Лікування препаратом Міфенакс повинні починати та проводити фахівці з трансплантології, які мають відповідну кваліфікацію.
Дозування
Профілактика відторгнення нирки
Дорослі
Рекомендована доза для пацієнтів з трансплантатами нирки становить 1 г 2 рази на добу (добова доза – 2 г). Прийом препарату слід розпочинати протягом 72 годин після проведення трансплантації.
Діти віком від 2 до 18 років
Рекомендована доза становить 600 мг/м2 Площа поверхні тіла всередину 2 рази на добу (максимальна добова доза - 2 г). Препарат слід призначати лише пацієнтам із площею поверхні тіла не менше 1,25 м2. Пацієнтам з площею поверхні тіла від 1,25 до 1,5 м2 препарат можна призначати в дозі 750 мг 2 рази на добу (добова доза - 1,5 г). Пацієнтам з площею поверхні тіла більше 1,5 м 2 Препарат можна призначати в дозі 1 г 2 рази на добу (добова доза - 2 г). Оскільки деякі побічні реакції виникають частіше у дітей та підлітків, ніж у дорослих, може виникнути потреба у тимчасовому зниженні дози або припиненні лікування препаратом. При цьому слід враховувати важливі клінічні фактори, зокрема тяжкість реакції.
Діти до 2 років
Існують обмежені дані щодо безпеки та ефективності препарату для дітей віком до 2 років. Тому застосування препарату дітям віком до 2 років не рекомендується.
Профілактика відторгнення серця
Дорослі
Рекомендована доза для пацієнтів з трансплантатами серця становить 1,5 г 2 рази на добу (добова доза – 3 г). Прийом препарату слід розпочинати протягом 5 діб після трансплантації.
Діти
Даних щодо безпеки та ефективності застосування препарату у дітей після трансплантації серця немає.
Профілактика відторгнення печінки
Дорослі
Рекомендована доза для пацієнтів з трансплантатами печінки становить 1,5 г 2 рази на добу (добова доза – 3 г). Прийом препарату необхідно починати якнайшвидше при його переносимості.
Діти
Данних з безпеки та ефективності застосування препарату у дітей після трансплантації печінки немає.
Особливі групи пацієнтів
Пацієнти похилого віку
Для пацієнтів похилого віку (≥65 років) після трансплантації нирки рекомендована доза становить 1 г 2 рази на добу, а після трансплантації серця та печінки – 1,5 г 2 рази на добу.
Ніркова недостатність
У пацієнтів з трансплантатами нирки та тяжкою хронічною нирковою недостатністю (швидкість клубочкової фільтрації <25 мл/хв/1,73 м2), за винятком періоду безпосередньо після трансплантації, слід уникати доз, що становлять більше 1 г 2 рази на день. Такі пацієнти потребують ретельного спостереження. Корекція дози хворим із післяопераційною затримкою функції ниркового трансплантату не потрібна (див. розділ «Фармакокінетика»). Дані щодо пацієнтів з тяжкою хронічною нирковою недостатністю, які перенесли трансплантацію серця або печінки, відсутні.
Важка печінкова недостатність
Корекція дози у пацієнтів з тяжким захворюванням паренхіми печінки, які перенесли трансплантацію нирки, не потрібна. Дані щодо пацієнтів з тяжким захворюванням паренхіми печінки, які перенесли трансплантацію серця, відсутні.
Лікування протягом відторгнення
МФК є активним метаболітом мікофенолату мофетилу. Відторгнення ниркового трансплантату не призводить до зміни фармакокінетики МФК. У таких випадках припинення лікування або зниження його дози не потрібне. Немає даних про фармакокінетику МФК при відторгненні трансплантату печінки. Немає даних щодо корекції дози при відторгненні трансплантату серця.
Діти
Немає даних щодо лікування першого епізоду або рефрактерного відторгнення після трансплантації у дітей.
Спосіб застосування
Пероральне застосування.
Запобіжні заходи, які слід прийняти до прийому даного лікарського засобу
Оскільки мікофенолат мофетилу продемонстрував тератогенну дію у щурів та кроликів, капсули препарату Міфенакс не слід відкривати або розламувати, щоб уникнути вдихання порошку, що міститься в капсулах, та його прямого попадання на шкіру або слизові оболонки. Якщо це сталося, потрібно ретельно промити забруднену ділянку шкіри водою з милом, а очі – лише проточною водою.
Особливості застосування
Новоутворення
Пацієнти, які отримують імуносупресорні схеми з комбінаціями лікарських засобів, включаючи мікофенолату мофетилу, мають підвищений ризик розвитку лімфом та інших злоякісних новоутворень, особливо шкіри (див. розділ «Побічні реакції»). Ризик, швидше за все, пов'язаний з інтенсивністю та тривалістю імуносупресії, ніж із застосуванням певного лікарського засобу. Загальною рекомендацією для мінімізаціїризику розвитку раку шкіри є обмеження впливу сонячного та ультрафіолетового світла шляхом захисного одягу та використання сонцезахисних засобів з високим коефіцієнтом захисту.
Інфекції
Надмірне пригнічення імунної системи підвищує схильність до інфекції, включаючи опортуністичні інфекції (бактеріальні, грибкові, вірусні та протозойні), летальні інфекції та сепсис. До таких опортуністичних інфекцій належить реактивація латентної вірусної інфекції, такий як реактивація гепатиту В або реактивація гепатиту С, інфекцій, викликаних поліомавірусів (ВК-вірусасоційована нефропатія та прогресуюча мультифокальна лейкоенцефалопатія, асоційована з). Виявлено випадки гепатиту внаслідок реактивації вірусів гепатиту В або С у пацієнтів-носіїв, які отримували імунодепресанти. Ці інфекції часто пов'язані з високою сумарною імуносупресією і можуть призвести до серйозних, у тому числі смерті. Ці захворювання слід враховувати при проведенні диференціального діагнозу у пацієнтів з імуносупресією та порушенням функції нирок або неврологічними симптомами.
Повідомлялося про гіпогаммаглобулінемію при рецидивуючих інфекціях у пацієнтів, які отримують мікофенолат мофетилу у поєднанні з іншими імуносупресантами. У деяких випадках переведення з мікофенолату мофетилу на альтернативний імунодепресант призводило до нормалізації плазмових рівнів IgG. У пацієнтів із рецидивуючими інфекціями, які застосовують мікофенолату мофетилу, необхідно контролювати плазмові рівні імуноглобулінів. У випадках тривалих, клінічно значущих гіпогаммаглобулінемій слід розглядати дії запровадження відповідних терапевтичних заходів з урахуванням потужних цитостатичних ефектів, якими МФК на Т- та В-лімфоцити.
Повідомлялося про бронхоектази у дорослих та дітей, які отримували мікофенолату мофетилу одночасно з іншими імуносупресантами. У деяких випадках переведення з терапії мікофенолату мофетилом на інші імунодепресанти призводило до поліпшення респіраторних симптомів. Ризик бронхоектазів може бути пов'язаний із гіпогаммаглобулінемією або прямим впливом на легені. Також повідомлялося про окремі випадки інтерстиціального захворювання легень та легеневий фіброз, деякі з них були летальними (див. розділ «Побічні реакції»). Рекомендується обстежити пацієнтів із стійкими легеневими симптомами, такими як кашель та задишка.
Кров та імунна система
Пацієнти, які отримують мікофенолат мофетилу, вимагають спостереження щодо нейтропенії, яка може бути пов'язана власне з терапією препаратом Міфенакс, супутнім застосуванням інших лікарських засобів, з вірусними інфекціями або поєднанням цих факторів. Пацієнтам, які приймають мікофенолат мофетилу, слід проводити загальний аналіз крові 1 раз на тиждень протягом першого місяця, 2 рази на місяць протягом другого та третього місяців лікування, потім 1 раз на місяць протягом першого року. У разі розвитку нейтропенії (абсолютна кількість нейтрофілів <1,3 × 103 / мкл) може бути доцільним перервати лікування або скасувати Міфенакс.
Відомі випадки істинної еритроцитарної аплазії у пацієнтів, яким проводилося лікування мікофенолатом мофетилом у комбінації з іншими імуносупресантами. Механізм виникнення істинної еритроцитарної аплазії при застосуванні мікофенолату мофетилу невідомий. Справжня еритроцитарна аплазія може бути оборотною при зниженні дози або припиненні лікування мікофенолат мофетилом. Зміни в терапії мікофенолату мофетилом слід вносити лише під відповідним наглядом для мінімізації ризику відторгнення трансплантату (див. розділ «Побічні реакції»).
Пацієнти, які приймають мікофенолату мофетилу, повинні негайно повідомляти про будь-які інфекції, раптове виникнення синців, кровотечі або будь-які інші прояви недостатності кісткового мозку.
Пацієнтам слід повідомити, що під час лікування вакцинації можуть бути менш ефективними, і слід уникати застосування живих ослаблених вакцин (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»). Однак, вакцинація від грипу може бути проведена. Лікарі повинні дотримуватися державних нормативів щодо вакцинації від грипу.
Страхова система
Застосування мікофенолату мофетилу асоційоване з підвищеною частотою виникнення побічних явищ з боку травної системи, включаючи рідкісні випадки виразки, кровотечі та перфорації шлунково-кишкового тракту. Мікофенолату мофетилу слід призначати з обережністю пацієнтам із серйозним захворюванням травної системи на стадії загострення.
Мікофенолату мофетилу є інгібітором інозинмонофосфатдегідрогенази (ІМФДГ). Тому слід уникати його застосування у пацієнтів з рідкісним спадковим дефіцитом гіпоксантин-гуанін-фосфорибозилтрансферази (ГГФРТ), таким як синдром Лєша-Ніхена та синдром Келлі-Сігміллера.
Взаємодія
Слід виявляти обережність при зміні режимів комбінованої терапії із застосуванням імуносупресантів, які впливають на ентерогепатичну рециркуляцію MФК, так при переході з циклоспорину на терапію іншими засобами, які позбавлені цього ефекту, наприклад такролімус, сиролімус, белатацепт, або навпаки зміни експозиції MФК. Препарати, що впливають на ентерогепатичну рециркуляцію МФК (наприклад холестирамін, антибіотики), слід застосовувати з обережністю через їх потенціал зменшувати рівень мікофенолату мофетилу в плазмі крові та відповідно його ефективність (див. також розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодії ;). Терапевтичний моніторинг MФК може бути доцільним у разі зміни комбінованої терапії (наприклад, циклоспорину на такролімус або навпаки) або з метою забезпечення відповідної імуносупресії у пацієнтів з високим імунологічним ризиком (наприклад, ризик відторгнення, лікування із застосуванням антибіотиків, додавання або вилучення препарату, взаємодіє .
Мікофенолату мофетилу не рекомендується призначати одночасно з азатіоприном, оскільки їх одночасне застосування не вивчалося.
Співвідношення ризику / користі при застосуванні мікофенолату мофетилу у поєднанні з сиролімусом не встановлено (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).
Особливі популяції
Пацієнти похилого віку можуть мати підвищений ризик виникнення побічних реакцій як інфекції (у тому числі інвазивна тканинна цитомегаловірусна хвороба), кишкові кровотечі та набряк легенів (див. розділ «Побічні реакції»).
Тератогенний ефект
Мікофенолату мофетилу є потужним тератогенним фактором. Після застосування мікофенолату мофетилу в період вагітності повідомляли про спонтанні аборти (з частотою 45-49%) та вроджені вади розвитку (з частотою 23-27%). Тому мікофенолату мофетилу протипоказано застосовувати у період вагітності, крім випадків, коли альтернативне лікування відторгнення трансплантату відсутнє.
Жінки та чоловіки репродуктивного віку повинні бути поінформовані про потенційні ризики та дотримуватися рекомендацій, викладених у розділі «Застосування у період вагітності або годування груддю» (у тому числі застосовувати ефективні методи контрацепції та робити тест на вагітність) до, під час та після лікування. Лікарю слід переконатися, що жінки та чоловіки, які застосовують мікофенолату мофетилу, усвідомлюють ризик негативного впливу на плід та розуміють необхідність застосування ефективних методів контрацепції та негайної консультації з лікарем у разі можливої вагітності.
Контрацепція (див. розділ «Застосування у період вагітності або годування груддю»)
Враховуючи надійні клінічні докази, що свідчать про високий ризик викидня і вроджених вад розвитку у разі застосування мікофенолату мофетилу в період вагітності, слід вживати всіх заходів для запобігання вагітності під час лікування, тому жінкам репродуктивного віку слід застосовувати принаймні 1 надійний метод контрацепції до початку лікування, під час лікування та протягом 6 тижнів після припинення терапії, або як метод контрацепції вибрати утримання від статевих контактів (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»). Віддається перевага одночасному застосуванню двох взаємодоповнюючих способів контрацепції для мінімізації випадків неефективності контрацепції та небажаної вагітності.
Додаткові застереження
Пацієнтам не слід виступати як донори крові під час терапії та протягом не менше 6 тижнів після її припинення. Чоловікам не слід виступати як донори сперми під час терапії та протягом 90 днів після її припинення.
Допоміжні речовини: цей лікарський засіб містить менше 1 ммоль (23 мг) натрію в 1 капсулі, тобто практично вільний від натрію.
Утилізація невикористаного препарату та препарату з терміном придатності надходження лікарського засобу до зовнішнього середовища необхідно звести до мінімуму. Препарат не слід викидати у стічні води та як побутові відходи. Для утилізації необхідно використовувати так звану систему системи збирання відходів. за наявності такої.