Топіромакс таблетки по 100 мг, 30 шт.

По 10 таблеток у блістері, по 3 блістери в картонній пачці.

Таблетки, вкриті плівковою оболонкою.
Основні фізико-хімічні властивості: таблетки по 100 мг таблетки круглої форми з двоопуклою поверхнею, вкриті плівковою оболонкою жовтого кольору.

Топірамат відноситься до класу сульфаматзаміщених моносахаридів. Точний механізм протисудомної та профілактичної дії проти мігрені топірамату невідомий. Виявлено три фармакологічні властивості топірамату, які можуть бути пов'язані з його протиепілептичною ефективністю. Топірамат блокує натрієві канали і пригнічує виникнення повторних потенціалів на тлі тривалої деполяризації мембрани нейрона. Топірамат підвищує частоту активації Габай-рецепторів g-амінобутиратом (ГАБА), а також збільшує здатність ГАБА індукувати потік іонів хлору в нейрони, що свідчить про властивість топірамату посилювати активність цього інгібіторного нейротрансмітера. Ця дія не блокується флумазенілом, антагоністом бензодіазепіну. До того ж топірамат не збільшує тривалості часу, коли іонні канали відкриті, що відрізняє топірамат від барбітуратів, які модулюють Габай-рецептори.

Топірамат може модулювати бензодіазепін-нечутливий підтип Габай-рецепторів внаслідок суттєвих відмінностей у протиепілептичних властивостях топірамату та бензодіазепінів. Топірамат перешкоджає здатності каїнату активувати підтип каїнат/АМПК (&-аміно-3-гідрокси-5-метилізоксазол-4-пропіонова кислота) глутаматних рецепторів, але не має явного впливу на активність N-метил-D-аспартату (NMDA) серед підтипу NMDA -Рецепторів. Ці ефекти топірамату дозозалежні при концентрації препарату в плазмі від 1 мкмоль до 200 мкмоль, з мінімальною активністю в межах від 1 мкмоль до 10 мкмоль. Крім того, топірамат пригнічує активність деяких ізоферментів карбоангідрази. За виразністю цей фармакологічний ефект топірамату значно поступається ацетазоламіду - відомому інгібітору карбоангідрази, тому ця активність топірамату не можна вважати основним компонентом його протиепілептичної активності.

Фармакокінетичний профіль топірамату в порівнянні з іншими протиепілептичними засобами характеризується тривалим періодом напіввиведення, лінійним характером фармакокінетики, переважно нирковим кліренсом, відсутністю суттєвого зв'язування з білками крові та відсутністю клінічно значущих активних метаболітів. Топірамат не є потужним індуктором ферментів, які метаболізуються лікарські засоби, його можна застосовувати незалежно від їди, немає необхідності в моніторингу концентрації топірамату в плазмі крові. Відомо, що клінічні дослідження не показали достовірного зв'язку між концентраціями у плазмі крові та ефективністю чи побічними реакціями.

Всмоктування. Топірамат швидко всмоктується та ефективно. При пероральному застосуванні 100 мг топірамату здоровим добровольцям середня максимальна концентрація у плазмі (Cmax) 1,5 мкг/мл досягалася протягом 2-3 годин (max). Після перорального застосування топірамату з радіоактивною міткою та оцінки радіоактивності сечі було встановлено, що середній рівень всмоктування пероральної дози 100 мг 14С-топірамату становить не менше 81%. Їжа не має клінічно важливого впливу на біодоступність топірамату.

Розподіл. З білками плазми зв'язується 13-17% топірамату. Показано, що ділянка із слабкою здатністю зв'язуватися з топіраматом в/на еритроцитах досягає порога насичення при концентраціях у плазмі більше 4 мкг/мл. Обсяг розподілу змінюється обернено пропорційно дозі. Після одноразового прийому дози від 100 до 1200 мг значення середнього уявного обсягу розподілу становить 0,80-0,55 л/кг. Величина обсягу розподілу залежить від статі: у жінок вона становить приблизно 50% від значень, що спостерігаються у чоловіків, пов'язують із вищим вмістом жирової тканини в організмі жінок; ця різниця не є клінічно важливою.

Виведення. Основним шляхом виведення незміненого топірамату (не менше 81% від дози) та його метаболітів у людини є нирки. Близько 66% дози 14С-топірамату виводиться у незміненому вигляді із сечею протягом 4 днів. При застосуванні 50 мг і 100 мг топірамату 2 рази на день середній нирковий кліренс становить близько 18 мл/хв і 17 мл/хв відповідно, що свідчить про канальцеву реабсорбцію топірамату в нирках. Ці дані узгоджуються з результатами досліджень на щурах, яким топірамат застосовували одночасно з пробенецидом та спостерігали суттєве підвищення ниркового кліренсу топірамату. Після перорального застосування плазмовий кліренс становить 20-30 мл/хв.

Лінійність. Топірамат має низьку міжсуб'єктну варіабельність концентрацій у плазмі крові, тому його фармакокінетичні властивості є передбачуваними. Фармакокінетика топірамату є лінійною, кліренс залишається постійним, а площа під кривою «концентрація-час» збільшується дозопропорційно після застосування доз у діапазоні від 100 мг до 400 мг здоровим добровольцям. У пацієнтів з нормальною функцією нирок рівноважна концентрація у плазмі досягається протягом 4-8 днів. Значення максимальної концентрації після багаторазового перорального застосування 100 мг топірамату 2 рази на день здоровим добровольцям становить 6,76 мкг/мл. Після багаторазового прийому доз по 50 та 100 мг 2 рази на добу середній період напіввиведення топірамату з плазми становить приблизно 21 годину.

Одночасне застосування з іншими протиепілептичними лікарськими засобами. Багаторазове застосування топірамату в дозах від 100 до 400 мг 2 рази на добу одночасно з фенітоїном або карбамазепіном демонструє дозопропорційне зростання концентрації топірамату в плазмі.

Порушення функції нирок. У хворих з помірними та тяжкими порушеннями функції нирок плазмовий та нирковий кліренс топірамату знижується (СLCR £ 70 мл/хв). Як наслідок, для заданої дози препарату у пацієнтів з порушенням функції нирок очікуються високі рівноважні концентрації топірамату в плазмі порівняно з пацієнтами з нормальною функцією нирок. Пацієнтам з відомими порушеннями функції нирок може знадобитися більше часу для досягнення рівноважної концентрації після прийому кожної дози. Пацієнтам з помірними та тяжкими порушеннями функції нирок рекомендується половина від звичайної початкової та підтримуючої доз. Топірамат ефективно виводиться із плазми шляхом гемодіалізу. Збільшений час гемодіалізу може спричинити зниження концентрації топірамату нижче рівня, необхідного для підтримки протисудомного ефекту. Щоб уникнути швидких знижень концентрації топірамату в плазмі крові під час гемодіалізу, може знадобитися додаткова доза. При доборі дози слід враховувати:

• тривалість діалізного періоду;
• швидкість кліренсу діалізної системи;
• значення ниркового кліренсу топірамату у пацієнта, який перебуває на діалізі.

Порушення функції печінки. У пацієнтів з порушеннями функції печінки середнього та тяжкого ступеня кліренс топірамату знижується в середньому до 26%. Тому пацієнтам з порушеннями функції печінки топірамат слід застосовувати з обережністю.

Пацієнти похилого віку. У пацієнтів похилого віку, які не мають захворювань нирок, кліренс топірамату не змінюється.

Фармакокінетика у дітей віком до 12 років.

Фармакокінетичні властивості топірамату у дітей, як і у дорослих, виявлені при вивченні додаткової терапії, мають лінійний характер із дозоннезалежним кліренсом та стійкими рівнями концентрації у плазмі крові, підвищуються пропорційно дозі. Однак діти мають більш високий рівень кліренсу та більш короткий період напіввиведення. Отже, рівні концентрації топірамату в плазмі крові для тих самих доз в міліграмах на 1 кг маси тіла можуть бути нижчими для дітей порівняно з такими у дорослих. Як і у дорослих, протиепілептичні лікарські засоби, які індукують печінкові ферменти, зменшують стабільні рівні концентрації топірамату у плазмі.

Протиепілептичні засоби. Код АТХ N03A X11.

Вплив Топіромаксу на інші протиепілептичні препарати.

Одночасний прийом Топіромаксу та інших протиепілептичних препаратів (фенітоїну, карбамазепіну, вальпроєвої кислоти, фенобарбіталу, примідону) не впливає на значення їх постійних концентрацій у плазмі крові, за винятком окремих хворих, у яких одночасний прийом Топіромаксу та феніну. у плазмі крові. Це може бути пов'язано з пригніченням специфічної ізоформи поліморфної ферменту (CYP2C19). У кожного хворого, який приймає фенітоїн і у якого розвиваються клінічні ознаки або симптоми інтоксикації, необхідно контролювати рівень фенітоїну у плазмі.

Дослідження фармакокінетичних взаємодій у пацієнтів з епілепсією показало, що додавання топірамату до ламотриджину не впливає на показник стійкої концентрації ламотриджину в плазмі при дозах топірамату від 100 до 400 мг на добу. Крім того, не було виявлено змін у показниках постійної концентрації топірамату у плазмі крові протягом або після відміни лікування ламотриджином (середня доза – 327 мг на добу).

Топірамат інгібує фермент CYP2C19 і може інтерферувати з іншими речовинами, що метаболізуються цим ферментом (наприклад з діазепамом, іміпраміном, моклобемідом, прогуанілом, омепразолом).

Вплив інших протиепілептичних препаратів на Топіромакс.

Фенітоїн та карбамазепін знижують концентрації топірамату в плазмі крові. Додавання (або відміна) фенітоїну або карбамазепіну до лікування топіромаксом може вимагати зміни доз останнього. Дозу слід підбирати, орієнтуючись на досягнення необхідного терапевтичного ефекту.

Додавання (або скасування) вальпроєвої кислоти не викликає терапевтично значущих змін концентрації топірамату в плазмі і, відповідно, не потребує зміни доз Топіромаксу.

Вплив фенобарбіталу та примідону на концентрацію топірамату не досліджувався.

« = Відсутність впливу (зміна ≤ 15%);

** = підвищення концентрації в окремих пацієнтів;

¯ = зниження концентрації у плазмі крові

НД = не досліджували;

ПЕП = протиепілептичний препарат.

Інші лікарські взаємодії.

Дігоксин. При призначенні (або скасуванні) Топіромаксу пацієнтам, які приймають дигоксин, особливу увагу необхідно приділяти регулярному моніторингу концентрації дигоксину в сироватці крові.

Засоби, що пригнічують центральну нервову систему (ЦНС). Наслідки одночасного застосування топірамату з алкоголем або іншими речовинами, що пригнічують функції ЦНС, не вивчалися. Не рекомендується приймати Топіромакс одночасно з вживанням алкоголю та препаратами, що спричиняють пригнічення ЦНС.

Препарати звіробою (Hypericum perforatum). При одночасному застосуванні топірамату та препаратів звіробою існує ймовірність виникнення ризику зменшення плазмових концентрацій топірамату і відповідно – зниження ефективності. Але клінічних досліджень цієї потенційної взаємодії не проводили.

Пероральні контрацептиви. При застосуванні комбінованих пероральних контрацептивів, що містять норетиндрон (1 мг) та етинілестрадіол (35 мг), топірамат у дозі 50-800 мг на добу суттєво не впливав на ефективність норетиндрону та у дозах 50-200 мг на добу – на ефективність етинілестрадіолу. Дози топірамату 200-800 мг на добу (у хворих на епілепсію) призводили до дозозалежного зменшення концентрації етинілестрадіолу. Істотне дозозалежне зниження ефективності етинілестрадіолу спостерігалося при дозуванні топірамату 200, 400 та 800 мг (18%, 21% та 30% відповідно) при одночасному застосуванні вальпроєвої кислоти. Клінічна значимість наведених змін невідома. Ризик зниження ефективності контрацептивів та посилення проривних кровотеч слід враховувати у пацієнток, які приймають пероральні контрацептиви разом із топіромаксом. Слід попередити пацієнток про необхідність повідомляти про будь-які зміни у тривалості та характері кровотеч. Навіть за відсутності проривних кровотеч ефективність контрацептивів може бути знижена.

Препарати літію. Відомо, що у здорових добровольців спостерігалося зниження (до 18%) AUC літію під час одночасного застосування топірамату в дозі 200 мг на добу. У пацієнтів із біполярними розладами фармакокінетика літію залишалася незмінною під час одночасного лікування топіраматом у дозах 200 мг на добу, тоді як при застосуванні топірамату у дозах 600 мг на добу спостерігалось збільшення AUC літію до 26%. Рекомендується проводити моніторинг рівня літію при одночасному застосуванні з топіраматом.

Рисперидон. При одночасному застосуванні з топіраматом у зростаючих дозах 100, 250 та 400 мг на добу спостерігалося зниження площі під кривою «концентрація-час» (AUC) рисперидону, призначеного в дозах 1-6 мг на добу, до 16% та 33% для дозувань 250 та 400 мг топірамату на добу відповідно. Однак відмінності в AUC для загальних активних метаболітів при застосуванні тільки рисперидону або у комбінації з топіраматом не є статистично значущими. Спостерігалися мінімальні зміни фармакокінетики активних метаболітів (рисперидон + 9-гідрокси), і жодних змін не спостерігалося щодо 9-гідрокси. Також не спостерігалися клінічно значущі зміни фармакокінетики активних метаболітів як рисперидону, так і топірамату. Після доповнення топірамату (250-400 мг на добу) у терапії рисперидоном (1-6 мг на добу) спостерігалося підвищення частоти проявів побічних реакцій порівняно з періодом лікування до включення топірамату (90% та 54% відповідно). Найчастішими побічними реакціями після включення топірамату до лікування рисперидоном були: сонливість, парестезії та нудота.

Гідрохлортіазид. При одночасному прийомі топірамату та гідрохлортіазиду відбувається збільшення максимальної концентрації (max) топірамату на 27% та площі під кривою концентрації (AUC) топірамату на 29%. Призначення гідрохлортіазиду пацієнтам, які приймають топірамат, може вимагати коригування дози топірамату. Фармакокінетичні параметри гідрохлортіазиду не піддавалися значним змінам при супутній терапії топіраматом. Дослідження показали зниження рівня калію в сироватці крові при застосуванні топірамату або гідрохлортіазиду, яке було більш суттєвим при застосуванні топірамату та гідрохлортіазиду у комбінації.

При одночасному призначенні пацієнтам Топіромаксу та таких препаратів, як метформін, піоглітазон необхідно приділяти особливу увагу ретельному дослідженню їхнього діабетичного статусу.

Метформін.

У дослідженні взаємодії у здорових добровольців оцінювали фармакокінетику рівноважних концентрацій метформіну та топірамату в плазмі крові при монотерапії метформіном та одночасному застосуванні метформіну та топірамату. Результати дослідження показали, що середні значення Cmax та AUC0-12h метформіну збільшувалися на 18% та 25% відповідно, тоді як середнє значення CL/F зменшувалося на 20% при застосуванні метформіну одночасно з топіраматом. Топірамат не впливав на tmax метформіну. Клінічне значення впливу топірамату на фармакокінетику метформіну невідоме. При пероральному застосуванні кліренс топірамату з плазми знижується при одночасному застосуванні з метформіном. Рівень зміни кліренсу невідомий. Клінічне значення впливу метформіну на фармакокінетику топірамату невідоме.

У разі призначення або відміни топіромаксу пацієнтам, які лікуються метформіном, слід регулярно контролювати їх діабетичний статус.

Піоглітазон.

У дослідженні взаємодії у здорових добровольців оцінювали фармакокінетику рівноважних концентрацій топірамату та піоглітазону у плазмі крові при монотерапії піоглітазоном та одночасному застосуванні піоглітазону та топірамату. Спостерігалося зниження AUCτ ss піоглітазону на 15% без змін Cmax, ss. Результат не є статистично значущим. Крім того, спостерігалося зниження Cmax, ss та AUCτ, ss активного гідроксиметаболіту на 13% та 16% відповідно та зниження Cmax, ss та AUCτ, ss активного кетометаболіту на 60%. Клінічне значення цих результатів встановлено. При одночасному призначенні пацієнтам Топіромаксу та піоглітазону необхідно регулярно контролювати їх діабетичний статус.

Глібурид. У хворих на цукровий діабет II типу при одночасному застосуванні глібенкламіду (5 мг на добу) та топірамату (150 мг на добу) спостерігається зниження AUC24 глібенкламіду на 25%. Системна дія активних метаболітів 4-транс-гідроксиглибуриду та 3-цис-гідроксиглибуриду також знижується на 13% та 15% відповідно. При супутній терапії глибуридом не спостерігалося впливу на показники фармакокінетичних параметрів топірамату. При одночасному призначенні пацієнтам топірамату та глібенкламіду необхідно приділяти особливу увагу ретельному дослідженню діабетичного статусу цих пацієнтів.

Інші види взаємодій.

Лікарські засоби, що сприяють розвитку нефролітіазу.

Одночасне застосування Топіромаксу та інших препаратів, що спричиняють виникнення нефролітіазу, може підвищувати ризик утворення конкрементів у нирках. Під час лікування Топіромаксом слід уникати застосування таких препаратів, оскільки вони можуть спричинити фізіологічні зміни, що призводять до нефролітіазу.

Вальпроєва кислота. Одночасне застосування топірамату разом з вальпроєвою кислотою викликало гіперамоніємію з або без енцефалопатії у пацієнтів, які добре переносили монотерапії зазначеними препаратами. Найчастіше симптоми зникали після припинення прийому однієї з препаратів. Зазначена побічна дія не пов'язана з фармакокінетичною взаємодією. Зв'язок розвитку гіперамоніємії монотерапії топіраматом або з одночасним застосуванням інших протиепілептичних препаратів не встановлено. Повідомлялося про випадки гіпотермії, визначеної як мимовільне зниження температури тіла до 35 С, асоційованої з одночасним застосуванням вальпроєвої кислоти і топірамату як з гіперамоніємією, так і без неї. Ця побічна реакція у пацієнтів, які застосовують топірамат та вальпроєву кислоту одночасно, може виникнути як на початку лікування топіраматом, так і після збільшення добової дози.

Варфарин. Повідомлялося про зниження ПВ/міжнародного нормованого відношення (ПТВ/МНО) у пацієнтів, які отримували топірамат у поєднанні з варфарином. Тому МНО слід ретельно контролювати у пацієнтів, які одночасно отримували топірамат та варфарин.

Інші дослідження лікарської взаємодії.

При одночасному призначенні амітриптиліну концентрація не змінюється, проте на 20% збільшується максимальна концентрація та AUC для метаболіту нортриптиліну. Концентрація топірамату при цьому не досліджувалась.

Дігідроерготамін (перорально та підшкірно). Відсутні зміни С max та AUC дигідроерготаміну та топірамату.

При застосуванні галоперидолу З max і AUC не змінювалися, при цьому на 31% збільшувалася AUC для метаболіту і не досліджувалась концентрація топірамату.

При призначенні топірамату у дозі 50 мг та пропранололу 40 мг та 80 мг Сmax та AUC пропранололу не змінювалися; на 17% збільшувалася максимальна концентрація для 4-ОН-пропранололу; на 9% та 16% збільшувалася максимальна концентрація та на 9% та 17% збільшувалася AUC топірамату.

Суматриптан (перорально та підшкірно). Відсутні зміни С max та AUC суматриптану, концентрація топірамату при цьому не досліджувалась.

Пізотифен. Відсутні зміни Сmax і AUC пізотифену та топірамату.

При призначенні дилтіазему - на 25% зменшувалася AUC для дилтіазему і на 18% зменшувалась концентрація дезацетилтіазему. Відсутні зміни Сmax і AUC N-диметилдилтіазему; при цьому на 20% збільшується AUC топірамату.

Застосування венлафаксину - відсутні зміни максимальної концентрації та AUC венлафаксину та топірамату.

Флунаризин. При призначенні дози топірамату 50 мг на 16% збільшується AUC флунаризином, при цьому відсутні зміни максимальної концентрації та AUC топірамату. AUC флунаризином збільшується на 14% у пацієнтів, які отримують лише флунаризин. Зростання впливу, можливо, пов'язане з його накопиченням у період досягнення стабільного стану.

діюча речовина: топірамат;
1 таблетка містить топірамату 100 мг;
допоміжні речовини: целюлоза мікрокристалічна лактоза моногідрат, крохмаль кукурудзяний; натрію крохмалю (тип А); кополивідон; тальк кремнію діоксид колоїдний магнію стеарат; , заліза оксид червоний (Е 172).

Топіромакс має незначний або помірний вплив на здатність керувати автотранспортом та працювати з механізмами.
Топіромакс діє на центральну нервову систему і може призвести до виникнення сонливості, запаморочення та інших подібних симптомів. Він також може викликати зорові порушення та/або помутніння зору. Зазначені побічні ефекти є досить слабкими або помірно вираженими, але можуть бути потенційно небезпечними для пацієнтів, які керують автомобілем, або для тих, хто працює з технікою, особливо у випадку, коли хворий ще не має індивідуального досвіду застосування препарату.

Вагітність. Ризик пов'язаний з епілепсією та застосуванням протиепілептичних лікарських засобів. Жінкам репродуктивного віку необхідно проконсультуватися із спеціалістом. При плануванні вагітності слід переглянути необхідність лікування антиепілептичними лікарськими засобами. Жінкам, які отримують протиепілептичні засоби, слід уникати раптового припинення лікування, оскільки це може призвести до загострення нападів та викликати серйозні наслідки як для жінки, так і для дитини в утробі матері. При можливості слід віддавати перевагу монотерапії, оскільки при комбінованій терапії протиепілептичними препаратами ризик виникнення вроджених вад вище.

Топірамат мав тератогенну активність у мишей, щурів та кроликів. У щурів топірамат проникає крізь плацентарний бар'єр.

Дані реєстру вагітностей Великобританії та Північноамериканського реєстру вагітностей та протиепілептичних лікарських засобів (NAAED) вказують на підвищений ризик вроджених вад розвитку (черепно-лицьові дефекти, зокрема вроджене розщеплення губи/піднебіння, гіпоспадія та аномалії різних систем організму) у м топіраматом у І триместрі вагітності.

Дані реєстру вагітностей свідчать, що новонароджені, чиї матері застосовували топірамат як монотерапію, мають:

• підвищений ризик розвитку вроджених вад (черепно-лицеві дефекти, зокрема вроджене розщеплення губи/піднебіння, гіпоспадія та аномалії різних систем організму) внаслідок застосування топірамату при І триместру вагітності. Дані щодо вагітностей Північноамериканського реєстру протиепілептичних лікарських засобів (NAAED) вказують на майже в 3 рази більш високу частоту випадків виникнення вад розвитку в порівнянні з контрольною групою, що не приймала протиепілептичних препаратів. Крім того, дані інших досліджень вказують на підвищення ризику тератогенних ефектів при комбінованій терапії протиепілептичними препаратами порівняно з їх застосуванням як монотерапія;
• збільшення частоти випадків народження дітей з малою масою (<2500 г) порівняно з контрольною групою;
• збільшення частоти випадків затримки внутрішньоутробного зростання плода (SGA; визначають при масі тіла новонародженого нижче 10-го відсотка з поправкою на гестаційний вік і стратифікацією по підлозі). Віддалених наслідків SGA немовлят не встановлено.

Жінкам репродуктивного віку рекомендується використовувати високоефективні методи контрацепції та розглянути альтернативні методи лікування.

Призначення при епілепсії. Жінкам репродуктивного віку рекомендується розглянути альтернативні методи лікування. При лікуванні топіраматом жінкам репродуктивного віку слід використовувати високоефективні методи контрацепції (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»). У період вагітності Топіромакс слід призначати лише після ретельного інформування жінки про відомі ризики неконтрольованої епілепсії для вагітності та можливий вплив лікарського засобу на плід. При плануванні вагітності слід проконсультуватися з лікарем для повторної оцінки лікування, а також розглянути інші методи лікування. Необхідно ретельне допологове спостереження при прийомі Топіромаксу протягом І триместру вагітності.

Призначення для профілактики мігрені. Топірамат протипоказаний для профілактики мігрені у жінок у період вагітності та у жінок репродуктивного віку, якщо вони не застосовують високоефективні методи контрацепції (див. розділи «Взаємодія з іншими лікарськими засобами) засобами та інші види взаємодій», «Протипоказання»).

Годування грудьми. Відомо, що під час досліджень на тваринах було виявлено виділення топірамату в грудне молоко. Виведення топірамату в грудне молоко людини не вивчали під час контрольованих досліджень. Обмежені спостереження припускають, що топірамат проникає у грудне молоко у великій кількості. Оскільки більшість лікарських засобів проникають у грудне молоко, необхідно вирішити питання про доцільність припинення годування груддю або відміни препарату, враховуючи ступінь його важливості для матері.

Фертильність. Дослідження на тваринах не виявили шкідливого впливу топірамату на фертильність. Вплив топірамату на фертильність людини не встановлено.

Монотерапія епілепсії. Застосовувати дітям від 6 років.
Додаткова терапія (парціальні напади з або без вторинної генералізації, первинні генералізовані тоніко-клонічні напади або напади, асоційовані з синдромом Леннокса-Гасто). Застосовувати дітям віком від 2 років.
Топірамат не рекомендується для лікування або профілактики мігрені у дітей через недостатність даних щодо безпеки та ефективності.

• монотерапія для лікування дорослих та дітей старше 6 років з парціальними епілептичними нападами з або без вторинно генералізованих нападів та з первинно генералізованими тоніко-клонічними нападами;
• додаткова терапія для лікування дорослих та дітей старше 2 років з парціальними епілептичними нападами з або без повторно генералізованих нападів, або первинно генералізованими тоніко-клонічними нападами та лікування при нападах, асоційованих з синдромом Леннокса-Гасто;
• профілактика нападів мігрені у дорослих після ретельної оцінки можливостей альтернативного лікування;
• топірамат не рекомендується для лікування гострих станів.

Підвищена чутливість до компонентів препарату.
Профілактика мігрені у вагітних та жінок репродуктивного віку, якщо вони не застосовують високоефективні методи контрацепції.

Як у дорослих, так і в дітей віком лікування слід починати з мінімальної дози, надалі поступово підбираючи ефективну дозу. Дозу препарату та рівень її підвищення слід підбирати відповідно до ефекту лікування. Препарат можна приймати незалежно від їди.

Моніторинг концентрації топірамату в плазмі не є необхідним для оптимізації лікування. У поодиноких випадках для досягнення оптимального клінічного ефекту лікування супровідна терапія фенітоїном з топіраматом може потребувати коригування дози фенітоїну. Додавання або відміна фенітоїну або карбамазепіну під час супровідної терапії топіраматом може вимагати коригування дози препарату.

Протиепілептичні препарати, включаючи топірамат, слід скасовувати поступово, щоб звести до мінімуму можливість виникнення нападів та підвищення частоти нападів незалежно від наявності випадків нападів або епілепсії в анамнезі. Добові дози знижують на 50-100 мг з тижневим інтервалом у дорослих хворих на епілепсію та на 25-50 мг у дорослих, які отримували топірамат у дозі до 100 мг на добу для профілактики мігрені. Дітям відмінність топірамату проводити поступово протягом 2-8 тижнів.

Епілепсія.

Монотерапія.

Застосування монотерапії топіраматом необхідно базувати на спостереженнях за проявами судомних нападів при скасуванні супутньої терапії протиепілептичними засобами. Якщо з міркувань безпеки немає необхідності термінової відміни супутніх протиепілептичних засобів, рекомендується послідовне зменшення їх дози приблизно на одну третину від попередньої дози протягом 2 тижнів. Після припинення прийому лікарських засобів із властивостями індукторів ферментів, які відповідають за метаболізм лікарських засобів, рівні топірамату збільшуються. Стан здоров'я хворого може вимагати зменшення доз топірамату.

Дорослі. Підбір дози слід розпочинати з прийому 25 мг топірамату на ніч протягом тижня. Надалі дозу можна збільшувати на 25-50 мг з тижневим або двотижневим інтервалом та приймати її у два прийоми. Якщо пацієнт не встигає пристосуватися до збільшення дози, можна використовувати менші збільшення дози або великі інтервали між збільшеннями. При доборі дози слід керуватися терапевтичною ефективністю.

Рекомендований рівень початкової цільової дози Топіромаксу при монотерапії у дорослих - від 100 мг до 200 мг на добу, розділену на 2 прийоми, а максимальна рекомендована доза становить 500 мг на добу. Деякі пацієнти з рефрактерними формами епілепсії добре переносять монотерапію Топіромаксом у дозі 1000 мг на добу. Зазначені рекомендації щодо дозування можуть бути придатними для всіх дорослих пацієнтів, включаючи пацієнтів похилого віку, за відсутності у них хвороб нирок.

Діти віком від 6 років.

Лікування дітей віком від 6 років слід розпочинати з прийому 0,5-1 мг/кг маси тіла топірамату на ніч протягом першого тижня. Надалі дозу можна збільшувати на 0,5-1 мг/кг маси тіла на добу з тижневим або двотижневим інтервалом; добову дозу можна розділяти на 2 прийоми. Якщо дитина не може пристосуватися до режиму добору дози, можна використовувати менше збільшення дози або тривалі інтервали між збільшеннями. При доборі дози слід керуватися терапевтичною ефективністю.

Рекомендований рівень початкової цільової дози Топіромаксу при монотерапії у дітей віком від 6 років становить 100 мг на добу залежно від клінічної відповіді (близько 2 мг/кг маси тіла на добу для дітей 6-16 років). У разі необхідності застосування менших доз слід приймати інші препарати топірамату з можливістю такого дозування.

Додаткова терапія епілепсії (парціальні напади з наявністю або відсутністю вторинної генералізації, первинні генералізовані тоніко-клонічні напади або напади, асоційовані з синдромом Леннокса-Гасто).

Дорослі. Лікування починається з добору дози шляхом прийому 25-50 мг на ніч протягом тижня. Надалі з тижневим або двотижневим інтервалом дозу можна збільшувати на 25-50 мг і розділяти на 2 прийоми. При доборі дози необхідно керуватися терапевтичним ефектом. У деяких пацієнтів ефект можна досягти при прийомі препарату 1 раз на добу.

Мінімальна ефективна доза – 200 мг. Підтримуюча доза становить від 200 до 400 мг на добу, приймати у два прийоми.

Наведені рекомендації з дозування можуть бути придатними для всіх дорослих пацієнтів, включаючи людей похилого віку, за відсутності у них захворювань нирок (див. розділ «Особливості застосування»).

Діти віком від 2 років.

Рекомендована добова доза Топіромаксу для додаткової терапії становить у середньому 5-9 мг/кг маси тіла, розділена на 2 прийоми. Лікування починати з добору дози шляхом прийому 25 мг (або менше, ґрунтуючись на дозу 1-3 мг/кг маси тіла на добу) на ніч протягом тижня. Надалі з тижневим або двотижневим інтервалом дозу можна збільшувати на 1-3 мг/кг маси тіла на добу та приймати її у два прийоми до досягнення терапевтичного ефекту. При доборі дози слід керуватися терапевтичним ефектом. Відомо, що у клінічних дослідженнях добре зарекомендувала себе доза 30 мг/кг маси тіла на добу.

Мігрень.

Дорослі.

Для профілактики нападів мігрені у дорослих рекомендована добова доза топірамату становить 100 мг, розділена на 2 прийоми. Починати з прийому 25 мг увечері протягом тижня. Надалі дозу збільшувати на 25 мг на добу з інтервалом на тиждень після кожного підвищення дози. Можна використовувати менше збільшення дози або тривалі інтервали між збільшеннями, якщо пацієнт погано переносить вказаний режим підбору дози.

У деяких пацієнтів позитивний результат досягається при добовій дозі 50 мг топірамату. Відомо, що у клінічних дослідженнях пацієнти отримували добові дози топірамату до 200 мг на добу.

Таке дозування може бути ефективним для деяких пацієнтів, проте рекомендується призначати з обережністю внаслідок запобігання підвищенню частоти виникнення побічних ефектів. При доборі дози слід керуватися терапевтичною ефективністю.

Загальні рекомендації дозування топіромаксу для спеціальних груп пацієнтів.

Порушення функції нирок. У пацієнтів з порушеннями функції нирок (CLCR ≤ 70 мл/хв) топірамат слід призначати з обережністю, оскільки плазмовий та нирковий кліренс топірамату у таких пацієнтів знижений. Таким пацієнтам потрібно більше часу для досягнення стабілізації стану після прийому кожної дози. Рекомендується половина звичайної початкової та підтримуючої дози.

Топірамат виводиться з плазми крові при гемодіалізі. Пацієнтам з термінальною стадією ниркової недостатності у дні проведення гемодіалізу рекомендується застосовувати додаткову дозу топірамату, яка становить приблизно половину добової дози. Додаткову дозу слід розділити на 2 прийоми та застосувати перед початком процедури гемодіалізу та після завершення процедури. Додаткова доза може змінюватись в залежності від характеристик обладнання для проведення гемодіалізу, яке використовується.

Порушення функції печінки. Пацієнтам з помірними та тяжкими порушеннями функції печінки топірамат слід призначати з обережністю, враховуючи знижений кліренс топірамату.

Пацієнти похилого віку. Для лікування пацієнтів похилого віку немає потреби в корекції дози за відсутності в них порушень функції нирок.

Найчастішими побічними реакціями є анорексія, зниження апетиту, брадифренія, депресія, порушення експресивної мови, безсоння, порушення координації рухів, порушення концентрації уваги, запаморочення, дизартрія, спотворення смаку, гіпестезія, летаргія, порушення пам'яті , тремор , диплопія, нечіткість зору, діарея, нудота, втома, дратівливість та зниження маси тіла.

За частотою небажані реакції класифіковані таким чином: дуже часто (≥ 1/10), часто (≥ 1/100 до <1/10), нечасто (≥ 1/1000 до <1/100), рідко (≥ 1/10000 до <1/1000) та невідомо (не може бути встановлено з доступних даних).

Інфекції та інвазії: часто - назофарингіт.

З боку крові та лімфатичної системи: часто - анемія нечасто - еозинофілія, лейкопенія, лімфаденопатія, тромбоцитопенія рідко - нейтропенія.

З боку імунної системи: часто - гіперчутливість; невідомо - алергічний набряк, набряк кон'юнктиви.

Порушення метаболізму та харчування: часто - анорексія, зниження апетиту нечасто - гіпокаліємія, збільшення маси тіла, метаболічний ацидоз, підвищення апетиту, полідипсія (патологічна спрага) рідко - гіперхлоремічний ацидоз.

>

Психічні порушення: дуже часто - депресія часто - брадифренія, безсоння, порушення експресивної мови, тривожність, сплутаність свідомості, дезорієнтація, агресія, порушення настрою, схвильованість, перепади настрою, депресивний настрій, зло , незвичайна поведінка; нечасто - суїцидальні думки, спроба самогубства, галюцинації, психотичні порушення, слухові галюцинації, зорові галюцинації, апатія, порушення спонтанної мови, порушення сну, афективна лабільність, зниження лібідо, занепокоєння, плач, дисфемія, ейфорія , порушення здатності читати, первинне безсоння, ущільнення емоційного афекту, незвичайне мислення, втрата лібідо, байдужість, інтрасомнічне розлад, відволікання, раннє пробудження, панічні реакції, піднесений настрій; рідко – манія, розлади панічного типу, відчуття відчаю, гіпоманія; невідомо – аноргазмія, порушення сексуального збудження, зниження почуття оргазму.

З боку нервової системи: дуже часто - запаморочення, парестезії, сонливість часто - порушення концентрації уваги, порушення пам'яті, амнезія, когнітивні розлади, порушення розумової діяльності, розлади психомоторних функцій, судоми, порушення координації, тремор, летаргія, гіпестезія, ністагм, дисгевзія, порушення рівноваги, дизартрія, інтенційний тремор, седація; нечасто - пригнічення свідомості, великий епілептичний напад, дефект поля зору, комплексні парціальні напади, порушення мови, психомоторна гіперактивність, непритомність, сенсорні порушення, слинотеча, гіперсомнія, афазія, повторюваність мови, гіпокінезія, дискінезія, постуральне запаморочення , порушення чутливості, паросмія, мозочкового синдрому, дизестезія, гіпогевзія, ступор, незграбність, аура, агезія, дисграфія, дисфазія, периферична нейропатія, пресинкопе, дистонія, відчуття «повзання мурашок»; рідко – апраксія, порушення циркадного ритму сну, гіперестезія, гіпосмія, аносмія, есенціальний тремор, акінезія, відсутність реакції на подразники.

З боку органу зору: часто є диплопія, нечіткість зору, розлади зору; нечасто – зниження гостроти зору, худоби, гостра міопія, незвичайні відчуття в очах, сухість очей, фотофобія, блефароспазм, посилення сльозовиділення, фотопсія, мідріаз, пресбіопія; рідко – одностороння сліпота, короткочасна сліпота, глаукома, порушення акомодації, змінено візуальне сприйняття глибини, мерехтлива худоба, набряк повік, нічна сліпота, амбліопія; невідомо - глаукома, макулопатія, розлади руху очей, набряк кон'юнктиви, увеїт.

З боку органів слуху та вестибулярного апарату: часто - вертиго, тиніт, біль у вухах нечасто - глухота, одностороння глухота, нейросенсорна глухота, почуття дискомфорту у вухах, порушення слуху.

>

З боку серцево-судинної системи: нечасто – брадикардія, синусова брадикардія, пальпітація, припливи, артеріальна гіпотензія, ортостатична гіпотензія рідко – феномен Рейно.

З боку органів дихання, грудної клітки та середостіння: часто - задишка, епістаксис, закладеність носа, ринорея, кашель, нечасто - задишка при фізичному навантаженні, параназальна синусова гіперсекреція, дисфонія. >

З боку травного тракту: часто - нудота, діарея; часто - блювання, запор, біль у верхній частині живота, диспепсія, біль у животі, сухість у роті, відчуття дискомфорту в шлунку, парестезії слизової оболонки порожнини рота, гастрит, дискомфорт у животі; нечасто - панкреатит, метеоризм, гастроезофагеальна рефлюкс нижній частині живота, гіпестезія слизової оболонки порожнини рота, кровоточивість ясен, здуття живота, відчуття дискомфорту в епігастрії, біль при пальпації живота, гіперсекреція слини, біль у ротовій порожнині, запах з рота, глоодинія.

З боку травної системи: рідко - гепатит, печінкова недостатність.

З боку шкіри та підшкірної клітковини: набряк особи; рідко – синдром Стівенса-Джонсона, мультиформна еритема, незвичайний запах шкіри, періорбітальний набряк, локалізована кропив'янка невідомо – токсичний епідермальний некроліз.

З боку кістково-м'язової системи та сполучної тканини: -скелетна скутість, біль у боці, м'язова стомлюваність; рідко – відчуття дискомфорту в кінцівках.

З боку сечовивідної системи: часто - дизурія, нефролітіаз, часте сечовипускання (полакіурія); рідко – каміння у сечовивідних шляхах, нирковоканальцевий ацидоз.

З боку репродуктивної системи: нечасто - еректильна дисфункція, статева дисфункція.

Загальні порушення: дуже часто - підвищена стомлюваність; часто – пірексія, астенія, дратівливість, розлади ходи, незвичайні відчуття, нездужання; нечасто – гіпертермія, спрага, грипоподібний стан, млявість, похолодання кінцівок, відчуття сп'яніння, відчуття тривоги; рідко – набряк особи, кальциноз; дуже рідко – генералізований набряк.

Дослідження: дуже часто - зменшення маси тіла часто - збільшення маси тіла; нечасто – наявність кристалів у сечі, аномальний результат тесту «тандем-хід», знижено кількість лейкоцитів, підвищення рівня печінкових ферментів рідко – зниження рівня бікарбонату в крові.

Симптоми: судоми, сонливість, порушення мови та зору, диплопія, порушення мислення, порушення координації, летаргія, ступор, артеріальна гіпотензія, біль у животі, ажитація, запаморочення та депресія. У більшості випадків клінічні прояви не були важкими, але були зареєстровані летальні випадки внаслідок передозування при застосуванні у комбінації кількох лікарських засобів, включаючи топірамат.

Передозування топірамату може спричинити тяжкий метаболічний ацидоз (див. «Особливості застосування»).

Лікування. При гострому передозуванні, якщо нещодавно до цього хворий приймав їжу, слід відразу промити шлунок або викликати блювоту, прийняти активоване вугілля. За необхідності проводити симптоматичну терапію. Ефективним шляхом виведення топірамату з організму є гемодіаліз. Пацієнтам рекомендується адекватне збільшення обсягу рідини.

Зберігати в оригінальній упаковці при температурі не вище 25 ° С.
Зберігати у недоступному для дітей місці.

Топіромакс - протиепілептичний препарат.