Всмоктування.
Рацекадотрил швидко всмоктується після перорального застосування. Час до початку пригнічення плазмової енкефалінази – 30 хвилин.
Біодоступність рацекадотрилу не змінюється внаслідок прийому їжі, але досягнення максимальної активності затримується приблизно на півтори години.
Розподіл.
Після пероральної дози міченого 14С рацекадотрилу виміряна концентрація радіоактивного ізотопу вуглецю у плазмі крові була на багато порядків вищою, ніж у клітинах крові, та у три рази вищою, ніж у всьому об’ємі крові. Таким чином, лікарський засіб значною мірою не зв’язується з клітинами крові. Розподіл радіоактивного ізотопу вуглецю в інші тканини організму помірний, про що свідчить показник середнього уявного об’єму розподілу в плазмі – 66,4 кг. Дев’яносто відсотків активного метаболіту рацекадотрилу, тіорфану ((RS)-N-(1-оксо-2-(меркаптометил)-3-фенілпропіл) гліцину), зв’язується із білками плазми крові, переважно із альбуміном.
Фармакокінетичні властивості рацекадотрилу не змінюються при повторному прийомі чи при застосуванні літнім пацієнтам.
Тривалість та ступінь дії рацекадотрилу залежать від дози.
У дітей час до пікового пригнічення плазмової енкефалінази дорівнює приблизно 2 годинам та відповідає пригніченню на 90% при прийомі дози 1,5 мг/кг. У дорослих час до пікового пригнічення плазмової енкефалінази дорівнює приблизно 2 годинам та відповідає пригніченню на 75% при прийомі дози 100 мг.
Тривалість пригнічення плазмової енкефалінази становить близько 8 годин.
Метаболізм.
Біологічний період напіввиведення рацекадотрилу, з огляду на ступінь пригнічення плазмової енкефалінази, дорівнює приблизно 3 годинам.
Рацекадотрил швидко гідролізується до тіорфану, активного метаболіту, який, в свою чергу, перетворюється на неактивні метаболіти.
Повторне застосування рацекадотрилу не призводить до накопичення сполуки в організмі.
Дані in vitro вказують на те, що рацекадотрил/тіорфан та 4 основних неактивних метаболіти не інгібують основні CYP ферментні ізоформи 3А4, 2D6, 2C9, 1A2 та 2С19 до клінічно значимого ступеня.
Дані in vitro вказують на те, що рацекадотрил/тіорфан та 4 основних неактивних метаболіти не стимулюють CYP ферментні ізоформи (3А класу, 2А6, 2В6, 2С9/2С19, 1А класу, 2Е1) та УДФ-ГТ (уридин-5-дифосфат глюкуронілтрансфераза) кон’югуючі ферменти до клінічно значимого ступеня.
Рацекадотрил не впливає на зв’язування з білками діючих речовин, у яких цей зв’язок є значним, таких як толбутамід, варфарин, ніфлумова кислота, дигоксин або фенітоїн.
У пацієнтів із печінковою недостатністю [цироз, ступінь В за класифікацією Чайлда – П’ю] профіль кінетики активного метаболіту рацекадотрилу відзначався показниками Tmax та T½, подібними до таких у здорових добровольців, але меншими значеннями Cmax (-65%) та AUC (-29%).
У пацієнтів із тяжкою нирковою недостатністю (кліренс креатиніну 11–39 мл/хв) профіль кінетики активного метаболіту рацекадотрилу відзначався нижчою Cmax (-49%) та більшими AUC (+16%) і T½, ніж у здорових добровольців (кліренс креатиніну >70 мл/хв).
У дітей фармакокінетичні показники подібні до таких у дорослих, Cmax досягається через 2 години 30 хвилин після прийому. Не спостерігається накопичення після багаторазових прийомів кожні 8 годин протягом 7 днів.
Виведення.
Рацекадотрил виводиться у формі як активних, так і неактивних метаболітів. Препарат виводиться переважно нирками, значно меншою мірою – із калом. Легеневе виведення незначне.