Рамазід Н таблетки 5 мг + 12,5 мг блістер № 30

По 10 таблеток у блістері, по 3 блістери або 10 блістерів у картонній коробці.

Таблетки.

Основні фізико-хімічні властивості: плоскі, капсулоподібні таблетки без оболонки, рожевого або майже рожевого кольору з насічкою з одного боку та на бічних стінках з маркуванням «R2».

Механізм дії

Рамазид Н має антигіпертензивну та сечогінну властивість. Раміприл та гідрохлортіазид застосовують окремо або разом для антигіпертензивної терапії. Антигіпертензивні ефекти обох сполук взаємодоповнюються.

Ефекти зниження АТ, що мають обидва компоненти препарату при спільному застосуванні, сильніші, ніж у кожного компонента при монотерапії. У хворих, лікованих раміприлом та тіазидним діуретиком, змін рівня калію в сироватці не було (див. розділ «Особливості застосування»).

Фармакодінаміка.

Раміпріл. Застосування раміприлу призводить до вираженого зниження периферичного опору артерій.

Прийом раміприлу хворим на артеріальну гіпертензію знижує АТ у положенні пацієнта лежачи і стоячи без збільшення частоти серцевих скорочень.

У більшості хворих поява антигіпертензивного ефекту після однієї дози проявляється через 1-2 години після прийому внутрішньо. Максимальний ефект одноразової дози, як правило, досягається через 3-6 годин після прийому внутрішньо. Антигіпертензивний ефект одноразової дози триває до 24 годин.

Раптами скасування раміприлу не тягне за собою швидкого та надмірного зворотного підвищення АТ.

Гідрохлортіазид. Виведення води та солей починається приблизно через 2 години після прийому, досягає свого максимуму через 3-6 годин і триває від 6 до 12 годин.

Для розвитку антигіпертензивного ефекту потрібно кілька днів, а для досягнення оптимального терапевтичного ефекту необхідно 2-4 тижні.

На підставі наявних даних епідеміологічних досліджень спостерігається кумулятивний дозозалежний зв'язок між гідрохлортіазидом та немеланомним раком шкіри. Одне дослідження охоплювало пацієнтів з 71533 випадками базальноклітинної карциноми (БКК) та 8629 випадками плоскоклітинної карциноми (ПКК), з 1430883 та 172462 пацієнтів групи контролю відповідно. Високий рівень застосування гідрохлортіазиду (разом ≥50 000 мг) був пов'язаний з скоригованим коефіцієнтом ризику (КР) 1,29 (95% довірчий інтервал (ДІ): 1,23–1,35) для БКК і 3,98 (95 % ДІ: 3,68 –4,31) – для ПКК. Чітка взаємозв'язок між сукупною дозою і результатами спостерігалася як БКК, так ПКК. Інше дослідження показало можливий взаємозв'язок між ризиком раку губи (ПКК) та дією гідрохлортіазиду: 633 випадки раку губи (ПКК) виявлено на 63 067 контрольного населення. Була продемонстрована чітка взаємозв'язок з сукупною дозою для кожного пацієнта з скоригованим КР 2,1 (95% ДІ: 1,7-2,6), КР 3,9 (3,0-4,9) – для високої сукупної дози. (не менше 25 000 мг) та КР 7,7 (5,7–10,5) – для найвищої сукупної дози (не менше 100 000 мг) (див. розділ «Особливості застосування»).

Раміприл

Всмоктування. Після прийому внутрішньо раміприл швидко всмоктується. За вимірами отриманої в сечі радіоактивності всмоктування раміприлу не менше 56%. Прийом раміприлу одночасно з їжею не суттєво впливає на всмоктування.

Розподіл. Внаслідок активації/метаболізації попередника лікарського засобу біодоступність прийманого внутрішньо раміприлу становить приблизно 20%.

Біодоступність раміприлату після прийому внутрішньо 2,5 мг та 5 мг раміприлу становить приблизно 45% порівняно з його доступністю після введення тих самих доз.

Максимальна плазмова концентрація раміприлу досягається в межах 1 години після перорального прийому.

Максимальні плазмові концентрації раміприлату досягаються через 2-4 години після перорального прийому раміприлу.

Зв'язок раміприлу та раміприлату з білками становить приблизно 73% та приблизно 56%.

Метаболізм. Раміприл піддається інтенсивному первинному метаболізму в печінці, що призводить до утворення єдиного активного метаболіту – раміприлату (що відбувається головним чином у печінці) гідроліз. Крім цієї метаболізації в раміприлат раміприл глюкуронізується та перетворюється на дикетопіперазин раміприлу (складний ефір). Раміприлат також глюкуронізується і перетворюється на дикетопіперазин раміприлату (кислота).

При введенні високих доз раміприлу (10 мг) зниження печінкової функції затримує метаболізацію раміприлу до раміприлату, що призводить до підвищення плазмових рівнів раміприлу.

Висновок. Після прийому внутрішньо 10 мг міченого радіоактивним ізотопом раміприлу приблизно 40% загальної радіоактивності виводиться з каловими масами і приблизно 60% – із сечею.

Період напіввиведення – приблизно 1 годину.

Приблизно 80-90% метаболітів, що виявляються в сечі та жовчі, є метаболітами раміприлу та раміприлату. Глюкуронід раміприлу та дикетопіперазин раміприлу становлять близько 10-20% від загальної кількості метаболітів, тоді як на неметаболізований раміприл припадає близько 2%.

Плазмові концентрації раміприлату знижуються у декілька фаз. Період напіввиведення у фазі початкового розподілу та виведення становить близько 3 годин. За цією фазою слідує проміжна фаза (період напіввиведення близько 15 годин) і кінцева фаза з дуже низькими плазмовими концентраціями раміприлату і періодом напіввиведення становить близько 4-5 днів.

Незважаючи на тривалу кінцеву фазу одна добова доза раміприлу, що дорівнює 2,5 мг і вище, забезпечує рівноважні плазмові концентрації раміприлату приблизно через 4 дні. Ефективний період напіввиведення дорівнює 13-17 годинам в умовах застосування багаторазових доз.

Виведення раміприлату нирками знижено у хворих з порушенням функції нирок, нирковий кліренс раміприлату знаходиться у пропорційній залежності від кліренсу креатиніну. Це призводить до збільшення плазмових концентрацій раміприлату, які знижуються повільніше, ніж у суб'єктів з нормальною нирковою функцією (див. розділ «Особливості застосування»).

Гідрохлортіазид

Всмоктування. Приблизно 70% гідрохлортіазиду всмоктується при застосуванні внутрішньо; біодоступність гідрохлортіазиду після внутрішнього прийому становить близько 70%.

Розподіл. Близько 40% гідрохлортіазиду набуває зв'язку з білками плазми.

Метаболізм. Гідрохлортіазид піддається незначному печінковому метаболізму; активності, що індукує або інгібує ізоензими СYР450, не виявлено.

Висновок. Гідрохлортіазид виводиться переважно нирками (більше 95%) у незміненому стані. Після перорального застосування однієї дози 50–70% гідрохлортіазиду виводиться в межах 24 годин.

Період напіввиведення становить 5-6 годин. При нирковій недостатності виведення знижується, а період напіввиведення подовжується. Нирковий кліренс гідрохлортіазиду тісно пов'язаний із кліренсом креатиніну.

Особливі групи пацієнтів

Педіатрія

Даних немає.

Геріатрія

Кінетика раміприлу та раміприлату у літніх пацієнтів схожа з кінетикою у молодих пацієнтів.

Пол

Даних немає.

Роса

Середня реакція на монотерапію інгібітором АПФ у чорношкірих хворих з артеріальною гіпертензією (зазвичай хворі з низьким рівнем реніну) слабша, ніж у нечорношкірих хворих.

Серцево-судинна недостатність

Кліренс гідрохлортіазиду може бути знижений у хворих із застійною серцевою недостатністю.

Жінки, які годують груддю

Гідрохлортіазид проникає у грудне молоко в невеликих кількостях.

Раміприл проникає в грудне молоко (див. розділ «Особливості застосування»).

Печовинна недостатність

Істотних змін у фармакокінетиці гідрохлортіазиду при цирозі печінки не відзначено.

У хворих з порушенням печінкової функції плазмові рівні раміприлу збільшуються у 3-6 разів, але максимальні концентрації раміприлату у таких хворих не відрізняються від максимальних концентрацій, що спостерігалися у хворих із нормальною функцією печінки.

Метаболізм у печінці не відіграє великої ролі у виведенні гідрохлортіазиду.

Гідрохлортіазид не можна призначати при печінковій комі та прекоматозному стані. Його слід застосовувати з обережністю у хворих з прогресуючим захворюванням печінки (див. розділ «Особливості застосування»).

Ніркова недостатність

Виведення раміприлу, раміприлату та його метаболітів нирками знижено у хворих з порушенням функції нирок, а нирковий кліренс раміприлату перебуває у пропорційній залежності від кліренсу креатиніну. Це призводить до збільшення плазмових концентрацій раміприлату, які знижуються повільніше, ніж у хворих на нормальну функцію нирок.

Після багаторазових доз 5 мг раміприлу у хворих з кліренсом креатиніну < 40 мл/хв/1,7Зм ³ збільшується максимальна концентрація в плазмі крові та площа під кривою «концентрація час» раміприлу та раміприлату порівняно з нормальними суб'єктами.

Кліренс гідрохлортіазиду при нирковій недостатності знижується.

Гідрохлортіазид повинен бути в достатній концентрації в точці застосування його дії в ниркових канальцях для забезпечення терапевтичного ефекту. Гідрохлортіазид потрапляє на місце своєї дії майже тільки в ході секреції канальцеву рідину за допомогою сотранспортера органічної кислоти. При помірному ступені ниркової недостатності для досягнення достатніх концентрацій препарату на місці його дії потрібні вищі дози через зниження канальцевої секреції при нирковій недостатності. Однак гідрохлортіазид виявляється неефективним, якщо кліренс креатиніну зменшується нижче ніж 30-50 мл/хв.

Генетичний поліморфізм

Даних немає.

Комбіновані препарати інгібіторів ангіотензинперетворюючого ферменту (АПФ).

Код ATX C09B A05.

Їжа. Одночасне вживання їжі не впливає на абсорбцію раміприлу.

Протипоказані комбінації.

Методи екстракорпоральної терапії, внаслідок чого відбувається контакт крові з негативно зарядженими поверхнями, такі як діаліз або гемофільтрація з використанням певних мембран з високою інтенсивністю потоку (наприклад мембран з поліакрилонітрилу) та аферезу ліпопротеїнів низької щільності із застосуванням декстрану сульфату – враховуючи підвищений ризик розвитку тяжких анафілактоїдних реакцій (див. «Протипоказання»). Якщо таке лікування необхідно, слід розглянути питання щодо використання іншого типу діалізної мембрани або застосування іншого класу антигіпертензивних засобів.

Одночасне застосування з препаратами, що містять аліскірен, протипоказане для застосування пацієнтам з діабетом та пацієнтам з помірним або тяжким порушенням функції нирок (кліренс креатиніну 60 мл/хв) і не рекомендується всім іншим пацієнтам.

Одночасне застосування з препаратами антагоністів рецепторів ангіотензину II протипоказане для застосування пацієнтам з діабетичною нефропатією та не рекомендується всім іншим пацієнтам.

Комбінації, які потребують особливої ​​обережності.

Солі калію, гепарин, калійзберігаючі діуретики та інші активні речовини, що збільшують рівень калію в плазмі крові (включаючи антагоністи ангіотензину II, триметоприм, такролімус, циклоспорин). Може виникнути гіперкаліємія, тому необхідно ретельно контролювати рівень калію в плазмі.

Антигіпертензивні лікарські засоби (наприклад, діуретики) та інші діючі речовини, які можуть знижувати артеріальний тиск (наприклад, нітрати, трициклічні антидепресанти, анестетики, алкоголь, баклофен, альфузозин, доксазозин, празозин, тамсулозин, теразозин). Збільшення ризику виникнення артеріальної гіпотензії (див. спосіб застосування та дози щодо діуретиків).

Вазопресорні симпатоміметики та інші діючі речовини (наприклад, епінефрін), які можуть зменшити антигіпертензивний ефект раміприлу. Рекомендується регулярно контролювати АТ.

Алопуринол, імунодепресанти, кортикостероїди, прокаїнамід, цитостатики та інші речовини, які можуть призвести до зміни картини крові. Підвищена ймовірність виникнення гематологічних реакцій (див. розділ «Особливості застосування»).

Солі літію. Оскільки інгібітори АПФ здатні знизити екскрецію літію, це може призвести до збільшення токсичності літію. Необхідно регулярно контролювати рівень літію у плазмі крові. При одночасному застосуванні тіазидних діуретиків підвищується ризик виникнення токсичності літію та збільшується підвищений ризик виникнення токсичності літію, спричинений інгібіторами АПФ. Тому не рекомендується одночасно застосовувати комбінацію раміприл/гідрохлортіазид та літію.

Протидіабетичні засоби, включаючи інсулін. Можуть виникнути гіпоглікемічні реакції. Гідрохлортіазид здатний послаблювати дію протидіабетичних препаратів. Тому на початку одночасного застосування цих препаратів необхідно особливо ретельно контролювати рівні глюкози у крові. Метформін слід застосовувати з обережністю через ризик лактатного ацидозу за рахунок можливої ​​обумовленої гідрохлортіазидом функціональної ниркової недостатності.

Нестероїдні протизапальні препарати (НПЗП) та ацетилсаліцилова кислота. Очікується зниження антигіпертензивного ефекту препарату Рамазид Н. До того ж одночасне застосування інгібіторів АПФ та нестероїдних протизапальних засобів може супроводжуватися підвищеним ризиком порушення функції нирок та підвищенням рівня калію в крові.

Пероральні антикоагулянти. При одночасному застосуванні з гідрохлортіазидом антикоагулянтний ефект може послаблюватися.

Кортикостероїди, адренокортикотропний гормон (АКТГ), амфотерицин В, карбеноксолон, вживання великої кількості локриці, проносні засоби (при тривалому застосуванні) та інші калійуретичні препарати або діючі речовини, що зменшують кількість калію в плазмі крові. Підвищений ризик виникнення гіпокаліємії.

Препарати наперстянки, речовини, що діють, здатні збільшувати тривалість QT-інтервалу, антиаритмічні засоби. За наявності порушень електролітного балансу (наприклад, гіпокаліємії, гіпомагніємії) проаритмічні ефекти можуть посилюватися, а антиаритмічні ефекти – послаблюватися.

Лікарські засоби, на ефекти яких впливають зміни рівня калію у сироватці крові

Рекомендується моніторинг рівня калію в сироватці крові та ЕКГ-обстеження, якщо гідрохлортіазид приймають одночасно з препаратами, на ефекти яких впливають зміни рівня калію в сироватці крові (наприклад, глікозиди наперстянки та антиаритмічні лікарські засоби), та нижченазваними препаратами, що викликають поліморфну ​​тахікардію (шлуночкову тахікардію) (у тому числі деякі антиаритмічні засоби), оскільки гіпокаліємія є фактором, що сприяє розвитку піруетної тахікардії:

• антиаритмічні засоби класу Іа (наприклад, хінідин, гідрохінідин, дизопірамід);
• антиаритмічні засоби класу ІІІ (наприклад, аміодарон, соталол, дофетилід, ібутилід);
• деякі нейролептики (наприклад, тіоридазин, хлорпромазин, левомепромазин, трифторперазин, ціамемазин, сульпірид, сультоприд, амісульпірид, тіаприд, пімозід, галоперидол, дроперидол);
• інші лікарські засоби (наприклад, беприділ, цизаприд, дифеманіл, еритроміцин для внутрішньовенного введення, галофантрин, мізоластин, пентамідин, терфенадин, вінкамін для внутрішньовенного введення).

Метілдоп. Повідомлялося про окремі випадки виникнення гемолітичної анемії при одночасному застосуванні гідрохлортіазиду та метилдопи.

Холестирамін або інші іонообмінні смоли, що застосовуються внутрішньо. Порушення абсорбції гідрохлортіазиду. Сульфонамідні діуретики слід приймати не менш як за 1 годину до або через 4-6 годин після застосування цих препаратів.

Курароподібні м'язові релаксанти. Можливе посилення та збільшення тривалості дії м'язових релаксантів.

Солі кальцію та препарати збільшують рівень кальцію в плазмі крові. При одночасному застосуванні з гідрохлортіазидом очікується збільшення концентрацій кальцію в плазмі крові, тому необхідно ретельно контролювати рівень кальцію в плазмі крові.

Карбамазепін. Існує ризик виникнення гіпонатріємії внаслідок посилення ефекту гідрохлортіазиду.

Контрастні речовини, що містять йод. У разі дегідратації, викликаної застосуванням діуретиків, у тому числі гідрохлортіазиду, існує підвищений ризик розвитку гострої ниркової недостатності, особливо коли вводяться значні дози контрастної речовини, що містить йод.

Пеніцилін. Екскреція гідрохлортіазиду відбувається в дистальних канальцях нефрону, через що екскреція пеніциліну знижується.

Хінін. Гідрохлортіазид знижує екскрецію хініну.

Вілдагліптин. Спостерігалося підвищення частоти розвитку ангіоневротичного набряку у пацієнтів, які одночасно приймають інгібітори АПФ та віллдагліптин.

Інгібітори mTOR (наприклад, темсіролімус). Спостерігалося підвищення частоти розвитку ангіоневротичного набряку у пацієнтів, які одночасно приймають інгібітори АПФ та інгібітори mTOR (мішень рапаміцину у ссавців).

Гепарин. Можливе підвищення сироваткових концентрацій калію.

Саліцилат. При застосуванні високих доз саліцилатів гідрохлортіазид може посилювати їх токсичну дію на ЦНС.

Циклоспорин. При одночасному застосуванні циклоспорину може посилюватися гіперурикемія та зростати ризик ускладнень типу подагри.

Алкоголь. Раміприл може спричинити підвищену вазодилатацію і, таким чином, потенціювати ефект алкоголю.

Алкоголь, барбітурати, наркотики чи антидепресанти. Можуть посилювати ортостатичну гіпотензію.

сіль. Можливе ослаблення антигіпертензивного ефекту при збільшенні споживання солі пацієнтом.

β-блокатори та діаксозид. Одночасне застосування тіазидних діуретиків, у тому числі гідрохлортіазиду, з блокаторами β підвищує ризик гіперглікемії. Тіазидні діуретики, включаючи гідрохлортіазид, можуть посилювати гіперглікемічний ефект діаксозиду.

Амантадін. Тіазиди, у тому числі гідрохлортіазид, збільшують ризик побічних ефектів, спричинених амантадином.

Пресорні аміни (наприклад, адреналін). Можливе ослаблення ефекту пресорних амінів, але не настільки, щоб виключити їх застосування.

Антиподагричні засоби (пробенецид, сульфінпіразон та алопуринол). Може бути потрібна корекція дози урикозуричних засобів, оскільки гідрохлортіазид може збільшувати рівень сечової кислоти у сироватці крові. Ймовірно, поява необхідності в збільшених дозах пробенециду або сульфінпіразону. При одночасному застосуванні тіазидів можливе підвищення частоти реакцій гіперчутливості до алопуринолу.

Антихолінергічні засоби (наприклад, атропін, біпериден). Через ослаблення моторики шлунково-кишкового тракту та зменшення швидкості евакуації зі шлунка, біодоступність діуретиків тіазидного типу зростає.

Вплив лікарських засобів на результати лабораторних аналізів

Через вплив обміну кальцію тіазиди можуть впливати на результати оцінки функції паращитовидних залоз (див. розділ «Особливості застосування»).

Специфічна гіпосенсибілізація. Внаслідок інгібування АПФ зростає ймовірність виникнення та тяжкість анафілактичних та анафілактоїдних реакцій на отруту комах. Вважається, що такий ефект може також спостерігатися і щодо інших алергенів.

Особливості застосування

Ангіоневротичний набряк

Ангіоневротичний набряк був зареєстрований у хворих, які лікувалися інгібіторами АПФ, у т. ч. раміприлом. Ангіоневротичний набряк із залученням гортані може призвести до смерті. При розвитку стенозу гортані або ангіоневротичного набряку обличчя, кінцівок, губ, язика або голосової щілини слід негайно припинити прийом препарату Рамазид Н, надати хворому відповідну медичну допомогу, забезпечити суворий нагляд доти, доки не зникне набряк. У випадках, коли набряк обмежується обличчям та губами, стан зазвичай покращується без лікування, проте для зняття симптомів можуть бути корисні антигістамінні засоби. При поширенні набряку на мову, голосову щілину або ковтку можлива обструкція дихальних шляхів. У таких випадках необхідно негайно розпочати відповідне лікування, у тому числі ввести підшкірно 0,3-0,5 мл 1:1000 розчину епінефрину.

Ангіоневротичний набряк, у т. ч. набряк гортані, може наступити, головним чином, після прийому першої дози Рамазіду Н. Слід заздалегідь попереджати про це хворих і закликати їх негайно повідомляти лікаря про підозрілі симптоми, що вказують на ангіоневротичний набряк, такі як Набряк, кінцівок, очей, губ, язика, утруднення при ковтанні або диханні Пацієнтам необхідно негайно припинити прийом Рамазіду Н і проконсультуватися у лікаря.

Інтестинальний ангіоневротичний набряк був зареєстрований у хворих, які лікувалися інгібіторами АПФ. Такі хворі скаржилися на біль у животі (з нудотою та блюванням або без них); у деяких випадках також спостерігався набряк особи. Симптоми інтестинального ангіоневротичного набряку зникали після відміни інгібітору АПФ (див. «Побічні реакції»).

У хворих на негроїдну расу ангіоневротичний набряк, пов'язаний з терапією інгібітором АПФ, зустрічається частіше, ніж у хворих на європеоїдну расу.

Хворі на ангіоневротичний набряк в анамнезі, не пов'язаний з терапією інгібітором АПФ, мають підвищений ризик розвитку ангіоневротичного набряку при прийомі інгібітора АПФ (див. «Протипоказання»).

Кашель

Зареєстровані випадки сухого, стійкого кашелю, який, як правило, зникає тільки після скасування Рамазіду Н. Він, ймовірно, пов'язаний з прийомом раміприлу – інгібітору АПФ, що входить до складу препарату Рамазіда Н. Це потрібно враховувати під час проведення диференціального діагнозу кашлю.

Серцево-судинна система

Стеноз аорти

Існує теоретичне припущення, що хворі на аортальний стеноз мають підвищений ризик зниження коронарної перфузії під час лікування вазодилататорами.

Артеріальна гіпотензія

Зазвичай після прийому першої або другої дози раміприлу або після збільшення дози спостерігаються симптоми гіпотензії. Її розвиток найбільш ймовірний у хворих, циркулюючий об'єм крові яких знижений в результаті діуретичної терапії, обмеженого надходження солі з їжею, діалізу, діареї або блювоти. Надмірне зниження АТ у хворих з ішемічною хворобою серця або судинно-мозковим захворюванням може спричинити інфаркт міокарда або розлад судинно-мозкового кровообігу (див. розділ «Побічні реакції»). У зв'язку з можливим зниженням артеріального тиску у таких хворих лікування препаратом Рамазід Н можна розпочинати лише під суворим контролем. Такі хворі подлягають строгому спостереженню в перші тижні лікування і при збільшенні дози Рамазіду Н. У хворих з тяжкою застійною серцевою недостатністю (у тому числі нирковою недостатністю, що супроводжується), терапія інгібітором АПФ може викликати надмірну артеріальну гіпотензію і супроводжуватися олігурією. азотемією, а в окремих випадках – гострою нирковою недостатністю і призводити до смерті.

При розвитку артеріальної гіпотензії хворого необхідно покласти обличчям нагору, а за необхідності провести внутрішньовенну інфузію 0,9% хлористого натрію. Реакція у відповідь у вигляді минущої гіпотензії у хворих з артеріальною гіпертензією не є протипоказанням для подальшого прийому препарату, що зазвичай не викликає проблем після того, як артеріальний тиск підвищиться внаслідок збільшення об'єму циркулюючої крові. Однак може виникнути необхідність призначення малих доз Рамазіду Н. Для хворих, які отримують лікування після гострого інфаркту міокарда, слід розглянути необхідність відміни Рамазіду Н (див. розділ «Побічні реакції»).

Усім хворим слід попереджати, що посилене потовиділення та дегідрація можуть призвести до надмірного зниження артеріального тиску внаслідок зменшення об'єму циркулюючої крові (ОЦК). Інші причини зниження ОЦК, наприклад блювота і пронос, можуть викликати зниження АТ.

Гематологія

Нейтропенія та агранулоцитоз

Інгібітори АПФ можуть спричинити нейтропенію та пригнічувати кістковий мозок. Було зареєстровано кілька випадків агранулоцитозу, нейтропенії та лейкопенії, у яких не можна виключити причинний зв'язок із раміприлом (див. «Побічні реакції»). Досвід застосування препарату свідчить про поодинокі випадки їх виникнення. Слід звернути увагу на періодичний контроль білих клітин крові, особливо у хворих з колагенним захворюванням судин та/або захворюваннями нирок (див. «Особливості застосування»).

Хворі повинні негайно повідомляти свого лікаря про появу у них будь-яких ознак інфекційного захворювання (наприклад, запалення горла, підвищення температури тіла), оскільки такі ознаки інфекційного захворювання можуть бути ознаками нейтропенії (див. розділ «Побічні реакції»).< /p>

Печень та жовчовивідні шляхи

Під час лікування інгібіторами АПФ у хворих із вже наявними змінами печінки (а також без них) розвивався гепатит [гепатоцелюлярний та/або холестатичний], підвищувалася активність ферментів печінки та/або рівнів білірубіну в сироватці крові (див. «Побічні реакції» ). У більшості випадків зміни були оборотні під час відміни препарату.

У поодиноких випадках прийом інгібіторів АПФ, у тому числі раміприлу, був пов'язаний із синдромом, який починався з холестатичної жовтяниці та переходив у фульмінантний некроз печінки та іноді призводив до летального результату. Патомеханізм цього синдрому незрозумілий. Хворі повинні припинити прийом інгібітору АПФ та отримати відповідну медичну допомогу у разі розвитку у них жовтяниці або вираженого підвищення рівня печінкових ферментів.

Необхідно порадити хворим звернутися до свого лікаря при розвитку симптомів, що вказують на ймовірний зв'язок з порушенням печінкової функції. Сюди відносяться «симптоми типу вірусних», що виникають у перші тижні або місяці лікування (такі як підвищення температури тіла, нездужання, м'язовий біль, висип або аденопатія, які також можуть бути індикаторами реакцій підвищеної чутливості), та біль у животі, нудота чи блювання , втрата апетиту, жовтяниця, свербіж або інші недосліджені симптоми, що виникають під час лікування (див. розділ «Побічні реакції»).

Якщо у хворого, який приймає Рамазид Н, виникнуть будь-які симптоми, зокрема у перші тижні або місяці лікування, рекомендується провести повний аналіз функції печінки та інші необхідні обстеження. У відповідних випадках може знадобитися скасування Рамазіда Н.

Застосування тіазидів хворим з порушенням функції печінки або з прогресуючим захворюванням печінки потребує обережності, оскільки мінімальні зміни водно-електролітного балансу можуть спровокувати печінкову грудку. Контрольовані клінічні дослідження за участю хворих на цироз та/або з дисфункцією печінки відсутні. З особливою обережністю слід застосовувати Рамазид Н хворим з порушеннями печінки. У таких хворих ще до призначення препарату слід провести аналізи вихідного стану печінки та суворо контролювати відповідну реакцію та метаболічні ефекти.

Імунна система

Анафілактоїдні реакції на інгібітори АПФ

Анафілактоїдні реакції були зареєстровані у хворих, які перебували на діалізі із застосуванням високопроточних мембран [наприклад, поліакрилонітрил (ПАН)] та одночасно отримували інгібітор АПФ. При появі таких симптомів, як нудота, спазм у животі, відчуття печіння, ангіоневротичний набряк, задишка та важка форма артеріальної гіпоензії слід негайно припинити діаліз. Антигістамінні препарати не знімають ці симптоми. Для таких хворих слід розглянути застосування іншого типу діалізуючих мембран або антигіпертензивних засобів іншого класу.

У поодиноких випадках у хворих, які отримували інгібітор АПФ під час аферезу ліпопротеїнів низької щільності, що проводяться за допомогою сульфату декстрану, розвивалися загрозливі для життя анафілактоїдні реакції. Цих реакцій вдалося уникнути за допомогою тимчасового припинення терапії інгібітором АПФ перед проведенням кожного чергового аферезу.

Отримані окремі повідомлення про хворих з тривалими загрозливими для життя анафілактоїдними реакціями, що виникали під час специфічної гіпосенсибілізації отрутою гіменоптер (наприклад, бджіл, ос). У деяких хворих цих реакцій вдавалося уникнути, якщо інгібітори АПФ були тимчасово скасовані терміном не менше 24 годин, але при ненавмисному повторному введенні реакції відновлювалися.

Підвищена чутливість до тіазидних діуретиків

Реакції підвищеної чутливості до гідрохлортіазиду можливі незалежно від наявності в анамнезі алергії або бронхіальної астми.

Випадки загострення або активації системного червоного вовчаку були зареєстровані у хворих, які лікувалися гідрохлортіазидом.

Метаболізм

Тіазиди, у т.ч. гідрохлортіазид, можуть викликати порушення водно-електролітного балансу (гіпокаліємія, гіпонатріємія та гіпохлоремічний алкалоз).

Можливий розвиток гіперурикемії або гострого нападу подагри у деяких хворих при застосуванні тіазидних діуретиків.

Тіазидні діуретики можуть знижувати рівень пов'язаного з протеїном йоду, не викликаючи ознак дисфункції щитовидної залози.

Було продемонстровано, що тіазиди збільшують виведення магнію, що може призвести до гіпомагніємії.

Тіазидні діуретики можуть знизити виведення кальцію із сечею. Тіазиди можуть спричинити тимчасове та незначне підвищення рівня кальцію у сироватці крові за відсутності відомих порушень метаболізму кальцію. Виражена гіперкальціємія може свідчити про прихований гіперпаратиреоз. Перед тим, як проводити аналізи функції паращитовидної залози, слід скасувати тіазиди.

Діуретична терапія тіазидами може супроводжуватися підвищенням рівня холестерину, тригліцеридів та глюкози.

Можливе коригування дози інсуліну та пероральних гіпоглікемічних засобів. Під час проведення терапії тіазидними діуретиками латентний цукровий діабет може набути відкритої форми.

Призначення інгібіторів АПФ хворим на діабет може посилити ефект інсуліну та пероральних гіпоглікемічних засобів зі зниженням рівня глюкози в крові (див. Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій).

Під час клінічних досліджень підвищені концентрації калію в сироватці (більше 5,7 мекв/л) спостерігалися приблизно у 1% хворих на артеріальну гіпертензію, яких лікували інгібітором АПФ. раміприлом. Найчастіше це були ізольовані показники, які нормалізувалися, незважаючи на продовження лікування. До факторів ризику гіперкаліємії відносяться ниркова недостатність, цукровий діабет та одночасне застосування засобів лікування гіпокаліємії або інших лікарських препаратів, пов'язаних з підвищенням вмісту калію в сироватці (див. Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій).

Хворі не повинні застосовувати солезаменители, що містять калій, без попередньої консультації лікаря.

Хірургія та анестезія

Рамазид Н може блокувати утворення ангіотензину II, що виникає у відповідь на компенсаторне вивільнення реніну у хворих при хірургічному втручанні або анестезії, проведених із застосуванням препаратів, що спричиняють артеріальну гіпотензію. Якщо розвивається гіпотензія, її можна коригувати за допомогою розчинів, що збільшують ОЦК.

Тіазиди можуть посилити реакцію у відповідь на тубокурарин.

Слід попереджати хворих про необхідність поінформувати лікаря про те, що вони приймають інгібітор АПФ, якщо хворим проводитимуть хірургічну операцію або анестезію.

Нірки

Внаслідок пригнічення ренін-ангіотензин-альдостеронової системи у чутливих хворих спостерігалася зміна ниркової функції. У хворих, ниркова функція яких залежить від активності ренін-ангіотензин-альдостеронової системи, наприклад у хворих з двостороннім стенозом ниркової артерії, одностороннім стенозом ниркової артерії єдиної нирки або з тяжкою серцевою недостатністю, лікування засобами, що пригнічують цю систему. прогресуючої азотемії, в окремих випадках – гострою нирковою недостатністю та/або летальним результатом. У чутливих хворих одночасне застосування діуретичного препарату може підвищити ризик.

Застосування Рамазіду Н має на увазі відповідну оцінку стану ниркової функції хворого.

Препарат Рамензії слід негайно припинити діаліз. Антигістамінні препарати не знімають ці симптоми. Для таких хворих слід розглянути застосування іншого типу діалізуючих мембран або антигіпертензивних засобів іншого класу.

У поодиноких випадках у хворих, які отримували інгібітор АПФ під час аферезу ліпопротеїнів низької щільності, що проводяться за допомогою сульфату декстрану, розвивалися загрозливі для життя анафілактоїдні реакції. Цих реакцій вдалося уникнути за допомогою тимчасового припинення терапії інгібітором АПФ перед проведенням кожного чергового аферезу.

Отримані окремі повідомлення про хворих з тривалими загрозливими для життя анафілактоїдними реакціями, що виникали під час специфічної гіпосенсибілізації отрутою гіменоптер (наприклад, бджіл, ос). У деяких хворих цих реакцій вдавалося уникнути, якщо інгібітори АПФ були тимчасово скасовані терміном не менше 24 годин, але при ненавмисному повторному введенні реакції відновлювалися.

Підвищена чутливість до тіазидних діуретиків

Реакції підвищеної чутливості до гідрохлортіазиду можливі незалежно від наявності в анамнезі алергії або бронхіальної астми.

Випадки загострення або активації системного червоного вовчаку були зареєстровані у хворих, які лікувалися гідрохлортіазидом.

Метаболізм

Тіазиди, у т.ч. гідрохлортіазид, можуть викликати порушення водно-електролітного балансу (гіпокаліємія, гіпонатріємія та гіпохлоремічний алкалоз).

Можливий розвиток гіперурикемії або гострого нападу подагри у деяких хворих при застосуванні тіазидних діуретиків.

Тіазидні діуретики можуть знижувати рівень пов'язаного з протеїном йоду, не викликаючи ознак дисфункції щитовидної залози.

Було продемонстровано, що тіазиди збільшують виведення магнію, що може призвести до гіпомагніємії.

Тіазидні діуретики можуть знизити виведення кальцію із сечею. Тіазиди можуть спричинити тимчасове та незначне підвищення рівня кальцію у сироватці крові за відсутності відомих порушень метаболізму кальцію. Виражена гіперкальціємія може свідчити про прихований гіперпаратиреоз. Перед тим, як проводити аналізи функції паращитовидної залози, слід скасувати тіазиди.

Діуретична терапія тіазидами може супроводжуватися підвищенням рівня холестерину, тригліцеридів та глюкози.

Можливе коригування дози інсуліну та пероральних гіпоглікемічних засобів. Під час проведення терапії тіазидними діуретиками латентний цукровий діабет може набути відкритої форми.

Призначення інгібіторів АПФ хворим на діабет може посилити ефект інсуліну та пероральних гіпоглікемічних засобів зі зниженням рівня глюкози в крові (див. Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій).

Під час клінічних досліджень підвищені концентрації калію в сироватці (більше 5,7 мекв/л) спостерігалися приблизно у 1% хворих на артеріальну гіпертензію, яких лікували інгібітором АПФ. раміприлом. Найчастіше це були ізольовані показники, які нормалізувалися, незважаючи на продовження лікування. До факторів ризику гіперкаліємії відносяться ниркова недостатність, цукровий діабет та одночасне застосування засобів лікування гіпокаліємії або інших лікарських препаратів, пов'язаних з підвищенням вмісту калію в сироватці (див. Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій).

Хворі не повинні застосовувати солезаменители, що містять калій, без попередньої консультації лікаря.

Хірургія та анестезія

Рамазид Н може блокувати утворення ангіотензину II, що виникає у відповідь на компенсаторне вивільнення реніну у хворих при хірургічному втручанні або анестезії, проведених із застосуванням препаратів, що спричиняють артеріальну гіпотензію. Якщо розвивається гіпотензія, її можна коригувати за допомогою розчинів, що збільшують ОЦК.

Тіазиди можуть посилити реакцію у відповідь на тубокурарин.

Слід попереджати хворих про необхідність поінформувати лікаря про те, що вони приймають інгібітор АПФ, якщо хворим проводитимуть хірургічну операцію або анестезію.

Нірки

Внаслідок пригнічення ренін-ангіотензин-альдостеронової системи у чутливих хворих спостерігалася зміна ниркової функції. У хворих, ниркова функція яких залежить від активності ренін-ангіотензин-альдостеронової системи, наприклад у хворих з двостороннім стенозом ниркової артерії, одностороннім стенозом ниркової артерії єдиної нирки або з тяжкою серцевою недостатністю, лікування засобами, що пригнічують цю систему. прогресуючої азотемії, в окремих випадках – гострою нирковою недостатністю та/або летальним результатом. У чутливих хворих одночасне застосування діуретичного препарату може підвищити ризик.

Застосування Рамазіду Н має на увазі відповідну оцінку стану ниркової функції хворого.

Препарат Рамензії слід негайно припинити діаліз. Антигістамінні препарати не знімають ці симптоми. Для таких хворих слід розглянути застосування іншого типу діалізуючих мембран або антигіпертензивних засобів іншого класу.

У поодиноких випадках у хворих, які отримували інгібітор АПФ під час аферезу ліпопротеїнів низької щільності, що проводяться за допомогою сульфату декстрану, розвивалися загрозливі для життя анафілактоїдні реакції. Цих реакцій вдалося уникнути за допомогою тимчасового припинення терапії інгібітором АПФ перед проведенням кожного чергового аферезу.

Отримані окремі повідомлення про хворих з тривалими загрозливими для життя анафілактоїдними реакціями, що виникали під час специфічної гіпосенсибілізації отрутою гіменоптер (наприклад, бджіл, ос). У деяких хворих цих реакцій вдавалося уникнути, якщо інгібітори АПФ були тимчасово скасовані терміном не менше 24 годин, але при ненавмисному повторному введенні реакції відновлювалися.

Підвищена чутливість до тіазидних діуретиків

Реакції підвищеної чутливості до гідрохлортіазиду можливі незалежно від наявності в анамнезі алергії або бронхіальної астми.

Випадки загострення або активації системного червоного вовчаку були зареєстровані у хворих, які лікувалися гідрохлортіазидом.

Метаболізм

Тіазиди, у т.ч. гідрохлортіазид, можуть викликати порушення водно-електролітного балансу (гіпокаліємія, гіпонатріємія та гіпохлоремічний алкалоз).

Можливий розвиток гіперурикемії або гострого нападу подагри у деяких хворих при застосуванні тіазидних діуретиків.

Тіазидні діуретики можуть знижувати рівень пов'язаного з протеїном йоду, не викликаючи ознак дисфункції щитовидної залози.

Було продемонстровано, що тіазиди збільшують виведення магнію, що може призвести до гіпомагніємії.

Тіазидні діуретики можуть знизити виведення кальцію із сечею. Тіазиди можуть спричинити тимчасове та незначне підвищення рівня кальцію у сироватці крові за відсутності відомих порушень метаболізму кальцію. Виражена гіперкальціємія може свідчити про прихований гіперпаратиреоз. Перед тим, як проводити аналізи функції паращитовидної залози, слід скасувати тіазиди.

Діуретична терапія тіазидами може супроводжуватися підвищенням рівня холестерину, тригліцеридів та глюкози.

Можливе коригування дози інсуліну та пероральних гіпоглікемічних засобів. Під час проведення терапії тіазидними діуретиками латентний цукровий діабет може набути відкритої форми.

Призначення інгібіторів АПФ хворим на діабет може посилити ефект інсуліну та пероральних гіпоглікемічних засобів зі зниженням рівня глюкози в крові (див. Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій).

Під час клінічних досліджень підвищені концентрації калію в сироватці (більше 5,7 мекв/л) спостерігалися приблизно у 1% хворих на артеріальну гіпертензію, яких лікували інгібітором АПФ. раміприлом. Найчастіше це були ізольовані показники, які нормалізувалися, незважаючи на продовження лікування. До факторів ризику гіперкаліємії відносяться ниркова недостатність, цукровий діабет та одночасне застосування засобів лікування гіпокаліємії або інших лікарських препаратів, пов'язаних з підвищенням вмісту калію в сироватці (див. Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій).

Хворі не повинні застосовувати солезаменители, що містять калій, без попередньої консультації лікаря.

Хірургія та анестезія

Рамазид Н може блокувати утворення ангіотензину II, що виникає у відповідь на компенсаторне вивільнення реніну у хворих при хірургічному втручанні або анестезії, проведених із застосуванням препаратів, що спричиняють артеріальну гіпотензію. Якщо розвивається гіпотензія, її можна коригувати за допомогою розчинів, що збільшують ОЦК.

Тіазиди можуть посилити реакцію у відповідь на тубокурарин.

Слід попереджати хворих про необхідність поінформувати лікаря про те, що вони приймають інгібітор АПФ, якщо хворим проводитимуть хірургічну операцію або анестезію.

Нірки

Внаслідок пригнічення ренін-ангіотензин-альдостеронової системи у чутливих хворих спостерігалася зміна ниркової функції. У хворих, ниркова функція яких залежить від активності ренін-ангіотензин-альдостеронової системи, наприклад у хворих з двостороннім стенозом ниркової артерії, одностороннім стенозом ниркової артерії єдиної нирки або з тяжкою серцевою недостатністю, лікування засобами, що пригнічують цю систему. прогресуючої азотемії, в окремих випадках – гострою нирковою недостатністю та/або летальним результатом. У чутливих хворих одночасне застосування діуретичного препарату може підвищити ризик.

Застосування Рамазіду Н має на увазі відповідну оцінку стану ниркової функції хворого.

Препарат Рамазид Н слід з обережністю застосовувати хворим з нирковою недостатністю, оскільки їм можуть знадобитися знижені дози або збільшення інтервалу між прийомом препарату (див. «Спосіб застосування та дози»). Під час лікування слід здійснювати ретельний контроль ниркової функції так само, як при нирковій недостатності.

Тіазиди можуть бути непридатними для хворих з порушенням функції нирок, вони неефективні за показниками креатиніну ≤ 30 мл/хв (помірна або тяжка форма ниркової недостатності).

Гідрохлортіазид може сприяти розвитку азотемії або посилювати її. Кумулятивні ефекти можливі у хворих із порушенням ниркової функції. Якщо азотемія та олігурія, що посилюються, розвиваються при лікуванні тяжкого прогресуючого захворювання нирок, сечогінну терапію необхідно припинити.

Геріатрія

Внаслідок зменшення серцево-судинних резервів у хворих похилого віку (>65 років) можлива підвищена чутливість.

Контроль та лабораторні аналізи

Гематологія

Необхідно періодично контролювати кількість білих клітин крові, щоб виявити можливу лейкопенію, обумовлену інгібітором АПФ (раміприлом), що входить до складу Рамазіду Н. Найчастіше контроль рекомендується проводити хворим у початковій фазі лікування та хворим з порушенням ниркової функції, хворим із супутнім колагеном . червоний вовчак, склеродермія) та хворим, які проходять лікування іншими лікарськими засобами, здатними викликати зміни у картині крові.

Метаболізм

Потрібен відповідний контроль електролітів і цукру в крові.

Ніркова функція

Рамазида Н має супроводжуватись відповідним аналізом ниркової функції. У ході лікування необхідно проводити такий самий суворий контроль ниркової функції, як і при нирковій недостатності.

діючі речовини: раміприл, гідрохлортіазид;

1 таблетка містить раміприл 5 мг та гідрохлортіазид 12,5 мг;

інші складові: натрію гідрокарбонат, кальцію сульфату дигідрат, крохмаль прежелатинізований, натрію стеарилфумарат, пігмент PB24823 Reddish Brown: крохмаль прежелатинізований, оксид заліза чорний (Е172), оксид заліза червоний (Е1 >

Рамазид Н може знизити увагу та швидкість реакції у хворих, особливо на початку лікування. Тому слід утримуватися від керування автотранспортом чи іншими механізмами. Слід попереджати хворих про необхідність повідомляти лікаря, якщо у них виникає стан безтурботності, особливо в перші дні лікування Рамазідом Н. Якщо у хворого настане синкопе, йому слід припинити прийом препарату та проконсультуватися з лікарем.

Вагітність. Препарат протипоказаний вагітним та жінкам, які планують завагітніти. Якщо вагітність встановлена ​​під час терапії, лікування препаратом слід припинити та, у разі потреби, розпочати лікування іншим препаратом.

Відомо, що лікування інгібіторами АПФ/антагоністами рецепторів ангіотензину ІІ у ІІ та ІІІ триместрах вагітності має фетотоксичну дію (зниження функції нирок, олігогідрамніон, затримка осифікації кісток черепа) та може провокувати прояви неонатальної токсичності

При тривалому застосуванні гідрохлортіазиду у ІІІ триместрі вагітності може виникнути фетоплацентарна ішемія, а також ризик затримки розвитку. Крім того, у новонароджених, які зазнали впливу препарату незадовго до народження, спостерігалися поодинокі випадки гіпоглікемії та тромбоцитопенії. Гідрохлортіазид може знижувати плазматичний об'єм та матково-плацентарний кровообіг.

Годування грудьми. Препарат протипоказаний застосовувати у період годування грудьми. Бажано віддавати перевагу іншим лікарським засобам, застосування яких під час лактації безпечніше, особливо при грудному годуванні новонароджених або недоношених немовлят.

Не використовувати.

Лікування есенціальної артеріальної гіпертензії у хворих, яким рекомендована комбінована терапія раміприлом та гідрохлортіазидом.

Підвищена чутливість до раміприлу або інших інгібіторів АПФ, гідрохлортіазиду, інших тіазидних діуретиків, сульфонамідів або до будь-якої з допоміжних речовин, що входять до складу препарату.

Наявність анамнезу ангіоневротичного набряку (спадкового, ідіопатичного або раніше перенесеного на фоні застосування інгібіторів АПФ або антагоністів рецепторів ангіотензину II). Артеріальна гіпотензія чи гемодинамічно нестабільні стани.

Застосування методів екстракорпоральної терапії, внаслідок чого відбувається контакт крові з негативно зарядженими поверхнями (див. Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій).

Значний двосторонній стеноз ниркових артерій або однобічний стеноз ниркової артерії за наявності єдиної функціонуючої нирки.

Клінічно значущі порушення електролітного балансу, перебіг яких може погіршуватися при лікуванні препаратом (див. «Особливості застосування»). Резистентна до лікування гіпокаліємії або гіперкальціємії. Рефрактерна гіпонатріємія.

Симптомна гіперурикемія (подагра).

Тяжке порушення функції печінки, печінкова енцефалопатія.

Протипоказано вагітним та жінкам, які планують завагітніти (див. Застосування у період вагітності або годування груддю).

Одночасне застосування з препаратами, що містять аліскірен, пацієнтам з цукровим діабетом або пацієнтам з помірним або тяжким порушенням функції нирок (кліренс креатиніну <60 мл/хв).

Одночасне застосування з препаратами антагоністів рецепторів ангіотензину II пацієнтам з діабетичною нефропатією.

Препарат рекомендується приймати 1 раз на добу одночасно, бажано вранці.

Препарат можна приймати до, під час та після їди, оскільки прийом їжі не впливає на біодоступність препарату. Таблетки слід ковтати повністю, запиваючи водою. Їх не можна розжовувати чи подрібнювати. При необхідності таблетку 5 мг/12,5 мг можна розділити на рівні половинки.

Дорослі. Дозу слід підбирати індивідуально залежно від особливостей пацієнта та рівнів АТ. Застосування фіксованої комбінації раміприлу та гідрохлортіазиду зазвичай рекомендується лише після титрування доз кожного з її окремих компонентів.

Почати лікування з найнижчою можливою дозою. За необхідності дозу можна поступово збільшувати до досягнення цільового показника артеріального тиску. Максимальна добова доза становить 10 мг раміприлу та 25 мг гідрохлортіазиду на добу (для досягнення необхідного дозування слід застосовувати комбінацію препаратів у відповідному дозуванні).

Особливі групи пацієнтів.

Пацієнти, які отримують діуретики. Рекомендується виявляти обережність, оскільки у пацієнтів, які отримують діуретики, на початку лікування препаратом може виникати гіпотензія. Перед тим, як розпочати лікування препаратом, слід зменшити дозу діуретика або припинити його застосування.

Пацієнти з порушенням функції нирок. Через наявність у складі препарату гідрохлортіазиду препарат протипоказаний пацієнтам з тяжкою нирковою недостатністю (кліренс креатиніну 30 мл/хв). Пацієнтам з порушенням функції нирок можуть бути показані нижчі дози препарату. Пацієнтів з кліренсом креатиніну 30-60 мл/хв слід лікувати лише із застосуванням найнижчої дози фіксованої комбінації раміприлу/гідрохлоротіазиду після монотерапії раміприлом. Максимальна добова доза становить 5 мг раміприлу та 25 мг гідрохлортіазиду.

Пацієнти з порушенням функції печінки. Пацієнтам з легким та помірним порушенням функції печінки лікування препаратом слід починати виключно під ретельним контролем. Максимальна добова доза в таких випадках становить 2,5 мг раміприлу та 12,5 мг гідрохлортіазиду. Препарат протипоказаний у випадках тяжкого порушення функції печінки.

Пацієнти похилого віку. Початкова доза повинна бути нижчою, особливо у дуже старих і немічних пацієнтів, а подальше титрування дози слід здійснювати поступово, враховуючи більш високу ймовірність побічних реакцій.

Профіль безпеки препарату раміприл + гідрохлортіазид містить дані про побічні ефекти, що виникають внаслідок артеріальної гіпотензії та/або зменшення ОЦК внаслідок збільшення діурезу. Діюча речовина раміприл може викликати постійний кашель, у той час як діюча речовина гідрохлортіазид може порушувати метаболізм глюкози, жирів та сечової кислоти. Обидві речовини надають необоротну дію на рівень калію у плазмі крові. До тяжких побічних реакцій належать ангіоневротичний набряк або анафілактоїдні реакції, порушення функції печінки або нирок, панкреатит, тяжкі реакції з боку шкіри та нейтропенія/агранулоцитоз.

Частота побічних ефектів класифікується таким чином: дуже часто (≥ 1/10), часто (≥ 1/100, < 1/10), нечасто (≥ 1/1000, < 1/100), рідко (≥ 1/10000, <1/1000), дуже рідко (<1/10000), невідомо (не може бути розрахована за наявними даними).

Серцеві розлади:рідко – ішемія міокарда, включаючи стенокардію; тахікардія, аритмія, відчуття посиленого серцебиття, периферичні набряки; невідомо – інфаркт міокарда.

Судинні розлади: рідко – артеріальна гіпотензія, ортостатична гіпотензія, синкопе, припливи; невідомо – тромбоз внаслідок значного зменшення ОЦК, судинний стеноз, гіпоперфузія, синдром Рейно, васкуліт, некротичний ангіїт.

З боку крові та лімфатичної системи: рідко – зменшення кількості лейкоцитів та еритроцитів, зниження рівня гемоглобіну, гемолітична анемія, зниження кількості тромбоцитів; дуже рідко – апластична анемія; невідомо – пригнічення функції кісткового мозку, нейтропенія, зокрема агранулоцитоз; панцитопенія, еозинофілія, гемоконцентрація під час затримки рідини.

З боку нервової системи: часто – біль голови, запаморочення; нечасто – вертиго, парестезія, тремор, порушення рівноваги, відчуття печіння, дисгевзія, агевзія; невідомо – церебральна ішемія, у тому числі ішемічний інсульт та транзиторна ішемічна атака; порушення психомоторних функцій, паросмія, судоми, дезорієнтація.

З боку органів зору: нечасто – порушення зору, включаючи нечіткість зору, кон'юнктивіт; невідомо – ксантопсія, зменшення сльозовиділення внаслідок дії гідрохлортіазиду.

З боку органів слуху та лабіринту: рідко – звін у вухах; невідомо – порушення слуху.

Респіраторні, торакальні та медіастинальні порушення:часто – непродуктивний дратівливий кашель, бронхіт; нечасто – синусит, задишка, закладеність носа; невідомо – бронхоспазм, зокрема загострення бронхіальної астми; алергічний альвеоліт; респіраторний дистрес, зокрема пневмоніт; некардіогенний набряк легень внаслідок дії гідрохлортіазиду.

З боку травного тракту: рідко - запальні явища у шлунково-кишковому тракті, розлади травлення, неприємні відчуття в животі, диспепсія, гастрит, нудота, запор, гінгівіт внаслідок дії гідрохлортіазиду; дуже рідко – блювання, афтозний стоматит, глосит, діарея, біль у верхній частині живота, сухість у роті, відчуття спраги; невідомо – панкреатит (у поодиноких випадках повідомлялося про летальні наслідки при застосуванні інгібіторів АПФ), підвищення рівня ферментів підшлункової залози, ангіоневротичний набряк тонкого кишечника, сіалоаденіт внаслідок дії гідрохлортіазиду.

З боку нирок та сечовивідних шляхів: нечасто – порушення функції нирок, включаючи ГНН; збільшення сечоутворення, підвищення рівня сечовини та креатиніну у плазмі крові; невідомо – погіршення протікання фонової протеїнурії, інтерстиціальний нефрит внаслідок дії гідрохлортіазиду, гіперурикемія, що може провокувати подагричні напади у пацієнтів із асимптомним перебігом захворювання.

З боку шкіри та підшкірних тканин: рідко – ангіоневротичний набряк (у виняткових випадках – порушення прохідності дихальних шляхів внаслідок ангіоневротичного набряку, яке може мати летальний наслідок); псоріатичний дерматит, гіпергідроз, висип, зокрема макулопапульозний; свербіж, алопеція; невідомо – токсичний епідермальний некроліз, синдром Стівенса-Джонсона, мультиформна еритема, пемфігус, загострення псоріазу, ексфоліативний дерматит, фоточутливість, оніхолізис, пемфігоїдна або ліхеноїдна екзантема.

Новоутворення доброякісні, злоякісні та неуточнені (у тому числі кісти та поліпи): невідомо – немеланомний рак шкіри (БКК та ПКК) внаслідок гідрохлортіазиду.

З боку опорно-рухового апарату та сполучної тканини: рідко – міалгія; невідомо – артралгія, м'язові спазми, м'язова слабкість, м'язово-скелетна скутість, тетанічні судоми внаслідок дії гідрохлоротіазиду.

З боку ендокринної системи: невідомий синдром порушення секреції антидіуретичного гормону.

Метаболічні та аліментарні порушення:часто – декомпенсація цукрового діабету, зменшення толерантності до глюкози, підвищення рівня глюкози у крові, підвищення рівня сечової кислоти, загострення подагри, збільшення рівня холестерину та/або тригліцеридів внаслідок дії гідрохлортіазиду; нечасто – анорексія, зниження апетиту, зменшення рівня калію у плазмі крові внаслідок дії гідрохлортіазиду; дуже рідко – підвищення рівня калію у плазмі внаслідок дії раміприлу; невідомо – зниження рівня натрію в плазмі крові, глюкозурія, метаболічний алкалоз, гіпохлоремія, гіпомагніємія, гіперкальціємія, дегідратація, гіпохлоремічний алкалоз, що може індукувати печінкову енцефалопатію або печінкову кому внаслідок дії гідрохлортіазиду.

Порушення загального стану:часто – підвищена стомлюваність, астенія; нечасто – біль у грудях, пірексія; невідомо – виснаження.

З боку імунної системи: невідомо – анафілактичні або анафілактоїдні реакції на раміприл або анафілактичні реакції на гідрохлортіазид, підвищення рівня антинуклеарних антитіл, анафілактичний шок, пурпуру.

З боку гепатобіліарної системи: нечасто – холестатичний або цитолітичний гепатит (у виняткових випадках – з летальним результатом), підвищення рівня печінкових ферментів та/або кон'югатів білірубіну,

калькульозний холецистит унаслідок дії гідрохлортіазиду; невідомо – гостра печінкова недостатність, холестатична жовтяниця, пошкодження печінкових клітин.

З боку репродуктивної системи: рідко – транзиторна еректильна імпотенція; невідомо – зниження лібідо, гінекомастія, статеві розлади.

Психічні розлади: рідко – пригнічення та зміни настрою, апатія, тривожність, нервозність, порушення сну, включаючи сонливість; невідомо – заплутаність свідомості, порушення уваги, занепокоєння.

Опис окремих побічних реакцій: Немеланомний рак шкіри для діючої речовини гідрохлортіазид: на основі наявних даних епідеміологічних досліджень спостерігається сукупний дозозалежний зв'язок між гідрохлортіазидом та виникненням немеланомного раку шкіри (див. також розділи «Фармакологічні властивості  та «Особливості застосування»).

Виникнення симптомів передозування є насамперед наслідком суттєвої втрати рідини та електролітів. Симптомами передозування інгібіторів АПФ є надмірна периферична вазодилатація (з вираженою гіпотензією, шоком), порушення електролітного балансу (гіпокаліємія, гіпонатріємія, гіпохлоремія), порушення серцевого ритму (брадикардія, тахікардія), ниркова недостатність. , виснаження, нудота, блювання, спрага, поліурія, олігурія, анурія, алкалоз, підвищений рівень азоту сечовини крові (в основному ниркова недостатність), розлади свідомості, у тому числі кома, епілептичні напади, парез та паралітична кишкова непрохідність.

Передозування гідрохлортіазиду може призвести до гострої затримки сечі у пацієнтів, які піддаються цьому (наприклад з гіперплазією передміхурової залози).

Необхідно ретельно спостерігати за станом пацієнта.

Лікування симптоматичне та підтримуюче. До лікувальних заходів відносяться первинна детоксикація (промивання шлунка, введення адсорбентів), а також заходи, спрямовані на відновлення стабільної гемодинаміки, у тому числі відновлення об'єму втраченої рідини та солей, введення агоністів альфа-1-адренорецепторів або ангіотензину ІІ (ангіотензину). Раміприлат, активний метаболіт раміприлу, погано виводиться шляхом гемодіалізу.

У разі артеріальної гіпотензії та шоку рекомендується введення рідини та електролітів (калію, натрію, магнію). Для нормалізації стану пацієнта необхідний контроль балансу рідини та електролітів та функції нирок.

Зберігати в оригінальній упаковці при температурі не вище 25 °С. Зберігати у недоступному для дітей місці.

Комбінований антигіпертензивний препарат, до складу якого входить інгібітор АПФ раміприл та тіазидний діуретик гідрохлортіазид. Чинить антигіпертензивну та діуретичну дію. Чинить антигіпертензивну та діуретичну дію. Гіпотензивний ефект обох компонентів є практично адитивним.