Рекомендована доза – 35 мг 1 раз на тиждень, перорально.
Для досягнення певного ефекту необхідно суворо дотримуватись інструкції з прийому препарату. Препарат слід приймати натще, не менше як за 30 хвилин до вживання їжі, напоїв (окрім звичайної води) або інших лікарських засобів. Таблетку слід приймати стоячи, проковтнути цілою, не розжовуючи, і запити достатньою кількістю води (не менше 120 мл) для того, щоб вона потрапила у шлунок.
Протягом як мінімум 30 хвилин після прийому таблетки хворий повинен перебувати у вертикальному положенні.
Якщо дозу пропущено, таблетку треба прийняти у той день, коли про неї згадали. Далі пацієнт повинен приймати одну таблетку щотижня у той день, коли він/вона звичайно приймає таблетки. Не можна приймати дві таблетки у той самий день.
Необхідно розглянути доцільність додаткового прийому кальцію та вітаміну D, якщо надходження цих речовин з їжею недостатнє:
Пацієнти літнього віку.
Не виявлено жодної різниці в ефективності або безпечності ризедронату натрію залежно від віку пацієнта. Таким чином, пацієнти літнього віку не потребують коригування дозування. Те ж саме стосується людей віком від 75 років.
Пацієнти із порушеннями функції нирок.
Для пацієнтів із нирковою недостатністю легкого або середнього ступеня тяжкості немає необхідності коригувати дозування. Пацієнтам із тяжкою нирковою недостатністю (кліренс креатиніну нижче 30 мл/хв) застосування препарату протипоказане (див. розділ «Протипоказання»).
Оптимальна тривалість лікування остеопорозу бісфосфонатами дотепер не визначена. Необхідно періодично переоцінювати потребу у подальшому продовженні прийому препарату Ризостин, враховуючи користь та потенційний ризик такого лікування у конкретного пацієнта, особливо після лікування тривалістю 5 років або більше.
Особи, які приймають ацетилсаліцилову кислоту/НПЗП.
Серед пацієнтів, які приймали ацетилсаліцилову кислоту або НПЗП регулярно (3 або більше днів на тиждень), частота виникнення побічних явищ з боку верхніх відділів шлунково-кишкового тракту у групі прийому ризедронату натрію була подібною до такої серед пацієнтів контрольної групи
(див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).
Особливості застосування
Харчові продукти, напої (окрім звичайної води) та лікарські засоби, які містять полівалентні катіони (такі як кальцій, магній, залізо та алюміній), впливають на всмоктування бісфосфонатів, тому їх не можна приймати одночасно з препаратом.
Для досягнення передбаченої ефективності лікування необхідно чітко дотримуватися рекомендацій із дозування препарату.
Ефективність бісфосфонатів у лікуванні постменопаузного остеопорозу була підтверджена у пацієнтів з низькою щільністю кісткової тканини та/або з частими переломами. Літній вік або наявність клінічних факторів ризику перелому самі по собі не є достатнім приводом для ініціювання лікування остеопорозу бісфосфонатами. Доказові дані на підтвердження ефективності бісфосфонатів, у тому числі ризедронату, у осіб літнього віку (вік понад 80 років) наразі обмежені.
Застосування деяких бісфосфонатів було асоційоване з виникненням езофагіту, гастриту, виразок шлунково-кишкового тракту та виразок стравоходу. У зв’язку з цим пацієнти повинні звертати особливу увагу на інструкції з дозування препарату (див. розділ «Спосіб застосування та дози»).
Особлива обережність при лікуванні цим засобом показана у таких випадках:
- у пацієнтів з ураженнями стравоходу в анамнезі, які сповільнюють проходження їжі через стравохід або його випорожнення, наприклад стриктура або ахалазія;
- у пацієнтів, які не можуть залишатися у вертикальному положенні протягом принаймні 30 хвилин після прийому таблетки;
- у випадку застосування ризедронату пацієнтам з активними або нещодавно перенесеними ураженнями стравоходу чи верхніх відділів шлунково-кишкового тракту.
Лікар, який призначає препарат, повинен наголосити пацієнтам на важливості ретельного дотримання інструкцій з дозування препарату та відстеження будь-яких ознак чи симптомів можливої реакції з боку стравоходу. Пацієнтів слід інструктувати щодо необхідності своєчасного звернення за медичною допомогою у випадку розвитку симптомів подразнення стравоходу, таких як дисфагія, біль при ковтанні, біль за грудниною або поява/посилення печії.
При прийомі ризедронату необхідне адекватне надходження кальцію і вітаміну D з їжею, особливо
при хворобі Педжета, коли рівень ремоделювання кісткової тканини суттєво підвищений.
Гіпокальціємію необхідно пролікувати до початку терапії. Інші порушення з боку кісткової тканини та обміну мінеральних речовин (наприклад, дисфункція паращитовидних залоз, гіповітаміноз D) слід лікувати одночасно з початком терапії препаратом.
У онкологічних пацієнтів, які отримували лікування, що включало переважно внутрішньовенне введення бісфосфонатів, спостерігалися випадки остеонекрозу нижньої щелепи, зазвичай асоційованого з екстракцією зубів та/або місцевою інфекцією (у тому числі остеомієлітом). Багато з цих пацієнтів також отримували хіміотерапію та кортикостероїди. Випадки остеонекрозу нижньої щелепи також були зареєстровані у пацієнтів з остеопорозом, які отримували бісфосфонати перорально.
До початку лікування бісфосфонатами хворим із супутніми факторами ризику (наприклад, пухлини, хіміотерапія, променева терапія ділянки голови і шиї, недостатня гігієна ротової порожнини) необхідно провести стоматологічний огляд та профілактичне лікування. Під час лікування таким хворим по можливості слід утримуватися від інвазивних стоматологічних процедур.
Остеонекроз зовнішнього слухового каналу
Зафіксовано випадки остеонекрозу зовнішнього слухового каналу на тлі застосування бісфосфонатів, головним чином при тривалій терапії. Можливі фактори ризику для розвитку остеонекрозу зовнішнього слухового каналу включають застосування стероїдів та хіміотерапії та/або місцеві фактори ризику, такі як інфекція або травма. Імовірність розвитку остеонекрозу зовнішнього слухового каналу слід оцінювати у тих пацієнтів, які отримують бісфосфонати, у яких виникають симптоми з боку вуха, в тому числі хронічні інфекції вуха.
Атипові переломи стегнової кістки
На тлі терапії бісфосфонатами можуть спостерігатися атипові підвертлюжні та діафізарні переломи стегнової кістки, переважно у пацієнтів, які отримують тривале лікування з приводу остеопорозу. Ці поперечні або скіснопоперечні переломи можуть зустрічатися у будь-якій ділянці стегнової кістки – від місця безпосередньо під малим вертлюгом до місця безпосередньо над надвиростковим потовщенням. Такі переломи виникають після мінімальної травми або й за відсутності травми, у деяких пацієнтів спостерігається біль у стегні або у паховій ділянці, що часто супроводжується ознаками стресового перелому за результатами візуалізаційних діагностичних методів, які виявляються вже за кілька тижнів або місяців до повного перелому стегнової кістки. Ці переломи часто двобічні, у зв’язку з цим у пацієнтів, які отримують бісфосфонати, у випадку виникнення діафізарного перелому стегнової кістки необхідно оглянути також і контралатеральну стегнову кістку. Також повідомлялося про погане зрощення цих переломів. Слід зважити доцільність відміни терапії бісфосфонатами для пацієнтів, у яких підозрюється атиповий перелом стегнової кістки, враховуючи співвідношення «користь/ризик» у конкретного пацієнта.
Під час лікування бісфосфонатами пацієнтам слід повідомляти про будь-які випадки виникнення болю у стегні або паховій ділянці, і кожного такого пацієнта слід обстежити на наявність неповного перелому стегнової кістки.