Сіофор 1000 таблетки по 1000 мг, 30 шт. (15х2)

15 таблеток, вкритих плівковою оболонкою у блістері; 2 блістери у картонній коробці.

Таблетки, вкриті плівковою оболонкою.
Основні фізико-хімічні властивості: білого кольору довгасті таблетки, вкриті плівковою оболонкою, що мають клиновидне заглиблення «snap-tab» з одного боку та риску для розподілу – з іншого.

Механізм дії.

Дія метформіну обумовлена ​​трьома механізмами:
1) зменшення вироблення глюкози в печінці за рахунок пригнічення глюконеогенезу та глікогенолізу;
2) підвищення чутливості м'язів до інсуліну, поліпшення захоплення глюкози периферичними тканинами та її;
3) уповільнення всмоктування глюкози в кишечнику.

Метформін стимулює внутрішньоклітинний синтез глікогену за рахунок впливу на глікогенсинтетази. Метформін покращує функціональну активність усіх відомих нині видів транспортерів глюкози (GLUT).

Метформін відноситься до групи бігуанідів, що мають антигіперглікемічну активність і сприяють зниженню рівня глюкози в крові як натще, так і після їжі. Препарат стимулює вироблення інсуліну, тому не спричиняє гіпоглікемію.

Метформін сприятливо впливає на обмін жирів, а саме - його застосування в терапевтичних дозах знижує рівень загального холестерину, ліпопротеїнів низької щільності та тригліцеридів.

Під час клінічних досліджень при застосуванні метоформіну маса тіла пацієнтів залишалася стабільною або помірно знижувалася.

Клінічна ефективність та безпека

Під час проспективного рандомізованого дослідження (UKPDS) була встановлена ​​тривала користь регулярного контролю рівня глюкози в крові у дорослих пацієнтів з цукровим діабетом II типу.
Аналіз даних, отриманих у пацієнтів з надмірною масою тіла, яким метформіну гідрохлорид був призначений після того, як дієтотерапія для них виявилася неефективною, показав:

статистично значуще зменшення абсолютного ризику розвитку діабетичних ускладнень у пацієнтів, які отримували метформін гідрохлорид (29,8 випадки/1000 пацієнто-років) порівняно з окремо взятою дієтою (43,3 випадки/1000 пацієнто-років), р = 0, 0023, та порівняно з сумарними показниками пацієнтів, які отримували монотерапію похідними сульфонілсечовини та інсуліном (40,1 випадки/1000 пацієнто-років), р = 0,0034;

статистично значуще зменшення абсолютного ризику летальності, пов'язаної з цукровим діабетом: метформіну гідрохлорид - 7,5 випадки/1000 пацієнто-років тільки дієтотерапія -
12,7 випадки/1000 пацієнто-років (р = 0,017)

статистично значуще зменшення абсолютного ризику летальності з усіх причин: у пацієнтів, які приймали метформіну гідрохлорид – 13,5 випадки/1000 пацієнто-років у порівнянні з окремо взятою дієтою – 20,6 випадки/1000 пацієнто-років (р = 0,011) , та в порівнянні з сумарними показниками пацієнтів, які отримували монотерапію похідними сульфонілсечовини та інсуліном - 18,9 випадки/1000 пацієнто-років (р = 0,021)

статистично значуще зменшення абсолютного ризику розвитку інфаркту міокарда метформіну гідрохлорид - 11 випадків / 1000 пацієнто-років тільки дієтотерапія -
18 випадків/1000 пацієнто-років (р = 0,01).

Перевага метформіну гідрохлориду, застосовуваного як препарат другого вибору в комбінації з похідним сульфонілсечовини, з точки зору клінічного результату не підтверджена.
У деяких пацієнтів з цукровим діабетом I типу метформіну гідрохлорид застосовували в комбінації з інсуліном, проте клінічна комбінованої терапії офіційно не встановлено.

Діти та підлітки
За даними контрольованих клінічних випробувань, у ході яких препарат протягом 1 року застосовували невелику кількість дітей та підлітків віком від 10 до 16 років, ефективність препарату з контролю рівня цукру крові була приблизно такою самою, як і у дорослих.

Всмоктування
Після перорального застосування метформіну гідрохлориду Тмах (максимальна концентрація) у плазмі крові досягається через 2,5 години. Біодоступність метформіну гідрохлориду у лікарській формі таблетки по 500 мг та 850 мг у здорових добровольців становить 50-60%. Після перорального застосування неабсорбована фракція, що виділяється з фекаліями, становить 20-30%.

Після прийому внутрішньо всмоктування метформіну гідрохлориду має насичуваний та неповний характер. Передбачається, що фармакокінетика його всмоктування є нелінійною.

При рекомендованих дозах та схемах застосування метформіну гідрохлориду рівноважна концентрація в плазмі крові досягається протягом 24-48 годин і, як правило, не перевищує 1 мкг/мл. У проведених дослідженнях Смах (середнє значення максимальної концентрації) у плазмі крові не перевищувало 4 мкг/мл навіть при застосуванні максимальних доз. Їжа скорочує ступінь і кілька – швидкість всмоктування метформіну. Після прийому таблетки метформіну гідрохлориду 850 мг максимальна концентрація в плазмі зменшувалася на 40%, площа під фармакокінетичною кривою (AUC) зменшувалася на 25%, а час досягнення максимальної концентрації в плазмі збільшувався на 35 хвилин. Клінічне значення таких ефектів не встановлено.

Розподіл
Зв'язування метформіну з білками плазми крові незначне.
Метформін гідрохлорид проникає в еритроцити. Максимальна концентрація препарату в крові нижче його максимальної концентрації в плазмі крові, проте досягається в той же час. Імовірно, еритроцити являють собою другу фазу розподілу. Середній обсяг розподілу (Vd) варіює від 63 до 276 л.

Біотрозформація
Метформін виводиться у незміненому вигляді із сечею. Його метаболіти в організмі людини не виявлені.

Вивід
Нірковий кліренс метформіну становить ˃ 400 мл/хв, що свідчить про його виведення за рахунок клубочкової фільтрації та канальцевої секреції. Після прийому внутрішньо період напіввиведення становить приблизно 6,5 години.

При порушенні функції нирок нирковий кліренс скорочується пропорційно кліренсу креатиніну, що збільшує період його напіввиведення і, відповідно, призводить до підвищення рівня метформіну в плазмі крові.

Діти та підлітки
Випробування з разовими дозами: у дітей та підлітків, яким одноразово застосовували метформіну гідрохлорид у дозі 500 мг фармакокінетичні параметри були подібні до таких у здорових дорослих.
Випробування з багаторазовим застосуванням: дані обмежені лише одним випробуванням. Після застосування метформіну гідрохлориду дітям та підліткам повторно у дозі 500 мг 2 рази на добу протягом 7 днів спостерігалося скорочення максимальної концентрації у плазмі крові (Cmax) та загальної дії (AUC0-t) приблизно на 33% та 40% відповідно у порівнянні з дорослими пацієнтами, хворими на діабет, які отримували препарат повторно в дозі 500 мг 2 рази на добу протягом 14 днів. Оскільки доза підбирається індивідуально на підставі вмісту глюкози у крові, клінічна значущість наведених даних обмежена.

Протидіабетичні засоби. Гіпоглікемізуючі препарати за винятком інсулінів. Бігуаніди. Код АТX А10В А02.

Одночасне застосування не рекомендується.

Етанол.

У разі гострої алкогольної інтоксикації підвищується ризик лактатацидозу, особливо у разі голодування, недостатнього харчування або печінкової недостатності.

Вживання алкоголю та застосування етанолвмісних лікарських засобів слід уникати.

Йодовмісні контрастні речовини.

Застосування метформіну необхідно припинити на час процедури або до її проведення, і відновити не раніше ніж через 48 годин після завершення процедури за умови, що було проведено контроль функції нирок, в результаті якого встановлено, що функція нирок стабільна (див. розділ « ;Спосіб застосування та дози »,« Особливості застосування »).

Внутрішньовенне застосування йодовмісних рентгеноконтрастних речовин може спричинити ниркову недостатність, і, як наслідок, акумуляцію метформіну та підвищення ризику розвитку лактоацидозу.

Одночасне застосування, що потребує особливої ​​обережності.

Деякі лікарські засоби можуть негативно впливати на функцію нирок, що може підвищити ризик виникнення лактатацидозу, наприклад, нестероїдних протизапальних засобів, включаючи селективні інгібітори циклооксигенази (ЦОГ-2), інгібітори АПФ, антагоністи рецепторів ангіотензину II та діуретики. На початку, а також у процесі лікування такими препаратами у комбінації з метформіном необхідний ретельний моніторинг функції нирок.

Лікарські засоби, які можуть спричинити гіперглікемію (наприклад, глюкокортикоїди (системне та місцеве застосування) та симпатоміметики. Може виникнути потреба у частому контролю рівня глюкози в крові, особливо на початку лікування. дозу протидіабетичного засобу слід відкоригувати на період застосування та після відміни цих препаратів.

Транспортери органічних катіонів (OCT)

Метформін є субстратом обох транспортерів OCT1 та OCT2.

Одночасне застосування метформіну з:

• інгібіторами OCT1 (такими як верапаміл) може зменшити ефективність метформіну;
• індукторами OCT1 (такими як рифампіцин) може збільшити шлунково-кишкове всмоктування та ефективність метформіну;
• інгібіторами OCT2 (такими як циметидин, долутегравір, ранолазин, триметоприм, вандетаніб, ізавуконазол) може зменшити нирковий кліренс метформіну з подальшим збільшенням концентрації метформіну в плазмі крові
• інгібіторами обох OCT1 та OCT2 (таких як кризотиніб, олапариб) може вплинути на ефективність та нирковий кліренс метформіну.

Тому рекомендується виявляти особливу обережність при одночасному застосуванні цих препаратів з метформіном, особливо для пацієнтів з порушенням функції нирок, оскільки концентрації метформіну в плазмі можуть зрости. У разі потреби слід зважити можливість коригування дози метформіну, оскільки інгібітори/індуктори OCT можуть вплинути на ефективність метформіну.

Діюча речовина: metformin hydrochloride;
1 таблетка, вкрита плівковою оболонкою, містить метформіну гідрохлориду 1000 мг, що відповідає метформіну 780 мг;
допоміжні речовини: гіпромелоза (15000 мПа·с та 5 мПа·с), повідон (К 25), магнію стеарат, поліетиленгліколь 6000, титану діоксид (Е 171).

Монотерапія метформіну гідрохлоридом не спричиняє гіпоглікемії, тому не впливає на здатність керувати автотранспортом або іншими механізмами. Однак пацієнт має бути поінформований про те, що стани гіпоглікемії можуть виникати при комбінованому застосуванні метформіну гідрохлориду з іншими протидіабетичними засобами (інсулін, препарати сульфонілсечовини, меглітиніди).

Вагітність

Неконтрольований цукровий діабет під час вагітності (гестаційний або постійний) збільшує ризик розвитку вроджених аномалій та перинатальної летальності. Є обмежені дані застосування метформіну вагітним жінкам, які не вказують на підвищений ризик уроджених аномалій. Дослідження на тваринах не виявили негативного впливу на вагітність, ембріональний розвиток, пологи та післяпологовий розвиток. У разі планування вагітності, а також у разі настання вагітності слід скасувати терапію метформіном, повідомити лікаря та призначити інсулінотерапію для підтримки рівня глюкози в крові якомога ближче до норми, наскільки це можливо, щоб зменшити ризик вад розвитку плоду.

Період годування груддю

Метформін проникає у грудне молоко. У новонароджених/дітей, які перебувають на грудному вигодовуванні, матері яких застосовують препарат, побічних ефектів не спостерігалося. Однак, оскільки даних щодо застосування препарату в подібних випадках недостатньо, жінкам, які застосовують метформін, не рекомендується годувати груддю. Рішення за доцільність відмови від грудного згодовування слід приймати з огляду як на корисність грудного згодовування, так і на потенційний ризик небажаної дії препарату на дитину.

Фертильність

Метформін не впливав на фертильність тварин при застосуванні доз 600 мг/кг/добу, що майже в 3 рази перевищували максимальну рекомендовану добову дозу для людини з розрахунку на площу поверхні тіла.

Метформіну гідрохлорид можна застосовувати для лікування дітей віком від 10 років.

Цукровий діабет ІІ типу при неефективності дієтотерапії та режиму фізичних навантажень, особливо у пацієнтів з надлишковою масою тіла;
як монотерапія або комбінована терапія сумісно з іншими пероральними гіпоглікемічними засобами, або сумісно з інсуліном для лікування дорослих;
як монотерапія або комбінована терапія з інсуліном для лікування дітей віком від 10 років та підлітків.
Для зменшення ускладнень діабету у дорослих пацієнтів з цукровим діабетом ІІ типу і надлишковою масою тіла як препарат першої лінії після неефективної дієтотерапії.

1. Підвищена чутливість до діючої речовини або до будь-якої допоміжної речовини.
2. Будь-який тип гострого метаболічного ацидозу (лактацидоз, діабетичний кетоацидоз), діабетична кома.
3. Ніркова недостатність важкого ступеня (швидкість клубочкової фільтрації (СКФ) <30 мл/хв).
4. гострі стани, здатні негативно вплинути на функцію нирок, наприклад, дегідратація, тяжке інфекційне захворювання, шок.
5. Захворювання, які можуть призводити до розвитку гіпоксії тканин (особливо гострі захворювання або загострення хронічної хвороби); декомпенсована серцева недостатність, дихальна недостатність, нещодавно перенесений інфаркт міокарда, шок.
6. Печовинна недостатність, гостра алкогольна інтоксикація, алкоголізм.

Дорослі з нормальною функцією нирок (ШКФ≥90 мл/хв).

Монотерапія та комбінація з іншими пероральними гіпоглікемічними засобами.

Комбінація з інсуліном.

Для досягнення кращого контролю рівня глюкози у крові метформін та інсулін можна застосовувати у вигляді комбінованої терапії. Зазвичай початкова доза становить 500 мг або 850 мг метформіну гідрохлориду 2-3 рази на добу, тоді як дозу інсуліну слід підбирати відповідно до результатів вимірювання рівня глюкози в крові.

Пацієнти похилого віку.

Через можливе порушення функції нирок у пацієнтів похилого віку дозу препарату визначають на основі ниркових проб. Необхідний регулярний контроль функції нирок (див. розділ «Особливості застосування»).

Ніркова недостатність

Слід визначити швидкість клубочкової фільтрації (СКФ) перед початком лікування препаратами, що містять метформін, а також не рідше одного разу на рік після початку лікування. У пацієнтів з підвищеним ризиком подальшого ускладнення ниркової недостатності, а також у пацієнтів похилого віку функцію нирок слід перевіряти частіше, а саме кожні 3-6 місяців.

Діти

Монотерапія або комбінована терапія спільно з інсуліном.

Препарат Сіофор® 1000 можна застосовувати дітям віком від 10 років.

Інструкція із застосування. Таблетку, вкриту оболонкою, можна розділити навпіл двома руками або поклавши її на плоску поверхню широким клиноподібним заглибленням вниз і натиснути великим пальцем. 

Лактоацидоз

Лактоацидоз - рідкісне, але серйозне порушення обміну речовин, що найчастіше виникає на тлі гострого погіршення функції нирок, кардіо-пульмональної патології або сепсису. Накопичення метформіну виникає на тлі гострого порушення функції нирок та збільшує ризик виникнення лактоацидозу.

У разі зневоднення (сильна діарея або блювання, лихоманка або обмежене вживання рідини) лікування метформіном слід тимчасово припинити, і рекомендується звернутися до лікаря.

Лікування пацієнтів, які приймають метформін, препаратами, здатними різко погіршувати функцію нирок (гіпотензивні препарати, діуретики або нестероїдні протизапальні засоби), слід починати з обережністю. Іншими факторами ризику виникнення лактоацидозу є зловживання алкоголем, печінкова недостатність, недостатній контроль діабету, кетоз, тривале голодування та будь-які стани, пов'язані з гіпоксією, а також спільне застосування препаратів, які можуть викликати лактоацидоз (див. розділи «Протипоказання» з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

Діагноз

Пацієнти та/або особи, які здійснюють спостереження за пацієнтами, повинні бть проінформовані про ризик виникнення лактоацидозу. Лактоацидоз характеризується ацидотичною задишкою, болями в шлунку, м'язовими спазмами, астенією та гіпотермією, що переходить у кому. У разі підозрюваних симптомів пацієнту необхідно припинити застосування метформіну та негайно звернутися за медичною допомогою. Підставою для підтвердження діагнозу є такі зміни лабораторних показників як зменшення рН крові (<7,35), підвищення вмісту лактату в плазмі крові (> 5 ммоль/л), збільшення аніонного інтервалу та співвідношення лактат/піруват.

Лікарі повинні попередити пацієнтів про ризик розвитку та про симптоми лактатацидозу.

Функція нирок

Оскільки метформін виводиться нирками, слід визначити ШКФ перед початком лікування, а також проводити регулярний контроль даного показника після початку лікування (див. розділ «Спосіб застосування та дози»):

• не рідше 1 разу на рік пацієнтам із нормальною функцією нирок;
• не рідше 2-4 разів на рік пацієнтам з кліренсом креатиніну на нижній межі норми, а також пацієнтам похилого віку.

Метформін протипоказаний пацієнтам із СКФ <30 мл/хв, препарат слід тимчасово припинити у разі наявності станів, які можуть впливати на функцію нирок (див. розділ «Протипоказання»).

Порушення функції нирок у пацієнтів похилого віку розвивається часто та протікає безсимптомно. Слід бути особливо обережним у випадках, коли виникає ризик порушення функції нирок, наприклад, при застосуванні антигіпертензивних або сечогінних засобів та на початку застосування нестероїдних протизапальних засобів (НПЗЗ). У таких випадках також рекомендується контролювати функцію нирок перед початком лікування метформіном.

Серцева функція

Пацієнти з серцевою недостатністю мають більш високий ризик розвитку гіпоксії та ниркової недостатності. Пацієнтам із стабільною хронічною серцевою недостатністю метформін можна застосовувати при регулярному моніторингу серцевої та ниркової функції. Метформін протипоказаний пацієнтам з гострою та нестабільною серцевою недостатністю (див. розділ «Протипоказання»).

Введення йодовмісних контрастних речовин.

Внутрішньовенне застосування ренгеноконтрастних засобів може призвести до нефропатії, спричиненої контрастною речовиною, внаслідок чого в організмі накопичується метформін та підвищується ризик розвитку лактоацидозу. Застосування метформіну необхідно припинити на час процедури або до її проведення, і відновити не раніше ніж через 48 годин після завершення процедури за умови, що було проведено контроль функції нирок, в результаті якого встановлено, що функція нирок стабільна (див. розділ «Спосіб застосування та дози »,«Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій »).

Хірургічні втручання

Застосування метформіну гідрохлориду слід припинити на період проведення операції під загальним наркозом або зі спинальною або епідуральною анестезією. Продовжити терапію слід не раніше ніж через 48 годин після хірургічного втручання та за умови, що було проведено контроль функції нирок, у результаті якого встановлено, що функція нирок стабільна.

Інші заходи

Усім пацієнтам слід дотримуватись дієтичного харчування з рівномірним розподілом вуглеводів протягом доби. Пацієнтам із надмірною масою тіла необхідно дотримуватися низькокалорійної дієти. Стандартні для пацієнтів з цукровим діабетом лабораторні дослідження слід проводити регулярно. Монотерапія метформіном гідрохлорид не викликає гіпоглікемію, проте рекомендується бути обережними при комбінованому застосуванні з інсуліном та іншими гіпоглікемічними препаратами для прийому внутрішньо (наприклад, препаратами сульфонілсечовини або меглітінідами) рекомендується бути обережними.

Педіатрична популяція

Перед застосуванням метформіну гідрохлориду слід підтвердити діагноз цукрового діабету ІІ типу. Метформіну гідрохлорид не замінює дієту та щоденні фізичні вправи, які треба виконувати відповідно до рекомендацій. Під час однорічних контрольованих клінічних досліджень впливу метформіну на ріст та розвиток, а також на статеве дозрівання не спостерігалося, але дані за цими показниками при тривалому застосуванні відсутні, через що рекомендується їх ретельний контроль у дітей, які отримують метформіну гідрохлорид, особливо у пубертатний період .

Діти віком від 10 до 12 років

У контрольованих клінічних дослідженнях за участю дітей було лише 15 дітей 10-12 років. Незважаючи на те, що застосування метформіну гідрохлориду цим дітям не відрізнялося за ефективністю та безпекою від застосування особам старшого віку, призначати метформіну гідрохлорид дітям від 10 до 12 років слід з особливою обережністю.

При аналізі побічних ефектів за основу прийнято такі значення частоти виникнення: дуже часто (≥ 1/10), часто (≥ 1/100 до <1/10), іноді (≥ 1/1000 до < 1/100), рідко (≥ 1/10000 до <1/1000), дуже рідко (<1/10000), невідомо (доступна інформація не дозволяє оцінити цей ефект).

З боку обміну речовин.
Дуже рідко: лактоацидоз (див. розділ «Особливості застосування»).
Зменшення всмоктування вітаміну В12 та зниження його рівня в сироватці крові при тривале застосування метформіну гідрохлориду. У пацієнтів із мегалобластичною анемією це слід розглядати як можливу причину.

З боку нервової системи.
Часто: порушення смаку.

З боку травного тракту.
Дуже часто: нудота, блювання, діарея, біль у животі, втрата апетиту. Ці явища виникають на початку лікування та здебільшого проходять самовільно. З метою їх профілактики дозу метформіну слід розподіляти на 2-3 прийоми та застосовувати під час або після їди. Повільне збільшення дози покращує переносимість препарату з боку шлунково-кишкового тракту.

З боку печінки та жовчовивідних шляхів.
Дуже рідко: порушення показників функції печінки або гепатити носять оборотний характер після відміни метформіну гідрохлориду.

З боку шкіри та підшкірно-жирової тканини.
Дуже рідко: шкірні реакції, наприклад, почервоніння, свербіж, кропив'янка.

Діти та підлітки
Згідно з опублікованими даними, досвідом післяреєстраційного застосування та результатами контрольованих клінічних досліджень, у ході яких препарат протягом 1 року застосовували обмежену кількість дітей та підлітків у віці 10-16 років , побічні дії цієї групи за характером і ступенем тяжкості були подібні до тих, що спостерігалися у дорослих.

Повідомлення про можливі побічні реакції
Повідомлення про можливі побічні дії після реєстрації лікарського засобу відіграє важливу роль. Це дозволяє спостереження за співвідношенням «користь/ризик» щодо застосування даного лікарського засобу. Працівники системи охорони здоров'я повинні повідомляти про будь-які підозрювані небажані реакції.

При застосуванні метформіну гідрохлориду у дозах до 85 г гіпоглікемії не спостерігалося, але розвивався лактоацидоз. Пацієнти з ознаками лактацидозу вимагають негайної медичної допомоги у стаціонарних умовах. Найдієвішим засобом для виведення лактату та метформіну є гемодіаліз.

Спеціальних умов зберігання не вимагається. Зберігати у недоступному для дітей місці.

Препарат застосовують для лікування цукрового діабету II типу.