Дозу визначає лікар для кожного пацієнта строго індивідуально і відповідно до результатів лабораторних аналізів (глікемія, HbA1c).
Як правило, початкова доза становить 2 таблетки на добу, яку слід приймати під час їди. У разі необхідності дозу можна поступово підвищувати до досягнення стану контролю над рівнем глюкози в крові. Поступово дозу препарату Глібомет® можна знизити до мінімальної дози, достатньої для підтримки контролю за рівнем глюкози в крові.
Як правило, початкова доза становить 2 таблетки, вкриті плівковою оболонкою, на добу.
Схема лікування залежить від індивідуальної добової дози, наприклад:
• 1 таблетка, вкрита плівковою оболонкою, на добу під час сніданку, якщо рекомендована добова доза становить 1 таблетку;
Перед початком лікування і не рідше одного разу на рік після початку лікування препаратами, що містять у своєму складі метформін, необхідно визначати швидкість клубочкової фільтрації (ШКФ). У пацієнтів з підвищеним ризиком подальшого посилення ниркової недостатності, а також у пацієнтів літнього віку функцію нирок необхідно перевіряти частіше, а саме кожні 3–6 місяців.
Максимальну добову дозу рекомендовано розділити на 2–3 прийоми на день. Перед початком лікування препаратом Глібомет® слід проаналізувати фактори, що можуть підвищувати ризик виникнення лактоацидозу (див. розділ «Особливості застосування») у пацієнтів з ШКФ <60 мл/хв.
Для пацієнтів зі ШКФ ≥ 45 і ≤ 59 мл/хв максимальна добова доза лікарського засобу Глібомет® не повинна перевищувати 5 таблеток, вкритих плівковою оболонкою.
Пацієнти віком 65 років і більше: початкова та підтримувальна дози препарату Глібомет® повинні бути ретельно скориговані з метою зниження ризику гіпоглікемії. Слід починати лікування з найменшої можливої дози та при необхідності поступово її підвищувати (див. розділ «Особливості застосування»).
Таблетки слід ковтати цілими під час прийому їжі, не розжовуючи та запиваючи достатньою кількістю рідини. Для запобігання розвитку гіпоглікемії після прийому лікарського засобу рекомендовано приймати їжу з достатнім вмістом вуглеводів.
Будь-яке лікування та, зокрема, перехід з одного гіпоглікемічного засобу на інший призначає лікар. Хворий повинен чітко дотримуватися рекомендацій лікаря щодо дозування та способу застосування лікарського засобу, а також супутнього харчування та режиму фізичних навантажень. Рекомендовано періодично проводити рутинні діагностичні дослідження (глікемія натще та після прийому їжі, HbA1c)
Оскільки глібенкламід – похідна сульфонілсечовини, Глібомет® слід застосовувати лише хворим на цукровий діабет ІІ типу при недостатній ефективності дієтотерапії.
У разі появи симптомів гіпоглікемії (див. розділ «Побічні реакції») приймають сахариди (цукор); в більш тяжких випадках, що можуть призвести до втрати свідомості, призначають повільну внутрішньовенну інфузію розчину глюкози.
При травмах, хірургічному втручанні, інфекційних захворюваннях та гарячкових станах необхідно переходити на тимчасове лікування інсуліном для точного контролю метаболізму.
Необхідно враховувати можливий розвиток дисульфідамподібної реакції після прийому етилового спирту.
Лікування необхідно припинити за 48 годин до проведення ангіографії або урографії і, якщо необхідно, відновити через 48 годин після проведення дослідження.
За результатами епідеміологічних досліджень, прийом глібенкламіду був пов’язаний з підвищеним ризиком серцево-судинної смертності порівняно з лікуванням метформіном або гліклазидом. Підвищений ризик серцево-судинної смертності спостерігався, зокрема, у пацієнтів із ішемічною хворобою.
Лактоацидоз – це рідкісне, але дуже серйозне порушення обміну речовин, найчастіше виникає при гострому погіршенні ниркової функції або кардіореспіраторних захворюваннях, або сепсисі. Кумуляція метформіну відбувається при гострому погіршенні функції нирок та збільшує ризику розвитку лактоацидозу.
У разі зневоднення (внаслідок тяжкої діареї або блювання, лихоманки або недостатнього споживання рідини) слід тимчасово відмінити прийом метформіну, рекомендується звернутися до лікаря. Лікарські засоби, що можуть спричинити гостру ниркову недостатність (такі як антигіпертензивні засоби, сечогінні засоби, НПЗП [нестероїдні протизапальні препарати]), пацієнтам, які отримують метформін, слід застосовувати з обережністю. Іншими факторами ризику розвитку лактоацидозу є зловживання алкоголем, печінкова недостатність, неадекватно контрольований діабет, кетоз, тривале голодування та усі порушення, які викликають гіпоксію, а також застосування лікарських засобів, що можуть спричинити лактоацидоз (див. розділи «Протипоказання» та «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).
Пацієнтів та/або осіб, які ними опікуються, слід інформувати про ризик розвитку лактоацидозу. Лактоацидоз характеризується ацидозною задишкою, болем у животі, судомами м’язів, астенією та зниженням температури тіла, в подальшому можливий розвиток коми. При підозрі на лактоацидоз пацієнтові слід припинити подальший прийом метформіну та негайно звернутись по лікарську допомогу. Діагностичними лабораторними показниками є низьке значення рН крові (< 7,35), збільшений рівень лактату у плазмі крові (> 5 ммоль/л), збільшення аніонного інтервалу та зростання співвідношення лактат/піруват.
Діагностика.
Лактоацидоз характеризується ацидозною задишкою, болем у животі та гіпотермією, в подальшому можливий розвиток коми. Діагноз лактоацидоз слід підозрювати у разі наявності неспецифічних ознак, таких як сильна втомлюваність та нездужання, блювання, м’язові спазми та розлади з боку органів травлення, наприклад біль в животі та повна втрата апетиту. Діагностичними лабораторними показниками є низьке значення рН крові, збільшений рівень лактату у плазмі крові, понад 5 ммоль/л, збільшення аніонного інтервалу та зростання співвідношення лактат/піруват. При підозрі на метаболічний ацидоз подальше застосування лікарського засобу слід негайно відмінити, а пацієнта терміново госпіталізувати. Ризик лактоацидозу залежить від накопичення метформіну в організмі, можливого при погіршенні ниркових функцій. Отже, до початку лікування та регулярно в період проведення терапії необхідний контроль за функцією нирок. Пацієнтам слід надавати всебічну інформацію стосовно ризику лактоацидозу.
Функція нирок
Швидкість клубочкової фільтрації (ШКФ) слід визначати до початку лікування та регулярно впродовж проведення терапії, див. розділ «Спосіб застосування та дози». Метформін протипоказаний пацієнтам із ШКФ < 30 мл/хв, прийом препарату слід тимчасово відмінити у разі розвитку захворювань, здатних погіршувати ниркові функції, див. розділ «Протипоказання».
Погіршення функції нирок у пацієнтів літнього віку є частим явищем і не супроводжується специфічними симптомами. Необхідна особлива обережність у разі можливості погіршення функції нирок, наприклад, після початку застосування антигіпертензивних або сечогінних засобів, а також після початку терапії нестероїдними протизапальними препаратами (НПЗП).
Введення йодовмісних контрастних речовин
При внутрішньосудинному введенні йодовмісних рентгеноконтрастних засобів можлива індукована контрастною речовиною нефропатія, що призводить до накопичення метформіну та збільшення ризику розвитку лактоацидозу. Слід припинити прийом метформіну до проведення такого обстеження, поновлювати прийом можна не раніше ніж через 48 годин після процедури, за умови перевірки функції нирок та підтвердження стабільного функціонування нирок (див. розділи «Спосіб застосування та дози» та «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).
Хірургічні втручання
Слід припинити прийом метформіну перед проведенням хірургічного втручання, яке здійснюється під загальною, спінальною або епідуральною анестезією. Поновлювати прийом можна не раніше ніж через 48 годин після завершення хірургічної операції або відновлення самостійного харчування, за умови перевірки функції нирок та підтвердження стабільного функціонування нирок.
Гіпоглікемія
Враховуючи, що препарат містить похідну сульфонілсечовини, його застосування асоціюється з ризиком розвитку гіпоглікемії. Належне коригування дози після початку терапії сприяє попередженню розвитку гіпоглікемії. Терапія показана лише пацієнтам, які дотримуються регулярного режиму харчування (включно із споживанням сніданку). Регулярне споживання цукру є важливим, оскільки ризик гіпоглікемії зростає при занадто пізньому споживанні їжі, недостатньому або незбалансованому надходженні цукрів. Ймовірність розвитку гіпоглікемії зростає при дотриманні низькокалорійної дієти, після інтенсивного або тривалого фізичного навантаження, при споживанні алкогольних напоїв або при застосуванні в комбінації з іншими гіпоглікемічними засобами.
Пацієнти літнього віку
Вік 65 років та більше є ідентифікованим фактором ризику розвитку гіпоглікемії у пацієнтів, які отримують препарати сульфонілсечовини. Гіпоглікемію може бути важко діагностувати у осіб літнього віку. На початку прийому та у разі застосування підтримуючих доз глібенкламіду, дозу слід ретельно коригувати для зниження ризику гіпоглікемії (див. розділ «Спосіб застосування та дози»).
Діагностика.
Симптоми гіпоглікемії включають: головний біль, відчуття голоду, нудоту, блювання, сильну втомлюваність, порушення сну, нервозність, агресивність, порушення здатності зосередитись та порушення реакції, депресію, сплутаний стан свідомості, порушення мовлення, порушення зору, тремтіння, параліч та парестезію, запаморочення, делірій, судоми, сонливість, непритомність, поверхневе дихання та брадикардію. Можливі надлишкове потовиділення, відчуття страху, тахікардія, гіпертензія, швидке серцебиття, стенокардія та аритмія внаслідок антирегуляторних механізмів, викликаних гіпоглікемією. Останні симптоми можуть бути й відсутні, якщо гіпоглікемія розвивається повільно, при наявності автономної нейропатії, а також у пацієнтів, які приймають бета-блокатори, клонідин, резерпін, гуанетидин та інші симпатоміметики.
Лікування гіпоглікемії.
При наявності симптомів гіпоглікемії низького ступеня тяжкості, без порушень притомності або неврологічної симптоматики, необхідний негайний прийом цукру. Також слід скоригувати дозу та/або раціон харчування. У разі гіпоглікемії високого ступеня тяжкості із порушеннями притомності можлива також і кома або неврологічна симптоматика, тому ще до термінової госпіталізації пацієнтові слід надати невідкладну допомогу, потрібне внутрішньовенне введення глюкози негайно після підтвердження діагнозу або при виникненні підозри у такому діагнозі. При підозрі на гіпоглікемію завжди необхідне обстеження спеціалістом в умовах стаціонару.
Індивідуальне визначення дозування, а також належне навчання пацієнтів є важливими факторами зниження ризику гіпоглікемічних епізодів. Якщо у пацієнта спостерігаються рецидивні гіпоглікемічні епізоди, або тяжкі, або асоційовані із непередбачуваними ситуаціями, слід розглянути доцільність зміни терапії, призначення іншого протидіабетичного лікарського засобу, відмінного від препарату Глібомет®.
Фактори, які сприяють розвитку гіпоглікемії:
- одночасне вживання алкоголю, зокрема, в комбінації з голодуванням;
- відмова від співпраці або (зокрема щодо пацієнтів літнього віку) нездатність пацієнта до співпраці;
- недоїдання, нерегулярне харчування, пропуск прийомів їжі, голодування або зміни раціону харчування;
- порушення балансу між фізичною активністю та надходженням цукру;
- ниркова недостатність;
- тяжка печінкова недостатність;
- передозування препарату Глібомет®;
- деякі ендокринні порушення: недостатність функцій щитоподібної залози, паращитоподібної залози та мозкової речовини надниркових залоз;
- одночасний прийом з деякими іншими лікарськими засобами.
Печінкова на ниркова недостатність.
Можлива зміна фармакокінетичних та/або фармакодинамічних характеристик при прийомі препарату Глібомет® пацієнтами з печінковою недостатністю або тяжкою нирковою недостатністю. У разі гіпоглікемії у таких пацієнтів вона може бути стійкою, тому необхідне адекватне лікування.
Інформування пацієнта.
Пацієнтові та його близьким родичам слід надати інформацію стосовно ризику гіпоглікемії, симптомів порушення, відповідного лікування та факторів, які сприяють її розвитку. Слід враховувати ризик лактоацидозу і відповідну інформацію необхідно надати пацієнтові у разі появи неспецифічних симптомів, таких як м’язові спазми, асоційовані із порушеннями з боку органів травлення, болем в животі та тяжкою астенією, задишкою, що супроводжується ацидозом, зниженням температури тіла та комою.
Пацієнта слід інформувати про важливість дотримання режиму харчування, програми регулярного виконання фізичних вправ та регулярно перевіряти рівень вмісту глюкози.
Потенційна метаболічна декомпенсація
У разі травми, хірургічного втручання, інфекційного захворювання або захворювання, яке супроводжується високою температурою тіла, або інших потенційних причин декомпенсації діабету слід розглянути доцільність тимчасового застосування інсуліну замість поточної терапії для збереження адекватного метаболічного контролю.
Симптомами гіперглікемії є часте сечовиділення, сильна спрага та сухість шкіри.
Одночасне застосування глібенкламіду та інших лікарських засобів
Одночасне застосування глібенкламіду із алкогольними напоями, фенілбутазоном або даназолом не рекомендоване (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).
Інші застереження
Усім пацієнтам слід дотримуватись раціону харчування, який забезпечує регулярне надходження цукру протягом дня. Пацієнтам із надлишковою масою тіла слід і надалі дотримуватись низькокалорійної дієти.
Регулярне фізичне навантаження є таким же важливим, як прийом препарату Глібомет®.
Необхідні регулярні лабораторні обстеження (вміст глюкози в крові, HbA1c).
Можливий розвиток гемолітичної анемії у пацієнтів з дефіцитом ферменту G6PD (глюкозо-6-фосфатдегідрогеназа) при прийомі похідних сульфонілсечовини.
Враховуючи, що глібенкламід належить до групи похідних сульфонілсечовини, рекомендована обережність при застосуванні препарату Глібомет® пацієнтам із дефіцитом G6PD. Слід розглянути можливість лікування таких пацієнтів без застосування похідних сульфонілсечовини.