Лікування препаратом метотрексат «Ебеве» має здійснюватися під наглядом лікаря-онколога, дерматолога чи ревматолога, а також терапевта. Лікар повинен мати досвід лікування метотрексатом і знати про ризики, пов'язані з такою терапією. Ревматоїдні та дерматологічні захворювання
Важливі попередження щодо дозування метотрексат:
Для лікування ревматоїдних захворювань або шкірних захворювань метотрексат слід застосовувати лише один раз на тиждень. Неправильне дозування може призвести до важких небажаних ефектів або навіть смерті.
Препарат приймають 1 раз на тиждень.
Доктор, який виписує рецепт, слід позначити на рецепті день прийому препарату. Пацієнти повинні бути поінформовані, що метотрексат слід застосовувати лише один раз на тиждень. Бажано встановити фіксований день тижня як день запровадження метотрексату.
Метотрексат «Ебеве», слід приймати за 1 годину до або через 2 години після прийому їжі.
Дози при ревматоїдному артриті та псоріазі
Псоріаз. Рекомендована початкова доза дорослим становить 7,5 мг 1 раз на тиждень; альтернативно заплановану тижневу дозу можна розділити на три рази та прийняти протягом 24 годин (з інтервалом 12 годин).
Ревматоїдний артрит. Початкова доза для дорослих становить 7,5 мг 1 раз на тиждень перорально. Зазвичай терапевтичний ефект досягається протягом 6 тижнів з подальшим покращенням стану пацієнта протягом наступних 12 тижнів та більше. За відсутності терапевтичного ефекту та ознак токсичності через 6-8 тижнів лікування тижневу дозу можна поступово збільшувати на 2,5 мг. Перорально дозу можна розділити на три прийоми з 12-годинними інтервалами один раз на тиждень. Щотижневий пероральний прийом, як правило, складається з 2-3 розділених доз, що приймаються з інтервалом приблизно 12 годин, а в решту днів тижня - перерва у прийомі препарату (наприклад, метотрексат приймається вранці у понеділок увечері у понеділок, вранці у вівторок, потім перерва) у прийомі метотрексату до наступного тижня).
Щотижневу дозу можна приймати один раз натще. Їжу вживати після прийому препарату.
Звичайна оптимальна доза в діапазоні від 7,5 до 15 мг не повинна перевищувати 20 мг на тиждень. Введення доз, що перевищують 20 мг/тиждень, асоціюється зі значним зростанням токсичної дії, особливо з пригніченням функції кісткового мозку. При неефективності пероральної дози слід перейти на парентеральне застосування. Метотрексат вводять внутрішньом'язово або підшкірно. Такий шлях введення рекомендується пацієнтам, у яких недостатня абсорбція пероральної форми метотрексату, або пацієнтам, які мають погану переносимість пероральної форми.
Показано додаткове заміщення фолієвої кислоти 5 мг двічі на тиждень, за винятком дня введення.
Зазвичай терапевтичний ефект проявляється після 4-8 тижнів терапії.
У разі відсутності терапевтичного ефекту через 8 тижнів лікування із застосуванням максимальної дози прийом метотрексату слід припинити. При досягненні терапевтичного ефекту підтримуюча доза повинна бути знижена до найнижчого рівня. Оптимальна тривалість лікування метотрексатом поки не встановлена, однак попередні дані свідчать про збереження початкового ефекту протягом не менше 2 років при застосуванні доз, що підтримують. Після припинення лікування симптоми хвороби можуть виявитися знову через 3-6 тижнів.
Як цитостатичний препарат.
Метотрексат можна застосовувати внутрішньо у дозі до 30 мг/м2, високі дози необхідно вводити парентерально.
Лікування пацієнтів з порушеннями функції нирок
Метотрексат «Ебеве» необхідно з обережністю призначати пацієнтам із порушеннями функції нирок. Дози слід коригувати залежно від кліренсу креатиніну.
Кліренс креатиніну ( мл / хв ) |
% від стандартної дози |
>80 |
Повна доза |
80 |
75 |
60 |
63 |
50 |
56 |
<50 |
протипоказано (див. розділ «Протипоказання») |
Лікування пацієнтів із порушеннями функції печінки
Метотрексат «Ебеве» призначати з великою обережністю (якщо це вкрай необхідно) пацієнтам із значними порушеннями функції печінки (готівкою або в анамнезі, особливо спричиненими зловживанням алкоголем). Метотрексат не можна застосовувати при рівні білірубіну> 85,5 мкмоль/л.
Лікування пацієнтів похилого віку
Оскільки з віком погіршується функція печінки та нирок, а також знижуються резерви фолатів, може бути доцільним зниження доз для пацієнтів похилого віку. Крім того, за станом пацієнтів слід ретельно спостерігати з метою виявлення ранніх ознак токсичності.
Пацієнти, у яких є третій простір рідини в організмі (плевральний випіт, асцит):
Оскільки у пацієнтів з наявним третім простором рідини в організмі період напіввиведення метотрексату може подовжуватися в 4 рази порівняно з нормальною тривалістю, може виникнути потреба у зменшенні дози або, у деяких випадках, у припиненні введення метотрексату.
Спосіб застосування:
Для орального застосування.
Таблетки потрібно ковтати не розжовуючи, запиваючи достатньою кількістю рідини (води, а не молочних продуктів).
Лікар вирішує питання про загальну тривалість лікування.
Особливості застосування
Лікування метотрексатом має здійснюватися під наглядом кваліфікованих лікарів-онкологів, дерматологів або ревматологів, які мають досвід застосування хіміотерапевтичних засобів та ознайомлені з можливими ризиками від застосування метотрексату.
Метотрексат слід приймати раз на тиждень. У рецепті слід зазначити день прийому. Пацієнта необхідно попередити, наскільки важливо дотримуватись прийому препарату 1 раз на тиждень.
Токсичність
Під час терапії метотрексатом необхідне ретельне спостереження за пацієнтами з метою своєчасного виявлення ознак можливої токсичної дії та побічних ефектів. Враховуючи ризик тяжких або навіть летальних токсичних реакцій, пацієнтів потрібно детально проінформувати про можливі ускладнення та рекомендовані заходи.
Проте прийом доз, що перевищують 20 мг/тиждень, може супроводжуватися значним підвищенням токсичності, особливо пригніченням кісткового мозку.
Припинення прийому метотрексату не завжди призводить до повної регресії небажаних ефектів.
Обов'язковою умовою лікування метотрексатом є визначення рівнів метотрексату у сироватці крові.
У пацієнтів з патологічним накопиченням рідини в порожнинах тіла («третій простір»), такі як асцит та плевральний випіт, період напіввиведення метотрексату з плазми крові довший і можуть призвести до виникнення несподіваної токсичності.
Якщо це можливо, накопичення рідини слід видалити за допомогою пункції до початку терапії метотрексатом.
Кров та лімфатична система
Метотрексат може пригнічувати гемопоез, таким чином викликаючи анемію, апластичну анемію, панцитопенію, лейкопенію, нейтропенію та/або тромбоцитопенію.
Першими ознаками цих небезпечних для життя ускладнень можуть бути: лихоманка, біль у горлі, виразка слизової оболонки порожнини рота, грипоподібні скарги, сильне виснаження, носова кровотеча та крововилив у шкіру.
Під час лікування неопластичних захворювань терапію метотрексатом слід продовжувати, лише якщо користь перевищує ризик тяжкої мієлосупресії.
Зокрема, при тривалому застосуванні у пацієнтів похилого віку відзначалася мегалобластна анемія.
Метотрексат не слід застосовувати у разі появи шлунково-кишкових виразок або виразкового коліту (див. розділ «Протипоказання»).
Після терапії лікарськими засобами, що посилюють мієлотоксичну дію, а також після опромінення, у т.ч. кісткового мозку, знижується резерв кісткового мозку. На тлі терапії метотрексатом це може призвести до підвищеної чутливості кісткового мозку та пригнічення його гематопоетичної функції. При проведенні тривалої терапії із застосуванням метотрексату необхідне проведення біопсії кісткового мозку.
При одночасному застосуванні з променевою терапією метотрексат може збільшувати ризик некрозу м'яких тканин.
З боку кістково-м'язової системи та сполучної тканини
При проведенні променевої терапії в період отримання пацієнтом метотрексату можливе збільшення ризику некрозу м'яких тканин та кісток.
Під час терапії метотрексатом у високих дозах спостерігався перехідний гострий неврологічний синдром, який може виявлятися, зокрема, через поведінкові аномалії, локальні сенсомоторні симптоми (включаючи тимчасову сліпоту) та аномальні рефлекси. Точної причини не встановлено.
Важкі побічні неврологічні ефекти від головного болю до паралічу, коми та епізодів інсульту спостерігалися переважно у дітей та підлітків, які отримували метотрексат у комбінації з цитарабіном.
Особлива обережність потрібна при одночасному прийомі нестероїдних протизапальних засобів та метотрексату. Повідомлялося про пов'язані з цим серйозні побічні реакції, включаючи летальні випадки, такі як тяжке та непрогнозоване пригнічення функцій кісткового мозку, апластична анемія та шлунково-кишкова токсичність, особливо після введення високих доз метотрексату.
Функція печінки
Оскільки метотрексат чинить токсичну дію на печінку, в період лікування не слід без крайньої необхідності призначати інші гепатотоксичні препарати. Також необхідно уникати чи значно обмежити споживання алкоголю. Особливо ретельно потрібно контролювати рівень печінкових ферментів у пацієнтів, які отримують супутню терапію іншими гепатотоксичними та гематотоксичними препаратами (зокрема лефлуномідом).
Метотрексат може викликати гострий і хронічний гепатит з можливим летальним результатом печінкову токсичність (фіброз, цироз), але зазвичай тільки після тривалого застосування. Найчастіше спостерігалося стійке підвищення рівня печінкових ферментів. Вони зазвичай є тимчасовими та безсимптомними і не є попередніми ознаками подальшого захворювання печінки.
Хронічна токсичність зазвичай проявляється після введення протягом тривалого періоду часу (як правило, після двох років або більше) та після прийому загальної кумулятивної дози не менше 1,5 %. ч. Дослідження за участю пацієнтів з псоріазом свідчили про кореляцію між гепатотоксичністю та загальною кумулятивною дозою, завдяки чому токсична дія збільшується внаслідок зловживання алкоголем, ожиріння, діабету та похилого віку. Біопсія печінки, проведена після тривалого лікування метотрексатом часто демонструють гістологічні зміни. Також повідомлялося про випадки фіброзу та цирозу.
Застосування метотрексату може спричинити реактивацію гепатиту B або загострення гепатиту C, які в деяких випадках були летальними. Повідомлялося про випадки реактивації гепатиту В вже після припинення терапії метотрексатом. Тому пацієнтам з перенесеним гепатитом B або С необхідно проводити клінічні та лабораторні дослідження, щоб визначити доцільність терапії метотрексатом.
Особлива обережність необхідна при лікуванні пацієнтів з неактивними, хронічними інфекціями (такими, як лишай, туберкульоз) через їх можливу активацію.
Особливу обережність при лікуванні метотрексатом слід дотримуватися хворим на інсулінозалежний цукровий діабет, оскільки під час лікування метотрексатом в окремих випадках може розвинутись цироз печінки без тимчасового збільшення рівня трансаміназ.
Функція нирок
Через затримку виведення метотрексату лікування пацієнтів з порушенням функції нирок слід проводити з підвищеною обережністю та в низьких дозах (див. розділ «Застосування»).
Під час лікування метотрексатом функція нирок погіршуватиметься зі збільшенням певних лабораторних показників (рівень креатиніну, сечовини та сечової кислоти у сироватці), що може призвести до гострої ниркової недостатності з олігурією/анурією. Це, ймовірно, обумовлено преципітацією метотрексату та його метаболітів у ниркових канальцях.
Умови, що призводять до зневоднення, такі як блювання, діарея, стоматит можуть збільшити токсичність за рахунок підвищеного рівня діючої речовини. У цих випадках слід провести підтримуючу терапію, а лікування метотрексатом слід призупинити до зникнення симптомів.
З боку шлунково-кишкового тракту
У разі виникнення виразкового стоматиту або діареї, гематемезу, випорожнень чорного кольору або домішки крові у калі терапію слід призупинити, оскільки може виникнути геморагічний ентерит та летальні випадки внаслідок перфорації кишечника.
Нервова система
Хронічна лейкоенцефалопатія також спостерігалася у пацієнтів, яким проводилося повторне лікування метотрексатом у високих дозах із застосуванням кальцію фолінату без попередньої краніальної променевої терапії. Також повідомлялося про випадки лейкоенцефалопатії у пацієнтів, які приймали метотрексат перорально.
Функція легень
Під час лікування пацієнтів з порушенням функції легень необхідна особлива обережність.
Легенові ускладнення, плевральний випіт, альвеоліт або пневмоніт з такими симптомами, як сухий непродуктивний кашель, лихоманка, загальне нездужання, кашель, грудний біль, задишка, гіпоксемія і виявлений на рентгенограмі грудної клітки інфільтрат або неспецифічна пневмонія. можуть свідчити про потенційно небезпечну і, можливо, летальну поразку. Біопсії легень показали різні результати (наприклад, інтерстиціальний набряк, мононуклеарні інфільтрати або некротизуючу гранульому). У разі підозри на ці ускладнення лікування метотрексатом необхідно негайно припинити, і провести ретельне обстеження, щоб унеможливити інфекції, пухлини тощо. 7,5 мг/тиждень.
Може виникати гострий або хронічний інтерстиціальний пневмоніт, часто пов'язаний з еозинофілією крові, і були повідомлення про летальний кінець. Симптоми, як правило, включають задишку, кашель (особливо сухий непродуктивний кашель), біль у грудній клітці та пропасницю; їх слід відстежувати у пацієнтів під час кожного візиту до лікаря.
Пацієнтів слід поінформувати про ризик розвитку пневмоніту та порадити негайно звернутися до лікаря у разі виникнення стійкого кашлю або задишки.
Крім того, на фоні прийому метотрексату повідомлялося про легеневу альвеолярну кровотечу при ревматичних та пов'язаних показаннях. Це також може бути пов'язане з васкулітом та іншими супутніми захворюваннями. Слід враховувати результати швидких досліджень при підозрі на легеневу альвеолярну кровотечу для підтвердження діагнозу.
Опортуністичні інфекції, у т.ч. Пневмоцистна пневмонія jirovecii, можуть виникати на фоні прийому метотрексату і можуть бути летальними. Якщо у пацієнта спостерігаються легеневі симтоми, слід зважити на можливість розвитку пневмоцистної пневмонії jirovecii.
З боку шкіри та підшкірної клітковини
Повідомлялося про розвиток тяжких, іноді з летальним кінцем, шкірних реакцій, таких як синдром Стівенса-Джонсона та токсичний епідермальний некроліз (синдром Лайєлла) після одноразового або тривалого застосування метотрексату.
Імунна система
Цитостатики можуть збільшувати ризик інфекції після вакцинації живими вакцинами. Цитостатики здатні зменшувати вироблення антитіл після вакцинації проти грипу. Оскільки метотрексат впливає на імунну систему, він може змінювати реакцію на вакцинацію та впливати на результати тестів (методів імунологічних тестів, які використовуються для збору даних про імунні реакції). Вакцинації, які проводяться під час лікування метотрексатом, можуть бути неефективними. У період лікування метотрексатом не слід проводити вакцинацію живими вакцинами.
Особлива обережність необхідна при лікуванні метотрексатом пацієнтів із прогресуючими інфекціями. Метотрексат протипоказаний пацієнтам із синдромами імунодефіциту, які очевидні чи підтверджені результатами лабораторних тестів. Крім цього, з обережністю слід застосовувати метотрексат пацієнтам з інфекціями, які викликають вітряну віспу та оперізуючий лишай.
Новоутворення
У пацієнтів із швидкорослими пухлинами метотрексат, як і інші цитостатичні лікарські засоби, може спричинити синдром лізису пухлини. Проведення відповідної медикаментозної терапії, що підтримує, може запобігти розвитку або зменшити прояви даних ускладнень.
У пацієнтів, які отримують метотрексат у низьких дозах, може розвиватися злоякісна лімфома; у таких випадках лікування метотрексатом слід припинити. За відсутності спонтанної регресії лімфоми необхідно розпочати терапію цитотоксичними лікарськими засобами.
Добавки фолієвої кислоти
Дефіцит фолієвої кислоти може підвищити токсичність метотрексату.
Прийом фолієвої кислоти або фолієвої кислоти може знизити токсичність метотрексату (шлунково-кишкові симптоми, стоматит, алопецій. І підвищення активності печінкових ферментів).
Перед прийомом лікарських засобів, що містять фолієву кислоту, рекомендується перевіряти вміст вітаміну B12, оскільки застосування фолатів може маскувати дефіцит вітаміну B12, особливо у осіб віком від 50 років.
Метотрексат необхідно з великою обережністю призначати (якщо це вкрай необхідно) пацієнтам із значними порушеннями функції печінки (готівкою або в анамнезі, особливо спричиненими зловживанням алкоголем).
Фертильність та репродуктивна функція
Фертильність
Повідомлялося, що метотрексат може негативно впливати на репродуктивну функцію, викликати олігоспермію, порушення менструального циклу та аменорея під час терапії та протягом нетривалого періоду після її припинення. Крім цього, метотрексат викликає ембріотоксичність, викидні та внутрішньоутробні патології. Відповідно, лікар повинен попередити пацієнтів репродуктивного віку про всі можливі ризики, пов'язані з прийомом препарату.
Тератогенність - ризик репродуктивної токсичності
Метотрексат викликає ембріотоксичність, викидні та внутрішньоутробні патології у людей. Отже, лікар повинен попередити жінок репродуктивного віку про можливий вплив на репродуктивну функцію, викидні та вроджені вади розвитку. Перед початком лікування метотрексатом слід підтвердити відсутність вагітності. Жінки репродуктивного віку повинні користуватися ефективними контрацептивними засобами у період лікування, а також протягом шести місяців після закінчення терапії метотрексатом.
Рекомендується користуватися надійними методами контрацепції у період лікування пацієнта чоловічої статі та щонайменше протягом 6 місяців після закінчення терапії метотрексатом. Оскільки метотрексат може призвести до серйозного та потенційно незворотного порушення сперматогенезу, чоловікам слід розглянути можливість кріоконсервації сперми до початку терапії.
Рекомендовані дослідження та запобіжні заходи
Стан пацієнтів, які приймають метотрексат, слід ретельно контролювати з метою негайного виявлення токсичних ефектів.
Перед початком лікування метотрексатом або при продовженні терапії після перерви необхідно проводити аналіз крові з визначенням лейкоцитарної формули та кількості тромбоцитів, активності печінкових ферментів ((АLТ, АST, ЛФК)), білірубіну, альбуміну сироватки крові та показників функції нирок, а також рентгенографічне обстеження органів грудної клітки. За наявності клінічних показань слід призначити дослідження з метою виключення туберкульозу та гепатиту (A, B, C).
Залежно від дозування або застосованого протоколу терапії, необхідно проводити регулярні перевірки рівня метотрексату у сироватці крові, зокрема під час та після терапії високими дозами метотрексату. Коригування дози метотрексату та проведення захисної терапії дозволяє значно знизити токсичність та потенційну смертність на фоні лікування метотрексатом. Пацієнти, які страждають на плевральний випіт, асцит, обструкцію шлунково-кишкового тракту, яким проводилася попередня терапія цисплатином, дегідратації, зниження рН сечі, або пацієнти з порушенням функції нирок, мають підвищений ризик збільшення або тільки повільного зниження рівнів метотрексату. Стан таких пацієнтів слід ретельно контролювати.
У деяких пацієнтів може також спостерігатися уповільнене виведення метотрексату без зазначених вище причин. Протягом 48 годин після введення препарату важливо перевіряти концентрацію метотрексату, оскільки можливе її збільшення може призвести до необоротної токсичності.
Під час терапії (протягом перших 6 місяців - принаймні 1 раз на місяць, надалі - принаймні 1 раз на 3 місяці) проводити такі дослідження:
Обстеження ротової порожнини та горладля виявлення змін слизових оболонок.
Аналіз крові з визначенням лейкоцитарної формули та кількості тромбоцитів (щодня або щотижня).
Навіть при застосуванні у звичайних терапевтичних дозах метотрексат може раптово спричинити пригнічення кровотворення. У разі значного зниження кількості лейкоцитів або тромбоцитів лікування метотрексатом слід негайно припинити та призначити симптоматичну підтримуючу терапію. Пацієнтів слід проінструктувати про необхідність негайно повідомляти лікаря про будь-які ознаки та симптоми, що свідчать про розвиток інфекції. При супутній терапії гематотоксичними препаратами (наприклад, лефлуномідом) необхідно ретельно стежити за кількістю лейкоцитів та тромбоцитів у крові.
Дослідження функції печінки. Особливу увагу слід приділяти виявленню ознак пошкодження печінки. Лікування метотрексатом не слід починати або необхідно призупиняти у разі будь-яких відхилень від результатів функціональних печінкових тестів або біопсії печінки.
Зазвичай показники нормалізуються протягом двох тижнів, після чого лікування за рішенням лікаря може бути продовжено.
Функціональні печінкові проби. Необхідно провести додаткові дослідження, щоб встановити, чи можна за допомогою печінкових проб із серії біохімічних аналізів крові або шляхом визначення рівня пропептиду колагену III типу виявити гепатотоксичність з достатньою точністю. Такий аналіз дозволить диференціювати пацієнтів без факторів ризику та хворих із факторами ризику, таких, які зловживали алкоголем до початку лікування; у яких відзначається стійке підвищення рівня печінкових ферментів, що мають захворювання печінки в анамнезі або сімейний анамнез спадкових захворювань печінки хворі на цукровий діабет, ожиріння; які не мали раніше контакту з гепатотоксичними препаратами або хімічними речовинами, тривали тривале лікування метотрексатом або отримали його в сумарній дозі 1,5 г або більше.
Контроль печінкових ферментів у сироватці крові.
Повідомлялося про транзиторне підвищення рівня трансаміназ (до 2-3 разів вище за верхню межу норми) у 13-20% пацієнтів. Таке підвищення зазвичай не потребує зміни режиму дозування. Однак стійке підвищення рівня печінкових ферментів та/або зниження рівня альбуміну у сироватці крові може вказувати на тяжку гепатотоксичність.
У разі тривалого підвищення рівня печінкових ферментів може знадобитися зниження дози метотрексату або його відміна. У будь-якому випадку пацієнтам із тривалим порушенням функції печінки прийом метотрексату слід припинити. Проби для визначення активності ферментів не дозволяють надійно прогнозувати розвиток ураження печінки, яке можна було б виявити морфологічними засобами, тобто навіть при нормальних рівнях трансаміназ, фіброз можна визначити тільки за результатами гістологічного аналізу, або, рідше, цироз печінки. У разі тривалого підвищення рівня печінкових ферментів слід розглянути можливість зниження дози або додаткових перерв у курсах терапії.
Функціональні ниркові проби та дослідження сечі. Оскільки метотрексат виводиться переважно із сечею, у пацієнтів з порушеннями функції нирок можливе підвищення концентрації метотрексату в крові, наслідком чого можуть бути тяжкі побічні реакції. Необхідно ретельно контролювати стан пацієнтів, у яких можливі порушення функції нирок (наприклад, хворих похилого віку). Рекомендується контролювати рівень креатиніну, сечовини та електролітів на 2-й та 3-й день для виявлення будь-якого можливого порушення виведення метотрексату на ранній стадії. Це особливо важливо у разі супутньої терапії препаратами, що знижують виведення метотрексату, несприятливо впливають на нирки (зокрема НПЗП) або на систему кровотворення. Дегідратація також може посилювати токсичну дію метотрексату. Рекомендується провести процедури олужнення сечі та збільшення діурезу.
Якщо є ознаки порушення функції нирок (наприклад, виражені побічні ефекти попередньої терапії метотрексатом або непрохідність сечових шляхів), необхідно визначити кліренс креатиніну. Якщо рівень креатиніну збільшується, дозу слід зменшити. При рівнях креатиніну сироватки більше 2 мг/дл терапію метотрексатом не слід проводити. У пацієнтів з тяжким порушенням функції нирок (наприклад, у пацієнтів похилого віку) часто слід проводити медичний огляд. Особливо це стосується прийому додаткових лікарських засобів, які негативно впливають на елімінацію метотрексату, викликають ураження нирок (НПЗЗ) або можуть призводити до порушення кровотворення.
За наявності таких факторів ризику, як порушення функції нирок, включаючи легке порушення функції нирок, одночасне застосування нестероїдних протизапальних засобів не рекомендується.
Важливо перевіряти потенційні підвищені рівні діючої протягом 48 годин після прийому препарату, інакше може виникнути необоротна токсична дія метотрексату.
Дослідження дихальної системи. Можливий розвиток гострого або хронічного інтерстиціального пневмоніту, що часто супроводжується еозинофілією в крові, також повідомляли про летальні випадки. До типових симптомів, наявність яких необхідно перевіряти при кожному контрольному візиті, належать задишка, кашель (особливо сухий, непродуктивний кашель) та підвищення температури тіла. Пацієнтів необхідно повідомляти про ризик розвитку пневмоніту та попереджати про необхідність негайного звернення до лікаря з появою стійкого кашлю або задишки. Для пацієнтів з симптомами ураження легких застосування метотрексату слід припинити та провести ретельне обстеження (у тому числі флюорографічне дослідження) з метою отримання можливості інфекції. При підозрі на наявність захворювання легень, спричинене метотрексатом, слід розпочати лікування кортикостероїдами без відновлення терапії метотрексатом. Легеневі симптоми вимагають проведення швидкої діагностики та припинення лікування метотрексатом. Пневмоніт може виникнути на тлі будь-яких доз.
Гостра або хронічна інтерстиціальна пневмонія, що часто супроводжувалися еозинофілією та гідротораксом, може виникати на будь-якому етапі терапії у тому числі при прийомі низьких доз. Такий стан не завжди цілком оборотний. Також повідомлялося про летальні випадки. Пацієнти повинні бути повністю поінформовані про ризик розвитку пневмонії та повинні негайно звертатися до лікаря у разі стійкого кашлю або утруднення дихання.
Крім того, повідомлялося про легеневу альвеолярну кровотечу при застосуванні метотрексату за ревматологічними та спорідненими показаннями. Ця кровотеча також може бути пов'язана з васкулітом та іншою коморбідною патологією. При підозрі на легеневу альвеолярну кровотечу необхідно провести швидке обстеження для підтвердження діагнозу.
Потенційно летальні опортуністичні інфекції, зокрема пневмонія Pneumocystis-carinii, можуть виникати на фоні лікування метотрексатом. За наявності у пацієнта симптомів порушень легеневих функцій слід брати до уваги можливість наявності пневмонії Pneumocystis-carinii.
Оскільки метотрексат впливає на імунну систему, він може змінювати реакцію на вакцинацію та впливати на результати імунологічних тестів. Особлива обережність необхідна при лікуванні пацієнтів з неактивними хронічними інфекціями (такими як оперізуючий лишай, туберкульоз, гепатит або С) через їх можливу активацію. У період лікування метотрексатом не слід проводити вакцинацію живими вакцинами.
Біопсія печінки
Користування від проведення біопсії печінки для контролю гепатотоксичності при ревматичних та дерматологічних показаннях не підтверджено.
При тривалому лікуванні метотрексатом найбільш тяжких форм псоріазу, включаючи псоріатичний артрит, біопсію печінки слід проводити через ризик гепатотоксичності. Це необхідно, оскільки фіброз або цироз наявний навіть якщо результати функціональних печінкових тестів у межах норми. Ці поразки часто можна виявити лише за біопсії.
Пацієнти без факторів ризику. Згідно з сучасними медичними знаннями, у проведенні біопсії печінки немає необхідності до досягнення накопиченої дози 1,0-1,5 г.
Пацієнти, що мають фактори ризику. Фактори ризику в першу чергу включають: зловживання алкоголем в анамнезі; стійке збільшення кількості ферментів печінки; анамнестична гепатопатія, що включає хронічний гепатит B або C; спадкова гепатопатія у сімейному анамнезі та у другу чергу (з можливою нижче значущістю): цукровий діабет ожиріння; лікування гепатотоксичними препаратами або хіміопрепаратами.
Біопсія печінки
Оскільки незначний відсоток пацієнтів припиняє лікування з різних причин протягом 2-4 місяців, перша біопсія може бути проведена після першої фази. Біопсію слід проводити, коли передбачено тривале лікування. Повторні біопсії печінки рекомендуються після досягнення накопиченої дози 1,0-1,5 г.
У проведенні біопсії печінки немає потреби у таких випадках: пацієнти похилого віку; пацієнти з гострими захворюваннями; пацієнти, яким протипоказано проведення біопсії печінки (такі як порушення серцевої діяльності, зміни параметрів коагуляції крові); пацієнти з невеликою тривалістю життя.
Якщо результат біопсії печінки свідчить лише про незначні зміни (I, II, IIIa за шкалою Роуніка), терапію метотрексатом можна продовжувати при ретельному моніторингу стану пацієнтів. Прийом метотрексату слід припинити пацієнтам, у яких спостерігаються завищені показники печінкових проб, скасовують біопсію печінки або пацієнтам, у яких дані біопсії печінки підтверджують помірні чи тяжкі зміни (IIIb або IV за шкалою Роуніка).
При помірному фіброзі або цирозі прийом метотрексату слід припинити; за легкої форми фіброзу повторну біопсію рекомендується провести через 6 місяців. Менш серйозні результати перед початком терапії, а саме зміна вмісту жирних кислот або незначне запалення комірної вени є відносно частими. Незважаючи на те, що ці незначні зміни зазвичай не є протипоказанням до початку терапії метотрексатом або її припинення, лікарський засіб слід застосовувати з обережністю.
Повідомлялося про виникнення енцефалопатії/лейкоенцефалопатії при застосуванні метотрексату онкологічним пацієнтам, і їх виникнення не може бути виключено у пацієнтів, які отримували лікування за неонкологічними показаннями.
Діарея та виразковий стоматит можуть бути ознаками токсичної дії та вимагають припинення лікування через ризик розвитку геморагічного ентериту та летальних випадків внаслідок перфорації кишечника.
Вітамінні препарати та інші продукти, що містять фолієву кислоту, фолінову кислоту або їх похідні, можуть знижувати ефективність метотрексату.
Застосування дітям віком до 3 років не рекомендується через відсутність достатніх даних щодо ефективності та безпеки застосування препарату цієї категорії пацієнтів.
Під час лікування метотрексатом можливе відновлення дерматиту, індукованого опроміненням, і сонячних опіків (ремісія побічних ефектів). Під час УФ-опромінення з одночасним застосуванням метотрексату можуть загострюватись прояви псоріазу.
У разі гострого лімфобластного лейкозу метотрексат може спричинити біль в епігастральній ділянці зліва (запалення капсули селезінки через розпад лейкозних клітин).
Таблетки метотрексат «Ебеве» містять лактозу. Пацієнтам з рідкісними спадковими проблемами непереносимості галактози, дефіцитом лактази Лаппа або порушенням всмоктування глюкози-галактози не слід приймати препарат.
Метотрексат слід застосовувати з великою обережністю при лікуванні пацієнтів з мієлосупресією, порушеннями функції нирок, виразковою хворобою, виразковим колітом, виразковим стоматитом, діареєю, поганим загальним станом, а також при лікуванні маленьких дітей та людей похилого віку.
За наявності плеврального ексудату або асциту необхідно провести дренування до початку лікування метотрексатом. Якщо це неможливо, терапію метотрексатом не слід призначати.
Стани, що призводять до зневоднення організму, такі як блювання, діарея, стоматит можуть підвищити токсичність метотрексату за рахунок підвищення рівня препарату в організмі. У цих випадках слід припинити застосування метотрексату до зникнення симптомів.
З особливою обережністю слід приймати метотрексат при інсулінозалежному цукровому діабеті та порушенні функції легень.
Повідомлялося про окремі випадки розвитку цирозу печінки на фоні терапії із застосуванням метотрексату без попереднього підвищення активності трансаміназ.
Серйозні, іноді з летальним результатом шкірні реакції, такі як синдром Стівенса-Джонсона та токсичний епідермальний некроліз (синдром Лайєлла), в окремих випадках відзначалися навіть після разового або тривалого прийому метотрексату.
Захисну терапію фолінатом кальцію (невідкладна терапія) слід проводити після терапії метотрексатом, починаючи з дози 100 мг/м2 площі поверхні тіла. Залежно від дози метотрексату та тривалості інфузії необхідно вводити різні дози фолінату кальцію для захисту нормальних клітин від токсичної дії метотрексату.
Належну невідкладну терапію фолінатом кальцію слід розпочинати протягом 42-48 годин після введення метотрексату. Тому концентрацію метотрексату слід контролювати через 24, 48 та 72 години та продовжувати контроль у разі потреби з метою визначення тривалості періоду проведення невідкладної терапії фолінатом кальцію.
А при лікуванні псоріазу та псоріазного артриту проводити контроль концентрації метотрексату необхідно протягом двох перших тижнів – один раз на тиждень протягом наступного місяця – кожні два тижні, потім – залежно від кількості лейкоцитів та стабільності стану пацієнта, принаймні один раз на місяць.
Застосування у пацієнтів похилого віку
Під час лікування пацієнтів похилого віку необхідна особлива обережність. Пацієнти слід регулярно спостерігати щодо виявлення ранніх ознак токсичності. Клінічна фармакологія метотрексату у пацієнтів похилого віку не вивчена повністю. Дозу метотрексату слід коригувати залежно від стану функції нирок та печінки. Дозу знизити з огляду на літній вік. Для пацієнтів похилого віку (старше 55 років) було розроблено частково модифіковані протоколи, наприклад, для лікування гострого лімфобластного лейкозу.