Урорек капсули по 4 мг, 30 шт.

По 10 капсул у блістері, по 3 блістери в картонній пачці.

Капсули тверді.

Основні фізико-хімічні властивості: капсули тверді, що містять 4 мг силодозину.

Силодозин є препаратом високої вибіркової дії, антагоністом α1А-адренорецепторів, що містяться переважно у передміхуровій залозі, на дні сечового міхура, в шийці сечового міхура, в капсулі простати і передміхуровій частині уретри. Блокада даних α1А-адренорецепторів забезпечує розслаблення гладкої мускулатури цього відділу, що, у свою чергу, підвищує швидкість відтоку сечі, не впливаючи на скоротливість гладкого м’яза детрузора. Внаслідок чого зникають симптоми подразнення та обструкції, зумовлені доброякісною гіперплазією передміхурової залози (ДГПЗ).
Силодозин характеризується набагато меншою спорідненістю з α1B -адренорецепторами, що локалізуються переважно у тканинах серцево-судинної системи.
Дослідження іn vitro показали, що здатність силодозину зв’язуватися з адренорецепторами α1А і α1B співвідноситься як 162:1.
Достовірно відомо, що поліпшення симптоматики за шкалою Американської урологічної асоціації (АУА) забезпечується при прийомі силодозину в дозі 4 мг або 8 мг значно краще, ніж при прийомі плацебо. Клінічні дослідження, що проводилися в Сполучених Штатах та Європі з силодозином у дозі 8 мг 1 раз на добу, продемонстрували значне зменшення симптомів ДГПЗ як накопичення (подразнення), так і випускання (обструкції) порівняно з плацебо, відповідно до оцінки Міжнародної шкали оцінювання простатичних симптомів (International Prostate Symptom Score, IPSS) через 12 тижнів лікування. Під час клінічних досліджень, проведених у Європі, силодозин у дозі 8 мг 1 раз на добу виявився не менш ефективним за тамсулозин у дозі 0,4 мг 1 раз на добу. Частота позитивної реакції на лікування, тобто покращення за загальною оцінкою IPSS, була значно вищою у групі, що приймала силодозин та тамсулозин, порівняно з плацебо.
У довготривалій відкритій подовженій фазі цих клінічних досліджень, в яких пацієнти отримували силодозин до 1 року, покращення симптомів під впливом силодозину на 12-му тижні лікування зберігалося більше 1 року.
У IV фазі клінічного дослідження, яке проводилося в Європі відповідно до оцінки Міжнародної шкали оцінювання простатичних симптомів, у 77,1 % пацієнтів спостерігався відгук на лікування. Приблизно у половині випадків пацієнти з найбільш надокучливими сиптомами, а саме - ніктурія, підвищення частоти сечовипускання, послаблення потоку, імперативні позиви до сечовипускання, підтікання сечі в кінці акту сечовипускання і неповне випорожнення сечового міхура, повідомили про покращення стану, як зазначено в опитувальнику Міжнародної організації з проблем нетримання сечі (International Continence Society, ICS) для чоловіків.
В усіх клінічних дослідженнях, що проводили за умови прийому силодозину, не спостерігалося істотного зниження артеріального тиску у пацієнта в горизонтальному положенні.
Силодозин у дозі 8 мг та 24 мг на добу порівняно з плацебо не має статистично значущого впливу на інтервали ЕКГ або реполяризацію серця.

Фармакокінетичні характеристики силодозину та його основних метаболітів оцінювалися при прийомі препарату дорослими пацієнтами чоловічої статі, здоровими або хворими на ДГПЗ, після одноразового та/або багаторазового прийому в дозах від 0,1 мг до 48 мг на добу. У зазначеному діапазоні доз фармакокінетичні характеристики силодозину змінюються лінійно.

Експозиція основного метаболіту, силодозину глюкуроніду (KMD-3213G), у плазмі крові у рівноважному стані в 3 рази більша за початковий препарат. Силодозин та його глюкуронід досягають стану рівноваги через 3 дні та 5 днів лікування відповідно.

Абсорбція

Силодозин при пероральному введенні добре засвоюється організмом, значення абсорбції пропорційно до дози. Абсолютна біодоступність препарату становить близько 32%.

Дослідження in vitro з клітинами Caco-2 показало, що силодозин є субстратом Р-глікопротеїну.

У разі прийому препарату з їжею значення максимальної концентрації знижується приблизно на 30%, tmax збільшується приблизно на 1 годину, зміна значення AUC не спостерігається. Після прийому 8 мг 1 раз на день одразу після сніданку протягом 7 днів були визначені наступні фармакокінетичні показники: максимальна концентрація – 87 ± 51 нг/мл (св), tmax - 2,5 години (діапазон 1,0-3,0), AUC - 433 ± 286 нг/год/мл.

Розподіл

Обсяг розподілу силодозину становить 0,81 л/кг. Силодозин на 96,6% зв'язується із білками плазми крові. Він не розподіляється у клітинах крові.

Зв'язування з білками силодозину глюкуроніду становить 91%.

Біологічне перетворення

Метаболізм силодозину здійснюється за рахунок процесів глюкуронізації (UGT2B7), алкоголь- та альдегіддегідрогенази та окислення, в основному CYP3A4. Головний метаболіт у плазмі крові – кон'югований глюкуронід силодозину (KMD-3213G), активність якого підтверджена ш vitrо – характеризується більш тривалим періодом напіввиведення (приблизно 24 години), його концентрація у плазмі крові приблизно в 4 рази перевищує значення концентрації самого силоду. Дані in vitro вказують на те, що силодозин не має інгібуючого або потенціюючи дії на ізоферменти системи цитохрому Р450.

Висновок

Після прийому силодозину через 7 днів приблизно 33,5% виводиться із сечею та 54,9% - з калом. Загальний кліренс силодозину становить приблизно 0,28 л/год/кг. Силодозин виводиться переважно у вигляді метаболітів, і лише вкрай незначний відсоток препарату у незміненому вигляді виводиться із сечею. Термінальний період напіввиведення незміненого препарату та його глюкуронідів становить приблизно 11:00 та 18 годин відповідно.

Фармакокінетика в спеціальних групах пацієнтів

Пацієнти похилого віку

Характеристики впливу силодозину та його основних метаболітів, що не залежать від віку пацієнта. Загальний кліренс силодозину зберігається незміненим і у разі прийому препарату пацієнтами віком від 75 років.

Діти

Вплив від застосування силодозину не оцінювали у пацієнтів віком до 18 років.

Порушення функції печінки

Фармакокінетичні характеристики силодозину однакові як у пацієнтів із порушенням функції печінки середнього ступеня тяжкості (оцінка за шкалою Чайлд-П'ю 7-9 балів), так і у здорових добровольців. Результати цього дослідження слід тлумачити обережно, оскільки у пацієнтів були нормальні біохімічні показники, що вказує на нормальну метаболічну функцію, і вони класифікувалися як пацієнти з порушенням функції печінки середнього ступеня тяжкості з урахуванням асциту та печінкової енцефалопатії. Фармакокінетика силодозину у пацієнтів з тяжкими порушеннями функції печінки не вивчалась.

Порушення функції нирок

Дослідження результатів застосування одноразової дози показало, що значення максимальної концентрації та AUC силодозину (незв'язаного) при прийомі пацієнтів з порушенням функції нирок з помірним або середнім ступенем тяжкості підвищуються в 1,6 та 1,7 раза відповідно порівняно з показниками у пацієнтів з нормально функціонуючими нирками. У пацієнтів з тяжким порушенням функції нирок спостерігалося підвищення показників максимальної концентрації у 2,2 раза та AUC – у 3,7 раза. Значення фармакокінетичних характеристик основних метаболітів препарату, силодозину глюкуроніду та KMD3293 також підвищилися.

Концентрація силодозину в плазмі крові після 4 тижнів прийому пацієнтами з порушенням функції нирок середнього ступеня тяжкості така сама, як і у пацієнтів з нирками, що нормально функціонують, а у пацієнтів з порушенням функції нирок середнього ступеня тяжкості концентрація зростає вдвічі.

Огляд всіх даних щодо безпеки препарату свідчить про те, що терапія силодозином при порушенні функції нирок середнього ступеня тяжкості не асоціюється зі зростанням ризику запаморочення або ортостатичної гіпотензії порівняно з терапією пацієнтів з нирками, що нормально функціонують. Отже, корекція дози для пацієнтів із порушенням функції нирок середнього ступеня тяжкості не потрібна. У зв'язку з обмеженістю даних про результати прийому препарату пацієнтами з порушенням функції нирок середнього ступеня тяжкості початкова рекомендована доза препарату становить 4 мг. Застосування силодозину в терапії пацієнтів з порушенням функції нирок тяжкого ступеня не рекомендується.

Антагоністи α-адренорецепторів. Силодозин.
Код АТХ G04С А04.

Силодозин активно метаболізується, особливо CYP3A4, алкогольдегідрогеназою та UGT2B7. Силодозин також є субстратом для Р-глікопротеїну. Речовини, які пригнічують або індукують ці ферменти та переносники, можуть вплинути на концентрації в плазмі крові силодозину та його активних метаболітів.

α-блокатори

Належної інформації про безпеку застосування силодозину в одночасної терапії з антагоністами -адренорецепторів немає. У зв'язку з цим одночасне застосування з іншими антагоністами α-адренорецепторів не рекомендується (див. розділ «Особливості застосування»).

Інгібітори ізоферментів системи CYP3А4

За результатами дослідження лікарських взаємодій встановлено, що при одночасному застосуванні з інгібіторами ізоферментів системи CYP3А4 (кетоконазол, 400 мг) максимальна концентрація силодозину в плазмі підвищується в 3,7 раза, а вплив силодозину (значення AUC) підвищується в 3,1 рази. Одночасне застосування з інгібіторами ізоферментів системи CYP3А4 (як, наприклад, кетоконазол, ітраконазол або ритонавір) не рекомендується.

При одночасному застосуванні силодозину з помірними інгібіторами ізоферментів системи CYP3А4, як, наприклад, дилтіазем, спостерігалося збільшення значення AUC приблизно на 30%, але значення максимальної концентрації та період напіввиведення залишалися без змін. Ця зміна не має клінічного значення, отже корекція дози не потрібна.

Інгібітори фосфодіестерази типу 5 (РDЕ-5)

При одночасному застосуванні силденафілу в дозі 100 мг тадалафілу в дозі 20 мг спостерігалася мінімальна фармакодинамічна взаємодія, не викликала клінічно значущого суттєвого зниження систолічного або діастолічного артеріального тиску згідно з результатами ортостатичної проби (у вертикальному положенні проти горизонтального положення). У пацієнтів старше 65 років середнє зниження у різні моменти часу було між 5 та 15 мм рт.ст. (систолічне) та 0 і 10 мм рт.ст. (діастолічний). При одночасному застосуванні препаратів позитивні ортостатичні проби були набагато частіше; проте випадків симптоматичної ортостатичної гіпотензії чи запаморочення не було. Слід забезпечити моніторинг пацієнтів, які приймають препарат Урорек одночасно з інгібіторами PDE-5, щоб уникнути можливих небажаних реакцій.

Антигіпертензивні препарати

У програмі клінічного дослідження багато пацієнтів отримували одночасну терапію антигіпертензивними препаратами (в основному речовини, що впливають на систему ренін-ангіотензин, бета-блокатори, антагоністи кальцію та сечогінні засоби) без підвищення ймовірності виникнення ортостатичної гіпотензії. Однак слід бути обережними, починаючи одночасно приймати антигіпертензивні препарати; необхідно забезпечити моніторинг пацієнтів для виявлення можливих побічних явищ.

Дігоксин

При одночасному прийомі з силодозином у дозі 8 мг 1 раз на добу рівень концентрації дигоксину, субстрату Р-глікопротеїну в стані рівноваги змінився незначно. Коригування дози не потрібне.

діюча речовина: 1 капсула містить 4 мг силодозину;

допоміжні речовини: манніт (Е 421), крохмаль пептизований кукурудзяний, вода очищена, натрію лаурилсульфат, магнію стеарат, желатин, титану діоксид (Е 171), для дозування 4 мг заліза оксид (Є 172).

Спеціалізованих досліджень для визначення впливу препарату на здатність керувати автотранспортом, іншою технікою не проводили. Пацієнтів слід попереджати про можливість виникнення явищ, зумовлених ортостатичною гіпотензією (таких як запаморочення), а також застерігати від керування автомобілем або іншою технікою до того, як вони дізнаються, як саме Урорек впливає на їх стан.

Силодозин призначений тільки для терапії пацієнтів чоловічої статі.

Не застосовувати у педіатричній практиці.

Симптоматичне лікування доброякісної гіперплазії передміхурової залози (ДГПЗ).

Підвищена чутливість до силодозину або будь-якої з допоміжних речовин у складі препарату.

Дорослим. Застосовувати внутрішньо. Рекомендована доза становить 8 мг один раз на добу. Для окремих груп пацієнтів рекомендується 1 капсула препарату Урорек 4 мг 1 раз на добу (див. нижче).

Препарат слід приймати разом з їжею, бажано в той самий час дня. Капсулу потрібно ламати, її слід ковтати повністю, не розжовуючи, запиваючи склянкою води.

Пацієнти похилого віку

Коректування дози для пацієнтів похилого віку не потрібне (див. розділ «Фармакокінетика»).

Пацієнти з порушенням функції нирок

Пацієнти з порушенням функції печінки

Коректування дози для пацієнтів з помірним або середнім ступенем тяжкості порушенням функції печінки не потрібне. Оскільки немає клінічного досвіду застосування препарату в терапії пацієнтів із тяжким порушенням функції печінки, призначення лікарського засобу цієї категорії пацієнтів не рекомендується.

Особливості застосування

Інтраопераційний синдром в'ялої райдужної оболонки.

Інтраопераційний синдром в'ялої райдужної оболонки (варіант синдрому млявої реакції зіниці) спостерігався під час проведення хірургічної операції у зв'язку з катарактою у деяких пацієнтів, які приймають блокатори або приймали їх раніше. Таке ускладнення може підвищити ризик процедурних ускладнень під час операції.

Пацієнтам не рекомендується розпочинати лікування препаратом Урорек перед плановою операцією у зв'язку з катарактою. Рекомендоване припинення терапії із застосуванням α1-блокаторів за 1-2 тижні до хірургічної операції з видалення катаракти, але тривалість припинення терапії у хірургічній операції у зв'язку з катарактою та переваги від цього ще не встановлені.

У період підготовки до операції у зв'язку з катарактою хірурги та офтальмологи повинні з'ясувати, чи приймає пацієнт чи вживав раніше препарат Урорек, для того щоб вжити належних заходів для запобігання інтраопераційному синдрому в'ялої райдужної оболонки під час операції.

Ортостатичні явища

Ортостатичні явища під час лікування Урорек виникають дуже рідко. Однак у деяких пацієнтів можливе зниження артеріального тиску, в окремих випадках може призвести до втрати свідомості. За перших ознак ортостатичної гіпотензії (наприклад, у разі ортостатичного запаморочення) пацієнта слід посадити або покласти до зникнення симптомів. Пацієнтам, які страждають на ортостатичну гіпотензію, терапія препаратом Урорек не рекомендується.

Порушення функції нирок

Застосування препарату Урорек для лікування пацієнтів з тяжким порушенням функції нирок (Cl креатиніну <30 мл/хв) не рекомендується.

Порушення функції печінки

Застосування препарату Урорек для лікування пацієнтів з тяжким порушенням функції печінки не рекомендується, оскільки немає необхідної інформації.

Карцинома простати

У зв'язку з тим, що ДГПЗ та карцинома простати супроводжуються однаковими симптомами, і обидва ці захворювання можуть протікати одночасно, і перш ніж призначати пацієнтові лікування Урорек у зв'язку з ДГПЗ, слід виключити наявність карциноми простати. Слід провести ректальне пальцеве дослідження. Також у разі потреби слід визначати простатоспецифічний антиген (ПСА) до початку лікування та через регулярні проміжки часу після нього.

Репродуктивна здатність

Лікування препаратом Урорек призводить до обмеження сім'явипорскування під час оргазму і може тимчасово впливати на репродуктивну здатність чоловіка. Випадки ретроградної еякуляції (оргазм з обмеженим сім'явипорскуванням або без сім'явипорскування) були зафіксовані у пацієнтів, які приймали силодозин. Цей ефект зникає після відміни препарату Урорек.

До початку терапії слід повідомити пацієнта про можливість ретроградної еякуляції.

Частими небажаними реакціями, про які повідомлялося під час терапії силодозином під час плацебо-контрольованих клінічних досліджень та протягом тривалого застосування, були порушення еякуляції, наприклад, ретроградна еякуляція та анеякуляція (зменшення або відсутність еякуляції), з частотою 23%. Це може тимчасово вплинути на репродуктивну здатність чоловіка. І вона відновлюється за кілька днів після припинення лікування.

У таблиці нижче вказані побічні реакції, про які повідомлялося при всіх клінічних дослідженнях та в період післяреєстраційного застосування препарату, відповідно до системно-органного класу MedDRA та частоти: дуже часто (≥1/10); часто (≥1/100 до <1/10); рідкісні (від ≥1/1000 до <1/100); поодинокі (від ≥1/10000 до <1/1000); рідкісні (1/10000) і невстановленої частоти (у випадках, коли частоту реакції не можна розрахувати за наявними даними). У кожній групі реакції вказані зі зменшенням серйозності явища.

1 - дані про побічні реакції, отримані зі спонтанних повідомлень за час післяреєстраційного застосування у світі (частота обчислена з урахуванням випадків, про які повідомлялося в I-IV фазі клінічних досліджень та неінтервенційних досліджень).

Ортостатична гіпотензія: частота захворювань ортостатичної гіпотензії у плацебо-контрольованих клінічних дослідженнях склала 1,2% при лікуванні силодозином та 1,0% при лікуванні плацебо. Ортостатична гіпотензія може призвести до непритомності (див. розділ «Особливості застосування»).

Інтраопераційний синдром в'ялої райдужної оболонки (варіант синдрому млявої реакції зіниці) спостерігався під час проведення хірургічної операції у зв'язку з катарактою (див. розділ «Особливості застосування»).

Силодозин оцінювався у дозах до 48 мг/добу, які приймали здорові добровольці чоловічної статі. Дозолімітуючою побічною реакцією була ортостатична гіпотензія.
Якщо прийом препарату відбувся нещодавно, рекомендується викликати у пацієнта блювання або провести йому промивання шлунка. Якщо передозування препаратом Урорек супроводжується гіпотонією, необхідно забезпечити пацієнтові підтримку роботи серцево-судинної системи. Проведення діалізу недоцільне, тому що силодозин в організмі майже повністю зв'язується з білками крові (96,6 %).

Зберігати в оригінальній упаковці для захисту від світла та вологи при температурі не вище 30 °С. Зберігати у недоступному для дітей місці.

Урорек — це лікарський засіб, який використовується при порушенні сечовипускання через розвиток доброякісної гіперплазії залози. Медикамент допомагає покращити відтік сечі. Перевагою препарату є те, що він не піднімає артеріальний тиск завдяки вибірковій дії речовин, з яких він складається.