Механізм дії.
Івабрадін – речовина, що виключно знижує частоту серцевих скорочень, діючи на водія ритму серця шляхом селективного та специфічного інгібування If-каналу, що контролює спонтанну діастолічну деполяризацію на рівні синусового вузла, регулюючи частоту серцевих скорочень. Івабрадин діє виключно на синусовий вузол і не впливає на внутрішньопередсердну, атріовентрикулярну та інтравентрикулярну провідність, скоротливість міокарда та реполяризацію шлуночків.
Івабрадін також може взаємодіяти з Ih-каналом сітківки ока, що схоже за структурою з If-каналом синусового вузла серця. Це є основою розвитку тимчасового порушення світлосприйняття внаслідок зменшення реакції сітківки на яскраві світлові стимули. З появою тригерних обставин (наприклад, при раптовій зміні освітлення) часткове інгібування Ih-каналу івабрадином може призвести до виникнення у пацієнтів зорових феноменів. Зорові феномени (фосфени) описують як тимчасове підвищення яскравості
обмежену ділянку поля зору (див. розділ «Побічні реакції»).
Фармакодинамічні ефекти.
Основною фармакодинамічною властивістю івабрадину є специфічне дозозалежне зниження частоти серцевих скорочень (ЧСС). Аналіз зменшення ЧСС при застосуванні доз до 20 мг двічі на добу показав тенденцію до виникнення ефекту плато, що знижує ризик виникнення тяжкої брадикардії <40 уд/хв (див. розділ «Побічні реакції»).
При використанні в рекомендованих терапевтичних дозах ЧСС знижується приблизно на 10 уд/хв у стані спокою та при навантаженні. Це зменшує робоче навантаження серця та споживання кисню міокардом. Івабрадин не впливає на внутрішньосерцеву провідність, скоротливість міокарда (негативний інотропний ефект відсутній) та реполяризацію шлуночків:
- у клінічних електрофізіологічних дослідженнях івабрадин не впливав на атріовентрикулярну або інтравентрикулярну.
провідність або на коригований інтервал QT;
- у пацієнтів з дисфункцією лівого шлуночка (фракція викиду лівого шлуночка [ФВЛШ] становить 30-45%) івабрадин не надавав жодного негативного впливу на показники ФВЛШ.
Клінічна ефективність та безпека.
Антиангінальну та антиішемічну ефективність івабрадину оцінювали в ході 5 подвійних сліпих рандомізованих досліджень (3 порівняно з плацебо та по одному порівняно з атенололом та амлодипін). У цих дослідженнях взяли участь 4111 пацієнтів із хронічною стабільною стенокардією, 2617 з яких брали івабрадин.
Івабрадин у дозі 5 мг двічі на добу протягом 3-4 тижнів лікування довів свою ефективність за показниками тестів із фізичним навантаженням. Було підтверджено ефективність застосування препарату у дозі 7,5 мг двічі на добу. Зокрема, додаткові переваги від збільшення дози 5 мг двічі на добу були доведені під час контрольованого порівняльного дослідження з атенололом: загальна тривалість тесту з фізичним навантаженням у міждозовий період збільшилася приблизно на 1 хвилину після одного місяця лікування івабрадином у дозі 5 мг двічі на добу.; через три місяці після підвищення дози до 7,5 мг двічі на добу спостерігалося подальше збільшення тривалості навантаження майже на 25 секунд. Під час цього дослідження антиангінальні та антиішемічні властивості івабрадину були підтверджені у пацієнтів за віком ≥ 65 років. Ефективність івабрадину в дозах 5 та 7,5 мг двічі на добу була стабільною у всіх дослідженнях за показниками тестів із фізичною.
навантаженням (загальна тривалість навантаження, час до виникнення лімітуючої стенокардії, час до початку стенокардії, час до депресії ST-сегменту на 1 мм) і супроводжувалася зменшенням частоти нападів стенокардії приблизно на 70%. Режим дозування івабрадину двічі на добу забезпечував стабільну ефективну дію протягом 24 годин.
Під час рандомізованого плацебо-контрольованого дослідження за участю 889 пацієнтів івабрадин, який призначався додатково до атенололу у дозі 50 мг 1 раз на добу, показав додаткову ефективність усіх показників тестів із фізичним навантаженням у міждозовий період (через 12 годин).
Дослідження ефективності показали, що ефективність івабрадину повністю зберігається протягом 3-4 місяців лікування. У ході досліджень не спостерігалося випадків фармакологічної толерантності (втрати ефективності) або ефекту відміни після раптового припинення лікування. Антиангінальна та антиішемічна ефективність івабрадину були пов'язані з дозозалежним зменшенням ЧСС та значним зниженням подвійного твору (ЧСС х систолічний артеріальний тиск) у стані спокою та під час фізичного навантаження. Вплив івабрадину на артеріальний тиск та резистентність периферичних судин був мінімальним і не мав клінічного значення.
Було продемонстровано стійке зниження ЧСС у пацієнтів, які приймали івабрадин протягом не менше 1 року (n=713). Впливу на метаболізм глюкози та ліпідів не спостерігалося.
У хворих на цукровий діабет (n = 457) була підтверджена антиангінальна та антиішемічна ефективність івабрадину з таким самим профілем безпеки, як і в загальній популяції.
У широкомасштабному дослідженні BEAUTIFUL з оцінки кінцевих показників за участю 10 917 осіб з ішемічною хворобою серця та дисфункцією лівого шлуночка (ФВЛШ < 40 %) івабрадин призначали додатково до оптимальної основної терапії (86,9 % пацієнтів отримують. було кількість смерті летальних випадків через серцево-судинну патологію, госпіталізації з приводу гострого інфаркту міокарда (ІМ), а також щодо виникнення або погіршення серцевої недостатності.Дослідження показало відсутність різниці в первинному комбінованому показнику між групами застосування
У широкомасштабному дослідженні BEAUTIFUL з оцінки кінцевих показників за участю 10 917 осіб з ішемічною хворобою серця та дисфункцією лівого шлуночка (ФВЛШ < 40 %) івабрадин призначали додатково до оптимальної основної терапії (86,9 % пацієнтів отримують. було кількість смерті летальних випадків через серцево-судинну патологію, госпіталізації з приводу гострого інфаркту міокарда (ІМ), а також з приводу виникнення або погіршення серцевої недостатності.
первинний комбінований показник між групами застосування івабрадину або плацебо (відносний ризик у групі івабрадину порівняно з групою плацебо: 1,00; p=0,945).
При ретроспективному аналізі в підгрупі пацієнтів із симптоматичною стенокардією на момент рандомізації (n=1507) не було виявлено сигналів безпеки щодо летальних наслідків через серцево-судинну патологію, госпіталізацію з приводу гострого ІМ або серцевої недостатності (івабрадин 12,0 % порівняно плацебо 15,5%, p = 0,05).
У широкомасштабному дослідженні SIGNIFY щодо оцінки кінцевих показників за участю 19 102 пацієнтів з ішемічною хворобою серця без клінічних проявів серцевої недостатності (ФВЛП та 40%) івабрадин призначали додатково до оптимальної основної терапії. У даному дослідженні застосовували терапевтичну схему з більш високим дозуванням, ніж зареєстроване (початкова доза – 7,5 мг двічі на добу [5 мг двічі на добу для пацієнтів віком 75 років] та титрація дози до 10 мг двічі на добу). Основним критерієм ефективності був комбінований показник випадків смерті внаслідок серцево-судинної патології чи нелетального ІМ. Исследование не выявило разницы в частоте возникновения первичной комбинированной конечной точки (ПККТ) в группе ивабрадина по сравнению с группой плацебо (относительный риск ивабрадин/плацебо 1,08; р=0,197). Брадикардия наблюдалась у 17,9% пациентов в группе ивабрадина (2,1% в группе плацебо). В течение исследования 7,1% пациентов получали верапамил, дилтиазем или сильные ингибиторы CYP 3A4.
Незначительное статистически значимое повышение частоты возникновения ПККТ наблюдалось в предварительно определенной підгрупі пацієнтів зі стенокардією II класу або вище за класифікацією Канадського товариства серцево-судинних захворювань (CCS) (n=12049) (річний показник 3,4% проти 2,9%, відносний ризик івабрадин/плацебо (1,18; р= 0,018), але в підгрупі загальної популяції пацієнтів зі стенокардією класу CCS ≥І такого ефекту виявлено не було (n=14286) (відносний ризик івабрадин/плацебо 1,11; р=0,110).
Використання у дослідженні вище затвердженої дози частково пояснює отримані результати.
SHIFT – багатоцентрове міжнародне рандомізоване подвійне сліпе плацебо-контрольоване дослідження з оцінки кінцевих результатів, що включало 6505 дорослих пацієнтів зі стабільною хронічною серцевою недостатністю (ХСН) (тривалістю ≥ 4 тижнів) II-IV функціональних класів (за класифікацією Нью-Йоркської асоціації) фракцією викиду лівого шлуночка (ФВЛШ ≤ 35%) та ЧСС ≥ 70 уд/хв у стані спокою.
Пацієнти отримували стандартну терапію, включаючи застосування блокаторів (89%), інгібіторів ангіотензинперетворюючого ферменту (АПФ) та/або антагоністів ангіотензину II (91%), діуретиків (83%) та антиальдостеронових препаратів (60%). У групі івабрадину 67% пацієнтів отримували лікарський засіб у дозі 7,5 мг двічі на добу. Середня тривалість наступного спостереження становила 22,9 місяці. Лікування івабрадином супроводжувалося зниженням ЧСС у середньому на 15 уд/хв у порівнянні з початковим значенням 80 уд/хв. Різниця ЧСС між групами івабрадину та плацебо становила 10,8 уд/ хв після 28 днів прийому, 9,1 уд/хв. через 12 місяців та 8,3 уд/хв. через 24 місяці.
Дослідження продемонструвало клінічно та статистично значуще зниження відносного ризику виникнення первинної комбінованої кінцевої точки (летальність внаслідок серцево-судинних патологій та госпіталізації з приводу погіршення перебігу серцевої недостатності) на 18 % (співвідношення ризиків: 0,82, 95 %) 75-0,90; p, 0,0001), очевидно вже у перші 3 місяці лікування. Абсолютне зменшення ризику становило 4,2%. Результати первинної кінцевої точки в основному були зумовлені кінцевими точками серцевої недостатності, госпіталізації з приводу погіршення перебігу серцевої недостатності (абсолютне зменшення ризику на 4,7%) та смерті від серцевої недостатності (абсолютне зменшення ризику на 1,1%).
Вплив терапії на первинну комбіновану кінцеву точку, її компоненти та вторинні кінцеві точки
Зменшення частоти виникнення первинної кінцевої точки
спостерігалося незалежно від статі, класу NYHA, ішемічної або неішемічної етіології серцевої недостатності та діабету або гіпертензії в анамнезі пацієнта.
У підгрупі пацієнтів із ЧСС ≥ 75 уд/хв (n=4150) спостерігалося значне зниження частоти виникнення первинної комбінованої кінцевої точки на 24 % (співвідношення ризиків: 0,76, 95 % ДІ [0,68; 0,85] – p<0,0001) та інших вторинних кінцевих точок, включаючи летальний наслідок з будь-якої причини (співвідношення ризиків: 0,83, 95% ДІ [0,72; 0,96] – p=0,0109) і летальний наслідок через серцево-судинну патології ( співвідношення ризиків: 0,83, 95% ДІ [0,71;0,97] – p = 0,0166). Профіль безпеки івабрадину у цій підгрупі пацієнтів відповідає профілю безпеки у загальній популяції.
Дослідження продемонструвало значне зниження частоти виникнення первинної комбінованої кінцевої точки у загальній групі пацієнтів, які отримували терапію блокаторами (співвідношення ризиків: 0,85, 95 % ДІ [0,76; 0,94]). У підгрупі пацієнтів із ЧСС ≥ 75 уд/хв, які приймали блокатори в рекомендованих дозах, не було виявлено статистично значущого впливу на первинну комбіновану кінцеву точку (співвідношення ризиків: 0,97, 95% ДІ [0,74;1,28]) та інші вторинні кінцеві точки, зокрема госпіталізацію з приводу погіршення перебігу серцевої недостатності (співвідношення ризиків: 0,79, 95% ДІ [0,56; 1,10]) або летальний наслідок серцевої недостатності (співвідношення ризиків: 0,69, 95% ДІ [0,31;1,53]).
У 887 (28%) пацієнтів у групі івабрадину відзначалося значне покращення функціонального класу (за класифікацією NYHA) порівняно з 776 (24%) пацієнтами у групі плацебо (р=0,001).
При рандомізованому плацебо-контрольованому дослідженні за участю 97 пацієнтів дані, отримані під час спеціальних офтальмологічних обстежень, спрямованих на оцінку функції систем колб та паличок і висхідного шляху зорових аналізаторів (електроретинограма, статичне та кінетичне поле зору, кольоровий) івабрадин для лікування хронічної стабільної стенокардії протягом 3 років не виявили токсичності для сітківки.