Дутастерид застосовують перорально розчином у м'яких желатинових капсулах. Після прийому разової дози 0,5 мг пік концентрації в сироватці крові спостерігається через 1-3 години. Абсолютна біодоступність становить 60%. Біодоступність не залежить від їжі.
Дутастерид після одноразового або багаторазового прийому має великий обсяг розподілу (від 300 до 500 л). Відсоток зв'язування з білками – понад 99,5%.
При застосуванні в добовій дозі 0,5 мг 65% постійної стійкої концентрації дутастериду в сироватці крові досягається через 1 місяць лікування і приблизно 90% -; через 3 місяці. Стабільна концентрація дутастериду приблизно 40 нг/мл у сироватці досягається після 6 місяців застосування у добовій дозі 0,5 мг. Як і в сироватці крові, стійка концентрація дутастериду в насінній рідині досягається через 6 місяців. Після 52 тижнів лікування середня концентрація дутастериду в насінній рідині становить 3,4 нг/мл (в межах 0,4–14 нг/мл). Відсоток розподілу дутастериду із сироватки в насінну рідину – приблизно 11,5%.
In vitro дутастерид метаболізується ферментами CYP3A4 цитохрому Р450 людини до двох моногідроксильних метаболітів.
За даними спектрометричного аналізу в сироватці людини виявляється незмінений дутастерид, 3 головних метаболіту (4'-гідроксідутастерид, 1,2-дигідродутастерид і 6-гідроксідутастерид) і 2 малих метаболіту (6,4'-дигідроксіду тастерид і 15- гідро) .
Дутастерид інтенсивно метаболізується. Після прийому дутастериду в дозі 0,5 мг на добу від 1 до 15,4% (в середньому 5,4%) дози, що застосовується, виводиться з фекаліями у вигляді незміненого дутастериду. Інші дози, що застосовуються, виводяться у вигляді метаболітів.
У сечі виявляються лише сліди незміненого дутастериду (менше 0,1% дози). Кінцевий період напіввиведення дутастериду становить 3-5 тижнів. Залишки дутастериду в сироватці крові можуть бути виявлені через 4-6 місяців після закінчення лікування.
За даними вивчення фармакокінетики та фармакодинаміки, змінювати дозу дутастериду за віком пацієнта не потрібно.
Вплив ниркової недостатності на фармакокінетику дутастериду не вивчався. Однак при прийомі 0,5 мг дутастериду у людини із сечею виводиться менше 0,1%, тому змінювати дозу пацієнтам із нирковою недостатністю не потрібно.
Вплив печінкової недостатності на фармакокінетику дутастериду не вивчався (див. розділ «Спосіб застосування та дози» та «Особливості застосування»).
Безпека та клінічні дослідження.
Серцева недостатність
У 4-річному клінічному дослідженні застосування дутастериду у поєднанні з тамсулозином для лікування доброякісної гіперплазії передміхурової залози у 4844 чоловіків (дослідження CombAT) частота виникнення серцевої недостатності (збірне поняття) у групі комбінованої терапії (14/1610, 0,0 будь-якій групі монотерапії дутастеридом (4/1623, 0,2%) або тамсулозином (10/1611, 0,6%).
В окремому 4-річному клінічному порівняльному дослідженні плацебо з хіміопрофілактикою дутастеридом за участю 8231 чоловіка віком від 50 до 75 років з попередньо негативним результатом біопсії щодо раку простати та вихідним рівнем PSA між 2,5 нг/мл та 10,0 /мл віком від 50 до 60 років або 3 нг/мл та 10,0 нг/мл у чоловіків від 60 років (дослідження REDUCE) було встановлено, що частота виникнення серцевої недостатності у пацієнтів, які приймали дутастерид 0,5 мг один раз на день (30/4105, 0,7%), вище порівняно з пацієнтами, які приймали плацебо (16/4126, 0,4%). У ретроспективному аналізі цього дослідження показано більш високу частоту серцевої недостатності у пацієнтів, які приймали дутастерид та альфа-блокатор одночасно (12/1152, 1,0%), порівняно з суб'єктами, які приймали дутастерид без альфа-блокатора (18/2953) , 0 ,6%), плацебо та альфа-блокатор (1/1399, <0,1%) або плацебо без альфа-блокатора (15/2727, 0,6%). Причинний зв'язок між застосуванням дутастериду (окремо або в комбінації з альфа-блокаторами) та виникненням серцевої недостатності встановлений не був. (див. розділ «Особливості застосування»)
Рак передміхурової залози та низькодиференційовані пухлини
У 4-річному порівняльному дослідженні плацебо та дутастериду за участю 8231 людини у віці від 50 до 75 років з попередньо негативним результатом біопсії по відношенню до раку простати та вихідним рівнем PSA між 2,5 нг/мл та 10,0 нг/ мл у чоловіків від 50 до 60 років або 3 нг/мл та 10,0 нг/мл у чоловіків віком від 60 років (дослідження REDUCE) 6706 суб'єктам була проведена голкова біопсія простати (обов'язкова за первинним протоколом), дані якої були використані для аналізу диференціювання за шкалою Глісона У дослідженні було виявлено 1517 пацієнтів із діагнозом раку простати. Більшість пухлин простати (70%), виявлених біопсією в обох групах лікування, мали високий рівень диференціювання (5-6 балів за шкалою Глісона).
У групі дутастериду зареєстровано більш високу частоту (n = 29, 0,9%) низькодиференційованого раку простати (8-10 балів за шкалою Глісона) порівняно з групою плацебо (n=19,0,6%) (р= 0,15). Протягом 1-2 років дослідження кількість пацієнтів з раком передміхурової залози з диференціюванням 8-10 балів за шкалою Глісона була однаковою у групі дутастериду (n = 17, 0,5%) та у групі плацебо (n = 18, 0,5 %) ). Протягом 3-4 років дослідження більша кількість випадків раку передміхурової залози з диференціюванням 8-10 балів за шкалою Глісона було діагностовано в групі дутастериду (n = 12, 0,5%) порівняно з групою плацебо (n = 1, 0) 1%) (р = 0,0035). Немає даних про вплив на ризик розвитку раку простати у чоловіків, які приймають дутастерид понад 4 роки. Відсоток пацієнтів з діагнозом раку передміхурової залози з диференціюванням 8-10 балів за шкалою Глісона зберігався постійним в різні періоди дослідження (1-2-й, 3-4 роки) у групі дутастерида (0,5% у кожен період часу). , тоді як у групі плацебо відсоток пацієнтів з низькодиференційованим раком простати (8-10 балів за шкалою Глісона) був нижче протягом 3-4 років, ніж протягом 1-2 років (0,1% і 0,5% відповідно ) (див. розділ «Особливості застосування»). Не було жодної різниці у частоті виникнення раку передміхурової залози з диференціюванням 7-10 балів за шкалою Глісона (р = 0,81).
У 4-річному клінічному дослідженні лікування доброякісної гіперплазії передміхурової залози (Combat), де первинним протоколом не була передбачена обов'язкова біопсія і всі діагнози раку простати були встановлені на біопсії за показаннями, частота раку передміхурової залози з диференціюванням 8-10 балів ,5% (n=8) у групі дутастериду, 0,7% (n=11) у групі тамсулозину та 0,3% (n=5) у групі комбінованої терапії.
Зв'язок між застосуванням дутастериду та виникненням низькодиференційованого раку передміхурової залози залишається неясним.
Рак грудної залози у чоловіків
Два випадки - контрольовані епідеміологічні дослідження, одне проведено в США (n = 339 випадків раку грудної залози та n = 6780 у групі контролю), а інше у Великій Британії (n = 398 випадків раку молочної залози та n = 3930 у групі контролю ), не показали жодного збільшення ризику розвитку раку грудної залози у чоловіків при застосуванні інгібіторів 5-редуктази. Результати першого дослідження не виявили зв'язку з раком грудної залози (відносний ризик при застосуванні ³ 1 року до встановлення діагнозу раку молочної залози порівняно із застосуванням < 1 року: 0,70: 95% ДІ 0,34, 1,45). У другому дослідженні відносний ризик раку молочної залози, пов'язаний із застосуванням інгібіторів 5-редуктази, порівняно з таким за відсутності застосування становив 1,08:95% ДІ 0,62, 1,87.
Причинний зв'язок між виникненням раку грудної залози у чоловіків та тривалим застосуванням дутастериду не встановлено.