Велаксин капсули по 75 мг, 28 шт.(14х2)

По 14 капсул у блістері, по 2 блістери в картонній коробці.

Капсули пролонгованої дії.

Основні фізико-хімічні властивості: тверді желатинові капсули CONI-SNAP 2, самозакриті, з безбарвним прозорим корпусом 43000 та кришкою оранжево-коричневого кольору L 570, без маркування.

Антидепресантний ефект венлафаксину пов’язаний з посиленням нейротрансмітерної активності центральної нервової системи.

Венлафаксин та його основний метаболіт O-десметилвенлафаксин (ОДВ) є аспартатними потужними інгібіторами зворотного захоплення серотоніну та норадреналіну, вони також пригнічують зворотне захоплення дофаміну нейронами.

Венлафаксин та ОДВ при одноразовому або багаторазовому введенні знижують бета-адренергічні реакції. Вони однаково ефективно впливають на зворотне захоплення нейротрансміттера. Венлафаксин не пригнічує активність МАО.

Венлафаксин не має спорідненості з оплатними, бензодіазепіновими, фенциклідиновими або N-метил-d-аспартатними (NMDA) рецепторами, він також не впливає на вівельнення норадреналіну з тканин головного мозку.

Абсорбція

Принаймні 92% при пероральному прийомі венлафаксину абсорбується. Після прийому капсул пролонгованого вивільнення венлафаксину максимальні плазмові концентрації венлафаксину та ОДВ досягаються в межах між 6,0 ± 1,5 та 8,8 ± 2,2 годин відповідно.

Швидкість абсорбції венлафаксину з капсул пролонгованого вивільнення венлафаксину повільніша, ніж його швидкість елімінації. Таким чином, даний період напіввиведення після прийому капсул пролонгованого вивільнення венлафаксину (15 ± 6 годин) фактично є періодом напівабсорбції замість цього періоду напіврозподілу (5 ± 2 години), що спостерігається після прийому таблеток негайного вивільнення.

Після застосування рівних денних доз венлафаксину у вигляді таблеток негайного вивільнення або капсул пролонгованого вивільнення вплив як венлафаксину, так і ОДВ був схожий для двох лікарських форм, а коливання концентрації в плазмі крові були трохи нижчими після лікування капсулами з пролонгованим вивільненням. Таким чином, капсули з пролонгованим вивільненням венлафаксину забезпечують повільну швидкість абсорбції, але такий самий обсяг абсорбції, як і таблетки негайного вивільнення.

Метаболізм

Венлафаксин та його метаболіти виводяться з організму головним чином за допомогою нирок.

Приблизно 87% венлафаксину виводиться із сечею протягом 48 годин у незміненому вигляді венлафаксину, некон'югованого ОДВ, кон'югованого ОДВ або інших другорядних метаболітів. Період напіввиведення венлафаксину та його активного метаболіту

В-десметилвенлафаксину збільшено у пацієнтів з нирковою та печінковою недостатністю.

Прийом капсул пролонгованої дії з їжею не впливає на абсорбцію венлафаксину або подальше утворення ОДВ.

Спеціальні групи пацієнтів.

Підлога та вік пацієнта не впливають на фармакокінетику препарату.

У пацієнтів з цирозом печінки період напіввиведення венлафаксину був продовжений приблизно на 30% і кліренс зменшений приблизно на 50%, а період напіввиведення ОДВ був продовжений приблизно на 60% і кліренс знижений приблизно на 30%.

У таких пацієнтів з нирковою недостатністю період напіввиведення венлафаксину після перорального застосування був продовжений приблизно на 50%, кліренс був знижений приблизно на 24% (у хворих з порушеною функцією нирок з рівнем клубочкової фільтрації 10-70 мл/хв). У пацієнтів, які перебувають на діалізі, період напіввиведення венлафаксину був продовжений приблизно на 180%, кліренс був знижений приблизно на 57%.

Так само період напіввиведення ОДВ був продовжений приблизно на 40%, незважаючи на те, що кліренс був незмінений у пацієнтів з нирковою недостатністю (10-70 мл/хв). У пацієнтів, які перебувають на діалізі, період напіввиведення ОДВ був продовжений приблизно на 142%, кліренс був знижений приблизно на 56%. У таких пацієнтів потрібна корекція дози.

Антидепресанти. Код АТX N06A X16.

Інгібітори моноаміноксидази (МАО)

Необоротні неселективні інгібітори МАО

Венлафаксин не слід застосовувати у комбінації з необоротними неселективними інгібіторами МАО. Застосування венлафаксину можна розпочинати не раніше ніж через 14 днів після закінчення терапії необоротними неселективними інгібіторами МАО. Після відміни венлафаксину слід почекати щонайменше 7 діб перед початком терапії необоротними неселективними інгібіторами МАО.

Оборотні селективні інгібітори МАО-А (моклобемід)

Через ризик розвитку серотонінового синдрому комбінація венлафаксину з оборотними селективними інгібіторами МАО, такими як моклобемід, протипоказана. Застосування венлафаксину можна починати не раніше як через 14 днів після закінчення терапії оборотними інгібіторами МАО. Після відміни венлафаксину слід почекати щонайменше 7 діб перед початком терапії оборотними інгібіторами МАО.

Оборотні неселективні інгібітори МАО (лінезолід)

Одночасне застосування антибіотика лінезолід (слабкий оборотний неселективний інгібітор МАО) з венлафаксином протипоказано.

Повідомлялося про тяжкі побічні реакції у пацієнтів, які недавно припинили лікування інгібіторами МАО і розпочали терапію венлафаксином або припинили лікування венлафаксином незадовго до початку прийому інгібіторів МАО. Ці реакції включали тремор, міоклонус, посилене потовиділення, нудота, блювання, гіперемія, запаморочення та гіпертермію з ознаками, подібними до злоякісного нейролептичного синдрому (ЗНС), судоми та летальний результат.

Серотоніновий синдром

При лікуванні венлафаксином може розвинутись серотоніновий синдром, зокрема при одночасному застосуванні з лікарськими засобами, які впливають на серотонінергічну нейромедіаторну систему (включаючи триптани, селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну (СІОЗС), селективні інгібіно літій, сибутрамін, трамадол, препарати звіробою продірявленого (Hypericum perforatum)), з лікарськими засобами, які порушують метаболізм серотоніну (включаючи інгібітори МАО), або з попередниками серотоніну (наприклад, добавками триптофану). Симптоми серотонінового синдрому включають зміни психічного статусу, вегетативну лабільність, нейром'язові порушення та/або симптоми з боку шлунково-кишкового тракту.

Якщо спільне застосування венлафаксину та СІОЗС, СІЗЗСН або антагоніста серотонінових рецепторів (триптофану) клінічно обумовлено, рекомендується ретельне спостереження за пацієнтами, особливо на початку лікування та при збільшенні дози. Одночасне застосування венлафаксину з попередниками серотоніну (наприклад, триптофан) не рекомендується.

Препарати, що впливають на нервову систему.

З огляду на відомий механізм дії венлафаксину та ризик серотонінового синдрому, при одночасному застосуванні венлафаксину та препаратів з можливим впливом на серотонінергічну передачу нервового імпульсу (наприклад Триплан, селективних інгібіторів зворотного захоплення серотоніну або препаратів літію) слід дотримуватись обережності

Ризик одночасного застосування венлафаксину та інших препаратів, що впливають на центральну нервову систему (включаючи описані вище препарати), систематично не оцінювався. Отже, при паралельному призначенні венлафаксину та інших подібних препаратів рекомендується бути обережними.

Індинавір.

При одночасному призначенні венлафаксину з індинавіром відзначалося зниження показників AUC та Cmax індинавіру на 28% та 36% відповідно. Разом з тим, індинавір не впливав на фармакокінетику венлафаксину та О-дезметил-венлафаксину.

Варфарин.

У пацієнтів, які отримували варфарин, після початку лікування венлафаксином можливе потенціювання антикоагулянтного ефекту, при цьому збільшується протромбіновий час.

Діазепам.

Венлафаксин не впливає на профіль фармакокінетики та фармакодинаміки діазепаму та його метаболіту – дезметил-діазепаму. Застосування венлафаксину не впливало на психомоторні та психометричні ефекти діазепаму.

Галоперідол

Під час дослідження фармакокінетики галоперидолу спостерігалося 42% зниження ниркового кліренсу, 88% підвищення максимальної концентрації у плазмі та 70% збільшення AUC галоперидолу без зміни його періоду напіввиведення. Цей факт слід враховувати при сумісному застосуванні галоперидолу та венлафаксину.

Іміпрамін.

Іміпрамін не впливає на фармакокінетику венлафаксину та ОДВ. Венлафаксин не впливає на фармакокінетику іміпраміну та 2-ОН-іміпраміну. Спостерігалося дозозалежне збільшення AUC 2-ОН-дезіміпраміну в 2,5-4,5 рази при застосуванні венлафаксину в дозі 75-150 мг на добу. Клінічна значимість цієї взаємодії невідома. Слід бути обережними при одночасному застосуванні венлафаксину та іміпраміну.

Циметидин.

У стані рівноваги циметидин інгібував метаболізм венлафаксину «першого проходження», але суттєво не впливав на формування та елімінацію В-дезметил-венлафаксину, який знаходився у системному кровотоку у значно більшій кількості. Таким чином, очевидно, при паралельному введенні циметидину та венлафаксину здоровим дорослим корекції дози не потрібні. Однак у пацієнтів похилого віку та осіб з порушеною функцією печінки, які отримують одночасне лікування венлафаксином та циметидином, лікарська взаємодія невідома. Такі пацієнти потребують клінічного моніторингу.

Етанол.

Введення венлафаксину відповідно до постійної схеми без потенціювало психомоторні та психометричні ефекти, які мали місце у тих самих осіб на тлі відсутнього лікування венлафаксином.

Незважаючи на це, на фоні лікування венлафаксином рекомендується уникати вживання алкоголю.

Рісперидон.

При одночасному застосуванні цих препаратів (попри збільшення AUC рисперидону) фармакокінетика суми активних компонентів (рисперидону та його активного метаболіту) суттєво не змінюється.

Препарати літію.

Венлафаксин не впливає на фармакокінетичні характеристики препаратів літію.

Препарати, що інгібують CYP2D6.

Ізофермент CYP2D6, що відповідає за генетичний поліморфізм, виявлений щодо метаболізму багатьох антидепресантів, трансформує венлафаксин у його головний активний метаболіт ODV. Таким чином, існує можливість лікарської взаємодії між венлафаксином та препаратами-інгібіторами CYP2D6.

Медикамннтозні взаємодії, що призводять до зниження перетворення венлафаксину в ODV (див. Вище, присвячений іміпраміну), потенційно підвищують сироваткову концентрацію венлафаксину та знижують концентрацію його активного метаболіту.

Профіль фармакокінетики венлафаксину в обстежених осіб, які отримували один [інгібітор] CYP2D6 в один і той же час, не може істотно відрізнятися від профілю фармакокінетики у осіб з малою симбіонтів здатністю CYP2D6 (див. З метаболізму). З цієї причини корекція дози не потрібна.

Препарати, що розпадаються/метаболізується під впливом ферменту цитохрому Р450.

Венлафаксин не пригнічується метаболізмом діазепаму, який частково розпадається під впливом 2С19.

Венлафаксин є порівняно слабким інгібітором CYP2D6.

Венлафаксин поєднується з білками плазми на 27%, тоді як ODV – на 30%. Таким чином, можливі медикаментозні взаємодії, зумовлені поєднанням з білками венлафаксину та його основного метаболіту, можуть не очікуватись.

Кетоконазол (інгібітор CYP3A4).

Дослідження кетоконазолу у швидких (ШМ) та повільних метаболізаторів (ПМ) CYP2D6 продемонструвало збільшення AUC венлафаксину (70% та 21% у ПМ та ШМ CYP2D6 відповідно) та О-десметилвенлафаксину (33% та 23% у ПМ та ШМ ) після застосування кетоконазолу. При сумісному застосуванні інгібіторів CYP3A4 (наприклад, атазанавір, кларитроміцин, індинавір, ітраконазол, вориконазол, Посаконазол, кетоконазол, нелфінавір, ритонавір, саквінавір, телітроміцин) та венлафаксину можуть підвищувати рівень Овен. Тому слід дотримуватись обережності при спільному застосуванні інгібітору CYP3A4 та венлафаксину.

Антигіпертензивні та протидіабетичні засоби.

Не виявлено клінічно значущих взаємодій венлафаксину з антигіпертензивними (у тому числі блокаторами, інгібіторами ангіотензинперетворюючого ферменту (АПФ) та діуретики) та гіпоглікемічними препаратами.

Оцінку потенційної користі комбінованої терапії венлафаксином та іншим антидепресантом досі не проводилися.

Корисність поєднання електросудомної терапії з лікуванням венлафаксином досі не оцінювали.

У такому разі відзначалося підвищення рівня клозапіну, яке має тимчасовий зв'язок із проявом побічних ефектів, включаючи судомні напади, після закінчення лікування венлафаксином.

Препарати, які пролонгують інтервал QT

Ризик пролонгації QTc та/або шлуночкових аритмій (наприклад, ПШТП/TdP) підвищується при одночасному застосуванні інших лікарських препаратів, що пролонгують інтервал QTc. Слід уникати одночасного застосування цих препаратів.

До них належать:

• антиаритмічні препарати класу 1а та III (наприклад, хінідин, аміодарон, соталол, дофетилід);
• деякі антипсихотичні препарати (наприклад, тіоридазин);
• деякі макроліди (наприклад, еритроміцин);
• деякі антигістамінні препарати;
• деякі хінолонові антибіотики (наприклад, моксифлоксацин).

Наведений вище перелік не є повним. Слід уникати застосування інших лікарських засобів, що значно збільшують інтервал QT.

Метопролол

Одночасне застосування венлафаксину та метопрололу здоровим добровольцям у ході дослідження фармакокінетики обох препаратів призводило до підвищення плазмової концентрації метопрололу приблизно на 30-40%, не змінюючи при цьому плазмову концентрацію його активного метаболіту α-гідроксиметопрололу. Клінічна значимість цього явища у пацієнтів із артеріальною гіпертензією невідома. Метопролол не змінює фармакокінетику венлафаксину та його активного метаболіту OДВ. Слід бути обережними при сумісному застосуванні венлафаксину та метопрололу.

Діюча речовина: венлафаксин;
1 капсула містить 75 мг венлафаксину (що відповідає 84,84 мг венлафаксину гідрохлориду);

Допоміжні речовини: целюлоза мікрокристалічна, натрію хлорид, кремнію діоксид колоїдний, етилцелюлоза, тальк, диметикон, калію хлорид, кополівідон, ксантанова камедь, заліза оксид жовтий (Е172);

Склад желатинової капсули: заліза оксид червоний (Е172), титану діоксид (Е 171), заліза оксид жовтий (Е172), желатин.

При застосуванні препарату слід утримуватися від керування автотранспортом або роботи з іншими механізмами.

Вагітність

Дослідження щодо застосування венлафаксину з участю вагітних жінок не проводили. Дослідження впливу на репродуктивну активність у тварин є недостатніми. Потенційний ризик для людини невідомий. Венлафаксин збільшує ризик персистувальної гіпертензії легень новонароджених. У разі застосування венлафаксину матір’ю до пологів у новонародженого можливий синдром відміни препарату. Застосування венлафаксину вагітним жінкам протипоказано.

Годування груддю

Венлафаксин і його метаболіт OДВ проникають у грудне молоко у значній кількості, що може спричинити тяжкі побічні реакції у немовляти; тому застосування венлафаксину при годуванні груддю протипоказано. У разі необхідності застосування препарату годування груддю слід припинити.

Безпеку та ефективність застосування препарату дітям не досліджували, тому цій віковій категорії пацієнтів препарат не слід застосовувати.

Лікування великих депресивних епізодів.
Профілактика великих депресивних епізодів.
Генералізовані тривожні розлади (ГТР).
Соціальні тривожні розлади (соціальна фобія).

Підвищена чутливість до будь-якого компонента препарату.
Тяжкий ступінь артеріальної гіпертензії (АТ 180/115 та вище до початку терапії).
Закритокутова глаукома.
Порушення сечовипускання у зв’язку з недостатнім відтоком сечі (наприклад захворювання передміхурової залози).
Тяжка печінкова або ниркова недостатність.
Одночасне застосування з незворотними інгібіторами моноамінооксидаз (ІМАО) протипоказане через ризик виникнення серотонінового синдрому, що супроводжується такими симптомами як збудження, тремор та гіпертермія.

Капсулу приймати під час їжі, ковтаючи її цілою та запиваючи водою. Капсулу слід розкривати, роздавлювати, розжовувати, класти у воду. Приймати 1 раз на добу приблизно в той же час, вранці або ввечері.

Депресія.

Рекомендована доза Велаксин® для лікування депресії становить 75 мг один раз на добу. При необхідності після завершення 2 тижнів дозу можна збільшити до 150 мг 1 раз на добу з метою досягнення подальшого клінічного покращення. При необхідності дозу можна збільшити до 225 мг на добу при легких формах депресії та до 375 мг на добу при важких формах. Будь-яке підвищення дози необхідно здійснювати на 37,5-75 мг кожні 2 тижні або більше часу, але не менше ніж через 4 дні.

При призначенні дози 75 мг антидепресивна дія спостерігалася після завершення 2 тижнів лікування.

ГТР та соціальна фобія.

Рекомендована добова доза для лікування особливих типів тривожності, включаючи соціофобію, становить 75 мг 1 раз на добу. При необхідності досягнення клінічного поліпшення після 2-х тижнів лікування можливе підвищення дози до 150 мг 1 разів у добу. За потреби дозу можна збільшити до 225 мг 1 раз на добу. Дозу можна збільшувати на 75 мг на добу кожні 2 тижні або більше часу, але не менше ніж через 4 дні.

При призначенні дози 75 мг початок анксіолітичної дії спостерігався через 1 тиждень лікування.

Підтримуюча терапія/профілактика рецидивів.

За рекомендаціями фахівців лікування епізоду депресії має тривати не менше 6 місяців.

Для підтримуючої терапії, а також з метою профілактики рецидивів або нових епізодів депресії зазвичай слід застосовувати ті ж дози, які виявилися ефективними при звичайному епізоді депресії. Лікар повинен регулярно, не рідше 1 разу на 3 місяці, контролювати ефективність тривалої терапії Велаксин®.

Припинення введення венлафаксину.

Для припинення лікування венлафаксином рекомендується поступове зниження доз, якщо венлафаксин застосовували протягом більше 6 тижнів, рекомендується зниження дозування не менше 2 тижнів.

Час, необхідний для поступового зниження дози, залежить від дози, тривалості лікування, а також від індивідуальної чутливості пацієнта.

Ніркова або печінкова недостатність.

При нирковій недостатності, коли швидкість клубочкової фільтрації (СКФ) становить 30 мл/хв, корекція дози не потрібна, якщо 30 мл/хв - необхідно знижувати добову дозу венлафаксину на 50%. Пацієнтам, які отримують гемодіаліз, слід знижувати добову дозу венлафаксину на 50%. Для застосування препарату слід почекати завершення процедури гемодіалізу.

При помірній печінковій недостатності добову дозу венлафаксину знижувати на 50%. В окремих випадках можливе зниження дози на понад 50%.

Особи похилого віку.

Особам похилого віку знижувати дозу препарату виключно через вік хворого не слід.

Лікування необхідно проводити обережно, за аналогією з іншими препаратами. При індивідуальному доборі дози слід дотримуватись особливої ​​обережності у разі її підвищення.

Підтримуюча/безперервна/тривала терапія.

Відповідно до загальноприйнятих принципів, лікування гострої фази важкої депресії необхідно продовжувати протягом декількох місяців або тривалого терміну. При особливих типах тривожності, включаючи соціофобію, пацієнти можуть страждати протягом тривалого часу, тому вони потребують тривалої терапії.

Припинення введення венлафаксину.

Для припинення лікування венлафаксином рекомендується поступове зниження доз, якщо венлафаксин застосовували протягом більше 6 тижнів, рекомендується зниження дозування не менше 2 тижнів.

Час, необхідний для поступового зниження дози, залежить від дози та тривалості лікування.

З боку крові та лімфатичної системи: екхімози (крововиливи в шкіру або в слизову оболонку), шлунково-кишкова кровотеча; кровотеча зі слизових оболонок, подовження часу кровотечі, тромбоцитопенія, дисразія (включаючи агранулоцитоз, апластична анемія, нейтропенія, панцитопенія).

З боку імунної системи: анафілактичні реакції.

З боку ендокринної системи: підвищення рівня пролактину в крові, синдром неадекватної секреції АДГ (СНСАГ).

З боку обміну речовин та харчування: підвищення рівня холестерину в крові, зменшення маси тіла, збільшення маси тіла, гіпонатріємія, зниження апетиту.

З боку психіки: незвичайні сновидіння, зниження лібідо, безсоння, нервова збудливість, седативний ефект, сплутаність свідомості, деперсоналізація, апатія, галюцинації, тривожне збудження, маніакальні реакції, делірій (мариння), і суїцидальна поведінка (про випадки суїцидальних думок та суїцидальної поведінки повідомлялося під час терапії венлафаксином або відразу після припинення терапії), фобії, порушення мови (в т. ч. дизартрія), манія, гіпоманія, бруксизм, аномальні оргазми (жінки), апатія.

З боку нервової системи: головний біль, запаморочення (вертиго), гіпертонус м'язів, тремор, парестезії, ступор, позіхання, міоклонус, порушення рівноваги та координації (атаксія), акатизія, судоми, нейролептичний злоякісний синдром (НЗС), серотонінергічний синдром, екстрапірамідні реакції (включаючи дистонію та дискінезію), пізня дискінезія.

З боку органу зору: порушення акомодації, мідріаз, порушення зору, глаукома.

З боку органів слуху та лабіринтні порушення: дзвін у вухах (тинітус).

З боку серцево-судинної системи: серцебиття, тахікардія, подовження інтервалу QT, фібриляція шлуночків, шлуночкова тахікардія (включаючи torsades de pointes), артеріальна гіпертензія, вазодилатація (переважно) , ортостатична гіпотензія, синкопе, артеріальна гіпотензія, аритмії, кровотеча.

З боку дихальної системи: позіхання, легенева еозинофілія, задишка.

З боку шлунково-кишкового тракту: нудота, сухість у роті, зниження апетиту, анорексія, запор, блювання, порушення смаку, діарея, панкреатит, диспепсія, біль у животі.

З боку печінки та жовчовивідних шляхів: гепатит, відхилення від норми показників функції печінки.

З боку шкіри та підшкірних тканин: потовиділення (включаючи нічне потіння), висипання, алопеція, мультиформна еритема, токсичний епідермальний некроліз, синдром Стівенса-Джонсона, свербіж, кропив'янка, реакції світлочутливості, висипання, ангіо набряк, екхімози.

З боку кістково-м'язової та сполучної тканини: рабдоміоліз, артралгія, міалгія, м'язові спазми.

З боку нирок та сечовивідних шляхів: порушення сечовипускання (переважно утруднення), нетримання сечі (поллакіурія), затримка сечі.

З боку статевих органів і молочних залоз: патологічна еякуляція/оргазм у чоловіків, відсутність оргазму, розлади ерекції (імпотенція), порушення менструального циклу, пов'язані зі збільшенням нерегулярних кровотеч (наприклад, метрорагія), патологічний оргазм у жінок, галакторея, зниження лібідо.

Загальні порушення: астенія (підвищена стомлюваність), гарячка, підвищення температури.

Синдром відміни. Припинення лікування венлафаксином (особливо раптове) зазвичай призводить до синдрому відміни. Найчастіше при різкому припиненні лікування венлафаксином спостерігалися такі побічні реакції як запаморочення, сенсорні порушення (включаючи парестезії), порушення сну (включаючи безсоння та глибокий сон), тривожне збудження або страх, нудота та/або блювання, тремор, головний біль та грип діарея, серцебиття, посилене потовиділення, емоційна нестабільність. Ризик розвитку симптомів відміни залежить від кількох факторів, у тому числі тривалості лікування та дози, а також від швидкості зниження дози. Симптоми зазвичай виникають у перші кілька днів після припинення лікування, але зареєстровано кілька випадків появи таких симптомів у пацієнтів, які випадково пропустили прийом дози препарату. Зазвичай ці реакції слабкі або помірні і проходять протягом 2 тижнів, однак у деяких пацієнтів вони можуть бути тяжкими та/або тривалими (2-3 місяці і більше). Тому при припиненні лікування рекомендується поступово зменшувати дозу венлафаксину протягом декількох тижнів або місяців залежно від потреб хворого.

Дослідження: збільшення холестерину в крові, збільшення маси тіла, зменшення маси тіла, електрокардіографічна коригована пролонгація QT, збільшення часу кровотечі, підвищення урівня пролактину в крові.

Ознаки передозування венлафаксину (у вигляді монотерапії або у комбінації з алкоголем та/або іншими препаратами): зміни на електрокардіограмі (подовження інтервалу QT, блокада ніжок пучка Гіса, подовження комплексу QRS), синусова і шлуночкова тахікардія, брадикардія, артеріальна гіпотензія, зміна рівня свідомості (від сонливості до коми), судоми, мідріаз, блювання, вертиго. Ці симптоми і відхилення зазвичай завершувалися самостійно.

Лікування передозування.

Лікування передозування включає підтримання прохідності дихальних шляхів, адекватного забезпечення киснем і належної вентиляції.
Рекомендується тривалий моніторинг частоти серцевих скорочень і показників життєво важливих функцій, загальна підтримуюча і симптоматична терапія. Можливе застосування активованого вугілля. Не рекомендується викликати блювання через ризик аспірації.

Зберігати в оригінальній упаковці при температурі не вище 30 °С. Зберігати у недоступному для дітей місці.

Велаксин - антидепресант