Дутастерид застосовувати перорально у вигляді розчину у м’яких желатинових капсулах. Після прийому разової дози 0,5 мг пік концентрації препарату у сироватці крові спостерігається через 1₋3 години. Абсолютна біодоступність становить 60 % у разі застосування шляхом двогодинної внутрішньовенної інфузії. Біодоступність не залежить від прийому їжі.
Дутастерид після одноразового або багаторазового прийому має великий об’єм розподілу (від 300 до 500 л). Відсоток зв’язування з білками крові - понад 99,5 %.
При застосуванні у добовій дозі 0,5 мг 65 % постійної стійкої концентрації дутастериду в сироватці крові досягається через 1 місяць лікування і приблизно 90 % - через 3 місяці. Стійка постійна концентрація дутастериду приблизно 40 нг/мл у сироватці крові досягається після 6 місяців лікування у добовій дозі 0,5 мг. Як і у сироватці крові, стійка концентрація дутастериду у сім’яній рідині досягається через 6 місяців. Після 52 тижнів лікування середня концентрація дутастериду у сім’яній рідині становить 3,4 нг/мл (у межах 0,4₋14 нг/мл). Відсоток розподілення дутастериду із сироватки крові до сім’яної рідини - приблизно 11,5 %.
In vitro дутастерид метаболізується ферментами CYP3A4 цитохрому Р450 людини до двох моногідроксильних метаболітів.
За даними спектрометричного аналізу в сироватці крові людини виявляється незмінений дутастерид, 3 головних метаболіти (4´-гідроксидутастерид, 1,2-дигідродутастерид і 6- гідрокси-
дутастерид) і 2 малих метаболіти (6,4´-дигідроксидутастерид і 15- гідроксидутастерид).
Дутастерид інтенсивно метаболізується. Після перорального прийому дутастериду у дозі 0,5 мг/
добу від 1 до 15,4 % (у середньому 5,4 %) застосованої дози виводиться з фекаліями у вигляді незміненого дутастериду. Решта застосованої дози виводиться у вигляді метаболітів.
У сечі виявляються лише сліди незміненого дутастериду (менше 0,1 % застосованої дози). Кінцевий період напіввиведення дутастериду становить 3₋5 тижнів. Залишки дутастериду у сироватці крові можуть бути виявлені через 4₋6 місяців після закінчення лікування.
За даними вивчення фармакокінетики та фармакодинаміки, змінювати дозу дутастериду відповідно до віку пацієнта не потрібно.
Вплив ниркової недостатності на фармакокінетику дутастериду не вивчали. Однак при прийомі 0,5 мг дутастериду із сечею у людини виводиться менше 0,1 % дози, тому змінювати дозу пацієнтам з нирковою недостатністю не потрібно.
Вплив печінкової недостатності на фармакокінетику дутастериду не вивчали (див. розділи «Спосіб застосування та дози» та «Особливості застосування»).
Безпека та клінічні дослідження.
Серцева недостатність
У 4-річному клінічному досліджені застосування дутастериду у поєднанні з тамсулозином для лікування доброякісної гіперплазії передміхурової залози у 4844 чоловіків (дослідження CombAT) частота виникнення серцевої недостатності (збірне поняття) у групі комбінованої терапії (14/1610, 0,9 %) була вищою, ніж у будь-якій групі монотерапії дутастеридом (4/1623, 0,2 %) або тамсулозином (10/1611, 0,6 %).
В окремому 4-річному клінічному порівняльному дослідженні плацебо з хіміопрофілактикою дутастеридом з участю 8231 пацієнта віком від 50 до 75 років з попередньо негативним результатом біопсії стосовно раку простати і початковим рівнем PSA між 2,5 нг/мл і 10,0 нг/мл у чоловіків від 50 до 60 років або 3 нг/мл і 10,0 нг/мл у чоловіків віком від 60 років (дослідження REDUCE) було встановлено, що частота виникнення серцевої недостатності у пацієнтів, які приймали дутастерид 0,5 мг 1 раз на добу (30/4105, 0,7 %), вища порівняно з тими пацієнтами, які приймали плацебо (16/4126, 0,4 %). У ретроспективному аналізі цього дослідження показана вища частота серцевої недостатності у пацієнтів, які приймали дутастерид і альфа-блокатор одночасно (12/1152, 1,0 %), порівняно з суб'єктами, які приймали дутастерид без альфа-блокатора (18/2953, 0,6 %), плацебо і альфа-блокатор (1/1399, < 0,1 %) або плацебо без альфа-блокатора (15/2727, 0,6 %). Причинного зв’язку між застосуванням дутастериду (окремо або у комбінації з альфа-блокаторами) та виникненням серцевої недостатності встановлено не було (див. розділ «Особливості застосування»).
Рак передміхурової залози і низькодиференційовані пухлини
У 4-річному порівняльному досліжденні плацебо та дутастериду з участю 8231 пацієнта віком від 50 до 75 років з попередньо негативним результатом біопсії стосовно раку простати і початковим рівнем PSA між 2,5 нг/мл і 10,0 нг/мл у чоловіків від 50 до 60 років або 3 нг/мл і 10,0 нг/мл у чоловіків віком від 60 років (дослідження REDUCE) 6706 суб’єктам була проведена голкова біопсія простати (обов’язкова за первинним протоколом), дані якої були використані для аналізу диференціювання за шкалою Глісона. У дослідженні було виявлено 1517 пацієнтів з діагнозом рак простати. Більшість пухлин простати (70 %), виявлених за допомогою біопсії, в обох групах лікування, мали високий рівень диференціювання (5-6 балів за шкалою Глісона).
У групі дутастериду зареєстровано більш високу частоту (n = 29, 0,9 %) низькодиференційова-ного раку простати (8-10 балів за шкалою Глісона) порівняно з групою плацебо (n = 19, 0,6 %) (р = 0,15). У 1-2-й роки дослідження кількість пацієнтів з раком передміхурової залози з диференціюванням 8 - 10 балів за шкалою Глісона у була однаковою у групі дутастериду (n = 17, 0,5 %) і в групі плацебо (n = 18, 0,5 %). У 3-4-й роки дослідження більша кількість випадків раку передміхурової залози з диференціюванням 8-10 балів за шкалою Глісона була діагностована у групі дутастериду (n = 12, 0,5 %) порівняно з групою плацебо (n = 1, < 0,1 %) (р = 0,0035). Немає даних про вплив на ризик розвитку раку простати у чоловіків, які приймають дутастерид понад 4 роки. Відсоток пацієнтів з діагнозом раку передміхурової залози з диференціюванням 8-10 балів за шкалою Глісона зберігався постійним у різні періоди дослідження (1-2-й роки, 3-4-й роки) у групі дутастериду (0,5 % у кожен період часу), у той час як у групі плацебо відсоток пацієнтів із низькодиференційованим раком простати (8-10 балів за шкалою Глісона) був нижчим у 3-4-й роки, ніж у 1-2-й роки (< 0,1 % і 0,5 %, відповідно) (див. розділ «Особливості застосування»). Не було ніякої різниці у частоті раку передміхурової залози з диференціюванням 7 - 10 балів за шкалою Глісона (р = 0,81).
У 4-річному клінічному дослідженні лікування доброякісної гіперплазії передміхурової залози (Combat), де первинним протоколом не було передбачено обов’язкову біопсію, і всі діагнози раку простати були встановлені на біопсії за показаннями, частота раку передміхурової залози з диференціюванням 8-10 балів за шкалою Глісона була (n = 8, 0,5 %) - у групі дутастериду,
(n = 11, 0,7 %) ‒ у групі тамсулозину та (n = 5, 0,3 %) - у групі комбінованої терапії.
Зв’язок між застосуванням дутастериду та виникненням низькодиференційованого раку передміхурової залози залишається нез’ясованим.
Рак грудної залози у чоловіків
Два випадок-контрольовані епідеміологічні дослідження, одне проведено у США (n = 339 випадків раку грудної залози і n = 6780 у групі контролю), а інше у Великій Британії (n= 398 випадків раку молочної залози і n = 3930 у групі контролю), не показали ніякого збільшення ризику розвитку раку грудної залози у чоловіків при застосуванні інгібіторів 5α-редуктази. Результати першого дослідження не виявили зв’язку з раком грудної залози (відносний ризик у разі застосування ³ 1 року до встановлення діагнозу раку молочної залози порівняно з застосуванням < 1 року: 0,70: 95 % ДІ 0,34, 1,45). У другому дослідженні відносний ризик раку молочної залози, пов'язаний зі застосуванням інгібіторів 5α-редуктази порівняно з відсутністю застосування, становив 1,08: 95 % ДІ 0,62, 1,87).
Причинний зв’язок між випадками раку грудної залози у чоловіків та довготривалим застосуванням дутастериду не встановлено.