Механізм дії. Соліква - це комбінація двох діючих речовин із взаємодоповнювальними механізмами дії для покращення контролю глікемії, а саме інсуліну гларгіну (аналог базального інсуліну, головною метою якого є контроль рівнів глюкози в плазмі крові натще) та ліксісенатиду (агоніст рецепторів до ГПП-1, головною якого є контроль постпрандіальних рівнів глюкози).
Інсулін гларгін. Найважливішою дією інсуліну, включаючи інсулін гларгін, є регулювання метаболізму глюкози. Інсулін та його аналоги знижують рівень глюкози в крові за рахунок стимуляції її захоплення периферичними тканинами, зокрема, скелетними м'язами та жировою тканиною, а також пригнічення утворення глюкози у печінці. Інсулін інгібує ліполіз та протеоліз, а також стимулює синтез білків.
Ліксисенатид. Ліксисенатид є агоністом рецепторів до глюкагоноподібного пептиду-1 (ГПП-1). Рецептори ГПП-1 є мішенню природного ГПП-1 – ендогенного гормону інкретину, який потенціює глюкозозалежну секрецію інсуліну p-клітинами та пригнічує секрецію глюкагону a-клітинами підшлункової залози.
Ліксисенатид стимулює секрецію інсуліну при підвищенні рівнів глюкози в крові, не впливаючи на секрецію інсуліну при нормоглікемії, що обмежує ризик виникнення гіпоглікемії. Паралельно пригнічувана секреція глюкагону зберігається і виникнення гіпоглікемії рятувальний механізм у вигляді секреції глюкагону зберігається.
Постпрандіальне введення ліксісенатиду також уповільнює спорожнення шлунка, знижуючи таким чином швидкість абсорбції та надходження до системи кровообігу глюкози, що міститься в їжі.
Комбінація інсуліну гларгіну та ліксісенатиду не впливає на фармакодинаміку інсуліну гларгіну. Вплив комбінації інсуліну гларгіну та ліксісенатиду на фармакодинаміку ліксісенатиду не вивчався в рамках досліджень 1 фази.
З огляду на постійний профіль «концентрація/час» інсуліну гларгіну протягом 24 годин без виражених піків при його застосуванні окремо, профіль «швидкість утилізації глюкози/час» був подібний при застосуванні комбінації інсуліну гларгіну та ліксісенатиду.
Період дії інсулінів, у тому числі препарату Соліква, може відрізнятися у різних осіб і навіть бути різним у однієї людини.
Інсулін гларгін. За результатами клінічних досліджень із застосуванням інсуліну гларгіну (100 од/мл) цукрознижувальний ефект на молярній основі (тобто при застосуванні однакових доз) інсуліну гларгіну при його введенні є приблизно таким самим, як людського інсуліну.
Ліксисенатид. За результатами 28-денного плацебо-контрольованого дослідження серед пацієнтів з цукровим діабетом 2 типу застосування ліксісенатиду в дозі 5-20 мкг призводило до статистично значущого зниження постпрандіальних рівнів глюкози після сніданку, обіду та вечері. .
Спустошення шлунка. Після вживання стандартної міченої досліджуваної їжі в рамках вищезазначеного дослідження було підтверджено, що ліксісенатид уповільнює спорожнення шлунка, знижуючи таким чином швидкість постпрандіальної абсорбції глюкози. Ефект уповільнення спорожнення шлунка підтримувався до завершення дослідження.
Клінічна ефективність та безпека. Безпека та ефективність препарату Соліква з контролю глікемії оцінювалися у трьох рандомізованих клінічних дослідженнях серед пацієнтів із цукровим діабетом 2 типу:
- Додавання до метформіну (у пацієнтів, які не отримували інсулін).
- Перехід від базального інсуліну.
- Перехід від агоніста рецепторів ГПП-1.
- У кожному з досліджень з активного контролю лікування лікарським засобом Соліква призводило до клінічно та статистично значущого покращення рівнів глікованого гемоглобіну (НЬАІс).
Досягнення нижчих рівнів НЬАІс та досягнення значного зниження рівнів НЬАІс не призводило до збільшення частоти виникнення гіпоглікемії при комбінованому лікуванні порівняно з монотерапією інсуліном гларгіном.
У рамках клінічного дослідження з додаванням препарату до метформіну лікування розпочиналося з 10 розділень дозування (10 одиниць інсуліну гларгіну та 5 мкг ліксісенатиду). В рамках клінічного дослідження з переходом від базального інсуліну початкова доза становила 20 розділень дозування (20 одиниць інсуліну гларгіну та 10 мкг ліксісенатиду) або 30 розділень дозування (30 одиниць інсуліну гларгіну та 10 мкг ліксісенатиду) (див. , в. В обох дослідженнях титрування дозування здійснювалося один раз на тиждень, враховуючи рівні глюкози в плазмі натще, які визначалися самостійно.
Додавання до метформіну (у пацієнтів, які не отримували інсулін)
Клінічне дослідження серед пацієнтів з цукровим діабетом 2 типу, у яких на фоні лікування пероральним протидіабетичним препаратом не відзначалося надійного контроля захворювання. Загалом у рамках відкритого, 30-тижневого дослідження з активним контролем було рандомізовано 1170 пацієнтів з цукровим діабетом 2 типу для оцінки ефективності та безпеки препарату Соліква порівняно з окремими компонентами. інсуліном гларгіном (100 од/мл) та ліксісенатидом (20 мкг).
Пацієнти з цукровим діабетом 2 типу, які отримували лікування метформіном у вигляді монотерапії або метформіном у комбінації з іншим пероральним протидіабетичним препаратом, яким міг бути препарат сульфонілсечовини, глинід, інгібітор натрійзалежного котранспортера глюкози-2 (НЗКТГ-2-4) яких не відзначалося належного контролю захворювання на фоні даного лікування (рівні НЬАІс коливалися в межах від 7,5 до 10,0% у пацієнтів, які раніше отримували метформін у вигляді монотерапії, та в межах від 7,0% до 9,0% у пацієнтів , які раніше отримували лікування метформіном у комбінації з іншим пероральним іроідіабсічним препаратом, були включені у вступний період протягом 4 тижнів.
Протягом цієї вступної фази здійснювалася оптимізація лікування метформіном, а прийом інших пероральних протидіабетичних препаратів припинявся. Наприкінці вступного періоду пацієнти, у яких продовжувався відзначатися неналежний контроль захворювання (рівні НЬАІс коливалися в межах від 7 до 10%), були рандомізовані до груп, які отримували препарат Соліква, інсулін гларгін або ліксісенатид. З 1479 пацієнтів, які були включені у вступну фазу дослідження. 1170 були рандомізовані. Головними причинами, що не дозволяють включити пацієнтів у рандомізаційну фазу дослідження, були рівні глюкози в плазмі натще > 13,9 ммоль/л та рівні НЬАІс <7% або > 10% наприкінці вступної фази дослідження.
Характеристики популяції рандомізованих пацієнтів із цукровим діабетом 2 типу були такими: Середній вік становив 58,4 року, при цьому вік більшості пацієнтів (57,1%) становив від 50 до 64 років. 506% пацієнтів були чоловіками. Середній індекс маси тіла (ІМТ) на початковому рівні становив 31,7 кг/м2. при цьому у 63,4% пацієнтів 1МТ становило > 30 кг/м2. Середня тривалість цукрового діабету становить близько 9 років.
Метформін був обов'язковою фоновою терапією, а 58% пацієнтів отримували на скринінгу також інший пероральний протидіабетичний препарат, яким у 54% пацієнтів був препарат сульфонілсечовини.
На тижні 30 лікування Соліква призводило до статистично значущого покращення рівнів НЬАІс (р-значення <0,0001) порівняно з окремими компонентами. За результатами попередньо визначеного аналізу цієї первинної кінцевої точки зазначені відмінності узгоджувалися по відношенню до вихідних рівнів НЬАІс (< 8% або >8%) або пероральному протидіабетичному лікуванню на початковому рівні (метформін у вигляді монотерапії або метформін у комбінації з іншим пероральним проти ).
Інформацію про інші кінцеві точки дослідження наведено нижче в таблиці та на зображенні.
Результати клінічного дослідження з додаванням препарату 7 до метформіну на Тижні 30 (популяція пацієнтів, які отримали лікування)
- |
Препарат
Соліква
|
Інсулін
гларгін
|
Ліксисенатид |
Кількість пацієнтів, які отримали лікування |
468 |
466 |
233 |
Рівень НЬАІс (%) |
- |
- |
- |
Вихідний рівень (середнє значення, після вступної фази) |
8,1 |
8,1 |
8,1 |
Завершення дослідження (середнє значення) |
6,5 |
6,8 |
7,3 |
Зміна порівняно з вихідним рівнем, визначена методом найменших квадратів (середнє значення) |
-1,6 |
-1,3 |
-0,9 |
Відмінність порівняно з інсуліном гларгіном [95% довірчий інтервал] (р-значення) |
- |
-0.3
[-0,4; -0,2]
(< 0.0001)
|
- |
Відмінність порівняно з 3 ліксісенатидом |
- |
- |
-0,8 [-0,9; -0,7] |
[95% довірчий інтервал] (p-значення) |
- |
- |
(< 0.0001) |
Кількість пацієнтів (%), у яких було досягнуто рівні ІІЬАІс <7% на Тижні 30* |
345 (74%) |
277 (59%) |
77 (33%) |
Рівень глюкози в плазмі крові натще (ммоль/л) |
- |
- |
- |
Вихідний рівень (середнє значення) |
9,88 |
9,75 |
9,79 |
Завершення дослідження (середнє значення) |
6,32 |
6,53 |
8,27 |
Зміна порівняно з вихідним рівнем, визначена методом найменших квадратів (середнє значення) |
-3,46 |
-3,27 |
-1,5 |
Зміна по сравенію з інсуліном гларгіном, визначене методом найменших квадратів (середнє значення) [95% довірчий інтервал] (р-значення) |
- |
-0,19
[-0.420:0.038]
(0,1017)
|
- |
Зміна порівняно з ліксісенатидом, визначена методом найменших квадратів (середнє значення) [95% довірчий інтервал] (р-значення) |
- |
-
|
-1,96
[-2,246;-1,682]
(< 0,0001)
|
Постпрандіальний рівень глюкози через 2 години після їжі (ммоль/л)** |
- |
-
|
- |
Вихідний рівень (середнє значення) |
15,19 |
14,61
|
14,72 |
Завершення дослідження (середнє значення) |
9,15 |
11,35
|
9,99 |
Зміна порівняно з вихідним рівнем, визначена методом найменших квадратів
|
-5,68 |
-3,31 |
-4,58 |
Зміна порівняно з інсуліном гларгіном, визначена методом найменших квадратів (середнє значення) [95% довірчий інтервал]
|
- |
-2,38
[-2,79;-1,96]
|
- |
Зміна порівняно з ліксісенатидом, визначена методом найменших квадратів (середнє значення) [95% довірчий інтервал]
|
- |
- |
-1,10
[-1,63;-0,57]
|
Середня маса тіла (кг)
|
- |
- |
- |
Вихідний рівень (середнє значення)
|
89,4 |
89,8 |
90,8 |
Зміна порівняно з вихідним рівнем, визначена методом найменших квадратів (середнє значення)
|
-0,3 |
1,1 |
-2,3 |
Порівняння з інсуліном гларгіном [95% довірчий інтервал] (р-значення)
|
- |
-1,4
[-1,9;-0,9]
(< 0,0001)
|
- |
Порівняння з ліксісенатидом [95% довірчий інтервал]*
|
- |
-
|
2.01 [14; 2.6] |
Кількість пацієнтів (%), у яких було досягнуто рівні НЬАІс <7,0% без приросту маси тіла на Тижні 30
|
202
(43,2%)
|
117
(25,1%)
|
6 5
(27.9%)
|
Пропорційна відмінність у порівнянні з інсуліном гларгіном [95% довірчий інтервал] (р-значення)
|
- |
18,1
[12,2; 24,0]
(< 0.0001)
|
- |
Пропорційна відмінність у порівнянні з ліксісенатидом
[95% довірчий інтервал]*
|
- |
-
|
15,2
[8,1; 22.4]
|
Добова доза інсуліну гларгіну
|
- |
-
|
- |
Доза інсуліну на Тижні 30. визначена методом найменших квадратів (середнє значення)
|
39,8 |
40,5
|
Не застосовано |
* - Не включено до попередньо визначеної процедури дослідження поступового зниження рівнів
** - Постпрандіальний рівень глюкози через 2 години після їди мінус рівень глюкози перед їдою
Середні рівні НЬАІс (%) на візитах протягом 30 тижнів лікування
У пацієнтів групи препарату Соліква відмічено статистично значуще більше зниження середнього профілю рівнів глюкози в плазмі крові, що визначалися самостійно на 7 годинних точках, від вихідного рівня до 30 тижнів (-3,35 ммоль/л) у порівнянні з пацієнтами групи інсуліну гларгіну. (-2 ,66 ммоль/л, відмінність -0,69 ммоль/л та з пацієнтами групи ліксісенатиду (-1,95 ммоль/л; відмінність -1,40 ммоль/л) (р < 0.0001 для обох порівнянь). На всіх тимчасових точках на Тижні 30 середні рівні глюкози в плазмі крові були нижчими у групі препарату Соліква порівняно як з групою інсуліну гларгіну, так і з групою ліксісенатиду, за винятком лише рівнів глюкози перед сніданком, які були подібними до групи лікарського засобу. інсуліну гларгіну.
Перехід від базального інсуліну
Клінічне дослідження серед пацієнтів із цукровим діабетом 2 типу, у яких на фоні лікування базальним інсуліном не відзначалося належного контролю захворювання.
Загалом 736 пацієнтів із цукровим діабетом 2 типу взяли участь у рандомізоговому, 30-тижневому, з активним контролем, відкритому, з 2 групами лікування, у паралельних групах, багатоцентровому дослідженні з оцінкою ефективності та безпеки препарату Соліква порівняно з інсуліном гларгіном (100 од.).
Скриновані пацієнти з цукровим діабетом 2 типу отримували лікування базальним інсуліном протягом щонайменше 6 місяців у стабільній добовій дозі від 15 до 40 МО у вигляді монотерапії або в комбінації з одним або двома пероральними протидіабетичними препаратами (метформін, препарат сульфонілсечовини, глині2 інгібітор ДНІ 1-4), при цьому рівні НЬАІс у них становили від 7,5% до 10% (середній рівень НЬАІс па скринінгу складу %), а рівні глюкози в плазмі крові натще становили 10,0 ммоль/л. або <11,1 ммоль/л, залежно від попереднього протидіабетичного лікування.
Після скринінгу пацієнти, визначені придатними для участі в дослідженні (п = 1018), включалися до 6-тижневої вступної фази, протягом якої пацієнти продовжували отримувати інсулін гларгін або були переведені на лікування інсуліном гларгіном у разі, якщо вони отримували інший базальний інсулін; при цьому титрування/стабілізація дози інсуліну на фоні продовження терапії метформіном (якщо він приймався раніше). Лікування будь-якими іншими пероральними протидіабетичними препаратами було припинено.
Після завершення вступного періоду пацієнти, у яких рівні НЬАІс становили від 7 до 10%, рівні глюкози в плазмі крові натще 7,77 ммоль/л, а добова доза інсуліну гларгіну становила від 20 до 50 одиниць, були рандомізовані. групу препарату Соліква. (n=367) або групу інсуліну гларгіну (n=369).
Характеристики популяції даних пацієнтів із цукровим діабетом 2 типу були такими: Середній вік становив 60 років, при цьому вік більшості пацієнтів (56,3%) становив від 50 до 64 років, 53,3% пацієнтів були жіночої статі. Середній індекс маси тіла (ІМТ) на початковому рівні становив 31,1 кг/м2, при цьому у 57,3% пацієнтів ІМТ становив > 30 кг/м2. Середня тривалість цукрового діабету становила приблизно 12 років, а середня тривалість попереднього лікування базальним інсуліном. приблизно 3 роки. На скринінгу 64,4% пацієнтів як базальний інсулін отримували інсулін гларгін, а 95% отримували щонайменше один пероральний протидіабетичний препарат.
На тижні 30 лікування препаратом Соліква призводило до статистично значущого покращення рівнів НЬАІс (р-значення <0,0001) порівняно з інсуліном гларгіном.
Інформацію про інші кінцеві точки дослідження наведено нижче в таблиці та на зображенні.
Результати клінічного дослідження серед пацієнтів з цукровим діабетом 2 типу, які не мали належного контролю захворювання на фоні лікування базальним інсуліном, на Тижні 30 (популяція пацієнтів, які отримали лікування)
- |
Препарат Соліква |
Інсулін гларгін |
Кількість пацієнтів, які отримали лікування |
366 |
365 |
Рівень HbA1c (%) |
- |
- |
Вихідний рівень (середнє значення, після вступної фази) |
8,1 |
8,1 |
Завершення лікування (середнє значення) |
6,9 |
7,5 |
Зміна порівняно з вихідним рівнем, визначена методом найменших квадратів (середнє значення) |
-1,1
|
-0,6 |
Відмінність порівняно з інсуліном гларгіном [95% довірчий інтервал]
(р-значення)
|
-0,5
[-0.6; -0.4]
(<0,0001)
|
Кількість пацієнтів [п(%)], у яких було досягнуто рівні НЬАІс < 7% на Тижні 30
|
201 (54,9%) |
108 (29,6%) |
Рівень глюкози в плазмі крові натще (ммоль/л) |
- |
- |
Вихідний рівень (середнє значення) |
7,33 |
7,32 |
Завершення дослідження (середнє значення) |
6,78 |
6,69 |
Зміна порівняно з вихідним рівнем, визначена методом найменших квадратів (середнє значення) |
-0,35 |
-0,46 |
Відмінність порівняно з інсуліном гларгіном [95% довірчий інтервал] |
0,11
(-0,21; 0,43)
|
Постпрандіальний рівень глюкози через 2 години після їжі (ммоль/л)** |
- |
- |
Вихідний рівень (середнє значення) |
14,85 |
14,97 |
Завершення дослідження (середнє значення) |
9,91 |
13,41 |
Зміна порівняно з вихідним рівнем, визначена методом найменших квадратів (середнє значення) |
-4,72 |
-1,39 |
Зміна порівняно з інсуліном гларгіном, визначена методом найменших квадратів (середнє значення) 95% довірчий інтервал |
-3,33
[-3,89: -2.77]
|
Середня маса тіла (кг) Вихідний рівень (середнє значення) |
87,8 |
87,1 |
Зміна порівняно з вихідним рівнем, визначена методом найменших квадратів (середнє значення) |
-0,7 |
0,7 |
Порівняння з інсуліном гларгіном [95% довірителівний інтервал] (р-значення) |
- |
-1,4 [-1,8;-0,9] (< 0,0001) |
Кількість пацієнтів (%), у яких було досягнуто рівні НЬАІс < 7,0% без приросту маси тіла на Тижні 30 |
125 (34,2%) |
49 (13,4%) |
Пропорційна відмінність у порівнянні з інсуліном гларгіном
[95% довірчий інтервал]
(р-значення)
|
20.8 [15,0; 26,7] (< 0,0001) |
Добова доза інсуліну гларгіну
|
- |
Вихідний рівень (середнє значення)
|
35,0 |
35,2 |
Кінцева точка (середнє значення)
|
46,7 |
46,7 |
Зміна дози інсуліну на Тижні 30, визначена методом найменших квадратів (середнє значення) |
10,6
|
10,9 |
* - Не включено до попередньо визначеної процедури дослідження поступового зниження рівнів
** - Постпрандіальний рівень глюкози через 2 години після їди мінус рівень глюкози перед їдою
Середні рівні НЬАІс (%) на візитах протягом 30 тижнів лікування
Клінічне дослідження серед пацієнтів з цукровим діабетом 2 типу, у яких на фоні лікування ігонісгпом рецепторів ГПП-1 не відзначалося належного контролю захворювання.
Ефективність та безпека препарату Суліква порівняно з незмінним попереднім лікуванням агоністом рецепторів ГПП-1 були вивчені у 26-тижневому рандомізованому відкритому дослідженні. У дослідженні брало участь 514 пацієнтів з т у крові діабетом 2 типу, у яких не відзначалося належного контролю (рівень НЬАІс від 7% до 9% включно) захворювання, які отримували лікування ліраглутидом або ексенатидом протягом не менше 4 місяців або дулаглутидом, албіглутидом або ексенатидом з пролонгованим вивільненням протягом не менше 6 місяців (всі препарати вводилися в максимально переносимій дозі) та метформіном у вигляді монотерапії або у поєднанні з піоглітазоном, інгібітором натрій-глюкозного котранспортера-2 або з обома. Відібрані пацієнти були рандомізовані або для прийому препарату Соліква або для продовження прийому попереднього агоніста рецепторів ГПП-1 на додаток до попереднього перорального протидіабетичного лікування.
На скринінгу 59,7% суб'єктів отримували агоніст рецепторів ГПП-1 один або двічі на день, а 40,3% отримували агоніст рецепторів ГПП-1 раз на тиждень. У ході скринінгу 6,6% суб'єктів отримували піоглітазон, а 10,1% — інгібітор натрій-глюкозного котранспортера 2-го типу у комбінації з метформіном. Показники популяції дослідження були такі: середній вік становив 59,6 років. 52,5% суб'єктів були чоловіки. Середня тривалість діабету становила 11 років, середня тривалість попереднього лікування агоністами рецепторів ГПП-1 становила 1.9 року, середній ІМТ становив приблизно 32,9 кг/м2, середня рЖКФ склала 87.3 мл/хв/1,73 м2 та 90,7% пацієнтів. рЖКФ >60 мл/хв.
На Тижні 26 лікування препаратом Соліква призводило до статистично значущого покращення рівнів НЬАІс (р<0,0001). Попередньо визначений аналіз підтипу агоніста рецепторів ГПП-1 (один/два рази на день або щотижня), використаного під час скринінгу, показав, що зміна НЬАІс на 26 тижні була аналогічною кожній підгрупі і узгоджується з первинним аналізом для всієї популяції. Середня добова доза Соліква на Тижні 26 становила 43,5 поділів дозування.
Інформацію про інші кінцеві точки дослідження наведено нижче в таблиці та на зображенні.
Результати клінічного дослідження серед пацієнтів з цукровим діабетом 2 типу, які не мали належного контролю захворювання на фоні лікування агоністами рецепторів ГПП-1 на Тижні 26 (популяція пацієнтів, які отримали лікування)
- |
Соліква |
Агоніст рецепторів ГПП-1 |
Кількість пацієнтів, які отримали лікування |
252 |
253 |
Рівень НЬАІс (%) |
- |
- |
Вихідний рівень (середнє значення, після вступної фази) |
7,8 |
7,8 |
Завершення лікування (середнє значення) |
6,7 |
7,8 |
Зміна порівняно з вихідним рівнем, визначена методом найменших квадратів (середнє значення) |
-1,0 |
-0,4 |
Відмінність порівняно з агоністом рецепторів до ГПП-1 [95% ДІ] (р-значення)
|
-0.6
(< [-0.8: -0,5] 0.0001)
|
Кількість пацієнтів [п(%)], у яких було досягнуто рівні НЬАІс < 7% на Тижні 26 |
156 (61,9%) |
65 (25,7%) |
Пропорційна відмінність порівняно з агоністом рецепторів ГПП-1 (95% ДІ) |
36.1% (28,1%: 44.0%)
|
р-значення |
<0,0001
|
Рівень глюкози в плазмі крові натще (ммоль/л) |
-
|
- |
Вихідний рівень (середнє значення) |
9,06
|
9,45 |
Завершення дослідження (середнє значення) |
6,86
|
8,66 |
Зміна порівняно з вихідним рівнем, визначена методом найменших квадратів (середнє значення) |
-2,28
|
-0,60 |
Відмінність порівняно з агоністом рецепторів до ГПП-1 [95% ДІ]
|
(р-значення)
-1,67 [-2.00;-1,34]
(< 0,0001)
|
Постпрандіальний рівень глюкози через 2 години після їжі (ммоль/л)*
|
-
|
-
|
Вихідний рівень (середнє значення) |
13,60
|
13,78
|
Завершення дослідження (середнє значення) |
9,68
|
12,59
|
Зміна порівняно з вихідним рівнем, визначена методом найменших квадратів (середнє значення) |
-4,0 |
-1,11
|
Зміна порівняно з агоністом рецепторів до ГПП-1, визначена методом найменших квадратів (середнє значення) [95% ДІ] (р-значення) |
-2,9 [-3,42; -2,28] (<0.0001) |
Середня маса тіла (кг) Вихідний рівень (середнє значення) 93,01 95,49 Зміна порівняно з вихідним рівнем, визначена методом найменших квадратів (середнє значення)
|
1,89 |
–1,14
|
Порівняння з агоністом рецепторів ГПП-1 [95% ДІ] (р-значення)
|
–3,03 [2,417; 3,643]
(<0,0001)
|
* - Постпрандіальний рівень глюкози через 2 години після їди мінус рівень глюкози перед їдою
Середні рівні НЬАІс (%) на візитах протягом 26 тижнів лікування
Одночасне застосування препарату Соліква з інгібіторами натрій-глюкозного котранспортера 2-го типу (інгібітори НЗКТГ-2)
Одночасне застосування препарату Соліква з інгібіторами НЗКТГ-2 підтверджується аналізом підгруп із трьох рандомізованих клінічних досліджень фази 3 (119 пацієнтів, які отримували комбінацію інсуліну гларгіну/ліксісенатиду з фіксованим співвідношенням, також отримували інгібітори НЗКТ).
Одне дослідження, проведене в Європі та Північній Америці, включало дані 26 пацієнтів (10,1%), які одночасно отримували комбінацію інсуліну гларгіну та ліксісенатиду з фіксованим співвідношенням, метформін та інгібітори НЗКТГ-2. Ще два дослідження фази 3 із спеціалізованої японської програми клінічного розвитку, виконані на пацієнтах, які не досягли достатнього контролю глікемії на пероральних протидіабетичних препаратах, надали дані по 59 пацієнтам (22,7%) та 34 пацієнтам (21,1%), відповідно, одночасно отримували інгібітори НЗКТГ-2 та комбінацію інсуліну гларгіну та ліксисенатиду з фіксованим співвідношенням.
Дані 3 досліджень показують, що початок застосування препарату Соліква у пацієнтів з недостатнім контролем лікуванням, які отримували інгібітори НЗКТГ-2, призводить до більш значного покращення рівнів НЬАІС порівняно з препаратами порівняння. У пацієнтів, які отримували інгібітори НЗКТГ-2, не було підвищеного ризику гіпоглікемії та значних відмінностей у загальному профілі безпеки порівняно з тими, хто не отримував інгібітори НЗКТГ-2.
Дослідження з вивченням впливу на серцево-судинні події
Безпека інсуліну гларгіну та ліксісенатиду щодо серцево-судинних подій вивчалася в рамках клінічних досліджень ORIGIN та ELIXA відповідно. Окремого дослідження з вивченням впливу препарату Соліква на серцево-судинні події не проводилося.
Інсулін гларгін. Дослідження зниження частоти серцево-судинних ускладнень при ініціальному застосуванні інсуліну гларгіну (дослідження ORIGIN) було відкритим рандомізованим дослідженням, до якого було включено 12 537 пацієнтів і в рамках якого порівнювалося лікування препаратом Лантус зі стандартним лікуванням та момент першого виникнення серйозного . -СудіЦпо'Г системи, в Серйозне небажане явище з боку серцево-судинної системи включало смерть внаслідок-серцево-судинної події, нефатальний інфаркт міокарда та нефатальний інсульт. Медіана тривалості контрольного спостереження у межах дослідження становила 6,2 року. Частота серйозних небажаних явищ з боку серцево-судинної системи в рамках дослідження ORIGIN була подібною між групою, що отримувала препарат Лантус, та групою, яка отримувала стандартне лікування (ставлення ризиків [95% ДІ] щодо серйозних небажаних явищ з боку серцево-судинної системи: 1, 02 [0,94; 1,11]).
Ліксисенатид. Дослідження EL1XA було рандомізованим, подвійно-сліпим, плацебо-контрольованим, багатонаціональним дослідженням, в рамках якого проводилася оцінка серцево-судинних ускладнень при лікуванні ліксисенатидом у пацієнтів із цукровим діабетом 2 типу (п = 6068) після нещодавно перенесеного гострого коронарного синдрому. Первинною комбінованою кінцевою точкою ефективності був час до першого виникнення будь-якого з таких небажаних явищ: смерть внаслідок серцево-судинної події, нефатальний інфаркт міокарда, нефатальний інсульт або госпіталізація з приводу нестабільної стенокардії. Медіана тривалості контрольного спостереження в рамках дослідження становила 25,8 та 25,7 місяців у групі ліксісенатиду та у групі плацебо відповідно.
Частота первинної кінцевої точки була подібна між групою ліксісенатиду (13,4%) та групою плацебо (13,2%): відношення ризиків для ліксісенатиду порівняно з плацебо становило 1,017 з асоційованим 2-стороннім 95% довірчим інтервалом (ДІ6 від 0.