Лікування лефлуномідом має призначати та контролювати лікар з досвідом лікування ревматоїдного та псоріатичного артриту.
Одночасно та з однаковою періодичністю протягом лікування лефлуномідом слід визначати концентрацію аланінамінотрансферази (АЛТ) або глютамопіруваттрансферази (ГПТС) у сироватці крові, проводити розгорнутий аналіз крові, включаючи диференціальний аналіз лейкоцитів та кількість тромбоцитів:
- до початку застосування лефлуноміду;
- 1 раз на 2 тижні протягом 6 місяців лікування;
- 1 раз на 8 тижнів після лікування.
Таблетки слід ковтати не розжовуючи, запиваючи водою. Ступінь абсорбції лефлуноміду не залежить від їди.
Ревматоїдний артрит:
- насичувальна доза становить 100 мг 1 раз на день протягом перших трьох днів;
- підтримуюча доза становить від 10 * до 20 мг 1 раз на добу.
* При необхідності застосування дози 10 мг слід приймати таблетки з відповідним вмістом діючої речовини.
Псоріатичний артрит:
- насичувальна доза становить 100 мг 1 раз на день протягом перших трьох днів;
- підтримуюча доза становить 20 мг 1 раз на добу.
Терапевтичний ефект починає проявлятися через 4-6 тижнів від початку лікування та може посилюватися протягом 4-6 місяців від початку лікування
Пацієнти старше 65 років: корекція дози не потрібна.
Пацієнти з помірною нирковою недостатністю корекція дози не потрібна.
Особливості застосування
Не рекомендується одночасне застосування гепатотоксичних або гематотоксичних ХМАРЗ (наприклад, метотрексату).
Активний метаболіт лефлуноміду A771726 має довгий період напіввиведення, який, як правило, становить від 1 до 4 тижнів. Можуть виникати серйозні побічні ефекти (наприклад, гепатотоксичність, гематотоксичність або алергічні реакції, див. нижче), навіть коли лікування лефлуномідом було припинено. Таким чином, при виникненні таких токсичних ефектів або будь-якої іншої причини слід швидко вивести з організму A771726 та провести процедуру виведення. Ця процедура може повторюватися залежно від клінічних потреб.
Процедури виведення та інші рекомендовані дії у разі бажаної або незапланованої вагітності наведено в розділі «Застосування у період вагітності або годування груддю».
З боку печінки
Повідомлялося про поодинокі випадки тяжкого ураження печінки, в т.ч. з летальним кінцем, при лікуванні лефлуномідом. Більшість цих випадків виникала протягом перших шести місяців лікування. При цьому часто виявляли одночасне лікування іншими гепатотоксичними лікарськими засобами. Необхідно суворе дотримання рекомендацій щодо їх спільного застосування.
Рівні АЛТ (ГПТС) слід перевіряти перед початком застосування лефлуноміду з такою ж регулярністю, як і проведення розгорнутого аналізу крові (1 раз на 2 тижні), протягом перших 6 місяців лікування та кожні 8 тижнів після його закінчення.
При підвищенні рівня АЛТ (ДПтС) у 2-3 рази вище за верхню межу норми слід розглядати можливість зниження дози лефлуноміду з 20 мг до 10 мг. Рівні АЛТ (ДПтС) необхідно визначати щотижня. Якщо рівень АЛТ (ДПтС) тривалий час перевищує вдвічі верхню межу норми або при виявленні триразове підвищення даного показника, прийом лефлуноміду слід припинити та розпочати процедуру виведення. Після припинення прийому лефлуноміду рекомендується продовжувати моніторинг рівня печінкових ферментів доти, доки дані показники не повернуться до норми.
У зв'язку з можливим виникненням додаткових гепатотоксичних ефектів рекомендується уникати вживання алкоголю під час лікування лефлуномідом.
Оскільки активний метаболіт лефлуноміду A771726 значною мірою пов'язується з білками та виводиться за рахунок печінкового метаболізму та секреції жовчі, передбачається підвищення рівня A771726 у плазмі крові пацієнтів із гіпопротеїнемією. Лефлуномід протипоказаний пацієнтам з тяжкою формою гіпопротеїнемії або порушенням функції печінки.
Гематологічні реакції
Разом з контролем рівнів АЛТ перед початком лікування лефлуномідом, а також 1 раз на 2 тижні протягом перших 6 місяців лікування та 1 раз на 8 тижнів після його закінчення слід проводити розгорнутий аналіз крові, включаючи визначення лейкоцитарної формули та кількості тромбоцитів. /p>
У пацієнтів з анемією, лейкопенією та/або тромбоцитопенією, а також у пацієнтів з порушенням функції кісткового мозку або у пацієнтів з ризиком пригнічення функції кісткового мозку існує підвищений ризик гематологічних розладів. При виникненні таких ефектів слід розглядати можливість виведення препарату з метою зменшення рівнів A771726 у плазмі.
У разі виникнення тяжких гематологічних ефектів, включаючи панцитопенію, прийом лефлуноміду та будь-яких мієлосупресивних препаратів слід припинити і намвиконувати процедуру виведення лефлуноміду.
Поєднання з іншими способами лікування
Застосування лефлуноміду з протималярійними засобами, які призначають при ревматичних захворюваннях (наприклад, хлорохіном та гідроксихлорохіном), препаратами золота для внутрішньом'язового або перорального прийому, D-пеніциламін, азатіоприн та іншими імуносупресивними засобами, включаючи альфа-TN досі не досліджувалося. Ризик, пов'язаний із комбінованою терапією, особливо при тривалому лікуванні, невідомо. Оскільки така терапія може призводити до додаткової або навіть взаємнопідсилювальної токсичної дії (наприклад, гепато- або гематотоксичності), поєднання з іншими ХМАРЗ (наприклад, метотрексатом) не рекомендується.
Застосування терифлунаміду з лефлуномідом не рекомендується, оскільки терифлунамід є метаболітом останнього.
Перехід на інші способи лікування
Оскільки лефлуномід на довгий час залишається в організмі, перехід на інший ХМАРЗ (наприклад, метотрексат) без проведення процедури виведення препарату (див. нижче) може підвищити ймовірність додаткових ризиків навіть після тривалого періоду після переходу (кінетична взаємодія, токсична дія на органи).
Так само нещодавно перенесене лікування гепатотоксичними або гематотоксичними лікарськими засобами (наприклад, метотрексатом) може призводити до посилення побічних реакцій. Таким чином, починати лікування лефлуномідом необхідно після ретельної оцінки користі/ризику, а на початковому етапі після переходу рекомендується ретельний моніторинг стану пацієнта.
З боку шкіри
У разі виникнення виразкового стоматиту прийом лефлуноміду слід припинити.
Повідомлялося про дуже рідкісні випадки синдрому Стівенса-Джонсона, токсичний епідермальний некроліз та DRESS-синдрому у пацієнтів, які лікувалися лефлуномідом. У разі виникнення реакцій з боку шкіри та/або слизових оболонок, які можуть асоціюватися з розвитком вищезгаданих реакцій з боку шкіри, прийом лефлуноміду та будь-яких інших лікарських засобів, які, ймовірно, можуть бути пов'язані з виникненням таких реакцій, слід припинити та негайно розпочати процедуру виведення. лефлуноміду. У таких випадках важливе значення має повне виведення препарату. Повторне застосування лефлуноміду таким хворим протипоказане.
Повідомлялося про випадки пустульозної псоріазу та загострення псоріазу після використання лефлуноміду. При необхідності може бути розглянуто припинення лікування з урахуванням хвороби пацієнта та анамнезу.
Інфекційні хвороби
Відомо, що лікарські засоби з імуносупресивними властивостями, подібними до властивостей лефлуноміду, можуть викликати у пацієнтів велику схильність до інфекційних захворювань, включно опортуністичні інфекційні захворювання. Інфекційні захворювання можуть бути серйознішими і, таким чином, можуть вимагати раннього та інтенсивного лікування. У разі тяжких неконтрольованих інфекційних захворювань може виникнути необхідність припинення лікування лефлуномідом та проведення процедури виведення препарату, яка описана нижче.
Повідомлялося про рідкісні випадки прогресуючої мультифокальної лейкоцеребральної дистрофії (ПМЛД) у пацієнтів, які отримували лефлуномід разом з іншими імуносупресивними засобами.
Перед початком лікування лефлуномідом усі пацієнти повинні бути обстежені для виявлення активного або неактивного туберкульозу відповідно до загальноприйнятих рекомендацій. Пацієнти, які мають обтяжений анамнез туберкульозом і отримують лефлуномід, слід ретельно спостерігати за ризиком реактивації інфекції.
З боку дихальної системи
Повідомлялося про випадки інтерстиціальної хвороби легень, а також окремі випадки легеневої гіпертензії при лікуванні лефлуномідом. Ризик виникнення цих захворювань може бути вищим у пацієнтів, які мають дане захворювання в анамнезі. Інтерстиціальна хвороба легень може мати летальний кінець, який може розвинутися гостро під час терапії. Такі симптоми з боку легенів як кашель та задишка можуть бути причиною для припинення терапії та, залежно від ситуації, проведення подальшого обстеження.
Периферичні нейропатії
Випадки периферичних нейропатій були описані у пацієнтів, які застосовували лефлуномід. Більшість випадків закінчувалися покращенням стану пацієнтів після припинення прийому препарату. Однак наслідки периферичних нейропатій можуть бути різними. Зокрема, у деяких пацієнтів прояви нейропатії повністю проходять, а у деяких – спостерігається персистуючий перебіг симптомів ускладнення. Ризик появи периферичних нейропатій зростає у пацієнтів старше 60 років при одночасному прийомі інших нейротоксичних засобів та у хворих на цукровий діабет. Якщо у пацієнта на фоні прийому лефлуноміду розвинулися ознаки периферичної нейропатії, слідет розглянути питання про припинення терапії та виконання процедури виведення препарату.
Коліти
Повідомлялося про виникнення колітів, включаючи мікроскопічні коліти, при терапії лефлуномідом. Поява хронічної діареї невідомого генезу у пацієнтів на тлі терапії лефлуномідом потребує проведення відповідних діагностичних процедур.
Артеріальний тиск
Артеріальний тиск слід перевіряти перед початком лікування лефлуномідом та періодично після його проведення.
Репродукція (рекомендації для чоловіків)
На сьогоднішній день немає доклінічних та клінічних даних, що демонструють ризик токсичної дії на ембріон/плід сперми чоловіків, які застосовують лефлуномід. Проте існування такої ймовірності не виключено. Тому пацієнти чоловічої статі мають бути попереджені про необхідність застосування надійної контрацепції під час лікування. Для мінімізації будь-якого ризику чоловікам, які бажають стати батьками, слід розглянути можливість припинення прийому лефлуноміду та подальшого виконання процедури виведення препарату. У будь-якому випадку слід двічі (відразу після припинення прийому препарату та з інтервалом не менше 14 днів) визначити концентрацію A771726 у плазмі крові. Якщо обидва рази концентрація A771726 у плазмі крові менша за 0,02 мг/л, а також через 3 місяці після припинення терапії лефлуномідом, ризик токсичної дії на плід вважається дуже низьким.
Процедура виведення лефлуноміду
Приймати холестирамін по 8 г 3 рази на добу або 50 г активованого вугілля, подрібненого на порошок, 4 рази на добу. Тривалість процедури повного виведення зазвичай становить 11 діб і може змінюватися залежно від клінічних або лабораторних показників.
Лактоза
До складу препарату входить лактоза. Якщо у Вас встановлено непереносимість деяких цукрів, проконсультуйтеся з лікарем, перш ніж приймати препарат.
Крахмаль кукурудзяний
До складу препарату входить крохмаль кукурудзяний, тому цей препарат не слід застосовувати хворим на целіакію (глютенову ентеропатію).