Лізиноприл-Тева таблетки по 20 мг, 30 шт.

По 10 таблеток у блістері, по 3 блістери в коробці.

Таблетки.
Основні фізико-хімічні властивості: таблетки по 20 мг: сіро-червоного кольору неоднорідно забарвлені, точкові, круглі двоопуклі, з насічкою для розлому з одного боку.

Лізиноприл – це інгібітор пептидилдипептидази. Він пригнічує АПФ, який є каталізатором перетворення ангіотензину I на судинозвужувальне пептид, ангіотензин II, стимулює секрецію альдостерону корою надниркових залоз. Пригнічення АПФ призводить до зниження концентрації ангіотензину II, призводить до зменшення судинозвужувальної активності та секреції альдостерону. Зменшення секреції альдостерону може призвести до підвищення концентрації калію у сироватці крові. Лізиноприл знижує артеріальний тиск насамперед завдяки пригніченню ренін-ангіотензин-(РААС). Разом з цим лізиноприл має гіпотензивну дію навіть у пацієнтів з низьким рівнем реніну. АПФ ідентичний кінази II - ферменту, що сприяє розпаду брадикініну.

На тлі дії лікарського засобу відбувається зниження артеріального систолічного та діастолічного тиску. Крім того, лізиноприл знижує загальний периферичний опір, опір ниркових судин та покращує кровообіг у нирках. У більшості пацієнтів антигіпертензивний ефект виявлявся через 1-2 години після прийому лізиноприлу, максимальний приблизно через 6-9 годин. Стабілізація терапевтичного ефекту спостерігалася через 3-4 тижні від початку лікування. Синдром відміни не спостерігався.

Було продемонстровано, що загальний профіль побічних реакцій у пацієнтів, які отримували лізиноприл у високих або низьких дозах, був аналогічним за природою та частотою.

У пацієнтів, які отримували лізиноприл, спостерігалося більш значне зниження швидкості виведення альбуміну із сечею. Це свідчить про те, що АПФ інгібіторна дія лізиноприлу призводить до зменшення мікроальбумінурії шляхом прямого впливу на ниркові тканини, додатково до його здатності знижувати артеріальний тиск.

Терапія лізиноприлом не впливала на контроль рівня глюкози в крові, про що свідчить його незначний вплив на рівень глікозильованого гемоглобіну (HbA1c).

Встановлено, що лізиноприл відіграє позитивну роль у відновленні функції пошкодженого ендотелію у хворих з гіперглікемією.

Лізиноприл є активним при пероральному застосуванні інгібітором АПФ, не містить сульфгідрилу.

Абсорбція

Після прийому лізиноприлу максимальна концентрація у сироватці крові (Cmax) досягається через 7 годин, хоча у пацієнтів із гострим інфарктом міокарда існує тенденція до невеликої затримки досягнення пікових концентрацій. На основі виведення з сечею середній ступінь всмоктування лізиноприлу в діапазоні становить приблизно 25% варіабельності у різних пацієнтів у 6-60% усіх вивчених доз (5-80 мг). У пацієнтів із серцевою недостатністю біодоступність знижується приблизно на 16%.

Прийом їжі не впливає на абсорбцію препарату.

Розподіл

Лізиноприл не зв'язується з білками плазми, крім циркулюючого АПФ. Дослідження на щурах показали, що лізиноприл слабо проникає через гематоенцефалічний бар'єр.

Виведення

Лізиноприл не метаболізується і виводиться у незмінному вигляді із сечею. Період напіввиведення у пацієнтів, які приймали багаторазові дози, становить 12,6 годин. Кліренс лізиноприлу у здорових добровольців становить 50 мл/хв. У разі порушення функції нирок виведення лізиноприлу знижується пропорційно до ступеня функціональних порушень. Зменшення концентрації у сироватці крові демонструє пролонговану термінальну фазу і не має відношення до накопичення препарату. Ця заключна фаза, ймовірно, свідчить про інтенсивне зв'язування з АПФ і не є пропорційною дозі.

Пацієнти з порушеннями функції печінки

У хворих на цироз порушення функції печінки призводить до зменшення абсорбції лізиноприлу (приблизно 30% після визначення в сечі), а також до збільшення експозиції (приблизно 50%) порівняно зі здоровими добровольцями внаслідок зниження кліренсу.

Порушення функції нирок

Порушення функції нирок знижує елімінацію лізиноприлу, що виводиться нирками, але це зниження клінічно важливе лише тоді, коли швидкість клубочкової фільтрації (СКФ) нижче 30 мл/хв. При середньому та легкому ступені ураження нирок (кліренс креатиніну 30-80 мл/хв) середнє значення площі під фармакокінетичною кривою «концентрація-час» (AUC) зростає лише на 13%, тоді як при тяжкому ступені ураження нирок (кліренс креатиніну 5-30 мл/хв) спостерігається збільшення середнього значення AUC у 4,5 рази. Лізиноприл можна вивести за допомогою діалізу. Протягом гемодіалізу, тривалість якого становить 4 години, концентрація лізиноприлу в плазмі знижується в середньому на 60% з кліренсом діалізу між 40 та 55 мл/хв.

Серцева недостатність

Пацієнти з серцевою недостатністю мають набагато більшу AUC лізиноприлу порівняно зі здоровими добровольцями (збільшення AUC у середньому становить 125%), але, ґрунтуючись на кількості лізиноприлу, визначеному у сечі, є зменшення абсорбції становить приблизно 16% порівняно зі здоровими добровольцями .

Пацієнти похилого віку

Пацієнти похилого віку мають більш високий рівень препарату в крові та вище значення AUC (збільшення становить приблизно 60%) порівняно з молодими пацієнтами.

Діти

Фармакокінетичний профіль лізиноприлу вивчали у 29 дітей з артеріальною гіпертензією у віці від 6 до 16 років із СКФ понад 30 мл/хв/1,73 м2. Після застосування лізиноприлу в дозі 0,1-0,2 мг/кг рівноважна концентрація в плазмі досягалася протягом 6 годин, а ступінь абсорбції на основі виведення з сечею склав 28%. Ці дані були аналогічні тим, що попередньо спостерігалися у дорослих.

Показники AUC та Cmax у дітей були аналогічними тим, що спостерігалися у дорослих.

Інгібітори АПФ (АПФ) прості. Код АТХ С09А А03.

Лікарські засоби, які підвищують ризик розвитку ангіоневротичного набряку. Одночасне застосування інгібіторів АПФ із сакубітрилом/вальзартаном протипоказане через підвищений ризик розвитку ангіоневротичного набряку. Одночасне застосування інгібіторів АПФ з рацекадотрилом, інгібіторами мішені рапаміцину у ссавців (mTOR) (наприклад, сиролімус, еверолімус, темсіролімус) або віллдагліптин може призвести до підвищення ризику розвитку ангіоневротичного набряку.

Діуретики. При одночасному застосуванні діуретиків у пацієнтів, які вже приймають лізиноприл, антигіпертензивний ефект зазвичай посилюється. На початку застосування комбінації лізиноприлу з діуретиками пацієнти можуть відчувати надмірне зниження артеріального тиску при застосуванні лізиноприлу. Можливість розвитку симптоматичної артеріальної гіпотензії при застосуванні лізиноприлу може бути зменшена у разі припинення лікування діуретиками перед початком терапії лізиноприлом та збільшенням об'єму рідини чи солі, а також лікуванням на початку низькими дозами інгібіторів АПФ.

Калійсодержащіе харчові добавки, калійзберігаючі діуретики або замінники солі з вмістом калію. Хоча зазвичай рівень калію в сироватці крові залишається в межах норми, у деяких пацієнтів, які приймають цей препарат, може виникнути гіперкаліємія. Калійзберігаючі діуретики (такі як спіронолактон, тріамтерен або амілорид), харчові добавки, що містять калій, або замінники солі, що містять калій, можуть призводити до значного підвищення рівня калію в сироватці крові. Необхідно також дотримуватися обережності при одночасному застосуванні лікарського засобу Лізиноприл-Тева з іншими лікарськими засобами, що підвищують рівень калію в сироватці крові, такими як триметоприм і ко-тримоксазол (триметоприм/сульфаметоксазол), оскільки відомо, що триметоприм діє як калійсберега. амілорид. Тому не рекомендується поєднання препарату Лізіноприл-Тева з вищезазначеними лікарськими засобами. Якщо показано одночасне застосування препаратів, лікування необхідно проводити з обережністю та часто контролювати рівень калію у сироватці крові.

Циклоспорин. При одночасному застосуванні інгібіторів АПФ з циклоспорином може виникнути гіперкаліємія. Рекомендується контролювати вміст калію в сироватці крові.

Гепарин. При одночасному застосуванні інгібіторів АПФ з гепарином може виникнути гіперкаліємія. Рекомендується контролювати вміст калію в сироватці крові.

Препарати літію. Повідомлялося про оборотне підвищення концентрації літію в сироватці крові та токсичні реакції при одночасному застосуванні літію та інгібіторів АПФ. Одночасне застосування тіазидних діуретиків може підвищувати ризик токсичності літію та посилювати вже існуючу інтоксикацію. Одночасне застосування лізиноприлу та літію не рекомендується, однак, якщо в такій комбінації є необхідність, слід ретельно контролювати рівень літію у сироватці крові.

Нестероїдні протизапальні засоби (НПЗЗ), включаючи ацетилсаліцилову кислоту в дозі 3 г/добу. Тривале застосування НПЗЗ може зменшити антигіпертензивний ефект інгібіторів АПФ. НПЗЗ та інгібітори АПФ мають адитивний вплив на підвищення рівня калію у сироватці крові та можуть призвести до порушення функції нирок. Ці ефекти зазвичай оборотні. Зрідка може виникнути гостра ниркова недостатність, особливо у пацієнтів із групи ризику, таких як особи похилого віку та пацієнти з зневодненням.

Інші антигіпертензивні препарати (β-адреноблокатори, α-адреноблокатори, антагоністи кальцію). Одночасне застосування цих препаратів може посилити гіпотензивний ефект лізиноприлу. Одночасне застосування з нітрогліцерином, іншими нітратами або іншими вазодилататорами може надалі зменшити артеріальний тиск.

Трициклічні антидепресанти/антипсихотичні/анестетики. Одночасне застосування анестезуючих лікарських засобів, трициклічних антидепресантів та нейролептичних препаратів з інгібіторами АПФ може призводити до посилення гіпотензивного ефекту останніх.

Симпатоміметичні лікарські засоби. Симпатоміметичні препарати можуть знижувати антигіпертензивний ефект інгібіторів АПФ. З цієї причини необхідно ретельніше контролювати артеріальний тиск пацієнта, щоб встановити, чи був досягнутий бажаний терапевтичний ефект.

Протидіабетичні лікарські засоби. Одночасне застосування інгібіторів АПФ та протидіабетичних препаратів (інсулін, пероральні гіпоглікемічні засоби) може посилити зниження глюкози крові з ризиком гіпоглікемії. Цей ефект зазвичай виникає протягом перших тижнів комбінованої терапії та у пацієнтів з нирковою недостатністю.

Ацетилсаліцилова кислота, тромболітичні препарати, β-блокатори, нітрати. Лізиноприл можна застосовувати одночасно з ацетилсаліциловою кислотою (в кардіологічних дозах), тромболітичними препаратами, β-блокаторами та/або нітратами. спостереженням лікаря.

Препарати золота. Нітритоїдні реакції (симптоми вазодилатації, включаючи припливи, нудота, запаморочення та артеріальна гіпотензія, яка може бути дуже важкою) після ін'єкцій препаратів золота (наприклад, одноразово, натрію) спостерігалися частіше у пацієнтів, які лікувалися інгібіторами АПФ.

Подвійна блокада РААС. Продемонстровано, що подвійна блокада РААС при одночасному застосуванні інгібіторів АПФ, блокаторів рецепторів ангіотензину II або аліскіреном характеризується більшою частотою розвитку побічних реакцій як артеріальна гіпотензія, гіперкалієм у тому числі гостра ниркова недостатність порівняно із застосуванням монотерапії.

Алопуринол, цитостатики, імунодепресанти, кортикостероїди, прокаїнамід. При одночасному застосуванні з лізиноприлом можуть призвести до лейкопенії.

Лікарські засоби, що пригнічують функцію кісткового мозку. При одночасному застосуванні з лізиноприлом підвищують ризик виникнення нейтропенії та/або агранулоцитозу.

Естрогени. При одночасному застосуванні можливе зменшення гіпотензивного ефекту лізиноприлу за рахунок затримки рідини в організмі.

Інше

Лізиноприл слід з обережністю призначати хворим на гострий інфаркт міокарда протягом 6-12 годин після введення стрептокінази (ризик розвитку артеріальної гіпотензії).

Наркотики, анестетики, алкогольні напої, снодійні у поєднанні з лізиноприлом викликають посилення гіпотензивного ефекту.

Діюча речовина: лізиноприл;

1 таблетка містить лізиноприлу 20 мг у вигляді лізиноприлу дигідрату;

допоміжні речовини: манніт (Е 421), кальцію гідрофосфат, крохмаль кукурудзяний кукурудзяний, натрію кроскармелоза, магнію стеарат для таблеток по 20 мг заліза оксид жовтий (Е172), заліза оксид ), заліза оксид червоний (Е 172).

З огляду на можливість виникнення запаморочення та розвитку втоми, лізиноприл може вплинути на здатність керувати автотранспортом та працювати з механізмами, особливо на початку лікування. Тому слід утриматися від керування автотранспортом та роботи з механізмами до встановлення індивідуальної реакції на препарат.

Вагітність. Лікарський засіб протипоказаний вагітним та жінкам, які планують вагітність. Якщо під час застосування цього лікарського засобу підтверджується вагітність, його застосування слід негайно припинити та, якщо необхідно, замінити іншим лікарським засобом, дозволеним для застосування вагітним.

Відомо, що тривала дія інгібіторів АПФ під час ІІ та ІІІ триместрів вагітності стимулює появу фетотоксичності (зниження функції нирок, маловоддя, затримку окостеніння черепа) та неонатальної токсичності (ниркова недостатність, артеріальна гіпотензія, гіперкаліємія). У разі впливу інгібіторів АПФ під час другого триместру вагітності рекомендується контролювати функцію нирок та кістки черепа за допомогою УЗД.

Немовлят, матері яких приймали лізиноприл, слід ретельно перевіряти на наявність артеріальної гіпотензії, олігурії та гіперкаліємії.

Годування грудьми. Оскільки інформація про можливість застосування лізиноприлу під час годування груддю відсутня, прийом лізиноприлу під час годування груддю не рекомендується. У цей період бажано застосовувати альтернативне лікування, профіль безпеки якого краще вивчений, особливо якщо вигодовують новонароджену або недоношену дитину.

Ефективність та безпека застосування препарату у дітей не встановлені, тому його не слід застосовувати у педіатричній практиці.

Артеріальна гіпертензія.

Серцева недостатність (симптоматичне лікування).

Гострий інфаркт міокарда (короткочасне лікування (6 тижнів) гемодинамічно стабільних пацієнтів не пізніше ніж через 24 години після гострого інфаркту міокарда).

Ускладнення з боку нирок при цукровому діабеті (лікування захворювань нирок у гіпертензивних пацієнтів з цукровим діабетом II типу та початковою нефропатією).

Гіперчутливість до лізиноприлу, інших допоміжних речовин, що входять до складу лікарського засобу, або інших інгібіторів АПФ.

Ангіоневротичний набряк в анамнезі (у тому числі після застосування інгібіторів АПФ, ідіопатичний та спадковий набряк Квінке).

Аортальний або мітральний стеноз або гіпертрофічна кардіоміопатія з вираженими гемодинамічними порушеннями.

Білатеральний стеноз ниркової артерії або стеноз артерії єдиної нирки.

Гострий інфаркт міокарда з нестабільною гемодинамікою.

Кардіогенний шок.

Пацієнти з рівнем креатиніну в сироватці крові ≥220 мкмоль/л.

Одночасне застосування препарату та високопропускних мембран поліакрилнітрилнатрію-2-метилосульфонату (наприклад, AN69) при терміновому діалізі.

Одночасне застосування лікарських засобів, що містять аліскірен, пацієнтам з цукровим діабетом або порушеннями функції нирок (СКФ <60 мл/хв/1,73 м2).

Перший гіперальдостеронізм.

Вагітні або жінки, які планують завагітніти.

Лізиноприл слід приймати перорально 1 раз на добу. Як і інші лікарські засоби, які слід приймати 1 раз на добу, лізиноприл необхідно приймати щодня приблизно у однаковий час. Їда не впливає на абсорбцію таблеток лізиноприлу. Дозу слід визначати індивідуально відповідно до клінічних даних пацієнта та показників артеріального тиску.

Артеріальна гіпертензія.

Лізиноприл можна застосовувати як у монотерапії, так і в комбінації з іншими класами антигіпертензивних лікарських засобів.

Початкова доза.

Початкова доза для пацієнтів із гіпертензією становить 10 мг. Пацієнти з дуже активною РААС (зокрема з реноваскулярною гіпертензією, підвищеним виведенням солі (натрію хлориду) з організму та/або зниженим обсягом міжклітинної рідини, серцевою недостатністю або тяжкою формою артеріальної гіпертензії) можуть відчути надмірне зниження артеріального тиску після прийому початкової дози. Для таких пацієнтів рекомендована доза становить 2,5-5 мг, початок лікування має відбуватися під безпосереднім наглядом лікаря. Зменшення початкової дози рекомендується також за наявності ниркової недостатності (див. табл.).

Підтримуюча доза.

Рекомендована терапевтична доза становить 20 мг одноразово на добу. Якщо прийом цієї дози не дає достатнього терапевтичного ефекту протягом 2-4 тижнів прийому препарату у зазначеному дозуванні, його можна збільшити. Максимальна доза, яку застосовували у тривалих контрольованих клінічних випробуваннях, становила 80 мг на добу.

Пацієнти, які приймають діуретики.

Симптоматична артеріальна гіпотензія може виникнути після початку лікування лізиноприлом. Це найімовірніше для пацієнтів, які приймають діуретики при лікуванні лізиноприлом. Тому таким пацієнтам рекомендується приймати препарат з обережністю через ймовірність підвищеного виведення солі (натрію хлориду) з організму та/або зниження обсягу міжклітинної рідини. Якщо є така можливість, необхідно припинити лікування діуретиками за 2-3 дні до початку терапії лізиноприлом. Для хворих на артеріальну гіпертензію, які не можуть припинити лікування діуретиками, терапію лізиноприлом слід починати з початкової дози 5 мг, при цьому рекомендується забезпечити спостереження лікаря за хворим після прийому першої дози, оскільки можливий розвиток симптоматичної гіпотензії (максимальна дія проявляється через 6 годин після прийому препарату). ). Необхідно контролювати функцію нирок та рівень калію у сироватці крові. Подальші дози лізиноприлу необхідно підбирати відповідно до реакції артеріального тиску. У разі потреби терапію діуретиками можна відновити.

Підбір дози для хворих з нирковою недостатністю.

Дозування для хворих на ниркову недостатність має базуватися на КК, підтримуюча доза залежить від клінічної реакції та підбирається при регулярному вимірі показників функції нирок, концентрації калію та натрію у сироватці крові, як показано нижче в таблиці.

Підбір дози для хворих з нирковою недостатністю

Кількість даних про передозування препарату людям обмежена.

Симптоми: артеріальна гіпотензія, судинна недостатність, порушення електролітного балансу, ниркова недостатність, гіпервентиляція, тахікардія, посилене серцебиття, брадикардія, запаморочення, неспокій та кашель.

Лікування: введення фізіологічного розчину. У разі виникнення артеріальної гіпотензії пацієнта необхідно надати горизонтальне положення на спину та підняти йому ноги. Якщо є можливість, можна застосувати введення ангіотензину ІІ та/або введення катехоламінів. Якщо препарат застосовували нещодавно, слід вжити заходів щодо виведення лізиноприлу з організму (наприклад, викликати блювання, промити шлунок, прийняти абсорбенти та сульфат натрію). Використання кардіостимулятора показано при стійкій до терапії брадикардії. Необхідно часто перевіряти показники життєво важливих органів, концентрацію електролітів та креатиніну у сироватці крові.

Лізиноприл може бути видалений з організму за допомогою гемодіалізу, при цьому слід уникати використання поліакрилонітрильних метилосульфонатних високопропускних мембран (наприклад, AN69).

У разі ангіоневротичного набряку призначати антигістамінні препарати. Якщо клінічна ситуація супроводжується набряком мови, голосової щілини, гортані, необхідно в ургентному порядку розпочати лікування шляхом трансдермального введення 0,3-0,5 мл розчину адреналіну (1:1000), для забезпечення прохідності дихальних шляхів показано інтубацію або ларинготомію.

Препарат не вимагає спеціальних умов зберігання, температура зберігання від 5°C до 25°C. Зберігати у недоступному для дітей місці.

"Лізіноприл-Тева" застосовується при артеріальній гіпертензії, серцевій недостатності, гострому інфаркті міокарда.