Дози
Рекомендований курс лікування для всіх показань становить 50-100 мг/м2 площі поверхні тіла етопозиду внутрішньовенно на добу протягом 5 днів поспіль або 120-150 мг/м2 у 1, 3 і 5 дні.
Оскільки етопозид викликає мієлосупресію, інтервал між курсами лікування повинен бути не менше 21 дня. Розпочинати наступний курс терапії етопозидом можна лише після проведення аналізу крові на наявність мієлосупресії і нормалізації гематологічних показників.
Корекція дози
Дозування етопозиду необхідно модифікувати з урахуванням мієлосупресивних ефектів інших препаратів у комбінації або результатів попередньої променевої терапії чи хіміотерапії, що може зменшувати резерв кісткового мозку.
Пацієнтам не варто розпочинати новий курс лікування етопозидом, якщо кількість нейтрофілів менше 1500 клітин/мм3 або кількість тромбоцитів менше 100000 клітин/мм3, окрім випадків зниження показників, спричинених новоутвореннями.
Модифікацію дозування після початкової дози необхідно проводити у таких випадках: якщо кількість нейтрофілів менше 500 клітин/мм3 впродовж 5 та більше днів, або зниження пов’язане з гарячкою або інфекцією, якщо кількість тромбоцитів менше 25000 клітин/мм3, якщо виникають інші ознаки токсичності 3 або 4 ступеня тяжкості, а також якщо швидкість ниркового кліренсу менше 50 мл/хв.
Порушення функції нирок
Пацієнтам із порушеннями функції нирок корекція дози залежно від кліренсу креатиніну здійснюється відповідно до наведених нижче рекомендацій.
Кліренс креатиніну
|
Доза етопозиду
|
> 50 мл/хв
|
100 % дози
|
15-50 мл/хв
|
75 % дози
|
Подальше дозування повинно базуватися на переносимості пацієнтом та клінічному ефекті. Дотепер немає даних щодо оптимального дозування у пацієнтів із рівнем кліренсу креатиніну < 15 мл/хв, тому рекомендоване подальше зниження дози у цій групі пацієнтів.
Пацієнти з порушеннями функції печінки
Кліренс і період напіввиведення з плазми незмінні.
Пацієнти літнього віку
Корекція дози не потрібна.
Спосіб застосування
Даний лікарський засіб призначений для внутрішньовенного застосування.
Етопозид вводять шляхом повільної внутрішньовенної інфузії. ЕТОПОЗИД НЕ СЛІД ВВОДИТИ ШЛЯХОМ ШВИДКОЇ ВНУТРІШНЬОВЕННОЇ ІН’ЄКЦІЇ.
Необхідно вжити заходів для запобігання екстравазації.
Необхідну дозу етопозиду потрібно розчинити у 5 % розчині глюкози для ін’єкцій або 0,9 % розчині натрію хлориду для ін’єкцій до концентрації етопозиду 0,2 мг/мл.
При швидкому внутрішньовенному введенні повідомлялося про виникнення артеріальної гіпотензії. Тому рекомендується вводити розчин етопозиду протягом 30-60 хвилин. Може виникати необхідність у більш тривалій інфузії, залежно від переносимості пацієнтом.
Тривалість застосування
Тривалість терапії визначає лікар, враховуючи основне захворювання, застосування препарату у комбінації (якщо це можливо) та індивідуальний терапевтичний стан пацієнта. Застосування етопозиду слід припинити, якщо пухлина не реагує на лікування, якщо захворювання прогресує або якщо виникають непереносимі побічні реакції.
Особливості щодо застосування
Застосування етопозиду повинно здійснюватися під наглядом кваліфікованого лікаря, який має досвід застосування хіміотерапевтичних засобів для лікування раку. Під час застосування етопозиду можуть виникати реакції в місці введення. З огляду на можливість розвитку екстравазації, рекомендується уважно стежити за можливою інфільтрацією у місці введення під час проведення інфузії. Наразі невідоме специфічне лікування реакцій екстравазації. Можливе виникнення тяжкої мієлосупресії та, як наслідок - інфекції або кровотечі.
Зафіксовано мієлосупресію з летальним наслідком після застосування етопозиду. Пацієнти, які лікуються етопозидом, повинні проходити часті та ретельні обстеження щодо розвитку мієлосупресії під час і після терапії. Дозозалежне пригнічення функції кісткового мозку є найпоширенішою формою токсичного впливу етопозиду. На початку терапії етопозидом, а також перед прийомом кожної наступної дози, слід проводити такі дослідження: кількість тромбоцитів, гемоглобін, кількість лейкоцитів і диференціальний підрахунок клітин крові. Якщо пригнічення функції кісткового мозку розвивається внаслідок променевої терапії або хіміотерапії, необхідно зробити перерву у застосуванні препарату для відновлення кісткового мозку.
Повідомлялося про випадки гострого лейкозу з або без мієлодиспластичного синдрому у пацієнтів, які отримували хіміотерапію етопозидом.
Ні сукупний ризик, ні сприятливі фактори, пов’язані з розвитком вторинного лейкозу, не відомі. Роль обох режимів застосування і кумулятивні дози етопозиду були припущені, але не були точно визначені.
У деяких пацієнтів із вторинним лейкозом після терапії епіподофілотоксинами була виявлена аномалія хромосоми 11q23. Це порушення також спостерігається у пацієнтів із вторинним лейкозом, що розвивається після застосування хіміотерапевтичних схем лікування, які не містять епіподофілотоксини, та при вперше виявленому лейкозі. Інша характеристика, пов’язана із вторинним лейкозом у пацієнтів, які приймали епіподофілотоксини, має короткий латентний період із середньою медіаною часу до розвитку лейкозу приблизно 32 місяці.
Лікарі повинні бути проінформовані про можливе виникнення анафілактичної реакції на етопозид, що проявляється ознобом, гарячкою, тахікардією, бронхоспазмом, диспное і артеріальною гіпотензією, яка може мати летальний наслідок. Лікування симптоматичне. Інфузія має бути негайно припинена, з подальшим введенням пресорних агентів, кортикостероїдів, антигістамінних препаратів або плазмозамінних розчинів на розсуд лікаря.
Етопозид слід вводити лише шляхом повільної внутрішньовенної інфузії (зазвичай протягом 30-60 хвилин), оскільки було зафіксовано артеріальну гіпотензію як можливу побічну реакцію швидкої внутрішньовенної ін’єкції.
У всіх випадках, коли розглядається застосування етопозиду для хіміотерапії, лікар повинен оцінити необхідність і користь цього препарату порівняно з ризиком виникнення побічних реакцій. Більшість таких побічних реакцій є оборотними, якщо виявлені на ранній стадії. У випадку виникнення реакцій тяжкого ступеня, дозу препарату слід зменшити або припинити його застосування і вжити відповідних коригувальних заходів відповідно до клінічної оцінки лікаря. Відновлення терапії етопозидом слід проводити з обережністю та з адекватним урахуванням подальшої необхідності у лікарському засобі і особливою увагою до можливого повторного розвитку токсичності.
Пацієнти з низьким рівнем альбуміну у плазмі крові можуть піддаватися підвищеному ризику розвитку токсичності, пов’язаної із застосуванням етопозиду. У пацієнтів із порушенням функції печінки і нирок необхідно регулярно перевіряти функції нирок і печінки у зв’язку з ризиком акумуляції.
Бактеріальні інфекції необхідно лікувати до початку лікування етопозидом.
Лікарський засіб містить31 % (об/об) етанолу. При застосуванні відповідно до дозування пацієнт із площею поверхні тіла 1,6 м2 отримує до 3 г етанолу на інфузію.
Існує загроза здоров’ю пацієнтів із захворюваннями печінки, хворих на алкоголізм, епілепсію, хворих з органічним ураженням головного мозку, вагітних та жінок, які годують груддю, і дітей. Дія інших лікарських засобів може бути ослабленою або збільшеною.