Сингуляр таблетки жув. 4 мг № 28

По 14 таблеток у блістері. По 2 блістери у картонній коробці.

Таблетки жувальні.

Основні фізико-хімічні властивості: таблетки жувальні по 4 мг рожеві овальні двоопуклі таблетки з видавленим написом «SINGULAIR» з одного боку та «MSD 711» - з іншого.

Цистеїнілейкотрієни (LTC4, LTD4, LTE4) є потужними ейкозаноїдами запалення, що виділяються різними клітинами, у тому числі опасистими клітинами та еозинофілами. Ці важливі проастматичні медіатори зв'язуються з цистеїнілейкотрієновими рецепторами (CysLT), присутніми в дихальних шляхах людини, і викликають такі реакції, як бронхоспазм, гіперсекрецію слизу, посилення проникності судин та збільшення кількості еозинофілів.

Монтелукаст при перороральному застосуванні є активною сполукою, яка з високою вибірковістю та хімічною спорідненістю зв'язується з CysLT1-рецепторами. Згідно з клінічними дослідженнями, монтелукаст пригнічує бронхоспазм після інгаляції LTD4 у дозі 5 мг. Бронходилатацію відзначають протягом 2 годин після перорального застосування, цей ефект був адитивним до бронходилатації, викликаної β-агоністами.

Лікування монтелукастом пригнічувало як ранню, і пізню фази бронхоконстрикції, викликаної антигенної стимуляцією. Монтелукаст у порівнянні з плацебо зменшує кількість еозинофілів у периферичній крові у дорослих пацієнтів та дітей. У ході окремого дослідження застосування монтелукасту значно зменшувало кількість еозинофілів у дихальних шляхах (визначених у харкотинні). У дорослих пацієнтів та дітей віком від 2 до 14 років монтелукаст порівняно з плацебо зменшує кількість еозинофілів периферичної крові та покращує клінічний контроль астми.

У ході 12-тижневого плацебо-контрольованого дослідження за участю дітей віком від 2 до 5 років монтелукаст у дозі 4 мг 1 раз на добу покращував показники контролю астми порівняно з плацебо, незалежно від супутньої контролюючої терапії (кортикостероїдів для інгаляцій/ натрію кромоглікат для інгаляцій/небулайзерах). 60% пацієнтів не отримували іншої контролюючої терапії. Монтелукаст покращував денні симптоми (включаючи кашель, хрипи, утруднення дихання та обмеження активності) та нічні симптоми порівняно з плацебо. Монтелукаст також знижував частоту використання β-агоністів за необхідністю та невідкладного застосування кортикостероїдів при погіршенні перебігу астми порівняно з плацебо. У пацієнтів, які застосовують монтелукаст, відзначали більше днів без проявів астми, ніж у осіб, які отримували плацебо. Терапевтичний ефект досягався після прийому першої дози.

У ході 12-місячного плацебо-контрольованого дослідження за участю дітей віком від 2 до 5 років з астмою легкого ступеня та епізодичними загостреннями монтелукаст у дозі 4 мг 1 раз на добу достовірно (p≤0,001) знижував річну частоту епізодів загострення (ЕО) проти плацебо. Частка зниження річного показника ЕО склала 31,9% (95% ДІ 16,9, 44,1).

Під час плацебо-контрольованого дослідження за участю дітей віком від 6 місяців до 5 років з інтермітуючої (але не персистуючої) астми лікування монтелукастом тривало протягом 12 місяців за схемою 4 мг 1 раз на добу або 12-денними курсами з початком кожного курсу у разі виникнення епізоду інтермітуючих симптомів. Не спостерігалося вираженої відмінності у пацієнтів, які отримували лікування монтелукастом у дозі 4 мг, та тими, хто отримував плацебо, щодо кількості епізодів астми, що переходять у напад астми (визначений як епізод астми, що вимагає позапланового відвідування лікаря, пункту невідкладної допомоги або клініки; або лікування із застосуванням пероральних, внутрішньовенних або внутрішньом'язових кортикостероїдів).

Монтелукаст та флутиказон також покращували контроль астми щодо вторинних змінних, які оцінювали протягом 12-місячного періоду лікування.

ОФВ збільшився з 1,83 до 2,09 л у групі монтелукасту та з 1,85 до 2,14 л — у групі флутиказону. Міжгрупова відмінність показника LS щодо збільшення ОФВ склала — 0,02 л (95% ДІ – 0,06; 0,02). Середнє відсоткове збільшення від вихідних показників належного ОФВ склало 0,6% у групі лікування монтелукастом та 2,7% — у групі лікування флутиказоном. Відмінність показника LS було достовірним: – 2,2% (95% ДІ – 3,6; – 0,7).

Показник кількості днів із застосуванням β-агоніста знизився з 38,0 до 15,4% у групі монтелукасту та з 38,5 до 12,8% — у групі флутиказону. Міжгрупова відмінність показника LS щодо відсотка днів із застосуванням β-агоніста була достовірною 2,7 (95% ДІ 0,9; 4,5).

Показник кількості пацієнтів з нападами астми (приступ астми визначений, як період погіршення перебігу астми, що вимагає лікування пероральними стероїдами, незапланованого відвідування лікаря, невідкладної допомоги або госпіталізації) склав 32,2% у групі монтелукасту та 25,6%; у групі флутиказону; коефіцієнт розбіжності (95% ДІ) достовірний: дорівнює 1,38 (1,04; 1,84).

Показник кількості пацієнтів, застосовували системні (в основному пероральні) кортикостероїди в період дослідження, склав 17,8% у групі монтелукасту та 10,5% — у групі флутиказону. Міжгрупова відмінність показника LS була достовірною: 7,3% (95% ДІ 2,9; 11,7).

Достовірне зменшення бронхоспазму, пов'язаного з фізичним навантаженням (БФН), продемонстровано під час 12-тижневого дослідження у дорослих (максимальне зниження ОФВ1 22,33% для монтелукасту порівняно з 32,40% для плацебо, час до відновлення межах 5% початкового ОФВ (44,22 хв порівняно з 60,64 хв). Цей ефект спостерігали протягом 12-тижневого періоду дослідження. Зниження БФН також було продемонстровано під час короткого дослідження за участю дітей віком від 6 до 14 років (максимальне зниження ОФВ – 18,27% порівняно з 26,11%, час до відновлення в межах 5% від початкового ОФВ – 17 ,76 хв у порівнянні з 27,98 хв). Ефект дослідження продемонстрований наприкінці інтервалу при прийомі препарату 1 раз на добу.

У пацієнтів з чутливістю до ацетилсаліцилової кислоти, які отримували поточну терапію інгаляційними та/або пероральними кортикостероїдами, лікування монтелукастом порівняно з плацебо значно покращувало контроль астми (зміна початкового показника ОФВ становить 8,55% проти 1,74%, агоніста порівняно з вихідним рівнем – 27,78% проти 2,09%).

Абсорбція.

Після прийому натще препарату у формі жувальних таблеток у дозі 4 мг Cmax у дітей віком 2–5 років досягається через 2 години. Cmax на 66% вище, а Сmin нижче в порівнянні зі значеннями, отриманими для дорослих при прийомі таблеток 10 мг.

Розподіл.

Більше 99% монтелукасту зв'язується з білками плазми. Об'єм розподілу монтелукасту в стані рівноважної концентрацією в середньому становить 8-11 л. При дослідженні міченого монтелукасту проходження через гематоенцефалічний бар'єр було мінімальним. У всіх інших тканинах концентрації міченого радіоізотопом матеріалу через 24 години після прийому дози також виявились мінімальними.

Метаболізм.

Монтелукаст активно метаболізується. При дослідженні в терапевтичних дозах у стані рівноважної концентрації у плазмі крові у дорослих та пацієнтів дитячого віку концентрація метаболітів монтелукасту не визначається.

Цитохром Р450 2С8 є основним ферментом у метаболізмі монтелукасту. Крім того, цитохроми CYP 3A4 і 2С9 відіграють незначну роль у метаболізмі монтелукасту, хоча ітраконазол (інгібітор CYP 3А4) не змінював фармакокінетичні показники монтелукасту у здорових добровольців, які отримували монтелукаст по 10 мг/добу. На підставі результатів подальших досліджень мікросом печінки людини in vitro показано, що в терапевтичних концентраціях монтелукаст не пригнічує цитохром Р450 3А4, 2С9, 1А2, 2А6, 2С19 та 2D6. Участь метаболітів у терапевтичній дії монтелукасту є мінімальною.

Виведення.

Плазмовий кліренс монтелукасту у здорових дорослих добровольців у середньому становить 45 мл/хв. Після прийому перорально міченого ізотопом монтелукасту 86% виводиться з калом протягом 5 днів і менше ніж 0,2%. із сечею. У поєднанні з біодоступністю монтелукасту при пероральному застосуванні це свідчить про те, що його метаболіти майже повністю виводяться з жовчю.

Фармакокінетика у різних груп пацієнтів.

Для пацієнтів з порушенням функції печінки легкого та середнього ступеня тяжкості корекція дози не потрібна. Дослідження з участю пацієнтів із порушенням функції нирок не проводилися. Оскільки монтелукаст та його метаболіти виводяться із жовчю, корекція дози для пацієнтів з порушенням функції нирок не потрібна. Даних про характер фармакокінетики монтелукасту у пацієнтів з порушенням функції печінки тяжкого ступеня (9 балів за шкалою Чайлда П'ю) немає.

При прийомі монтелукасту у високих дозах (у 20 та 60 разів перевищували дозу, рекомендовану для дорослих) спостерігалося зниження концентрації теофіліну у плазмі крові. Цей ефект не спостерігався при прийомі рекомендованої дози 10 мг 1 раз на добу.

Засоби для системного застосування при обструктивних захворюваннях дихальних шляхів. Блокатори лейкотрієнових рецепторів.

Код АТХ R03D C03.

Сингуляр можна призначати разом з іншими препаратами для профілактики або тривалого лікування астми та алергічного риніту. При дослідженні взаємодії між лікарськими засобами рекомендована клінічна доза монтелукасту не мала значного клінічного впливу на фармакокінетику таких препаратів: теофілін, преднізон, преднізолон, пероральні контрацептиви (етинілестрадіол/норетиндрон 35/1), терфенадин, дигоксин та варфарин.

У пацієнтів, які одночасно застосовували фенобарбітал, AUC для монтелукасту зменшувалась приблизно на 40%. Оскільки монтелукаст метаболізується за допомогою СYР 3А4, 2C8 та 2C9, необхідно бути обережним, особливо щодо дітей, якщо монтелукаст призначають одночасно з індукторами СYР 3А4, 2C8 та 2C9, наприклад фенітоїном, фенобарбіталом та рифам.

У дослідженнях in vitro встановлено, що монтелукаст є сильним інгібітором CYP 2C8. Однак дані клінічного дослідження взаємодії лікарських засобів, що включають монтелукаст та розиглітазон (препарат, який метаболізується за допомогою CYP 2C8), встановлено, що монтелукаст не є інгібітором CYP 2C8 in vivo. Таким чином, монтелукаст не впливає значною мірою на метаболізм препаратів, які метаболізуються за допомогою цього ферменту (наприклад, паклітаксел, розиглітазон та репаглінід).

Під час досліджень in vitro було встановлено, що монтелукаст є субстратом CYP 2C8 та меншою мірою 2C9 та 3A4. У ході клінічного дослідження взаємодії лікарських засобів із застосуванням монтелукасту та гемфіброзилу (інгібітора CYP 2C8 та 2С9), гемфіброзіл підвищував системну експозицію монтелукасту у 4,4 рази. При одночасному застосуванні з гемфіброзилом або іншими потужними інгібіторами CYP 2C8 корекція дози монтелукасту не потрібна, але лікар повинен враховувати підвищений ризик виникнення побічних реакцій.

За результатами досліджень in vitro, не очікується виникнення клінічно важливих взаємодій із менш потужними інгібіторами CYP 2C8 (наприклад, з триметопримом). Одночасне застосування монтелукасту з ітраконазолом, сильним інгібітором CYP 3A4, не спричиняло істотного підвищення системної експозиції монтелукасту.

Діюча речовина: монтелукаст;

1 таблетка жувальна містить монтелукасту натрію 4,16 мг (еквівалент монтелукасту 4 мг);

допоміжні речовини: маніт (E 421), мікрокристалічна целюлоза, гідроксипропілцелюлоза, заліза оксид червоний (Е172), натрію кроскармелоза, ароматизатор вишневий, аспартам (E 951), магнію стеарат.

Не очікується, що монтелукаст може впливати на здатність пацієнта керувати автотранспортом або іншими механізмами.

Але дуже рідко повідомлялося про сонливість або запаморочення.

Вагітність.

Дослідження на тваринах не демонструють шкідливого впливу на вагітність або ембріональний/фетальний розвиток.

Наявні дані з опублікованих проспективних та ретроспективних когортних досліджень із застосуванням монтелукасту вагітними жінками, які оцінюють значні вроджені вади у дітей, не встановили ризику пов'язаного із застосуванням лікарського засобу. Наявні дослідження мають методологічні обмеження, включаючи невеликий розмір вибірки, у деяких випадках ретроспективний збір даних та несумісні групи порівняння.

Годування груддю.

Дослідження на щурах показали, що монтелукаст проникає у молоко. Невідомо, чи виводиться монтелукаст з грудним молоком у жінок.

Сингуляр® можна застосовувати в період годування груддю, тільки якщо це вважається необхідним.

Застосовують дітям віком від 2 до 5 років.

Застосовують дітям віком від 2 до 5 років.

Як альтернативний метод лікування замість низьких доз інгаляційних кортикостероїдів для пацієнтів віком від 2 до 5 років з персистуючої астми легкого ступеня, у яких не відзначали останнім часом тяжких нападів астми, що вимагають застосування пероральних кортикостероїдів, а також для тих пацієнтів, які не можуть застосовувати інгаляційні кортикостероїди.

Профілактика астми, домінуючим компонентом якої є бронхоспазм, індукований фізичним навантаженням, у пацієнтів віком від 2 років.

Полегшення симптомів сезонного та цілорічного алергічного риніту.

Підвищена чутливість до компонентів препарату.

Вік до 2 років

Препарат слід застосовувати дітям під наглядом дорослих.

Пацієнтам з астмою та алергічним ринітом (сезонним та цілорічний) необхідно приймати 1 таблетку жувальну (4 мг) 1 раз на добу. Для зменшення симптомів алергічного риніту час прийому слід підбирати індивідуально.

Для лікування астми доза для дітей віком від 2 до 5 років становить 1 таблетку жувальну (4 мг) на добу, ввечері. Сингуляр слід приймати за 1 годину до їди або через 2 години після їди. Немає потреби в корекції дози для цієї вікової групи. Препарат Сингуляр у лікарській формі жувальних таблеток (4 мг) не рекомендується для дітей віком до 2 років.

Загальні рекомендації щодо застосування препарату.

Терапевтичний ефект Сингуляру з контролю за астматичними проявами відмічено протягом 1 доби. Пацієнтам необхідно рекомендувати продовжувати приймати Сингуляр, навіть якщо астма перебуває під контролем, як і протягом періодів загострення астми.

Коригувати дози для пацієнтів з нирковою недостатністю, печінковою недостатністю легкого або середнього ступеня тяжкості не потрібно. Немає даних щодо корекції дози для пацієнтів з тяжкою печінковою недостатністю. Дозування для осіб чоловічої та жіночої статі є ідентичним./p>

Як альтернативний спосіб лікування замість низьких доз інгаляційних кортикостероїдів при персистуючій астмі легкого ступеня.

Монтелукаст не рекомендується застосовувати для монотерапії у пацієнтів з помірною стійкою астмою. Застосування монтелукасту як альтернативи низькодозованим інгаляційним кортикостероїдам у дітей віком від 2 до 5 років з персистуючою астмою легкого ступеня можна розглядати тільки у тих пацієнтів, які не мали останнім часом серйозних нападів астми, що вимагають перорального застосування кортикостероїдів. інгаляційні кортикостероїди. Персистирующая астма легкого ступеня визначається як астма із проявом симптомів частіше 1 разу на тиждень, але рідше 1 разу на добу, нічними симптомами частіше 2 рази на місяць, але рідше 1 разу на тиждень та нормальною функцією легень між епізодами. Якщо задовільного контролю астми надалі не досягнуто (зазвичай протягом 1 міс), необхідно оцінити потребу у додаткових чи інших засобах протизапальної терапії на основі поетапної системи астми. Потрібно періодично оцінювати контроль астми у пацієнтів.

Профілактика астми у пацієнтів віком від 2 до 5 років, у яких основним компонентом астми є бронхоспазм, індукований фізичним навантаженням.

Сингуляр рекомендований пацієнтам віком від 2 до 5 років для профілактики бронхоспазму, індукованого фізичним навантаженням, який може бути основним проявом персистуючої астми, при якій потрібне застосування інгаляційних кортикостероїдів.

Стан пацієнта потрібно оцінювати на 2-му тижні після початку лікування монтелукастом. У разі, якщо задовільного результату терапії не досягнуто, слід прийняти рішення про додаткове або альтернативне лікування.

Застосування препарату Сінгуляр залежно від іншого способу лікування астми.

У разі, коли лікування Сингуляром є додатковим до терапії інгаляційними кортикостероїдами, не можна різко вводити Сінгуляр замість інгаляційних кортикостероїдів.

Особенности применения

Пациентов следует предупредить, что Сингуляр® для перорального применения никогда не применяют для лечения острых приступов астмы, а также о том, что они должны всегда иметь при себе соответствующее лекарственное средство экстренной помощи. При остром приступе следует применять ингаляционные β-агонисты короткого действия. Пациенты должны как можно быстрее проконсультироваться с врачом, если они нуждаются в большем количестве β-агониста короткого действия, чем обычно.

Не следует проводить резкой замены ингаляционных или пероральных кортикостероидов лекарственным средством Сингуляр®.

Нет данных, подтверждающих, что дозу пероральных кортикостероидов можно уменьшить при одновременном применении монтелукаста.

Сообщалось о возникновении психоневрологических реакций у взрослых, подростков и детей, применяют Сингуляр® (см. Раздел «Побочные реакции»). Пациенты и врачи должны быть внимательными к психоневрологических реакций. Пациентам и / или смотрителям следует дать указания о том, чтобы они сообщали своему врачу в случае возникновения таких реакций. Врачи должны тщательно оценивать риски и преимущества продолжения применения лекарственного средства Сингуляр®, если такие реакции возникают.

В редких случаях у пациентов, получающих противоастматические средства, в том числе монтелукаст, может наблюдаться системная эозинофилия, иногда вместе с клиническими проявлениями васкулита, так называемый синдром Чарга - Стросса, лечение которого проводится с помощью системной кортикостероидной терапии. Такие случаи обычно (но не всегда) были связаны с уменьшением дозы или отменой кортикостероидных средств. Вероятность того, что антагонисты лейкотриеновых рецепторов могут быть связаны с появлением синдрома Чарга - Стросса, нельзя опровергнуть или подтвердить. Врачи должны помнить о возможности возникновения у пациентов эозинофилии, васкулитного высыпания, ухудшение легочной симптоматики, осложнения со стороны сердца и / или нейропатии. Пациентов, у которых возникли такие симптомы, следует повторно обследовать и посмотреть их схему лечения.

Лечение монтелукастом не позволяет пациентам с аспиринозависимой астмой применять аспирин или другие нестероидные противовоспалительные средства.

Сингуляр® содержит аспартам, который является источником фенилаланина. Пациентам, больным фенилкетонурией, необходимо учитывать, что 1 жевательная таблетка 4 мг содержит фенилаланин в количестве, эквивалентном 0,674 мг фенилаланина на дозу.

Лекарственное средство содержит менее 1 ммоль (23 мг) натрия на таблетку, то есть практически свободный от натрия.

Під час клінічних досліджень про нижченаведені побічні реакції повідомлялося часто (від ≥1/100 до <1/10) у пацієнтів, які отримували лікування монтелукастом, а також з більшою частотою, ніж у пацієнтів, які отримували лікування плацебо.

Таблиця 1

Під час клінічних досліджень про нижченаведені побічні реакції повідомлялося часто (від ≥1/100 до <1/10) у пацієнтів, які отримували лікування монтелукастом, а також з більшою частотою, ніж у пацієнтів, які отримували лікування плацебо.

Таблиця 2

Постмаркетинговий період. Побічні реакції, про які повідомлялося в постмаркетинговий період, зазначені відповідно до класів систем органів та спеціальних термінів, представлені в табл. 3. Частота встановлена ​​за даними відповідних клінічних досліджень.

Таблиця 3

*Частота встановлена ​​за частотою повідомлень у базі даних

Спеціальної інформації щодо лікування передозування препарату Сингуляр немає. У ході досліджень хронічної астми монтелукаст призначали в дозах до 200 мг/добу дорослим пацієнтам протягом 22 тижнів, а короткочасних дослідженнях — до 900 мг/добу протягом приблизно 1 тижня, при цьому клінічно важливі побічні реакції не виникали.

У період постмаркетингового застосування та під час клінічних досліджень надходили повідомлення про гостре передозування препарату Сінгуляр. Вони включали прийом препарату дорослими та дітьми у дозах, що перевищують 1000 мг. (близько 61 мг/кг маси тіла у дитини (42 місяців). Отримані клінічні та лабораторні дані відповідали профілю безпеки у дорослих пацієнтів та дітей. У більшості випадків передозування про побічні реакції не повідомлялося. Найчастіше спостерігалися побічні реакції, які відповідали профілю безпеки препарату Сингуляр і включали біль у животі, сонливість, спрагу, біль голови, блювоту та психомоторну гіперактивність.

Невідомо, чи виводиться монтелукаст за допомогою перитонеального діалізу або гемодіалізу.

Зберігати в оригінальній упаковці при температурі від 5°C до 25°C.

Зберігати у недоступному для дітей місці.

Сингуляр® містить аспартам, що є джерелом фенілаланіну. Пацієнтам, хворим на фенілкетонурію, необхідно враховувати, що 1 жувальна таблетка 4 мг містить фенілаланін у кількості, еквівалентній 0,674 мг фенілаланіну на дозу.

Лікарський засіб містить менше ніж 1 ммоль (23 мг) натрію на таблетку, тобто практично вільний від натрію.

Пацієнтів слід попередити, що Сингуляр® для перорального застосування ніколи не застосовують для лікування гострих нападів астми, а також про те, що вони повинні мати при собі відповідний лікарський засіб екстреної допомоги. При гострому нападі слід застосовувати інгаляційні β-агоністи короткої дії. Пацієнти повинні якнайшвидше проконсультуватися з лікарем, якщо вони потребують більшої кількості агоніста короткої дії, ніж зазвичай.