Налбуфін розчин для ін'єкцій 10 мг в ампулах, 10 мг/мл по 1 мл, 10 шт.

По 1 мл в ампулах, по 10 ампул в картонній пачці.

Розчин для ін’єкцій.
Основні фізико-хімічні властивості: прозорий, безбарвний або майже безбарвний розчин.

Налбуфін – опіоїдний аналгетик групи агоністів-антагоністів опіатних рецепторів.

Є агоністом каппа-рецепторів і антагоністом мю-рецепторів, порушує міжнейронну передачу больових імпульсів на різних рівнях ЦНС, впливаючи на вищі відділи головного мозку. Гальмує умовні рефлекси, чинить седативну дію, спричиняє дисфорію, міоз, збуджує блювальний центр. Меншою мірою, ніж морфін, промедол, фентаніл, порушує дихальний центр і впливає на моторику шлунково-кишкового тракту.

Не впливає на гемодинаміку.

Ризик розвитку звикання і опіоїдної залежності при контрольованому застосуванні значно нижчий, ніж для опіоїдних антагоністів.

При внутрішньовенному введенні ефект розвивається через декілька хвилин, при внутрішньом’язовому – через 10-15 хвилин. Максимальний ефект – через 30-60 хвилин, тривалість дії – 3-6 годин.

Лікарський засіб чинить швидку знеболювальну дію. Час досягнення максимальної концентрації препарату в крові при внутрішньом'язовому введенні − 0,5−1 година. Метаболізується у печінці. Виводиться у вигляді метаболітів з жовчю, у незначній кількості − з сечею. Проходить через плацентарний бар'єр, у період пологів може спричиняти пригнічення дихання у новонародженого. Проникає у грудне молоко. Період напіввиведення ‒ 2,5−3 години.

Аналгетики. Опіоїди. Похідні морфінану. Код АТХ N02A F02.

Під пильним наглядом і в зменшених дозах слід застосовувати препарат на тлі дії засобів для наркозу, снодійних препаратів, анксіолітиків, антидепресантів та нейролептиків для запобігання надмірному пригніченню ЦНС і пригніченню активності дихального центру.

Алкоголь також посилює пригнічувальну дію налбуфіну на ЦНС. Препарат не слід вживати разом з іншими наркотичними аналгетиками через небезпеку послаблення аналгезуючої дії і можливість провокування синдрому відміни у хворих із залежністю до опіоїдів.
Поєднання з похідними фенотіазину і препаратами пеніциліну може посилити нудоту та блювання.

Сумісне застосування протипоказано. Алфентаніл, кодеїн, декстропроксифен, дигідрокодеїн, фентаніл, метадон, морфін, оксикодон, петидин, суфентаніл, трамадол – спостерігається зменшення знеболювального ефекту внаслідок блокування рецепторів із ризиком появи синдрому відміни.
Сумісне застосування не рекомендовано. Алкоголь – підвищення седативного ефекту морфоаналгетиків. Погіршення уваги може бути небезпечним при керуванні транспортними засобами або роботі з іншими механізмами. Слід уникати вживання алкогольних напоїв і застосування лікарських засобів, що містять етанол.
Застосовувати з обережністю:
з іншими аналгетиками морфійного типу (протикашльовими засобами або при замісній терапії), бензодіазепінами, барбітуратами – зростає ризик пригнічення дихання, що може привести до летального наслідку у разі передозування;
з іншими депресантами центральної нервової системи: іншими морфіноаналгетиками, барбітуратами, бензодіазепінами, анксіолітиками (за винятком бензодіазепінів), седативними антидепресантами (амітриптиліном, доксепіном, міансерином, міртазапіном, триміпраміном), антигістамінними (Н1) засобами, снодійними засобами, антигіпертензивними засобами центральної дії, нейролептиками, талідомідом, баклофеном – посилюється пригнічення центральної нервової системи.

Лікарські засоби із антихолінергічною активністю, протидіарейні засоби, у т. ч. лоперамід, підвищують ризик розвитку запору аж до кишкової непрохідності, затримки сечі та пригнічення центральної нервової системи. Налбуфін посилює гіпотензивну дію засобів, які знижують артеріальний тиск, у тому числі гангліоблокаторів, діуретиків. Знижує ефективність метоклопраміду. З обережністю слід застосовувати разом із інгібіторами МАО через можливе перезбудження або гальмування з розвитком гіпер- або гіпотензивних кризів (спочатку для оцінки ефекту взаємодії дозу необхідно зменшити до ¼ від рекомендованої).

діюча речовина: nalbuphine;
1 мл розчину містить налбуфіну гідрохлориду 10 мг;
допоміжні речовини: натрію цитрат, кислота лимонна безводна, натрію хлорид, вода для ін’єкцій.

У період лікування слід утримуватися від керування автотранспортом або роботи з іншими механізмами.

Через відсутність досліджень препарат не можна застосовувати у період вагітності та годування груддю.
Вагітність
Дослідження, проведені на тваринах, не виявили жодних ознак тератогенного впливу. Через відсутність тератогенного ефекту у тварин вроджені вади розвитку у людини не очікуються. На даний час речовини, відповідальні за вади розвитку у людини, виявилися тератогенними щодо двох видів тварин під час належним чином проведених досліджень на тваринах.
У клінічній практиці наразі не існує достатньої кількості обґрунтованих даних для оцінки можливого мальформативного ефекту налбуфіну у разі його застосування під час першого триместру вагітності.
Таким чином, як запобіжний засіб налбуфін у період вагітності краще не застосовувати.
Як і у разі застосування будь-якого лікарського засобу морфійного типу, тривале застосування препарату вагітній, особливо наприкінці вагітності, незалежно від дози може призвести до розвитку неонатального синдрому відміни. Застосування жінці високих доз лікарського засобу в кінці вагітності навіть при короткотривалому лікуванні може призвести до пригнічення дихання у дитини.
У разі застосування налбуфіну під час пологів у новонароджених спостерігалося пригнічення (навіть із затримкою) дихання. Таким чином, максимальна доза препарату не повинна перевищувати 20 мг для внутрішньом’язового введення. Слід розглянути можливість моніторингу стану новонароджених, зокрема функції дихання.
Слід уникати застосування налбуфіну під час вагітності високого ризику, зокрема, у разі передчасних пологів або народження двійні.
Період годування груддю
Налбуфін проникає у грудне молоко; були описані кілька випадків гіпотонії та зупинки дихання у грудних дітей після застосування матерями похідних морфіну в дозах, що перевищували терапевтичні дози.
Таким чином, годування груддю протипоказано у разі тривалого застосування цього лікарського засобу.
У рамках застосування препарату в акушерській практиці грудне вигодовування є можливим.

Не застосовують.

Больовий синдром сильної та середньої інтенсивності; як додатковий засіб при проведенні анестезії, для зниження болю в перед- та післяопераційний період, знеболення під час пологів.

Підвищена чутливість до налбуфіну гідрохлориду або до будь-якого з інгредієнтів препарату.
Пригнічення дихання або виражене пригнічення ЦНС, підвищений внутрішньочерепний тиск, травма голови, гостре алкогольне отруєння, алкогольний психоз, порушення функції печінки та нирок.
Не рекомендовано комбіноване застосування препарату з чистими агоністами морфіноміметиків.
Не рекомендовано застосовувати препарат без проведення відповідної діагностики при хірургічному черевному синдромі, оскільки налбуфін може маскувати його прояви.
Налбуфін не слід застосовувати жінкам у період годування груддю (за винятком випадків застосування під час пологів).

Налбуфін призначають для внутрішньовенного та внутрішньом’язового введення.

Дозу необхідно розраховувати відповідно до інтенсивності болю, фізичного стану пацієнта та враховувати взаємодію з іншими одночасно застосовуваними лікарськими засобами. Зазвичай при больовому синдромі вводять внутрішньовенно або внутрішньом’язово від 0,15 до 0,3 мг/кг маси тіла пацієнта; разову дозу препарату вводять за необхідності кожні 3–6 годин.

Максимальна разова доза для дорослих – 0,3 мг/кг маси тіла; максимальна добова доза – 2,4 мг/кг маси тіла.

При інфаркті міокарда часто буває достатньо 20 мг препарату, які вводять повільно у вену, проте може бути необхідним збільшення дози до 30 мг. При відсутності чіткої позитивної динаміки больового синдрому – 20 мг повторно, через 30 хв.

При застосуванні Налбуфіну як допоміжного засобу для анестезії необхідні вищі дози, ніж для знеболення.

Для премедикації: 100–200 мкг/кг маси тіла. При проведенні внутрішньовенного наркозу: для введення в наркоз – 0,3–1 мг/кг за період 10–15 хв, для підтримання наркозу –
250–500 мкг/кг внутрішньовенно повільно кожні 30 хв.

При знеболюванні під час пологів препарат слід застосовувати у дозі 20 мг внутрішньом’язово.

З обережністю призначають препарат пацієнтам літнього віку, при загальному виснаженні, недостатній функції дихання. У такому разі слід розпочинати застосування з мінімально ефективних доз у зв’язку з більш частим виникненням побічних реакцій.

Налбуфін містить: 0,16 ммоль (або 3,67 мг) натрію на дозу 10 мг лікарського засобу і 0,32 ммоль (або 7,34 мг) натрію на дозу 20 мг, тобто майже вільний від натрію.

Не рекомендовано застосовувати препарат без проведення відповідної діагностики при хірургічному черевному синдромі, оскільки Налбуфін може маскувати його прояви.

Налбуфін має помірну здатність спричиняти пригнічення дихання, тому його застосування може спровокувати розвиток дихальної недостатності.

У пацієнтів, які страждають на наркоманію, препарат може спричиняти гострий напад абстиненції.

Можлива фізична та психічна залежність у період тривалого застосування сумісно з іншими похідними морфіну. Раптове припинення тривалого застосування може спричинити синдром відміни.

Не рекомендується застосовувати Налбуфін в амбулаторних умовах через ризик виникнення денної сонливості.

Налбуфін слід з обережністю застосовувати жінкам із розкриттям шийки матки 4 см. У такому випадку слід уникати внутрішньовенного введення.

З обережністю потрібно застосовувати препарат за наявності таких факторів:літній вік, кахексія, печінкова та ниркова недостатність, дихальна недостатність (у тому числі при хронічному обструктивному захворюванні легень, уремії), передчасні пологи і вірогідна незрілість плода, жовчнокам’яна хвороба, тяжкі запальні захворювання кишечнику, бронхіальна астма, аритмія, артеріальна гіпертензія, гіпотиреоз, гіперплазія передміхурової залози, стеноз сечовивідного каналу, схильність до суїциду, емоційна лабільність, ослаблений стан пацієнта.

У зв’язку з тим, що препарат метаболізується у печінці та виводиться нирками, слід ретельно зважувати необхідність застосування налбуфіну пацієнтам із печінковою та/або нирковою недостатністю, а у разі необхідності застосування ‒ зменшити дози препарату та ретельно контролювати стан пацієнта.

При застосуванні налбуфіну пацієнтам, яким планується оперативне втручання з приводу хірургічної патології гепатобіліарної системи, слід мати на увазі високий ризик розвитку спазму сфінктера Одді.

У пацієнтів з опіатною залежністю можуть розвинутися симптоми відміни (абстинентний синдром) при застосуванні налбуфіну. У такому разі необхідно призначити морфін внутрішньовенно повільно з поступовим підвищенням дози до зникнення больового синдрому. Якщо перед призначенням налбуфіну пацієнт отримував морфін, меперидин, кодеїн або інший опіоїдний аналгетик з подібною тривалістю активності, слід спочатку призначити 25 % від необхідної дози налбуфіну та спостерігати за пацієнтом через можливе виникнення синдрому відміни (спазми живота, нудота, блювання, сльозотеча, ринорея, тривожність, збудливість, гіпертермія або пілоерекція). Якщо симптоми відміни не виникають, дозу налбуфіну потрібно поступово збільшувати через рекомендовані проміжки часу до настання необхідного рівня знеболювання.

Під час застосування препарату можливе виникнення побічних реакцій.
У пацієнтів, які лікуються препаратом Налбуфін, найчастіше спостерігається сонливість.
З боку нервової системи:
запаморочення, загальна слабкість, головний біль, седація, диплопія, збудження, плаксивість, ворожість, нічні жахи, дзвін у вухах, парестезії, відчуття нереальності, судоми, ригідність м’язів, тремор, мимовільні м’язові скорочення, підвищення внутрішньочерепного тиску.
Психічні порушення:
звикання до препарату, психоміметичні реакції, невротичні реакції, сонливість,
депресія, сплутаність свідомості, дисфорія, порушення мовлення, зміна настрою, неспокій, знервованість (невгамовність), галюцинації, ейфорія.
Можливість виникнення фізичної та психічної залежності, а також толерантності під час тривалого лікування така ж сама, як і для інших похідних морфіну.
З боку органів зору:
нечіткість або порушення зору, міоз.
З боку серцево-судинної системи:
підвищення або зниження артеріального тиску, ортостатична гіпотензія, брадикардія, тахікардія, відчуття серцебиття.
З боку травної системи:
сухість у роті, спазми в животі, коліки, запор, диспепсія, гіркий присмак,
анорексія; симптоми подразнення шлунково-кишкового тракту, при запальних захворюваннях кишечнику – паралітична кишкова непрохідність і токсичний мегаколон (запор, метеоризм, нудота, гастралгія, блювання).
З боку гепатобіліарної системи:
порушення функціональних показників печінки, спазм жовчовивідних шляхів.
Загальні порушення і реакції у місці введення препарату:
гіпотермія, зміни у місці введення, у тому числі болючість, набряк, почервоніння, печіння та відчуття тепла, припливи, підвищена пітливість.
З боку імунної системи:
анафілактичні реакції, шок, респіраторний дистрес-синдром, набряк Квінке, набряк обличчя, чхання, бронхоспазм, набряк легень, шкірні висипання.
З боку дихальної системи:
пригнічення дихання, зменшення хвилинного об’єму дихання, диспное, астматичні напади.
З боку нирок та сечовивідних шляхів:
антидіуретичний ефект, спазм сечовивідних шляхів.
З боку репродуктивної системи та молочних залоз:
зниження лібідо або потенції.
З боку шкіри і підшкірної клітковини:
підвищена вологість шкіри, свербіж, кропив’янка, відчуття жару; іктеричність склер та жовтушність шкіри.
Інші:
зменшення діурезу, часті позиви до сечовипускання; гепатотоксичність (темна сеча, білий кал); медикаментозна залежність, синдром відміни (спастичний біль у животі, нудота, блювання, ринорея, сльозотеча, слабкість, відчуття тривожності, підвищення температури тіла).

Під час застосування препарату в акушерській практиці ‒ пригнічення дихання у новонароджених, яке може бути довготривалим або із затримкою кровообігу.

При передозуванні виникають пригнічення дихання, періодичне дихання Чейна − Стокса; сонливість, дисфорія, зміна свідомості аж до коми; блідість шкіри, гіпотермія, міоз; зниження артеріального тиску, серцево-судинна недостатність; судоми; рабдоміоліз, що прогресує до ниркової недостатності.
При лікуванні передозування застосовують:
на ранній стадії пацієнтам у свідомості – активоване вугілля внутрішньо;
підтримуючу терапію (кисень, внутрішньовенне введення замісної рідини, засоби, що підвищують артеріальний тиск);
внутрішньовенне введення налоксону (специфічний антидот).

Зберігати при температурі не вище 30 °С. Зберігати у недоступному для дітей місці.

Препарат для усунення больового синдрому сильної та середньої інтенсивності; як додатковий засіб для анестезії