Протягом клінічних випробувань.
Хуміра досліджували у контрольованих клінічних дослідженнях та дослідженнях відкритого періоду тривалістю близько 60 місяців за участю 9506 пацієнтів з раннім та тривалим ревматоїдним артритом, ЮРА (поліартикулярним артритом та ентезит-асоційованим артритом); ), хворобою Крона, виразковий коліт, псоріаз, гнійний гідраденіт, увеїт.
Нижче наведено дані, отримані під час основних контрольованих досліджень, у яких 6089 пацієнтам застосовували Хуміру та 3801 пацієнту застосовували плацебо або препарат порівняння протягом контрольованого періоду.
Під час основних клінічних випробувань 5,9% пацієнтів, які отримували Хуміру, та 5,4% пацієнтів із контрольної групи припинили лікування через побічні реакції.
Загальна інформація щодо профілю безпеки
Очікується, що приблизно у 13% пацієнтів можуть виникнути реакції у місці введення, що є однією з найчастіших побічних реакцій, що спостерігалися при застосуванні адалімумабу у контрольованих клінічних випробуваннях.
Найчастіше повідомлялося про виникнення побічних реакцій у вигляді інфекцій (таких як назофарингіт, інфекції верхніх відділів дихальних шляхів та синусит), реакцій у місці введення (почервоніння, свербіж, геморагії, біль або набряк), головний біль та скелетно-м'язовий біль.
Антагоністи ФНП, такі як Хуміра, впливають на імунну систему, їх застосування може призвести до зниження опірності організму до інфекцій та злоякісних новоутворень. Під час застосування Хуміри повідомлялося про виникнення інфекцій, які можуть становити загрозу життю людини та призвести до смерті (включаючи сепсис, опортуністичні інфекції та туберкульоз), про реактивацію гепатиту В та виникнення різних новоутворень (включаючи лейкоз, лімфому та гепатолієнальну Т-клітинну).
Повідомлялося також про серйозні гематологічні, неврологічні та аутоімунні реакції, а саме: панцитопенію, апластичну анемію, випадки центральних і периферичних демієлінізуючих розладів, виникнення вовчаку, вовчакоподібних станів та синдрому Стівенса - Джонсона.
Діти
Зазвичай побічні реакції, що виникають у дітей, були однаковими за частотою та характером із побічними реакціями, які спостерігалися у дорослих пацієнтів.
Реакції у місці введення
У контрольованих клінічних дослідженнях у дорослих та дітей, які отримували Хуміру, у 12,9% випадків розвинулися реакції у місці введення (еритема та/або свербіж, крововилив, біль чи набряк) порівняно з 7,2% пацієнтів контрольної групи.
Більшість реакцій були легкими і взагалі не потребували відміни препарату.
Інфекції
У контрольованих клінічних дослідженнях у дорослих та дітей рівень інфекцій склав 1,51/пацієнто-рік у групі пацієнтів, які отримували Хуміру, та 1,46/пацієнто-рік у контрольній групі пацієнтів. Рівень серйозних інфекцій становив 0,04/пацієнт-рік у групі пацієнтів, які отримували Хуміру, та 0,03/пацієнто-рік у контрольній групі пацієнтів. В основному це були назофарингіт, інфекції верхніх дихальних шляхів та синусит. Більшість пацієнтів продовжили застосовувати Хумір після одужання.
У контрольованих та відкритих дослідженнях у дорослих та дітей повідомлялося про розвиток важких інфекцій (рідко з летальним кінцем): туберкульозу (у тому числі міліарної та позалегеневої локалізації) та інвазивних опортуністичних інфекцій (таких як дисемінований гістоплазмоз, пневмоцистна пневмонія).
Утворення та лімфопроліферативні розлади
Протягом клінічних досліджень адалімумабу у дітей з ЮРА (поліартикулярним артритом та ентезит-асоційованим артритом) злоякісних новоутворень не спостерігалося (n = 249, 655,6 пацієнто-року).
Додатково не спостерігалося злоякісних новоутворень у клінічних дослідженнях у дітей із хворобою Крона (n = 192; 498,1 пацієнто-року), бляшковим псоріазом (n = 77; 80,0 пацієнто-року), увеїтом (n = 60; 58,4 пацієнта – року).
Під час контрольованих періодів основних досліджень застосування Хуміри дорослим протягом щонайменше 12 тижнів у пацієнтів з ревматоїдним артритом від середнього до високого ступеня активності, пацієнтів з псоріатичним артритом, аксіальним спондилоартритом (анкілозуючим спондилітом та нерентгенографічним аксіальним оксирадиазом винятком лімфоми та нееланомного раку шкіри) становив (95% довірчий інтервал) 6,8 (4,4; 10,5) на 1000 пацієнт-років у 5291 пацієнта, які приймали Хуміру, порівняно з рівнем 6,3 (3,4; 11,8) на 1000 пацієнтів у 3444 пацієнтів контрольної групи (середня тривалість лікування становила 4,0 місяця в групі застосування Хуміри і 3,8 місяця у пацієнтів контрольної групи).
Рівень немеланомного раку шкіри (95% довірчий інтервал) склав 8,8 (6,0; 13,0) на 1000 пацієнто-років у пацієнтів, які приймали Хуміру, та 3,2 (1,3; 7,6) на 1000 пацієнтів. років у пацієнтів контрольної групи. Серед наведених випадків частота виникнення раку шкіри, плоскоклітинної карциноми (95% довірчий інтервал) становила 2,7 (1,4; 5,4) на 1000 пацієнтів у пацієнтів, які приймали Хуміру, і 0,6 (0,1; 4) ,5) на 1000 пацієнтів у пацієнтів контрольної групи.
Рівень лімфом (95% довірчий інтервал) становив 0,7 (0,2; 2,7) на 1000 пацієнтів у пацієнтів, які приймали Хуміру, і 0,6 (0,1; 4,5) на 1000 пацієнтів. у пацієнтів контрольної групи
Темпи розвитку новоутворень, які спостерігалися (за винятком лімфоми та нееланомного раку шкіри), становлять приблизно 8,5/1000 пацієнтів у контрольованих дослідженнях та у дослідженнях відкритого періоду, які ще тривають та вже завершені. Темпи розвитку немеланомного раку шкіри становили приблизно 9,6/1000 пацієнто-років, а темпи розвитку лімфом – приблизно 1,3/1000 пацієнто-років. Ці дослідження тривали приблизно 3,3 роки і включали 6427 пацієнтів, які отримували Хуміру принаймні протягом 1 року або у яких новоутворення виникли протягом року від початку терапії, що становить понад 26439 пацієнтів-літ терапії.
Аутоантитіла
У ході клінічних досліджень ревматоїдного артриту 1-5 фази пацієнтам кілька разів проводили аналіз крові на наявність аутоантитіл. У цих контрольованих дослідженнях у 11,9% пацієнтів, які приймали Хуміру, та у 8,1% пацієнтів групи плацебо повідомлялося про позитивні титри, при активному моніторингу лікування спостерігалися негативні титри антинуклеарних антитіл на 24 тижні.
У двох пацієнтів (з 3989 пацієнтів з РА, ПСА та АС, які отримували Хуміру протягом клінічних випробувань) розвинулися ознаки вовчаноподібного синдрому (вперше виявленого), що зникли після припинення лікування. У жодного пацієнта не розвинулися люпус – нефрит чи поразка центральної нервової системи. Вплив тривалого застосування Хумір на розвиток аутоімунних захворювань невідомий.
Псоріаз
Повідомлялося про нові випадки виникнення псоріазу, включаючи пустульозний псоріаз та долонно-підошовний псоріаз, а також про випадки погіршення перебігу псоріазу на фоні лікування ФНП-блокаторами, включаючи Хуміру. Більшість пацієнтів отримували паралельно імуносупресанти (наприклад, метотрексат, кортикостероїди). Деякі з цих пацієнтів потребували госпіталізації. У більшості пацієнтів спостерігалося поліпшення перебігу псоріазу після відміни блокатора ФНП. У деяких пацієнтів спостерігався рецидив псоріазу після повторної спроби застосування різних блокаторів ФНП. У тяжких випадках, а також якщо поліпшення не спостерігається або навпаки, псоріаза погіршується, незважаючи на місцеве лікування, слід розглянути питання про припинення застосування Хуміри.
Активність печінкових ферментів
У контрольованих клінічних дослідженнях 3 фази (40 мг підшкірно 1 раз на 2 тижні) за участю пацієнтів з ревматоїдним артритом і псоріатичним артритом протягом контрольованого періоду тривалістю від 4 до 104 тижнів підвищення АЛТ (аланінтрансаміназа) у 3 або більше разів від верхнього, 7% пацієнтів, які отримували Хуміру, та 1,6% пацієнтів контрольної групи. Оскільки багато пацієнтів у цих дослідженнях приймали ліки, що викликають підвищення рівня печінкових ферментів (наприклад, НПЗЗ, метотрексат), взаємозв'язок між Хумірою та підвищенням рівня печінкових ферментів не з'ясований.
У контрольованих клінічних дослідженнях 3 фази (початкова доза 160 мг і 80 мг або 80 мг і 40 мг у 1-й та 15 день відповідно, а потім 40 мг 1 раз на 2 тижні) за участю пацієнтів із хворобою Крона з тривалістю контрольованого періоду від 4 до 52 тижнів підвищення АЛТ у 3 або більше разів від верхньої межі норми спостерігалося у 0,9% пацієнтів обох груп.
У контрольованих клінічних дослідженнях 3 фази (початкова доза 160 мг і 80 мг на 1 і 15 день відповідно, потім 40 мг 1 раз на 2 тижні) за участю пацієнтів з виразковим колітом з тривалістю контрольованого періоду від 1 до 52 тижнів підвищення АЛТ у 3 або більше разів від верхньої межі норми спостерігалося у 1,5% пацієнтів, які отримували Хуміру, та у 1,0% пацієнтів контрольної групи.
У контрольованих клінічних дослідженнях 3 фази (початкова доза 80 мг, потім 40 мг 1 раз на 2 тижні) за участю пацієнтів з бляшковим псоріазом з тривалістю контрольного періоду від 12 до 24 тижнів підвищення АЛТ у 3 або більше разів від верхньої межі норми спостерігалося у 18% пацієнтів обох груп.
У контрольованих клінічних дослідженнях (початкова доза 160 мг і 80 мг на 1-й та 15 день відповідно, а потім 40 мг 1 раз на тиждень) за участю пацієнтів з гнійним гідраденітом з тривалістю контрольованого періоду від 12 до 16 тижнів підвищення АЛТ у 3 або більше разів від верхньої межі норми спостерігалося у 0,3% пацієнтів, які отримували Хуміру, та у 0,6% пацієнтів контрольної групи.
У контрольованих клінічних дослідженнях (початкова доза 80 мг (тиждень 0), а потім, починаючи з 1 тижня, по 40 мг 1 раз на 2 тижні) за участю пацієнтів з увеїтом з тривалістю контрольного періоду до 80 тижнів (представлені середні значення 166,5 дня та 105 днів у групі терапії Хумірою та контрольною групою відповідно) підвищення АЛТ у 3 або більше разів від верхньої межі норми спостерігалося у 2,4% пацієнтів, які отримували Хуміру, та у 2,4% пацієнтів контрольної групи.
У контрольованих клінічних дослідженнях 3 фази (40 мг кожні два тижні) за участю пацієнтів з аксіальним спондилоартритом (анкілозуючим спондилітом та нерентгенографічним аксіальним спондилоартритом) з тривалістю контрольного періоду від 12 до 24 тижнів підвищення АЛТ у 3 або більше разів від пацієнтів отримували Хуміру, та 0,8% пацієнтів контрольної групи.
У контрольованих клінічних дослідженнях 3 фази за участю пацієнтів віком 4–17 років з поліартикулярним артритом та пацієнтів віком 6–17 років з ентезит-асоційованим артритом підвищення АЛТ у 3 або більше разів від верхньої межі норми спостерігалося у 6,1% пацієнтів, отримували Хуміра та 1,3% пацієнтів контрольної групи. Більшість випадків підвищення АЛТ спостерігалися під час супутньої терапії метотрексатом. Не спостерігалося підвищення АЛТ у 3 або більше разів від верхньої межі норми у клінічних дослідженнях 3 фази у пацієнтів із поліартикулярним артритом у віці 2–4 років.
У клінічному дослідженні 3 фази за участю дітей із хворобою Крона, де було оцінено ефективність та безпеку дворазового по відношенню до маси тіла режиму дозування з наступним приведенням у режим дозування відповідно до маси тіла з тривалістю терапії до 52 тижнів, підвищення АЛТ у 3 або більше разів. вище верхньої межі норми спостерігалося у 2,6% (5/192) пацієнтів, 4 з яких отримували Хумір на тлі одночасного застосування імуносупресантів.
Для всіх показань у клінічних випробуваннях пацієнти мали безсимптомне підвищення рівня АЛТ і в більшості випадків підвищення було скороченим на фоні тривалого лікування. Однак були дуже рідкісні постмаркетингові повідомлення про печінкову недостатність та менш серйозні печінкові реакції, які можуть призвести до печінкової недостатності, такі як гепатит, включаючи аутоімунний гепатит, у хворих, які отримували адалімумаб. Причинно-наслідковий зв'язок з адалімумабом залишається не з'ясованим.
Супутня терапія з азатіоприном/6-меркаптопурином.
У дослідженнях у дорослих пацієнтів із хворобою Крона, які отримували Хуміру в комбінації з азатіоприном/6-меркаптопурином, спостерігалося підвищення частоти виникнення новоутворень та тяжких інфекцій порівняно з пацієнтами, які отримували монотерапію Хумерою.