Реддитукс конц. д/інф. 100 мг фл. 10 мл

По 10 мл (100 мг) у флаконі, закупореному каучуковою пробкою та обжатим алюмінієвим ковпачком з фліпом. По 1 флакону в пластиковому контейнері в картонній коробці. Картонна коробка міститься у пластиковий мішок.

Концентрат для приготування розчину для інфузій.

Ритуксимаб – химерне моноклональне антитіло миші/людини, яке специфічно зв'язується з трансмембранним антигеном CD20. Цей антиген розташований на пре-В-лімфоцитах і зрілих В-лімфоцитах, але його немає на стовбурових гемопоетичних клітинах, пре-В-клітинах, нормальних плазматичних клітинах та клітинах інших тканин. Цей антиген експресується більш ніж у 95% випадків при В-клітинних неходжкінських лімфомах. Експресований на клітині CD20, після зв'язування з антитілом не інтерналізується і не видаляється з клітинної мембрани в міжклітинне середовище. CD20 не циркулює в плазмі у вигляді вільного антигену і тому не конкурує за зв'язування з антитілами.

Ритуксимаб зв'язується з антигеном CD20 В-лімфоцитах та ініціює імунологічні реакції, що призводять до лізису В-клітин. Можливі механізми клітинного лізису включають комплементзалежну цитотоксичність, антитілозалежну клітинну цитотоксичність та апоптоз. Ритуксимаб підвищує чутливість ліній В-клітинної лімфоми людини до цитотоксичної дії деяких хіміотерапевтичних препаратів. Число В-клітин у периферичній крові після першого введення препарату знижується до рівня нижче норми, а через 6 місяців починає відновлюватися, повертаючись до норми між 9 та 12 місяцями після завершення терапії. У пацієнтів з ревматоїдним артритом тривалість зниження кількості В-клітин варіює, більшості пацієнтів наступну терапію призначають до відновлення їх кількості. Антихимерні антитіла виявлені у 1,1% обстежених хворих з неходжкінською лімфомою та у 10% хворих з ревматоїдним артритом.

У хворих з рецидивною В-клітинною лімфомою концентрація ритуксимабу в сироватці та його період напіввиведення (Т_1/2) зростає зі збільшенням дози. У хворих, які отримували дозу 375 мг/м, після першої інфузії середній період напіввиведення ритуксимабу з сироватки склав 76,3 години, максимальна концентрація (_max)– 205,6 мкг/мл, а кліренс– 0,0382 л/година. Після четвертої інфузії середній період напіввиведення із сироватки становив 205,8 години, максимальна концентрація– 464,7 мкг/мл та кліренс – 0,0092 л/година. Індивідуальні відмінності концентрації препарату у сироватці різних пацієнтів були досить вираженими. При ефективному лікуванні сироваткові концентрації препарату достовірно вищі. Концентрація негативно корелює із розміром пухлинного навантаження. Сліди ритуксимабу можна знайти в організмі протягом 3-6 місяців після останньої інфузії. У хворих з дифузною В-крупноклітинною лімфомою розподіл та виведення ритуксимабу подібні у хворих з неходжкінською лімфомою низького ступеня злоякісності або фолікулярною лімфомою, які отримували такі ж дози препарату.

Хоча обсяг розподілу та кліренс ритуксимабу з поправкою на площу поверхні тіла у чоловіків дещо більший, ніж у жінок, корекція дози в залежності від статі не потрібна.

Є фармакокінетичні дані щодо хворих з порушенням функції печінки та нирок.

Антинеопластичні засоби. Ритуксимаб. Код АТС L01X C02.

Дані про взаємодію Реддітукс з іншими лікарськими засобами немає. У хворих, які мають антитіла до білків миші або інші антихімерні антитіла (HAMA/HACA), можуть з'явитися реакції гіперчутливості або алергічні реакції при введенні інших діагностичних або терапевтичних моноклональних тіл. Перенесення одночасного або послідовного застосування ритуксимабу та препаратів, які можуть зменшити кількість здорових В-клітин (крім схем СНОР або CVP) не встановлено.

Одночасне застосування метотрексату не впливає на фармакокінетику Реддітукс у хворих з ревматоїдним артритом.

Одночасне застосування ритуксимабу та інших антиревматиків, які не належать до показаних при ревматоїдному артриті з відповідним дозуванням, не рекомендується.

діюча речовина: ритуксімаб;

1 мл концентрату для приготування розчину для інфузій містить 10 мг ритуксимабу;

допоміжні речовини: натрій, полісорбат 80, натрію хлорид, вода для ін'єкцій.

Дослідження впливу ритуксимабу на здатність керувати автомобілем та керувати механізмами не проводили, проте відомі сьогодні фармакологічна активність та побічні ефекти вказують на те, що такий вплив малоймовірний.

Вагітність. Дія ритуксимабу у вагітних жінок не вивчалася. Шкідливий вплив Реддітукс на плід і вплив на здатність до народження невідомі, проте повідомлялося про тимчасове виснаження B-клітин та лімфоцитопенію у деяких дітей, які народилися від матерів, які зазнали впливу ритуксимабу під час вагітності. Тому Реддітукс не слід призначати вагітним, якщо можлива користь не перевищує потенційного ризику.

Оскільки ритуксимаб виявляється у пацієнтів із виснаженими В-клітинами протягом 3-6 місяців, то при лікуванні ритуксимабом та 12 місяців по тому жінки репродуктивного віку повинні користуватися ефективними засобами контрацепції.

Період годування груддю. Невідомо, чи проникає ритуксімаб у грудне молоко. Однак, оскільки материнський IgG виділяється у грудне молоко, то під час лікування ритуксімабом та протягом 12 місяців після лікування жінки не повинні годувати груддю.

Не застосовується.

• Неходжкінські лімфоми (NHL).
• Рецидивна або резистентна до хіміотерапії В-клітинна, CD20-позитивна неходжкінська лімфома низького ступеня злоякісності або фолікулярна CD20-позитивна дифузна В-великоклітинна неходжкінська лімфома в комбінації з хіміотерапією за схемою
• Фолікулярні лімфоми III-IV стадії, стійкі до хіміотерапії або які мають рецидив після хіміотерапії.
• Раніше не ліковані фолікулярні лімфоми III-IV стадії в комбінації з CVP-хіміотерапією.
• Підтримуюча терапія рецидивної/резистентної фолікулярної лімфоми, яка реагує на індукційну терапію з хіміотерапією з/без ритуксимаб.

• Гіперчутливість до активної субстанції або до будь-якого наповнювача, або до мишачих білків.
• Активні гострі інфекції.
• Важка серцева недостатність.

Необхідну кількість Реддітукс розводять в асептичних умовах з розрахованою концентрацією ритуксимабу 1-4 мг/мл у флаконі (пакеті) для інфузій зі стерильним та апірогенним 0,9% розчином натрію хлориду або 5% розчином глюкози. Для перемішування розчину посудину обережно перевертають (для запобігання піноутворенню). Перед застосуванням препарат необхідно візуально перевірити на наявність сторонніх домішок або зміну кольору. Оскільки Реддітукс не містить консервантів, розчин необхідно використовувати негайно. Приготовлені інфузійні розчини Реддітукс стабільні протягом 12 годин при кімнатній температурі або не більше 24 годин при температурі 2-8°С.

Стандартний режим дозування. Підготовлений розчин ритуксімаб у дозі 375 мг/м² потрібно вводити інфузійно (повільно) через окремий катетер 1 раз на тиждень. Не можна вводити внутрішньовенно струменево або болюсно.

Перше вливання кожного курсу. Рекомендована швидкість вливання становить 50 мг/год; після перших 30 хвилин її можна збільшувати на 50 мг/год кожні 30 хвилин до максимального значення 400 мг/год.

Друге вливання кожного курсу. Наступні дози ритуксимабу можна вливати з початковою швидкістю 100 мг/год і збільшувати на 100 мг/год кожні 30 хвилин до максимального значення 400 мг/год.

Перед кожною інфузією Реддітукс необхідно проводити премедикацію анальгетиками/антипіретиками, наприклад, парацетамолом та антигістамінними препаратами, наприклад, дифенгідраміном. Слід також провести премедикацію кортикостероїдів у випадку, якщо Реддітукс не застосовується в комбінації зі СНОР- або CVP-хіміотерапією.

Корекція дози під час лікування. Не рекомендується знижувати дозу Реддітукс. Якщо Реддітукс вводиться в комбінації зі СНОР- або CVP-хіміотерапією, слід користуватися стандартними рекомендаціями щодо зниження дози хіміотерапевтичних препаратів.

Неходжкінська лімфома або фолікулярна лімфома. При монотерапії Реддітуксом рекомендована доза становить 375 мг/м² 1 раз на тиждень протягом 4 тижнів. При комбінованому лікуванні з CVP-хіміотерапією рекомендована доза Реддітукс становить 375 мг/м2 1 в день кожного циклу хіміотерапії, після введення глюкокортикоїдного компонента хіміотерапії, 8 циклів (21 день/цикл). /p>

Повторне введення у разі рецидиву. Рекомендована доза ритуксимабу для пацієнтів, які відреагували на перший курс терапії, становить 375 мг/м² 1 раз на тиждень протягом 4 тижнів.

Підтримуюча терапія. Хворим, у яких була отримана відповідь на індукційну терапію, Реддітукс призначають у дозі 375 мг/м² 1 раз на 3 місяці не понад 2 роки або до прогресування хвороби.

Дифузна В-великоклітинна неходжкінська лімфома.

У поєднанні зі СНОР-хіміотерапією рекомендоване дозування становить 375 мг/м² в 1-й день кожного циклу хіміотерапії, після внутрішньовенного вливання глюкокортикоїдів протягом 8 циклів. Інші компоненти схеми СНОР вводять після вливання Реддітукс.

Дозування в особливих випадках.

Хворі похилого віку (старше 65 років). Коректування дози для хворих похилого віку не потрібне.

Особливості застосування

Вливання ритуксимабу слід проводити під суворим наглядом досвідченого лікаря у приміщенні, де є засоби негайної реанімації.

Реакції на вливання. Розвиток інфузійних реакцій може бути зумовлений вивільненням цитокінів або інших медіаторів. У більшості хворих реакції виявляються протягом 30 хвилин - 2 години після початку першого вливання у вигляді лихоманки, ознобу, тремтіння. Тяжкі реакції характеризуються задишкою, бронхоспазмом, гіпоксією, кропивницею, нудотою, блюванням, слабкістю, головним болем, ангіоневротичним набряком, болем в осередках захворювання та синдромом лізису пухлини, а також можуть призвести до гострої респіраторної недостатності та смерті. Тяжкі інфузійні реакції важко від реакцій гіперчутливості. Пацієнтам, у яких розвиваються інфузійні реакції, необхідно уповільнити або припинити вливання та провести відповідну медикаментозну терапію (введення 0,9% розчину натрію хлориду, дифенгідраміну та ацетаміфену, бронходилататорів та кортикостероїдів при необхідності). У більшості випадків подальше лікування пацієнтів після повного зняття симптомів можна відновити, зменшивши швидкість введення на 50% від попередньої.

НПЗЗ можуть викликати погіршення реакцій на вливання або алергічних реакцій після другого вливання або під час наступних курсів.

Синдром швидкого лізису пухлини. Реддітукс призводить до швидкого лізису доброякісних та злоякісних CD20-позитивних клітин. У пацієнтів з сильним пухлинним тягарем або з великою кількістю (25 x 10³/мкл) циркулюючих злоякісних клітин після першої інфузії Реддітукса виникають симптоми, характерні для тяжкого синдрому лізису пухлини (гіперурикемія, гіперкаліємія, гіпокальціємія, гостра ниркова недостатність, підвищення рівня ЛДГ). Таким хворим потрібно провести профілактику ускладнень. За цими пацієнтами слід вести ретельне спостереження протягом першого вливання, а також слід розглянути доцільність зменшення швидкості першого вливання або розділити дозу на 2 дні під час першого циклу та наступних циклів, якщо кількість лейкоцитів все ще буде. 25 x 10³/мкл, та проводити відповідний лабораторний моніторинг.

Під час монотерапії ритуксимабом бажано регулярно робити аналіз цільної крові, включаючи підрахунок тромбоцитів. Коли ритуксимаб призначають у комбінації з хіміотерапією CHOP або CVP (циклофосфамід, вінкрістин та преднізон), слід проводити повний аналіз крові за стандартною медичною процедурою.

Реакція з боку легень. Гостра респіраторна недостатність може супроводжуватися такими проявами, як легенева інтерстиціальна інфільтрація або набряк, що видно на рентгені грудної клітки. Пацієнти з легеневою недостатністю в анамнезі або з легеневою пухлинною інфільтрацією мають більший ризик тяжких реакцій і повинні лікуватися за посилених заходів безпеки.

Анафілактичні реакції. Після введення білків спостерігалися анафілактичні реакції та інші реакції, пов'язані з гіперчутливістю. На противагу синдрому виділення цитокінів, справжні реакції гіперчутливості виникають протягом декількох хвилин після початку вливання. Лікарські препарати для лікування алергічних реакцій, наприклад, епінефрін (адреналін), антигістамінні та глюкокортикоїди, повинні бути напоготові для негайного застосування у разі алергічної реакції на введення ритуксимабу. Клінічні прояви анафілаксії можуть бути подібними до клінічних проявів синдрому виділення цитокінів (описаних вище). Реакції, зумовлені гіперчутливістю, описувалися рідше, ніж реакції внаслідок виділення цитокінів.

Серцево-судинні реакції. Оскільки під час вливання ритуксимаб можливий розвиток артеріальної гіпотензії, слід утриматися від прийому лікарських препаратів проти артеріальної гіпертензії протягом 12:00 перед вливанням ритуксимабу.

Пацієнтів із серцевими хворобами та/або кардіотоксичною хіміотерапією в анамнезі необхідно уважно спостерігати, оскільки під час лікування ритуксімабом можуть виникнути стенокардія або аритмія, така як тремтіння передсердя та фібриляційна недостатність серця, або інфаркт міокарда.

Інфекції. Під час терапії ритуксімабом можуть виникнути серйозні інфекції, в т.ч. з летальним кінцем. Ритуксимаб не слід вводити пацієнтам з активною, тяжкою інфекцією (наприклад, туберкульоз, сепсис та умовно-патогенні інфекції) або пацієнтам з тяжкою недостатністю імунної системи (наприклад, при гіпогамаглобулінемії або при дуже низьких рівнях CD ₄&nbsp ;або CD ₈).

Повідомлялося про випадки реактивації гепатиту В у осіб, які приймали ритуксімаб, включаючи миттєвий гепатит із летальним кінцем. Більшість цих осіб також приймали цитотоксичну хіміотерапію. Перед початком лікування ритуксімабом таким особам доцільно проводити скринінг на вірус гепатиту В (HBV). За носіями гепатиту В та пацієнтами з гепатитом В в анамнезі необхідно ретельно спостерігати за клінічними та лабораторними ознаками активної HBV-інфекції під час та протягом декількох місяців після терапії ритуксімабом.

Лікарям слід обережно планувати застосування ритуксимабу для пацієнтів з рецидивуючими або хронічними інфекціями в анамнезі або відповідні умови, які можуть додатково сприяти розвитку серйозних інфекцій у пацієнтів. Пацієнтів, які повідомили про ознаки та симптоми інфекції після терапії ритуксімабом, необхідно відповідно обстежити та належним чином лікувати. Перед проведенням наступного курсу лікування ритуксимабом пацієнтів слід повторно обстежити на будь-який потенційний ризик інфекцій.

Імунізація. Перед терапією ритуксімабом лікарям слід проаналізувати статус вакцинації пацієнта та дотримуватися чинних рекомендацій щодо імунізації. Вакцинацію необхідно закінчити щонайменше за 4 тижні до першого введення ритуксимабу.

Пацієнти, яких лікують ритуксімабом, можуть отримувати неживі вакцини. Однак при використанні неживих вакцин частота реакції на них може зменшуватись.

Антихімерні антитіла. Поява антихімерних антитіл у більшості пацієнтів з ревматоїдним артритом не супроводжувалося клінічними проявами або збільшенням ризику реакцій при послідовних інфузіях, але рідко їх наявність може асоціюватися з більш тяжкими алергічними реакціями. вливання при повторних курсах та недостатнім ефектом щодо зниження пулу В-клітин під час наступних курсів терапії.

Реакції на інфузію. Часто - озноб, нездужання, задишка, диспепсія, нудота, блювання, слабкість, головний біль, припливи крові, артеріальна гіпотензія, артеріальна гіпертензія, лихоманка, свербіж, кропив'янка, висип, подразнення глотки, риніт, бронхоспазм, тахікардія, астенія та ознаки синдрому лізису пухлини. В окремих випадках при застосуванні схеми R-СНОР хіміотерапії – інфаркт міокарда, фібриляція передсердь та набряк легень.

Інфекції. Дуже часто – інфекції дихальних шляхів: бронхіт, назофарингіт, синусит. Часто - пневмонія, суперінфекції легень, інфекції сечовивідних шляхів, сепсис, септичний шок, інфекції імплантатів, стафілококова септицемія, оперізуючий лишай, важкі вірусні інфекції (нові або реактивованій) з можливим летальним результатом, викликані. Simplex, вірусом гепатиту С. Дуже рідко – реактивація вірусного гепатиту В.

З боку системи крові та лімфатичної системи. Часто - лейкопенія, нейтропенія, тромбоцитопенія, анемія, панцитопенія, гранулоцитопенія. Нечасто – розлад коагуляції, апластична анемія, гемолітична анемія, лімфаденопатія, пізня нейтропенія. Дуже рідко – панцитопенія, тимчасове підвищення рівня IgM у хворих з макроглобулінемією Вальденстрему, з подальшим поверненням до базових рівнів протягом 4 місяців, транзиторна парціальна апластична анемія, гемолітична анемія.

З боку дихальної системи. Часто - бронхоспазм, респіраторна хвороба, біль у грудях, задишка, посилений кашель, риніт, гостра дихальна недостатність, легеневі інфільтрати. Нечасто – астма, облітеруючий бронхіоліт, порушення функції легень, гіпоксія.

З боку організму в цілому. Часто - подразнення глотки, ангіоневротичний набряк, біль у спині, біль у грудній клітці, біль у ділянці шиї, біль у вогнищах пухлин, грипоподібний синдром, периферичні набряки , мукозит, непритомність, зниження маси тіла, поліорганна недостатність, синдром швидкого лізису пухлини Дуже рідко – сироваткова хвороба, біль у місці ін'єкції, анафілактичні реакції.

З боку травної системи. Дуже часто - нудота. Часто – диспепсія, блювання, діарея, відсутність апетиту, дисфагія, стоматит, запор. Нечасто – шлунково-кишкова перфорація.

З боку серцево-судинної системи. Часто - артеріальна гіпотензія, артеріальна гіпертензія, ортостатична гіпотензія, тахікардія, брадикардія, аритмія (включаючи шлуночкову та надшлуночкову тахікардію, тріпотіння передсердій) , венозний тромбоз, у т.ч. тромбоз глибоких вен кінцівок, серцева недостатність, інфаркт міокарда. Дуже рідко – васкуліт, переважно шкірний (лейкоцитокластичний), ішемічні порушення мозкового кровообігу.

З боку нервової системи. Часто - запаморочення, головний біль, парестезії, гіпестезія, мігрень, збудження, безсоння, розширення судин, тривога. Рідко – дисгевзія, невропатія черепно-мозкових нервів, периферична невропатія (параліч лицьового нерва, зниження гостроти зору, слуху, ураження інших органів чуття).

З боку психіки. Часто - сплутаність свідомості. Нечасто – депресія, нервозність, почуття тривоги.

Порушення обміну речовин і харчування.Часто - гіперглікемія, периферичні набряки, підвищення активності ЛДГ, гіпокальціємія, декомпенсація цукрового діабету.

З боку кістково-м'язової системи. Часто - міалгія, артралгія, м'язовий гіпертонус, м'язові спазми, остеоартрит, біль у суглобах.

З боку шкіри та її придатків. Дуже часто - свербіж, висип, алопеція. Часто – кропив'янка, підвищена пітливість, нічна пітливість. Дуже рідко – важкі бульозні шкірні реакції, токсичний епідермальний некроліз із можливим летальним результатом.

З боку органів чуття. Часто - порушення сльозотечі, кон'юнктивіт, біль і шум у вухах, порушення смакових відчуттів.

З боку лабораторних показників. Часто – підвищення активності ЛДГ, гіпокальціємія, гіперхолестеринемія, гіперкаліємія, бактеріємія.

Монотерапія Реддітуксом.

У хворих з високим пухлинним навантаженням (розміри одиночних вогнищ більше 10 см у діаметрі) частота важких (III-IV ступеня) побічних реакцій підвищена.

Реакції на інфузію. Найчастіше розвиваються під час перших ін'єкцій. Частота інфузійних реакцій знижується з 80% (з них 7% - III-IV ступеня тяжкості) при першій інфузії, до 40% при наступних інфузії.

Інфекції. Ритуксимаб викликає виснаження В-клітин приблизно у 70-80% пацієнтів, проте пов'язане з ним зниження імуноглобулінів сироватки має меншу частину пацієнтів, частота інфекцій при цьому не перевищує очікуваної для цієї групи хворих.

З боку системи крові та лімфатичної системи. Тяжка (III-IV ступеня) нейтропенія виникала у 4,2%, анемія– у 1,1%, тромбоцитопенії– у 17% пацієнтів. Протягом підтримуючої терапії ритуксимабом тривалістю до 2 років повідомлялося про більш високу частоту лейкопенії (5% проти 2%, III/IV ступеня), нейтропенія (10% проти 4%, III/IV ступеня) порівняно з базовими значеннями.

З боку серцево-судинної системи. Побічні ефекти з боку серцево-судинної системи спостерігалися у 18,8%. Найчастіше спостерігалися артеріальна гіпо- та гіпертензія.

Комбіноване лікування з хіміотерапією за схемою СНОР (R-CHOP).

Реакції на інфузію. Інфузійні реакції III та IV ступеня (що виникли під час або в 1-й день після інфузії Реддітукс) відзначалися під час першого циклу R-CHOP приблизно у 9% хворих. До 8-го циклу R-CHOP частота реакцій під час інфузії знизилася до 1%.

Інфекції. Частина хворих з інфекціями II і-IV ступеня та/або фебрильна нейтропенією у групі R-CHOP становила 54,5%, а у групі CHOP&nash; 50,5%. Сумарна частота інфекцій II і-IV ступеня у групі R-CHOP становила 44,6%, а у групі CHOP– 41,3%, при цьому не було жодної різниці у захворюваності на системні бактеріальні та грибкові інфекції.

Частота грибкових інфекцій II і-IV ступеня тяжкості у групі R-CHOP була вищою, ніж у групі CHOP (4,5 та 2,6% відповідно); ця різниця була обумовлена ​​вищою частотою місцевих кандидозів при терапії. Частота виникнення герпетичної інфекції ІІ та ІV ступеня, в т.ч. з ураженням очей, була вищою у групі R-CHOP (4,5%), ніж у групі CHOP (1%). У 7 із 9 випадків, зазначалися у групі R-CHOP, це захворювання виникало під час терапії.

Система кровотворення. Після кожного циклу R-CHOP лейкопенія та нейтропенія III-IV ступеня відзначалися частіше (88 та 97%), ніж у групі CHOP (79 та 87% відповідно). Період до зникнення всіх гематологічних порушень у двох терапевтичних групах був схожим.

Серцево-судинна система. Частота порушень серцевого ритму III і IV ступеня, головним чином суправентрикулярних аритмій (тахікардія, тремтіння та фібриляція передсердь), у групі R-CHOP була вищою (5,9 %), ніж у групі CHOP (1%).

Нервова система. На етапі лікування в процесі першого циклу терапії у 4 хворих (2%) групи R-CHOP, у яких були серцево-судинні фактори ризику, з'явилися тромбоемболічні порушення мозкового кровообігу.

Випадків передозування у людини не було. Одноразові дози більше 1000 мг не застосовували. При передозуванні слід негайно зупинити вливання та провести детальний огляд пацієнта. Потрібно проводити ретельний моніторинг клітин крові та провести заходи щодо зменшення ризику інфекційних ускладнень у пацієнтів із виснаженими В-клітинами.

Зберігати в недоступному для дітей місці, захищеному від світла, при температурі 2-8°С. Не заморожувати.

Редитукс концентрат використовується при неходжкінській лімфомі, рецидивуючій або резистентній до хіміотерапії В-клітинній, CD20-позитивній неходжкінській лімфомі, фолікулярній лімфомі III-IV стадії, раніше не лікованої фолікулярної лімфоме з CVP-хіміотерапією, для підтримуючої терапії рецидивної/резистентної фолікулярної лімфоми.