Ізоніазид таблетки по 200 мг, 50 шт.

По 10 таблеток у блістері, по 5 блістерів у пачці.

Таблетки.
Основні фізико-хімічні властивості:
таблетки по 200 мг таблетки круглої форми, білого або майже білого кольору, з плоскою поверхнею, зі скошеними краями (з фаскою) та ризиком.

Ізоніазид має високу бактеріостатичну активність до мікобактерій туберкульозу, які активно розмножуються, менш ефективний до бактерій, що перебувають у спокої. Механізм його дії пов'язаний з придушенням синтезу міколієвих кислот із довгим ланцюгом, які є компонентами клітинної оболонки мікобактерій. Препарат затримує ріст мікобактерій у людини у концентрації 0,03 мкг/мл. Інші поширені збудники інфекційних захворювань препарат вираженого хіміотерапевтичного впливу не оказывает.

Добре всмоктується з травного тракту, легко проникає через гематоенцефалічний бар'єр і проявляється у різних тканинах та рідинах організму. Після внутрішнього прийому максимальна концентрація в крові досягається через 1-4 години, туберкулостатична концентрація в крові після прийому в разовій дозі міститься 6-24 години.

Виводиться переважно нирками. За кількістю виділеного із сечею активного ізоніазиду щодо прийнятої дози пацієнтів поділяють на «повільних» та «швидких» інактиваторів. До першої категорії відносять пацієнтів, у яких із сечею виділяється до 10% ізоніазиду на добу, у другу – понад 10% на добу.

Період напіввиведення ізоніазиду в плазмі крові при швидкому ацетилюванні - 0,5-1,6 години, при повільному - 2-4 години, при нирковій недостатності - 2-5 годин, при тяжкій нирковій недостатності - 5-7 годин.

Протитуберкульозні засоби. Код АТХ J04A C01.

При призначенні ізоніазиду пацієнтам з повільною інактивацією препарату, які одночасно отримують парааміносаліцилову кислоту, тканинна концентрація препарату може бути підвищена, внаслідок чого зростає ризик розвитку побічних ефектів.

Для посилення ефективності Ізоніазид слід застосовувати в комбінації з іншими протитуберкульозними лікарськими засобами (наприклад, рифампіцин, етамбутол, піразинамід), а при змішаній інфекції - одночасно з антибіотиками широкого спектра дії фторхінолонами (наприклад, офлоксацин, ципрофлоксацин) до тримоксазол), макролідами (наприклад, кларитроміцин, азитроміцин, рокситроміцин).

Ізоніазид уповільнює печінковий метаболізм деяких лікарських препаратів, що може призвести до збільшення їхньої токсичності. До таких препаратів відносяться: карбамазепін, примідон, фенітоїн, діазепам, тріазолам, хлорзоксазон, дисульфірам.

Потенційно гепатотоксичні та нейротоксичні засоби (зокрема, етанол, рифампіцин, парацетамол) – підвищується ймовірність розвитку токсичного гепатиту та нейропатії (з парацетамолом збільшується ризик розвитку гепатотоксичної дії).

Тривале застосування ізоніазиду може знижувати кліренс та збільшувати тривалість дії алфетанілу.

Одночасне застосування ізоніазиду:

• з леводопою - зменшення її терапевтичного ефекту;
• рифампіцин - підвищення ризику ураження печінки;
• з глюкокортикостероїдами - підвищується метаболізм та елімінація ізоніазиду;
• з ітраконазолом - можливе суттєве зниження його концентрації у сироватці крові та відсутність його терапевтичного ефекту. Одночасне застосування не рекомендується;
• з кетоконазолом - можливе зменшення рівня кетоконазолу в сироватці крові: слід контролювати концентрацію препарату в крові та за необхідності збільшити дозування;
• з ацетамінофеном - збільшує токсичність останнього за рахунок генерації та накопичення токсичних метаболітів у печінці, що може призвести до серйозних побічних реакцій;
• з теофіліном – зростає концентрація теофіліну в плазмі крові: потрібно контролювати рівень теофіліну в крові та, відповідно, коригувати дози препарату;
• з вальпроатом – зростає концентрація вальпроату у плазмі крові: дози вальпроату слід коригувати;
• зі ставудином - підвищений ризик дистальної сенсорної нейропатії;
• з циклосерином - підвищений ризик токсичної дії на центральну нервову систему (ЦНС);
• з етосуксимідом - пригнічення метаболізму етосуксиміду (підвищення концентрації в плазмі крові та ризик токсичності);
• з ізофлураном - підвищений ризик гепатотоксичності;
• з зальцитабіном - у ВІЛ-інфікованих пацієнтів кліренс ізоніазиду подвоюється, тому треба контролювати концентрацію ізоніазиду та зальцитабіну для забезпечення ефективності лікування;
• з вітаміном В6 та глутаміновою кислотою - знижується ймовірність побічних ефектів ізоніазиду;
• з дифеніном - посилюються антиаритмічні властивості дифеніну;
• з антацидними засобами - зменшення абсорбції ізоніазиду (інтервал між їх прийомом має становити не менше 1 години);
• з непрямими антикоагулянтами, інгібіторами МАО (МАО) - ізоніазид потенціює ефекти цих препаратів (в т.ч. токсичні);
• з фенобарбіталом - можливе посилення гепатотоксичності;
• з аміназином - можливе погіршення метаболізму ізоніазиду. Стан пацієнтів слід контролювати за токсичною дією з боку ізоніазиду;
• з галоперидолом - можливе підвищення рівня плазмового галоперидолу. Необхідно коригувати дозу галоперидолу;
• з антикоагулянтами (кумарин- або індандіонпохідні, наприклад варфарин) - можливе пригнічення ферментативного метаболізму антикоагулянтів, що призводить до збільшення концентрації в плазмі з підвищеним ризиком кровотечі. Слід ретельно контролювати протромбіновий час;
• з енфлюраном – ізоніазид може збільшувати утворення потенційно нефротоксичних неорганічних фторидів – метаболітів енфлюрану;
• з прокаїнамідом – збільшується плазмова концентрація ізоніазиду. Необхідний моніторинг стану пацієнтів щодо токсичної дії з боку ізоніазиду;
• з кортикостероїдами (наприклад, преднізолон) – необхідно коригувати дозу ізоніазиду;
• з гідроксидом алюмінію - погіршується всмоктування ізоніазиду. Під час терапії ізоніазидом необхідно застосовувати кислотопригнівальні лікарські засоби або антациди, що не містять гідроксид алюмінію.

Метаболізм ізоніазиду та його метаболіту ацетилізоніазиду не змінюється при вживанні алкоголю, але можливе його збільшення у хронічних алкоголіків.

Також можлива взаємодія ізоніазиду з продуктами харчування, що містять гістамін і тірамін (сир, червоне вино, тунець, тропічні риби): можуть розвинутись побічні реакції, такі як головний біль, пітливість, серцебиття, припливи, артеріальна гіпотензія.

діюча речовина: ізоніазид;

1 таблетка містить ізоніазиду (у перерахунку на суху речовину) 200 мг;

допоміжні речовини: крохмаль кукурудзяний, кросповідон, кальцію стеарат.

Слід враховувати ймовірність розвитку побічних ефектів з боку нервової системи, які можуть вплинути на здатність концентрувати увагу та швидкість реакції під час керування автотранспортом або іншими механізмами.

Застосування ізоніазиду в період вагітності можливе з урахуванням співвідношення користь/ризик у дозі до 10 мг/кг маси тіла на добу. При цьому необхідно враховувати, що ізоніазид проникає через плаценту і може викликати розвиток мієломенінгоцеле та гіпоспадії, геморагій (внаслідок гіповітамінозу К), затримку психомоторного розвитку плода. Ізоніазид проникає у грудне молоко, тому, враховуючи ймовірність розвитку гепатиту та пери дитини, необхідно вирішити питання про припинення грудного вигодовування або скасування препарату.

У даній лікарській формі Ізоніазид призначати дітям віком від 4 років.

У поєднанні з 3-4 іншими протитуберкульозними препаратами - для лікування активного туберкульозу всіх форм і локалізацій;
Як монотерапія - для лікування латентної туберкульозної інфекції та профілактики туберкульозу у осіб, які перебували або перебувають у близькому контакті з хворими туберкульозом.

• Підвищена чутливість до ізоніазиду або до інших компонентів препарату;
• епілепсія, схильність до судомних нападів; 
• тяжкі психози (у т.ч. в анамнезі);
• поліомієліт (у т.ч. раніше перенесений);
• токсичний гепатит в анамнезі внаслідок застосування похідних гідразину ізонікотинової кислоти (фтивазид);
• гостра печінкова та/або ниркова недостатність;
• виражений атеросклероз;
• у дозах понад 10 мг/кг маси тіла при легенево-серцевій недостатності ІІІ ступеня, артеріальній гіпертензії ІІ–ІІІ стадії, ішемічній хворобі серця, захворюваннях нервової системи, хронічній нирковій недостатності, гепатиті в період загострення, цирозі печінки, бронхіальній астмі, псоріазі, екземі у фазі загострення, гіпотиреозі, мікседемі.

Добова та курсова дози встановлюються індивідуально залежно від перебігу та форми захворювання, ступеня інактивації ізоніазиду, ефективності терапії та переносимості препарату. Ізоніазид застосовувати внутрішньо до їди або через 30-40 хвилин після їди.

Дорослим та дітям старше 4 років призначати в добовій дозі 5 мг/кг маси тіла 1 раз на добу при щоденному застосуванні або 10 мг/кг маси тіла при інтермітувальному прийомі (3 рази на тиждень). Максимальна добова доза – 600 мг, для дітей – 500 мг.

Лікування активного туберкульозу триває 6-8 місяців, з метою профілактики приймати 2-3 місяці.

Особливості застосування

У результаті монотерапії ізоніазидом утворюються стійкі штами мікобактерій, тому його слід застосовувати у комбінації з іншими протитуберкульозними засобами. Необхідно правильно підбирати дозу відповідно до спроможності інактивувати ізоніазид. Перед призначенням ізоніазиду доцільно визначати швидкість його інактивації за вмістом активних речовин у крові та сечі. Пацієнтам, у яких спостерігається швидка інактивація, ізоніазид слід призначати у більш високих дозах. Для зменшення побічних ефектів одночасно з ізоніазидом призначають піридоксину гідрохлорид (перорально або внутрішньом’язово) або глутамінову кислоту, тіаміну хлорид чи тіаміну бромід (внутрішньом’язово), натрієву сіль АТФ.

При змішаній інфекції одночасно з ізоніазидом слід призначати антибіотики широкого спектра дії, фторхінолони, сульфаніламіди.

Під час лікування необхідний контроль лікаря, регулярне проведення офтальмологічного обстеження. У перший місяць обстеження необхідно проводити не рідше 2 разів, потім – 1 раз на місяць.

У всіх пацієнтів під час лікування слід контролювати функцію печінки. 

Пацієнтам з порушеннями функції печінки слід дотримуватись спеціальних запобіжних заходів. Будь-яке погіршення функції печінки у цих пацієнтів є показанням для припинення лікування. Якщо рівень АСТ в сироватці крові зросте більш ніж у три рази або підвищиться рівень білірубіну, прийом препарату необхідно припинити.

При появі перших симптомів гепатиту (відчуття нездужання, стомлюваність, нудота, відсутність апетиту) лікування має бути негайно припинено.

Слід бути обережними, призначаючи ізоніазид пацієнтам, які страждають на цукровий діабет, хронічний алкоголізм; при тяжких порушеннях функцій печінки або нирок; пацієнтам, які приймають інші потенційно гепатотоксичні препарати. 

Ризик ізоніазидіндукованої гепатотоксичності зростає у пацієнтів віком від 35 років, особливо жіночої статі, в осіб з повільною інактивацією препарату, у ВІЛ-інфікованих, пацієнтів, які страждають від недоїдання, у пацієнтів з нейропатією. 

Ізоніазид не слід призначати особам із серйозними побічними реакціями на лікарські засоби, включаючи медикаментіндуковані захворювання печінки.

У хворих на цукровий діабет можливий позитивний результат глюкозуричного тесту.

Пацієнтам, у яких є ризик розвитку нейропатії чи піридоксинової недостатності (хворі на діабет, хронічний алкоголізм, пацієнти з гіпотрофією, з термінальною стадією ниркової недостатності, вагітні, ВІЛ-інфіковані), слід призначати піридоксин.

Ізоніазид не слід приймати під час вживання їжі. Дослідження показали, що біодоступність ізоніазиду значно знижується при застосуванні разом з їжею. 

Під час лікування слід уникати вживання алкогольних напоїв.

У пацієнтів зі сповільненою інактивацією ізоніазиду значно підвищується ризик токсичних проявів препарату.

Травна система: нудота, блювання, сухість у роті, дискомфорт в ділянці живота, анорексія, запор, метеоризм, гострий панкреатит.

Імунна система: алергічні реакції, в т.ч. реакції гіперчутливості, такі як медикаментозна гарячка, шкірні висипи (короподібний, макулопапульозний дерматити, пурпура або ексфоліативний дерматит), шкірний свербіж, інтерстиціальний пневмоніт, лімфаденопатія і васкуліт; можливе загострення симптомів системного червоного вовчака або поява вовчакоподібного синдрому. Шкіра та підшкірна клітковина: мультиформна еритема, синдром Стівенса-Джонсона, токсичний епідермальний некроліз. 

Нервова система: головний біль, запаморочення, роздратованість, нервозність, порушення сну, безсоння, парестезії, периферична нейропатія/неврити, порушення чутливості.

Психічні розлади: психотичні реакції (токсичні психози), починаючи від незначних змін особистості до значних психічних розладів, які, як правило, зникали при відміні препарату, збільшення частоти нападів у хворих на епілепсію, м’язові посмикування та судоми, гіперрефлексія, токсична енцефалопатія, розлади пам’яті, сплутаність свідомості, дезорієнтація, галюцинації.

Органи чуття: неврит зорового нерва, атрофія зорового нерва, дзвін у вухах та втрата слуху у пацієнтів з термінальною стадією ниркової недостатності.

Респіраторна система, органи грудної клітки та середостіння: пневмоніт (алергічний). 

Серцево-судинна система: артеріальна гіпертензія, відчуття серцебиття, біль за грудниною та в ділянці серця, посилення ішемії міокарда у осіб літнього віку.

Нирки та сечовидільна система: утруднене сечовипускання, затримка сечі; нефротоксичність, включаючи інтерстиціальний нефрит. 

Гепатобіліарна система: ушкодження печінки, підвищення рівня сироваткових трансаміназ (АЛТ, АСТ), жовтяниця, гепатит, ізоніазид-асоційований гепатит (особливо в осіб з хронічними захворюваннями печінки або у тих, хто зловживає алкоголем), фульмінантна печінкова недостатність, що може призвести до розвитку некрозу печінки (особливо у пацієнтів віком від 35 років), білірубінемія, білірубінурія.

Ендокринна система та метаболічні розлади: дефіцит піридоксину, що впливає на перетворення триптофану в нікотинову кислоту, пелагра, синдром Кушинга, гіперглікемія, метаболічний ацидоз.

Репродуктивна система та функції молочних залоз: гінекомастія у чоловіків, менорагії у жінок.

Кров та лімфатична система: гемолітична та апластична анемії, сидеробластична анемія, тромбоцитопенія, агранулоцитоз, еозинофілія, лейкопенія, нейтропенія.

Опорно-руховий апарат: ревматоїдний синдром, м’язові посмикування.

Інші: нездужання, слабкість; «синдром відміни», що включає головний біль, безсоння, дратівливість, нервозність, набряк слизової оболонки бронхів.

Зазвичай побічні ефекти проходять при зменшенні дози або при тимчасовій перерві у застосуванні лікарського засобу.

Симптоми: при передозуванні протягом від 30 хвилин до 3 годин після прийому препарату можуть з’явитися: порушення функції травного тракту (у тому числі печінки) – нудота, блювання, анорексія; нейротоксичні прояви – запаморочення, гарячка, головний біль, судоми, порушення зору і слуху, в’ялість, дезорієнтація, гіперрефлексія, невиразне мовлення, ступор, зорові галюцинації. З часом може розвинутися респіраторний дистрес-синдром, кома. При лабораторних дослідженнях типові: наявність ацетону в сечі, тяжкий метаболічний ацидоз, гіперглікемія, глюкозурія. 

Лікування: викликання блювання, промивання шлунка за допомогою зонда, введення активованого вугілля протягом 2-3 годин після прийому. Надалі проводити підтримуюче лікування: вводити внутрішньовенно піридоксин, повторюючи при необхідності введення кожні 5-30 хвилин. Гемодіаліз ефективно виводить ізоніазид із крові (до 73 % ізоніазиду протягом одного п’ятигодинного сеансу). При судомах слід застосовувати діазепам, розчин магнію сульфату, вітамін В6, при порушенні функції печінки – метіонін, ліпамід, АТФ, вітамін В12.

Подальше лікування повинно передбачати особливу увагу до моніторингу/підтримки вентиляції легенів та корекції метаболічного ацидозу бікарбонатом натрію. Також ефективні форсований діурез і перитонеальний діаліз. Специфічного антидоту немає.

Зберігати в оригінальній упаковці при температурі не вище 25 ° С.
Зберігати у недоступному для дітей місці.

Ізоніазид таблетки - протитуберкульозний засіб