Загальне зауваження
Якщо відсутня можливість перорального застосування, парентерально азатіоприн можна вводити тільки шляхом внутрішньовенних ін'єкцій, проте введення таким шляхом необхідно припинити відразу після відновлення можливості прийому внутрішньо. Фахівцям слід звернутися до спеціалізованої медичної літератури для отримання інструкцій щодо клінічного застосування в окремих випадках.
Застосування дорослим
Дози при трансплантації
Залежно від режиму імуносупресії в перший день можна застосовувати дозу до 5 мг/кг маси тіла на добу на 2-3 прийоми. Підтримуюча доза становить 1-4 мг/кг маси тіла на добу і її слід встановлювати залежно від клінічного стану та гематологічної толерантності.
Дані дослідження свідчать, що терапію Імураном слід проводити невизначено довго, навіть при застосуванні низьких доз через ризик відторгнення трансплантату.
Дози для лікування розсіяного склерозу
Рекомендована доза для лікування рецидивуючого переміжного розсіяного склерозу – 2-3 мг/кг маси тіла на добу в 2-3 прийоми. Для досягнення ефективності лікування може знадобитися понад рік. Контроль за прогресуванням хвороби може бути встановлений після двох років лікування.
Дози при інших захворюваннях
Початкова доза становить 1-3 мг/кг маси тіла на добу, і її слід коригувати в цих межах залежно від клінічної відповіді (яка виявляється протягом тижнів або місяців лікування) та гематологічної толерантності.
При появі терапевтичного ефекту підтримуюча доза зменшується до рівня, коли цей терапевтичний ефект підтримується. За відсутності терапевтичного ефекту через 3 місяці лікування слід переглянути доцільність призначення Імурану.
Підтримуюча доза може бути в межах від 1 мг/кг маси тіла до 3 мг/кг маси тіла на добу в залежності від клінічного стану та індивідуальної відповіді пацієнта, включаючи гематологічну толерантність.
Застосування у пацієнтів похилого віку
Досвід застосування Імурану пацієнтам похилого віку обмежений. Хоча доступні дані свідчать, що частота побічних ефектів у хворих похилого віку, які отримують Імуран, не відрізняється від такої у інших пацієнтів, рекомендується спостерігати за нирковою та печінковою функцією та знижувати дозування при виникненні недостатності (див. «Спосіб застосування та дози: Застосування пацієнтам з нирковою недостатністю.Застосування пацієнтам з печінковою недостатністю »).
Застосування у пацієнтів з нирковою недостатністю
Оскільки фармакокінетика азатіоприну офіційно не вивчалася при порушенні функції нирок, немає можливості надати конкретні рекомендації щодо дозування. Оскільки порушення функції нирок може призвести до уповільнення елімінації азатіоприну та його метаболітів, слід розглянути доцільність зниження початкової дози для пацієнтів із порушенням функції нирок. Стан пацієнтів слід контролювати за виникненням дозозалежних побічних реакцій (див. «Особливості застосування» та «Фармакокінетика»).
Застосування пацієнтам із печінковою недостатністю
Оскільки фармакокінетика азатіоприну офіційно не вивчалася при порушенні функції печінки, немає можливості надати конкретні рекомендації щодо дозування. Оскільки порушення функції печінки може призвести до зменшення елімінації азатіоприну та його метаболітів, слід розглянути доцільність зниження початкової дози для пацієнтів із порушенням функції печінки. Стан пацієнтів слід контролювати за виникненням дозозалежних побічних реакцій (див. «Особливості застосування» та «Фармакокінетика»).
Комбіноване лікування
При одночасному прийомі інгібіторів ксантиноксидази, наприклад, алопуринолу та азатіоприну, необхідно застосовувати лише 25% звичайної дози, оскільки алопуринол знижує швидкість катаболізму азатіоприну (див. «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).
Пацієнти з дефіцитом тіопурін S-метилтрансферази (ТПМТ)
Пацієнти з частковим або повним спадковим дефіцитом ТПМТ мають підвищений ризик тяжкої токсичності азатіоприну при прийомі його в нормальних дозах та загалом потребують значного зниження дози. Оптимальні початкові дози для пацієнтів з гомозиготним дефіцитом не були визначені (див. «Особливості застосування» та «Фармакокінетика»).
Більшість пацієнтів з гетерозиготним дефіцитом ТПМТ можуть переносити рекомендовані дози азатіоприну, але деякі з них можуть вимагати зниження дози.
Пацієнти з варіантом NUDT15
Пацієнти зі спадковою мутацією гена NUDT15 мають підвищений ризик розвитку тяжких токсичних ефектів азатіоприну (див. «Особливості застосування»). Зазвичай такі пацієнти потребують зниження дози, особливо пацієнти з гомозиготним варіантом NUDT15. Перед початком лікування азатіоприном можна розглянути доцільність генотипного тестування на варіанти NUDT15. У будь-якому випадку необхідно проводити ретельний моніторинг показників крові.
Спосіб застосування
Для перорального застосування
Азатіоприн можна приймати разом з їжею або натще, але пацієнтам слід стандартизувати спосіб застосування. На початку застосування азатіоприну деякі пацієнти відчувають нудоту. При пероральному застосуванні нудоту можна полегшити шляхом прийому пігулок після їди. Однак прийом азатіоприну в таблетках після їди може зменшити пероральну абсорбцію, тому слід розглянути необхідність моніторингу ефективності лікування після такого прийому.
Препарат не слід приймати з молоком або молочними продуктами (див. «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»). Азатіоприн слід приймати не менше ніж за 1 годину до або через 2 години після вживання молока або молочних продуктів (див. «Фармакокінетика»).
Особливості застосування
Імунізація з використанням живої вакцини може потенційно призвести до інфекційного захворювання у пацієнта з пригніченим імунітетом. Тому не рекомендується проводити імунізацію живими вакцинами мінімум 3 місяці після закінчення лікування азатіоприном (див. «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).
Не рекомендується одночасний прийом рибавірину та азатіоприну. Рибавірин може знижувати ефективність та підвищувати токсичність азатіоприну (див. «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).
Моніторинг
Застосування Імурану є потенційно небезпечним. Тому його слід призначати лише у тому випадку, коли існує можливість адекватного контролю за хворим з метою виявлення токсичних ефектів протягом усього періоду лікування.
Необхідно ретельно контролювати гематологічну відповідь і зменшити підтримуючу дозу до мінімальної, достатньої для отримання клінічної відповіді.
Рекомендується протягом перших 8 тижнів лікування Імураном щотижня або частіше (при застосуванні високих доз або за наявності тяжкої ниркової та/або печінкової недостатності) проводити повний аналіз крові, включаючи підрахунок тромбоцитів. Надалі частоту аналізу крові можна зменшити, але не менше ніж до 1 разу на місяць, у крайньому випадку ndash; не менше 1 аналізу за 3 місяці.
При перших ознаках патологічного погіршення картини крові необхідно негайно перервати лікування, оскільки рівень лейкоцитів та тромбоцитів може падати після припинення лікування.
Пацієнти, які отримують Імуран, повинні негайно повідомляти лікаря про появу інфекцій, раптових синців або кровотеч та інших проявів пригнічення кісткового мозку. Пригнічення кісткового мозку оборотне, якщо припинити прийом азатіоприну швидко.
Азатіоприн – гепатотоксичний препарат і під час лікування необхідно періодично проводити дослідження функції печінки. Для пацієнтів із попереднім захворюванням печінки або тих, хто отримує іншу потенційно гепатотоксичну терапію, рекомендується більш частий контроль. Необхідно попередити пацієнта, що він повинен негайно припинити прийом азатіоприну у разі виникнення вираженої жовтяниці.
Дуже рідко у деяких пацієнтів з дефіцитом ферменту тіопуринметилтрансферази (ТПМТ) може бути незвично збільшена чутливість до мієлосупресивного ефекту азатіоприну, що може призводити до швидкого пригнічення кісткового мозку на фоні лікування Імураном. Ці явища можуть загострюватися при одночасному призначенні препаратів, що пригнічують ТПМТ, наприклад, олсалазину, месалазину або сульфасалазину.
Можливо, виникне необхідність зниження дози азатіоприну при його прийомі одночасно з іншими лікарськими засобами, первинна або вторинна токсичність яких включає мієлосупресії (див. «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій: Цитостатики/мієлосупресори»)
Гіперчутливість
Пацієнтам з підозрою на реакцію підвищеної чутливості до 6-меркаптопурину в анамнезі слід застосовувати проліки азатіоприн і навпаки, якщо тільки у пацієнта не підтверджена чутливість до певного препарату, що спричинила таку реакцію, та виключена підвищена чутливість до інших препаратів. тестів.
Лактоза
Імуран містить лактозу, тому пацієнти з рідкісними спадковими формами непереносимості галактози, недостатністю лактози Лаппа або синдромом глюкозо-галактозної мальабсорбції не повинні застосовувати цей препарат.
Нірочна та/або печінкова недостатність
Необхіднийходимо бути обережними при прийомі азатіоприну пацієнтам з нирковою та/або печінковою недостатністю. Необхідно розглядати можливість зниження дози для таких пацієнтів та ретельно стежити за гематологічною відповіддю (див. «Спосіб застосування та дози» та «Фармакокінетика»).
Синдром Льоша - Найхана
Обмежена кількість даних свідчить, що Імуран шкідливий для пацієнтів з дефіцитом гіпоксантингуанінфосфорибозилтрансферази (синдром Льоша – Найхана). Таким чином, враховуючи порушення метаболізму, таким пацієнтам не рекомендується призначати Імуран.
Мутагенність
Хромосомні порушення спостерігалися як у чоловіків, так і у жінок, які лікувалися Імураном, проте важко оцінити роль Імурана у розвитку цих порушень. Хромосомні порушення, що зникали з часом, спостерігалися у лімфоцитах нащадків пацієнтів, які лікувалися Імураном. За винятком дуже рідкісних випадків, жодних явних ознак фізичних порушень у нащадків пацієнтів, які лікувалися Імураном, не виявлено (див. Розділ «Застосування в період вагітності або годування груддю»).
Канцерогенність (див. «Побічні реакції»)
Підвищено ризик виникнення лімфопроліферативних розладів та інших злоякісних пухлин, переважно раку шкіри (меланома та інші види), саркоми (капоші та інші види) та раку шийки матки in situ, збільшується у хворих, які лікуються імуносупресивними препаратами, включаючи. Цей ризик більше пов'язаний з інтенсивністю та тривалістю імуносупресивної терапії, ніж із конкретним препаратом, який призначається.
Пацієнти, які отримують кілька імуносупресивних препаратів, мають великий ризик надто великого пригнічення імунної системи, тому терапію Імураном слід проводити у мінімальних ефективних дозах. Як і для всіх пацієнтів з підвищеним ризиком виникнення раку шкіри, слід обмежити вплив сонячних променів та УФ-опромінення, носити відповідний одяг та застосовувати сонцезахисні креми з високим коефіцієнтом захисту.
Пацієнти з ревматоїдним артритом, які раніше лікувалися алкилирующими сполуками (циклофосфамідом, хлорамбуцилом, мелфаланом тощо), можуть мати надзвичайно високий ризик неоплазії при лікуванні азатіоприном.
Синдром активації макрофагів
Синдром активації макрофагів (САМ) є відомим розладом, що загрожує життю, і може розвинутись у пацієнтів з аутоімунними станами, зокрема із запальним захворюванням кишечника, тому існує потенційна ймовірність підвищеної схильності до розвитку такого стану при застосуванні азатіоприну.
Інфекції, спричинені вірусом varicella zoster (див. «Побічні реакції»)
Інфекції, спричинені вірусом varicella zoster (вітряна віспа або herpes zoster), можуть ставати важчими при лікуванні імуносупресантами. Слід бути обережними і перед призначенням імуносупресантів необхідно перевірити, чи мав пацієнт захворювання, спричинені вірусом varicella zoster. Для цього корисне серологічне тестування перед початком лікування. У разі відсутності в анамнезі впливу цього вірусу слід уникати контакту з хворими на вітряну віспу або herpes zoster. У разі присутності впливу вірусу необхідно вжити запобіжних заходів для того, щоб уникнути розвитку вітряної віспи або оперізувального герпесу у пацієнта, і вирішити питання про пасивну імунізацію varicella zoster імуноглобуліном.
Прогресуюча мультифокальна лейкоенцефалопатія
У хворих, які лікувалися азатіоприном разом з іншими імуносупресивними препаратами, повідомлялося про випадки виникнення прогресуючої мультифокальної лейкоенцефалопатії – опортуністичної інфекції, спричиненої JC (John Cunningham) вірусом. Застосування імуносупресивної терапії слід припинити за перших ознак або симптомів, які могли б дати можливість запідозрити прогресуючу мультифокальну лейкоенцефалопатію та провести відповідне дослідження для встановлення діагнозу (див. «Побічні реакції»).
Гепатит В (див. «Побічні реакції»)
Носії гепатиту В (визначені як пацієнти, позитивні на поверхневий антиген гепатиту В (HBsAg) більше шести місяців) або пацієнти з документально підтвердженою інфекцією ВГВ в анамнезі, які отримують імунодепресанти, мають ризик реактивації реплікації ВГВ з безсимптомним підвищенням рівнів ДНК АЛТ у сироватці крові. Слід розглянути місцеві рекомендації, включаючи профілактичне лікування пероральними препаратами проти ВГВ.
Препарати, що впливають на нервово-м'язову передачу
Необхідна особлива обережність, коли азатіоприн застосовують одночасно з препаратами, що впливають на нервово-м'язову передачу, такими як тубокурарин або сукцинілхолін. Пацієнтів слід попередити, що перед операцією вони мають повідомити анестезіолога про лікування азатіоприном.