Дорослі. Рекомендована доза становить 50 мг з інтервалом 8-12 годин. При необхідності повторну дозу слід вводити через 6 годин. Максимальна добова доза не повинна перевищувати 150 мг. Препарат призначений для короткочасного застосування, тому його слід застосовувати лише у період гострого болю (не більше 2 діб). Пацієнтів слід переводити на пероральне застосування анальгетиків, коли це можливо. Побічні реакції можна зменшити за рахунок застосування найменшої ефективної дози протягом якомога коротшого часу, необхідного для поліпшення стану. При післяопераційних болях середнього або сильного ступеня тяжкості препарат можна застосовувати за показаннями в тих же рекомендованих дозах у поєднанні з опіоїдними анальгетиками.
Пацієнти похилого віку. Коригування дози зазвичай не потрібне. Однак через фізіологічне зниження функції нирок рекомендується нижча доза, а саме: максимальна добова доза становить 50 мг при легкому порушенні функції нирок.
З боку печінки. Для пацієнтів з патологією печінки з легким або середнім ступенем тяжкості (5-9 балів за шкалою Чайлд-П'ю) слід зменшити максимальну добову дозу до 50 мг і ретельно контролювати функцію печінки. При тяжких захворюваннях печінки (10-15 балів за шкалою Чайлд-П'ю) препарат протипоказаний.
З боку нирок. Для пацієнтів із порушенням функції нирок легкого ступеня (кліренс креатиніну 60-89 мл/хв) максимальну добову дозу слід зменшити до 50 мг. При порушенні функції нирок середнього або тяжкого ступеня (кліренс креатиніну <59 мл/хв) препарат протипоказаний.
Діти та підлітки. Препарат не слід застосовувати дітям та підліткам через відсутність даних про його ефективність та безпеку.
Спосіб застосування
Внутрішньом'язове введення. Вміст однієї ампули (2 мл) слід повільно глибоко вводити в м'яз.
Інфузія.
Для проведення інфузії вміст ампули 2 мл розвести в 30-100 мл 0,9% розчину натрію хлориду, розчині глюкози або розчині Рінгера-лактату. Розчин для інфузії слід готувати в асептичних умовах, не допускаючи впливу природного денного світла. Приготовлений розчин має бути прозорим. Інфузію необхідно проводити повільно протягом 10-30 хвилин.
Депіофен, розведений у 100 мл 0,9% розчину натрію хлориду або в розчині глюкози, можна змішувати з допаміном, гепарином, гідроксизином, лідокаїном, морфіном, петидином і теофіліном.
Внутрішньовенна ін'єкція (болюсне введення).
При необхідності вміст однієї ампули (2 мл розчину для ін'єкцій) повільно вводити протягом не менше 15 секунд. Препарат можна змішувати в малих обсягах (наприклад, у шприці) з розчинами для ін'єкцій гепарину, лідокаїну, морфіну та теофіліну.
Депіофен не можна змішувати в малих обсягах (наприклад, у шприці) з розчинами допаміну, прометазин пентазоцину, петидину та гідроксизином, тому що утворюється осад.
Розвільнені розчини для інфузій не можна змішувати з прометазином або пентазоцином.
Препарат можна змішувати тільки з лікарськими засобами, зазначеними вище.
При внутрішньом'язовому або болюсному застосуванні препарат слід негайно ввести після того, як він був набраний з ампули.
При зберіганні розведених розчинів препарату в поліетиленових пакетах або у пристосованих для введення виробах з етилвінілацетату, пропіонату целюлози, поліетилену низької щільності та полівінілхлориду змін вмісту діючої речовини внаслідок сорбції не спостерігалося.
Препарат Депіофен призначений для одноразового застосування, тому залишки готового розчину слід утилізувати. Перед введенням необхідно візуально перевірити, чи прозорий розчин і безбарвний. Розчин, що містить тверді частинки, не можна застосовувати.
Найменша ефективна доза повинна застосовуватися протягом найменшого часу, необхідного для полегшення симптомів (див. розділ «Особливості застосування»).
Особливості застосування
Депіофен застосовувати з обережністю пацієнтам з алергічними реакціями в анамнезі. Слід уникати одночасного застосування препарату з іншими нестероїдними протизапальними засобами, у тому числі з інгібіторами циклооксигенази-2. Небажані явища препарату можна звести до мінімуму шляхом застосування мінімально ефективних доз протягом якомога коротшого проміжку часу, необхідного для усунення симптомів. При застосуванні препаратів класу нестероїдних протизапальних засобів у травному тракті можуть розвинутись пептичні виразки з/без перфорації та кровотечі (навіть із летальним результатом). Ці небажані явища можуть виникнути у будь-який період лікування, як із симптомами-провісниками, так і без них, і вони не залежать від наявності в анамнезі тяжких порушень з боку травного тракту. Якщо при застосуванні декскетопрофену розвинулася шлунково-кишкова кровотеча або виразка, прийом препарату слід негайно припинити. Ризик розвитку вищезгаданих небажаних явищ підвищується пропорційно збільшенню дози НПЗЗ, також підвищений ризик мають хворі на виразку шлунка або дванадцятипалої кишки в анамнезі та особи похилого віку.
Під час застосування препарату лікар повинен ретельно спостерігати за станом пацієнтів, враховуючи можливу появу шлунково-кишкових кровотеч. Перед початком застосування декскетопрофену трометамолу та за наявності в анамнезі езофагіту, гастриту та/або виразкової хвороби слід, як і у випадку з іншими нестероїдними протизапальними засобами, переконатися, що ці захворювання перебувають у стадії ремісії. Пацієнтам з наявними симптомами патології травного тракту та із захворюваннями травного тракту в анамнезі необхідно проводити контроль за порушеннями з боку травного тракту, особливо щодо кровотечі в травному тракті. Для зменшення ризику розвитку небажаних побічних реакцій з боку шлунково-кишкового тракту лікар може призначити лікарські засоби, що надають захисну дію на слизову оболонку шлунково-кишкового тракту (мізопростол, інгібітори протонного насоса). Це також стосується хворих, які потребують супутнього призначення низьких доз ацетилсаліцилової кислоти або інших засобів, що підвищують ризик розвитку ускладнень з боку системи травлення. Хворих слід поінформувати, що у разі появи дискомфорту в ділянці живота (насамперед – шлунково-кишкових кровотеч), особливо на початку лікування, вони мають повідомляти лікаря. Декскетопрофен може підвищувати в крові рівень азоту сечовини, креатиніну, АСТ та АЛТ.
При значному підвищенні рівня АСТ та АЛТ застосування препарату слід припинити. Подібно до інших інгібіторів простагландинів застосування декскетопрофену трометамолу може супроводжуватися побічними реакціями з боку нирок, які можуть призводити до гломерулонефриту, інтерстиціального нефриту, папілярного некрозу, нефротичного синдрому та гострої ниркової недостатності. Декскетопрофен може маскувати симптоми інфекційних захворювань. Пацієнтам з порушеною функцією нирок та/або печінки, артеріальною гіпертензією, серцевою недостатністю препарат слід призначати з обережністю та під наглядом лікаря, оскільки препарат може спричинити появу набряків. Слід бути обережним, застосовуючи декскетопрофен пацієнтам, які приймають діуретики та схильні до гіповолемії, оскільки існує ризик нефротоксичної дії препарату.
Особлива обережність потрібна при призначенні препарату особам із захворюваннями серця в анамнезі, особливо з епізодами серцевої недостатності, оскільки декскетопрофен може спричинити загострення перебігу захворювання. Пацієнти похилого віку найбільш схильні до розвитку у них порушень функції нирок, серцево-судинної системи та печінки. Дуже рідко повідомляли про шкірні реакції (деякі – з летальним кінцем), включаючи ексфоліативний дерматит, синдром Стівенса – Джонсона та токсичний епідермальний некроліз. Найчастіше побічні реакції розвиваються на початку лікування, у більшості випадків – у перший місяць лікування. При перших проявах висипу на шкірі, ураженні слизових оболонок або інших проявах гіперчутливості препарат слід негайно відмінити.
Жінки, які планують вагітність, можуть застосовувати препарат тільки у випадках нагальної потреби, застосовуючи мінімально можливі дози протягом найкоротшого періоду. Це стосується жінок, які не можуть завагітніти або проходять обстеження репродуктивної функції. Декскетопрофен не слід застосовувати у І та ІІ триместрі вагітності, якщо немає необхідності. Треба пам'ятати, що при застосуванні нестероїдних протизапальних засобів (це також може стосуватися і декскетопрофену), особливо у високих дозах і тривалому лікуванні, незначно підвищується ризик розвитку артеріальних тромбоемболічних ускладнень (наприклад, інфаркт міокарда, інсульт). Пацієнтам з неконтрольованою артеріальною гіпертензією, декомпенсованою серцевою недостатністю, маніфестною ішемічною хворобою серця, облітеруючим ендартеріїтом, цереброваскулярними порушеннями декскетопрофен слід призначати лише після ретельної оцінки співвідношення очікуваної користі та можливого ризику такої терапії. За таким же принципом слід оцінювати доцільність призначення тривалої терапії декскетопрофену пацієнтам з факторами ризику виникнення серцево-судинних захворювань, таких як гіперліпідемія, артеріальна гіпертензія, цукровий діабет і у разі, якщо пацієнт курить.
Маскування симптомів основних інфекцій. Препарат може маскувати симптоми інфекційного захворювання, яке може призвести до затримки початку відповідного лікування та тим самим ускладнити перебіг захворювання. Це спостерігалося при бактеріальній позашпитальній пневмонії та бактеріальних ускладненнях вітряної віспи. Коли застосовують при підвищенні температури тіла або для полегшення болю при інфекції, рекомендується проводити моніторинг інфекційного захворювання. В умовах лікування поза медичною установою пацієнт повинен звернутися до лікаря, якщо симптоми зберігаються або посилюються.