Лізиноприл-Астрафарм таблетки по 10 мг №30 (10х3)

По 10 таблеток у блістері; по 3 блістери у коробці.

Таблетки.

Основні фізико-хімічні властивості: таблетки білого кольору плоскоциліндричної форми зі скошеними краями та рисою.

Лізиноприл знижує рівень ангіотензину-ІІ та альдостерону в плазмі крові, одночасно підвищуючи концентрацію вазодилататора брадикініну. Лізиноприл викликає зниження периферичного судинного опору та артеріального тиску, хвилинний об'єм серця може збільшитись при незміненій частоті серцевих скорочень, також може посилитися нирковий кровообіг.

Артеріальний тиск починає знижуватися через 1 годину після прийому препарату внутрішньо, максимальний гіпотензивний ефект досягається через 6 годин. Тривалість дії лізиноприлу (близько 24 годин) залежить від дози. При тривалому лікуванні ефективність препарату не знижується. При різкому припиненні лікування великих перепадів артеріального тиску (синдром відміни) не виникає.

Хоча первинна дія лізиноприлу пов'язана із системою ренін-ангіотензин-альдостерону, препарат ефективний і у разі артеріальної гіпертензії, що протікає з низьким вмістом реніну.

Окрім безпосереднього зниження артеріального тиску, лізиноприл зменшує альбумінурію за рахунок змін гістології та гемодинаміки гломерулярного апарату нирок. У ході контрольованих досліджень у хворих на цукровий діабет не спостерігалося ні коливань рівня цукру в крові, ні почастішання гіпоглікемії.

Відіграє позитивну роль у відновленні функції пошкодженого ендотелію у хворих з гіперглікемією.

Всмоктування

При пероральному прийомі лізиноприлу максимальна концентрація (Сmax) у сироватці крові досягається приблизно через 7 годин. Судячи з кількості, що виділяється із сечею, середня швидкість всмоктування лізиноприлу становить приблизно 25 % при дозі 5-80 мг.

Варіабельність показників між пацієнтами може становити від 6 % до 60 %. Абсолютна біодоступність лізиноприлу зменшується приблизно до 16% у пацієнтів із NYHA класу II-IV серцевої недостатності. Прийом їжі не впливає на всмоктування лізиноприлу.

Розподіл

Окрім зв'язування з ангіотензинперетворюючим ферментом (АПФ), лізиноприл не зв'язується з іншими білками сироватки крові. Як показують дослідження на тваринах, лізиноприл у невеликій кількості проникає через гематоенцефалічний бар'єр.

Виведення

Лізиноприл не піддається метаболізму і виводиться виключно нирками у незміненому вигляді. Після збільшення дози ефективний період напіврозпаду становить 126 години. Кліренс лізиноприлу становить приблизно 50 мл/хв у здорових добровольців. Після виведення значної кількості вільної активної речовини слід повільніше виведення фракції, пов'язаної з АПФ.

Порушення функції печінки

У пацієнтів з цирозом печінки всмоктування лізиноприлу сповільнюється залежно від порушення функції печінки приблизно на 30% (як визначено при виділенні із сечею). З іншого боку, його виведення зменшується та веде до підвищення ефективності лізиноприлу на 50%.

Порушення функції нирок

Порушення функції нирок зменшує виведення лізиноприлу, який виводиться нирками. Це зменшення має клінічне значення тільки в тому випадку, якщо рівень гломерулярної фільтрації менше 30 мл/хв. Якщо кліренс креатиніну становить 30-80 мл/хв, середня площа під кривою «концентрація-час» (AUC) збільшується лише на 13 %. Якщо кліренс креатиніну становить від 5 до 30 мл/хв, незважаючи на це, середня площа під кривою збільшується у 4,5 рази порівняно з нормою. Лізиноприл можна видалити за допомогою діалізу.

Серцева недостатність

За наявності серцевої недостатності вплив лізиноприлу збільшується (AUC збільшується приблизно на 25%). З іншого боку, абсолютна біодоступність лізиноприлу знижується приблизно до 16% у пацієнтів із серцевою недостатністю.

Діти

Фармакокінетичний профіль лізиноприлу був досліджений у пацієнтів від 6 до 16 років, які страждають на артеріальну гіпертензію, що мають швидкістю клубочкової фільтрації менше 30 мл/хв/1,73 м2. При прийомі дози від 0,1 до 0,2 мг/кг постійне значення концентрації лізиноприлу в плазмі крові, досягнуте протягом 6 годин, а також ступінь всмоктування, що базується на виведенні із сечею, становили приблизно 28%. Значення відрізнялися від значень, набутих у дорослих пацієнтів. Значення AUC та Cмакс у дітей у цьому дослідженні збігаються зі значеннями, отриманими у дорослих.

Старі пацієнти

У літніх пацієнтів рівень лізиноприлу, як правило, вищий через порушення функції нирок; AUC приблизно на 60% вище, ніж у молодших пацієнтів.

Інгібітори ангіотензинперетворювального ферменту (АПФ).
Код АТХ С09А А03.

Калійсзберігаючі діуретики та калієві добавки

Супутній прийом калійзберігаючих діуретиків (наприклад спіронолактону, тріамтерену та амілориду), калію та калійвмісних замінників солі потребує обережності. Гіперкаліємія у деяких випадках може призвести до порушення функції нирок. З цієї ж причини дане поєднання препаратів може бути призначене лише при подальшому ретельному спостереженні лікаря та при регулярному контролі рівня калію у сироватці та функції нирок.

Мочегінні засоби

Одночасний прийом сечогінних засобів з лізиноприлом, як правило, має гіпотензивну дію. Слід виявляти особливу обережність при додаванні "Лізиноприлу" до терапії пацієнтів, які приймають сечогінні засоби, оскільки значне зниження артеріального тиску можливе внаслідок зменшення обсягу міжклітинної рідини та/або надмірного виведення хлориду натрію з організму.

З огляду на вищезазначене, ризик розвитку симптоматичної гіпотензії може бути знижений при припиненні прийому сечогінних засобів та збільшенні обсягу рідини або споживання солі до початку визначення дозування лізиноприлу, а також на початку лікування низькими дозами інгібіторів АПФ.

Інші антигіпертензивні засоби

Прийом інших супутніх антигіпертензивних препаратів може посилювати антигіпертензивний ефект лізиноприлу.

Одночасний прийом нітрогліцерину та інших нітратів або інших судинно-розширювальних засобів може додатково знижувати артеріальний тиск.

Нестероїдні протизапальні препарати (включаючи ацетилсаліцилову кислоту в дозі 3 г/добу)

Нестероїдні протизапальні препарати (НПЗЗ) можуть знижувати гіпотензивний ефект інгібіторів АПФ. Крім того, повідомляється про підвищення рівня калію в сироватці крові, спричиненому НПЗЗ та інгібіторами АПФ, що може призвести до порушення функції нирок. Даний вплив, як правило, оборотний, а його прояв можливий, перш за все, у пацієнтів із попереднім порушенням функції нирок.

Ацетилсаліцилова кислота, тромболітичні препарати, β-блокатори, нітрати

"Лізиноприл" можна застосовувати одночасно з ацетилсаліциловою кислотою (у кардіологічних дозах), тромболітичними препаратами, блокаторами та/або нітратами під наглядом лікаря.

Препарати літію

Інгібітори АПФ можуть знижувати екскрецію літію, що може супроводжуватися підвищенням токсичності. Беручи до уваги цей факт, не рекомендований одночасний прийом Лізіноприлу з препаратами літію, проте якщо одночасний прийом цих препаратів необхідний, слід регулярно контролювати рівень літію у сироватці крові.

Протидіабетичні засоби

Одночасний прийом протидіабетичних засобів з інгібіторами АПФ може посилювати гіпоглікемічний ефект інсуліну та сульфонілсечовини, що підвищує ризик розвитку симптоматичної гіпоглікемії. Проте підвищення толерантності до глюкози може знижувати необхідну дозу інсуліну або сульфонілсечовини. Ця взаємодія, як правило, проявляється в перший тиждень комбінованого лікування у пацієнтів з нирковою недостатністю.

Симпатоміметики

Симпатоміметики можуть знижувати гіпотензивний ефект інгібіторів АПФ. З цієї причини необхідно ретельніше контролювати артеріальний тиск пацієнта, щоб встановити, чи був досягнутий бажаний терапевтичний ефект.

Трициклічні антидепресанти, нейролептичні засоби, анестезуючі засоби

Одночасний прийом трициклічних антидепресантів, нейролептичних засобів або анестезуючих засобів може посилювати гіпотензивний ефект "Лізиноприлу".

Золото

Нітритоїдні реакції (симптоми вазодилатації, включаючи гіперемію, нудоту, запаморочення та артеріальну гіпотензію, які можуть виявлятися у тяжкій формі) внаслідок ін'єкцій золота (наприклад натрій ауротіомалат) спостерігаються частіше у пацієнтів, які одночасно приймають лізиноприл.

Стрептокіназа

Лізиноприл слід з обережністю призначати хворим на гострий інфаркт міокарда протягом 6-12 годин після застосування стрептокінази (ризик розвитку артеріальної гіпотензії).

Одночасне застосування лізиноприлу з наркотичними засобами, анестетиками, алкогольними напоями та снодійними препаратами викликає посилення гіпотензивного ефекту.

Діюча речовина: lisinopril.

1 таблетка містить лізиноприл дигідрату в перерахунку на лізиноприл 10 мг.

Допоміжні речовини: кальцію гідрофосфат, маніт (Е 421), крохмаль кукурудзяний, магнію стеарат, кремнію діоксид колоїдний безводний.

Враховуючи можливість виникнення запаморочення та розвитку втомлюваності, лізиноприл може вплинути на здатність керування автотранспортом та роботу з іншими механізмами, особливо на початку лікування. Тому слід утриматися від керування автотранспортом та роботи з іншими механізмами до встановлення індивідуальної реакції на препарат.

Період вагітності

Лікарський засіб протипоказаний для застосування вагітним або жінкам, які планують завагітніти. Якщо під час лікування цим лікарським засобом підтверджується вагітність, його застосування слід негайно припинити та, якщо необхідно, замінити іншим лікарським засобом, дозволеним для застосування вагітним.

Відомо, що тривалий вплив інгібіторів АПФ під час ІІ та ІІІ триместрів вагітності стимулює появу фетотоксичності (зниження ниркової функції, маловоддя, затримку окостеніння черепа) та неонатальну токсичність (ниркова недостатність, артеріальна гіпотензія, гіперкаліємія). У разі впливу інгібіторів АПФ під час ІІ триместру вагітності рекомендується контролювати функцію нирок та кістки черепа за допомогою УЗД.

Немовлят, матері яких приймали лізиноприл, слід ретельно перевіряти на наявність артеріальної гіпотензії, олігурії та гіперкаліємії.

Період годування груддю.

Оскільки інформація про можливість застосування лізиноприлу під час годування груддю відсутня, прийом лізиноприлу протипоказаний.

Препарат не застосовують дітям.

• Есенційна гіпертензія.
• Серцева недостатність (симптоматичне лікування).
• Гострий інфаркт міокарда (короткочасне лікування (6 тижнів) гемодинамічно стабільних пацієнтів не пізніше ніж через 24 години після гострого інфаркту міокарда).
• Лікування початкової нефропатії у пацієнтів, хворих на цукровий діабет II типу, з артеріальною гіпертензією.

• Гіперчутливість до діючої або допоміжної речовини препарату.
• Ангіоневротичний набряк в анамнезі, пов'язаний із попереднім лікуванням іншими інгібіторами АПФ.
• Спадковий або ідіопатичний ангіоневротичний набряк.
• Стеноз аорти або мітрального клапана або гіпертрофічна кардіоміопатія з порушенням гемодинамики.
• Первинний гіперальдостеронізм.
• Стеноз ниркової артерії (білатеральний або однобічний).
• Кардіогенний шок.
• Стан із нестабільною гемодинамікою після гострого інфаркту міокарда.
• Застосування пацієнтам, які перебувають на гемодіалізі з використанням високопроточних мембран (наприклад, AN 69).
• Рівень креатиніну у сироватці крові > 220 мкмоль/л. Період вагітності або жінки, які планують завагітніти (див. розділ «Застосування в період вагітності або годування груддю»).

Приймати 1 раз на добу, одночасно, незалежно від прийому їжі.

Есенційна гіпертензія

Початкова доза. Початкова доза, що рекомендується, зазвичай становить 10 мг. У пацієнтів з дуже активною ренін-ангіотензин-альдостероновою системою (особливо при реноваскулярній артеріальній гіпертензії, надмірному виведенні натрію хлориду та/або дегідратації, серцевій декомпенсації або тяжкій артеріальній гіпертензії) може спостерігатися надмірне зниження артеріального тиску після прийому.

Тому на початку лікування такі пацієнти повинні бути під наглядом лікаря, початкова рекомендована доза становить 2,5*-5 мг. Пацієнтам із нирковою недостатністю також необхідно зменшити початкову дозу (див. таблицю).

Підтримуюча доза. Звичайна ефективна підтримуюча доза становить 20 мг 1 раз на добу. Якщо при застосуванні призначеної дози протягом 2-4 тижнів не досягнуто бажаного терапевтичного ефекту, надалі дозу можна збільшити. Максимальна добова доза не повинна перевищувати 80 мг.

У разі якщо хворі приймають діуретичні засоби, за 2-3 дні до початку терапії лізиноприлом прийом цих засобів слід припинити. Якщо це неможливо, початкова доза лізиноприлу не повинна перевищувати 5 мг на добу, при цьому рекомендується забезпечити спостереження лікаря за хворим після прийому першої дози, оскільки можливий розвиток симптоматичної гіпотензії (максимальна дія проявляється через 6 годин після прийому препарату).

На початку лікування лізиноприлом може розвинутись артеріальна гіпотензія. Це найімовірніше у пацієнтів, які вже застосовують діуретики. Оскільки у цих пацієнтів може спостерігатися дегідратація та/або надмірне виведення хлориду натрію, препарат необхідно застосовувати з обережністю.

Серцева недостатність

Лізиноприл можна застосовувати одночасно з діуретиками та/або препаратами дигіталісу. При цьому попередньо, по можливості, дозу діуретика слід зменшити. Початкову добову дозу лізиноприлу, що дорівнює 2,5* мг, можна поступово збільшити до підтримуючої дози 5-20 мг на добу. 

Рекомендований коефіцієнт збільшення дози через 2 тижні становить не більше 10 мг.

Максимальна добова доза лізиноприлу становить 35 мг/добу.

Перед початком лікування лізиноприлом і в ході лікування слід регулярно контролювати артеріальний тиск, показники функції нирок, концентрацію калію та натрію в крові, щоб уникнути розвитку артеріальної гіпотензії та пов'язаного з нею порушення функції нирок.

Діабетична нефропатія

Добова доза для інсулінонезалежних хворих на цукровий діабет, які страждають на артеріальну гіпертензію, становить 10 мг за один прийом на добу. Якщо необхідно, доза може бути збільшена до 20 мг на добу з метою досягнення оптимального діастолічного тиску (має бути нижче 90 мм рт. ст.).

Гострий інфаркт міокарда

У разі застосування лізиноприлу в перші 24 години після інфаркту початкова доза препарату повинна становити 5 мг на добу, через 24 години повторно призначають 5 мг, через 48 годин – 10 мг, надалі підтримуюча доза становить 10 мг на добу. Тривалість курсу лікування – 6 тижнів. У разі необхідності лікування проводять за звичайною в таких випадках схемою, наприклад, призначають тромболітичні препарати, ацетилсаліцилову кислоту і блокатори.

При низькому систолічному тиску (120 мм рт. ст.) або протягом перших 3 днів після інфаркту міокарда показано застосування низької дози (2,5* мг на добу), після чого, якщо стан хворого дозволяє, можна продовжувати лікування більшою дозою. У разі розвитку артеріальної гіпотензії (систолічний тиск 100 мм рт. ст.) рекомендується знизити підтримуючу дозу до 5 мг/добу, при необхідності - з проміжним скороченням до 2,5* мг/добу.

Показанням до припинення лікування лізиноприлом є артеріальна гіпотензія, коли через 1 годину після застосування препарату систолічний тиск залишається нижчим за 90 мм рт. ст.

При розвитку серцевої недостатності необхідно дотримуватися інструкції з дозування, викладеної у відповідному розділі.

* За необхідності застосування дози 2,5 мг слід застосовувати лізиноприл у відповідному дозуванні або лікарській формі.

Пацієнти з порушеною функцією нирок

Оскільки елімінація лізиноприлу здійснюється нирками, початкова доза залежить від показників кліренсу креатиніну, підтримуюча доза залежить від клінічної реакції та підбирається при регулярному вимірі показників функції нирок, концентрації калію та натрію в крові.

* Прийом лізиноприлу можна припинити на час проведення діалізу.

Дозу та частоту прийому лікарського засобу визначають за параметрами зниження артеріального тиску.

Максимальна доза лізиноприлу становить 40 мг/добу.

Застосування пацієнтам похилого віку

Під час клінічних досліджень не виявлено різниці в ефективності або безпеці лікування лізиноприлом залежно від віку. Так як у літньому віці часто спостерігається зниження функції нирок, слід визначати дозу, яка приймається при нирковій недостатності.

Застосування пацієнтам із трансплантатом нирки

Досвід застосування лізиноприлу пацієнтам безпосередньо після пересадки нирки відсутній, а отже, лікування "Лізиноприлом" таким пацієнтам не рекомендується.

Побічні ефекти, як правило, слабко виражені та короткочасні, припинення лікування необхідне в крайніх випадках.

З боку системи крові: пригнічення діяльності кісткового мозку, анемія, тромбоцитопенія, лейкопенія, нейтропенія, агранулоцитоз, гемолітична анемія, лімфаденопатія.

З боку імунної системи: аутоімунне захворювання, ангіоедема.

З боку ендокринної системи: синдром неадекватної секреції антидіуретичного гормону.

Метаболічні порушення: гіпоглікемія.

З боку нервової системи: запаморочення, біль голови, парестезія, вертиго, розлад смаку, непритомність.

З боку психіки: зміна настрою, порушення сну, сплутаність свідомості, депресія.

З боку серцево-судинної системи: прискорене серцебиття; тахікардія; інфаркт міокарда можливий як ускладнення надмірної артеріальної гіпотензії у пацієнтів із високим ризиком; ортостатичні явища (включаючи гіпотензію); порушення мозкового кровообігу можливе як ускладнення надмірної артеріальної гіпотензії у пацієнтів з високим ризиком; феномен Рейно.

При застосуванні лізиноприлу пацієнтам з гострим інфарктом міокарда можливі, особливо у перші 24 години атріовентрикулярна блокада ІІ-ІІІ ступенів, тяжка артеріальна гіпотензія та/або порушення функції нирок, у поодиноких випадках – ndash; кардіогенний шок.

З боку дихальної системи:кашель, запалення слизової оболонки носа, бронхоспазм, синусит, алергічний альвеоліт, еозинофільна пневмонія.

З боку травного тракту: блювота, діарея, нудота, біль у животі, диспепсія, сухість у роті, панкреатит, інтестинальний ангіоневротичний набряк.

З боку гепатобіліарної системи: гепатоцелюлярна або холестатична жовтяниця, гепатит, печінкова недостатність.

З боку шкіри: висипання, свербіж, гіперчутливість/ангіоневротичний набряк (особи, кінцівок, губ, язика, голосової щілини та/або гортані), кропив'янка, алопеція, псоріаз, підвищене потовиділення, пухирчатка, токсичний епідермальний некроліз, синдром Стівенса-Джонсона, поліморфна еритема, псевдолімфома шкіри (комплекс симптомів, який може включати в себе як один, так і кілька проявів: відчуття жару, біль у м'язах, суглобах, артрит, васкуліт, еозинофілія, лейкоцитоз та/ позитивна реакція на антинуклеарні антитіла, збільшення швидкості осідання еритроцитів (ШОЕ), фотосенсибілізація.

При розвитку тяжкої шкірної реакції слід припинити лікування лізиноприлом і негайно звернутися до лікаря).

З боку сечовивідної системи: порушення функції нирок, уремія, гостра ниркова недостатність, олігурія/анурія.

З боку репродуктивної системи: імпотенція, гінекомастія.

Загальні порушення: біль у грудях, стомлюваність, астенія.

Лабораторні показники: збільшення рівня сечовини, креатиніну в сироватці крові, збільшення активності ферментів печінки, гіперкаліємія, підвищення гематокриту, зниження рівня гемоглобіну, збільшення рівня сироваткового білірубіну, гіпонатріємія.

Щодо безпеки препаратів, що містять лізиноприл, також повідомлялося про такі побічні реакції: порушення рівноваги, дезорієнтація, порушення нюху, глосит, непритомність, м'язові спазми, задишка, інфекції верхніх дихальних шляхів, зниження апетиту, протеїну. /p>

Дані з безпеки, отримані під час клінічних досліджень, показують, що лізиноприл загалом добре переноситься педіатричними пацієнтами, які страждають на артеріальну гіпертензію, а профіль безпеки в цій віковій групі можна порівняти з профілем групи дорослих пацієнтів.

Дані про передозування людей обмежені. Симптоми, пов'язані з передозуванням інгібіторів АПФ, можуть включати артеріальну гіпотензію, циркуляторний шок, порушення електролітного балансу, ниркову недостатність, гіпервентиляцію, тахікардію, прискорене серцебиття, брадикардію, запаморочення, неспокій та кашель.

Лікування. Терапія симптоматична. Крім загальних заходів, спрямованих на виведення лізиноприлу з організму (промивання шлунка, прийом адсорбентів та сульфату калію протягом 30 хвилин після прийому лізиноприлу), необхідний контроль за життєвими показниками та їх коригування у відділенні інтенсивної терапії. Необхідний безперервний контроль рівня електролітів та концентрації креатиніну у сироватці крові.

Рекомендованим лікуванням при передозуванні є внутрішньовенне введення стандартного сольового розчину та заповнення об'єму рідини. Якщо в результаті цих заходів не було досягнуто бажаного результату, необхідно внутрішньовенне введення катехоламіну. Необхідно також брати до уваги лікування ангіотензином ІІ.

Брадикардія може бути зменшена шляхом прийому атропіну. Слід розглянути можливість встановлення кардіостимулятора у разі розвитку стійкої до лікування брадикардії.

Лізиноприл може бути видалений із загального кровотоку за допомогою гемодіалізу. Під час діалізу слід уникати застосування поліакрилнітрилових мембран із високою щільністю потоку.

Зберігати в оригінальній упаковці при температурі не вище 25 °С.
Зберігати у недоступному для дітей місці.

Лізиноприл – лікарський препарат, який використовується для зниження кров'яного тиску.