Ламотрин таблетки 50 мг № 60

По 10 таблеток у блістері; по 6 блістерів в картонній пачці.

Таблетки.
Основні фізико-хімічні властивості: таблетки білого або майже білого кольору, круглої форми, з фаскою, з насічкою.

Ламотриджин - похідна речовина фенілтріазину - протиепілептичний засіб, механізм дії якого пов'язаний з блокадою потенціалзалежних натрієвих каналів пресинаптичних мембран нейронів у фазі повільної інактивації та пригніченням надмірного вивільнення збудливих нейротрансмітерів, насамперед глутамату (амінокислоти, яка відіграє значну роль у розвитку епілептичного нападу).

Після прийому внутрішньо препарат швидко та повністю абсорбується у травному тракті. Максимальна концентрація в плазмі досягається через 2,5 години.

Ламотриджин піддається інтенсивному метаболізму, основним метаболітом є N-глюкуронід.

У дорослих період напіввиведення становить 29 годин. Ламотриджин має лінійний фармакологічний профіль. У дітей період напіввиведення менший, ніж у дорослих. Виводиться, головним чином, у вигляді метаболітів та частково у незміненому вигляді, переважно із сечею. У дітей період напіввиведення менший, ніж у дорослих.

Особливі групи пацієнтів.

Діти.

Кліренс залежно від маси тіла у дітей вищий, ніж у дорослих, високі показники – у дітей віком до 5 років. Період напіввиведення ламотриджину у дітей зазвичай коротший, ніж у дорослих, із середнім значенням приблизно 7 годин при одночасному застосуванні з такими індукторами ферментів, як карбамазепін та фенітоїн, та підвищенням середнього значення до 45 - 50 годин при одночасному застосуванні виключно з вальпроатом.

Пацієнти похилого віку.

Повідомлялося, що результати фармакокінетичного аналізу в групах пацієнтів, що включали як пацієнтів похилого віку, так і молодих пацієнтів з епілепсією, які брали участь в одному дослідженні, виявив, що кліренс ламотриджину не змінився клінічно значним ступенем. Є дані, що після одноразових доз явний кліренс зменшився на 12% з 35 мл/хв/кг у пацієнтів віком 20 років до 31 мл/хв/кг у пацієнтів віком 70 років. Зниження після 48 тижнів лікування склало 10% від 41 мл/хв у молодих пацієнтів до 37 мл/хв у пацієнтів похилого віку. Повідомлялося, що фармакокінетика ламотриджину була вивчена у пацієнтів похилого віку, яким було призначено одноразово 150 мг. Також повідомлялося, що середнє значення кліренсу у пацієнтів похилого віку (0,39 мл/хв/кг) знаходиться між середнім значенням кліренсу (від 0,31 до 0,65 мл/хв/кг), отриманого у дослідженнях, проведених серед дорослих пацієнтів не літнього віку після отримання одноразової дози від 30 до 450 мг.

Пацієнти з порушенням функції нирок.

Під час досліджень пацієнтам з хронічними порушеннями функції нирок та пацієнтам на гемодіалізі була застосована разова доза в 100 мг ламотриджину. Середні значення CL/F становили 0,42 мл/хв/кг (хронічні порушення функції нирок), 0,33 мл/хв/кг (період між гемодіалізом) та 1,57 мл/хв/кг (при гемодіалізі) порівняно з 0,58 мл/хв/кг у здорових пацієнтів. Період напіввиведення із плазми становив 42,9 години (хронічні порушення функції нирок), 57,4 години (період між гемодіалізом) та 13,0 години (під час гемодіалізу), порівняно з 26,2 години у здорових пацієнтів. Протягом чотиригодинної сесії гемодіалізу кількість ламотриджину знижувалася приблизно на 20% (від 5,6 до 35,1). Для даної групи пацієнтів визначення початкової дози ламотриджину має ґрунтуватися на режимі прийому протиепілептичних препаратів пацієнтом. зниження підтримуючої дози може бути ефективним для пацієнтів зі значною функціональною нирковою недостатністю.

Пацієнти з порушенням функції печінки.

Фармакокінетичні дослідження одноразової дози проводилися за участю пацієнтів з різним ступенем порушення функції печінки та здорових добровольців. Середнє значення явного кліренсу ламотриджину склало 0,31 мл/хв/кг, 0,24 мл/хв/кг та 0,10 мл/хв/кг у пацієнтів зі ступенем А, В та С (за класифікацією Чайльд - П'ю) порушення функції печінки відповідно порівняно з 0,34 мл/хв/кг у здорових пацієнтів Зазвичай початкова, підвищена та підтримуюча дози повинні бути зменшені приблизно на 50% для пацієнтів з помірним ступенем порушення функції печінки (ступінь В за класифікацією Чайльд – П'ю) та на 75% у пацієнтів з тяжким ступенем (ступінь С за класифікацією Чайльд – П'ю ) порушення функцій печінки Підвищену та підтримуючу дози необхідно коригувати залежно від реакції на лікування.

Протиепілептичні засоби. Ламотриджин. Код АТХ N03A X09.

Було встановлено, що уридин 5'-дифосфо (УДФ) -глюкуроніл трансферазу (УДО) - це фермент, який відповідає за метаболізм ламотриджину. Таким чином, препарати, які індукують або пригнічують печінкові, можуть впливати на кліренс ламотриджину. Індуктори ферменту цитохрому Р450 3А4 (CYP3A4) сильної або помірної дії, які, як відомо, індукують УГО, також можуть посилити метаболізм ламотриджину.

Ті препарати, які, як доведено, клінічно значущий вплив на метаболізм ламотриджину, викладені в таблиці 1. Спеціальні рекомендації щодо дозування цих лікарських засобів представлені в розділі «Спосіб застосування та дози».

Немає доказів того, що ламотриджин може викликати клінічно значущу стимуляцію або пригнічення окисних ферментів цитохрому Р450. Ламотриджин може індукувати власний метаболізм, однак цей ефект є помірним і не має значних клінічних наслідків.

Таблиця 1 Вплив інших ліків на глюкуронізацію ламотриджину

* Щодо дозування див. підрозділ «Загальні рекомендації щодо дозування для спеціальних груп пацієнтів» розділу «Спосіб застосування та дози».

** Інші пероральні контрацептиви та гормонозамісні препарати не вивчалися, але вони можуть аналогічно впливати на фармакокінетичні властивості ламотриджину (див. Розділ «Загальні рекомендації з дозування для особливих груп пацієнтів» розділу «Спосіб застосування та дози» , що приймають гормональні контрацептиви та підрозділ «Гормональні контрацептиви» розділу «Особливості застосування»).

Взаємодія з протиепілептичними препаратами (див. також розділ «Спосіб застосування та дози»).

Вальпроат, який гальмує печінкові ферменти, уповільнює метаболізм ламотриджину і збільшує його період напіввиведення приблизно вдвічі.

Деякі протиепілептичні препарати (такі як фенітоїн, карбамазепін, фенобарбітал та примідон), що індукують мікросомальні ферменти цитохрому Р450, індукують метаболізм печінкові ферменти та прискорюють метаболізм ламотриджину.

Є повідомлення про побічні явища з боку центральної нервової системи, що включають запаморочення, атаксію, диплопію, помутніння зору та нудоту у пацієнтів, які отримували карбамазепін одночасно з ламотриджином. Ці явища зазвичай зникають при зменшенні дози карбамазепіну. Подібні ефекти виявилися в ході дослідження ламотриджину та окскарбазепіну за участю дорослих добровольців, але зменшення дози вивчено не було. Відомо, що у дослідженні на здорових дорослих добровольцях, які отримували дозу ламотриджину 200 мг та дозу окскарбазепіну 1200 мг, було виявлено, що окскарбазепін не змінював метаболізм ламотриджину, а ламотриджин у свою чергу не змінював метаболізм окскарбазепіну.

Повідомлялося, що в дослідженні за участю добровольців було виявлено, що спільне застосування фельбамату в дозі 1200 мг 2 рази на добу та ламотриджину в дозі 100 мг 2 рази на добу протягом 10 днів не впливає на клінічно значущий вплив на фармакокінетику останнього. /p>

За даними ретроспективного аналізу плазмових рівнів у пацієнтів, які отримували ламотриджин, з габапентином або без, було виявлено, що габапентин не змінює наявний рівень кліренсу ламотриджину.

Відомо, що потенційна медикаментозна взаємодія між леветирацитамом та Ламікталом була вивчена шляхом оцінки рівня концентрацій обох препаратів у сироватці крові під час плацебо-контрольованих клінічних досліджень. Згідно з цими даними речовини не змінюють фармакокінетику один одного.

Стійка концентрація ламотриджину в плазмі крові не змінюється при сумісному застосуванні з прегабаліном (200 мг 3 рази на добу). Фармакокінетичної взаємодії між ламотриджином та прегабаліном немає.

Топірамат не впливає на плазмову концентрацію ламотриджину. Застосування ламотриджину на 15% збільшує концентрацію топірамату.

Відомо, що за даними дослідження, застосування зонісаміду (200-400 мг/добу) разом з ламотриджином (150-500 мг/добу) протягом 35 днів для лікування епілепсії не мало істотного впливу на фармакокінетику ламотриджину.

На концентрацію ламотриджину в плазмі не впливало сумісне застосування лакозаміду (200, 400 або 600 мг/добу) у плацебо-контрольованих клінічних випробуваннях у пацієнтів з парціальними нападами судом. За даними із трьох плацебо-контрольованих клінічних досліджень додаткового одночасного прийому перампанелю у пацієнтів з парціальними та первинними генералізованими тоніко-клонічними нападами, найвища досліджена доза перампанелю (12 мг/добу) збільшила кліренс ламотриджину менш ніж на 10%. Цей ефект не вважається клінічно значущим.

Хоча описані випадки зміни концентрації інших протиепілептичних препаратів у плазмі крові, доступні дані досліджень показують, що ламотриджин не впливає на концентрацію у плазмі супутніх протиепілептичних засобів. Результати досліджень in vitro показали, що ламотриджин не впливає на зв'язування інших протиепілептичних препаратів із білками плазми.

Взаємодія з іншими психотропними речовинами (див. також розділ «Спосіб застосування та дози»).

Відомо, що при одночасному застосуванні 100 мг/добу ламотриджину та 2 г глюконату літію, застосовувався 2 рази на добу протягом 6 днів 20 пацієнтам, фармакокінетика літію без змін. Застосування багаторазових пероральних доз бупропіону не мають статистично значущого впливу на фармакокінетику ламотриджину у дослідженні на 12 пацієнтах, спостерігається лише слабке підвищення рівня глюкуроніду ламотриджину. Відомо, що у дослідженні за участю дорослих добровольців 15 мг оланзапіну зменшували площу під кривою «концентрація-час» (АUС) та максимальну концентрацію (Cmax) ламотриджину в середньому на 24% та 20% відповідно. Такий виражений ефект у клінічній практиці трапляється рідко. Ламотриджин у дозі 200 мг не впливає на фармакокінетику оланзапіну. Багаторазові пероральні дози 400 мг ламотриджину на добу не мають клінічно значущого впливу на фармакокінетику рисперидону при прийомі разової дози 2 мг. При сумісному застосуванні 2 мг рисперидону з ламотриджином повідомлялося про виникнення сонливості. Доступні дані вказують на те, що не було виявлено жодного випадку сонливості при застосуванні лише ламотриджину.

Відомо, що у клінічному дослідженні із залученням 18 дорослих пацієнтів з біполярним розладом, які отримували ламотриджин (≥ 100 мг/добу) та арипіпразол із поступовим збільшенням дози від 10 мг/кг до 30 мг/кг протягом 7 днів, а потім ще протягом 7 днів, спостерігалося приблизно 10% зменшення максимальної концентрації та AUC ламотриджину. Не очікується, що цей ефект матиме клінічні наслідки.

Результати експериментів in vitro показали, що на формування первинного метаболіту ламотриджину, 2-N-глюкуроніду, тільки мінімальною мірою впливає амітриптилін, бупропіон, клоназепам, флуоксетин, галоперидол або лоразепам. За даними вивчення метаболізму, буфуралол у мікросомах печінки людини можна визначити, що ламотриджин не знижує кліренс препаратів, що метаболізуються головним чином за допомогою CYP 2D6.

Результати дослідів in vitro дають підстави стверджувати, що на кліренс ламотриджину не можуть впливати клозапін, фенелзин, рисперидон, сертралін або тразодон.

Взаємодія з гормональними контрацептивами.

Вплив гормональних контрацептивів на фармакокінетику ламотриджину.

Є дані, що комбінація «етинілестрадіол 30 мкг/левоноргестрел 150 мкг» збільшує виведення ламотриджину приблизно в 2 рази, що у свою чергу призводить до зменшення площі під кривою AUC та Cmax ламотриджину в середньому на 52% та 39% відповідно. При тижневій перерві у застосуванні контрацептиву (так званий тиждень без контрацептиву) концентрація ламотриджину в сироватці крові поступово зростала, досягаючи концентрації, яка була приблизно в 2 рази вищою, ніж при спільному застосуванні препаратів (див. Розділ «Спосіб застосування та дози» та розділ «Особливості застосування»).

Вплив ламотриджину на фармакокінетику гормональних контрацептивів.

Відомо, що за даними досліджень, у жінок незмінна доза ламотриджину 300 мг не впливала на фармакокінетику етинілестрадіолу, який є частиною комбінованої пігулки перорального контрацептиву. Спостерігалося постійне невелике збільшення виведення левоноргестрелу, що викликало зменшення площі під кривою AUC і Cmax левоноргестрела в середньому на 19% і 12% відповідно. Вимірювання сироваткового рівня фолікулостимулюючого гормону та лютеїнізуючого гормону та естрадіолу протягом дослідження показало придушення яєчникової гормональної активності у деяких жінок, хоча вимірювання рівня прогестерону в сироватці крові виявили, що немає жодних гормональних симптомів овуляції у однієї з жінок. Вплив змін рівня сироваткових фолікулостимулюючого та лютеїнізуючого гормонів та незначного збільшення виведення левоноргестрелу на овуляторну активність яєчників невідомий (див. Розділ «Загальні рекомендації з дозування для особливих груп пацієнтів» розділу « підрозділ «Гормональні контрацептиви»розділу «Особливості застосування»). Відомо, що вплив ламотриджину у добовій дозі 300 мг не досліджувався. Повідомлялося, що дослідження інших гормональних контрацептивів також не проводились.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами.

Відомо, що дослідження за участю 10 чоловіків-добровольців, які приймали рифампіцин, збільшували рівень виведення та зменшували період напіввиведення ламотриджину внаслідок індукції печінкових ферментів, відповідальних за печінкові.

Для пацієнтів, які отримують терапію рифампіцином, слід застосовувати режим лікування, рекомендований для лікування ламотриджином та відповідними індукторами глюкуронізації (див. розділ «Спосіб застосування та дози»).

За даними досліджень, за участю здорових добровольців, лопінавір/ритонавір приблизно вдвічі знижують плазмову концентрацію ламотриджину шляхом індукції глюкуронізації.

Для пацієнтів, які отримують терапію лопінавір/ритонавіром, слід застосовувати режим лікування, рекомендований для супутнього застосування ламотриджину з відповідними індукторами глюкуронізації (див. розділ «Спосіб застосування та дози»).

Застосування атазанавіру / ритонавіру (300 мг / 100 мг) зменшує AUC та максимальної концентрації ламотриджину в плазмі крові (у дозі 100 мг) в середньому на 32% та 6% відповідно (див. розділ «Загальні рекомендації щодо дозування для особливих) груп пацієнтів розділу "спосіб застосування та дози»). Дані вивчення in vitro впливу ламотриджину на органічні катіонні транспортери 2 (ГКТ 2) показали, що ламотриджин, але не N (2) -глюкуронід метаболіт, є інгібітором ГКТ 2 потенційно клінічно значущих концентраціях. Ламотриджин є інгібітором ГКТ 2 з показниками IC50 53,8 мкм та 186 мкм відповідно (див. розділ «Особливості застосування»).

Взаємодія із залученням лабораторних тестів.

Повідомлялося про взаємодію ламотриджину з тестами, які застосовуються для швидкого визначення деяких лікарських засобів у сечі, результатом чого можуть стати хибно-позитивні показники, особливо при визначенні фенциклідину. Для підтвердження позитивних результатів необхідно застосувати альтернативний специфічний хімічний метод.

діюча речовина: ламотриджин;

1 таблетка містить ламотриджину 50 мг;

допоміжні речовини: целюлоза мікрокристалічна, кремнію діоксид колоїдний, повідон, натрію крохмалю (тип А), лактоза, магнію стеарат.

Доступні дані вказують на те, що ефект ламотриджину, пов'язаний з координацією зору, руху очей, керуванням тілом та суб'єктивний седативний ефект не відрізняються від такого у плацебо. У період лікування ламотриджином можливі побічні реакції неврологічного характеру, такі як запаморочення та диплопія. Пацієнти повинні оцінити власну реакцію на лікування ламотриджином і проконсультуватися з лікарем щодо можливості керування автомобілем та роботи з рухомими механізмами на фоні прийому ламотриджину, оскільки реакція на лікування протисудомними препаратами характеризується індивідуальними відмінностями.

Ризик, пов'язаний із застосуванням протиепілептичних препаратів у цілому.

Жінкам дітородного віку потрібна консультація спеціаліста. Слід розглянути питання лікування протиепілептичними препаратами, коли жінка планує вагітність. У жінок, які отримують лікування з приводу епілепсії, необхідно уникати різкої відміни протиепілептичних препаратів, оскільки це може призвести до рецидиву епілептичних нападів, може мати серйозні наслідки для жінки та плода. У будь-яких випадках слід віддавати перевагу монотерапії, оскільки застосування комбінованої терапії ПЕП може бути пов'язане з підвищенням ризику розвитку вроджених вад у порівнянні з монотерапією, залежно від застосовуваних ПЕП.

Ризик, пов'язаний із застосуванням ламотриджину.

Вагітність.

Якщо терапія Ламікталом вважається за необхідне під час вагітності, рекомендується застосування в мінімально можливій терапевтичній дозі.

Ламотриджин має слабкий інгібіторний вплив на дигідрофолатредуктазу і тому теоретично може підвищити ризик порушення ембріонального розвитку шляхом зменшення рівня фолієвої кислоти (див. розділ «Особливості застосування»). Тому слід врахувати необхідність прийому фолієвої кислоти при плануванні та в ранні терміни вагітності.

Фізіологічні зміни під час вагітності можуть впливати на рівень ламотриджину та/або його терапевтичний ефект. Були випадки зменшення рівня ламотриджину під час вагітності, потенційно збільшували ризик втрати контролю за нападами. Після пологів рівень ламотриджину може швидко збільшитись з потенційним ризиком виникнення дозозалежних побічних реакцій. Тому рівень ламотриджину в сироватці крові слід перевіряти перед, у період вагітності та після пологів. У разі необхідності дозу ламотриджину слід модифікувати для підтримки концентрації ламотриджину в сироватці крові на тому рівні, який був до вагітності, або адаптувати відповідно до клінічного стану. Додатково слід контролювати дозозалежні побічні реакції після народження дитини.

Період годування груддю.

Повідомлялося, що ламотриджин проникає у грудне молоко у варіабельних концентраціях. При цьому рівень ламотриджину у немовля може досягати 50% відповідного рівня у матері. Тому у деяких дітей, які перебували на грудному вигодовуванні, рівень ламотриджину в сироватці крові може досягати рівнів, за яких можливий фармакологічний ефект. У зв'язку з цим користь від годування груддю має бути порівнянною з можливим ризиком виникнення побічних реакцій у дитини. Якщо жінка, яка отримує лікування ламотриджином, вирішує годувати грудьми, необхідно ретельно спостерігати за малюком та відслідковувати небажані явища, такі як седативний ефект, висипання, недостатній приріст маси тіла.

Фертильність.

Відомо, що застосування ламотриджину під час репродуктивних досліджень на тваринах не порушувало фертильності. Даних щодо впливу ламотриджину на фертильність у людей немає.

Дія ламотриджину як монотерапія для лікування дітей віком до 2 років або додаткова терапія для лікування дітей віком до 1 місяця не вивчалася. Ефективність та безпека ламотриджину як додаткової терапії парціальних нападів у дітей віком від 1 місяця до 2 років не встановлені. Тому не рекомендується застосовувати дітям у цій віковій категорії.
Ламотриджин не показаний для застосування дітям та підліткам (до 18 років) з біполярними розладами через те, що ефективність препарату не було встановлено та у зв'язку з підвищеним ризиком виникнення суїцидальних намірів (див. розділ «Особливості застосування»).

Епілепсія.

Дорослі та діти віком від 13 років: монотерапія та додаткова терапія парціальних та генералізованих нападів епілепсії, включаючи тоніко-клонічні напади, а також нападів, пов'язаних із синдромом Леннокса – Гасто. Лікарський засіб Ламотрін призначають як додаткову терапію, але при синдромі Леннокса - Гасто він може бути призначений як початковий протиепілептичний препарат (ПЕП).

Діти віком від 2 до 12 років додаткова терапія епілепсії, зокрема парціальних та генералізованих нападів, включаючи тоніко-клонічні напади, а також нападів, пов'язаних із синдромом Леннокса - Гасто.

Монотерапія типових абсансів.

Біполярний розлад у дорослих.

Дорослі (від 18 років).

Для запобігання депресивним станам у хворих з біполярним розладом І типу, які переважно страждають на депресивні стани.

Ламотриджин не показаний для невідкладної терапії маніакальних або депресивних епізодів.

Гіперчутливість до ламотриджину або до інших компонентів лікарського засобу.

Ліковий засіб Ламотрін, таблетки, слід ковтати не розжовуючи, але не розламуючи.

Якщо розрахункова доза ламотриджину (наприклад, для лікування дітей, які страждають на епілепсію, або пацієнтів з порушенням функції печінки) не є кратною цілим таблеткам, доза вводиться повинна відповідати найближчій меншій кількості цілих таблеток.

При неможливості дозування Ламотрін для дітей необхідно застосовувати ламотриджин в іншій лікарській формі та у відповідному дозуванні.

Повторний початок лікування.

Коли пацієнту, який припинив лікування, відновлюють лікування, потрібно чітко встановити необхідність збільшення підтримуючої дози, оскільки існує ризик виникнення висипів через високу початкову дозу та перевищення рекомендованої схеми підвищення дози ламотриджину. Чим більше інтервал після прийому попередньої дози, тим більше уваги потрібно приділити режиму збільшення дози рівня підтримуючої дози. Коли інтервал після припинення прийому ламотриджину перевищив у 5 разів час напіввиведення, дозу ламотриджину збільшують до підтримуючої дози відповідно до існуючої схеми.

Не рекомендується повторно розпочинати лікування ламотриджином, якщо лікування було припинено через появу висипів внаслідок попереднього лікування ламотриджином. У такому разі при вирішенні питання про повторне призначення препарату необхідно зважити очікувану користь та можливий ризик лікування.

Епілепсія.

Рекомендації щодо збільшення дози та підтримуючі дози для дорослих та дітей віком від 13 років (таблиця 2), а також для дітей віком від 2 до 12 років (таблиця 3) наведені нижче. Через ризик розвитку висипки не слід перевищувати початкову дозу та темп її подальшого збільшення (див. розділ «Особливості застосування»).

У разі відміни супутніх ПЕП або додавання інших ПЕП/лікарських засобів до схем лікування, що містять ламотриджин, слід враховувати вплив, який вони можуть мати на фармакокінетику ламотриджину (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій&raquo); .

Таблиця 2 Рекомендована схема лікування епілепсії для дорослих та дітей віком від 13 років

Таблиця 3. Діти віком від 2 до 12 років рекомендована схема лікування епілепсії (загальна добова доза в мг/кг/добу).

Для забезпечення підтримки терапевтичної дози необхідно контролювати масу тіла дитини та змінювати дозу у разі зміни маси тіла. Цілком ймовірно, що пацієнти віком від двох до шести років потребують підтримуючої дози, що наближається до верхньої межі рекомендованого діапазону.

Якщо епілептичний контроль досягається за допомогою додаткової терапії, застосування супутніх ПЕП можна скасувати та продовжити монотерапію ламотриджином.

Діти до 2 років.

Інформації щодо ефективності та безпеки застосування ламотриджину як додаткової терапії парціальних нападів у дітей від 1 місяця до 2 років недостатньо, тому препарат не рекомендується застосовувати у цій віковій категорії. Якщо на підставі клінічної потреби прийнято рішення про терапію ламотриджином див. «Особливості застосування».

Біполярний розлад.

Рекомендовано збільшення дози та підтримуючі дози для дорослих старше 18 років наведено в таблицях нижче. Схема переходу включає збільшення дози ламотриджину до підтримуючої стабілізаційної дози протягом шести тижнів (таблиця 4), після чого інші психотропні та/або протиепілептичні препарати можуть бути відмінені у разі клінічної доцільності (таблиця 5). Схеми корекції дози після додаткового призначення інших психотропних лікарських засобів та/або ПЕП наведені в таблиці 6. Через ризик розвитку висипки початкова доза та темп подальшого підвищення дози не повинні перевищуватися (див. розділ «Особливості застосування»).

Таблиця 4

Дорослі (старше 18 років) рекомендована схема збільшення дози до досягнення підтримуючої стабілізаційної добової дози при лікуванні біполярних розладів.

* Стабілізуюча доза може бути змінена залежно від клінічного ефекту.

Таблиця 5. Дорослі (від 18 років): підтримуюча стабілізаційна добова доза після відміни застосування супутніх лікарських засобів для лікування біполярних розладів.

Після досягнення необхідної підтримуючої стабілізаційної дози інші психотропні препарати можуть бути скасовані згідно з наведеними нижче схемами.

* Доза може бути збільшена за необхідності до 400 мг на добу.

Таблиця 6. Дорослі (від 18 років): корекція добової дози за додаткового призначення інших препаратів для пацієнтів з біполярними розладами.

Клінічного досвіду зміни дозування ламотриджину при призначенні інших препаратів немає.

Проте, на основі даних про взаємодію лікарських засобів, можуть бути рекомендовані такі схеми.

Припинення прийому ламотриджину пацієнтам із біполярними розладами.

За даними клінічних досліджень, не відзначали підвищення частоти, ступеня тяжкості або типу побічних реакцій після раптового відміни препарату порівняно з плацебо. Тому припинити прийом лікарського засобу можна одразу без поступового зниження дози.

Діти (до 18 років).

Ламотриджин не рекомендується для застосування у дітей з біполярними розладами (у віці до 18 років), оскільки рандомізовані дослідження скасування не продемонстрували його значної ефективності та показали підвищення рівня суїцидальності (див. розділ «Особливості застосування»).

Загальні рекомендації щодо дозування для спеціальних груп пацієнтів.

Жінки, які застосовують гормональні контрацептиви.

Відомо, що застосування комбінації етинілестрадіол/левоноргестрел (30 мкг/150 мкг) підвищує кліренс ламотриджину приблизно вдвічі, що призводить до зниження рівня ламотриджину. Після титрування може знадобитися застосування більш високих підтримуючих доз ламотриджину (майже вдвічі більших) для досягнення максимальної терапевтичної відповіді. Протягом тижня, коли препарат не приймали, спостерігалося дворазове підвищення рівня ламотриджину. Дозозалежні побічні реакції не виключаються. Тому слід розглянути питання про застосування контрацепції, не передбачає тижня, коли препарат не приймається, як терапії першої лінії (наприклад, постійний прийом гормональних контрацептивів або негормональні методи; див. розділ «Особливості застосування» та «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

Початок курсу лікування гормональними контрацептивами у пацієнтів, які вже приймають підтримуючі дози ламотриджину та не приймають індуктори печінкові ферменти. Підтримуючу дозу ламотриджину здебільшого треба буде збільшити вдвічі. Рекомендується від початку лікування гормональними контрацептивами дозу ламотриджину збільшувати від 50 до 100 мг на добу щотижня відповідно до індивідуальної клінічної відповіді на лікування. Збільшення дози не повинно перевищувати зазначений рівень, якщо тільки за клінічною відповіддю на лікування таке збільшення дози не буде потрібне.

Вимірюванням концентрації ламотриджину в сироватці до та після початку застосування гормональних контрацептивів можна підтвердити, що базова концентрація ламотриджину підтримується. За необхідності дозу слід адаптувати. У жінок, які приймають гормональні контрацептиви, що передбачають один тиждень неактивного лікування (тиждень без застосування таблеток), контроль рівня ламотриджину в сироватці слід проводити протягом 3-го тижня активного лікування, тобто з 15-го по 21-й день циклу прийому таблеток. Необхідно розглянути можливість застосування контрацептивних препаратів, що не передбачають тижня без прийому таблеток, як терапії першої лінії (наприклад, постійний прийом гормональних контрацептивів або негормональні методи; див. розділ «Особливості застосування» та «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій&ra ).

Припинення курсу лікування гормональними контрацептивами у пацієнтів, які вже приймають підтримуючі дози ламотриджину і НЕ приймають індуктори печінкові ферменти. Підтримуючу дозу ламотриджину в більшості випадків треба буде зменшити до 50% Особливості застосування»і «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»). Рекомендується добову дозу ламотриджину знижувати поступово від 50 до 100 мг щотижня (не більше 25% загальної дози на тиждень) протягом 3 тижнів, якщо відповідно до індивідуальної клінічної відповіді на лікування не буде зазначено інакше.

Вимірюванням концентрації ламотриджину в сироватці до та після початку застосування гормональних контрацептивів можна підтвердити, що базова концентрація ламотриджину підтримується. За необхідності дозу слід адаптувати. У жінок, які приймають гормональні контрацептиви, що передбачають один тиждень неактивного лікування (тиждень без застосування таблеток), контроль рівня ламотриджину в сироватці слід проводити протягом 3-го тижня активного лікування, тобто з 15-го по 21-й день циклу прийому таблеток. Зразки для оцінки рівня ламотриджину після постійного припинення прийому контрацептиву не слід збирати протягом першого тижня після припинення його прийому.

Початок терапії ламотриджином у жінок, які вже приймають гормональні контрацептиви.

Підвищення дози повинно відповідати рекомендаціям щодо стандартної дози, наведеним у таблицях.

Початок та припинення прийому гормональних контрацептивів пацієнтами, які вже приймають підтримуючі дози ламотриджину, а також приймають індуктори печінкові ферменти.

Коректування рекомендованої підтримуючої дози ламотриджину не є обов'язковим.

Застосування разом з атазанавіром/ритонавіром.

Коректування рекомендованої дози ламотриджину у разі його додавання до терапії атазанавіром/ритонавіром не є обов'язковим.

У пацієнтів, які вже застосовують підтримуючі дози лікарського засобу Ламотрин і не застосовують індуктори глюкуронізації, дозу Ламотрін можна збільшувати, якщо додається лікування атазанавіром/ритонавіром або зменшувати, якщо лікування атазанавіром/ритонавіром припиняється. Контроль рівня ламотриджину в плазмі крові слід проводити до і протягом 2 тижнів після початку або відміни атазанавіру/ритонавіру для визначення необхідності корекції дози ламотриджину (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

Одночасне застосування з лопінавір/ритонавіром.

Коректування рекомендованої дози ламотриджину у разі його додавання до терапії лопінавіру/ритонавіру не є обов'язковим.

Пацієнтам, які вже приймають підтримуючі дози ламотриджину та не приймають індуктори глюкуронізації, при додатковому призначенні лопінавіру/ритонавіру може знадобитися збільшення дози ламотриджину, а у разі відміни лопінавіру/ритонавіру – її зменшення. Моніторинг рівня ламотриджину в плазмі слід проводити до та протягом 2 тижнів після початку або відміни лопінавіру/ритонавіру для визначення необхідності корекції дози ламотриджину (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

Пацієнти похилого віку (старше 65 років).

Коректування дози препарату відповідно до рекомендованої схеми не є обов'язковим. Фармакокінетика ламотриджину у цій віковій групі не відрізняється від такої у пацієнтів віком до 65 років.

Порушення функцій печінки.

Початкову дозу, збільшення дози та підтримуючу дозу необхідно зменшити в середньому на 50% у пацієнтів з помірним (ступінь В за класифікацією Чайлд-П'ю) та на 75% - з тяжким (ступінь С за класифікацією Чайлд-П'ю) порушенням функції печінки. . Збільшення дози та підтримуюча доза коригуються згідно з клінічним ефектом.

Порушення функції нирок.

При призначенні хворим з порушенням функції нирок слід бути обережним. При лікуванні хворих з термінальною стадією порушення функції нирок початкова доза ламотриджину базується на індивідуальній схемі протиепілептичного лікування, при лікуванні хворих із значним порушенням функції нирок слід зменшувати підтримуючу дозу ламотриджину (див. розділ «Особливості застосування»).

Побічні реакції для показань до лікування епілепсії та біполярних розладів, що базуються на наявних даних контрольованих клінічних досліджень та іншого клінічного досвіду, зазначені в таблиці нижче. Частотні категорії отримані в ході контрольованих клінічних досліджень (монотерапії епілепсії (позначені як †) та біполярного розладу). Якщо частотні категорії за клінічними даними досліджень епілепсії та біполярного розладу відрізняються, застосовується найнижча частота. За відсутності даних контрольованих клінічних досліджень частотні категорії були отримані з іншого клінічного досвіду.

Для оцінки частоти виникнення побічних ефектів використовувалася така класифікація: дуже часто (≥ 1/10), часто (≥ 1/100 до <1/10), нечасто (≥ 1/1000 до <1/ 100), рідко (≥ 1 / 10000 до <1/1000), дуже рідко (<1/10 000).

З боку шкіри та підшкірної клітковини: часто - шкірний висип; нечасто – алопеція рідко – синдром Стівенса-Джонсона дуже рідко – токсичний епідермальний некроліз, реакція на ліки з еозинофілією та системними проявами.

З боку крові та лімфатичної системи: дуже рідко - гематологічні відхилення1 (що включають нейтропенію, лейкопенію, анемію, тромбоцитопенію, панцитопенію, апластичну анемію та агранулоцитоз), гемофагоцитарний " Особливості застосування»); невідомо – лімфаденопатія1.

З боку імунної системи: дуже рідко - синдром гіперчутливості2, включаючи лихоманку, лімфаденопатію, набряк обличчя, порушення з боку печінки та крові, дисеміновану внутрішньосудинну коагуляцію (УВК) та поліорганну недостатність; невідомо - гіпогаммаглобулінемія.

З боку психіки: часто - агресивність, дратівливість; дуже рідко - тик, галюцинації та сплутаність свідомості; невідомо – кошмари.

З боку нервової системи: дуже часто – головний біль; часто - сонливість, безсоння †, запаморочення, тремор, тривожний стан§; нечасто – атаксія †; рідко – ністагм †; дуже рідко - нестійкість, порушення руху, загострення хвороби Паркінсона3, екстрапірамідні ефекти, хореоатетозу, збільшення частоти нападів рідко - асептичний менінгіт (див. розділ «Особливості застосування»).

З боку органу зору: нечасто - диплопія †, нечіткість зору †; рідко – кон'юнктивіт.

З боку шлунково-кишкового тракту: часто - нудота †, блювота † та діарея †, сухість у роті§.

З боку травної системи: дуже рідко - підвищення показників функціональних печінкових проб, порушення функції печінки4, печінкова недостатність.

З боку опорно-рухової системи та сполучної тканини: часто - артралгія§; дуже рідко - вовчаковоподібної реакції.

Загальні порушення: часто - стомлюваність †, біль, біль у спині.

Опис окремих небажаних реакцій

1 Гематологічні відхилення та лімфаденопатія можуть бути як пов'язані, так і не пов'язані з синдромом гіперчутливості (див. «З боку імунної системи»).

2 Також повідомлялося про висип як частину синдрому гіперчутливості, який супроводжувався різними системними симптомами, включаючи лихоманку, лімфаденопатію, набряк обличчя, відхилення у параметрах крові та порушення функції печінки. Синдром може мати різні ступені тяжкості і в поодиноких випадках може призводити до дисемінованого внутрішньосудинного згортання крові та поліорганної недостатності. Важливо відзначити, що ранні ознаки гіперчутливості (наприклад, лихоманка та лімфаденопатія) можуть з'являтися навіть за відсутності шкірного висипу. За наявності таких симптомів пацієнта слід негайно обстежити і за відсутності інших причин скасувати прийом ламотриджину.

3 Ці реакції спостерігалися в клінічній практиці за інших клінічних станів.

Було зазначено, що ламотриджин може погіршувати симптоми паркінсонізму у пацієнтів із хворобою Паркінсона, та окремі повідомлення про екстрапірамідні ефекти та хореоатетоз у пацієнтів без цього стану.

4 Порушення функції печінки зазвичай асоціюється з реакціями гіперчутливості, але описані окремі випадки без виражених симптомів гіперчутливості.

5 У клінічних дослідженнях серед дорослих висип спостерігався у 8-12% пацієнтів, які приймали ламотриджин, та у 5-6% пацієнтів, які приймали плацебо. Висип був причиною відміни препарату у 2% пацієнтів. Шкірний висип мав макулопапульозний характер, найчастіше виникав протягом восьми тижнів від початку лікування і зникав після відміни ламотриджину (див. розділ «Особливості застосування»). Повідомлялося про виникнення тяжких потенційно небезпечних для життя шкірних реакцій, включаючи синдром Стівенса-Джонсона, токсичний епідермальний некроліз (синдром Лайєлла) та реакцію на ліки з еозинофілією та системними проявами (DRESS). Хоча більшість пацієнтів після відміни ламотриджину одужують, у деяких пацієнтів залишаються незворотні рубці; в окремих випадках ці синдроми призводили до смерті (див. розділ «Особливості застосування»).

Загальний ризик виникнення шкірного висипу, очевидно, тісно пов'язаний з:

• високими початковими дозами ламотриджину та перевищенням рекомендованої схеми збільшення дози при терапії ламотриджином (див. розділ «Спосіб застосування та дози»);
• одночасним застосуванням вальпроату (див. розділ «Спосіб застосування та дози»).

Також повідомлялося, що шкірний висип є частиною синдрому гіперчутливості, який супроводжується різними системними симптомами (див. «З боку імунної системи»).

Є повідомлення про зниження мінеральної щільності кісткової тканини, остеопенію, остеопороз та переломи у пацієнтів, які перебувають на тривалій терапії ламотриджином. Механізм, за допомогою якого ламотриджин впливає на кістковий метаболізм, не визначено.

Симптоми та ознаки

Повідомлялося про випадки гострого передозування (при прийомі доз у 10-20 разів перевищували максимальні терапевтичні дози), включаючи летальні наслідки. Симптомами передозування були: атаксія, ністагм, порушення свідомості, великі епілептичні напади, кома. Також при передозуванні повідомлялося про розширення комплексу QRS (затримка внутрішньошлуночкової провідності). Розширення комплексу QRS до понад 100 мсек може бути пов'язане з більш тяжкою токсичністю.

Лікування. Пацієнта необхідно госпіталізувати до відділення інтенсивної терапії для проведення відповідної симптоматичної та підтримуючої терапії. Необхідно застосувати терапію, спрямовану зниження абсорбції (активоване вугілля), якщо це необхідно. Додаткове лікування призначається за клінічними показаннями. Немає досвіду застосування гемодіалізу для лікування передозування. У шести добровольців із нирковою недостатністю 20% ламотриджину було виведено з організму під час 4-годинного сеансу гемодіалізу.

Зберігати у недоступному для дітей місці, в оригінальній упаковці при температурі не вище 25 °С.

Препарат показаний для лікування епілепсії та біполярних розладів.