Препарати, що спричиняють брадикардію. Брадикардія може бути зумовлена цілим рядом лікарських засобів: бета-адреноблокаторами, антиаритмічними препаратами класу Іа, деякими антиаритмічними препаратами класу ІІІ, деякими блокаторами кальцієвих каналів, препаратами наперстянки, пілокарпіном та антихолінестеразними препаратами.
При застосуванні бета-блокаторів, в тому числі лікарського засобу Локрен, у комбінації з іншими лікарськими засобами, для яких відомий ефект індукування зупинки синусового вузла, можлива зупинка синусового вузла (див. розділ «Побічні реакції»).
Небажані комбінації.
Дилтіазем. Повідомлялося про випадки порушення автоматизму (надмірна брадикардія, зупинка синусового вузла), порушення синоатріальної та атріовентрикулярної провідності, серцевої недостатності. Одночасне застосування з бетаксололом вимагає ретельного клінічного та електрокардіографічного моніторингу, особливо у пацієнтів літнього віку або на початку лікування.
Повідомлялося про підвищений ризик депресії у разі одночасного застосування бета-адреноблокаторів і дилтіазему (див. розділ «Побічні реакції»).
Верапаміл. Повідомлялося про випадки порушення автоматизму (надмірна брадикардія, зупинка синусового вузла), порушення синоатріальної та атріовентрикулярної провідності, серцевої недостатності. Одночасне застосування з бетаксололом вимагає ретельного клінічного та електрокардіографічного моніторингу, особливо у пацієнтів літнього віку або на початку лікування.
Фінголімод. Одночасне застосування фінголімоду з бета-блокаторами може потенціювати ефекти сповільнення серцевого ритму, що може призводити до летального наслідку. Це особливо актуально для бета-блокаторів, які пригнічують адренергічні компенсаторні механізми.
Необхідний безперервний клінічний та ЕКГ-контроль протягом 24 годин після першої дози препарату.
Комбінації, що потребують запобіжних заходів при одночасному застосуванні.
Аміодарон. Порушення автоматизму та провідності міокарда (пригнічення симпатичних компенсаторних механізмів).
Необхідний клінічний та електрокардіографічний контроль.
Леткі анестетики, які містять галоген. Бета-адреноблокатори спричиняють зниження серцево-судинних компенсаторних реакцій. Інгібування бета-адренорецепторів під час оперативного втручання можна усунути за допомогою бета-стимуляторів. Як правило, терапію бета-блокаторами не слід припиняти, а різкої відміни препарату слід уникати у будь-якому випадку. Необхідно повідомити анестезіолога про лікування бета-блокатором, що проводиться.
Антиаритмічні препарати I класу (окрім лідокаїну): цибензолін, дизопірамід, флекаїнід, гідрохінідин, мексилетин, пропафенон, хінідин. Порушення скоротливості, автоматизму та провідності міокарда (пригнічення симпатичних компенсаторних механізмів).
Необхідний клінічний та електрокардіографічний контроль.
Антигіпертензивні препарати центральної дії (клонідин, метилдопа, гуанфацин, моксонідин, рименідин). Виражене підвищення артеріального тиску у разі раптової відміни антигіпертензивних препаратів центральної дії. Слід уникати раптового припинення лікування антигіпертензивними препаратами центральної дії.
Необхідний клінічний контроль.
Інсулін, похідні сульфонілсечовини, глініди, гліптини. Усі бета-блокатори можуть маскувати деякі симптоми гіпоглікемії, такі як відчуття посиленого серцебиття та тахікардія. Пацієнта слід попередити про це і про необхідність посилити самоконтроль рівня цукру у крові, особливо на початку лікування (див. розділ «Особливості застосування»).
Лідокаїн (внутрішньовенно). Збільшення концентрації лідокаїну у плазмі крові з можливим посиленням неврологічних і серцевих побічних реакцій (зниження метаболізму лідокаїну у печінці). Рекомендується клінічний та електрокардіографічний контроль і у разі необхідності визначення концентрації лідокаїну у плазмі крові як під час лікування бета-адреноблокаторами, так і після його припинення. У разі необхідності коригують дозу лідокаїну.
Препарати, які можуть провокувати пароксизмальну шлуночкову тахікардію типу «torsades de pointes». Підвищення ризику розвитку шлуночкової аритмії та особливо пароксизмальної тахікардії типу «torsades de pointes». Необхідний клінічний та електрокардіографічний контроль.
Пропафенон. Порушення скоротливості, автоматизму та провідності міокарда (пригнічення симпатичних компенсаторних механізмів). Необхідний клінічний і електрокардіографічний контроль.
Комбінації, які потребують особливої уваги.
Альфа-блокатори, які застосовуються в урології. Посилення антигіпертензивного ефекту. Підвищений ризик ортостатичної гіпотензії.
Антигіпертензивні альфа-блокатори. Посилення антигіпертензивного ефекту. Підвищений ризик ортостатичної гіпотензії.
Нестероїдні протизапальні препарати. Зниження антигіпертензивного ефекту (індуковане нестероїдними протизапальними препаратами пригнічення вазодилатуючих простагландинів і затримка рідини та натрію фенілбутазоном).
Інші лікарські засоби, що спричиняють брадикардію. Ризик розвитку надмірної брадикардії (адитивний ефект).
Дигідропіридини (амлодипін, барнідипін, клевідипін, фелодипін, ісрадипін, лацидипін, лерканідипін, манідипін, нікардипін, ніфедипін, німодипін, нітрендипін). Артеріальна гіпотензія, серцева недостатність у пацієнтів з латентною або неконтрольованою серцевою недостатністю (адитивні негативні інотропні ефекти). Лікування бета-блокаторами також може мінімізувати рефлекторну симпатичну відповідь, яка запускається у разі надмірних гемодинамічних ефектів.
Дипіридамол (внутрішньовенне застосування). Підвищений антигіпертензивний ефект.
Похідні нітратів/нітритів. Збільшення ризику розвитку артеріальної гіпотензії, особливо ортостатичної гіпотензії.
Лікарські засоби, які сприяють виникненню ортостатичної гіпотензії (особливо нітрати, інгібітори фосфодіестерази типу 5, альфа-блокатори при прийомі за урологічними показаннями, іміпрамінові антидепресанти, нейролептики класу фенотіазинів, агоністи допаміну та леводопа). Ризик розвитку артеріальної гіпотензії, особливо ортостатичної гіпотензії.