У разі неускладненого видалення щипцями зуба верхньої щелепи за умови відсутності запалення достатньо ввести з вестибулярного боку у перехідну складку 1,7 мл препарату на кожен зуб. Іноді для досягнення повної анестезії може бути потрібна додаткова вестибулярна ін’єкція 1-1,7 мл препарату. У більшості випадків немає необхідності виконувати болісну палатинальну ін’єкцію.
Якщо необхідно зробити розріз на піднебінні або накласти на нього шви, з метою створення депо анестетика з боку піднебіння достатньо ввести 0,1 мл препарату.
При множинних екстракціях сусідніх зубів кількість вестибулярних депо-ін’єкцій у більшості випадків можна зменшити.
У разі неускладненого видалення щипцями премолярів нижньої щелепи за умови відсутності запалення можна не проводити мандибулярну анестезію, оскільки інфільтраційна анестезія, яка забезпечується при введенні 1,7 мл препарату на кожен зуб, зазвичай є достатньою. Якщо це не дає змоги досягти повного знеболювання, спочатку виконується додаткова вестибулярна ін’єкція в дозі 1-1,7 мл. І лише тоді, коли це також не дало повної анестезії, показана стандартна нижньощелепна анестезія.
Для препарування каріозних порожнин або препарування зубів під коронку, за винятком нижніх молярів, показана ін’єкція препарату з вестибулярного боку у дозі 0,5-1,7 мл на кожен зуб; доза залежить від об’єму та тривалості лікування.
Для хірургічних втручань слід підібрати дозування препарату залежно від серйозності та тривалості операції.
Протягом одного курсу лікування дорослим можна вводити до 7 мг артикаїну на 1 кг маси тіла. Після попереднього проведення аспіраційної проби дози до 500 мг (що становить 12,5 мл розчину для ін’єкцій) переносилися добре.
Діти. Лікарський засіб слід вводити дітям у мінімальній кількості, яка дає змогу досягти належного знеболювання; кількість введеного препарату слід коригувати індивідуально, залежно від віку та маси тіла дитини. Не можна перевищувати максимальну дозу, яка становить 7 мг артикаїну на 1 кг маси тіла.
Застосування цього препарату дітям віком до 1 року не вивчалося.
У пацієнтів літнього віку та пацієнтів з тяжкими порушеннями функції печінки та нирок можливе збільшення концентрації артикаїну у плазмі крові. Щодо таких пацієнтів слід виявляти особливу обережність та застосовувати мінімальну дозу, необхідну для досягнення достатньої глибини анестезії.
Спосіб введення та тривалість застосування.
Препарат призначений для введення під слизову оболонку порожнини рота.
З метою уникнення внутрішньосудинного введення препарату перед ін’єкцією завжди рекомендується проводити аспіраційну пробу. Аспіраційну пробу проводити в два етапи, тобто повернувши голку на 90° або ще краще на 180°.
Розвитку серйозних системних реакцій, що виникають у результаті випадкового внутрішньосудинного введення препарату, у більшості випадків можна уникнути, якщо застосовувати таку техніку виконання ін’єкції: після здійснення аспірації повільно вводити 0,1-0,2 мл, а потім, не раніше ніж через 20-30 секунд, повільно вводити решту препарату. Ін’єкційний тиск має відповідати чутливості тканини.
З метою уникнення інфікування (наприклад передачі вірусу гепатиту) для набирання розчину завжди слід використовувати нові стерильні голки та шприци.
Особливості застосування
Пацієнтам з дефіцитом холінестерази препарат можна призначати лише при наявності абсолютних показань для застосування, оскільки в цьому випадку існує велика імовірність збільшення тривалості дії препарату, а іноді і небажаного посилення його дії.
Препарат слід з обережністю застосовувати при:
- порушеннях згортання крові;
- тяжких порушеннях функції нирок або печінки;
- одночасному застосуванні засобів для інгаляційного наркозу, які містять галогени (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»);
- наявності епілепсії в анамнезі (див. розділ «Побічні реакції»).
З особливою обережністю препарат також слід застосовувати у випадках, наведених нижче:
- серцево-судинні захворювання (наприклад серцева недостатність, ішемічна хвороба серця, стенокардія, інфаркт міокарда в анамнезі, серцева аритмія, артеріальна гіпертензія);
- атеросклероз;
- порушення мозкового кровообігу, інсульт в анамнезі;
- хронічний бронхіт, емфізема легенів;
- цукровий діабет;
- значно виражена тривожність.
Не можна проводити ін’єкції у зоні запалення (інфікування) (посилюється всмоктування препарату, що призводить до зменшення його ефективності).
Перед тим як застосовувати цей препарат, необхідно опитати хворого, зібрати медичний анамнез, інформацію про супутні лікарські засоби, які він приймає, а також протягом введення препарату постійно підтримувати словесний контакт із пацієнтом.
Для уникнення появи побічних ефектів необхідно:
- застосовувати найнижчу можливу дозу;
- перед ін’єкцією проводити аспіраційну пробу у два етапи (з метою уникнення внутрішньосудинного введення препарату).
Рекомендується, щоб пацієнт приймав їжу лише після повного відновлення чутливості.
Натрію метабісульфіт рідко може спричиняти реакції гіперчутливості та бронхоспазм.
Препарат містить менше 1 ммоль/дозу натрію, тобто практично вільний від натрію.
Застосування дітям. Осіб, які доглядають за маленькими дітьми, слід попередити про можливість ушкодження м’яких тканин внаслідок їх прикушування в результаті більш тривалого оніміння м’яких тканин після анестезії.