Препарат призначений для парентерального введення. Дозу препарату встановлює лікар індивідуально, залежно від ступеня тяжкості захворювання, віку пацієнта, локалізації інфекції, функції нирок. Звичайне дозування для дорослих та дітей з масою тіла понад 40 кг становить 1 г внутрішньовенно або внутрішньом'язово кожні 12 годин. Звичайна тривалість лікування становить 7-10 днів. Тяжкі інфекції можуть вимагати більш тривалого лікування. Рекомендації щодо дозування цефепіму для дорослих наведено у таблиці 2.
Таблиця 2. Рекомендації щодо дозування цефепіму для дорослих з кліренсом креатиніну > 60 мл/хв.
Тип інфекції |
Доза |
Частота введень |
Тривалість лікування |
Від середнього до тяжкого ступеня тяжкості пневмонія, викликана S.pneumoniae*, P.aeruginosa, K.pneumoniae та видами Enterobacter
|
1–2 г внутрішньовенно |
кожні 12 годин |
10 днів |
Емпірична терапія хворих на нейтропенічну гарячку
|
2 г внутрішньовенно |
кожні 8 годин |
7 днів** |
Від легкого до середнього ступеня тяжкості неускладнені або ускладнені інфекції сечовивідних шляхів, включаючи пієлонефрит, викликаний E.coli, K.pneumoniea або P.mirabilis*
|
0,5–1 г внутрішньовенно/
внутрішньом’язово***
|
кожні 12 годин |
7–10 днів |
Тяжкі неускладнені або ускладнені інфекції сечовивідних шляхів, включаючи пієлонефрит, викликаний E.coli або K.pneumoniea*
|
2 г внутрішньовенно |
кожні 12 годин |
10 днів |
Середнього та тяжкого ступеня неускладнені інфекції шкіри та м’яких тканин, спричинені S. aureus або S. pyogenes
|
2 г внутрішньовенно |
кожні 12 годин |
10 днів |
Ускладнені інтраабдомінальні інфекції, спричинені E.coli, cтрептококами типу віриданс, P.aeruginosa, K. pneumonia, видами Enterobacter, або B. fragilis
|
2 г внутрішньовенно (застосовується в комбінації з метронідазолом) |
кожні 12 годин |
7–10 днів |
* - Включаючи випадки, пов’язані з асоційованою бактеріємією.
** - Або до зникнення нейтропенії. Для пацієнтів, у яких гарячка проходить, але залишаються нейтропенія більш ніж на 7 днів, необхідність продовження антибактеріальної терапії потрібно переглянути.
*** - Внутрішньом’язовий спосіб введення застосовується тільки у разі легкого та середнього ступеня тяжкості неускладнених або ускладнених інфекцій, спричинених E. coli, коли внутрішньом’язовий спосіб введення вважається більш підходящим.
Для профілактики розвитку інфекцій при проведенні хірургічних втручань. За 60 хвилин до початку хірургічної операції дорослим вводити 2 г препарату внутрішньовенно протягом 30 хвилин. Після завершення введення додатково вовдиться 500 мг метронідазолу внутрішньовенно. Розчини метронідазолу не слід вводити одночасно з цефепімом. Систему для інфузії перед введенням метронідазолу слід промити.
Під час тривалих (понад 12 годин) хірургічних операцій через 12 годин після першої дози рекомендується повторне введення такої ж дози цефепіму з подальшим введенням метронідазолу.
Порушення функції нирок. У хворих із порушеннями функції нирок (кліренс креатиніну менше 30 мл/хв) дозу препарату необхідно відкоригувати. Рекомендовані дози цефепіму для дорослих наведені у таблиці 3.
Таблиця 3. Рекомендовані дози цефепіму для дорослих пацієнтів з порушенням функції нирок
Кліренс креатиніну (мл/хв) |
Рекомендовані підтримуючі дози |
> 60
|
Звичайне дозування відповідно до тяжкості інфекції, коригування дози не потрібна |
500 мг кожні
12 годин
|
1 г кожні
12 годин
|
2 г кожні
12 годин
|
2 г кожні
8 годин
|
30–60 |
500 мг кожні
24 години
|
1 г кожні
24 години
|
2 г кожні
24 години
|
2 г кожні
12 годин
|
11–29 |
500 мг кожні
24 години
|
500 мг кожні
24 години
|
1 г кожні
24 години
|
2 г кожні
24 години
|
≤ 11
|
250 мг кожні
24 години
|
250 мг кожні
24 години
|
500 мг кожні
24 години
|
1 г кожні
24 години
|
ПАПД**
|
500 мг кожні
48 годин
|
1 г кожні
48 годин
|
2 г кожні
48 годин
|
2 г кожні
48 годин
|
Гемодіаліз*
|
1 г в день, потім 500 мг кожні 24 години |
1 г кожні
24 години
|
* - У дні гемодіалізу цефепім слід застосовувати, як описано в таблиці 3. Якщо це можливо, цефепім слід вводити в один і той же час щодня.
Якщо відома лише концентрація креатиніну у сироватці крові, тоді кліренс креатиніну можна визначати за формулою:
Чоловіки:
кліренс креатиніну (мл/хв) = маса тіла (кг) × (140 – вік) / 72 × креатинін сироватки крові (мг/дл);
Жінки:
кліренс креатиніну (мл/хв) = вищенаведене значення × 0,85.
При гемодіалізі через 3 часа виділяється з організму приблизно 68% дози препарату. Після кожного сеансу діалізу необхідно вводити повторну дозу, що дорівнює початковій дозі. При безперервному амбулаторному перитонеальному діалізі препарат можна застосовувати у початкових нормальних рекомендованих дозах 500 мг, 1 або 2 г, залежно від тяжкості інфекції з інтервалом між дозами 48 годин.
Дітям 1-2 місяці препарат призначати лише за життєвими показаннями. Стан дітей із масою тіла до 40 кг, які отримують лікування цефепімом, слід постійно контролювати.
Дітям у разі порушення функції нирок рекомендується зменшення дози або збільшення інтервалу між введеннями.
Розрахунок показників кліренсу креатиніну у дітей:
кліренс креатиніну (мл/хв/1,73 м 2 ) = і0,55 × зростання (см) / сироватковий креатинін (мг/дл)
або
кліренс креатиніну (мл/хв/1,73 м 2 ) = 0,52 × зростання (см) / сироватковий креатинін (мг/дл) - 3,6
Діти віком від 1 до 2 місяців. Цефепім призначати тільки за життєвими показаннями у дозі 30 мг/кг маси тіла кожні 12 або 8 годин залежно від тяжкості інфекції.
Діти віком від 2 місяців. Максимальна доза для дітей не повинна перевищувати рекомендовану дозу для дорослих. Звичайна рекомендована доза для дітей з масою тіла до 40 кг у разі ускладнених або неускладнених інфекцій сечовивідних шляхів (включаючи пієлонефрит), неускладнених інфекцій шкіри, пневмонії, а також у разі емпіричного лікування фебрильної нейтропенії становить 50 мг/кг кожні 12 годин (хворим на фебрильну нейтропенію та бактеріальний менінгіт – кожні 8 годин). Звичайна тривалість лікування становить 7–10 днів, тяжкі інфекції можуть вимагати більш тривалого лікування.
Дітям з масою тіла 40 кг і більше цефепім призначати, як і дорослим.
Введення препарату. Цефепім можна вводити внутрішньовенно або за допомогою глибокої внутрішньом’язової ін’єкції у великий м’яз (наприклад, у верхній зовнішній квадрант сідничного м’яза –gluteus maximus).
Внутрішньовенне введення. Внутрішньовенний шлях уведення кращий для хворих із тяжкими або загрозливими для життя інфекціями.
При внутрішньовенному способі введення цефепім розчинити у стерильній воді для ін'єкцій, у 5 % розчині глюкози для ін'єкцій або 0,9 % розчині натрію хлориду, як зазначено у таблиці 4. Вводити внутрішньовенно повільно протягом 3–5 хвилин або через систему для внутрішньовенного введення.
Внутрішньом’язове введення. Цефепім можна розчинити у стерильній воді для ін'єкцій, 0,9 % розчині натрію хлориду для ін'єкцій, 5 % розчині глюкози для ін'єкцій, бактеріостатичній воді для ін'єкцій з парабеном або бензиловим спиртом, 0,5 % або 1 % розчині лідокаїну гідрохлориду в концентраціях, що вказані у таблиці 4.
Таблиця 4
Шлях введення
|
Об’єм розчину для розведення (мл) |
Приблизний об’єм одержаного розчину (мл) |
Приблизна концентрація Цефепіму (мг/мл) |
Внутрішньовенне ведення 500 мг/флакон
|
5 |
5,7 |
90 |
Внутрішньом’язове введення 500 мг/флакон |
1,5 |
2,2 |
230 |
Внутрішньовенне ведення 1000 мг/флакон |
10 |
11,4 |
90 |
Внутрішньом’язове введення 1000 мг/флакон |
3 |
4,4 |
230 |
Готовий розчин цефепіму перед введенням слід візуально перевірити на відсутність механічних включень.
Приготовлені розчини препарату для внутрішньом’язового та внутрішньовенного введення можна зберігати протягом 24 годин при кімнатній температурі або 7 днів у холодильнику (2–8 °С).
Особливості застосування
Необхідно точно визначити, чи відзначалися раніше у хворого реакції гіперчутливості негайного типу на цефепім, цефалоспорини, пеніциліни або інші β-лактамні антибіотики. Антибіотики слід призначати з обережністю всім хворим із будь-якими формами алергії, особливо на лікарські засоби. При появі алергічної реакції застосування препарату потрібно припинити. Тяжкі реакції гіперчутливості можуть вимагати застосування адреналіну, гідрокортизону, антигістамінних препаратів та інших засобів невідкладної допомоги.
При тривалому лікуванні необхідно регулярно контролювати функціональні показники печінки, нирок та органів гемопоезу.
У пацієнтів з високим ризиком тяжких інфекцій (наприклад у пацієнтів, які мали в анамнезі трансплантацію кісткового мозку при зниженій його активності, що відбувається на тлі злоякісної гемолітичної патології з тяжкою прогресуючою нейтропенією) монотерапія може бути недостатньою, тому показана комплексна антимікробна терапія.
Для ідентифікації мікроорганізму-збудника (збудників) та визначення чутливості до цефепіму слід провести відповідні тести. Цефепім можна застосовувати у як монотерапію ще до ідентифікації мікроорганізму-збудника (збудників), оскільки йому властивий широкий спектр антибактеріальної дії щодо грам позитивних та грамнегативних мікроорганізмів. У пацієнтів із ризиком змішаної аеробно-анаеробної (включаючи Bacteroides fragilis) інфекції до ідентифікації збудника можна починати лікування препаратом у комбінації з лікарським засобом, який діє на анаероби.
Для хворих віком від 65 років з нормальною функцією нирок не потрібне коригування дози цефепіму, незважаючи на меншу величину ниркового кліренсу порівняно з таким у молодих пацієнтів. Пацієнти літнього віку можуть мати знижену функцію нирок, тому слід дотримуватися обережності при виборі дози та обов’язково контролювати функцію нирок.
З обережністю застосовувати пацієнтам із захворюваннями травного тракту, особливо колітом.
Необхідно контролювати протромбіновий час.
Пацієнтам з порушенням функції нирок (кліренс креатиніну < 60 мл/хв) дозу препарату слід відкоригувати, щоб компенсувати повільну швидкість ниркового виведення. Оскільки пролонговані концентрації антибіотика у сироватці крові можливі при звичайних дозах у пацієнтів з нирковою недостатністю або іншими станами, які можуть погіршити функції нирок, підтримуючу дозу потрібно знизити при введені цефепіму таким пацієнтам. Ступінь порушення функції нирок, тяжкість інфекції і сприйнятливість до організмів, які спричинили інфекцію, слід враховувати при визначенні наступної дози.
При застосуванні цефепіму, як і при застосуванні інших препаратів цієї групи, серйозні побічні реакції, такі як оборотні енцефалопатії (сплутаність свідомості, у тому числі затьмарення свідомості), міоклонія, судоми та/або ниркова недостатність, спостерігалися найчастіше у пацієнтів з нирковою недостатністю, які отримували дози препарату, що перевищували рекомендовані, та у пацієнтів літнього віку з нирковою недостатністю на тлі рекомендованих доз цефепіму. Деякі випадки відмічені у пацієнтів, які отримували дози, що були скориговані з урахуванням функції їх нирок. У більшості випадків симптоми нефротоксичності були оборотні і зникали після припинення застосування цефепіму та/або після гемодіалізу.
Фармакокінетика цефепіму у хворих з порушеннями функції печінки не змінена. Коригувати дозу для таких хворих не потрібно.
Антибіотики широкого спектра дії, особливо при тривалому застосуванні, можуть спричиняти псевдомембранозний коліт зі ступенем тяжкості від легкої діареї до коліту з летальним наслідком, тому слід звертати увагу на виникнення діареї під час лікування цефепімом. Легкі форми коліту можуть минати самостійно після закінчення терапії, помірні або тяжкі стани можуть потребувати спеціального лікування.
Застосування антибактеріальних засобів спричиняє зміну нормальної флори товстої кишки і може спричинити розростання клостридій. Дослідження вказують на те, що токсин, який продукується Clostridium difficile, є основною причиною антибіотикоасоційованого коліту. Після підтвердження діагнозу псевдомембранозного коліту необхідно вжити терапевтичних заходів. Випадки псевдомембранозного коліту
помірного ступеня можуть зникнути після припинення застосування препарату. У разі помірного і тяжкого ступенів потрібно розглянути необхідність застосування рідин та електролітів, поповнення білків і застосування антибактеріального препарату, ефективного щодо Clostridium difficile.
Малоймовірно, що призначення цефепіму при відсутності доведеної або підозрюваної бактеріальної інфекції або профілактичне застосування буде корисним, але це може збільшити ризик появи бактерій, несприйнятливих до цього лікарського засобу. Тривале застосування цефепіму (як і інших антибіотиків) може призводити до розвитку суперінфекції. Необхідно проводити повторну перевірку стану пацієнта. У разі розвитку суперінфекції необхідно розпочати адекватні заходи лікування.
Багато цефалоспоринів, включаючи цефепім, асоціюються зі зниженням активності протромбіну. До групи ризику входять пацієнти з порушенням функції печінки або нирок, пацієнти, які погано харчуються, а також ті, хто приймає тривалий курс антимікробної терапії. Слід контролювати протромбін у пацієнтів групи ризику і в разі необхідності призначати вітамін К.
У період застосування цефепіму можуть бути отримані позитивні результати прямого тесту Кумбса. При проведенні гематологічних або трансфузійних процедур для визначення групи крові перехресним способом, коли проводиться антиглобуліновий тест або у ході тесту Кумбса для новонароджених, матері яких отримували антибіотики групи цефалоспоринів до пологів, слід враховувати, що позитивний тест Кумбса може бути результатом застосування препарату.
При застосуванні дітям та дорослим лідокаїну як розчинника слід врахувати інформацію з безпеки лідокаїну.
Було доведено, що L-аргінін змінює метаболізм глюкози та одночасно збільшує рівень кальцію у сироватці крові при застосуванні доз, які у 33 рази перевищують максимальну рекомендовану дозу цефепіму. Ефекти при більш низьких дозах на сьогодні невідомі.