Між введенням комбінації дутастерид-тамсулозин та одночасним введенням доз дутастериду та тамсулозину в капсулах окремо була продемонстрована біоеквівалентність.
Дослідження біоеквівалентності одноразових доз було проведено як натще, так і після їди. Порівняно зі станом натще, у разі застосування після їди спостерігалося 30% зниження Cmax (максимальної концентрації) тамсулозину у складі комбінації дутастерид-тамсулозин. Їжа не впливала на AUC (площу під фармакокінетичною кривою) тамсулозину.
Всмоктування
Дутастерід
Після прийому внутрішньо одноразової дози 0,5 мг дутастериду час до досягнення його максимальної концентрації у сироватці крові склав 1 - 3 години. Біодоступність становила близько 60%. Прийом їжі не впливає на біодоступність дутастериду.
Тамсулозін
Тамсулозин всмоктується з кишечника та майже повністю біодоступним. Як швидкість, так і рівень всмоктування тамсулозину знижуються, якщо його приймають протягом 30 хвилин після їди. Рівномірність поглинання забезпечується прийомом Дуодарта в той самий час доби після прийому однотипної їжі. Концентрація тамсулозину в плазмі пропорційна дозі.
Після одноразового прийому тамсулозину після їжі пікова концентрація у плазмі досягається через 6 годин. Рівноважна концентрація досягається на 5-й день багаторазового введення. Середня рівноважна концентрація (Cmax) у пацієнтів приблизно на дві третини вища за концентрацію після одноразового введення тамсулозину. Хоча це явище спостерігалося у пацієнтів похилого віку, цього ж результату можна
чекати і у молодших пацієнтів.
Розподіл
Дутастерід
Дутастерид має великий обсяг розподілу (300-500 л) та високу зв'язуваність з білками плазми (> 99,5%). Після щоденного введення доз концентрація дутастериду в сироватці крові досягає 65% рівноважної концентрації через 1 місяць і приблизно 90% - через 3 місяці. місяців введення дози 0,5 мг на добу. Середнє значення надходження дутастериду із сироватки крові до насіннєвої рідини становить 11,5%.
Тамсулозін
У чоловіків тамсулозин зв'язується з білками плазми приблизно на 99%.
Обсяг розподілу невеликим (приблизно 0,21/кг).
Метаболізм
Дутастерід
Дутастерид активно метаболізується in vivo. В умовах in vitro дутастерид метаболізується цитохромом P450 3A4 і 3A5, утворюючи три моногідроксильовані метаболіти та один дигідроксильований метаболіт.
Після прийому внутрішньо дутастериду в дозі 0,5 мг/добу до досягнення рівноважної концентрації 1,0-15,4% (середнє значення – 5,4%) введеної дози дутастериду виділяється в кал у незміненому вигляді. Інші виділяється в кал у вигляді 4 основних метаболітів, що містять 39%, 21%, 7% і 7% кожної з речовин, пов'язаних з лікарським засобом, та 6 другорядних метаболітів (менше 5% кожен). У сечі людини виявлено лише незначну кількість незміненого дутастериду (менше 0.1% дози).
Тамсулозін
Енантіомерна біоконверсія з тамсулозину гідрохлориду [R(-) ізомер] у S(+) ізомер у людини не відбувається. Тамсулозину гідрохлорид активно метаболізується ферментами цитохрому P450 у печінці, і менше 10% дози виділяється із сечею у незміненому вигляді. Але фармакокінетичний профіль метаболітів у людини не встановлено. Результати досліджень in vitro вказують на те, що до метаболізму тамсулозину залучаються ферменти CYP3A4 та CYP2D6, а також незначною є участь інших ізоферментів CYP.
Пригнічення активності ферментів, що беруть участь у печінковому метаболізмі, може призвести до підвищеної дії тамсулозину. Перед виведенням із сечею метаболіти тамсулозину гідрохлориду піддаються широкому зв'язку з глюкуронідом або сульфатом.
Висновок
Дутастерід
Виведення дутастериду залежить від дози, і цей процес слід описувати як такий, що відбувається двома паралельними шляхами: один є насиченим при клінічно значущих концентраціях, а другий - ненасиченим. При низьких концентраціях у сироватці крові (менше 3 нг/мл) дутастерид швидко виводиться як залежним від концентрації, так і незалежним від концентрації шляхом. При застосуванні одноразових доз 5 мг або менших доз було виявлено ознаки швидкого кліренсу та встановлено період напіввиведення, який триває від 3 до 9 днів.
При терапевтичних концентраціях після повторного введення дози 0,5 мг/добу домінує повільніший, лінійний шлях виведення, а період напіввиведення становить приблизно 3-5 тижнів.
Тамсулозін
Тамсулозин та його метаболіти виводяться переважно із сечею, в якій приблизно 9% дози присутні у вигляді незміненої активної речовини.
Після внутрішньовенного або перорального введення в лікарській формі з негайним вивільненням період напіввиведення тамсулозину, що міститься в плазмі, коливається в діапазоне від 5 до 7 годин. Через фармакокінетику, регульовану швидкістю поглинання, у випадку з тамсулозином у капсулах з модифікованим вивільненням, цей період напіввиведення тамсулозину, прийнятого після їди, становить приблизно 10 годин, а в рівноважній концентрації у пацієнтів – приблизно 13 годин.
Пацієнти похилого віку
Дутастерід
Фармакокінетика дутастериду оцінювалася у 36 здорових чоловіків віком від 24 до 87 років після введення одноразової дози 5 мг. Значної залежності впливу дутастериду від віку пацієнта не спостерігалося, але період напіввиведення був коротшим у чоловіків віком до 50 років.
Статистичних відмінностей у періоді напіввиведення не було при порівнянні групи 50-69-річних піддослідних із групою піддослідних старше 70 років.
Тамсулозін
Перехресне порівняльне дослідження загального впливу тамсулозину гідрохлориду (AUC (площі під фармакокінетичною кривою)) та періоду напіввиведення вказує на те, що фармакокінетична дія тамсулозину гідрохлориду може бути трохи тривалішою у пацієнтів похилого віку порівняно з молодими здоровими добровольцями. Власний кліренс не залежить від зв'язування тамсулозину гідрохлориду з альфа-1-кислим глікопротеїном, але знижується з віком пацієнта, внаслідок чого загальна дія на 40% сильніша (AUC) у пацієнтів віком від 55 до 75 років у порівнянні з дією у пацієнтів віком 20-32 роки.
Ніркова недостатність
Дутастерід
Вплив ниркової недостатності на фармакокінетику дутастериду не вивчався. Але в сечі людини виявляється менше 0,1% дози дутастериду 0,5 мг у рівноважній концентрації, тому клінічно значущого підвищення концентрації дутастериду в плазмі крові у пацієнтів з нирковою недостатністю не слід очікувати (див. розділ «Спосіб застосування та дози»).
Тамсулозін
Фармакокінетика тамсулозину гідрохлориду порівнювалася у 6 пацієнтів з нирковою недостатністю слабкого до помірного (30≤ CLcr<70 мл/хв/1,73 м2) або від помірної до важкої (10≤CLCr<30 мл/хв/ l, 73 м2) ступеня та у 6 досліджуваних з нормальним кліренсом (CLcr <90 мл/хв/1,73 м2). У той час як у загальній концентрації тамсулозину гідрохлориду у плазмі крові спостерігалася зміна внаслідок змінного зв'язування з альфа-1-кислим глікопротеїном, концентрація незв'язаного (активного) тамсулозину гідрохлориду, а також власний кліренс залишалися відносно стабільними. Тому пацієнтам з нирковою недостатністю потрібна корекція дози гідрохлориду тамсулозину в капсулах. Але пацієнти з термінальною стадією ниркової недостатності (CLcr <10 мл/хв/1,73 м2) не досліджували.
Печовинна недостатність
Дутастерід
Вплив печінкової недостатності на фармакокінетику дутастериду не вивчали (див. розділ «Протипоказання»). Оскільки дутастерид виводиться переважно шляхом метаболізму, очікується, що рівні дутастериду в плазмі крові цих пацієнтів будуть підвищеними, а період напіввиведення – тривалим (див. Розділи «Спосіб застосування та дози» та «Особливості застосування»).
Тамсулозін
Фармакокінетику тамсулозину гідрохлориду порівнювали у 8 пацієнтів з помірним порушенням функції печінки (класифікація за Чайлд - П'ю: ступеня A та B) та у 8 досліджуваних з нормальною функцією печінки. У той час як зміна в загальній концентрації тамсулозину гідрохлориду в плазмі спостерігалася в результаті змінного зв'язування з альфа-1-кислим глікопротеїном, концентрація незв'язаного (активного) тамсулозину гідрохлориду не зазнала значних змін, відзначалася тільки помірна (32%) зміна власного кліренсу. . Тому пацієнти з помірним порушенням функції печінки не потребують корекції дози тамсулозину гідрохлориду.
Дія тамсулозину гідрохлориду не вивчалася у пацієнтів з тяжким порушенням функції печінки.
Безпека та клінічні дослідження
Серцева недостатність
У 4-річному клінічному дослідженні застосування дутастериду у поєднанні з тамсулозином для лікування доброякісної гіперплазії передміхурової залози у 4844 чоловіків (дослідження CombAT) частота виникнення серцевої недостатності (збиральне поняття) у групі комбінованої терапії була вищою (14/1610, %), ніж у будь-якій групі монотерапії дутастеридом (4/1623, 0,2%) або тамсулозином (10/1611, 0,6%).
В окремому 4-річному клінічному порівняльному дослідженні плацебо з хімічною профілактикою дутастеридом за участю 8231 особи віком від 50 до 75 років з попереднім негативними даними біопсії раком передміхурової залози та вихідним рівнем PSA між 2,5 нг/мл та 10,0 нг/мл у чоловіків від 50 до 60 років або 3 нг/мл та 10,0 нг/мл у чоловіків старше 60 років (дослідження REDUCE) було встановлено, що частота виникнення серцевої недостатності у пацієнтів, які приймали дутастерид 0,5 мг 1 раз на день (30/4105, 0,7%), була вищою порівняно з пацієнтами, які приймали плацебо (16/4126, 0,4%). Ретроспективний аналіз цього дослідження показав високу частоту серцевої недостатності у пацієнтів, які приймали дутастерид та альфа-блокатор одночасно (12/1152, 1,0%) порівняно з суб'єктами, які приймали дутастерид без альфа-блокатора (18/2953 0 6%), плацебо та альфа-блокатор (1/1399, 0,1%) або плацебо без альфа-блокатора (15/2727, 0,6%). Причинного взаємозв'язку між застосуванням дутастериду (самостійно або в комбінації з альфа-блокаторами) та виникненням серцевої недостатності встановлено не було (див. розділ «Особливості застосування»).
Рак передміхурової залози та низькодиференційовані пухлини
У 4-річному дослідженні, в якому вивчали дію дутастериду порівняно з плацебо, у 8231 чоловіки віком від 50 до 75 років з попереднім негативними даними біопсії раком передміхурової залози та вихідним рівнем PSA між 2,5 нг/мл та 10 ,0 нг/мл у чоловіків у віці від 50 до 60 років або 3 нг/мл та 10,0 нг/мл у чоловіків у віці від 60 років (дослідження REDUCE) 6706 суб'єктам було проведено голкову біопсію простати (обов'язкове за початковим протоколом) дані якої були використані для аналізу диференціювання за шкалою Глісона. У дослідженні було виявлено 1517 пацієнтів із діагнозом рак простати. Більшість пухлин простати (70%), які виявлені за допомогою біопсії, в обох групах лікування мали високий рівень диференціювання (5-6 балів за шкалою Глісона).
У групі дутастериду зареєстровано вищу частоту (n = 29, 0,9%) низькодиференційованих раку простати (8-10 балів за шкалою Глісона) порівняно з групою плацебо (n = 19, 0,6%) (р = 0,15). У перші 2 роки дослідження кількість пацієнтів з раком передміхурової залози з показником 8-10 балів за шкалою Глісона була однаковою у групі дутастериду (n = 17, 0,5%) та у групі плацебо (n = 18, 0,5%). Протягом 3-4 років дослідження більша кількість випадків раку передміхурової залози з показником 8-10 балів за шкалою Глісона була діагностована в групі дутастериду (n = 12, 0,5%) порівняно з групою плацебо (n = 1, < ;0,1%) (р = 0,0035). Немає даних про вплив на ризик розвитку раку простати у чоловіків, які приймають дутастерид понад 4 роки.
Відсоток пацієнтів з діагнозом раку передміхурової залози з показником 8-10 балів за шкалою Глісона зберігався постійним у різні періоди дослідження (1-2 роки, 3-4 роки) у групі дутастериду (0,5% у кожний період часу), у той час як у групі плацебо відсоток пацієнтів з низькодиференційованим раком простати (8-10 балів за шкалою Глісона) був нижчим у 3-4-і роки, ніж у 1-2-х роках (<0,1 % та 0,5% відповідно) (див. розділ «Особливості застосування»). Не було жодної різниці у частоті випадків раку передміхурової залози з показником 7-10 балів за шкалою Глісона (р = 0,81).
У 4-річному клінічному дослідженні лікування доброякісної гіперплазії передміхурової залози (Combat), де первинним протоколом не було передбачено обов'язкову біопсію і всі діагнози раку простати були встановлені на біопсії за показаннями, частота випадків раку передміхурової залози з показником 8-10 балів шкалою Глісона була 0,5% (n = 8) у групі дутастериду 0,7% (n = 11), у групі тамсулозину та 0,3% (n = 5) у групі комбінованої терапії.
Зв'язок між застосуванням дутастериду та виникненням низькодиференційованих раку передміхурової залози залишається нез'ясованим.
Рак грудної залози у чоловіків
Два випадки-контрольовані епідеміологічні дослідження, одне проведено в США (n = 339 випадків раку молочної залози та n = 6780 у групі контролю), а інше у Великобританії (n = 398 випадків раку молочної залози та n = 3930 у групі контролю ) у базах даних охорони здоров'я, не показали жодного збільшення ризику розвитку раку молочної залози у чоловіків при застосуванні інгібіторів 5-редуктази.
Результати першого дослідження не виявили позитивного взаємозв'язку з раком молочної залози (відносний ризик для ³ 1 року застосування до встановлення діагнозу раку молочної залози в порівнянні з <1 року застосування: 0,70: 95% ДІ 0,34, 1 ,45). У другому дослідженні оцінений відносний ризик раку молочної залози, пов'язаний із застосуванням інгібіторів 5-редуктази порівняно з таким за відсутності застосування становив 1,08 95% ДІ 0,62, 1,87).
Причинний зв'язок між випадками раку грудної залози у чоловіків та тривалим застосуванням дутастериду не встановлено.