Артоксан таблетки в/о 20 мг № 10 (10х1)

По 10 таблеток, вкритих плівковою оболонкою, у блістері; по 1 блістеру у картонній коробці.

Таблетки, вкриті плівковою оболонкою.
Основні фізико-хімічні властивості: круглі двоопуклі таблетки, вкриті плівковою оболонкою, жовтого кольору.

Теноксикам – нестероїдний протизапальний препарат (НПЗП). Чинить знеболювальну, протизапальну, жарознижувальну дію. 

В основі механізму дії лежить неселективне блокування активності ізоферментів циклооксигенази-1 (ЦОГ-1) та циклооксигенази-2 (ЦОГ-2), що призводить до порушення синтезу простагландинів та тромбоксанів. Пригнічує агрегацію тромбоцитів.

Дослідження in vitro також свідчать, що теноксикам може виступати акцептором активного кисню у ділянці запалення та має здатність пригнічувати металопротеїнази (стромелізин та колагеназу), що спричиняють руйнування хряща.

Після перорального застосування теноксикам швидко та повністю всмоктується з травного тракту. Його максимальна концентрація в плазмі крові досягається через 2 години після прийому. Вживання їжі уповільнює швидкість абсорбції (але не ступінь). При рекомендованому режимі дозування (20 мг один раз на добу) рівноважна концентрація в плазмі крові досягається протягом 10–15 днів, середня концентрація у рівноважному стані становить 11 мг/л та не змінюється навіть протягом 4 років лікування.

Теноксикам значною мірою (99 %) зв’язується з білками плазми крові. Середній об’єм розподілу у рівноважному стані становить 10–12 л. Теноксикам добре проникає у синовіальну рідину у концентрації, приблизно вдвічі меншій, ніж у плазмі крові.

Теноксикам майже повністю виводиться з організму у вигляді метаболітів. Приблизно дві третини введеної дози виводяться нирками, головним чином у вигляді фармакологічно неактивного 5-гідроксипіридил метаболіту, а інша частина – з жовчю, головним чином у вигляді глюкуронідних кон'югатів гідроксильних метаболітів.

Менше 1% введеної дози виводиться нирками у незміненому стані. Середній період напіввиведення теноксикаму становить 72 години (в діапазоні від 59 до 74 годин). Загальний плазмовий кліренс становить 2 мл/хв.

Змін фармакокінетики теноксикаму залежно від віку пацієнта виявлено не було, хоча індивідуальних відмінностей, як правило, більше у пацієнтів літнього віку.

Дослідження за участю пацієнтів літнього віку, хворих з нирковою недостатністю або цирозом печінки дають змогу припустити, що немає необхідності у корекції дозування для досягнення концентрації теноксикаму у плазмі крові, аналогічній такій у здорових добровольців.

Фармакокінетичний профіль у пацієнтів літнього віку та з ревматичними захворюваннями можна зіставити з фармакокінетичним профілем у здорових добровольців.

Нестероїдні протизапальні та протиревматичні препарати. Оксиками. Код АТХ M01A C02.

З іншими НПЗП (включаючи інгібітори ЦОГ-2) – можливе підвищення ризику розвитку побічних реакцій (зокрема кровотеч та виразок травного тракту). Слід уникати одночасного застосування 2 або більше НПЗП.

З ацетилсаліциловою кислотою та іншими саліцилатами – можливе посилення кліренсу та розподілу теноксикаму внаслідок конкуренції за місця зв`язування з білками. Слід уникати одночасного застосування цих засобів через підвищення ризику розвитку побічних реакцій (особливо з боку травного тракту).

З антацидами, блокаторами H2-гістамінових рецепторів – зниження швидкості (але не ступеня) абсорбції теноксикаму. Зниження швидкості абсорбції не вважається клінічно значущим. При одночасному застосуванні теноксикаму з циметидином взаємодії не спостерігалося.

З антикоагулянтами (варфарин) – можливе посилення ефектів останніх. При одночасному застосуванні слід контролювати ефекти антикоагулянтів, особливо на початку лікування теноксикамом. Клінічно значущих взаємодій теноксикаму з гепарином та низькомолекулярним гепарином не зафіксовано.

Із серцевими глікозидами – можливе посилення серцевої недостатності, зниження індексу гломерулярної фільтрації та збільшення рівня серцевих глікозидів у плазмі крові. Клінічно значущих взаємодій теноксикаму з дигоксином та іншими препаратами дигіталісу не зафіксовано.

З циклоспорином – можливе посилення ризику нефротоксичності. При одночасному застосуванні цих засобів слід дотримуватися обережності.

З хінолонами – доклінічні дані свідчать, що застосування НПЗП посилює ризик судом, зумовлених хінолонами. При одночасному застосуванні цих засобів можливе підвищення ризику судом.

З літієм – повідомлялось про зниження елімінації останнього. При одночасному застосуванні цих засобів слід регулярно контролювати рівень літію у плазмі крові та попередити пацієнтів про необхідність вживання достатньої кількості рідини та проінформувати про симптоми інтоксикації літієм.

З діуретиками – можливе зменшення натрійуретичної активності діуретиків та посилення ризику нефротоксичності внаслідок здатності НПЗП затримувати іони калію, натрію та рідину. В осіб з артеріальною гіпертензією або серцевою недостатністю теноксикам може погіршувати перебіг указаних захворювань. Клінічно значущих взаємодій теноксикаму з фуросемідом не зафіксовано; повідомлялось про зниження гіпотензивного ефекту гідрохлоротіазиду при його одночасному застосуванні з теноксикамом.

З метотрексатом – можливе посилення токсичності останнього внаслідок зниження його елімінації. При одночасному застосуванні цих засобів слід дотримуватися обережності.

З такролімусом – можливе посилення ризику нефротоксичності. При одночасному застосуванні цих засобів слід дотримуватися обережності.

З антигіпертензивними засобами – можливе послаблення ефектів альфа-адреноблокаторів, інгібіторів ангіотензинперетворювального ферменту (АПФ). Клінічно значущих взаємодій теноксикаму з блокаторами кальцієвих каналів, атенололом та центральними агоністами альфа-адренорецепторів не зафіксовано.

З пероральними гіпоглікемічними засобами – хоча не повідомлялось про вплив на клінічні ефекти гліборнуріду, глібенкламіду, толбутаміду. При одночасному застосуванні пероральних гіпоглікемічних засобів з теноксикамом слід ретельно контролювати стан пацієнта.

З декстрометорфаном – можливе посилення аналгетичного ефекту теноксикаму.

З холестираміном – можливе посилення кліренсу та зниження періоду напіввиведення теноксикаму.

З пробенецидом – можливе збільшення рівня теноксикаму у плазмі крові. Клінічне значення цього явища не встановлено.

З міфепристоном – можливе послаблення ефектів останнього. НПЗП слід застосовувати через 8–12 днів після закінчення прийому міфепристону.

З кортикостероїдами – можливе посилення ризику шлунково-кишкових кровотеч та перфорацій. При одночасному застосуванні цих засобів слід дотримуватися обережності.

З антиагрегантами, селективними інгібіторами зворотного захоплення серотоніну (СІЗЗС) –посилення ризику шлунково-кишкових кровотеч.

Із зидовудином – можливе посилення ризику гематологічної токсичності. Існують докази підвищення ризику розвитку гемартрозу та гематом у ВІЛ–інфікованих пацієнтів з гемофілією при одночасному застосуванні зидовудину та ібупрофену.

З пеніцилінаміном, препаратами золота для парентерального застосування – у невеликої кількості пацієнтів, що приймали одночасно ці засоби, клінічно значущої взаємодії не спостерігалося.

діюча речовина: tenoxicam;
1 таблетка, вкрита плівковою оболонкою, містить теноксикаму 20 мг;
допоміжні речовини: лактоза, моногідрат; крохмаль прежелатинізований 1500; тальк; магнію стеарат; плівкове покриття Opadry® II Yellow 85F220095 (спирт полівініловий; макрогол; титану діоксид (E 171); тальк; заліза оксид жовтий (Е 172); тaртразин алюмінієвий лак (E 102); жовтий захід FCF алюмінієвий лак (Е 110)).

При застосуванні НПЗП можливий розвиток запаморочення, сонливості, втоми та порушень зору. У разі розвитку таких реакцій слід утриматися від керування автотранспортом або іншими механізмами.

Період вагітності

Інгібування синтезу простагландинів може негативно позначитися на вагітності та/або розвитку ембріона/плода. Дані епідеміологічних досліджень свідчать про підвищений ризик викиднів та/або ризик розвитку серцевих вад і гастрошизису після застосування інгібітору синтезу простагландинів на ранніх термінах вагітності. Абсолютний ризик серцево-судинних вад збільшився з менш ніж 1 % до приблизно 1,5 %. Не виключено, що ризик збільшується зі збільшенням дози і тривалості лікування. Було показано, що у тварин введення інгібітору синтезу простагландинів призводить до збільшення пре- і постімплантаційних втрат і летальності ембріона/плода. Крім того, у тварин, які отримували інгібітор синтезу простагландинів у період органогенезу, була зареєстрована підвищена частота різних вад розвитку, у тому числі з боку серцево-судинної системи.

У І і ІІ триместрах вагітності препарат можна застосовувати лише у разі, коли очікувана користь для матері перевищує потенційний ризик для плода.

У разі застосування жінкам, які бажають завагітніти або у І і ІІ триместрах вагітності препарат застосовувати у найнижчій ефективній дозі протягом мінімального періоду часу.

Під час ІІІ триместру вагітності всі інгібітори синтезу простагландинів можуть впливати таким чином: 

на плід:

• серцево-легенева токсичність (із передчасним закриттям артеріальної протоки та легеневою гіпертензією);
• порушення функцій нирок, що може прогресувати до ниркової недостатності з олігогідроамніоном; на матір і новонародженого, а також наприкінці вагітності:
• можливі подовження часу кровотечі; антиагрегантний ефект, який може спостерігатися навіть при дуже низьких дозах;
• гальмування скорочень матки, що призводить до затримки або подовження пологів. 

Препарат протипоказаний у ІІІ триместрі вагітності.

Період годування груддю

Теноксикам у дуже невеликих кількостях проникає у грудне молоко. У разі необхідності застосування препарату слід припинити годування груддю.

Фертильність

Застосування теноксикаму може погіршити жіночу фертильність, тому препарат не рекомендується застосовувати жінкам, які бажають завагітніти.

Слід розглянути питання про припинення застосування препарату жінкам, які мають труднощі із зачаттям або проходять дослідження з приводу безпліддя.

Відсутні дані щодо безпеки застосування теноксикаму дітям, тому препарат не слід застосовувати цій категорії пацієнтів.

• Полегшення болю та запалення при остеоартриті та ревматоїдному артриті.
• Короткочасне лікування гострих захворювань опорно-рухового апарату, включаючи розтягування, вивихи та інші ушкодження м'яких тканин. 

У разі неможливості перорального застосування теноксикам також доступний у формі для внутрішньовенного та внутрішьом’язового введення.

• Підвищена чутливість до діючої речовини або до інших компонентів препарату.
• Наявність в анамнезі симптомів підвищеної чутливості (включаючи симптоми астми, риніт, ангіоневротичний набряк, кропив’янку) до ацетилсаліцилової кислоти та інших нестероїдних протизапальних препаратів (НПЗП).
• Рецидивуюча виразкова хвороба/кровотеча в активній формі або в анамнезі (2 або більше виражених епізоди виразкової хвороби чи кровотечі).
• Наявність в анамнезі шлунково-кишкової кровотечі (мелена, гематомезис) та перфорації, пов’язаних з попередньою терапією НПЗП, гастрит тяжкого ступеня.
• Цереброваскулярна кровотеча в анамнезі або інші порушення згортання крові.
• Тяжка серцева, печінкова, ниркова недостатність.
• ІІІ триместр вагітності.
• Період годування груддю.
• Дитячий вік (до 18 років).

Препарат призначений для перорального застосування. Таблетки слід приймати щодня в один і той же час, під час або після прийому їжі, запиваючи водою або іншою рідиною.

Дорослі

Рекомендована доза препарату становить 20 мг на добу. Не слід перевищувати рекомендовані дози препарату, оскільки при цьому не завжди досягається більш виражений терапевтичний ефект, а ризик виникнення побічних реакцій підвищується.

Тривалість лікування теноксикамом гострих розладів опорно-рухового апарату зазвичай не перевищує 7 діб. У виняткових випадках терапія може бути продовжена до 14 діб.

Пацієнти літнього віку

Пацієнти літнього віку мають підвищений ризик розвитку побічних реакцій та частіше отримують супутні препарати або мають порушення функції нирок, печінки, серцево-судинної системи.

Препарат слід застосовувати пацієнтам літнього віку у найнижчій ефективній дозі 20 мг протягом найкоротшого періоду часу, необхідного для контролю симптомів захворювання. Слід ретельно контролювати стан таких пацієнтів для виявлення шлунково-кишкових кровотеч протягом 4 тижнів після початку терапії.

Пацієнти з порушенням функцій нирок та/або печінки

Пацієнтам з кліренсом креатиніну більше 25 мл/хв немає необхідності у корекції режиму дозування. Слід ретельно контролювати стан таких пацієнтів. 

Даних для рекомендацій щодо дозування теноксикаму пацієнтам з кліренсом креатиніну менше 25 мл/хв недостатньо. 

Даних для рекомендацій щодо дозування теноксикаму пацієнтам з печінковою недостатністю недостатньо.

Препарат застосовувати з обережністю при низьких концентраціях альбуміну (наприклад при нефротичному синдромі) або при високій концентрації білірубіну у плазмі крові, оскільки теноксикам зв’язується у значній мірі із білками плазми.

Критерії оцінки частоти розвитку побічних реакцій лікарського засобу: дуже часто (≥ 1/10); часто (≥ 1/100, < 1/10); нечасто (≥ 1/1000, < 1/100); рідко (≥ 1/10000, < 1/1000); дуже рідко (<1/10000); частота невідома (не можна визначити за наявними даними).

Найчастіше проявляються побічні реакції з боку травного тракту – ерозивно-виразкові ураження травного тракту, у тому числі ульцерогенна дія.

З боку системи крові та лімфатичної системи:

частота невідома – агранулоцитоз, анемія, апластична анемія, гемолітична анемія, лейкопенія, тромбоцитопенія, нетромбоцитопенічна пурпура, еозинофілія.

З боку імунної системи: 

частота невідома – реакції гіперчутливості, у тому числі астма, анафілактичний шок, ангіоневротичний набряк.

З боку метаболізму та харчування:

часто – анорексія; рідко – метаболічні порушення (гіперглікемія, збільшення/зменшення маси тіла).

З боку психіки: 

рідко – порушення сну, безсоння, депресія, нервозність, відчуття занепокоєння, аномальні сни; частота невідома – сплутаність свідомості, галюцинації.

З боку нервової системи:

часто – запаморочення, головний біль; частота невідома – сонливість, парестезія, неврит зорового нерва.

З боку органів зору:

частота невідома – порушення зору (погіршення зору, затуманення зору), подразнення та набряки очей.

З боку органів слуху та лабіринту:

рідко – вертиго; частота невідома – шум у вухах.

З боку серця:

рідко – пальпітація; частота невідома – серцева недостатність.

Слід мати на увазі можливість розвитку застійної серцевої недостатності у пацієнтів літнього віку та у пацієнтів з порушеннями кардіальної функції.

З боку судинної системи:

рідко – тромбоз артерій (інфаркт міокарда, інсульт); частота невідома – васкуліт, гіпертензія.

Тривале застосування деяких НПЗП, особливо у високих дозах (150 мг/добу), може збільшувати ризик розвитку тромбозу артерій, інфаркту міокарда або інсульту. На сьогодні даних, щоб виключити такий ризик для теноксикаму, недостатньо.

З боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння:

рідко – бронхоспазм, загострення астми, диспное; частота невідома – носова кровотеча.

Під час застосування НПЗП повідомлялось про розвиток бронхоспазму та загострення астми.

З боку травного тракту:

дуже часто – гастрит, біль у епігастрії, абдомінальний біль та дискомфорт, диспепсія, нудота, блювання, метеоризм, запор, діарея, дистрес-синдром, стоматит; часто – шлунково-кишкові виразки, кровотечі та перфорації, пептичні виразки, гематомезис, мелена, виразки у роті, гастрит, сухість у роті, загострення коліту та хвороби Крона; дуже рідко – панкреатит.

З боку гепатобіліарної системи:

нечасто – збільшення плазмових рівнів печінкових ферментів; частота невідома – гепатит, жовтяниця.

З боку шкіри та підшкірної клітковини:

нечасто – свербіж, еритема, екзантема, висипання, кропив’янка; рідко – везикуло-бульозні реакції; дуже рідко – синдром Стівенса–Джонсона, токсичний епідермальний некроліз; частота невідома – реакції фотосенсибілізації.

При застосуванні НПЗП повідомлялось також про пошкодження нігтів та алопецію.

З боку сечовидільної системи:

нечасто – збільшення плазмових рівнів креатиніну та сечовини; частота невідома – нефротоксичність (ниркова недостатність, інтерстиціальний нефрит, нефротичний синдром).

З боку репродуктивної системи та молочних залоз:

повідомлялось про окремі випадки жіночого безпліддя при застосуванні засобів, що інгібують ЦОГ та синтез простагландинів.

Загальні розлади:

нечасто – втома, набряки; частота невідома – нездужання, слабкість.

Повідомлення про підозрювані побічні реакції

Повідомлення про підозрювані побічні реакції, що виникли після реєстрації лікарського засобу, є надзвичайно важливими. Це дає змогу постійно спостерігати за балансом користь/ризик лікарського засобу. Працівників системи охорони здоров’я просять повідомляти про будь-які підозрювані побічні реакції через національну систему повідомлень.

Симптоми

Загальні симптоми передозування НПЗП включають нудоту, блювання, біль в епігастральній ділянці, шлунково-кишкові кровотечі, шум у вухах, головний біль, порушення зору, запаморочення, рідко – діарею. У поодиноких випадках повідомлялось про більш тяжкі порушення, такі як судоми, збудження, сонливість, гіпотензія, апное, кома, електролітний дисбаланс та ниркова недостатність. Можливе також загострення бронхіальної астми.

Лікування

Слід припинити застосування препарату. Протягом 1 години після передозування рекомендується прийом абсорбентів, промивання шлунка. Також можливе застосування антацидів та інгібіторів протонної помпи. Слід підтримувати адекватну гідратацію, контролювати функції печінки та нирок. Пацієнт повинен перебувати під наглядом лікаря щонайменше протягом 4 годин після передозування. У разі необхідності проводять симптоматичну терапію. Гемодіаліз неефективний. Специфічного антидоту немає.

Зберігати при температурі не вище 25 °С у сухому та недоступному для дітей місці.

Артоксан таблетки по 20 мг застосовують для зняття болю та запалень.