіном, гетероіндукція іншими лікарськими засобами, що застосовуються одночасно), а також від стану пацієнта , дози лікарського засобу та тривалості лікування Спостерігаються суттєві індивідуальні відмінності значень рівноважних концентрацій у терапевтичному діапазоні: більшість пацієнтів ці значення коливаються від 4 до 12 мкг/мл (17−50 мкмоль/л). Концентрації карбамазепіну-10,11-епоксиду (фармакологічно активного метаболіту) досягають майже 30% порівняно з концентраціями карбамазепіну.

Біодоступність різних препаратів карбамазепіну може відрізнятися, що може призвести до зниження ефекту при застосуванні лікарського засобу або ризику появи епілептичних нападів на фоні прийому лікарського засобу або появи надмірних побічних ефектів.
Розподіл. За умови повної абсорбції карбамазепіну обсяг розподілу становить від 0,8 до 1,9 л/кг.

Карбамазепін проникає крізь плацентарний бар'єр. Зв'язування карбамазепіну з білками плазми становить 70 & 80 %. Концентрація незміненого карбамазепіну в спинномозковій рідині та слині пропорційна частці незв'язаної з білками активної речовини (20−30 %). Концентрація карбамазепіну в грудному молоці становить 25−60% від його рівня у плазмі крові.

Метаболізм. Карбамазепін метаболізується в печінці переважно епоксидним шляхом, у результаті чого утворюються основні метаболіти – 10,11-трансдіолове похідне та його кон'югат з глюкуроновою кислотою. Основним ізоферментом, що забезпечує біотрансформацію карбамазепіну в карбамазепін-10,11-епоксид, є цитохром Р450 3А4. В результаті цих метаболічних реакцій утворюється також і «малий» метаболіт − 9-гідрокси-метил-10-карбамоїлакридан. Після одноразового перорального застосування карбамазепіну приблизно 30% активної речовини визначається у сечі у вигляді кінцевих продуктів епоксидного метаболізму. Інші важливі шляхи біотрансформації карбамазепіну призводять до утворення різноманітних моногідроксилатних похідних, а також N-глюкуроніду карбамазепіну, який утворюється за участі уридилдифосфат-глюкуронозилтрансферази (UGT2В7).
Виведення. Після одноразового прийому лікарського засобу внутрішньо період напіввиведення незміненого карбамазепіну становить у середньому 36 годин, а після повторного прийому – ndash; в середньому 16−24 години (внаслідок аутоіндукції монооксигеназної системи печінки) залежно від тривалості лікування. У пацієнтів, які одночасно приймають інші лікарські засоби, що індукують ту ж ферментну систему печінки (наприклад, фенітоїн, фенобарбітал), період напіввиведення карбамазепіну становить у середньому 9-10 годин. Середній період напіввиведення метаболіту 10,11-епоксиду із плазми крові становить приблизно 6 годин після разового перорального прийому лікарського засобу.

Після одноразового перорального прийому карбамазепіну в дозі 400 мг 72 % прийнятої дози виводиться із сечею, а 28 % – з калом. Майже 2 % від прийнятої дози виводиться із сечею у незміненому вигляді та близько 1 % – у вигляді фармакологічно активного метаболіту 10,11-епоксиду.

Особливості фармакокінетики в окремих груп пацієнтів
Діти. Дітям через швидку елімінацію карбамазепіну для підтримки терапевтичних концентрацій лікарського засобу може знадобитися застосування більш високих доз карбамазепіну з розрахунку міліграм на кілограм маси тіла порівняно з дорослими.

Пацієнти похилого віку. Немає даних, які б свідчили про те, що фармакокінетика карбамазепіну змінюється у пацієнтів похилого віку (порівняно з молодими людьми).

Пацієнти з порушеннями функції нирок або печінки. Даних про фармакокінетику карбамазепіну у пацієнтів з порушеннями функції нирок або печінки зараз немає.

Протиепілептичні засоби. Карбамазепін.
Код АТХ N03A F01.

Цитохром Р450 3А4 (CYP3A4) є основним ферментом, який каталізує утворення активного метаболіту карбамазепіну-10,11-епоксиду. Одночасне застосування інгібіторів CYP3A4 може призвести до підвищення концентрації карбамазепіну в плазмі, що, у свою чергу, може призвести до розвитку побічних реакцій. Одночасне застосування індукторів CYP3A4 може посилювати метаболізм карбамазепіну, що призводить до потенційного зниження концентрації карбамазепіну у сироватці крові та терапевтичного ефекту. Подібним чином, припинення прийому індуктора CYP3A4 може знижувати швидкість метаболізму карбамазепіну, що призводить до підвищення рівня карбамазепіну в плазмі крові.

Карбамазепін є потужним індуктором CYP3A4 та інших ферментних систем фази I та фази II у печінці, тому може знижувати концентрацію інших лікарських засобів у плазмі крові, які переважно метаболізуються CYP3A4 шляхом індукції їх метаболізму.

Людська мікросомальна епоксидгідролаза є ферментом, відповідальним за утворення 10,11-трансдіолпохідних карбамазепіну-10,11-епоксиду. Одночасне застосування інгібіторів людської мікросомальної епоксидгідролази може призвести до підвищення концентрації карбамазепіну-10,11-епоксиду в плазмі.

Лікарські засоби, які можуть підвищувати рівень карбамазепіну в плазмі.

Оскільки підвищення рівня карбамазепіну в плазмі може призводити до появи небажаних реакцій (таких як запаморочення, сонливість, атаксія, диплопія), то дозування лікарського засобу необхідно відповідно коригувати та/або контролювати його рівень у плазмі при одночасному застосуванні з наведеними нижче препаратами .

Анальгетики, протизапальні препарати: декстропропоксифен, ібупрофен.

Андрогени: даназол.

Антибіотики: макролідні антибіотики (наприклад, еритроміцин, тролеандоміцин, йозаміцин, кларитроміцин, ципрофлоксацин).

Антидепресанти: дезіпрамін, флуоксетин, флувоксамін, нефазодон, пароксетин, тразодон, вилоксазин.

Протиепілептичні: стирипентол, вігабатрін.

Протигрибкові засоби: азоли (наприклад, ітраконазол, кетоконазол, флуконазол, вориконазол). Пацієнтам, які отримують лікування вориконазолом або ітраконазолом, можуть бути рекомендовані альтернативні протиепілептичні засоби.

Антигістамінні препарати: лоратадин, терфенадін.

Антипсихотичні препарати: оланзапін, локсапін, кветіапін.

Протитуберкульозні препарати: ізоніазид.

Противірусні препарати: інгібітори протеази для лікування ВІЛ (наприклад, ритонавір).

Інгібітори карбоангідрази: ацетазоламід.

Серцево-судинні препарати: дилтіазем, верапаміл.

Препарати для лікування захворювань шлунково-кишкового тракту: циметидин, омепразол.

Міорелаксанти: оксибутинін, дантролен.

Антиагрегантні препарати: тіклопідін.

Дінші речовини: грейпфрутовий сік, нікотинамід (у дорослих, лише у високих дозах).

Лікарські засоби, які можуть підвищувати рівень активного метаболіту карбамазепіну-10,11-епоксиду у плазмі крові.

Оскільки підвищений рівень активного метаболіту карбамазепіну-10,11-епоксиду в плазмі може призвести до розвитку побічних реакцій (наприклад, запаморочення, сонливість, атаксія, диплопія), слід контролювати рівень карбамазепіну в плазмі та/або відповідним чином коригувати одночасному застосуванні з такими препаратами: локсапін, кветіапін, примідон, прогабід, вальпроєва кислота, валноктамід та валпромід.

Лікарські засоби, які можуть знижувати рівень карбамазепіну в плазмі.

Можливо буде потрібна корекція дози лікарського засобу при одночасному застосуванні з наведеними нижче препаратами.

Протиепілептичні препарати: фелбамат, метсуксимід, окскарбазепін, фенобарбітал, фенсуксимід, фенітоїн (щоб уникнути інтоксикації фенітоїном та субтерапевтичної концентрації карбамазепіну, рекомендується скоригувати концентрацію 1 ), фосфенітоїн, примідон і клоназепам (хоча дані щодо його суперечливі).

Протипухлинні препарати: цисплатин або доксорубіцин.

Протитуберкульозні препарати: рифампіцин.

Бронходилататори або протиастматичні препарати: теофілін, амінофілін.

Дерматологічні препарати: ізотретиноїн (змінює біодоступність та/або кліренс карбамазепіну та карбамазепіну-10,11-епоксиду; необхідно контролювати концентрацію карбамазепіну в плазмі крові).

Взаємодія з іншими речовинами: препарати лікарських трав, що містять звіробій (Hypericum perforatum).

Мефлохін може виявляти антагоністичні властивості щодо протиепілептичного ефекту карбамазепіну. Відповідно, дозу лікарського засобу необхідно відкоригувати.

Вплив карбамазепіну на рівень у плазмі одночасно призначених лікарських засобів.

Карбамазепін може знижувати рівень деяких лікарських засобів у плазмі крові та зменшувати або нівелювати їх ефекти. Можлива корекція дози наступних препаратів відповідно до клінічних вимог.

Анальгетики, протизапальні препарати: бупренорфін, метадон, парацетамол (тривале застосування карбамазепіну з парацетамолом (ацетамінофеном) може бути пов'язане з розвитком гепатотоксичності), феназон (антипірин), трамадол.

Антибіотики: доксициклін, рифабутин.

Антикоагулянти: пероральні антикоагулянти (наприклад, варфарин, фенпрокоумон, дикумарол та аценокумарол). Одночасне застосування може призвести до зниження концентрації пероральних антикоагулянтів, що спричиняє ризик тромбозу. Тому, якщо одночасне застосування необхідне, рекомендується ретельніший моніторинг ознак і симптомів тромбозу.

Антидепресанти: бупропіон, циталопрам, міансерин, нефазодон, сертралін, тразодон, трициклічні антидепресанти (наприклад, іміпрамін, амітриптилін, нортриптилін, кломіпрамін).

Протиблювотні: аперпітант.

Протиепілептичні препарати: клобазам, клоназепам, етосукцимід, фелбамат, ламотриджин, окскарбазепін, примідон, тіагабін, топірамат, вальпроєва кислота, зонісамід. Повідомлялося як про підвищення рівня фенітоїну в плазмі крові внаслідок дії карбамазепіну, так і його зниження, і про поодинокі випадки збільшення рівня мефенітоїну в плазмі крові. У виняткових випадках це може стати причиною стану сплутаності свідомості і навіть коми.

Протигрибкові препарати: ітраконазол, вориконазол, кетоназол. Пацієнтам, які отримують лікування вориконазолом або інтраконазолом, можуть бути рекомендовані альтернативні протиепілептичні засоби.

Антигельмінтні препарати: празиквантел, альбендазол.

Протипухлинні препарати: іматініб, циклофосфамід, лапатініб, темсіролімус.

Нейролептичні препарати: клозапін, галоперидол та бромперидол, оланзапін, кветіапін, рисперидон, зипразидон, арипіпразол, паліперидон.

Противірусні препарати: інгібітори протеази для лікування ВІЛ (наприклад, індинавір, ритонавір, саквінавір).

Анксіолітики: алпразолам, мідазолам.

Бронходилататори або протиастматичні препарати: теофілін.

Контрацептивні препарати: гормональні контрацептиви. У пацієнток, які приймають гормональні контрацептиви, може зменшитися ефективність контрацепції та раптово розпочатись міжменструальна кровотеча (слід розглянути можливість застосування альтернативних методів контрацепції).

Серцево-судинні препарати: блокатори кальцієвих каналів (група дигідропіридину), наприклад фелодипін, ізрадипін, дигоксин, хінідин, пропранолол, симвастатин, аторвастатин, ловастатин, церивастатин, івабра

Кортикостероїди: преднізолон, дексаметазон.

Засоби, що застосовуються для лікування еректильної дисфункції: тадалафіл.

Імунодепресанти: циклоспорин, еверолімус, такролімус, сиролімус.

Тіреоїдні препарати: левотироксин.

Взаємодія з іншими препаратами: препарати, що містять естрогени та/або прогестерони (слід розглянути альтернативні методи контрацепції); бупренофін, гестрінон, тіболон, тореміфен, міансерин, сертралін.

Комбінації лікарських засобів, що вимагають окремого розгляду

Одночасне застосування карбамазепіну та леветирацетаму може призвести до посилення токсичності карбамазепіну.

Одночасне застосування карбамазепіну та ізоніазиду може призвести до посилення гепатотоксичності ізоніазиду.

Одночасне застосування карбамазепіну та препаратів літію або метоклопраміду, а також карбамазепіну та нейролептиків (галоперидол, тіоридазин) може призвести до посилення побічних неврологічних ефектів (у разі останньої комбінації навіть при терапевтичних рівнях у плазмі крові).

Комбінована терапія карбамазепіном та деякими діуретиками (гідрохлортіазид, фуросемід) може призвести до виникнення симптоматичної гіпонатріємії.

Карбамазепін може антагонізувати ефекти недеполяризуючих міорелаксантів (наприклад, панкуронія). Може виникнути необхідність підвищення доз цих лікарських засобів, а пацієнтам потрібно ретельний моніторинг внаслідок можливості швидкого, ніж очікується, завершення нейром'язової блокади.

Карбамазепін, як і інші психотропні лікарські засоби, може знижувати переносимість алкоголю, тому пацієнтам рекомендується утримуватись від вживання алкоголю.

Протипоказана взаємодія

Оскільки карбамазепін структурно близький до трициклічних антидепресантів, його не рекомендується застосовувати одночасно з інгібіторами МАО; перед початком застосування лікарського засобу необхідно припинити прийом інгібітора МАО (щонайменше за два тижні або раніше, якщо це дозволяють клінічні обставини).

Лікування з вориконазолом може бути неефективним.

Вплив на серологічні дослідження

Карбамазепін може дати хибнопозитивний результат ВЕРХ-аналізу (високоефективна рідинна хроматографія) для визначення концентрації перфеназину.

Карбамазепін та 10,11-епоксид можуть дати хибнопозитивний результат імунологічного аналізу за методикою поляризованої флуоресценції для визначення концентрації трициклічних антидепресантів.

діюча речовина: carbamazepine;
1 таблетка містить карбамазепіну 200 мг;

допоміжні речовини: целюлоза мікрокристалічна, крохмаль картопляний, повідон, кремнію діоксид колоїдний безводний, натрію кроскармелоза, магнію стеарат.

Здатність пацієнта, який приймає карбамазепін, до швидкої реакції (особливо на початку терапії або під час добору дози) може бути порушена внаслідок виникнення запаморочення та сонливості, тому при керуванні автомобілем або іншими механізмами пацієнту слід бути обережним.

У тварин пероральне застосування карбамазепіну призводило до розвитку дефектів. 

У дітей, матері яких страждають на епілепсію, відзначається схильність до порушень внутрішньоутробного розвитку, у тому числі вроджених вад розвитку. Повідомлялося про ймовірність того, що карбамазепін, як і більшість протиепілептичних засобів, підвищує частоту цих порушень, проте переконливих доказів у рамках контрольованих досліджень монотерапії карбамазепіном відсутні. Також повідомлялося про асоційовані із застосуванням карбамазепіну порушення внутрішньоутробного розвитку та вроджені вади розвитку, у тому числі про щілини хребта та інші вроджені аномалії, наприклад щелепно-лицеві дефекти, кардіоваскулярні вади розвитку, гіпоспадії та аномалії розвитку різних систем організму.

Слід мати на увазі такі дані.

• Застосування карбамазепіну вагітними жінками, хворими на епілепсію, потребує особливої уваги.
• Якщо жінка, яка отримує карбамазепін, завагітніла, планує вагітність або в період вагітності з'являється необхідність застосування лікарського засобу, слід ретельно зважити потенційну користь від застосування лікарського засобу та можливий ризик (особливо у І триместрі вагітності).
• Жінкам репродуктивного віку по можливості карбамазепін слід призначати як монотерапію.
• Рекомендується призначати мінімальні ефективні дози та здійснювати моніторинг рівня карбамазепіну в плазмі.
• Пацієнток необхідно поінформувати про можливість підвищення ризику розвитку вроджених вад розвитку та слід надавати їм можливість антенатального скринінгу.
• У період вагітності не слід переривати ефективну протиепілептичну терапію, оскільки загострення захворювання загрожуватиме здоров'ю як матері, так і дитини. 

Спостереження та профілактика. Відомо, що в період вагітності можливий розвиток недостатності фолієвої кислоти. Протиепілептичні лікарські засоби можуть підвищувати рівень недостатності фолієвої кислоти, тому рекомендується додаткове призначення фолієвої кислоти до та в період вагітності.

Новонароджені. З метою профілактики порушень згортання крові у новонароджених рекомендується призначати вітамін К1 матерям протягом останніх тижнів вагітності та новонародженим дітям. 

Відомі кілька випадків судом та/або пригнічення дихання у новонароджених, кілька випадків блювання, діареї та/або поганого апетиту у новонароджених, що пов'язують з прийомом карбамазепіну та інших протисудомних препаратів. 

Період годування груддю. Карбамазепін проникає в грудне молоко (25−60% концентрації в плазмі крові). Переваги грудного вигодовування з віддаленою ймовірністю розвитку побічних ефектів у немовляти слід ретельно зважити. Матері, які отримують карбамазепін, можуть годувати грудьми за умови, що дитина спостерігається з приводу розвитку можливих побічних реакцій (наприклад, надмірної сонливості, алергічних реакцій шкіри).

Фертильність. Дуже рідко повідомлялося про випадки порушення фертильності у чоловіків та/або відхилення від норми показників сперматогенезу.

Дітям, враховуючи швидшу елімінацію карбамазепіну, може знадобитися застосування більш високих доз лікарського засобу (з розрахунку на кілограм маси тіла) порівняно з дорослими. Таблетки Карбамазепін-Дарниця можна приймати дітям від 5 років.

• Епілепсія: складні або прості парціальні судомні напади (з втратою або без втрати свідомості) з вторинною генералізацією або без неї; генералізовані тоніко-клонічні судомні напади; змішані форми судомних нападів.

• Карбамазепін можна застосовувати як монотерапію, так і у складі комбінованої терапії.
• гострі маніакальні стани; підтримуюча терапія при біполярних афективних розладах для профілактики загострень або для ослаблення клінічних проявів загострення.
• Синдром алкогольної абстиненції.
• Ідіопатична невралгія трійчастого нерва та невралгія трійчастого нерва при розсіяному склерозі (типова та атипова).
• Ідіопатична невралгія язикоглоткового нерва.

Лікарський засіб не слід призначати:

• при встановленій гіперчутливості до карбамазепіну або до подібних до хімічного відношення лікарських засобів (таких як трициклічні антидепресанти), або до будь-якого іншого компонента лікарського засобу;
• при атріовентрикулярній блокаді;
• пацієнтам з пригніченням кісткового мозку в анамнезі;
• пацієнтам з печінковою порфірією (наприклад, з гострою інтермітуючою порфірією, змішаною порфірією, пізньою порфірією шкіри) в анамнезі;
• у комбінації з інгібіторами моноаміноксидази (MAO).

Карбамазепін слід призначати перорально; добову дозу лікарського засобу розділити на 2 & minus; 3 прийоми. Лікарський засіб можна приймати незалежно від вживання їжі, запиваючи невеликою кількістю рідини, наприклад, склянкою води. 

Перед початком лікування пацієнти, які потенційно є носіями HLA-А*3101 алелі за походженням, у разі можливості повинні пройти обстеження на наявність алелі, оскільки в цьому випадку застосування карбамазепіну може спровокувати розвиток тяжких побічних реакцій з боку шкіри.

Епілепсія

Лікування починати із застосування низької добової дози з поступовим підвищенням дози лікарського засобу, яку необхідно відкоригувати з урахуванням потреб кожного пацієнта.

Для підбору оптимальної дози лікарського засобу може бути корисним визначення рівня карбамазепіну в плазмі. Особливо у випадку комбінованої терапії терапевтичні дози слід розраховувати на основі визначення рівня карбамазепіну в плазмі та ефективності.

Дорослі: рекомендована початкова доза лікарського засобу становить по 100−200 мг 1−2 рази на добу. Потім дозу повільно збільшувати до досягнення оптимального ефекту. Часто добова доза становить 800 & 1200 мг. Деяким пацієнтам може бути необхідна доза лікарського засобу, що досягає 1600 мг і навіть 2000 мг на добу. 

Пацієнти похилого віку: пацієнтам похилого віку через можливу лікарську взаємодію дозу лікарського засобу слід підбирати зважено.

Діти: лікування можна розпочинати з застосування 100 мг на добу; дозу поступово підвищувати – щотижня на 100 мг.

Звичайна доза лікарського засобу становить 10−20 мг/кг маси тіла на добу (у кілька прийомів).

Дітям з 15 років – дозування як у дорослих.

Якщо можливо, карбамазепін слід призначати як монотерапію, але у разі застосування з іншими лікарськими засобами також рекомендується режим поступового підвищення дози препарату.

При призначенні карбамазепіну додатково до поточної протиепілептичної терапії дозу слід поступово підвищувати, не змінюючи дози поточного(их) застосовуваного(их) протиепілептичного(их) препарату(ів) або, у разі потреби, коригуючи її.

Гострі маніакальні стани та підтримуюча терапія при біполярних афективних розладах діапазон доз – від 400 до 1600 мг на добу; зазвичай – від 400 до 600 мг на добу, розділених на 2−3 прийоми. При гострому маніакальному стані рекомендується досить швидке підвищення дози, тоді як для забезпечення оптимальної толерантності в рамках підтримуючої терапії при біполярних розладах рекомендується поступове підвищення малими дозами.

Синдром алкогольної абстиненції

Середня доза – по 200 мг 3 десь у добу. У тяжких випадках протягом перших днів дозу можна збільшити (до дози по 400 мг 3 рази на добу). При тяжких проявах алкогольної абстиненції лікування починати комбінацією лікарського засобу з седативно-снодійними препаратами (наприклад, з клометіазолом, хлордіазепоксидом), дотримуючись наведених вище вказівок з дозування. Після завершення гострої фази застосування лікарського засобу можна продовжувати як монотерапію. 

Ідіопатична невралгія трійчастого нерва та невралгія трійчастого нерва при розсіяному склерозі (типова та атипова). Ідіопатична невралгія язикоглоткового нерва початкова доза лікарського засобу становить 200-400 мг на добу (100 мг 2 рази на добу для пацієнтів похилого віку). Її слід повільно підвищувати до зникнення больових відчуттів (зазвичай до дози по 200 мг 3-4 рази на добу). Для більшості пацієнтів доза лікарського засобу 200 мг 3. 4 рази на добу є достатньою для підтримки безболісного стану. У деяких випадках може бути потрібна добова доза 1600 мг. Після зникнення больових відчуттів дозу поступово знижувати до мінімальної підтримуючої.

На початку лікування карбамазепіном або при застосуванні великої початкової дози лікарського засобу або при лікуванні пацієнтів похилого віку часто виникають певні типи небажаних реакцій, наприклад з боку ЦНС (запаморочення, головний біль, атаксія, сонливість, загальна слабкість, диплопія), з сторони шлунково-кишкового тракту (нудота, блювання) або алергічні реакції шкіри. 

Дозалежні небажані реакції зазвичай проходять протягом декількох днів, як спонтанно, так і після тимчасового зниження дози лікарського засобу. Розвиток небажаних реакцій з боку ЦНС може бути наслідком відносного передозування лікарського засобу або значних коливань концентрацій активної речовини у плазмі. У таких випадках рекомендується проводити моніторинг рівня активної речовини у плазмі крові та розподілити добову дозу лікарського засобу на дрібніші (наприклад, на 3−4) окремі дози. 

Побічні реакції виникали з такою частотою: дуже часто (≥ 1/10); часто (≥ 1/100, < 1/10); нечасто (≥ 1/1000, ≤ 1/100); рідко (≥ 1/10000, ≤ 1/1000); дуже рідко (≤ 1/10000), включаючи окремі випадки.

З боку органів зору: дуже рідко – порушення акомодації (наприклад, затуманювання зору), помутніння кришталика, кон'юнктивіт, підвищення внутрішньоочного тиску.

З боку органів слуху та вестибулярного апарату: дуже рідко – розлади слуху, наприклад, дзвін у вухах, підвищення або зниження слухової чутливості, порушення сприйняття висоти звуку. 

З боку респіраторної системи, органів грудної клітки та середостіння: дуже рідко – реакції підвищеної чутливості з боку легень, що характеризуються лихоманкою, задишкою, пневмонітом або пневмонією.

З боку шлунково-кишкового тракту: дуже часто – нудота блювота; часто – сухість в роті; нечасто – діарея чи запор; рідко – абдомінальний біль; дуже рідко – глосит, стоматит, панкреатит.

З боку печінки та жовчовивідних шляхів: дуже часто – підвищення рівня ГГТ (внаслідок індукції ферменту печінки), що зазвичай немає клінічного значення; часто – підвищення рівня лужної фосфатази; нечасто – підвищення рівня трансаміназ; рідко – гепатит холестатичного, паренхіматозного (гепатоцелюлярного) або змішаного типів; синдром зникнення жовчних шляхів, жовтяниця; дуже рідко – гранулематозний гепатит, печінкова недостатність.

З боку нирок та сечовивідної системи: дуже рідко – тубулоінтерстиціальний нефрит, ниркова недостатність, порушення функції нирок (наприклад, альбумінурія, гематурія, олігурія, підвищення рівня сечовини в крові/азотемія), прискорене сечовипускання, затримка сечі.

З боку ендокринної системи: часто – набряки, затримка рідини, збільшення маси тіла, гіпонатріємія та зниження осмолярності плазми внаслідок ефекту, подібного до дії антидіуретичного гормону, що в поодиноких випадках призводить до гіпергідратації, що супроводжується летаргією, блюванням, головним болем, сплутаністю свідомості та неврологічними розладами; дуже рідко – підвищення рівня пролактину крові, що супроводжується або не супроводжується такими проявами як галакторея, гінекомастія, порушення метаболізму кісткової тканини (зниження рівня кальцію та 25-гідроксихолекальциферолу в плазмі крові), що призводить до остеомаляції/остеопорозу; в окремих випадках – підвищення концентрації холестерину, включаючи холестерин ліпопротеїдів високої щільності та тригліцериди.

З боку обміну речовин метаболізму: рідко – недостатність фолатів, зниження апетиту; дуже рідко − гостра порфірія (гостра інтермітує порфірія та змішана порфірія), негостра порфірія (пізня порфірія шкіри).

З боку нервової системи: дуже часто – запаморочення, атаксія, сонливість, загальна слабкість, загальмованість; часто – головний біль, диплопія, порушення акомодації (наприклад, затуманювання зору); нечасто – аномальні мимовільні рухи (наприклад, тремор, «пурхаючий» тремор, дистонія, тик), ністагм; рідко – орофаціальна дискінезія, порушення руху очей, порушення мови (наприклад, дизартрія або невиразна мова), хореоатетоз, периферична невропатія, парестезії, м'язова слабкість та парез; дуже рідко – порушення смакових відчуттів, злоякісний нейролептичний синдром, асептичний менінгіт з міоклонією та периферичною еозинофілією, дисгевзія.

З боку психіки: рідко – галюцинації (зорові чи слухові), депресія, втрата апетиту, занепокоєння, агресивність, ажитація, сплутаність свідомості; дуже рідко – активація психозу.

З боку серцево-судинної системи: рідко – порушення внутрішньосерцевої провідності; артеріальна гіпертензія або гіпотензія; дуже рідко – брадикардія, аритмія, атріовентрикулярна блокада із синкопе, циркуляторний колапс, застійна серцева недостатність, загострення ішемічної хвороби, тромбофлебіт, тромбоемболія (наприклад, емболія судин легень).

З боку крові та лімфатичної системи: дуже часто – лейкопенія; часто – тромбоцитопенія, еозинофілія; рідко – лейкоцитоз, лімфаденопатія, дефіцит фолієвої кислоти; дуже рідко – агранулоцитоз, апластична анемія, панцитопенія, еритроцитарна аплазія, анемія, мегалобластна анемія, гостра інтермітує порфірія, змішана порфірія, пізня порфірія шкіри, ретикулоцитоз, гемолітична анемія.

З боку імунної системи: рідко – мультиорганна гіперчутливість уповільненого типу з лихоманкою, шкірними висипаннями, васкулітом, лімфаденопатією; ознаками, що нагадують лімфому; артралгіями, лейкопенією, еозинофілією, гепатоспленомегалією та зміненими показниками функції печінки та синдромом зникнення жовчних проток (деструкція та зникнення внутрішньопечінкових жовчних проток), що зустрічаються у різних комбінаціях. Можуть бути порушення інших органів (наприклад, печінки, легенів, нирок, підшлункової залози, міокарда, товстої кишки); дуже рідко – асептичний менінгіт з міоклонусом та периферичною еозинофілією; анафілактична реакція, ангіоневротичний набряк, гіпогамаглобулінемія. 

З боку шкіри та підшкірної клітковини: дуже часто – алергічний дерматит, кропив'янка, іноді у тяжкій формі; рідко – ексфоліативний дерматит, еритродермія; рідко – системний червоний вовчак, свербіж; дуже рідко – синдром Стівенса-Джонсона (у деяких країнах Азії також повідомлялося про це небажане явище з частотою виникнення «рідко»), токсичний епідермальний некроліз, фоточутливість, мультиформна та вузликова еритема, гіперемія, порушення пігментації шкіри, пурпура, акне, підвищена пітливість, посилене випадання волосся, гірсутизм.

З боку опорно-рухової системи та сполучної тканини: рідко – м'язова слабкість, дуже рідко – артралгія, м'язовий біль, спазми м'язів, порушення кісткового метаболізму (зниження рівня кальцію та 25-гідроксихолекальциферолу в плазмі крові, що може призвести до остеомаляції або остеопорозу). 

З боку репродуктивної системи: дуже рідко – статева дисфункція/імпотенція/еректильна дисфункція, порушення сперматогенезу (зі зниженням кількості/рухливості сперматозоїдів).

Загальні порушення: дуже часто – загальна слабкість.

Лабораторні показники: дуже часто – підвищення рівня ГГТ (викликане індукцією печінкових ферментів), яке зазвичай немає клінічної значимості; часто – збільшення рівня лужної фосфатази у крові; нечасто – збільшення рівня трансаміназ; дуже рідко – збільшення внутрішньоочного тиску, збільшення рівня холестерину в крові, збільшення рівня ліпопротеїнів високої щільності, збільшення рівня тригліцеридів у крові, зміна показників функції щитовидної залози: зниження рівня L-тироксину (FT4, T4, T3) та підвищення рівня тиреостимулюючого гормону, що, як правило не супроводжується клінічними проявами; збільшення рівня пролактину в крові, гіпогаммаглобулінемія.

Побічні реакції на основі спонтанних повідомлень (частота невідома)

Наведені нижче побічні реакції були отримані при постреєстраційному застосуванні лікарського засобу зі спонтанних повідомлень та літературних джерел інформації. Оскільки спонтанні повідомлення, неможливо встановити точну кількість пацієнтів і достовірно оцінити частоту виникнення побічних реакцій, тому їх частоту класифікують як «невідомо».

Інфекційні та паразитарні захворювання: реактивація вірусу герпесу людини VI типу.

З боку системи крові та лімфатичної системи: недостатність кісткового мозку.

З боку нервової системи: седативний ефект, погіршення пам'яті.

З боку шлунково-кишкового тракту: коліт.