Наропін 2 мг 100 мл №5 розчин для ін'єкцій

2 мг/мл по 100 мл у контейнерах № 1, по 5 контурних комірчастих упаковок у пачці

Розчин для ін'єкцій прозорий, безбарвний.

Наропін містить ропівакаїн, чистий енантіомер, який є місцевим анестетиком амідного типу. Ропівакаїн оборотно блокує провідність імпульсів нервовими волокнами, пригнічуючи транспорт іонів натрію через мембрани нервових клітин. Подібні ефекти відзначають при збудженні мембран клітин мозку та міокарда.

Ропівакаїн має анестезуючий та аналгетичним ефектом. При застосуванні препарату у високих дозах досягається хірургічна анестезія, у низьких сенсорна блокада (анальгезія) та непрогресуюча моторна блокада. Тривалість та інтенсивність блокади ропівакаїном не потенціюється при поєднанні з епінефрином.

Ропівакаїн in vitro показав менш негативний ізотропний ефект, ніж левобупівакаїн та бупівакаїн.

Визначення впливу на серцеву діяльність, проведене in vivo у дослідженнях на тваринах, показало, що ропівакаїн має нижчу токсичність, ніж бупівакаїн. Ця відмінність була як якісною, так і кількісною.

Застосування ропівакаїну в стандартних дозах викликає менше розширення комплексу QRS, ніж біпувакаїн, проте прийом ропівакаїну та левобупівакаїну у високих дозах більше впливає на розширення комплексу, ніж бупівакаїн у тих же дозах.

Прямі серцево-судинні ефекти місцевих анестетиків включають уповільнення провідності, негативний інотропізм, аритмію аж до зупинки серця. Після введення ропівакаїну собаки, які отримували внутрішньовенну дозу аж до настання ознак гострої серцево-судинної недостатності, легше піддавалися реанімації, ніж після введення левобупівакаїну та бупівакаїну, незважаючи на більш високу вільну концентрацію в плазмі крові. Це вказує на ширші межі безпеки застосування ропівакаїну при випадковій внутрішньовенній ін'єкції або передозуванні.

Після застосування ропівакаїну у здорових добровольців, які отримували внутрішньовенну інфузію, виявлено значно нижчий потенціал токсичності з боку ЦНС та серцево-судинної системи, ніж після застосування бупівакаїну. Симптоми з боку ЦНС при застосуванні цих препаратів подібні, але при прийомі бупівакаїну виникають при нижчих дозах та концентраціях у плазмі, а також більш тривалі. Ропівакаїн меншою мірою викликає розширення комплексу QRS, ніж бупівакаїн.

Непрямі серцево-судинні ефекти (гіпотензія, брадикардія) можуть розвиватися після епідуральної блокади залежно від ступеня супутньої симпатичної блокади.

При попаданні в систему кровообігу великої кількості препарату швидко розвиваються симптоми з боку ЦНС та серцево-судинної системи.

Величина рКа ропівакаїну становить 8,1, а коефіцієнт розподілу дорівнює 141 (25 °C n-октанол/фосфатним буфером при pH 7,4).

Абсорбція. Концентрація ропівакаїну в плазмі залежить від введеної дози, шляху введення та перфузії на ділянці введення. Ропівакаїн демонструє лінійну фармакокінетику, а C_max у плазмі крові пропорційні дозі.

Ропівакаїн демонструє повну та двофазну абсорбцію з епідурального простору, Т_½ двох фаз становить близько 14 хв і 4 год відповідно. Повільна абсорбція є фактором, який обмежує швидкість виведення ропівакаїну і пояснює, чому Т_½ після епідурального застосування більше, ніж після внутрішньовенного введення.

Розподіл. Ропівакаїн зв'язується в плазмі крові переважно з кислими α₁-глікопротеїнами, незв'язана фракція становить близько 6%. Об'єм розподілу у рівноважному стані становить 47 л. Відзначали підвищення загальної концентрації в плазмі крові ропівакаїну та гіпоколіксілідину (РРХ) при епідуральній інфузії, яке залежало від післяопераційного збільшення кислих α-1-глікопротеїнів. Підвищення концентрації незв'язаного фармакологічно активного ропівакаїну в плазмі було значно менше, ніж підвищення концентрації загального ропівакаїну. Середня концентрація незв'язаного РРХ була приблизно в 7-9 разів вище, ніж середня концентрація незв'язаного ропівакаїну після епідуральної інфузії тривалістю до 72 годин включно.

Метаболізм. Ропівакаїн метаболізується в печінці переважно шляхом ароматичного гідроксилювання до гідроксиропівакаїну за допомогою цитохрому Р450 1A2 та шляхом N-дезалкілювання до РРХ за допомогою CYP 3A4. РРХ є активним метаболітом. Токсичний поріг для ЦНС концентрації незв'язаного РРХ у плазмі крові у щурів був приблизно в 12 разів вищий, ніж поріг незв'язаного ропівакаїну. РРХ є метаболітом, який має невелике значення після застосування одноразових доз, проте після тривалої епідуральної інфузії є основним метаболітом.

Порушення функції нирок незначно впливає або не впливає на фармакокінетику ропівакаїну. Нирковий кліренс РРХ має значний зв'язок із кліренсом креатиніну. Відсутність кореляційного зв'язку між експозиціями загальної сполуки та її незв'язаної фракції, що виражається у вигляді AUC, та кліренс креатиніну вказують на те, що загальний кліренс РРХ включає на додаток до екскреції нирками нирковий шлях виведення. У деяких пацієнтів з порушеною нирковою функцією може виявлятися підвищений рівень експозиції до РРХ внаслідок низького ниркового кліренсу. Оскільки токсична дія на ЦНС нижча для РРХ порівняно з ропівакаїном, клінічні наслідки такого впливу при проведенні короткострокового лікування розглядаються як незначні.

Виведення. Метаболіти виводяться із сечею. Близько 1% разової дози ропівакаїну виводиться у незміненому вигляді як ропівакаїн. Загальний плазматичний кліренс ропівакаїну становить близько 440 мл/хв, кліренс незв'язаного ропівакаїну становить 8 л/хв, а нирковий кліренс 1 мл/хв. Т_½ 1,8 год, а коефіцієнт проміжної печінкової екстракції 0,4.

Діти. За результатами досліджень встановлено, що у дітей віком від 1 року до 12 років фармакокінетика ропівакаїну не залежить від віку. У цій групі загальний плазматичний кліренс ропівакаїну становить 7,5 мл/хв/кг, плазматичний кліренс незв'язаного ропівакаїну 0,15 л/хв/кг. Об'єм розподілу в рівноважному стані 2,4 л/кг, незв'язана фракція ропівакаїну 5%, а Т_½ 3 год. Ропівакаїн демонструє двофазну абсорбцію в каутальному просторі. Кліренс пов'язаний з масою тіла і подібний до кліренсу у дорослих.

Місцевоанестезуючий засіб. КОД АТС/ATX: N01B B09

Ропівакаїн з обережністю застосовувати разом з лікарськими засобами, за структурою подібними до місцевих анестетиків, тобто антиаритмічними засобами ІС класу, такими як лідокаїн та мексилетин, оскільки їх токсичні ефекти є адитивними. Одночасне застосування препарату Наропіна із загальними анестетиками або опіоїдами може посилювати несприятливі ефекти один одного.

Специфічні дослідження взаємодій між місцевими анестетиками та антиаритмічними засобами ІІІ класу (наприклад, аміодарон) не проводилися, однак у такому разі рекомендується виявляти обережність.

Цитохром P450 (CYP) lA2 бере участь в утворенні 3-гідрокси-ропівакаїну, основного метаболіту. В умовах in vivo кліренс ропівакаїну знижувався на величину до 77% включно при його одночасному застосуванні з флувоксаміном, селективним та сильним інгібітором CYP1А2. Таким чином, одночасне застосування сильнодіючих інгібіторів CYP1А2, таких як флувоксамін та еноксацин, з цим препаратом може спричинити метаболічну взаємодію, що у результаті призводить до підвищення концентрації ропівакаїну в плазмі крові. Отже, слід уникати тривалого застосування ропівакаїну у пацієнтів, які одночасно лікують інгібіторами CYP1А2.

В умовах in vivo кліренс ропівакаїну знижувався на 15% при його одночасному застосуванні з кетоконазолом, селективним та сильним інгібітором CYP3A4. Однак, пригнічення цього ферменту, ймовірно, не має клінічного значення.

В умовах in vitro ропівакаїн є конкурентним інгібітором CYP2D6, але не схоже, що він пригнічує цей ізофермент при застосуванні препарату в концентраціях, досягнутих у плазмі крові в клінічних умовах.

Діюча речовина: ропівакаїн; 1 мл розчину містить ропівакаїну гідрохлориду моногідрату, відповідного ропівакаїну гідрохлориду 2 мг або 7,5 мг, або 10 мг; інші складові: натрію хлорид, 2М розчин натрію гідроксиду та/ або 2 хлористоводневої кислоти, вода для ін'єкцій.

Будь-які дані відсутні. Залежно від дози місцеві анестетики можуть незначно впливати на психічні функції та координацію навіть за відсутності явного токсичного впливу на ЦНС, а також можуть тимчасово погіршити рухову активність та пильність.

Вагітність

Окрім даних про епідуральне введення препарату при застосуванні в акушерській практиці, достатніх даних щодо застосування препарату вагітним жінкам немає. Дані, отримані в ході проведення досліджень на тваринах, не вказують на прямий чи непрямий шкідливий ефект стосовно вагітності, ембріонального/внутріутробного розвитку, пологів чи післяпологового розвитку.

Повідомлення про спінальне введення препарату під час кесаревого розтину не було зареєстровано.

Годування грудьми. В даний час залишається невідомим, чи проникає ропівакаїну грудне молоко.

Препарат застосовується у педіатричній практиці.

Розчин для ін'єкцій Наропін показаний:

• Для дорослих та дітей старше 12 років для усунення гострого болю:
  • тривала епідуральна інфузія або періодичні болюсні ін'єкції для усунення післяопераційного болю або для знеболювання пологів;
  • блокада периферичних нервів;
  • тривала блокада периферичних нервів шляхом тривалої інфузії або періодичних болючих ін'єкцій, наприклад, для усунення післяопераційного болю.
• Для немовлят віком від 1 року та дітей до 12 років для усунення гострого болю (під час та після хірургічного втручання):
  • периферична блокада при одноразовому введенні препарату.
• Для новонароджених, немовлят віком від 1 року та дітей до 12 років для каудальної епідуральної блокади (під час та після хірургічного втручання):
  • тривала епідуральна інфузія.

• Підвищена чутливість до ропівакаїну або будь-якої з допоміжних речовин.
• Підвищена чутливість до місцевих анестетиків амідного типу.
• Загальні протипоказання, пов'язані з епідуральною або регіональною анестезією, незалежно від того, місцевий анестетик застосовується.
• Внутрішньовенна регіонарна анестезія.
• Парацервікальна анестезія в акушерстві.
• Епідуральна анестезія у пацієнтів із гіповолемією.

Наропін вводять лише лікарі, які мають досвід проведення анестезії, або молодший медичний персонал під їх наглядом. Для досягнення достатнього ступеня анестезії необхідно застосовувати мінімально можливі дози.

Перед початком лікування необхідно провести пробу на індивідуальну чутливість.

Дорослі та діти віком від 12 років

Наведені нижче рекомендовані дози препарату дозування слід коригувати відповідно до ступеня блокади та загального стану пацієнта.

Анестезія при хірургічних втручаннях зазвичай вимагає високих доз і більш високих концентрацій, ніж знеболювання з метою усунення гострого болю, для якого зазвичай рекомендується концентрація 2 мг/мл. Однак для внутрішньосуглобових ін'єкцій рекомендується концентрація 7,5 мг/мл.

Таблиця 1. Дорослі та діти віком від 12 років

Існують значні індивідуальні коливання щодо часу початку та тривалості ефекту.

1) Дозу для блокади нервового сплетення слід коригувати залежно від місця введення препарату та стану пацієнта. При міжсходовій блокаді та блокадах надключичного плечового нервового сплетення може спостерігатися підвищена частота серйозних небажаних реакцій незалежно від типу місцевого анестетика.

2) При введенні додаткової дози ропівакаїну за допомогою будь-якої іншої методики одному і тому ж пацієнту не слід перевищувати сумарної дози 225 мг.

3) Після виходу препарату на ринок з'явилися повідомлення про розвиток хондролізу у пацієнтів, які отримували тривалу інфузію для проведення внутрішньосуглобової місцевої анестезії. Тривала внутрішньосуглобова інфузії не є затвердженим показанням для застосування препарату.

Важливо дотримуватись особливої ​​обережності для попередження випадкових внутрішньосудинних ін'єкцій. До та під час ін'єкції загальної дози рекомендується ретельно проводити аспіраційну пробу. Загальну дозу слід вводити повільно, зі швидкістю 25-50 мг/хв або окремими дозами, постійно стежачи за станом пацієнта. У разі епідурального введення рекомендується ввести тестову дозу 3-5 мл ксилокаїну адреналіну. Випадкове внутрішньосудинне введення може спричинити, наприклад, короткочасне збільшення частоти серцевих скорочень, а випадкове інтратекальне введення може призвести до появи ознак спинальної блокади. У разі виникнення симптомів інтоксикації введення препарату слід негайно припинити.

Під час проведення епідуральної блокади при хірургічних втручаннях застосовувати одноразові дози до 250 мг ропівакаїну, які добре переносяться.

При блокаді плечового нервового сплетення шляхом введення 40 мл препарату Наропіна з концентрацією 7,5 мг/мл максимальна концентрація ропівакаїну у деяких пацієнтів може наближатися до рівня, при якому описувалися легкі симптоми токсичного впливу препарату на ЦНС. Тому не рекомендується застосовувати дози, що перевищують 40 мл препарату Наропіна з концентрацією 7,5 мг/мл (300 мг ропівакаїну).

Під час тривалої інфузії або повторних хворобливих ін'єкцій слід враховувати ризик виникнення токсичних концентрацій у плазмі крові або пошкодження місцевого нерва. Сумарні дози до 675 мг ропівакаїну, що вводили протягом 24

Профіль побічних ефектів препарату Наропін подібний до профілю побічних ефектів інших тривалодіючих місцевих анестетиків амідного типу. У ході проведення клінічних досліджень була зареєстрована велика кількість симптомів, які можуть розвинутися незалежно від типу застосованого місцевого анестетика, а також часто являють собою фізіологічні ефекти, що з’явилися у результаті блокади нервів та розвитку клінічної ситуації. Побічні ефекти, спричинені застосуванням лікарського засобу, важко відрізнити від фізіологічних ефектів, спричинених блокадою нервів та симпатичною блокадою, а також явищ, спричинених безпосередньо під час пункції голкою (наприклад, спінальна гематома, головний біль, що з’явився після пункції дурального простору, менінгіт і епідуральний абсцес). Багато з найчастіше повідомлюваних небажаних реакцій, таких як нудота, блювання і артеріальна гіпотензія, спостерігаються дуже часто під час анестезії та хірургічних втручань, і ці небажані реакції, що з’явилися у результаті розвитку клінічної ситуації, неможливо відрізнити від небажаних реакцій, що були спричинені застосуванням лікарського засобу або з’явилися у результаті проведення блокади.

Побічні реакції наводяться у таблиці нижче.

Побічні реакції відображаються в межах кожної системи органів з наступною частотою: дуже часто (≥ 1/10); часто (від ≥ 1/100 до < 1/10); нечасто (від ≥ 1/1000 до < 1/100); рідко (від ≥ 1/10000 до < 1/1000); дуже рідко (< 1/10000) та частота невідома (неможливо встановити на основі наявних даних).

 Побічні реакції під час периневрального та епідурального введення препарату.

* - Ці симптоми зазвичай виникають у результаті випадкового внутрішньосудинного введення препарату, передозування або швидкої абсорбції (див. також розділ «Передозування»).

а - Артеріальна гіпотензія є менш поширеною у дітей (> 1/100).

b - Блювання дуже поширене у дітей (> 1/10).

Побічні реакції на препарат, пов’язані з класом препарату

Наведені нижче побічні реакції включають ускладнення, пов’язані з технікою проведення анестезії незалежно від типу застосованого місцевого анестетика.

Неврологічні ускладнення

Нейропатія та дисфункція спинного мозку (наприклад синдром передньої спинномозкової артерії, арахноїдит, синдром кінського хвоста), які можуть рідко призвести до розвитку необоротних наслідків, були пов’язані зі спінальною та епідуральною анестезією незалежно від типу застосованого місцевого анестетика.

Тотальна спінальна блокада

Тотальна спінальна блокада може розвинутися при випадковому інтратекальному введенні епідуральної дози або при застосуванні дуже великої спінальної дози препарату. Ефекти системного передозування та випадкових внутрішньосудинних ін’єкцій можуть бути серйозними (див. розділ «Передозування»). 

Гостра системна токсичність

Системні токсичні реакції головним чином стосуються центральної нервової системи та серцево-судинної системи. Поява таких реакцій зумовлена високою концентрацією в крові місцевих анестетиків, яка може бути зумовлена випадковим внутрішньосудинним введенням препарату, передозуванням або винятково швидкою абсорбцією з сильно васкуляризованих ділянок (див. також розділ «Особливості застосування»). 

Симптоми з боку ЦНС є схожими для всіх місцевих анестетиків амідного типу, тоді як симптоми з боку серця більшою мірою залежать від типу препарату як кількісно, так і якісно. 

Токсичний вплив на центральну нервову систему

Токсичний вплив на центральну нервову систему являє собою поетапну реакцію з симптомами та ознаками, що супроводжуються зростанням ступеня тяжкості. Спочатку спостерігаються такі симптоми, як легке запаморочення, навколоротова парестезія, оніміння язика, гіперакузія, дзвін у вухах та порушення зору. Дизартрія, ригідність м’язів і судомні рухи м’язів являються більш серйозними симптомами і можуть бути початком генералізованих судом. Ці ознаки не слід помилково приймати за невротичну поведінку. Після цього може спостерігатися втрата свідомості та великий епілептичний напад, що можуть тривати від кількох секунд до кількох хвилин. Під час судом швидко розвиваються киснева недостатність та гіперкапнія через підвищену м’язову активність, недостатню вентиляцію та можливе погіршення дихальної функції. У тяжких випадках може навіть розвинутися зупинка дихання. Розвиток ацидозу, гіперкаліємії, гіпокальціємії та дефіциту кисню збільшує і подовжує токсичні ефекти місцевих анестетиків.

Одужання залежить від метаболізму місцевого анестетика та його розподілу за межі центральної нервової системи. Це відбувається швидко, за винятком випадків, коли лікарський засіб був введений у дуже великих кількостях.

Токсичний вплив на серцево-судинну систему

Токсичний вплив на серцево-судинну систему зазвичай є причиною розвитку більш серйозної ситуації. У результаті дії високих системних концентрацій місцевих анестетиків можуть розвинутися артеріальна гіпотензія, брадикардія, аритмія і навіть зупинка серця. У добровольців у результаті внутрішньовенної інфузії ропівакаїну розвивалися ознаки пригнічення провідності і скорочення. 

Ознаки розвитку токсичного впливу препарату на центральну нервову систему, як правило, є попередниками токсичного впливу препарату на серцево-судинну систему. Продромальні симптоми з боку ЦНС можуть не виникнути у пацієнтів, які отримують препарат для загальної анестезії або які знаходяться під дією сильних седативних лікарських засобів, таких як бензодіазепіни або барбітурати.

Діти

Частота, тип і ступінь тяжкості небажаних ефектів у дітей, як очікується, будуть такими ж, як і у дорослих, за винятком явища артеріальної гіпотензії, що зустрічається рідше у дітей (< 1/10), та явища блювання, що зустрічається частіше у дітей (> 1/10). 

Ранні ознаки токсичного впливу місцевих анестетиків на організм зазвичай важко виявити у дітей, оскільки вони не можуть описати ці ознаки (див. також розділ «Особливості застосування»). 

У дітей під час загальної анестезії часто проводять блокаду, тому в цій групі пацієнтів є необхідним ретельний моніторинг появи ранніх ознак токсичності.

Лікування гострої системної токсичності

Див. розділ «Передозування».

Повідомлення про підозрювані побічні реакції

Повідомлення про підозрювані побічні реакції після реєстрації лікарського засобу є важливим. Це дає змогу продовжувати контроль за співвідношенням користь/ризик застосування лікарського засобу. Медичних працівників просять повідомляти про будь-які підозрювані побічні реакції через національну систему повідомлень.

При виникненні ознак гострої системної токсичності застосування місцевих анестетиків слід негайно припинити, а лікування має бути спрямоване на швидке припинення симптомів з боку ЦНС (судоми та пригнічення ЦНС) з метою підтримання хорошої вентиляції, оксигенації та кровообігу.

Завжди слід забезпечувати представлення кисню та у разі потреби проводити штучну вентиляцію легень. Якщо судоми не припиняються спонтанно через 15-20 секунд, пацієнту слід ввести внутрішньовенно тіопентал натрію в дозі 1-3 мг/кг для забезпечення вентиляції легень або ввести внутрішньовенно діазепам 0,1 мг/кг (діє значно повільніше).

Довгі судоми загрожують диханню пацієнта та оксигенації. Ін'єкція міорелаксанту (наприклад, суксаметонія в дозі 1 мг/кг) створює сприятливі умови для забезпечення вентиляції легень пацієнта та оксигенації, проте потребує досвіду проведення трахеальної інтубації та штучної вентиляції легень.

Зберігати при температурі не вище 30°С. Не заморожувати.

Зберігати в недоступних для дітей місцях.

Наропін 2 мг 100 мл розчин для ін'єкцій – є ін'єкційним місцевим анестетиком. Застосовується як для дорослих, так і для дітей.