Ванкоміцин застосовують для внутрішньовенного введення при лікуванні загрозливих для життя інфекцій. У будь-якому випадку ванкоміцин не можна вводити у вигляді болюсної ін'єкції або внутрішньом'язово через хворобливість та можливий некроз у місці ведення.
Реакції на введення можуть залежати як від концентрації розчину, так і від швидкості його введення. Для лікування дорослих рекомендується, щоб концентрація при введенні не перевищувала 5 мг/мл, а швидкість введення не перевищувала 10 мг/хв. Окремим хворим, яким необхідно обмежувати кількість введеної рідини, можна вводити препарат із концентрацією до 10 мг/мл, але швидкість введення не повинна перевищувати 10 мг/хв. Висока концентрація введеного препарату збільшує ризик побічних реакцій.
Тривалість лікування залежить від терапевтичних показань, за яких застосовується препарат.
Внутрішньовенне застосування препарату.
Розчинити вміст флакона по 500 мг на 10 мл або вміст флакона по 1 г на 20 мл води для ін'єкцій.
Після розведення розчин препарату у флаконах залишається стабільним протягом 24 годин при температурі 25°С або протягом 96 годин у холодильнику при температурі від +2°С до +8°С.
Необхідне подальше розведення: до розчину, що містить 500 мг або 1 г ванкоміцину, слід додати щонайменше 100 мл або 200 мл 0,9% розчину натрію хлориду для ін'єкцій або 5% розчину глюкози для ін'єкцій відповідно. Отриманий розчин залишається стабільним протягом 48 годин у холодильнику при температурі від +2 до +8°С або протягом 24 годин при температурі 25°С.
З мікробіологічної точки зору розчин бажано ввести негайно після розведення.
Кінцева концентрація отриманого розчину ванкоміцину не повинна перевищувати 5 мг/мл.
Водний розчин ванкоміцину можна також розводити такими інфузійними розчинниками:
- розчин Рінгера лактатний,
- розчин Рінгера лактатний та 5% розчин глюкози,
- розчин Рінгера ацетатний.
Розчини ванкоміцину, отримані за допомогою вищезгаданих розчинників, можуть зберігатися в холодильнику при температурі від +2°С до +8°С протягом 96 годин.
Перед застосуванням розведеного розчину слід переконатися, що відсутній осад або зміна кольору.
Препарат вводять безперервно внутрішньовенно. крапельно протягом 60 хв.
Пацієнти із звичайною функцією нирок.
Дорослі: 500 мг кожні 6 годин або 1000 мг кожні 12 годин. Розчин вводити внутрішньовенно інфузійно не менше 60 хв. Максимальна разова доза – 1000 мг, максимальна добова доза – 2 г.
Діти.
Новонароджені до 7 днів: початкова доза становить 15 мг/кг маси тіла, а потім – по 10 мг/кг маси тіла кожні 12 годин.
Новонароджені від 7 днів до 1 місяця: початкова доза становить 15 мг/кг маси тіла, а потім – по 10 мг/кг маси тіла кожні 8 годин.
Діти від 1 місяця: звичайна доза ванкоміцину становить 10 мг/кг маси тіла кожні 6 годин.
Максимальна разова доза для дітей становить 15 мг/кг маси тіла, максимальна добова доза – 2 г.
Концентрація приготовленого розчину ванкоміцину для дітей не повинна перевищувати 2,5-5 мг/мл.Розчин слід вводити щонайменше 60 хв.
Пацієнти похилого віку: може знадобитися зниження дози через зумовлене віком зниження ниркової функції.
Пацієнти з надмірною масою тіла: може знадобитися коригування стандартної добової дози.
Пацієнти з печінковою недостатністю: не потребують коригування добової дози.
Пацієнти з порушеннями функції нирок.
Слід відкоригувати дозування відповідно до кліренсу креатиніну за таблицею нижче.
Коли відома концентрація креатиніну в сироватці крові, слід застосовувати нижченаведену формулу (з урахуванням статі, маси тіла та віку пацієнта) для визначення кліренсу креатиніну.
Розрахований кліренс креатиніну (мл/хв) тільки визначають, а точний показник кліренсу креатиніну слід вимірювати.
Чоловіки:
|
Маса тіла (кг) х (140 – вік (рік))
|
72 х концентрація креатиніну в сироватці крові (мг/дл)
|
Жінки: 0,85 x значення, отримане за наведеною вище формулою.
Кліренс креатиніну (мл/хв)
|
Доза ванкоміцину (мг/добу)
|
100
|
1545
|
90
|
1390
|
80
|
1235
|
70
|
1080
|
60
|
925
|
50
|
770
|
40
|
620
|
30
|
465
|
20
|
310
|
10
|
155
|
Початкове дозування препарату має становити 15 мг/кг маси тіла, у тому числі для пацієнтів з нирковою недостатністю легкого та помірного ступеня.
При анурії початкова доза ванкоміцину 15 мг/кг маси тіла призначається для досягнення терапевтичної сироваткової концентрації. Підтримуюча доза становить 1,9 мг/кг/добу.
Для пацієнтів із значною нирковою недостатністю рекомендується призначати 250-1000 мг 1 раз на день із перервою у декілька днів.
Режим дозування під час проведення гемодіалізу
Для пацієнтів, які перебувають на діалізі, доза насичення становить 1000 мг, підтримуюча доза – 1000 мг кожні 7-10 днів. При застосуванні полісульфонових мембран для проведення гемодіалізу необхідно збільшення підтримуючої дози ванкоміцину.
Зміст креатиніну в сироватці крові має бути постійним показником функції нирок. Інакше отримані показники кліренсу креатиніну є недійсними.Рекомендується спостереження за концентрацією ванкоміцину у сироватці крові у випадках, коли ризик токсичності перевищує зазначені показники: через 2 години після інфузії 1 г препарату пік концентрації становить 20-50 мг/л, а мінімальна концентрація до введення наступної дози – 5-10 мг/л . У разі перевищення цих показників рекомендується перегляд дозування.
Введення всередину
Ванкоміцин погано всмоктується після перорального застосування, тому його можна призначати у такий спосіб тільки для лікування стафілококового ентероколіту та псевдомембранозного коліту, спричиненого Clostridium difficile.
Розчин для застосування всередині готують додаванням до вмісту флакону ванкоміцину по 500 мг 30 мл води. Отриманий розчин можна застосовувати перорально або через назальний зонд. Для покращення смаку до розчину можна додати солодкий сироп із смаковими добавками.
Дорослі: звичайна добова доза становить 500-1000 мг, розподілених на 3-4 прийоми протягом 7-10 днів. Максимальна добова доза не повинна перевищувати 2 г.
Діти: звичайна добова доза становить 40 мг/кг маси тіла, розподілених на 3-4 прийоми протягом 7-10 днів. Максимальна добова доза не повинна перевищувати 2 г.
Особливості застосування.
Швидке введення препарату у формі болюсної ін'єкції (протягом кількох хвилин) може спричинити значну артеріальну гіпотензію, включаючи шок, зрідка із зупинкою серця, тому для зменшення ризику розвитку гіпотензивних реакцій слід контролювати артеріальний тиск пацієнта під час введення лікарського засобу.Ванкоміцин слід застосовувати лише внутрішньовенно через небезпеку розвитку некрозу м'яких тканин.
Для запобігання розвитку побічних реакцій розчин ванкоміцину слід вводити не менше 60 хвилин.
Ризик виникнення тромбофлебіту може бути зменшений за рахунок повільного введення розведеного розчину (2,5-5 мг/мл) та зміни місця введення препарату.
Слід зазначити, що побічні реакції, пов'язані зі швидкістю введення препарату, можуть проявитися за будь-якої концентрації та швидкості введення та зникнути після завершення введення препарату.
Слід з обережністю застосовувати пацієнтам похилого віку, хворим з порушеним слухом або при супутньому застосуванні інших ототоксичних препаратів, таких як аміноглікозиди.
При тривалому лікуванні ванкоміцином слід періодично контролювати показники крові, сечі, функції нирок.
Моніторинг функцій печінки слід проводити постійно, оскільки захворювання печінки при прийомі ванкоміцину можуть загострюватися у зв'язку з підвищенням рівня білірубіну, АСТ, АЛТ, лужної фосфатази та зрідка підвищення лактатдегідрогенази та гамма-глютамінтрансферази.
Частота ускладнень, пов'язаних з інфузією (включаючи артеріальну гіпотензію, припливи, гіперемію, кропив'янку та свербіж), зростає при супутньому введенні анестетиків, тому анестезію рекомендується розпочинати після завершення інфузії ванкоміцину.
Ванкоміцин слід з обережністю застосовувати хворим з алергічними реакціями на тейкопланін, оскільки описані випадки перехресних алергічних реакцій. У деяких пацієнтів із запальними захворюваннями слизової оболонки кишечника можлива значна системна абсорбція при внутрішньому прийомі ванкоміцину.
Тому існує ризик розвитку побічних реакцій, пов'язаних із парентеральним застосуванням ванкоміцину.
З особливою обережністю слід застосовувати ванкоміцин недоношеним дітям через незрілість ниркової системи, що призводить до зростання сироваткової концентрації ванкоміцину.
Рекомендується контролювати рівень концентрації ванкоміцину у сироватці недоношених новонароджених та дітей грудного віку.
Під час лікування ванкоміцином існує ризик розвитку ототоксичного ефекту, тому препарат слід з обережністю застосовувати хворим з порушеним слухом або при супутньому застосуванні інших ототоксичних препаратів, таких як аміноглікозиди.
Тривале застосування ванкоміцину може призвести до розвитку резистентних мікроорганізмів та грибів.
Ретельне спостереження за пацієнтом має велике значення.
Якщо під час терапії має місце суперінфекція (вторинне інфікування на тлі інфекційного захворювання, що триває), слід вжити відповідних заходів. Є повідомлення про випадки псевдомембранозних колітів, викликаних Clostridium difficile, серед пацієнтів, які застосовували ванкоміцин внутрішньовенно.
Повідомлялося, що пацієнти з опіками мають вищі показники загального кліренсу ванкоміцину, тому потребують більш частого застосування зі збільшенням дози. Під час застосування ванкоміцину рекомендується індивідуальне визначення дози та уважне спостереження за станом.