Дозу гідрохлортіазиду встановлює лікар індивідуально. Таблетки слід приймати після їжі.
У зв'язку зі збільшенням виведення калію та магнію під час лікування може знадобитися проведення замісної терапії калієм (К+ <3,0 ммоль/л) та магнієм.
При набряковому синдромі початкова доза становить 25-75 мг (залежно від клінічної ефективності) 1 раз на добу або 1 раз на 2 дні. Максимальна добова доза становить 100 мг.
Як антигіпотензивний засіб гідрохлортіазид призначати у початковій дозі 25-50 мг на один прийом у вигляді монотерапії або у комбінації з іншими гіпотензивними препаратами.
В окремих випадках ефективне застосування у початковій дозі 12,5 мг. При необхідності дозу підвищують, але максимальна добова доза не повинна перевищувати 100 мг на добу.
Гіпотензивна дія гідрохлортіазиду проявляється протягом 3-4 днів, проте для досягнення оптимального ефекту може знадобитися до 3-4 тижнів. Після закінчення лікування гіпотензивний ефект зберігається близько 1 тижня.
При передменструальному набряку звичайна доза становить 25 мг на добу, її слід застосовувати в період від початку прояву симптомів до початку менструації.
При нефрогенному нецукровому діабеті середня терапевтична доза становить 50 мг на добу. У разі потреби доза може бути підвищена до 100 мг на добу.
Для профілактики утворення конкрементів (каменів) призначати по 50 мг 2 рази на добу.
Для зниження внутрішньоочного тиску при глаукомі призначати по 25 мг 1 раз на 1-6 днів ефект настає через 24-48 години.
Немеланомний рак шкіри.
Підвищення ризику виникнення немеланомного раку шкіри (НМРШ) зі збільшенням кумулятивної дози ГХТЗ було виявлено у двох фармакоепідеміологічних дослідженнях. Фотосенсибілізуюча дія ГХТЗ може бути механізмом розвитку цієї патології.
Пацієнтів, які приймають ГХТЗ окремо або в комбінації з іншими лікарськими засобами, слід поінформувати про ризик розвитку НМРШ, особливо при тривалому застосуванні, про необхідність регулярно оглядати шкіру та негайно повідомляти лікаря про нові поразки або про будь-які підозрілі новоутворення на шкірі, зміни уражень шкіри або родимок.
Для зниження ризику розвитку раку шкіри пацієнтів слід поінформувати про можливі профілактичні заходи, такі як обмеження впливу сонячного світла та УФ-опромінення, а у разі їх впливу – про необхідність адекватного захисту шкірних покривів. Необхідно в найкоротший термін обстежити підозрілі ураження шкірних покривів, включаючи гістологічне дослідження біопсійного матеріалу.
Пацієнтам, які раніше перенесли НМРШ, також може знадобитися перегляд застосування ГХТЗ.
Порушення функції нирок.
Пацієнтам із вираженими порушеннями функції нирок слід з обережністю застосовувати діуретики, у т.ч. гідрохлортіазид. Тіазиди можуть спричинити або прискорити розвиток азотемії та посилити вже існуючі порушення функції нирок. Можливі кумулятивні ефекти препарату. При прогресуванні порушення функції нирок, суттєвому посиленні азотемії та розвитку олігурії застосування діуретика слід припинити.
Порушення функцій печінки.
Тіазиди слід застосовувати з обережністю пацієнтам з порушеннями функції печінки або з прогресуючими захворюваннями печінки, оскільки ці препарати можуть викликати внутрішньопечінковий холестаз, а навіть незначні зміни водно-електролітного балансу або рівня аміаку крові можуть спровокувати/прискорити розвиток печінкової коми, печені. гепаторенального синдрому У цьому випадку лікування діуретиками слід припинити.
Реакції гіперчутливості.
Слід пам'ятати про можливість їх виникнення у пацієнтів з/без алергічних захворювань або бронхіальної астми в анамнезі. Повідомлялося про розвиток або загострення захворювань сполучної тканини, наприклад системного червоного вовчаку, на фоні прийому тіазидів.
Хороїдальний випіт з дефектом зорового поля, гостра міопія та вторинна глаукома.
Гідрохлортіазид може спричинити реакцію ідіосинкразії, що призводить до розвитку хоріоїдального випоту з дефектом зорового поля, гострої транзиторної міопії та гострої закритокутової глаукоми. Симптоми характеризуються гострим початком зниження гостроти зору та/або очного болю і зазвичай розвиваються від кількох годин до кількох тижнів від початку лікування гідрохлортіазидом.
Не лікована гостра глаукома може призвести до постійної втрати зору. Первинною мірою лікування є припинення застосування гідрохлортіазиду як маж швидше. Надалі слід розглянути невідкладне медикаментозне чи хірургічне лікування, якщо внутрішньоочний тиск залишається неконтрольованим. Фактором ризику розвитку гострої глаукоми може бути алергія на сульфаніламіди або пеніцилін в анамнезі.
Водний та електролітний баланс.
Застосування тіазидів слід розпочинати лише після корекції існуючих порушень водно-електролітного балансу.
Всіх пацієнтів, які отримують терапію діуретиками, слід обстежити для виявлення можливого водно-електролітного дисбалансу, у т.ч. гіповолемії, гіпонатріємії, гіпокаліємії, гіпомагніємії, гіпохлоремічного алкалозу. Слід регулярно контролювати концентрацію калію, магнію, натрію та інших електролітів крові, а також кліренс креатиніну плазми при тривалому застосуванні діуретиків.
Визначення рівнів електролітів у сироватці крові та сечі особливо важливе, коли пацієнт страждає надмірною блювотою та/або діареєю або отримує парентерально рідини.
На рівень електролітів сироватки крові також може впливати одночасне застосування таких препаратів, як серцеві глікозиди, кортикостероїди, АКТГ.
Тіазиди слід застосовувати з обережністю при захворюваннях, що супроводжуються підвищеною втратою калію. Гіпокаліємія може збільшувати токсичні ефекти серцевих глікозидів (наприклад, шлуночкова збудливість). Конкурентний дефіцит магнію може ускладнити корекцію гіпокаліємії. При тривалому застосуванні гідрохлортіазиду пацієнтам рекомендується дотримуватись дієти, збагаченої калієм та/або препарату калію.
У пацієнтів з набряками у спеку може виникати дилюційна гіпонатріємія, відповідними коригуючими заходами є обмеження води, а не введення солі, крім випадків, коли гіпонатріємія загрожує життю.
Моніторинг електролітів сироватки крові особливо показаний пацієнтам похилого віку, пацієнтам з асцитом унаслідок цирозу печінки або набряками внаслідок нефротичного синдрому. У разі нефротичного синдрому гідрохлортіазид слід застосовувати лише під суворим контролем у пацієнтів з нормальним рівнем калію крові, без ознак гіповолемії або тяжкої гіпоальбумінемії.
Попереджувальними симптомами водно-електролітного дисбалансу, незалежно від причини, є сухість у роті, спрага, слабкість, млявість, сонливість, неспокій, сплутаність свідомості, судоми, м'язові болі або спазми (крамп), м'язова втома, артеріальна гіпотензія тахікардія, нудота, блювання.
Артеріальна гіпотензія та гіпотензивні препарати.
Як і при застосуванні інших антигіпертензивних лікарських засобів, у деяких пацієнтів може виникати симптоматична гіпотензія. Тизиди можуть посилювати дію інших антигіпертензивних препаратів. При сумісному застосуванні з гідрохлортіазидом може виникнути необхідність зменшення дози гіпотензивних препаратів для запобігання надмірному зниженню артеріального тиску.
Антигіпертензивна дія гідрохлортіазиду може посилитися після симпатектомії.
Ішемічна хвороба серця, судин головного мозку, стеноз аортального та мітрального клапанів.
Препарат слід призначати з обережністю через можливе надмірне зниження артеріального тиску, що може призвести до інфаркту міокарда або інсульту. З особливою обережністю призначати пацієнтам при церебральному та коронарному атеросклерозі.
Пацієнти похилого віку.
При призначенні гідрохлортіазиду слід враховувати, що пацієнти цієї вікової категорії можуть бути більш чутливими до препарату, тому подвійно зменшена терапевтична доза може бути достатньою. Необхідно враховувати, що у пацієнтів похилого віку кліренс креатиніну залежить від віку, маси тіла, статі.
Метаболічні та ендокринніе ефекти.Діуретики, включаючи гідрохлортіазид, можуть призвести до порушення толерантності до глюкози. Може виникнути потреба в корекції доз інсуліну та оральних протидіабетичних засобів (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»). Можлива маніфестація латентного діабету під час терапії тіазидами.
Діуретики можуть знижувати виведення кальцію із сечею і, як наслідок, спричинити незначне транзиторне підвищення його рівня у плазмі крові. Значна гіперкальціємія може бути проявом латентного гіперпаратиреозу. Патологічні зміни у паращитовидних залозах з гіперкальціємією та гіпофосфатемією спостерігалися у деяких пацієнтів при тривалій терапії тіазидами. Прийом тіазидів слід припинити перед обстеженням функції паращитовидних залоз.
При застосуванні гідрохлортіазиду може збільшуватися концентрація вільного білірубіну в сироватці крові (внаслідок витіснення із зв'язку з альбумінами). Можливе підвищення рівня холестерину, ЛПНГ та тригліцеридів.
Тіазиди можуть знижувати рівень пов'язаного збілками йоду в плазмі без ознак порушення функції щитовидної залози.
У деяких пацієнтів лікування тіазидами може призвести до гіперурикемії та погіршити перебіг / спровокувати напад подагри у схильних пацієнтів.
На тлі застосування гідрохлортіазиду можливі хибнопозитивні результати допінг тесту.
Препарат містить лактозу, тому пацієнтам з рідкісними спадковими формами непереносимості галактози, недостатністю лактази або синдромом глюкозо-галактозної мальабсорбції не слід застосовувати препарат.