Головна
Каталог ліків
Медикаменти
Препарати для серцево-судинної системи
Ліки від підвищеного тиску
БЕРЛІПРИЛ
Берліприл плюс 10/25 таблетки по 10 мг/25 мг №30 (10х3)
Дата оновлення препарату: 10.03.2024
Немає в наявності
Характеристики
Категорія
Дозування
10 мг/ 25 мг
Виробник
БЕРЛІН-ХЕМІ АГ
Країна-виробник
Німеччина
Торгова назва
Форма випуску
Таблетки
Термін придатності
3 роки
Активні речовини
Еналаприл, гідрохлоротіазид
Кількість в упаковці
30
Спосіб введення
перорально
Код Моріон
92357
Код АТС/ATX
C09B A02
Кому можна
АЛЕРГІКАМ
з обережністю
ДІАБЕТИКАМ
з обережністю
ВОДІЯМ
з обережністю
ДІТЯМ
Протипоказано
Особливості
РЕЦЕПТУРНИЙ ВІДПУСК
без рецепту
ТЕМПЕРАТУРА ЗБЕРІГАННЯ
від 5°C до 30°C
Зверніть увагу!
Інструкція, розміщена на цій сторінці, має інформаційний характер та призначена виключно для ознайомлення. Не використовуйте цю інструкцію в якості медичних рекомендацій. Постановлення діагнозу та вибору методики лікування здійснюються тільки вашим сімейним лікарем. Медмаркет LikiE не несе відповідальності за можливі негативні наслідки, виникщі в результати використання інформації, розміщеної на сайті likie.ua.
Детальіше про Відмова від відповідальності.
Важливо! Ця інструкція із застосування є офіційною інструкцією виробника, затвердженою та наданою Державним реєстром лікарських засобів України. Ця інструкція представлена винятково з метою ознайомлення і не є підставою для самолікування.
10 таблеток у блістері; по 2 або по 3 блістери у картонній коробці.
Таблетки. Основні фізико-хімічні властивості: плоскі по обидва боки світло-жовті пігулки зі скошеними краями та насічкою для поділу з одного боку. Насічка для поділу призначена виключно для поділу таблетки навпіл для полегшення її ковтання, а не для поділу на рівні дози.
Еналаприлу малеат
Еналаприлу малеат – це сіль малеїнової кислоти та еналаприлу, похідного 2 амінокислот – L-аланіну та L-проліну. Ангіотензинперетворювальний фермент (АПФ) являє собою пептидил-дипептидазу та каталізує перетворення ангіотензину І у ангіотензин ІІ, що чинить вазопресорну дію. Після всмоктування еналаприл гідролізується з утворенням еналаприлату, який, у свою чергу, пригнічує АПФ. Це призводить до зменшення рівня ангіотензину ІІ у плазмі крові та подальшого збільшення активності реніну у плазмі крові (внаслідок блокування механізму від’ємного зворотного зв’язку з вивільненням реніну) та зменшення секреції альдостерону. Структура АПФ не відрізняється від кінінази ІІ, таким чином, еналаприл може блокувати розпад брадикініну – потужного вазодилататора. Однак клінічна значущість цього ефекту ще не з’ясована.
Антигіпертензивна дія еналаприлу, у першу чергу, пов’язана з пригніченням активності ренін-ангіотензин-альдостеронової системи, але препарат знижує артеріальний тиск і у пацієнтів з низькореніновою формою гіпертензії. Застосування еналаприлу пацієнтам з артеріальною гіпертензією супроводжується зменшенням артеріального тиску у горизонтальному та вертикальному положенні тіла без суттєвого збільшення частоти серцевих скорочень. У рідкісних випадках це супроводжується ортостатичною гіпотензією. У деяких пацієнтів оптимальне зниження артеріального тиску відбувається тільки через кілька тижнів лікування. Раптове припинення терапії еналаприлом не супроводжується різким підвищенням артеріального тиску. Достатнє пригнічення активності АПФ зазвичай спостерігається через 2-4 години після одноразового перорального застосування еналаприлу.
Антигіпертензивна дія проявляється вже протягом 1 години після прийому, але максимальне зниження артеріального тиску спостерігається через 4-6 годин. Тривалість дії препарату залежить від його дози. Однак при застосуванні рекомендованих доз гіпотензивний та гемодинамічний ефекти зберігаються не менше 24 годин. При оцінці гемодинаміки у пацієнтів з ессенціальною гіпертензією зниження артеріального тиску супроводжувалося зменшенням опору периферичних судин та збільшенням серцевого викиду з мінімальною зміною частоти серцевих скорочень. Після застосування еналаприлу спостерігалося посилення ниркового кровотоку, тоді як швидкість клубочкової фільтрації залишалася незмінною. Затримки натрію та води при застосуванні еналаприлу не помічено. Однак у пацієнтів з попередньо низькою швидкістю клубочкової фільтрації цей показник може збільшуватися на тлі лікування.
У короткочасних клінічних дослідженнях, проведених на пацієнтах із порушенням функції нирок та супутнім цукровим діабетом або без нього, спостерігалося зменшення альбумінурії, протеїнурії та екскреції IgG із сечею після застосування еналаприлу. При одночасному застосуванні з діуретичними засобами тіазидової групи антигіпертензивна дія еналаприлу посилюється. Еналаприл може запобігати або зменшувати прояви гіпокаліємії, пов’язаної із застосуванням діуретичних засобів тіазидової групи.
Одночасне застосування інгібіторів АПФ та блокаторів рецепторів ангіотензину ІІ досліджувалося у двох широкомасштабних, рандомізованих, контрольованих дослідженнях ONTARGET (ONgoing Telmisartan Alone і у комбінації з Ramipril Global Endpoint Trial) та VA NEPHRON-D (The Veterans Affairs Nephropathy in Diabetes)).
Дослідження ONTARGET проводилося у пацієнтів із серцево-судинними або цереброваскулярними захворюваннями в анамнезі або цукровим діабетом ІІ типу, що супроводжувався ознаками ураження органа-мішені. Дослідження VA NEPHRON-D проводили у пацієнтів із цукровим діабетом ІІ типу і діабетичною нефропатією. Дані дослідження не виявили значного позитивного впливу на результат ниркових та/або серцево-судинних захворювань та летальність внаслідок них, у той час як порівняно із монотерапією спостерігався підвищений ризик розвитку гіперкаліємії, гострого ураження нирок та/або гіпотонії. Враховуючи схожість фармакодинамічних властивостей, дані результати також застосовні для інших інгібіторів АПФ і блокаторів рецепторів ангіотензину ІІ.
Одночасне застосування інгібіторів АПФ і блокаторів рецепторів ангіотензину ІІ протипоказане пацієнтам з діабетичною нефропатією.
Дослідження ALTITUDE (Aliskiren Trial in Type 2 Diabetes Using Cardiovascular and Renal Disease Endpoints) проводили для виявлення позитивного ефекту від додавання аліскірену до стандартної терапії інгібіторами АПФ або блокаторами рецепторів ангіотензину ІІ у пацієнтів з цукровим діабетом ІІ типу та хронічними захворюваннями нирок, серцево-судинними захворюваннями або які мають обидва захворювання. Дане дослідження було перерване раніше у зв’язку з підвищеним ризиком побічних реакцій. Летальність від серцево-судинних захворювань і випадки інсульту частіше спостерігалися у групі із застосуванням аліскірену, ніж у групі, із застосуванням плацебо, а повідомлення про серйозні побічні реакції (гіперкаліємія, гіпотензія і порушення функції нирок) спостерігалися частіше у групі із застосуванням аліскірену, ніж у групі із застосуванням плацебо.
Гідрохлортіазид
Гідрохлортіазид – це діуретичний засіб тіазидового ряду, що чинить сечогінну дію за рахунок пригнічення реабсорбції натрію у кортикальному сегменті ниркових канальців. Він посилює виведення натрію та хлору і, меншою мірою калію та магнію, збільшуючи об’єм сечі і сприяючи зниженню артеріального тиску. Сечогінний ефект препарату зазвичай проявляється через 2 години після перорального застосування, досягає максимальної дії через 4 години та триває протягом 6-12 годин. При досягненні певної дози збільшення терапевтичного ефекту діуретичних засобів тіазидового ряду припиняється, тоді як побічні реакції збільшуються. При відсутності ефекту збільшення дози препарату більше рекомендованої не дає бажаного результату і супроводжується чисельними побічними реакціями.
Немеланомний рак шкіри (НМРШ). Наявні дані епідеміологічних досліджень показали зв’язок між сукупною дозою гідрохлортіазиду та розвитком НМРШ. Одне дослідження охоплювало популяцію із 71533 пацієнтів із базальноклітинною карциномою (БКК) та 8629 пацієнтів із плоскоклітинною карциномою (ПКК), які порівнювалися з 1430833 та 172462 учасниками груп контролю відповідно. Застосування високих доз гідрохлортіазиду (сукупно ≥ 50000 мг) пов’язувалося зі скоригованим співвідношенням ризиків (СР) 1,29 (95 % довірчий інтервал (ДІ): 1,23–1,35) для БКК і 3,98 (95 % ДІ: 3,68–4,31) – для ПКК. Чіткий взаємозв’язок між сукупною дозою та відповіддю організму спостерігався як для БКК, так і для ПКК. Інше дослідження показало можливий зв’язок між раком губи (ПКК) та дією гідрохлортіазиду: 633 пацієнти з раком губи порівнювались із 63067 учасниками контрольної групи із використанням стратегії вибірки з урахуванням ризику. Було продемонстровано взаємозв’язок між сукупною дозою та реакцією: скориговане СР становило 2,1 (95 % ДІ: 1,7–2,6), що збільшувалося до СР 3,9 (3,0–4,9) при застосуванні високих доз (~ 25000 мг) і СР 7,7 (5,7–10,5) при найвищій сукупній дозі (~ 100000 мг) (див. також розділ «Особливості застосування»).
Еналаприлу малеат/гідрохлортіазид
Проведені клінічні дослідження довели, що одночасне застосування еналаприлу та гідрохлортіазиду спричиняє більшу антигіпертензивну дію, ніж їх монотерапія. Еналаприл може запобігати або зменшувати прояви гіпокаліємії, зумовленої гідрохлортіазидом.
Абсорбція.
Еналаприлу малеат
Після перорального застосування еналаприл швидко всмоктується і його максимальна концентрація у сироватці крові спостерігається протягом 1 години. Виходячи з вмісту еналаприлу у сечі, ступінь його всмоктування після перорального застосування у формі таблетки становить приблизно 60 %. Наявність їжі у шлунково-кишковому тракті не впливає на всмоктування еналаприлу при пероральному застосуванні. Після всмоктування еналаприл швидко та у значних кількостях гідролізується до еналаприлату, потужного інгібітора АПФ. Максимальний рівень еналаприлату у сироватці крові досягається через 4 години після перорального застосування еналаприлу у вигляді таблетки. Ефективний період напіввиведення для еналаприлату після багаторазового застосування еналаприлу становить 11 годин. При нормальній функції нирок рівноважна концентрація еналаприлату у сироватці крові досягається через 4 доби після початку його застосування.
Розподіл. У діапазоні терапевтичних концентрацій ступінь зв’язування еналаприлату з білками плазми крові людини не перевищує 60 %.
Біотрансформація. Еналаприл не піддається суттєвим метаболічним перетворенням за винятком конверсії в еналаприлат.
Виведення. Еналаприлат виводиться головним чином нирками. У сечі визначаються еналаприлат, на долю якого припадає 40 % від застосованої дози, та незмінений еналаприл (приблизно 20 %).
Порушення функції нирок. Експозиція еналаприлу та еналаприлату збільшується при нирковій недостатності. При легкій або помірній нирковій недостатності (кліренс креатиніну – 40-60 мл/хв) AUC (площа під кривою «концентрація-час») еналаприлату у стані рівноваги при дозі 5 мг 1 раз на добу приблизно у 2 рази вища, ніж при нормальній функції нирок. При тяжкій нирковій недостатності (кліренс креатиніну ≤ 30 мл/хв) AUC збільшується приблизно у 8 разів. У таких пацієнтів при багаторазовому застосуванні еналаприлу малеату подовжується ефективний період напіввиведення еналаприлату та збільшується час досягнення рівноваги.
Лактація. Протягом 4-6 годин після перорального застосування в дозі 20 мг п’ятьма жінками у післяродовому періоді пік концентрації еналаприлу малеату у молоці матері в середньому становив 1,7 мкг/л (діапазон піків від 0,54 до 5,9 мкг/л). Середнє значення піків концентрації еналаприлату – 1,7 мкг/л (від 1,2 до 2,3 мкг/л); піки концентрації спостерігалися в різний час протягом 24 годин. Відповідно до даних по піковій концентрації у грудному молоці, вважається, що немовля, яке вживає в їжу лише молоко матері, отримує не більше 0,16 % речовини від прийнятої матір’ю дози і підібраної в розрахунку на кг маси тіла. У жінки, яка застосовувала по 10 мг еналаприлу на добу протягом 11 місяців, пік концентрації, що становить 2 мкг/л, спостерігається, приблизно через 4 години після прийому препарату, а пік концентрації еналаприлату, що становить 0,75 мкг/л – приблизно через 9 годин після прийому. Загальний добовий вміст еналаприлату в молоці матері складав 0,63 мкг/л, а загальний добовий вміст еналаприлу – 1,44 мкг/л. Через 4 години після застосування разової дози 5 мг еналаприлу однією пацієнткою та разової дози 10 мг еналаприлу двома пацієнтками рівень вмісту еналаприлату в молоці знаходився нижче межі виявлення (< 0,2 мкг/л); вміст еналаприлу не було встановлено.
Гідрохлортіазид
Після перорального застосування гідрохлоротіазид досить швидко всмоктується в об’ємі 80 % від застосованої дози. Вживання їжі чинить лише незначний вплив на його всмоктування. Максимальний рівень у плазмі крові досягається через 2-5 годин. Приблизно 50-60 % гідрохлоротіазиду зв’язується з альбуміном, але більша його частина накопичується в еритроцитах. Середній період напіввиведення становить 5-15 годин. Гідрохлортіазид виводиться нирками практично у незміненому стані (> 95 %).
Доклінічні дані з безпеки.
Доклінічні дані не свідчать про особливу небезпеку для людей з огляду на стандартні дослідження щодо безпечної фармакології, токсичності при багаторазовому застосуванні, генотоксичності, канцерогенності та токсичного впливу на репродуктивну функцію та розвиток.
Дані досліджень репродуктивної токсичності дають змогу припустити, що еналаприлу малеат не впливає на фертильність і функціонування репродуктивної системи у щурів та не володіє тератогенним ефектом. У дослідженні, у якому препарат вводили щурам до спаровування і протягом вагітності, під час лактації була виявлена підвищена летальність потомства. Було доведено, що препарат проходить через плаценту і виводиться з молоком. Також було доведено фетотоксичну дію (шкідливий вплив на плід та/або загибель плода) препаратів, що відносяться до класу інгібіторів АПФ, якщо їх призначати у ІІ та ІІІ триместрах вагітності.
Інгібітори ангіотензинперетворюючого ферменту та діуретики. Код АТХ С09В А02.
Калійсзберігаючі діуретичні засоби або препарати калію. Інгібітори АПФ зменшують втрату калію, спричинену діуретичним засобом. Калійзберігаючі діуретичні засоби (наприклад, спіронолактон, еплеренон, тріамтерен, амілорид), добавки, що містять калій, або замінники солі, що містять калій, можуть призвести до значного підвищення рівня калію в сироватці крові. Якщо внаслідок гіпокаліємії показано одночасне застосування цих препаратів, їх слід застосовувати з обережністю і регулярно контролювати рівень калію в крові.
Діуретичні засоби (групи тіазидів та петлеві діуретичні засоби). Попереднє лікування діуретичними засобами у високих дозах може призвести до зневоднення та виникнення небезпеки артеріальної гіпотензії на перших етапах терапії еналаприлом. Виразність гіпотензивних ефектів можна зменшити шляхом відміни діуретичних засобів, збільшення кількості споживаної солі та рідини, застосування еналаприлу в низьких початкових дозах.
Трициклічні антидепресантні/нейролептичні/анестетичні/наркотичні засоби. Можливе значне зниження артеріального тиску при одночасному застосуванні зазначених вище засобів з інгібіторами АПФ.
Препарати золота. При одночасному застосуванні інгібіторів АПФ, у тому числі еналаприлу, з препаратами золота, призначеними для ін'єкційного введення (ауротіомалат натрію), були повідомлення про виникнення рідкісних нітроїдних реакцій, що супроводжуються такими симптомами, як припливи, нудота, блювання, артеріальна гіпотензія. Симпатоміметичні засоби. Можливе зменшення дії інгібіторів АПФ.
Етанол. Етанол посилює гіпотензивний ефект інгібіторів АПФ.
Антидіабетичні засоби. За даними епідеміологічних досліджень, одночасне застосування інгібіторів АПФ та антидіабетичних засобів (інсуліну або пероральних гіпоглікемічних засобів) може супроводжуватися значним зниженням рівня глюкози у крові та підвищенням ризику розвитку гіпоглікемії. Це найбільш достовірно у перші тижні такого лікування та при порушенні функції нирок.
Ацетилсаліцилова кислота/тромболітичні засоби/засоби групи блокаторів β-адренорецепторів. Одночасне застосування еналаприлу з ацетилсаліциловою кислотою (у кардіологічних дозах), тромболітичними засобами та блокаторами β-адренорецепторів небезпеки не становить.
Гідрохлортіазид. Недеполяризуючі міорелаксанти. Можливе підвищення на тубокурарин. Антидіабетичні засоби (пероральні засоби, інсулін). Можлива корекція дози протидіабетичних засобів.
Метформін слід застосовувати з обережністю через ризик розвитку лактацидозу, викликаного функціональною нирковою недостатністю, яка іноді виникає внаслідок застосування гідрохлортіазиду. Колестирамін і колестіпол. У присутності даних іонообмінних смол всмоктування гідрохлортіазиду порушується. Після одноразового застосування колестираміну та колестиполу відбувається зв'язування гідрохлортіазиду з одночасним зменшенням його всмоктування в шлунково-кишковому тракті до 85 і 43% відповідно. Засоби, що призводять до подовження інтервалу Q&T (хінідин, прокаїнамід, аміодарон, солатол). Підвищує ризик розвитку двонаправленої веретеноподібної шлуночкової тахікардії (тахікардія типу пірует & torsades de pointes).
Серцеві глікозиди на основі наперстянки. Гіпокаліємія може призводити до підвищення чутливості серця до токсичних ефектів наперстянки або викликати його гіперреакцію на ці токсичні ефекти (наприклад, підвищення шлуночкової збудливості). Кортикостероїди, АКТГ, амфотерицин (при парентеральному застосуванні). При одночасному застосуванні цих засобів з гідрохлортіазидом можливе виникнення електролітних порушень, зокрема гіпокаліємія. Калійуретичні діуретики (наприклад, фуросемід), карбеноксолон або зловживання проносними засобами. Гідрохлортіазид може посилювати втрату калію та/або магнію. Вазопресорні аміни (наприклад, норадреналін). Ефект вазопресорних амінів може знижуватись. Солі кальцію. При одночасному застосуванні з препаратами тіазидової групи можливе підвищення рівня кальцію в сироватці через зменшення його виведення.
Імунодепресивні засоби/кортикостероїдні засоби системної дії/прокаїнамід. Можливе зменшення кількості лейкоцитів, лейкопенія. Цитостатичні засоби (наприклад, циклофосфамід, флуороурацил, метотрексат). Тіазиди можуть знижувати виведення цитостатиків через нирки і посилювати їхню пригнічуючу дію на кістковий мозок. Засоби для лікування подагри (наприклад, алопуринол, бензбромарон). Можливе підвищення дози цих засобів, оскільки гідрохлортіазид підвищує рівень сечової кислоти в крові.
Клінічні лабораторні дослідження. Гідрохлортіазид може впливати на результати проби з бентіромідом. Діуретичні засоби тіазидової групи можуть знижувати концентрацію пов'язаного з білками йоду в сироватці крові за відсутності інших ознак ураження щитовидної залози. Комбінований препарат еналаприлу/гідрохлортіазиду
Інші антигіпертензивні засоби. При одночасному застосуванні можливе посилення гіпотензивних ефектів еналаприлу та гідрохлортіазиду. При поєднанні з нітрогліцерином, іншими нітропрепаратами або судинорозширювальними засобами можливе подальше значне зниження артеріального тиску.
Літій. Повідомлялося про оборотне підвищення рівня літію у сироватці крові та його токсичність при одночасному застосуванні з інгібіторами АПФ.
Діуретичні засоби тіазидової групи можуть ще більше підвищувати ризик розвитку токсичної дії літію, яку вже відзначають на фоні застосування інгібіторів АПФ. Тому комбінований препарат еналаприлу/гідрохлортіазиду не рекомендується одночасно застосовувати з препаратами літію, а за необхідності такої терапії слід ретельно контролювати рівень літію у сироватці крові. НПЗП. При тривалому застосуванні нестероїдних протизапальних засобів можливе зменшення вираженості антигіпертензивної дії інгібіторів АПФ.
Поєднання нестероїдних протизапальних засобів (у тому числі інгібіторів ЦОГ-2) та інгібіторів АПФ супроводжується адитивним ефектом у вигляді підвищення рівня калію в сироватці крові та може призвести до погіршення функції нирок. Як правило, ці ефекти мають оборотний характер. У поодиноких випадках розвивається гостра ниркова недостатність, особливо у хворих з порушенням функції нирок, наприклад у літньому віці або при зменшенні ОЦК, у тому числі внаслідок інтенсивного застосування діуретичних засобів. Подвійна блокада РААС. Дані клінічних досліджень свідчать, що подвійна блокада РААС, пов'язана з одночасним застосуванням інгібіторів АПФ та блокаторів рецепторів ангіотензину II або аліскірену, призводить до підвищення частоти побічних реакцій, таких як артеріальна гіпотензія, гіперкаліємія та зниження функції нирок (у тому числі ОПН) із застосуванням одного засобу, що впливає на РААС.
діюча речовина: еналаприлу малеат, гідрохлортіазид; 1 таблетка містить еналаприлу малеату 10 мг та гідрохлортіазиду 25 мг;
допоміжні речовини: лактози моногідрат; магнію карбонат легкий; желатин; заліза оксиду гідрат жовтий (Е 172), крохмальгліколят натрію (тип А); кремнію діоксид колоїдний безводний; магнію стеарат.
У деяких пацієнтів під час застосування препарату Берліприл плюс 10/25 можлива зміна швидкості реакції, що перешкоджає керуванню автотранспортом та роботі з іншими механізмами або роботі в умовах нестійкої рівноваги. Це найімовірніше на початку лікування, підвищення дози або зміні препарату, а також при застосуванні алкоголю під час лікування. Слід пам'ятати, що застосування препарату Берліприл плюс 10/25 може супроводжуватися запамороченням та втомою.
Застосування препарату Берліприл® плюс під час вагітності не рекомендується. У разі планування або діагностування вагітності під час терапії препаратом Берліпріл® плюс препарат необхідно відмінити якомога раніше. Інгібітори АПФ можуть спричиняти захворювання або загибель плода або новонародженого при застосуванні їх під час другого та третього триместрів вагітності. Застосування інгібіторів АПФ протягом даного періоду супроводжувалося негативним впливом на плід та новонародженого, яке виявлялося у вигляді артеріальної гіпертензії, ниркової недостатності, гіперкаліємії та/або гіпоплазії кісток черепа. Можливий розвиток олігогідрамніону, мабуть, внаслідок порушення функції нирок плода. Це може призвести до контрактури кінцівок, деформації кісток черепа, включаючи його лицьову частину, та гіпоплазії легень.
Застосування діуретиків під час вагітності не рекомендується, оскільки вони можуть викликати жовтяницю плода та новонародженого, тромбоцитопенію та, можливо, інші побічні ефекти, що спостерігалися у дорослих.
Якщо препарат застосовується під час вагітності, пацієнтка має бути попереджена щодо потенційного ризику для плода. У окремих випадках, коли застосування препарату під час вагітності вважається необхідним, слід проводити періодично ультразвукові обстеження з метою оцінки інтраамніотичного простору. Новонароджених, чиї матері приймали препарат, слід ретельно спостерігати щодо розвитку артеріальної гіпертензії, олігурії та гіперкаліємії. Еналаприл, що проникає через плацентарний бар'єр, може бути видалений з крові новонародженого за допомогою перитонеального діалізу з деяким сприятливим терапевтичним ефектом, і теоретично може бути видалений за допомогою обмінного переливання крові.
Еналаприл та тіазиди виділяються з грудним молоком, тому при необхідності їх застосування у період лактації грудне вигодовування на час прийому препарату Берліприл® плюс слід припинити. Також встановлений взаємозв'язок між застосуванням тіазидів у період лактації та зменшенням або навіть пригніченням лактації, гіпокаліємією, а також виникненням підвищеної чутливості до похідних сульфонамідів.
Не слід застосовувати дітям через відсутність інформації щодо його ефективності та безпеки при застосуванні цієї категорії пацієнтів.
Ессенційна гіпертензія. Берліпріл® плюс 10/25 показаний дорослим, у яких зниження артеріального тиску недостатньо при застосуванні монотерапії еналаприлу малеатом. Цей лікарський засіб може застосовуватися для заміни комбінованої терапії еналаприлу малеатом 10 мг та гідрохлортіазидом 25 мг за стабільного стану хворого при цих дозах.
Берліприл® плюс 10/25 не показаний для початкового лікування ессенціальної гіпертензії. На перших етапах слід підбирати оптимальні дози його окремих компонентів. У разі необхідності пацієнту слід призначити застосування комбінованого препарату з фіксованими дозами діючих речовин замість монотерапії.
Стандартна доза препарату становить 1 таблетку на добу. Таблетку приймати незалежно від вживання їжі, вранці, і запивати достатньою кількістю рідини, наприклад 1 склянкою води.
При переведенні пацієнтів з монотерапії еналаприлу малеатом на препарат Берліприл® плюс 10/25, особливо пацієнтів з водно-електролітними порушеннями (наприклад після блювання, діареї, лікування діуретичними засобами), з тяжкою серцевою недостатністю, тяжкою формою артеріальної гіпертензії, у тому числі ниркового походження, можливе значне зниження артеріального тиску, тому такі пацієнти повинні перебувати під наглядом приблизно 8 годин після застосування першої дози.
Дозування при порушеннях функції нирок (кліренс креатиніну – 30-80 мл/хв)
Берліприл® плюс 10/25 протипоказаний пацієнтам з тяжкою нирковою недостатністю. Його призначення можливе пацієнтам, у яких кліренс креатиніну становить > 30 та < 80 мл/хв, але тільки після підбору діючих речовин окремо. У таких пацієнтів рекомендована початкова доза еналаприлу малеату при монотерапії становить 5-10 мг.
Пацієнти літнього віку. Дані про взаємозв’язок ефективності та безпеку препарату з віком пацієнта відсутні. При застосуванні препарату треба враховувати функцію нирок.
Під час клінічних досліджень або після виходу препарату на ринок повідомлялося про наведені нижче побічні реакції, що спостерігалися внаслідок застосування препарату Берліприл® плюс 10/25, окремо еналаприлу або окремо гідрохлортіазиду.
Для оцінки частоти виникнення побічних дій використовується така класифікація:
Інфекції та інвазії.
Рідко: сіалоаденіт.
Доброякісні, злоякісні та неідентифіковані новоутворення (у тому числі кісти та поліпи).
Невідомо: немеланомний рак шкіри (базальноклітинна карцинома та плоскоклітинний рак).
З боку крові та лімфатичної системи.
Іноді: анемія, у тому числі апластична та гемолітична.
Рідко: нейтропенія, зниження рівня гемоглобіну, зниження гематокриту, тромбоцитопенія, агранулоцитоз, пригнічення функції кісткового мозку, лейкопенія, панцитопенія, лімфаденопатія, аутоімунні захворювання.
З боку ендокринної системи.
Невідомо: синдром порушення секреції антидіуретичного гормону (SIADH).
З боку системи травлення та обміну речовин.
Часто: гіпокаліємія, гіперхолестеринемія, гіпертригліцеридемія, гіперурикемія.
Іноді: гіпоглікемія (див. розділ «Особливості застосування»), гіпомагніємія, подагра.
Рідко: гіперглікемія, глюкозурія.
Дуже рідко: метаболічний алкалоз, гіперкальціємія (див. розділ «Особливості застосування»).
З боку нервової системи та психічні порушення.
Дуже часто: запаморочення.
Часто: головний біль, депресія, втрата свідомості, зміни смакового сприйняття.
Іноді: сплутаність свідомості, сонливість, безсоння, підвищена збудливість, парестезії, головокружіння, зниження лібідо.
Рідко: незвичні сновидіння, порушення сну, парези (внаслідок гіпокаліємії).
З боку органів зору.
Дуже часто: розпливчатість зору.
Іноді: ксантопсія.
Невідомо: хоріоїдальний випіт, гостра закритокутова глаукома.
З боку вуха та лабіринту.
Іноді: шум у вухах.
З боку серця та судинної системи.
Часто: артеріальна гіпотензія, у тому числі ортостатична, порушення ритму серця, стенокардія, тахікардія.
Іноді: припливи, пальпітація, інфаркт міокарда або порушення мозкового кровообігу, вірогідно, на тлі тяжкої артеріальної гіпотензії у пацієнтів групи ризику (див. розділ «Особливості застосування»).
Рідко: синдром Рейно, некротизуючий ангіїт (васкуліт, шкірний васкуліт).
З боку органів дихання, грудної клітки та середостіння.
Дуже часто: кашель.
Часто: задишка.
Іноді: ринорея, біль у горлі або осиплість голосу, бронхоспазм/астма.
Рідко: інфільтрати в легенях, респіраторний дистрес-синдром (у тому числі пневмоніт та набряк легень), риніт, алергічний альвеоліт/еозинофільна пневмонія.
З боку травного тракту.
Дуже часто: нудота.
Часто: діарея, біль у животі.
Іноді: кишкова непрохідність, панкреатит, блювання, диспептичні розлади, запор, анорексія, подразнення шлунка, сухість у роті, пептичні виразки, метеоризм.
Рідко: стоматит/афтозні виразки, глосит.
Дуже рідко: ангіонабряк кишечнику.
З боку гепатобіліарної системи.
Рідко: печінкова недостатність, некроз печінки (іноді з летальним наслідком), гепатит (гепатоцелюлярний або холестатичний), жовтяниця, холецистит, зокрема у пацієнтів з діагностованим холелітіазом.
З боку шкіри та підшкірної клітковини.
Часто: висипання (екзантема), гіперчутливість/ангіонабряк (були повідомлення про ангіонабряк обличчя, кінцівок, губ, язика, надгортанника та/або гортані) (див. розділ «Особливості застосування»).
Іноді: посилене потовиділення, шкірний свербіж, кропив’янка, алопеція, фотосенсибілізація.
Рідко: поліморфна еритема, синдром Стівенса-Джонсона, ексфоліативний дерматит, токсичний епідермальний некроліз, пурпура, шкірна форма системного червоного вовчака і вовчакоподібні реакції, пухирчатка, еритродермія, анафілактичні реакції.
Невідомо: описаний симптомокомплекс, який включає такі явища: підвищення температури (гарячка), серозит, васкуліт, міалгію/міозит, артралгію/артрит, позитивний титр АНА (антиядерних антитіл), підвищення ШОЕ, еозинофілію, лейкоцитоз. Також можливі висипання, фотосенсибілізація та інші шкірні реакції.
З боку опорно-рухового апарату.
Часто: судоми м’язів.
Іноді: артралгії.
З боку нирок та сечовивідних шляхів.
Іноді: порушення функції нирок, ниркова недостатність, протеїнурія.
Рідко: олігурія, інтерстиціальний нефрит.
З боку репродуктивної системи та молочних залоз.
Іноді: імпотенція.
Рідко: гінекомастія.
Системні порушення та ускладнення у місці введення.
Дуже часто: астенія.
Часто: підвищена втомлюваність, біль у грудній клітці.
Іноді: загальне нездужання, підвищення температури тіла (гарячка).
Додаткові методи дослідження.
Часто: гіперкаліємія, підвищення рівня креатиніну у сироватці крові.
Іноді: підвищення рівня сечовини у крові, гіпонатріємія.
Рідко: підвищення активності печінкових ферментів, підвищення рівня білірубіну у сироватці крові.
Опис окремих побічних реакцій.
Немеланомний рак шкіри: на підставі доступних даних епідеміологічних досліджень виявлено зв’язок між сукупною дозою гідрохлортіазиду та НМРШ (див. також розділи «Фармакодинаміка» та «Особливості застосування»).
Спеціальних вказівок щодо лікування пацієнтів із передозуванням препарату Берліприл® плюс 10/25 немає. Лікування носить симптоматичний та підтримуючий характер. Застосування препарату Берліприл® плюс 10/25 слід припинити і ретельно обстежити пацієнта.
Лікування. Можливими заходами з усунення передозування є штучне блювання, застосування активованого вугілля та проносних засобів у тому випадку, коли препарат було прийнято нещодавно, а також боротьба зі зневодненням, порушенням електролітного балансу та артеріальною гіпотензією за допомогою загальноприйнятих методів.
Еналаприлу малеат. Дотепер найчастішою ознакою передозування є виражена артеріальна гіпотензія, що розпочинається приблизно через 6 годин після застосування таблеток та супроводжується блокадою ренін-ангіотензин-альдостеронової системи та ступором. При передозуванні інгібіторами АПФ можуть розвиватися такі симптоми: гостра судинна недостатність, порушення електролітного балансу, ниркова недостатність, гіпервентиляція, тахікардія, відчуття серцебиття, брадикардія, запаморочення, стан тривожності та кашель. Були повідомлення про випадки перорального застосування 300 мг та 400 мг еналаприлу малеату, що призвело відповідно до підвищення рівня еналаприлату в сироватці крові у 100 та 200 разів порівняно з рівнями, що зазвичай спостерігаються при застосуванні терапевтичних доз.
Лікування. Для лікування передозування рекомендується внутрішньовенна інфузія 0,9 % розчину натрію хлориду. При появі артеріальної гіпотензії пацієнта слід перевести у горизонтальне положення. Можливе проведення внутрішньовенної інфузії ангіотензину ІІ та/або препаратів катехоламінової групи. Якщо застосування еналаприлу малеату відбулося нещодавно, показані такі заходи щодо його виведення з організму: штучне блювання, промивання шлунка, застосування адсорбентів та сульфату натрію. Еналаприлат піддається виведенню із загального кровотоку за допомогою гемодіалізу. При стійкій брадикардії показане застосування кардіостимулятора, при цьому слід проводити безперервний контроль життєвих показників організму, концентрації креатиніну та рівня електролітів у сироватці крові.
Гідрохлортіазид. Найчастішими ознаками передозування є симптоми, зумовлені зниженням рівня електролітів (гіпокаліємія, гіпохлоремія, гіпонатріємія), а також зневоднення, що виникає внаслідок надмірного діурезу. У випадку застосування серцевих глікозидів гіпокаліємія здатна призвести до збільшення серцевих аритмій.
Зберігати при температурі вище 30 °С. Для захисту від вологи препарат зберігати в оригінальній упаковці. Зберігати у недоступному для дітей місці.
Це комбіновані ліки, що знижують артеріальний тиск.
Часті запитання
Відгуки про товар
Таня
від 21 червня 2024
Препарат действует быстро и эффективно, стабилизируя давление и улучшая общее состояние. Очень доволен результатом и рекомендую Берлиприл всем, кто нуждается в эффективном лечении гипертонии
Марина
від 21 червня 2024
Берлиприл стал для меня настоящим спасением при гипертонии. Давление часто "скакало", что сильно влияло на мое самочувствие и работоспособность. После начала приема этого препарата давление стабилизировалось, я стал чувствовать себя гораздо лучше
Виктория
від 21 червня 2024
Моя мама принимает Берлиприл уже несколько месяцев, и результаты впечатляющие. Давление нормализовалось, улучшилось общее самочувствие. Раньше она часто жаловалась на головные боли и слабость, но теперь таких проблем нет
Ксения
від 02 червня 2024
У папы часто повышенное давление, особенно летом после рабочего дня. То эти таблетки у нас всегда на виду. После них давление снижается и становиться лучше папе. Проблему хорошо решает, рекомендую)
Рита
від 28 травня 2024
У мамы было очень высокое давление, что забрали в больницу и помог именно этот препарат. Все нормализировалось