Еналаприл таблетки по 10 мг, 20 шт.

По 10 таблеток у блістері, по 2 блістери в пачці.

Таблетки.
Основні фізико-хімічні властивості: таблетки круглої форми з двоопуклою поверхнею, білого або майже білого кольору, з відбитком «10» (Для дозування 10 мг) або з відбитком «20» (для дозування 20 мг) на одній стороні.

Еналаприл - сіль малеїнової кислоти еналаприлу, похідної двох амінокислот, L-аланіну та L-проліну.

Механізм дії

Ангіотензинперетворюючий фермент (АПФ) – пептидилова дипептидаза, яка каталізує конверсію ангіотензину I у пресорну субстанцію ангіотензин II. Після абсорбції еналаприл гідролізується до еналаприлату, який пригнічує АПФ. Пригнічення АПФ призводить до зниження рівня в плазмі крові ангіотензину II, що призводить до збільшення активності реніну плазми (пригніченням негативного зворотного зв'язку між активністю ангіотензину II та вивільненням реніну) та зменшення секреції альдостерону.

АПФ ідентичний кініназі II. Таким чином, еналаприл може блокувати розщеплення брадикініну, сильного вазодепресорного пептиду. Однак, значення цього явища для терапевтичного ефекту препарату залишається нез'ясованим.

Механізм, завдяки якому еналаприл знижує артеріальний тиск, насамперед пов'язують із пригніченням активності ренін-ангіотензин-альдостеронової системи. Еналаприл може проявляти антигіпертензивний ефект навіть у пацієнтів із низькореніновою гіпертензією.

Застосування еналаприлу при артеріальній гіпертензії призводить до зниження артеріального тиску у пацієнтів у горизонтальному та вертикальному положенні без істотного збільшення частоти серцевого ритму.

Симптоматична постуральна гіпотензія виникає рідко. У деяких пацієнтів досягнення оптимального зниження артеріального тиску може зажадати кілька тижнів терапії. Раптове скасування еналаприлу не асоціювалося зі швидким підвищенням артеріального тиску.

Ефективне пригнічення активності АПФ зазвичай досягається через 2-4 години після перорального прийому разової дози еналаприлу. Початок антигіпертензивної дії зазвичай спостерігається через 1:00, а пікове зниження артеріального тиску досягається через 4-6 годин після прийому препарату. Тривалість ефекту залежить від дози. Але у разі застосування у рекомендованих дозах антигіпертензивний та гемодинамічний ефекти зберігалися мінімум протягом 24 годин.

Під час гемодинамічних досліджень у пацієнтів з есенціальною гіпертензією зниження артеріального тиску зазвичай супроводжувалося зменшенням периферичного опору артерій зі збільшенням серцевого викиду та незначним прискоренням серцевого ритму або без таких змін. Після застосування Еналаприлу зазвичай збільшується нирковий кровообіг; швидкість клубочкової фільтрації не змінюється. Ознаки затримки натрію або води не виявлено. Однак у пацієнтів із низьким вихідним рівнем клубочкової фільтрації цей рівень зазвичай підвищується.

При короткострокових клінічних дослідженнях у пацієнтів з цукровим діабетом або без нього з хворобою нирок після застосування еналаприлу спостерігали зменшення альбумінурії, екскреції із сечею IgG та загального протеїну сечі.

При сумісному застосуванні з тіазидними діуретиками гіпотензивні ефекти препарату Еналаприл є мінімум адитивними. Еналаприл може знизити або запобігти розвитку тіазидиндукованої гіпокаліємії.

У пацієнтів із серцевою недостатністю, які приймають серцеві глікозиди та діуретики, прийом перорального або ін'єкційного препарату Еналаприл асоціювався зі зниженням периферичного опору та тиску крові. Серцевий викид збільшувався, а частота серцевих скорочень (зазвичай збільшена у пацієнтів із серцевою недостатністю) зменшувалася. Також знижувався тиск у кінцевих легеневих капілярах. Покращувалася переносимість фізичного навантаження та зменшувалась тяжкість серцевої недостатності, оцінені за критеріями NYHA (New York Heart Association). Ці ефекти зберігалися протягом тривалого лікування.

У пацієнтів з легкою та помірною серцевою недостатністю еналаприл уповільнював прогресування дилатації/збільшення міокарда та серцевої недостатності, про що свідчили знижені кінцеві діастолічний та систолічний обсяги лівого шлуночка та покращена фракція викиду.

У багатоцентровому рандомізованому подвійному сліпому плацебо-контрольованому дослідженні (SOLVD Попередження) вивчали популяцію з безсимптомною дисфункцією лівого шлуночка (фракція викиду лівого шлуночка <35%). 4228 пацієнтів були рандомізовані до групи прийому плацебо (n = 2117) або еналаприлу (n = 2111). У групі плацебо у 818 пацієнтів розвинулася серцева недостатність або стався летальний випадок (38,6%) порівняно з 630 у групі еналаприлу (29,8%) (зниження ризику на 29%, 95% ДІ, 21-36%, р< ;0,001). 518 пацієнтів у групі плацебо (24,5 %) та 434 у групі еналаприлу (20,6 %) померли або були госпіталізовані через виникнення або погіршення серцевої недостатності (зниження ризику на 20 %, 95 % ДІ; 9-30 %, р <0,001). У багатоцентровому рандомізованому подвійному сліпому плацебо-контрольованому дослідженні (SOLVD Лікування) вивчали популяцію із симптомами застійної серцевої недостатності, пов'язаної із систолічною дисфункцією (фракція викиду – 35 %). 2569 пацієнтів, які отримували звичайне лікування серцевої недостатності, були рандомізовані в групи плацебо (n = 1284) або еналаприлу (n = 1285). У групі плацебо сталося 510 летальних випадків (39,7 %) порівняно з 452 у групі еналаприлу (35,2 %) (зниження ризику на 16 %, 95 % ДІ, 5-26 %, р = 0,0036). У групі плацебо відбулася 461 серцево-судинна смерть порівняно з 399 у групі еналаприлу (зниження ризику на 18 %, 95 % ДІ, 6-28 %, р <0,002), в основному за рахунок зниження смертності від прогресуючої серцевої недостатності (251 у групі плацебо та 209 у групі еналаприлу, зниження ризику на 22%, 95% ДІ, 6-35%). Найменше пацієнтів померли або були госпіталізовані з приводу погіршення серцевої недостатності (736 у групі плацебо та 613 у групі еналаприлу, зниження ризику, 26%, 95% ДІ 18-34%, р – 0,0001). В цілому, у дослідженні SOLVD у пацієнтів з дисфункцією лівого шлуночка еналаприл знизив ризик інфаркту міокарда на 23 % (95 % ДІ 11-34 %, р 0,001) і знизив ризик госпіталізації з приводу нестабільної стенокардії на 20 % 9-29%, р <0,001).

Клінічна фармакологія у дітей

Досвід застосування препарату дітям з 6 років з артеріальною гіпертензією обмежений. У ході клінічного дослідження за участю 110 дітей з артеріальною гіпертензією від 6 до 16 років із масою тіла ≥ 20 кг і швидкістю клубочкової фільтрації 30 м2мл/хв/1,73м2 пацієнти, які важили 50 кг, отримували 0,625; 2,5 або 20 мг еналаприлу на добу та пацієнти, які важили ≥ 50 кг, одержували 1,25; 5 або 40 мг еналаприлу на добу. Прийом еналаприлу 1 раз на добу зменшував нижнє значення артеріального тиску залежно від дози. Дозозалежний антигіпертензивний ефект еналаприлу був однаковим у всіх підгрупах (вік, стадія за Таннером, стать, раса). Однак низькі з досліджених доз, 0,625 мг та 1,25 мг, що відповідає в середньому 0,02 мг/кг 1 раз на добу, не забезпечили тривалого антигіпертензивного ефекту. Максимальна досліджена доза становить 0,58 мг/кг (до 40 мг) 1 раз на добу. Профіль побічних ефектів у дітей не відрізняється від таких у дорослих пацієнтів.

Абсорбція
Після прийому еналаприлу швидко всмоктується, максимальна концентрація еналаприлу в сироватці крові досягається протягом 1 години після прийому внутрішньо. Ступінь всмоктування еналаприлу при прийомі таблеток становить близько 60%. Наявність їжі у шлунково-кишковому тракті не впливає на всмоктування перорального еналаприлу. Після всмоктування прийнятий внутрішньо еналаприл швидко і екстенсивно гідролізується до еналаприлату, потужного інгібітора АПФ. Максимальна концентрація еналаприлату в сироватці крові спостерігається приблизно через 4 години після застосування дози еналаприлу перорально.
Ефективний період напіввиведення (Т½) еналаприлату після багаторазового перорального застосування становить 11 годин. терапевтичних концентрацій не більше 60 % еналаприлату пов'язується з білками сироватки.
Метаболізм
За винятком перетворення на еналаприлат, більше не існує жодного доказу значного метаболізму еналаприлу.
Виведення
Еналаприлат виводиться головним чином нирками. Головними компонентами в сечі є еналаприлат, що становить приблизно 40% дози, і незмінений еналаприл (приблизно 20%).
Порушення функції нирок
У пацієнтів з нирковою недостатністю збільшується експозиція до еналаприлу та еналаприлату. У пацієнтів з легкими та помірними порушеннями функції нирок (кліренс креатиніну 40-60 мл/хв) AUC еналаприлату у стабільному стані була приблизно в 2 рази більша, ніж у пацієнтів з нормальною функцією нирок, після введення 5 мг 1 раз на добу. При тяжкій формі ниркової недостатності (кліренс креатиніну 30 мл/хв) AUC збільшилася приблизно в 8 разів. При цьому рівні ниркової недостатності ефективний період напіввиведення еналаприлату продовжувався, а час до стабільного стану сповільнювався (див. розділ «Спосіб застосування та дози»).
Еналаприлат можна вивести із загального кровообігу за допомогою гемодіалізу. Кліренс еналаприлату при діалізі становить 62 мл/хв.

Інгібітори ангіотензинперетворювального ферменту, монокомпонентні. Еналаприл. Код ATХ C09A A02.

Гіпотензивна терапія

Супутній прийом цих препаратів може посилити гіпотензивний ефект еналаприлу. Супутній прийом із нітрогліцерином, іншими нітратами або іншими вазодилататорами може додатково знизити артеріальний тиск.

Калійсзберігаючі діуретики або добавки з калієм

Інгібітори АПФ посилюють викликану діуретиками втрату калію. Застосування калійзберігаючих діуретиків (наприклад, спіронолактону, еплеренону, тріамтерену або амілориду), а також застосування харчових добавок або сольових замінників, що містять калій, може призвести до істотного підвищення рівня калію в сироватці крові. Якщо наведені вище засоби показані у зв'язку з гіпокаліємією, їх слід застосовувати з обережністю, регулярно визначаючи рівень калію в сироватці крові (див. розділ «Особливості застосування»).

Діуретики (тіазидні або петлеві діуретики)

Попереднє лікування діуретиками у високих дозах може призвести до зниження об'єму циркулюючої крові та підвищення ризику артеріальної гіпотензії на початку терапії еналаприлом (див. розділ «Особливості застосування»). Гіпотензивні ефекти можна зменшити шляхом припинення прийому діуретика, збільшення обсягу споживання солі або якщо розпочати терапію з низькою дозою еналаприлу.

Протидіабетичні препарати

Епідеміологічні дослідження показали, що спільне застосування інгібіторів АПФ та протидіабетичних препаратів (інсуліну, пероральних гіпоглікемічних засобів) може спричинити зниження рівня глюкози крові з ризиком розвитку гіпоглікемії. Цей феномен найімовірніший протягом перших тижнів спільного прийому та у пацієнтів з нирковою недостатністю (див. розділи «Особливості застосування», «Побічні реакції»).

Лиття сироватки крові

При одночасному застосуванні інгібіторів АПФ та літію повідомляли про оборотне підвищення рівня літію у сироватці та токсичності. Одночасне застосування інгібіторів АПФ та тіазидних діуретиків може додатково збільшити рівень літію у сироватці та підвищити ризик інтоксикації літієм. Не рекомендується приймати еналаприл з літієм, але якщо така комбінація необхідна для пацієнта, слід здійснювати ретельний моніторинг рівня літію в сироватці крові (див. розділ «Особливості застосування»).

Трициклічні антидепресанти/нейролептики/анестетики/снодійні

Супутній прийом певних анестетиків, трициклічних антидепресантів та нейролептиків з інгібіторами АПФ може призвести до додаткового зниження артеріального тиску (див. розділ «Особливості застосування»).

Нестероїдні протизапальні засоби, включаючи селективні інгібітори ЦОГ-2

Нестероїдні протизапальні засоби (НПЗЗ), включаючи селективні інгібітори ЦОГ-2 (інгібітори ЦОГ-2), можуть знижувати ефект діуретиків та інших антигіпертензивних препаратів. Тому гіпотензивний ефект антагоністів рецепторів ангіотензину II або інгібіторів АПФ може бути ослаблений НПЗЗ, включаючи селективні інгібітори ЦОГ-2.

Зрідка можлива гостра ниркова недостатність, особливо у деяких пацієнтів з порушеннями функції нирок (наприклад, у пацієнтів похилого віку або пацієнтів зі зниженим об'ємом циркулюючої крові, включаючи тих, хто приймає діуретики). Тому таку комбінацію слід вводити обережно пацієнтам з порушеннями функції нирок. Пацієнти повинні споживати достатню кількість рідини та перебувати під ретельним контролем функції нирок на початку супутньої терапії та періодично протягом такого лікування.

Подвійна блокада ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (RAAS)

Подвійна блокада (наприклад, при додаванні інгібітору АПФ до антагоністу рецептора ангіотензину II) повинна обмежуватися лише окремими випадками з ретельним контролем артеріального тиску, функції нирок та рівня електролітів. Під час декількох досліджень повідомлялося, що у пацієнтів із встановленими атеросклеротичним ураженням судин, серцевою недостатністю або діабетом з кінцевим ураженням органів подвійна блокада ренін-ангіотензин-альдостеронової системи пов'язана з вищою частотою артеріальної гіпотензії, непритомних станів, гіперкаліємії та погіршення функції. кількості гострої ниркової недостатністю) у порівнянні з такою при застосуванні одного препарату, що діє на ренін-ангіотензин-альдостеронову систему. Не слід застосовувати Еналаприл з аліскіреном пацієнтам з цукровим діабетом або з порушеннями функції нирок (СКФ <60 мл/хв/1,73м2) (див. розділи «Протипоказання» або «Особливості застосування»).

Препарати золота 

Зрідка повідомлялося про нітритоїдні реакції (симптоми, що включають набряк обличчя, нудоту, блювання та артеріальну гіпотензію) у пацієнтів, які лікувалися ін'єкційними препаратами золота (натрію ауротіомалат) та спільно інгібітором АПФ, у тому числі еналаприлом.

Інгібітори mTOR

Супутній прийом з інгібіторами mTOR (наприклад, темсіролімус, сиролімус, еверолімус) може підвищувати ризик виникнення ангіоневротичного набряку (див. розділ «Особливості застосування»).

Симпатоміметики 

Симпатоміметики можуть зменшити антигіпертензивні ефекти інгібіторів АПФ. 

Алкоголь 

Спиртне посилює гіпотензивний ефект інгібіторів АПФ. 

Ацетилсаліцилова кислота, тромболітики та β-блокатори 

Еналаприл можна безпечно застосовувати разом з ацетилсаліциловою кислотою (у кардіологічних дозах), тромболітиками та β-блокаторами. 

Супутня терапія інгібітором АПФ та антагоністом рецепторів ангіотензину

Повідомлялося, що у пацієнтів з підтвердженою атеросклеротичною хворобою, серцевою недостатністю або з цукровим діабетом з ураженням кінцевого органу супутня терапія інгібітором АПФ та антагоністом рецепторів ангіотензину асоціюється з вищою частотою появи артеріальної гіпохудії. ниркову недостатність) у порівнянні з такою при застосуванні тільки препарату антагоніста ренін-ангіотензин-альдостеронової системи. Подвійна блокада (наприклад, комбінуванням інгібітору АПФ з антагоністом рецепторів ангіотензину II) повинна обмежуватися індивідуально певними випадками та супроводжуватися ретельним моніторингом функції нирок, рівня калію та артеріального тиску.

діючі речовини: enalapril;
1 таблетка містить еналаприлу малеату в перерахунку на 100 % речовину 10 мг;
допоміжні речовини: натрію гідрокарбонат; лактоза, моногідрат, крохмаль кукурудзяний; крохмаль прежелатинізований; магнію стеарат.

При керуванні автотранспортом або іншими механізмами слід врахувати можливий розвиток запаморочення або підвищеної втомлюваності.

Вагітність
Препарат не повинен застосовуватися вагітними або жінками, які планують завагітніти. Якщо під час лікування цим засобом підтверджується вагітність, його застосування необхідно негайно припинити і замінити іншим лікарським засобом, дозволеним до застосування у вагітних.
Інгібітори АПФ при застосуванні під час другого та третього триместрів вагітності можуть спричиняти фетотоксичність (зниження функції нирок, олігогідрамніон, затримка осифікації кісток черепа) або неонатальну токсичність (ниркова недостатність, артеріальна гіпотензія, гіперкаліємія).
Якщо прийом інгібіторів АПФ відбувався протягом другого триместру вагітності, рекомендовано ультразвукове обстеження нирок та черепа.
За новонародженими, матері яких приймали інгібітори АПФ, потрібно ретельно спостерігати з метою виявлення у них артеріальної гіпотензії (див. розділи «Протипоказання», «Особливості застосування»).
Період годування груддю
Обмежені фармакокінетичні дані свідчать про дуже низькі концентрації препарату у грудному молоці (див. розділ «Фармакокінетика»). Хоча такі концентрації і вважаються клінічно незначимими, застосування препарату Еналаприл не рекомендується під час годування груддю недоношених та немовлят у перші кілька тижнів після народження, оскільки існує гіпотетичний ризик ефектів з боку серцево-судинної системи та нирок, а також через недостатній досвід у цьому питанні. У випадку старших немовлят застосування препарату Еналаприл у період годування груддю може розглядатись, якщо лікування необхідне для матері, а за дитиною будуть спостерігати щодо появи будь-яких побічних ефектів.

Застосовувати дітям віком від 6 років. Еналаприл не рекомендований новонародженим і дітям із рівнем клубочкової фільтрації менше 30 мл/хв/1,73 м2 через відсутність даних.

Лікування артеріальної гіпертензії;
лікування клінічно вираженої серцевої недостатності;
профілактика клінічно вираженої серцевої недостатності у пацієнтів з безсимптомною дисфункцією лівого шлуночка (фракція викиду ≤ 35 %).

Підвищена чутливість до еналаприлу, до будь-якої допоміжної речовини або до будь-якого іншого інгібітора АПФ;
наявність в анамнезі ангіоневротичного набряку, пов'язаного із застосуванням інгібіторів АПФ;
спадковий або ідіопатичний ангіоневротичний> з цукровим діабетом або з порушеннями функції нирок (СКФ < 60 мл/хв/ 1,73 м2) не слід застосовувати Еналаприл з препаратами, що містять аліскірен;
вагітні або жінки, які планують завагітніти (див. розділ «Застосування в період вагітності або годування груддю»).

Прийом їжі не впливає на всмоктування таблеток Еналапріл. Оскільки таблетка не ділиться, у разі призначення препарату у дозі менше 10 мг слід застосовувати препарати еналаприлу з можливістю такого дозування.

Дозування потрібно підбирати індивідуально відповідно до стану кожного пацієнта (див. розділ «Особливості застосування») та реакції артеріального тиску у відповідь.

Артеріальна гіпертензія

Доза препарату становить від початкової 5 мг до максимальної 20 мг залежно від ступеня артеріальної гіпертензії та стану пацієнта (див. нижче). Еналаприл приймають 1 раз на добу. При артеріальній гіпертензії легкого ступеня початкова доза становить 5-10 мг. У пацієнтів з дуже активованою ренін-ангіотензин-альдостероновою системою (наприклад, з реноваскулярною гіпертензією, порушенням сольового та/або рідинного балансу, декомпенсацією серцевої функції або тяжкою артеріальною гіпертензією) можливе надмірне зниження артеріального тиску після прийому початкової дози. Таким пацієнтам рекомендується початкова доза 5 мг або нижче, а початок лікування має відбуватися під наглядом лікаря.

Попереднє лікування високими дозами діуретиків може призвести до дефіциту рідини та ризику виникнення артеріальної гіпотензії на початку терапії еналаприлом. Для таких пацієнтів рекомендується початкова доза 5мг або нижче. По можливості лікування діуретиками слід припинити за 2-3 дні до початку лікування препаратом Еналаприл. Слід контролювати функцію нирок та рівень калію у сироватці крові.

Звичайна підтримуюча доза – 20 мг 1 раз на день. Максимальна доза, що підтримує, становить 40 мг на добу.

Серцева недостатність/безсимптомна дисфункція лівого шлуночка

Для лікування клінічно вираженої серцевої недостатності Еналаприл застосовується разом з діуретиками та, при необхідності, препаратами наперстянки або бета-блокаторами. Початкова доза Еналаприлу для пацієнтів з клінічно вираженою серцевою недостатністю або безсимптомною дисфункцією лівого шлуночка становить 2,5 мг, при цьому застосування препарату необхідно проводити під ретельним контролем для того, щоб встановити первинний вплив препарату на артеріальний тиск. У разі відсутності ефекту або після відповідної корекції симптоматичної гіпотензії, що виникла на початку лікування Еналаприлом серцевої недостатності, дозу слід поступово підвищувати до звичайної підтримуючої дози. 20 мг, яку призначають одноразово або поділяють на два прийоми, залежно від того, що краще переносить пацієнт. Добір дози рекомендується здійснювати протягом 2-4 тижнів. Подібний терапевтичний режим ефективно зменшує показники летальності пацієнтів із клінічно вираженою серцевою недостатністю. Максимальна доза становить 40 мг на добу на два прийоми.

Пропоновані титрації дози Еналаприлу для пацієнтів із серцевою недостатністю/безсимптомною дисфункцією лівого шлуночка

* З обережністю слід застосовувати препарат пацієнтам з порушеннями функції нирок або тим, хто приймає діуретики (див. розділ «Особливості застосування»).

Як до, так і після початку лікування Еналаприлом слід здійснювати ретельний контроль артеріального тиску та функції нирок (див. розділ «Особливості застосування»), оскільки повідомлялося про артеріальну гіпотензію та (рідше) подальшу ниркову недостатність. Пацієнтам, які приймають діуретики, по можливості слід зменшити дозу до початку лікування Еналаприлом. Розвиток артеріальної гіпотензії після початкової дози еналаприлу не означає, що гіпотензія зберігатиметься при тривалому лікуванні, але не свідчить про необхідність припинення прийому препарату. Слід також контролювати вміст калію у сироватці крові та функцію нирок.

Дозування при нирковій недостатності

Загалом має бути збільшений інтервал між прийомами еналаприлу та/або зменшено дозування препарату.

* Див . «Особливості застосування» Пацієнти, які перебувають на гемодіалізі.

** Еналаприл видаляється шляхом гемодіалізу. Коригування дози в дні, коли гемодіаліз не проводиться, необхідно здійснювати залежно від рівня артеріального тиску.

Пацієнти похилого віку

Дозу слід коригувати залежно від функції нирок (див. розділ «Особливості застосування»).

Діти з артеріальною гіпертензією з 6 років

Досвід клінічного застосування еналаприлу дітям з артеріальною гіпертензією обмежений (див. розділи «Фармакодинаміка», «Фармакокінетика», «Особливості застосування»). Дітям, які можуть ковтати таблетки, дозу слід призначати індивідуально, відповідно до стану пацієнта, реакцією артеріального тиску у відповідь на лікування та масою тіла пацієнта.

Рекомендована початкова доза становить 2,5 мг для пацієнтів з масою тіла від 20 до 50 кг та 5 мг – ndash; для пацієнтів із масою тіла ≥ 50 кг. Еналаприл приймають 1 раз на добу. Дозування слід коригувати залежно від потреб до максимальної – 20 мг на добу для пацієнтів з масою тіла від 20 до 50 кг та 40 мг – ndash; для пацієнтів із масою тіла ≥ 50 кг (див. розділи «Особливості застосування» та «Діти»).

Еналаприл не рекомендований для новонароджених та дітей з рівнем клубочкової фільтрації < 30 мл/хв/1,73 м2 через відсутність даних.

Побічні ефекти, які можуть виникнути під час прийому еналаприлу, класифіковані за частотою: дуже часто (≥ 1/10), часто (≥ 1/100 та <1/10), нечасто (≥ 1/1000 та <1/100), рідко (≥ 1/10000 та <1/1000), дуже рідко (<1/10 000), частота невідома (не можна визначити за наявними даними).

Під час застосування препарату Еналаприл у більшості випадків побічні ефекти незначні, носять тимчасовий характер і не вимагають відміни терапії.

З боку системи крові: нечасто – анемія (включаючи апластичну та гемолітичну); рідко – нейтропенія, зниження гемоглобіну, зниження гематокриту, тромбоцитопенія, агранулоцитоз, пригнічення кісткового мозку, панцитопенія, лімфаденопатія, аутоімунні хвороби. 

З боку ендокринної системи: невідомо – синдром порушення секреції антидіуретичного гормону. 

Метаболічні порушення: нечасто – гіпоглікемія (див. розділ «Особливості застосування»). 

З боку нервової системи та психіки: часто – депресія, біль голови; нечасто – сплутаність свідомості, сонливість, безсоння, нервозність, парестезія, вертиго; рідко – розлади сну, аномальні сновидіння. 

З боку органів зору: дуже часто – затуманювання зору. 

З боку серцево-судинної системи: дуже часто – запаморочення; часто – артеріальна гіпотензія (включаючи ортостатичну гіпотензію), синкопе, біль за грудиною, порушення ритму, стенокардія, тахікардія; нечасто – ортостатична гіпотензія, тахікардія, інфаркт міокарда або інсульт, можливо, внаслідок надмірного зниження тиску у пацієнтів з високим ризиком (див. розділ «Особливості застосування»); рідко – синдром Рейно. 

З боку дихальної системи: дуже часто – кашель; часто – задишка; нечасто – ринорея, біль у горлі та захриплість, бронхоспазм/астма; рідко – легеневі інфільтрати, риніт, алергічний альвеоліт/еозинофільна пневмонія. 

З боку травного тракту: дуже часто – нудота; часто – діарея, абдомінальний біль, зміна смаку; нечасто – кишкова непрохідність, панкреатит, блювання, диспепсія, запор, анорексія, подразнення шлунка, сухість у роті, пептичні виразки; рідко – стоматит/афтозні виразки, глосит; дуже рідко – ангіоневротичний набряк кишечника. 

З боку гепатобіліарної системи: рідко – печінкова недостатність, гепатит гепатоцелюлярний або холестатичний; гепатит, включаючи некроз; холестаз, включаючи жовтяницю. 

З боку шкіри та підшкірної тканини: часто – висип, підвищена чутливість/ангіоневротичний набряк обличчя, кінцівок, губ, язика, голосової щілини та/або гортані (див. розділ «Особливості застосування»); нечасто – підвищене потовиділення, свербіж, кропив'янка, алопеція; рідко – мультиформна еритема, синдром Стівенса-Джонсона, ексфоліативний дерматит, токсичний епідермальний некроліз, пемфігус, еритродермія. 

Повідомлялося про розвиток складного симптомокомплексу, який включав деякі або всі з таких проявів як: лихоманка, серозит, васкуліт, міалгія/міозит, артралгія/артрит, позитивний тест на антинуклеарні антитіла, підвищення швидкості осідання еритроцитів (СОЕ), . Як побічні реакції можуть також виникати висипання, фотосенсибілізація та інші реакції з боку шкіри.

З боку сечовивідної системи: не часто – порушення функції нирок, ниркова недостатність, протеїнурія; рідко – олігурія.

З боку репродуктивної системи: нечасто – імпотенція; рідко – гінекомастія.

Загальні порушення та порушення умов введення: дуже часто – астенія; часто – підвищена стомлюваність; нечасто – м'язові судоми, припливи, дзвін у вухах, відчуття дискомфорту.

Зміни лабораторних показників: часто – гіперкаліємія, підвищення рівня креатиніну у сироватці крові; нечасто – підвищення рівня сечовини у крові, гіпонатріємія; рідко – підвищення ферментів печінки, білірубіну у сироватці крові.

Існують обмежені дані щодо передозування препарату в людину. Основними ознаками передозування, згідно з наявними даними, є виражена артеріальна гіпотензія, яка починається приблизно через 6 годин після прийому препарату і збігається з блокадою ренін-ангіотензинової системи та ступор. Симптоми, пов'язані з передозуванням інгібіторами АПФ, можуть включати циркуляторний шок, електролітний дисбаланс, ниркову недостатність, гіпервентиляцію легень, тахікардію, прискорене серцебиття, брадикардію, запаморочення, тривогу та кашель. Рівні еналаприлату в плазмі крові, що перевищують у 100 та 200 разів максимальні рівні, які досягаються при прийомі терапевтичних доз, за повідомленнями, реєструвалися після прийому відповідно 300 мг та 440 мг еналаприлу. Для лікування передозування рекомендуються внутрішньовенні інфу. При появі гіпотензії пацієнта слід покласти в горизонтальне положення. Можна розглянути необхідність інфузій ангіотензину II та/або внутрішньовенного введення катехоламінів. Якщо препарат був прийнятий нещодавно, рекомендуються заходи щодо елімінації еналаприлу малеату (наприклад, штучне блювання, промивання шлунка, прийом абсорбентів та натрію сульфату). Еналаприлат може бути видалений із системного кровообігу шляхом гемодіалізу (див. розділ «Особливості застосування»: пацієнти, що перебувають на гемодіалізі). При брадикардії, яка є резистентною до терапевтичних засобів, показана терапія за допомогою кардіостимулятора. Слід постійно контролювати важливі показники життєдіяльності, концентрації електролітів та рівень креатиніну у сироватці крові.

Зберігати в оригінальній упаковці при температурі не вище 25 °С. Зберігати у недоступному для дітей місці.

Еналаприл таблетки - інгібітор ангіотензинперетворюючого ферменту, монокомпонентний