Алопуринол таблетки 100 мг блістер № 50

По 10 таблеток у блістері, по 5 (10'5) блістерів у картонній коробці.

Таблетки.

Основні фізико-хімічні властивості:

таблетки по 100 мг - білі круглі, двоопуклі таблетки з межею з одного боку.

Алопуринол та його основний метаболіт оксипуринол порушують синтез сечової кислоти, мають уростатичні властивості, засновані переважно на здатності пригнічувати фермент ксантиноксидази, який каталізує окиснення гіпоксантину до ксантину та ксантину до сечової кислоти, призводить до зменшення концентрації сечової кислоти та сприяє розчиненню уратів.

Аллопуринол швидко всмоктується у верхніх відділах травного тракту. Після прийому внутрішньо алопуринол виявляється у плазмі крові через 30-60 хвилин. Біодоступність становить 67-90%.

Максимальна концентрація алопуринолу та його метаболіту оксипуринолу у плазмі крові досягається відповідно через 1,5 години та через 3-5 годин після прийому. Алопуринол майже зв'язується з білками плазми крові. Об'єм його розподілу становить приблизно 1,3 л/кг.

Аллопуринол швидко (період напіввиведення з плазми становить 1-2 години) окислюється через ксантиноксидази та альдегідоксидази до оксипуринолу, який також є потужним інгібітором ксантиноксидази, проте період напіввиведення метаболіту може тривати від 13 до 30 годин. З урахуванням тривалого періоду напіввиведення оксипуринолу на початку терапії може бути його поступове накопичення до досягнення рівноважної концентрації в плазмі крові. У пацієнтів з нормальною функцією нирок середня концентрація оксипуринолу у плазмі крові зазвичай становить 5-10 мг/л після прийому одноразової дози 300 мг алопуринолу.

Аллопуринол виводиться нирками, причому менше 10% виводиться у незміненому вигляді. Приблизно 20% алопуринолу виводиться з калом. Оксипуринол виводиться із сечею у незміненому вигляді після канальцевої реабсорбції.

Порушення функції нирок призводить до подовження періоду напіввиведення оксипуринолу, тому пацієнтам з нирковою недостатністю необхідно дотримуватися рекомендацій щодо дозування.

Препарати, що пригнічують утворення сечової кислоти. Код АТХ М04А А01.

6-меркаптопурин і азатіоприн. При одночасному прийомі алопуринолу з 6-меркаптопурином або азатіоприн дози останніх слід знижувати до 25%, оскільки метаболізм цих препаратів уповільнюється у зв'язку з інгібуванням ксантиноксидази, а пролонгується.

Відарабін (аденіна арабінозид). При одночасному застосуванні алопуринолу з видарабіну пролонгується період напіввиведення останнього з плазми, тому цю комбінацію слід застосовувати з обережністю, щоб уникнути можливого посилення токсичних ефектів.

Саліцилати та препарати, що сприяють виведенню сечової кислоти. Ефективність алопуринолу може знижуватися при одночасному застосуванні з препаратами, які здатні виводити сечову кислоту (сульфінпіразоном, пробенецидом, бензбромароном або саліцилатами).

Оксипуринол, основний метаболіт алопуринолу, з самостійною терапевтичною активністю, виводиться нирками подібно до виведення солей сечової кислоти. Відповідно до препаратів, що сприяють виведенню сечової кислоти, такі як пробенецид або саліцилати у великих дозах, можуть прискорювати виведення оксипуринолу. Внаслідок цього можливе зниження терапевтичної активності алопуринолу, проте значущість цього фактора потребує оцінки в кожному окремому випадку.

Алопуринол уповільнює виведення пробенециду.

Хлорпропамід. При порушенні функції нирок, особливо при одночасному застосуванні з алопуринолом, може пролонгуватися гіпоглікемічний ефект хлорпропаміду, що потребує зниження дози.

Антикоагулянти (похідні кумарину). Може посилитися ефект варфарину та інших антикоагулянтів - похідних кумарину, тому потрібен частий контроль коагуляції крові, а також зниження дози антикоагулянтів.

Фенітоїн. Алопуринол може пригнічувати метаболізм фенітоїну в печінці, проте клінічне значення цієї взаємодії не підтверджено.

Теофілін, кофеїн. У високих дозах алопуринол інгібує метаболізм і підвищує плазмову концентрацію теофіліну, кофеїну. На початку лікування алопуринолом або при підвищенні його дози необхідно контролювати рівень теофіліну в плазмі.

Ампіцилін / амоксицилін. При одночасному застосуванні алопуринолу з ампіциліном або амоксициліном ймовірність виникнення шкірних алергічних реакцій (висип), тому пацієнтам, які приймають алопуринол, слід застосовувати інші антибіотики.

Цитостатики. При застосуванні алопуринолу з цитостатиками (циклофосфамід, доксорубіцин, блеоміцин, прокарбазин, мехлоретамін) спостерігалося посилене пригнічення функції кісткового мозку, тому у таких пацієнтів показники крові слід контролювати через короткі інтервали часу.

Циклоспорин. При застосуванні з алопуринолом може підвищуватися концентрація циклоспорину в плазмі та збільшуватися його токсичність.

Діданозин. Не рекомендується одночасне застосування з алопуринолом, оскільки спостерігалося майже подвійне збільшення Cmax та показників AUC для диданозину.

Каптоприл. Одночасне застосування алопуринолу та каптоприлу може підвищити ризик шкірних реакцій, особливо при хронічних захворюваннях нирок.

Діуретики.

Одночасне застосування алопуринолу та фуросеміду може підвищити концентрацію уратів та оксипуринолу у плазмі крові. Повідомлялося про підвищений ризик виникнення гіперчутливості при застосуванні алопуринолу з діуретиками, зокрема з тіазидами, особливо при порушенні функції нирок.

Інгібітори АПФ (АПФ).

Повідомлялося про підвищений ризик гіперчутливості при застосуванні алопуринолу з інгібіторами АПФ, особливо при порушенні функції нирок.

Гідроксид алюмінію.

При одночасному застосуванні з гідроксидом алюмінію ефект алопуринолу може послаблюватися. Між прийомом обох лікарських засобів слід дотримуватись інтервалу не менше 3 годин.

Діюча речовина: аллопуринол;

1 таблетка містить алопуринолу 100 мг або 300 мг;

допоміжні речовини: целюлоза порошкоподібна, повідон, макрогол 4000, кросповідон, тальк, магнію стеарат, целюлоза мікрокристалічна.

До з'ясування індивідуальної реакції на алопуринол необхідно дотримуватися обережності при керуванні автотранспортом або іншими механізмами через можливість виникнення запаморочення, сонливості та атаксії.

Немає достатніх даних щодо застосування аллопуринолу під час вагітності. Оскільки алопуринол впливає на метаболізм пурину, а потенційний ризик для людини невідомий, алопуринол не рекомендується застосовувати в період вагітності.

Алопуринол проникає в грудне молоко, тому препарат не слід приймати у період годування груддю.

Застосовувати дітям віком від 15 років.

Дітям рідко призначають алопуринол, за винятком злоякісних станів (особливо лейкозів) та деяких ферментних порушень, таких як синдром Льоша - Ніхан.

• Лікування захворювань, спричинених підвищенням рівня сечової кислоти в крові та утворенням уратного/оксалатного каміння (наприклад, подагра, гостра уратна нефропатія та уратна сечокам'яна хвороба), а також для лікування злоякісних новоутворень, потенційно призводять до загострення всіх форм гіперурикемії, а саме при різних гемобластозах (гострому лейкозі, хронічному мієлолейкозі, лімфосаркоми), уратовій нефропатії, що виникла в результаті лікування лейкемії.
• Вроджена ферментативна недостатність, зокрема синдром Льоша - Ніхан (частковий або повний дефіцит гіпоксантин-гуанін-фосфорибозилтрансферази) або дефіцит аденін-фосфорибозилтрансферази.
• Лікування захворювань, викликаних недостатньою активністю аденін-фосфорибозилтрансфе-раза та утворенням 2,8-дигідроксиаденінових каменів у нирках.
• Лікування захворювань, спричинених утворенням змішаних кальцій-оксалатних каменів у нирках при гіперурікозурії, які не контролюються дієтою.

Підвищена чутливість до алопуринолу або до будь-якого з компонентів препарату.

Дорослі. Добова доза визначається індивідуально залежно від рівня сечової кислоти у сироватці крові. Для зменшення ризику виникнення побічних реакцій лікування слід розпочинати з прийому 100 мг алопуринолу 1 раз на добу та підвищувати дозування лише у випадку, якщо рівень сечової кислоти у сироватці крові знижується недостатньо.

Рекомендуються такі режими дозування:

• при легких станах - від 100 мг до 200 мг на добу;
• при помірно тяжких станах - від 300 мг до 600 мг на добу;
• при тяжких станах: від 700 мг до 900 мг на добу.

При розрахунку дози препарату на масу тіла пацієнта застосовувати дози 2-10 мг/кг маси тіла на добу.

Діти. Дітям старше 15 років добова доза алопуринолу становить 10-20 мг/кг маси тіла. Максимальна добова доза – 400 мг. Дітям рідко призначають алопуринол, за винятком злоякісних станів (особливо лейкозів) та деяких ферментних порушень, таких як синдром Льоша – Ніхан.

Пацієнти похилого віку. Через відсутність офіційних даних щодо застосування алопуринолу цієї категорії пацієнтів рекомендується використовувати низькі терапевтично обґрунтовані дози. Слід враховувати можливість порушення функції нирок у пацієнтів похилого віку.

Пацієнти з нирковою недостатністю. Оскільки алопуринол та його метаболіти виводяться нирками, при порушенні їх функції можливе передозування, якщо доза не була підібрана правильно.

При тяжкому порушенні функції нирок максимальна добова доза становить 100 мг. Можливе застосування одноразової дози 100 мг з інтервалом більше доби (кожні 2-3 дні).

При необхідності підвищення дози необхідно контролювати сироватковий рівень оксипуринолу, що не повинен перевищувати 15,2 мкг/мл.

При гемодіалізі після кожного сеансу (2-3 рази на тиждень) застосовувати 300-400 мг алопуринолу.

Необхідно проводити моніторинг концентрації уратів у сироватці крові та рівень сечової кислоти у сечі у вказані проміжки часу для коригування дози алопуринолу.

Пацієнти з порушенням функції печінки.

Пацієнтам із порушенням функції печінки слід призначати нижчі дози. На початку лікування рекомендується здійснювати періодичний контроль показників функціональних спроб печінки.

Таблетки по 300 мг не слід призначати цим пацієнтам через високий вміст діючої речовини.

Таблетки слід приймати після їжі, не розжовуючи разом з великою кількістю рідини.

Тривалість лікування залежить від перебігу основного захворювання. З метою попередження утворення оксалатного та уратного каміння та при первинній гіперурикемії та подагрі в більшості випадків необхідне застосування тривалої терапії. При вторинній гіперурикемії рекомендується проведення короткострокового лікування відповідно до тривалості підвищення рівня сечової кислоти.

Особливості застосування

При появі реакцій гіперчутливості (DRESS-синдром), синдром Стівенса - Джонсона, токсичний епідермальний некроліз, макулопапульозні екзантему, алопуринол слід негайно відмінити і не призначати його повторно. Кортикостероїди можуть допомогти у подоланні шкірних реакцій гіперчутливості.

Наявність у пацієнтів, які лікуються алопуринолом, алелі HLA-B*5801 (генетичний маркер) асоціюється з ризиком розвитку алергічних реакцій. Частота присутності цього генетичного маркера у різних етнічних групах значно відрізняється (вони є у 20% представників основної етнічної групи Китаю ханьців, 8-15% тайців, 12% населення Кореї, 1-2% японців та представників європеоїдної раси). Якщо відомо, що пацієнт має аллель HLA-B * 5801, питання про призначення алопуринолу може розглядатися лише тоді, коли очікувана користь від лікування перевищує можливі ризики.

Такі пацієнти повинні бути поінформовані про необхідність припинення лікування з появою перших симптомів синдрому гіперчутливості.

Аллопуринол не рекомендується застосовувати, якщо рівень сечової кислоти в плазмі крові нижче 535 мкмоль/л (9 мг/100 мл), при дотриманні рекомендацій щодо дієти та відсутності ураження нирок. Не вживати продукти з високим вмістом пурину (наприклад, субпродукти: нирки, мозок, печінка, серце та мова; м'ясні навари та алкоголь, особливо пиво).

При виникненні реакцій гіперчутливості (наприклад, екземи) застосування алопуринолу слід негайно припинити.

При порушенні функції нирок та печінки або раніше встановлених порушеннях гемопоезу потрібен особливо ретельний контроль лікаря. Для пацієнтів з порушеннями функції нирок або печінки необхідно враховувати відповідні рекомендації щодо доз. Пацієнтам, які страждають на артеріальну гіпертензію або серцеву недостатність та отримують інгібітори АПФ або діуретики, слід з особливою обережністю застосовувати алопуринол.

При лікуванні подагри та сечокам'яної хвороби об'єм сечі має бути не менше 2 л на добу.

Для запобігання підвищенню концентрації сечової кислоти в сироватці крові або сечі може відбуватися при радіотерапії або хіміотерапії новоутворень, а також при синдромі Льоша - Ніхану, крім застосування алопуринолу слід приймати велику кількість рідини для підтримки достатнього діурезу. Крім того, для покращення виведення сечової кислоти можна робити підлужування сечі, що призводить до розчинення уратів/сечової кислоти.

Якщо уратна нефропатія або інші патологічні зміни вже призвели до порушення функції нирок, дозу слід відкоригувати відповідно до показників функції нирок.

За наявності нападів гострої подагри лікування алопуринолом не слід починати до їх повного зникнення. На початку лікування алопуринолом гострі напади подагри можуть посилюватися внаслідок мобілізації великої кількості сечової кислоти. Тому протягом перших 4 тижнів лікування потрібне одночасне застосування аналгетиків або колхіцину.

За наявності в ниркових баліях великих каменів сечової кислоти не можна виключати, що при лікуванні алопуринолом частина каменів може розчинитися і потрапити до сечового міхура, що може надалі викликати закупорку сечоводу.

При тривалій терапії алопуринолом у пацієнтів (5,8%) спостерігалися порушення функції щитовидної залози, а саме збільшення кількості тиреотропного гормону (ТТГ) (5,5 IU/ml). Необхідна обережність при застосуванні алопуринолу пацієнтам з порушенням функції щитовидної залози.

Оцінка побічних ефектів заснована на інформації про їх частоту: дуже часто (≥ 1/10), часто (≥ 1/100, <1/10), нечасто (≥ 1/1000, <1/ 100), рідко (≥ 1 / 10000, <1/1000), дуже рідко (<1/10000), частота невідома (не можна оцінити з доступних даних).

На початку лікування алопуринолом можуть виникати реактивні напади подагри.

Прояви побічних реакцій часті при нирковій та/або печінковій недостатності або при одночасному застосуванні з ампіциліном або амоксициліном.

З боку крові: рідко - тяжке пошкодження кісткового мозку (тромбоцитопенія1, агранулоцитоз1, апластична анемія1), особливо у пацієнтів з нирковою недостатністю дуже рідко - зміни показників крові (лейкопенія, лейкоцитоз, гранулоцитоз та еозинофілія), справжня еритроцитарна аплазія.

З боку імунної системи: рідко - реакції гіперчутливості сповільненого типу2, що супроводжуються лихоманкою, шкірними висипаннями, васкулітом, лімфаденопатією, псевдолімфома, артралгією, лейкопенія, еозинофілія, гепатоспленомегал печінки (оборотне підвищення трансаміназ та лужної фосфатази); гострий холангіт та ксантинове каміння; дуже рідко - анафілактичні реакції, у т. ч. анафілактичний шок, ангіоімунобластна Т-клітинна лімфома.

З боку травного тракту: рідко - нудота, блювання, діарея; дуже рідко - гематемезис, стеаторея, стоматит, порушення випорожнень.

З боку печінки: рідко - порушення функції печінки5 від асимптоматичного підвищення показників функції печінки до гепатиту (включаючи некроз печінки та гранулематозний гепатит);

З боку шкіри: дуже рідко - висипання, синдром Стівенса - Джонсона (ССД) / токсичний епідермальний некроліз (ТЕН) 6; алопеція, фурункульоз, набряк Квінке7, знебарвлення волосся, дерматит.

З боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння: дуже рідко - стенокардія.

З боку нервової системи: дуже рідко - атаксія, периферичний неврит, порушення смакових відчуттів, кома, головний біль, нейропатія, параліч, запаморочення, сонливість, парестезії.

З боку серцево-судинної системи: дуже рідко - брадикардія, артеріальна гіпертензія.

Метаболічні порушення: дуже рідко - цукровий діабет, гіперліпідемія.

З боку психіки: дуже рідко - депресія.

З боку репродуктивної системи: дуже рідко - гінекомастія, імпотенція, безпліддя.

З боку сечовивідної системи: дуже рідко - гематурія, уремія, азотемія.

З боку органів зору: дуже рідко - катаракта, дегенерація сітківки, порушення зору.

З боку кістково-м'язової системи: дуже рідко - м'язовий біль.

Загальні порушення: дуже рідко - загальне нездужання, астенія, набряки, пірексія.

З боку органів слуху: запаморочення.

Дослідження: підвищення рівня ТТГ у крові.

_______________________

¹ Дуже рідко повідомлялося про виникнення тромбоцитопенії, агранулоцитозу та апластичної анемії, особливо у осіб з порушеннями функції нирок та/або печінки, що потребує більш пильної уваги до таких пацієнтів.

2 Реакції гіперчутливості уповільненого типу (DRESS-синдром) з лихоманкою, висипом, васкулітом, лімфаденопатією, псевдолімфомою, артралгією, лейкопенією, еозинофільною гепатомегалією, порушенням функції печінки, включаючи руйнування і зникнення всередині. Також можуть бути уражені інші органи (наприклад, печінка, легені, нирки, підшлункова залоза, міокард та товста кишка). Якщо виникають такі реакції, алопуринол слід негайно скасувати і не призначати його повторно. При виникненні реакцій гіперчутливості, включаючи ССД/ТЕН, не слід призначати повторно алопуринол. Для подолання шкірних реакцій гіперчутливості можна використати кортикостероїди. При виникненні генералізованих реакцій гіперчутливості зазвичай є ниркові та/або печінкові розлади, особливо у разі летальних наслідків.

3 Повідомлялося дуже рідко про ангіоімунобластну Т-клітинну лімфому після біопсії генералізованої лімфаденопатії. Це захворювання виявилося зворотним при скасуванні алопуринолу.

4 У ранніх клінічних дослідженнях повідомлялося про нудоту та блювоту при лікуванні алопуринолом. Цієї проблеми можна уникнути, приймаючи алопуринол після їжі.

5 Повідомлялося про дисфункцію печінки без виникнення генералізованої реакції гіперчутливості.

6 Шкірні реакції є найпоширенішими і можуть виникати у будь-який час при лікуванні. Ці реакції можуть проявлятися у вигляді пурпуроподібного, макулопапульозного, скваматозного або ексфоліативного висипання (ССД/ТЕН). Найбільший ризик виникнення ССД/ТЕН або інших серйозних реакцій гіперчутливості існує у перші тижні лікування. Рання діагностика та негайне припинення застосування будь-якого підозрюваного препарату дозволяє уникнути серйозніших наслідків. Якщо такі реакції виникають, алопуринол слід негайно відмінити. Після відновлення застосування алопуринолу лікування бажано починати з невеликої дози (наприклад, 50 мг/добу) та поступово її підвищувати. Показано, що аллель HLA-B*5801 пов'язана з ризиком розвитку алергічних реакцій та виникнення ССД/ТЕН при застосуванні алопуринолу. Однак використання генотипування як засобу скринінгу для прийняття рішення щодо лікування алопуринолом не встановлено. Якщо при лікуванні алопуринолом висипи виникають повторно, препарат слід негайно відмінити, оскільки може розвинутись більш серйозна гіперчутливість. Якщо розвитку ССД/ТЕН або інших серйозних реакцій гіперчутливості не можна виключити, не потрібно повторно застосовувати алопуринол, оскільки це може призвести до серйозних або навіть летальних реакцій. Клінічний діагноз ССД/ТЕН залишається основним для прийняття рішень. Якщо такі реакції виникають під час лікування, то застосування алопуринолу слід негайно припинити.

7 Повідомлялося про виникнення ангіоневротичного набряку з/без ознак та симптомів генералізованої реакції гіперчутливості.

8 Повідомлялося про виникнення лихоманки з/без ознак та симптомів генералізованої реакції гіперчутливості.

9 Виявлення підвищеного рівня ТТГ у відповідних дослідженнях не свідчить про вплив на рівень вільного Т4, або цей рівень ТТГ свідчить про СГ.

Симптоми. Після одноразового прийому 20 г у одного пацієнта спостерігалися такі симптоми, як нудота, блювання, діарея та запаморочення. У іншого пацієнта доза 22,5 г алопуринолу не спричинила небажаних ефектів. Після тривалого прийому 200-400 мг алопуринолу на добу у пацієнтів з порушеннями функції нирок описані тяжкі симптоми інтоксикації (шкірні реакції, гарячка, гепатит, еозинофілія та загострення ниркової недостатності). При передозуванні алопуринолом суттєво пригнічується активність ксантиноксидази, проте лише у разі одночасного застосування з 6-меркаптопурином та азатіоприном дія препарату супроводжується значною побічною дією.

При підозрі на передозування, особливо при одночасному прийомі 6-меркаптопурину та азатіоприну, можна промити шлунок, викликати блювоту або прийняти активоване вугілля та фосфат натрію, якщо після прийому препарату пройшло не більше 1 години.

Лікування. Терапія симптоматична. У разі потреби – гемодіаліз. Специфічний антидот невідомий.

Зберігати при температурі не вище 25 ° С. Зберігати у недоступному для дітей місці.

Аллопуринол Сандоз використовується для лікування та профілактики загострень захворювань, викликаних гіперурикемією, таких як подагра або нирковокам'яна хвороба, що супроводжується утворенням уратів.

Крім цього, він використовується для лікування первинної або вторинної гіперурикемії, яка розвивається при захворюваннях, що викликають посилений розпад нуклеопротеїдів та підвищений вміст сечової кислоти в крові, таких як променева та цитостатична терапія, гематобластоми, великі травматичні пошкодження, псоріаз, ферментативні порушення, масивна , оскільки при цих станах спостерігається активний розпад тканин, який спричинює збільшений вміст у крові пуринів.

Його застосування також допомагає стабілізувати стан дітей, які страждають на порушення пуринового обміну, сечокислими нефропатиями, що супроводжуються порушенням у роботі нирок і схильних до утворення змішаних оксалато-кальцієвих ниркових каменів.