Лонгокаїн 2.5 мг/мл 200 мл розчин

По 200 мл у пляшках.

Розчин для ін'єкцій.

Основні фізико-хімічні властивості: прозора безбарвна або жовтувата рідина.

Застосовувати для анестезії дітям від 1 року за призначенням (див. «Спосіб застосування та дози»).

Безпека та ефективність застосування Лонгокаїну ^з і без адреналіну у дітей до 1 року не встановлені. Доступні лише обмежені дані.

Бупівакаїн гідрохлорид відноситься до групи амідних місцевих знеболювальних засобів тривалої дії з анестезуючим та аналгетичним ефектами. При застосуванні високих доз досягається хірургічна анестезія, тоді як нижчі дози призводять до сенсорної блокади (аналгезії), що супроводжується. /p>

Початок та тривалість локального знеболювального ефекту бупівакаїну залежить від дози та місця введення препарату.

Бупівакаїн, як і інші місцеві анестетики, зворотно блокує провідність імпульсів нервовими волокнами, пригнічуючи транспортування іонів натрію через нервові мембрани. Натрієві канали в нервовій мембрані містять рецептори для фіксації молекул місцевого анестетика.

Подібні ефекти можуть спостерігатися на збуджуючих мембранах мозку та міокарда.

У разі, коли надмірна кількість препарату досягає системного кровотоку, можуть з'явитися симптоми та ознаки токсичності, що виникають із центральної нервової та серцево-судинної систем.

Ознаки розвитку токсичного впливу на ЦНС (див. розділ «Побічні реакції»), як правило, передують серцево-судинним ефектам, оскільки ознаки токсичного впливу на ЦНС спостерігаються при нижчих концентраціях препарату в плазмі крові. Прямі серцеві ефекти місцевих анестетиків включають вповільнену провідність, негативний інотропізм і нарешті зупинку серця.

Непрямі серцево-судинні ефекти (артеріальна гіпотензія, брадикардія) можуть розвинутись після епідуральної блокади залежно від ступеня супутньої симпатичної блокади.

Величина рК бупівакаїну становить 8,2, а коефіцієнт розподілу становить 346 (25 °C n-октанол/фосфатний буфер при pH 7,4). Метаболіти мають фармакологічну активність, яка менша, ніж у бупівакаїну.

Концентрація бупівакаїну в плазмі залежить від дози, введення та васкуляризації місця ін'єкції.

Бупівакаїн демонструє повну та двофазну абсорбцію епідурального простору, з періодами напіввиведення приблизно 7 хвилин та 6 годин відповідно. Повільна абсорбція є фактором, який обмежує швидкість виведення бупівакаїну та пояснює, чому очевидний період напіввиведення після епідурального застосування більший, ніж після введення.

Загальний плазмовий кліренс бупівакаїну складає 0,58 л/хв, об'єм розподілу в рівноважному стані – 73 л, термінальний період напіввиведення – 2,7 год та проміжний коефіцієнт печінкової екстракції – 0,38 після внутрішньовенного введення препарату. Зв'язування з білками плазми становить приблизно 96%, зв'язування переважно відбувається з _α1 -кислим-глікопротеїном. Кліренс бупівакаїну майже повністю залежить від метаболізму печінки і більш чутливий до змін, що відносяться до активності власних печінкових ферментів, ніж до печінкової перфузії.

Педіатрична популяція

У дітей фармакокінетика препарату схожа на фармакокінетику у дорослих.

Збільшення загальної концентрації препарату в плазмі крові було відзначено при тривалій епідуральній інфузії. Це пов'язано з післяопераційним підвищенням рівнів кислого глікопротеїну. Концентрація незв'язаного, тобто фарм схожа до та після операції.

Бупівакаїн проходить через плацентарний бар'єр і швидко досягає рівноважного стану по відношенню до концентрації незв'язаного препарату.

Однак загальна плазмова концентрація препарату нижча у плода, ніж у матері, яка має нижчий рівень зв'язування з білками плазми.

Бупівакаїн широко метаболізується в печінці, переважно шляхом ароматичного гідроксилювання – до 4-гідроксибупівакаїну та N-деалкілування – до РРХ, причому обидва ці шляхи опосередковані цитохромом Р450 ЗА4. Близько 1% бупівакаїну протягом 24 годин виводиться із сечею у вигляді незміненого препарату та приблизно 5% – у вигляді PPX. Концентрації PPX та 4-гідроксибупівакаїну в плазмі крові під час та після тривалого введення бупівакаїну залишаються низькими порівняно з концентрацією вихідного лікарського засобу.

Препарати для місцевої анестезії. Аміди. Бупівакаїн. Код ATX N01B B01.

Слід дотримуватись обережності при застосуванні бупівакаїну разом з іншими місцевими анестетиками або лікарськими засобами, які за структурою схожі на місцеві анестетики амідного типу, наприклад з певними антиаритмічними препаратами, такими як лідокаїн та мексилетин, оскільки системні токсичні ефекти є адитивними. >

Специфічні дослідження взаємодії між бупівакаїном та антиаритмічними лікарськими засобами класу ІІІ (наприклад, аміодароном) не проводилися, проте в такому випадку рекомендується бути обережним (див. розділ «Особливості застосування»).

Гостра системна токсичність

Системні токсичні реакції в основному стосуються центральної нервової системи (ЦНС) та серцево-судинної системи. Поява таких реакцій обумовлена ​​високою концентрацією місцевих анестетиків у крові, яка може бути обумовлена ​​(випадковим) внутрішньосудинним введенням препарату, передозуванням або виключно швидкою абсорбцією. з сильно васкуляризованих ділянок (див. розділ «Особливості застосування»). Реакції з боку ЦНС схожі для всіх місцевих анестетиків амідного типу, тоді як реакції з боку серця більшою мірою залежать від типу препарату як кількісно, ​​так і якісно .

Токсична дія на центральну нервову систему є поетапною реакцією з симптомами та ознаками, що супроводжуються зростанням ступеня тяжкості. у вухах і порушення зору. Дизартрія, ригідність м'язів і тремор є більш серйозними симптомами і можуть передувати початку генералізованих судом.  Після цього може спостерігатися втрата свідомості та великий епілептичний напад, який може тривати від кількох секунд до декількох хвилин. Під час судом через підвищену м'язову активність швидко розвиваються киснева недостатність та гіперкапнія, разом з порушенням дихання та можливим погіршенням функцій дихальних шляхів.  У важких випадках може розвинутись апное. Розвиток ацидозу,

Видужання відбувається внаслідок перерозподілу місцевого анестетика поза центральною нервовою системою та подальшим метаболізмом та екскрецією. Видужання може бути швидким, за винятком тих випадків, коли були введені великі кількості лікарського засобу.

У важких випадках може спостерігатися токсична дія на серцево-судинну систему і, як правило, токсичному впливу препарату на серцево-судинну систему передують ознаки розвитку токсичного впливу препарату на ЦНС. Продромальні симптоми ЦНС можуть не виникнути у пацієнтів, які перебувають під дією сильних седативних лікарських засобів або отримують препарат для загальної анестезії. серця спостерігався без продромальних ефектів із боку ЦНС.

Педіатрична популяція

Побічні реакції у дітей подібні до дорослих, однак у дітей ранні ознаки токсичності при застосуванні місцевих анестетиків важко виявити у випадках, коли блокаду призначають під час загального знеболювання.

Лікування гострої токсичності

При виникненні ознак гострої системної токсичності місцевого анестетика слід негайно припинити.

Лікування пацієнта з ознаками системної токсичності має бути спрямоване на швидке припинення судом та забезпечення адекватної вентиляції з наданням кисню, у разі потреби, для полегшення або контролю вентиляції (респірації) легень.

Після того, як судоми стають контрольованими та забезпечується адекватна вентиляція легень, як правило, потреби в призначенні іншого лікування немає.

У разі пригнічення серцево-судинної функції (артеріальна гіпотензія, брадикардія) слід розглянути питання про призначення відповідного лікування з внутрішньовенним введенням рідини, вазопресорного засобу, інотропів та/або ліпідної емульсії. При лікуванні симптомів токсичності у дітей слід застосовувати відповідні їх віку та масі тіла.

У разі зупинки кровообігу слід негайно розпочати проведення серцево-легеневої реанімації. Підтримка належного рівня оксигенації, вентиляції легень та кровообігу, а також лікування ацидозу мають життєво важливе значення.

Зупинка серця, викликана застосуванням бупівакаїну, може бути стійкою до електричної дефібриляції, тому протягом тривалого часу необхідно активно продовжувати проведення реанімаційних заходів.

Прояви великої або повної спинномозкової блокади, що призводить до розвитку дихального паралічу та артеріальної гіпотензії під час епідуральної анестезії, слід лікувати шляхом забезпечення та підтримання вільної прохідності дихальних шляхів, а для полегшення або контролю вентиляції легень слід надати кисень

діюча речовина: bupivacaine;

1 мл розчину містить бупівакаїну безводного гідрохлориду 2,5 мг;

інші компоненти: натрію хлорид; вода для ін'єкцій.

Лонгокаїн ^® надає мінімальний вплив на здатність керувати транспортними засобами та працювати з механізмами. Крім прямого впливу анестетиків, місцеві анестетики можуть мати дуже незначний ефект на психічні функції та координацію рухів навіть без явного токсичного впливу на ЦНС, а також можуть призводити до тимчасового погіршення рухової активності та уважності.

Доказів несприятливого впливу на перебіг вагітності у людини немає, але Лонгокаїн не слід застосовувати на ранніх стадіях вагітності, крім випадків, коли вважається, що користь перевищуватиме ризики.

Поява небажаних ефектів у плода, зумовлених місцевою анестезією, таких як брадикардія плода, найбільш явно спостерігалося при проведенні парацервікальної блоканестезії. 

Бупівакаїн проникає в грудне молоко, але в такій невеликій кількості, що ризику впливу на дитину при застосуванні препарату в терапевтичних дозах немає.

Застосовувати для анестезії дітям від 1 року за призначенням (див. «Спосіб застосування та дози»).

Безпека та ефективність застосування Лонгокаїну ^з і без адреналіну у дітей до 1 року не встановлені. Доступні лише обмежені дані.

Лонгокаїн 0,25% розчин застосовувати для проведення місцевої анестезії шляхом черезшкірної інфільтрації, периферичної(их) нервової(их) блокади(блокад) та центральної невральної блокади (каудальної або епідуральної), тобто застосовує фахівець у ситуаціях, коли необхідно проведення тривалої анестезії. Оскільки сенсорна нервова блокада більш виражена, ніж моторна блокада, Лонгокаїн особливо ефективний в полегшенні болю, наприклад, під час пологів.

Лонгокаїн призначати для:

• хірургічна анестезія у дорослих та дітей віком від 12 років;
• купування гострого больового синдрому у дорослих, немовлят та дітей віком від 1 року.

Гіперчутливість до місцевих анестетиків амідного типу або до інших складових препарату.

Бупівакаїн не слід застосовувати для внутрішньовенної регіонарної анестезії (блокада Бієра).

Бупівакаїн не слід застосовувати для епідуральної анестезії у пацієнтів з вираженою артеріальною гіпотензією, наприклад, у випадку кардіогенного або гіповолемічного шоку. стадії, таке як менінгіт, поліомієліт, внутрішньочерепний крововилив, підгостра комбінована дегенерація спинного мозку внаслідок перніціозної анемії та пухлин головного та спинного мозку; туберкульоз хребта; гнійна інфекція шкіри в місці або поряд з ділянкою проведення; крові або поточне лікування антикоагулянтами.

Дозування

Дорослі та діти віком від 12 років

Наступна таблиця є інструкцією з дозування препарату для дорослих пацієнтів середнього віку при застосуванні найчастіше використовуваних методик проведення блокади. Цифри відображають очікуваний діапазон середніх допустимих доз.  окремо взяті методики проведення блокади, та для забезпечення індивідуальних вимог пацієнтів.

Увага! У разі проведення тривалих блокад або шляхом безперервної інфузії або повторного болюсного введення до уваги слід прийняти ризики досягнення токсичної концентрації препарату в плазмі або ризики місцевого ушкодження нервів.

Досвід лікарів та дані про фізичний стан пацієнта є найважливішими факторами при розрахунку необхідної дози препарату. Слід застосовувати найнижчі необхідні для проведення адекватної анестезії дози препарату. На початку та під час проведення анестезії мають місце випадки індивідуальної мінливості.

Рекомендації з дозування препарату у дорослих Таблиця 1.

¹⁾ Доза включає дозу дози.

²⁾ Дозу для блокади великих нервів слід коригувати залежно від місця введення препарату та стану пацієнта.  При міжсходовій блокаді і блокадах надключичного плечового нервового сплетення може спостерігатися підвищена частота серйозних небажаних реакцій незалежно від типу місцевого анестетика, що застосовується; також розділ «Особливості застосування».

3) Сумарно ≤ 400 мг/24 години.

4) Ці розчини часто застосовують для епідурального введення в комбінації з відповідними опіоїдними лікарськими засобами для знеболювання. Сумарно ≤ 400 мг/24 години.

5) У разі використання бупівакаїну із застосуванням будь-яких інших технік для одного і того ж пацієнта дозування не повинно перевищувати 150 мг.

6) У післяреєстраційному періоді повідомлялося про випадки хондролізу у пацієнтів, які отримували тривалі внутрішньосуглобові інфузії місцевих анестетиків. Лонгокаїн не схвалений для цього показання (див. розділ «Особливості застосування»).

7) Лонгокаїн без адреналіну.

Загалом для анестезії при хірургічному втручанні (наприклад, для епідурального введення) потрібне застосування більш високих концентрацій та доз препарату.  Коли необхідно проведення менш інтенсивної блокади (наприклад, для полегшення родового болю) показано застосування нижчої концентрації препарату. Обсяг препарату впливає на ступінь поширення анестезії.

Щоб уникнути внутрішньосудинної ін'єкції, аспіраційну пробу рекомендується провести перед та повторити під час введення загальної дози препарату, яку слід вводити або окремими дозами, зі швидкістю 25-50 мг/хв, одночасно уважно спостерігаючи за життєво важливими функціями пацієнта та підтримуючи з ним вербальний контакт.  Випадкову внутрішньосудинну ін'єкцію можна визначити за тимчасовим підвищенням частоти серцевих скорочень, а випадкову інтратекальну ін'єкцію – за ознаками спинального блоку. При виникненні симптомів інтоксикації ведення препарату слід припинити (див. розділ «Побічні реакції»). Накопичений досвід показує, що доза препарату 400 мг, яку слід вводити протягом 24 годин, дорослою людиною середнього віку добре переноситься.

Діти віком від 1 до 12 років.

Наступна таблиця є інструкцією з дозування препарату в педіатрії.  Є окремі варіації. У дітей з підвищеною масою тіла часто необхідно поступове зменшення дозування, засноване на ідеальній масі тіла.  вимог пацієнтів.

Слід застосовувати найнижчі необхідні для проведення адекватної анестезії дози препарату.

Рекомендації щодо дозування препарату у дітей віком від 1 до 12 років. Таблиця 2.

^a) Блокада може бути зроблена при додаткових дозах, доки не буде досягнуто бажаного рівня анестезії.

^b) Початок і тривалість блокади периферичних нервів залежать від типу блокади та введеної дози.

Для дітей дозу можна розраховувати на 1 кг маси тіла (до 2 мг/кг).

Щоб уникнути внутрішньосудинної ін'єкції, аспіраційну пробу рекомендується провести перед і повторити при введенні загальної дози препарату. Препарат слід повільно вводити окремими дозами, особливо при поперековому та грудному епідуральному шляху. уважно спостерігаючи за життєво важливими функціями пацієнта.

Паратонзилярну інфільтрацію проводили для дітей віком від 2 років з бупівакаїном 2,5 мг/мл у дозі 7,5-12,5 мг на мигдалину.

Кудихово-пахвинні, клубові блокади були проведені у дітей віком від 1 року з бупівакаїном 2,5 мг/мл у дозі 0,1-0,5 мл/кг, еквівалентному 0,25-1,25 мг/кг . Діти віком від 5 років отримували бупівакаїн 5 мг/мл у дозі 1,25-2 мг/кг.

Безпека та ефективність періодичної епідуральної ін'єкції або безперервної інфузії не встановлені. Доступні лише обмежені дані.

Особливості застосування

Є повідомлення про випадки зупинки серця при застосуванні бупівакаїну для епідуральної анестезії або блокади периферичних нервів. В деяких випадках реанімація була утруднена і вимагалося проведення тривалих реанімаційних заходів до досягнення позитивної відповіді з боку пацієнта. випадках реанімація виявилася неможливою, незважаючи на очевидну адекватну підготовку та належну терапію.

Як і всі місцеві анестетики, бупівакаїн у випадках, коли застосування препарату з метою проведення місцевої анестезії призводить до утворення високих концентрацій препарату в крові, може викликати розвиток гострих токсичних ефектів з боку центральної нервової та серцево-судинної систем.  стосується випадкового внутрішньосудинного введення або ін'єкцій у сильно васкуляризовані ділянки. Випадки шлуночкової аритмії, фібриляції шлуночків, раптової серцево-судинної недостатності та летального результату були зареєстровані у зв'язку з високими системними концентраціями бупівакаїну.

Відповідне реанімаційне обладнання має бути доступне кожного разу, коли проводиться місцева або загальна анестезія. Відповідальний лікар повинен вжити необхідних запобіжних заходів, щоб уникнути внутрішньосудинного введення препарату (див. «Спосіб застосування та дози»).  розпочати проведення будь-якої блокадної анестезії, необхідно забезпечити доступ для введення лікарських засобів з метою проведення реанімаційних заходів. Лікарі повинні отримати відповідний та достатній рівень підготовки для проведення процедури та ознайомитися з діагностикою та лікуванням побічних ефектів, системної токсичності або інших ускладнень (див. розділ «Передозування» та «Побічні реакції»).

Блокади великих периферичних нервів можуть потребувати застосування великих обсягів місцевого анестетика на сильно васкуляризованих ділянках, часто поблизу великих судин, де існує підвищений ризик внутрішньосудинного введення та/або системної абсорбції. Це може призвести до утворення високих концентрацій у плазмі крові.

Передозування або випадкове введення препарату може призвести до розвитку токсичних реакцій.

Через повільне накопичення гідрохлориду бупівакаїну введення повторних доз може призвести до значного збільшення рівнів препарату в крові з кожною повторною дозою. Переносімість препарату змінюється разом із станом пацієнта.

Хоча регіонарна анестезія часто є оптимальним методом анестезії, деякі пацієнти, щоб зменшити ризик розвитку небезпечних побічних ефектів, потребують особливої ​​уваги:

• пацієнтам похилого віку та пацієнтам з ослабленим загальним станом здоров'я необхідно знизити дозу препарату порівняно з їхнім фізичним станом;
• пацієнти з частковою або повною блокадою серця – через те, що місцеві анестетики можуть пригнічувати провідність міокарда;
• пацієнти з прогресуючим захворюванням печінки або тяжкою нирковою дисфункцією;
• пацієнти на пізніх стадіях вагітності;
• пацієнти, які приймають антиаритмічні засоби III класу (наприклад, аміодарон), повинні перебувати під ретельним наглядом персоналу та слід проводити ЕКГ-спостереження, оскільки кардіологічні ефекти препаратів можуть бути адитивними.

Пацієнти з алергічною реакцією на місцеві анестетики ефірного типу (прокаїн, тетракаїн, бензокаїн тощо) не продемонстрували перехресну чутливість до препаратів амідного типу, таких як бупівакаїн.

Деякі процедури, пов'язані з анестезією, можуть призвести до розвитку серйозних небажаних реакцій незалежно від типу місцевого анестетика.

• Слід дотримуватись обережності при застосуванні місцевих анестетиків для епідуральної анестезії пацієнтам з порушенням серцево-судинної функції, оскільки у таких пацієнтів менше можливостей компенсувати функціональні зміни, пов'язані з подовженням атріовентрикулярної провідності, спричиненою дією цих лікарських засобів.
• Фізіологічні ефекти, що розвиваються в результаті проведення центральної невральної блокади, більш виражені в присутності артеріальної гіпотензії. Під час проведення епідуральної анестезії у пацієнтів з гіповолемією з якоїсь причини може розвинутись раптова та важка артеріальна гіпотензія. Поет з нелікованою гіповолемією або значним порушенням венозного відтоку, проведення епідуральної анестезії слід уникати або застосовувати з обережністю.
• Дуже рідко ретробульбарні ін'єкції можуть досягати черепного субарахноїдального простору та викликати появу тимчасової сліпоти, серцево-судинної недостатності, апное та судом тощо.
• Ретро- та навколобульбарні ін'єкції місцевих анестетиків можуть представляти певний ризик розвитку стійкої дисфункції очних м'язів. Основними причинами є травматичне ураження нервів і місцеві токсичні ефекти введеного місцевого анестетика на м'язи і нерви. Тяжкість таких тканин , концентрації місцевого анестетика та тривалості впливу місцевого анестетика на тканини. З цієї причини, як і у випадку з усіма місцевими анестетиками, слід застосовувати низьку ефективну концентрацію та дозу місцевого анестетика.
• Судинозвужувальні лікарські засоби можуть посилювати реакції тканин, тому їх слід застосовувати у разі показань.
• Ненавмисне внутрішньоартеріальне введення низьких доз місцевих анестетиків у область шиї та голови, включаючи ретробульбарні, стоматологічні блокади та блокаду зоряного вузла, можуть призвести до розвитку системної токсичності.
• Парацервікальна блокада може чинити більший негативний вплив на плід, ніж інші види застосовуваної в акушерстві блокадної анестезії.
• У постреєстраційному періоді повідомляли про випадки хондролізу у пацієнтів, які отримували тривалі внутрішньосуглобові інфузії місцевих анестетиків після хірургічних втручань. У більшості випадків, про які повідомлялося, хондроліз вражав плечовий суглоб. щодо механізму дії, причинно-наслідковий зв'язок не було встановлено. Тривала внутрішньосуглобова інфузія не є затвердженим показанням для застосування препарату Лонгокаїн.

Проведення епідуральної анестезії будь-яким місцевим анестетиком може призвести до розвитку артеріальної гіпотензії та брадикардії, поява яких слід передбачати та проводити відповідні запобіжні заходи, які можуть включати попереднє введення вазопресорів. У разі розвитку артеріальної гіпотензії слід внутрішньовенно; Тяжка артеріальна гіпотензія може виникнути внаслідок гіповолемії внаслідок кровотечі або зневоднення, або аорто-полої оклюзії у пацієнтів з масивним асцитом, великими пухлинами черевної порожнини або на пізніх термінах вагітності.  Значну артеріальну гіпотензію слід уникати пацієнтам із серцевою декомпенсацією.

Під час проведення епідуральної анестезії у пацієнтів з гіповолемією з якоїсь причини може розвинутись раптова та тяжка артеріальна гіпотензія.

Епідуральна анестезія може спричинити параліч міжреберних м'язів, а пацієнти з плевральним випотом можуть страждати від дихальної недостатності. Сепсис може збільшити ризик утворення інтраспінального абсцесу у післяопераційному періоді.

При введенні бупівакаїну шляхом внутрішньосуглобової ін'єкції рекомендується дотримуватися обережності у разі підозри на нещодавню велику внутрішньосуглобову травму або при наявності великих відкритих поверхонь у суглобі, утворених під час хірургічних процедур, оскільки це може прискорити абсорбцію та призвести до підвищених концентрацій препарату.

Препарат містить 3,15 мг натрію в 1 мл. Це слід враховувати у хворих, які перебувають на найсуворішій дієті з малим вмістом натрію.

Педіатрична популяція

Безпека та ефективність препарату Лонгокаїн ^у дітей до 1 року не встановлена. Доступні лише обмежені дані.

Застосування бупівакаїну для внутрішньосуглобової блокади у дітей віком від 1 до 12 років не показано.

Застосування бупівакаїну для блокади великих нервів у дітей віком від 1 до 12 років не показано.

Для епідуральної анестезії дітям слід призначати наростаючу дозу препарату відповідно до їх віку та маси тіла, оскільки особливо епідуральна анестезія на грудному рівні може призвести до тяжкої артеріальної гіпотензії та дихальної недостатності.

Випадкове введення препарату в субарахноїдальний простір може призвести до розвитку дуже високого ступеня спинальної анестезії, можливо з апное та тяжкою артеріальною гіпотензією.

Профіль небажаних реакцій препарату Лонгокаїн схожий на профіль небажаних реакцій, що виникають при застосуванні інших місцевих анестетиків тривалої дії. Небажані реакції, спричинені самим препаратом, важко відрізнити від фізіологічних ефектів блокади нервових волокон а також явищ, спричинених безпосередньо (наприклад, травми нервів) або опосередковано (наприклад, епідуральний абсцес) голковою пункцією.

Неврологічні пошкодження рідкі, але добре відомі наслідки регіональної, особливо епідуральної та спинальної анестезії. Вони можуть бути пов'язані з декількома причинами, наприклад прямою травмою спинного мозку або спинномозкових нервів, синдромом ураження передньої спинномозкової артерії, ін'єкцією подразливої ​​речовини або ін. розчину.  Це може призвести до парестезії або анестезії в локалізованих ділянках, моторної слабкості, втрати контролю над сфінктером і параплегії. Іноді ці явища довготривалі в часі.

Список небажаних реакцій, виконаний у вигляді таблиці.

Небажані реакції, які розглядаються, принаймні, як можливо пов'язані з лікуванням препаратом Лонгокаїн, виходячи з даних, отриманих у ході проведення клінічних досліджень відповідних препаратів, а також даних, отриманих у післяреєстраційний період застосування препарату, зазначені нижче за класами систем органів тіла та абсолютною частотою.  Частоти визначаються як дуже часто ( > 1/10), часто (від > 1/100 до << /u> 1/10), рідко (від > 1/1000 до < 1/100), рідко (від > 1/10000 до < 1 /1000) не може бути оцінена за наявними даними).

Небажані реакції, що виникають при застосуванні препарату. Таблиця 3.

Після повторних ін'єкцій або тривалої інфузії бупівакаїну були зареєстровані випадки печінкової дисфункції зі зворотним підвищенням рівнів аспартатамінотрасферази (АСТ), аланінамінотрансферази (АЛТ), лужної фосфатази та білірубіну. .

Випадкові внутрішньосудинні ін'єкції місцевих анестетиків можуть викликати негайні (від кількох секунд до декількох хвилин) системні токсичні реакції. У разі передозування системна токсичність виявляється пізніше (через 15&60 хвилин після ін'єкції) через більш повільне збільшення концентрації місць у крові (див. «Побічні реакції»).

Зберігати при температурі вище 25 °C. Не заморожувати. Зберігати у недоступному для дітей місці.

Лонгокаїн застосовують для інфільтраційної анестезії у випадках, коли необхідно досягти значної тривалості ефекту, наприклад, для усунення післяопераційного болю. Використовується у стаціонарному лікуванні дорослих.