Загальні рекомендації.
Лікарський засіб Пароксин слід застосовувати перорально, рекомендується приймати 1 раз на добу, вранці, під час їжі. Таблетку слід ковтати, не розжовуючи.
Як і для всіх інших антидепресивних засобів, дозу необхідно підбирати ретельно індивідуально впродовж перших 2-3 тижнів лікування, а потім коригувати її залежно від клінічних проявів.
Курс лікування має бути досить тривалим, достатнім для того, щоб забезпечити усунення симптомів. Цей період може тривати кілька місяців при лікуванні депресії, а при обсесивно-компульсивному та панічному розладах - ще довше. Як і під час застосування інших засобів для лікування психічних розладів, необхідно уникати раптової відміни препарату.
Великий депресивний розлад. Рекомендована доза - 20 мг на добу. Для лікування деяких хворих може знадобитися збільшення дози. Це слід робити поступово, збільшуючи дозу на 10* мг (максимально до 50* мг на добу) залежно від клінічної ефективності лікування.
Обсесивно-компульсивний розлад. Рекомендована доза - 40 мг на добу.
Лікування слід розпочинати з дози 20 мг і поступово збільшувати дозування на 10* мг щотижнево. При необхідності дозу можна збільшити до максимальної дози 60 мг.
Панічний розлад. Рекомендована доза становить 40 мг на добу. Лікування необхідно розпочинати з дози 10* мг на добу, а потім щотижня збільшувати її на 10* мг, залежно від клінічного ефекту. У деяких хворих поліпшення стану спостерігається тільки при застосуванні максимальної дози 60 мг на добу.
Для зменшення ризику можливого посилення симптоматики панічного розладу, що часто спостерігається на початку лікування цього захворювання, рекомендується розпочинати лікування з невисокої дози препарату.
Соціально-тривожні розлади/соціальні фобії. Рекомендована доза - 20 мг на добу. Для деяких хворих дозу можна поступово збільшувати на 10* мг на добу - залежно від клінічного ефекту лікування, аж до 50* мг на добу.
Інтервал між збільшенням доз має бути не менше 1 тижня.
Генералізований тривожний розлад. Рекомендована доза - 20 мг на добу. Для деяких хворих із недостатньою ефективністю при прийомі 20 мг дозу можна поступово збільшувати на 10* мг на добу, залежно від клінічного ефекту, до 50* мг на добу.
Посттравматичний стресовий розлад. Рекомендована доза - 20 мг на добу.
Для деяких хворих із недостатньою ефективністю при прийомі 20 мг дозу можна поступово збільшувати на 10* мг на добу, залежно від клінічного ефекту, до 50* мг на добу.
Відміна Пароксину.
Як і при застосуванні інших препаратів для лікування психічних хвороб, треба уникати раптової відміни препарату. Можливе використання режиму поступового зменшення дози препарату, що включає зменшення добової дози на 10* мг на добу з інтервалом у тиждень. Після досягнення режиму дозування 20 мг на добу хворі ще тиждень приймають препарат у такій дозі перед повною його відміною. У разі появи дуже виражених симптомів під час зменшення дози або після відміни лікування необхідно вирішувати питання про відновлення лікування у попередній дозі. Пізніше можна продовжувати зменшувати дозу, але у повільнішому темпі.
Пацієнти літнього віку. Лікування розпочинати із застосування звичайної початкової дози для дорослих, яку потім можна поступово збільшити до 40 мг на добу. Зафіксовані випадки підвищених концентрацій пароксетину в плазмі крові пацієнтів літнього віку, але діапазон концентрацій у цієї групи пацієнтів збігається з відповідним діапазоном у пацієнтів молодшого віку.
Діти. Пароксин не показаний для лікування дітей.
Ниркова та печінкова недостатність. У хворих із вираженою нирковою недостатністю (кліренс креатиніну - менше 30 мл/хв) або печінковою недостатністю спостерігається підвищення концентрації пароксетину у плазмі крові. Тому для таких хворих дозу необхідно зменшувати до нижньої межі діапазону дозування.
* застосовувати препарати пароксетину у відповідному дозуванні.
Особливості застосування
Погіршення клінічного стану та ризик суїциду
Дорослі пацієнти молодого віку, особливо хворі з тяжкими депресивними розладами, можуть мати підвищений ризик суїцидальної поведінки під час лікування пароксетином.
У пацієнтів з депресивними розладами можуть загострюватися симптоми депресії та/або формуватися суїцидальні думки та поведінка, незалежно від того, приймають вони антидепресанти чи ні. Цей ризик зберігається до того часу, доки настане істотна ремісія. Ризик суїцидів може зростати на ранніх стадіях одужання.
Інші психічні розлади, для лікування яких призначають пароксетин, можуть асоціюватися зі збільшенням ризику суїцидальної поведінки, і такі розлади можуть поєднуватися з великими депресивними порушеннями. Пацієнти з суїцидальною поведінкою та намірами в минулому, молоді пацієнти та пацієнти з постійним суїцидальним настроєм до початку курсу лікування є групою підвищеного ризику щодо спроб самогубства та суїцидальних думок. Всі пацієнти повинні знаходитися під ретельним наглядом для виявлення погіршення клінічного стану (включаючи розвиток нових симптомів) та суїцидальної поведінки під час лікування, особливо на початку курсу лікування або при зміні дози (як збільшення, так і зменшення). Пацієнтів (і осіб, які їх доглядають) потрібно попередити про необхідність постійного спостереження за будь-яким загостренням стану хворого (включаючи розвиток нових симптомів) та/або появою суїцидальних намірів/поведінки або думок про заподіяння собі шкоди і про необхідність негайно звертатися за медичною допомогою у разі їх появи.
Слід розуміти, що поява деяких симптомів, таких як ажитація, акатизія або манія, може бути пов'язана як з перебігом захворювання, так і з курсом лікування (див. розділ «Побічні реакції»).
У хворих з клінічним погіршенням стану (включаючи розвиток нових симптомів) та/або появою суїцидальних думок/поведінки, особливо якщо ці симптоми є важкими, виникають раптово або раніше у хворого не спостерігалося, необхідно змінити режим прийому препарату до його відміни.
Акатізія
Застосування пароксетину або інших СІЗЗС може асоціюватися з розвитком акатизії - станом, який характеризується відчуттям внутрішнього занепокоєння та психомоторним збудженням, таким як неможливість сидіти або стояти у поєднанні із суб'єктивним відчуттям дискомфорту. Імовірність виникнення цього найбільша протягом перших тижнів лікування.
Серотоніновий синдром/нейролептичний злоякісний синдром
В окремих випадках лікування пароксетином може асоціюватися з розвитком серотонінового або нейролептичного злоякісного синдрому, особливо при сумісному застосуванні з іншими серотонінергічними та/або нейролептичними препаратами. У разі появи таких симптомів, як гіпертермія, ригідність, міоклонус, вегетативна нестабільність з можливим швидким коливанням основних показників функціонального стану організму, зміна психічного статусу, включаючи сплутаність свідомості, дратівливість, гранична ажитація з прогресуванням. ці симптоми є життєво небезпечними) і призначити підтримуючу симптоматичну терапію. Пароксетин не слід застосовувати у поєднанні з серотоніновими прекурсорами (такими як L-триптофан, окситриптан) через ризик розвитку серотонінергічного синдрому (див. Розділи «Протипоказання» та «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»). >
Манія та біполярний розлад
Великий депресивний епізод може бути початковим проявом біполярного розладу. Загальноприйнято, що лікування таких епізодів одним антидепресантом може збільшувати ймовірність прискорення появи змішаних/маніакальних епізодів у хворих з підвищеним ризиком розвитку біполярного розладу. Перед початком лікування антидепресантами хворих слід ретельно обстежити з метою виявлення будь-якого ризику біполярного розладу. Таке обстеження має включати детальне вивчення історії хвороби пацієнта, у тому числі наявність суїцидальних спроб, біполярних розладів і депресії у членів сім'ї. Необхідно враховувати, що пароксетин не застосовують для лікування депресії при біполярному розладі. Пароксетин слід з обережністю застосовувати хворим, які мають в анамнезі епізоди манії.
Тамоксифен
За даними досліджень було виявлено, що ефективність тамоксифену, що вимірюється ризиком появи рецидиву раку молочних залоз/летальних випадків, може бути зменшена при сумісному застосуванні з пароксетином, оскільки пароксетин є незворотним інгібітором CYP2D6 (див. Розділ «Взаємодія з іншими ліками та інші види взаємодій »). Цей ризик збільшується із збільшенням тривалості спільного застосування. При лікуванні раку молочної залози тамоксифеном пацієнту призначають альтернативний антидепресант із незначною або повною відсутністю інгібування CYP2D6.
Переломи кісток
За даними досліджень з вивчення ризику виникнення переломів кісток при застосуванні деяких антидепресантів, включаючи СІОЗС, повідомлялося про асоціативний зв'язок із переломами. Ризик виникає під час лікування та є найбільшим на початкових стадіях терапії. При лікуванні пароксетином слід зважувати можливість переломів кісток.
Інгібітори моноаміноксидази
Лікування пароксетином необхідно починати з обережністю, не раніше як через 2 тижні після припинення прийому інгібіторів МАО; дозу потрібно збільшувати поступово – до досягнення оптимальної реакції.
Ніркова/печінкова недостатність
Рекомендується застосовувати з обережністю у пацієнтів з тяжкою нирковою або печінковою недостатністю.
Цукровий діабет
У хворих на цукровий діабет лікування інгібіторами зворотного захоплення серотоніну може змінювати глікемічний профіль, тому дозу інсуліну та/або пероральних протидіабетичних препаратів слід коригувати. Додатково відомі клінічні дослідження вказують на те, що підвищення рівня глюкози крові може спостерігатися при одночасному лікуванні пароксетином та правастатином.
Епілепсія
Пароксин, як і інші антидепресанти, необхідно з обережністю застосовувати при лікуванні хворих на епілепсію.
Приступи
У пацієнтів, яких лікують пароксетином, загальна частота нападів становить менше 0,1%. У разі виникнення у хворого на напади застосування лікарського засобу Пароксин необхідно припинити.
Електросудорожна терапія
Є лише незначний клінічний досвід застосування пароксетину у поєднанні з електросудомною терапією.
Глаукома
Пароксин, як і інші інгібітори зворотного захоплення серотоніну, може викликати мідріаз, тому його слід обережно застосовувати для лікування хворих із закритокутовою глаукомою.
Гіпонатріємія
Іноді відзначалися випадки розвитку гіпонатріємії, переважно у хворих похилого віку. Після відміни пароксетину ознаки гіпонатріємії здебільшого зникають.
Геморагії
Після лікування пароксетином спостерігалися крововиливи у шкіру та слизові оболонки (включаючи шлунково-кишкові та гінекологічні кровотечі). Тому пароксетин необхідно обережно застосовувати при лікуванні хворих, які одночасно приймають препарати з підвищеним ризиком появи кровотечі, а також хворих з частими кровотечами в анамнезі або зі схильністю до них. Пацієнти похилого віку можуть бути з підвищеним ризиком кровотеч, не пов'язаних з менструацією.
Захворювання серця
Під час лікування пацієнтів із супутніми захворюваннями серця слід дотримуватися звичайних запобіжних заходів.
Статева дисфункція
СІЗЗС можуть викликати симптоми статевої дисфункції (див. розділ «Побічні реакції»). У деяких випадках ці симптоми тривали після припинення лікування.
Симптоми, які спостерігаються при скасуванні пароксетину
Поява симптомів при відміні препарату не аналогічна ситуації, коли виникає звикання або залежність від препарату при зловживанні ним.
Повідомлялося про такі симптоми, як запаморочення, розлади чутливості (включаючи парестезії, відчуття електрошоку та шум у вухах), порушення сну (включаючи інтенсивні сновидіння), ажитація або тривожність, нудота, тремор, судоми, підвищена пітливість, . Загалом ці симптоми є легкими або мають помірний характер, хоча деякі пацієнти можуть бути більш інтенсивними. Вони виникають зазвичай протягом перших днів після відміни препарату, але були поодинокі випадки виникнення цих симптомів у пацієнтів, випадково пропускали прийом однієї дози. Зазвичай ці симптоми проходять самостійно протягом 2 тижнів, хоча у деяких пацієнтів цей процес може бути тривалим (2-3 місяці та довше). Тому рекомендується при відміні пароксетину дозу зменшувати поступово протягом декількох тижнів або місяців залежно від індивідуальних особливостей хворого (див. розділ «Спосіб застосування та дози»).