Ефмерин порошок д/ін. 1000 мг фл.

По 1 г або 2 г препарату у скляному флаконі, що закривається резиновою пробкою та алюмінієвим ковпачком з компонентом фліп-оф, по одному флакону в коробці.

Порошок для розчину для ін’єкцій. Основні фізико-хімічні властивості: кристалічний порошок від білого до жовтуватого кольору.

Фармакодинаміка. Механізм дії Цефтриаксон пригнічує синтез клітинної стінки бактерій після приєднання до пеніцилінзв’язуючих білків. У результаті припиняється біосинтез клітинної стінки (пептидоглікану), що, у свою чергу, призводить до лізису бактеріальної клітини і її загибелі. Резистентність Бактеріальна резистентність до цефтриаксону може розвиватися внаслідок дії одного або декількох механізмів: гідролізу бета-лактамазами, включаючи бета-лактамази розширеного спектра, карбапенемази і ферменти Amp C, які можуть бути індуковані або стійко пригнічені у деяких аеробних грамнегативних бактерій; зниженої афінності пеніцилінзв’язуючих білків до цефтриаксону; непроникності зовнішньої мембрани у грамнегативних бактерій; бактеріального ефлюксного насоса. Граничні значення при визначенні чутливості Граничні значення для мінімальної інгібуючої концентрації, визначені Європейським комітетом з тестування антимікробної чутливості (EUCAST)

Патоген	Метод розведень (мінімальна інгібуюча концентрація, мг/л)
	Чутливий	Резистентний
Enterobacteriaceae	≤ 1	> 2
Staphylococcus spp.	a.	a.
Streptococcus spp. (групи А, В, С і G)	b.	b.
Streptococcus pneumoniae	≤ 0,5c.	> 2
Streptococci групи Viridans	≤ 0,5	> 0,5
Haemophilus influenzae	≤ 0,12c.	> 0,12
Moraxella catarrhalis	≤ 1	> 2
Neisseria gonorrhoeae	≤ 0,12	> 0,12
Neisseria meningitidis	≤ 0,12c.	> 0,12
Не пов’язані з видом	≤ 1d.	> 2

a. висновок про чутливість зроблено на основі чутливості до цефокситину; b. висновок про чутливість зроблено на основі чутливості до пеніциліну; с. рідко виникають ізоляти з мінімальною інгібуючою концентрацією, що перевищує граничні значення чутливості. Якщо таке спостерігається, слід провести повторне тестування, а у разі підтвердження — відправити у референтну лабораторію; d. граничні значення стосуються добової внутрішньовенної дози 1 г × 1 і високої дози щонайменше 2 г × 1 Клінічна ефективність проти специфічних патогенів Поширеність резистентності окремих видів може варіювати географічно та з часом. Бажано отримувати місцеву інформацію щодо резистентності мікроорганізмів, особливо при лікуванні тяжких інфекцій. У разі необхідності слід звертатися за порадою до спеціаліста, якщо місцева поширеність резистентності є такою, що користь від застосування препарату, щонайменше при деяких типах інфекцій, є сумнівною. Загалом чутливі види Грампозитивні аероби Staphylococcus aureus (метициліночутливий)¹, коагулазонегативні стафілококи (метициліночутливі)¹, Streptococcus pyogenes (групи А), Streptococcus agalactiae (групи В), Streptococcus pneumoniae, Streptococci групи Viridans. Грамнегативні аероби Borrelia burgdorferi, Haemophilus influenzae, Haemophilus parainfluenzae, Moraxella catarrhalis, Neisseria gonorrhoeae, Neisseria meningitidis, Proteus mirabilis, Providentia spp., Treponema pallidum. Види, для яких набута резистентність може бути проблемою Грампозитивні аероби Staphylococcus epidermidis², Staphylococcus haemolyticus², Staphylococcus hominis². Грамнегативні аероби Citrobacter freundii, Enterobacter aerogenes, Enterobacter cloacae, Escherichia coli³, Klebsiella pneumoniae³, Klebsiella oxytoca³, Morganella morganii, Proteus vulgaris, Serratia marcescens. Анаероби Bacteroides spp., Fusobacterium spp., Peptostreptococcus spp., Clostridium perfringens. Початково резистентні мікроорганізми Грампозитивні аероби Enterococcus spp., Listeria monocytogenes. Грамнегативні аероби Acinetobacter baumannii, Pseudomonas aeruginosa, Stenotrophomonas maltophilia. Анаероби Clostridium difficile. Інші Сhlamydia spp., Chlamydophila spp., Mycoplasma spp., Legionella spp., Ureaplasma urealyticum 1 Всі метицилінорезистентні стафілококи резистентні до цефтриаксону. 2 Частота резистентності >50% щонайменше в одному регіоні. 3 Штами, що продукують бета-лактамазу розширеного спектра, завжди резистентні. Фармакокінетика. Всмоктування Внутрішньом’язове введення Після внутрішньом’язової ін’єкції середній піковий рівень цефтриаксону у плазмі крові становить приблизно половину від такого, що спостерігається після внутрішньовенного введення еквівалентної дози. Максимальна концентрація у плазмі крові після одноразового внутрішньом’язового введення 1 г препарату становить 81 мг/л та досягається через 2–3 години після введення. Площа під кривою «концентрація — час» у плазмі крові після внутрішньом’язового введення дорівнює такій після внутрішньовенного введення еквівалентної дози. Внутрішньовенне введення Після внутрішньовенного болюсного введення цефтриаксону у дозі 500 мг і 1 г середній піковий рівень цефтриаксону у плазмі крові становить приблизно 120 і 200 мг/л відповідно. Після внутрішньовенних інфузій цефтриаксону у дозі 500 мг, 1 г і 2 г рівень цефтриаксону у плазмі крові становить приблизно 80, 150 і 250 мг/л відповідно. Розподіл Об’єм розподілу цефтриаксону становить 7–12 л. Концентрації, що набагато перевищують мінімальні пригнічувальні концентрації для більшості значущих збудників інфекцій, виявляються у тканинах, включаючи легені, серце, жовчовивідні шляхи, печінку, мигдалики, середнє вухо та слизову носа, кістки, а також спинномозкову, плевральну та синовіальну рідини, секрет простати. Збільшення середньої пікової концентрації у плазмі крові на 8–15% (С_max) спостерігалося при повторному введенні; рівноважний стан досягався у більшості випадків протягом 48–72 годин залежно від шляху введення. Проникнення в окремі тканини Цефтриаксон проникає в оболонки головного мозку. Пенетрація більш виражена при запаленні оболонок головного мозку. Середня пікова концентрація цефтриаксону у спинномозковій рідині у пацієнтів з бактеріальним менінгітом становить до 25% від такої у плазмі крові порівняно з 2% у пацієнтів без запалення оболонок головного мозку. Пікові концентрації цефтриаксону у спинномозковій рідині досягаються приблизно через 4–6 годин після внутрішньовенної ін’єкції. Цефтриаксон проходить через плацентарний бар’єр, та його присутність очікується у малих концентраціях у грудному молоці (див. розділ «Застосування у період вагітності або годування груддю»). Зв’язування з білками крові Цефтриаксон оборотно зв’язується з альбуміном. Зв’язування з білками плазми крові становить близько 95% при концентрації у плазмі крові менше 100 мг/л. Зв’язування є насичуваним, і ступінь зв’язування зменшується зі зростанням концентрації (до 85% при концентрації у плазмі крові 300 мг/л). Метаболізм Цефтриаксон не піддається системному метаболізму, а перетворюється у неактивні метаболіти під дією кишкової флори. Виведення Загальний плазмовий кліренс цефтриаксону (зв’язаного і незв’язаного) дорівнює 10–22 мл/хв. Нирковий кліренс дорівнює 5–12 мл/хв. 50–60% цефтриаксону виводиться у незміненому вигляді нирками, в першу чергу шляхом гломерулярної фільтрації, 40–50% — у незміненому вигляді з жовчю. Період напіввиведення цефтриаксону у дорослих становить близько 8 годин. Пацієнти з нирковою або печінковою недостатністю У хворих з порушенням функцій нирок та печінки фармакокінетика цефтриаксону змінюється незначною мірою, відзначається лише незначне збільшення періоду напіввиведення (менше ніж у 2 рази), навіть у пацієнтів із тяжким порушенням функції нирок. Відносно помірне збільшення періоду напіввиведення при порушенні функції нирок пояснюється компенсаторним збільшенням позаниркового кліренсу у результаті зменшення зв’язування з білками і відповідним збільшенням позаниркового кліренсу загального цефтриаксону. У пацієнтів з порушенням функції печінки період напіввиведення цефтриаксону не збільшується у зв’язку з компенсаторним збільшенням ниркового кліренсу. Це відбувається також у результаті збільшення вільної фракції цефтриаксону у плазмі крові, що сприяє видимому парадоксальному збільшенню загального кліренсу препарату зі збільшенням об’єму розподілу паралельно такому загального кліренсу. Пацієнти літнього віку У пацієнтів віком від 75 років середній період напіввиведення зазвичай у 2–3 рази вищий, ніж у дорослих молодого віку. Діти Період напіввиведення цефтриаксону подовжений у новонароджених віком до 14 днів. Рівень вільного цефтриаксону може надалі зростати у результаті дії таких факторів як зменшення клубочкової фільтрації і порушення зв’язування з білками крові. У дітей період напіввиведення менший, ніж у новонароджених або дорослих. Плазмовий кліренс і об’єм розподілу загального цефтриаксону вищі у новонароджених, немовлят і дітей, ніж у дорослих. Лінійність/нелінійність Фармакокінетика цефтриаксону має нелінійний характер. Всі основні фармакокінетичні параметри, що базуються на загальних концентраціях препарату, за винятком періоду напіввиведення, залежать від дози. Нелінійність є результатом насичення зв’язування з білками плазми крові і тому для загального цефтриаксону це спостерігається у плазмі крові, а для вільного (незв’язаного) — ні. Фармакокінетичний/фармакодинамічний взаємозв’язок Як і в інших бета-лактамів, фармакокінетичний/фармакодинамічний індекс, який демонструє найкращу кореляцію з ефективністю in vivo, — це відсоток інтервалу дозування, при якому незв’язана концентрація залишається вище мінімальної інгібуючої концентрації цефтриаксону для окремих цільових видів (тобто%Т > мінімальної інгібуючої концентрації).

Антибактеріальні засоби для системного застосування. Інші бета-лактамні антибіотики. Цефалоспорини ІІІ покоління. Цефтриаксон. Код АТХ J01D D04.

Розчинники, що містять кальцій, такі як розчин Рінгера або розчин Гартмана, не слід використовувати для відновлення препарату Ефмерин у флаконах або для подальшого розведення відновленого розчину для внутрішньовенного введення, оскільки може утворитися преципітат. Преципітати кальцієвої солі цефтриаксону також можуть утворюватися при змішуванні цефтриаксону із кальційвмісними розчинами в одній інфузійній системі. Цефтриаксон не можна вводити одночасно з розчинами для внутрішньовенного введення, що містять кальцій, у тому числі з кальційвмісними розчинами для тривалих інфузій, такими як розчини для парентерального харчування, за допомогою Y-подібної системи. Однак пацієнтам, крім новонароджених, цефтриаксон та кальційвмісні розчини можна вводити послідовно, один після одного, якщо між інфузіями ретельно промити систему сумісною рідиною. У дослідженнях іn vitro з використанням плазми пуповинної крові дорослих та новонароджених було показано, що у новонароджених існує підвищений ризик утворення преципітатів кальцієвої солі цефтриаксону (див. розділи «Спосіб застосування та дози», «Протипоказання», «Особливості застосування», «Побічні реакції», «Несумісність»). Сумісне застосування препарату з пероральними антикоагулянтами може посилювати ефект антагоніста вітаміну К та ризик кровотечі. Рекомендується часто перевіряти міжнародне нормалізоване співвідношення (МВН) та належним чином корегувати дозу антагоніста вітаміну K як під час, так і після терапії цефтриаксоном (див. розділ «Побічні реакції»). Існують суперечливі дані щодо потенційного посилення токсичного впливу аміноглікозидів на нирки при їх застосуванні разом із цефалоспоринами. В таких випадках слід ретельно дотримуватися рекомендацій із моніторингу рівня аміноглікозидів (та функції нирок) у клінічній практиці. У дослідженні in vitro при застосуванні хлорамфеніколу у комбінації з цефтриаксоном спостерігалися антагоністичні ефекти. Клінічна значущість цих даних невідома. Не було зареєстровано випадків взаємодії між цефтриаксоном та кальційвмісними препаратами для перорального застосування або взаємодії між цефтриаксоном для внутрішньом’язового введення та кальційвмісними препаратами (для внутрішньовенного або перорального застосування). У пацієнтів, які застосовують цефтриаксон, можливі хибнопозитивні результати тесту Кумбса. Цефтриаксон, як і інші антибіотики, може спричиняти хибнопозитивні результати аналізу на галактоземію. Подібним чином, при визначенні глюкози у сечі за допомогою неферментних методів результати можуть бути хибнопозитивними. З цієї причини в період застосування цефтриаксону слід визначати рівень глюкози у сечі за допомогою ферментних методів. Порушень функції нирок не спостерігалося після супутнього застосування великих доз цефтриаксону та потужних діуретиків (наприклад фуросеміду). Одночасне застосування пробенециду не знижує виведення цефтриаксону.

діюча речовина: цефтриаксон; 1 флакон містить цефтриаксону натрію еквівалентно цефтриаксону 1 г або 2 г.

Препарат застосовувати дітям згідно з дозуванням, вказаним у розділі «Спосіб застосування та дози».

Цефтриаксон застосовувати для лікування нижчевказаних інфекцій у дорослих і дітей, у тому числі доношених новонароджених (від народження): бактеріальний менінгіт; позалікарняна пневмонія; госпітальна пневмонія; гострий середній отит; внутрішньочеревні інфекції; ускладнені інфекції сечовивідних шляхів (включаючи пієлонефрит); інфекції кісток і суглобів; ускладнені інфекції шкіри і м’яких тканин; гонорея; сифіліс; бактеріальний ендокардит. Ефмерин можна застосовувати для: лікування гострого ускладнення хронічної обструктивної хвороби легень у дорослих; лікування дисемінованого бореліозу Лайма (раннього (ІІ стадія) і пізнього (ІІІ стадія)) у дорослих і дітей, включаючи новонароджених віком від 15 днів; передопераційної профілактики інфекцій у місці хірургічного втручання; ведення пацієнтів з нейтропенією, у яких розвивалася гарячка з підозрою на бактеріальну інфекцію; лікування пацієнтів з бактеріємією, яка виникла у зв’язку з будь-якою з вищезазначених інфекцій, або якщо є підозра на будь-яку із вищезазначених інфекцій. Ефмерин слід призначати разом з іншими антибактеріальними препаратами у випадку, якщо можливий діапазон бактеріальних збудників не підпадає під його спектр дії (див. розділ «Особливості застосування»). Слід брати до уваги офіційні рекомендації щодо відповідного застосування антибактеріальних засобів.

Підвищена чутливість до цефтриаксону або до будь-якого іншого цефалоспорину, або до будь-якої з допоміжних речовин. Наявність в анамнезі тяжких реакцій гіперчутливості (наприклад анафілактичних реакцій) до будь-якого іншого типу бета-лактамних антибактеріальних засобів (пеніцилінів, монобактамів та карбапенемів). Цефтриаксон протипоказаний: недоношеним новонародженим віком ≤ 41 тиждень з урахуванням строку внутрішньоутробного розвитку (гестаційний вік + вік після народження)*; доношеним новонародженим (віком ≤ 28 днів): із гіпербілірубінемією, жовтяницею, гіпоальбумінемією або ацидозом, оскільки при таких станах зв’язування білірубіну, імовірно, порушене*; які потребують (або очікується, що потребуватимуть) внутрішньовенного введення препаратів кальцію або інфузій кальційвмісних розчинів, оскільки існує ризик утворення преципітатів кальцієвої солі цефтриаксону (див. розділи «Особливості застосування», «Побічні реакції» та «Несумісність»). * У дослідженнях іn vitro було показано, що цефтриаксон може витісняти білірубін зі зв’язку з альбуміном сироватки крові, що призводить до ризику розвитку білірубінової енцефалопатії у таких пацієнтів. Перед внутрішньом’язовим введенням цефтриаксону слід обов’язково виключити наявність протипоказань до застосування лідокаїну, якщо його застосовувати як розчинник (див. розділ «Особливості застосування»), див. інструкцію для медичного застосування лідокаїну, особливо розділ «Протипоказання». Розчини цефтриаксону, що містять лідокаїн, ніколи не слід вводити внутрішньовенно.

Дозування Доза препарату залежить від тяжкості, чутливості, локалізації і типу інфекції, а також від віку і функції печінки та нирок пацієнта. Нижченаведені дози є загальнорекомендованими для цих показань. В особливо тяжких випадках слід застосовувати найвищу дозу з рекомендованого діапазону. Дорослі та діти віком від 12 років (≥ 50 кг)

Доза цефтриаксону*	Частота введення**	Показання
1–2 г	Один раз на добу	Позалікарняна пневмонія. Гостре ускладнення хронічної обструктивної хвороби легень. Внутрішньочеревні інфекції. Ускладнені інфекції сечовивідних шляхів (включаючи пієлонефрит).
2 г	Один раз на добу	Госпітальна пневмонія. Ускладнені інфекції шкіри і м’яких тканин. Інфекції кісток і суглобів.
2–4 г	Один раз на добу	Ведення пацієнтів з нейтропенією, у яких розвилася гарячка і є підозра на бактеріальну інфекцію. Бактеріальний ендокардит. Бактеріальний менінгіт.

* При документально підтвердженій бактеріємії слід розглянути питання про застосування найвищої дози із рекомендованого діапазону. ** У разі застосування доз, що перевищують 2 г на добу, слід розглянути питання про введення препарату двічі на добу (з 12-годинним інтервалом). Показання у дорослих і дітей віком від 12 років (≥ 50 кг), що потребують особливих схем дозування Гострий середній отит Може бути застосована одноразова внутрішньом’язова доза 1–2 г Ефмерину. Деякі дані свідчать, що у разі, коли стан пацієнта тяжкий або попередня терапія була неефективною, цефтриаксон може бути ефективним при внутрішньом’язовому введенні в дозі 1–2 г на добу протягом 3 днів. Передопераційна профілактика інфекцій у місці хірургічного втручання 2 г одноразово перед операцією. Гонорея Разова доза — 500 мг внутрішньом’язово. Сифіліс Загальнорекомендованими дозами є 500 мг — 1 г один раз на добу зі збільшенням дози до 2 г один раз на добу при нейросифілісі протягом 10–14 днів. Рекомендації щодо дозування при сифілісі, включаючи нейросифіліс, базується на обмежених даних. Слід також враховувати національні або місцеві рекомендації. Дисемінований бореліоз Лайма (рання (ІІ стадія) і пізня (ІІІ стадія)) По 2 г один раз на добу протягом 14–21 дня. Рекомендована тривалість лікуванні варіює, слід також враховувати національні або місцеві рекомендації. Діти Новонароджені, немовлята та діти віком від 15 днів до 12 років (< 50 кг) Дітям з масою тіла від 50 кг слід застосовувати звичайні дози дорослих.

Доза цефтриаксону*	Частота введення**	Показання
50–80 мг/кг	Один раз на добу	Внутрішньочеревні інфекції. Ускладнені інфекції сечовивідних шляхів (включаючи пієлонефрит). Позалікарняна пневмонія. Госпітальна пневмонія.
50–100 мг/кг (максимально 4 г)	Один раз на добу	Ускладнені інфекції шкіри і м’яких тканин. Інфекції кісток і суглобів. Ведення пацієнтів з нейтропенією, у яких розвилася гарячка і є підозра на бактеріальну інфекцію.
80–100 мг/кг (максимально 4 г)	Один раз на добу	Бактеріальний менінгіт.
100 мг/кг (максимально 4 г)	Один раз на добу	Бактеріальний ендокардит.

* При документально підтвердженій бактеріємії слід розглянути питання про застосування найвищої дози із рекомендованого діапазону. ** У разі застосування доз, що перевищують 2 г на добу, слід розглянути питання про введення препарату двічі на добу (з 12-годинним інтервалом). Показання у новонароджених, немовлят та дітей віком від 15 днів до 12 років (<50 кг), що потребують особливих схем дозування. Гострий середній отит Для початкового лікування гострого середнього отиту може бути застосована одноразова внутрішньом’язова ін’єкція препарату у дозі 50 мг/кг. Деякі дані свідчать, що у разі, коли стан дитини тяжкий або попередня терапія була неефективною, цефтриаксон може бути ефективним при внутрішньом’язовому введені в дозі 50 мг/кг на добу протягом 3 днів. Передопераційна профілактика інфекцій у місці хірургічного втручання. 50–80 мг/кг одноразово перед операцією. Сифіліс Загалом рекомендованими дозами є 75–100 мг/кг (максимально 4 г) один раз на добу протягом 10–14 днів. Рекомендації щодо дозування при сифілісі, включаючи нейросифіліс, базуються на дуже обмежених даних. Слід також враховувати національні або місцеві рекомендації. Дисемінований бореліоз Лайма (ранній (ІІ стадія) і пізній (ІІІ стадія)) 50–80 мг/кг один раз на добу протягом 14–21 дня. Рекомендована тривалість лікування варіює, слід також враховувати національні або місцеві рекомендації. Новонароджені віком до 14 днів Ефмерин протипоказаний для застосування недоношеним новонародженим віком ≤ 41 тиждень з урахуванням строку внутрішньоутробного розвитку (гестаційний вік + вік після народження).

Доза цефтриаксону*	Частота введення**	Показання
20–50 мг/кг	Один раз на добу	Внутрішньочеревні інфекції. Ускладнені інфекції шкіри і м’яких тканин. Ускладнені інфекції сечовивідних шляхів (включаючи пієлонефрит). Позалікарняна пневмонія. Госпітальна пневмонія. Інфекції кісток і суглобів. Ведення пацієнтів з нейтропенією, у яких розвилася гарячка і є підозра на бактеріальну інфекцію.
50 мг/кг	Один раз на добу	Бактеріальний менінгіт. Бактеріальний ендокардит.

* При документально підтвердженій бактеріємії слід розглянути питання про застосування найвищої дози із рекомендованого діапазону. Не слід перевищувати максимальну добову дозу 50 мг/кг. Показання у новонароджених віком до 14 днів, що потребують особливих схем дозування. Гострий середній отит Для початкового лікування гострого середнього отиту може бути застосована одноразова внутрішньом’язова ін’єкція Ефмерину у дозі 50 мг/кг. Передопераційна профілактика інфекцій у місці хірургічного втручання 20–50 мг/кг одноразово перед операцією. Сифіліс Загально рекомендованою дозою є 50 мг/кг один раз на добу протягом 10–14 днів. Рекомендації щодо дозування при сифілісі, включаючи нейросифіліс, базуються на дуже обмежених даних. Слід також враховувати національні або місцеві рекомендації. Тривалість лікування Тривалість лікування залежить від перебігу хвороби. Враховуючи загальні рекомендації щодо антибіотикотерапії, застосування цефтриаксону слід продовжувати протягом 48–72 годин після зникнення гарячки або підтвердження досягнення ерадикації бактеріальної інфекції. Пацієнти літнього віку За умови задовільної функції нирок і печінки корекція дози пацієнтам літнього віку не потрібна. Пацієнти з печінковою недостатністю Наявні дані свідчать про відсутність необхідності коригувати дозу пацієнтам з легкою або помірною печінковою недостатністю, якщо функція нирок не порушена. Немає даних досліджень щодо пацієнтів із тяжкою печінковою недостатністю (див. розділ «Фармакокінетика»). Пацієнти з нирковою недостатністю Пацієнтам з порушеною нирковою функцією немає необхідності знижувати дозу цефтриаксону, якщо функція нирок не порушена. Лише у разі ниркової недостатності в передтермінальній стадії (кліренс креатиніну менше 10 мл/хв) добова доза цефтриаксону не повинна перевищувати 2 г. Пацієнти, які знаходяться на діалізі, немає потреби в додатковому введенні препарату після діалізу. Цефтриаксон не видаляється з організму шляхом перитонеального діалізу або гемодіалізу. Рекомендується ретельний клінічний моніторинг безпеки та ефективності застосування препарату. Пацієнти з тяжким порушенням функції печінки і нирок При одночасному тяжкому порушенні функції нирок та печінки рекомендується ретельний клінічний моніторинг безпеки та ефективності застосування препарату. Спосіб введення Внутрішньом’язове введення Ефмерин можна вводити шляхом глибокої внутрішньом’язової ін’єкції. Внутрішньом’язову ін’єкцію слід робити у центр відносно великого м’яза. Рекомендується вводити не більше 1 г в одну ділянку. Якщо лідокаїн застосовувати як розчинник, отриманий розчин ніколи не слід вводити внутрішньовенно (див. розділ «Протипоказання»). Для отримання детальної інформації рекомендується ознайомитися з інструкцією для медичного застосування лідокаїну. Внутрішньовенне введення Ефмерин можна вводити шляхом внутрішньовенної інфузії тривалістю не менше 30 хвилин (шлях, якому віддається перевага) або шляхом повільної внутрішньовенної ін’єкції тривалістю не більше 5 хвилин. Внутрішньовенне переривчасте введення слід здійснювати протягом 5 хвилин переважно у великі вени. Внутрішньовенні дози по 50 мг/кг або більше слід вводити шляхом інфузії немовлятам і дітям віком до 12 років. Новонародженим внутрішньовенні дози слід вводити протягом 60 хвилин з метою зменшення потенційного ризику білірубінової енцефалопатії (див. розділи «Протипоказання» та «Особливості застосування»). Питання про внутрішньом’язове введення слід розглядати, коли внутрішньовенний шлях введення неможливий або менш прийнятний для пацієнта. Дози, що перевищують 2 г, слід вводити внутрішньовенно. Цефтриаксон протипоказаний новонародженим (≤ 28 днів), якщо їм потрібне (або очікується, що буде потрібне) лікування кальційвмісними внутрішньовенними розчинами, включаючи інфузійні розчини, які містять кальцій, такі як парентеральне харчування, у зв’язку з ризиком утворення преципітатів кальцієвих солей цефтриаксону (див. розділ «Протипоказання»). Не можна використовувати розчинники, які містять кальцій, такі як розчин Рінгера чи розчин Гартмана, для розчинення цефтриаксону у флаконах або для подальшого розведення відновленого розчину для внутрішньовенного введення, оскільки може утворитися преципітат. Виникнення преципітатів кальцієвих солей цефтриаксону також може відбуватися при змішуванні цефтриаксону з розчинами, які містять кальцій в одній інфузійній системі для внутрішньовенного введення. Тому не можна змішувати або одночасно вводити цефтриаксон з розчинами, які містять кальцій (див. розділи «Протипоказання», «Особливості застосування» та «Несумісність»). З метою передопераційної профілактики інфекцій у місці хірургічного втручання цефтриаксон слід вводити за 30–90 хвилин до хірургічного втручання. Правила приготування розчину. Для внутрішньом’язової ін’єкції слід розчинити: 0,5 г у 2 мл розчину лідокаїну 1%; 1 г у 3,5 мл розчину лідокаїну 1%. Для внутрішньовенної ін’єкції слід розчинити: 0,5 г у 5 мл води для ін’єкцій; 1 г у 10 мл води для ін’єкцій. Для внутрішньовенної інфузії 2 г Ефмерину розчинити в 40 мл одного з наступних інфузійних розчинів, вільних від іонів кальцію: 0,9% хлорид натрію, 0,45% хлорид натрію + 2,5% глюкоза, 5% глюкоза, 10% глюкоза, 6% декстран у розчині глюкози 5%, 6–10% гідроксиетильований крохмаль, вода для ін’єкцій. Робочий об’єм 2 г Ефмерину становить 1,37 мл у воді для ін’єкцій. При додаванні 40 мл води для ін’єкцій кінцева концентрація відновленого розчину становить 48,34 мг/мл. Рекомендується використовувати свіжоприготований розчин для ін’єкцій. Приготований розчин (з розчинником лідокаїну гідрохлоридом 1%) стабільний протягом 24 годин при зберіганні при температурі 2–8 °С або протягом 6 годин при зберіганні при кімнатній температурі. Не слід змішувати розчин цефтриаксону в одному і тому ж шприці з будь-якими іншими препаратами, крім 1% розчину лідокаїну гідрохлориду (тільки для внутрішньом’язових ін’єкцій). Необхідно промивати інфузійну лінію після кожного застосування.

Побічними реакціями, що найчастіше спостерігалися при застосуванні цефтриаксону, є еозинофілія, лейкопенія, тромбоцитопенія, діарея, висип та підвищення рівня печінкових ферментів. Частоту виникнення небажаних реакцій на цефтриаксон визначали за даними клінічних досліджень. За частотою явища класифіковані таким чином: дуже поширені (≥ 1/10), поширені (≥ 1/100 < 1/10), непоширені (≥ 1/1000 < 1/100), рідко поширені (≥ 1/10000 < 1/1000), частота невідома (неможливо оцінити за наявними даними). Інфекції та інвазії: непоширені — грибкові інфекції статевих органів; рідко поширені — псевдомембранний коліт^b; частота невідома^а — суперінфекції^b. З боку системи крові та лімфатичної системи: поширені — еозинофілія, лейкопенія, тромбоцитопенія; непоширені — гранулоцитопенія, анемія, розлади коагуляції; частота невідома^а — гемолітична анемія^b, агранулоцитоз. З боку імунної системи: частота невідома^а — анафілактичний шок, анафілактичні реакції, анафілактоїдні реакції, реакції гіперчутливості^b, реакція Яриша-Герксгеймера^b. З боку нервової системи: непоширені — головний біль, запаморочення; рідко поширені — енцефалопатія; частота невідома ^а — судоми. З боку органів слуху і рівноваги: частота невідома ^а — вертиго. З боку органів дихання, грудної клітки та середостіння: рідко поширені — бронхоспазм. З боку шлунково-кишкового тракту: поширені — діарея^b, рідкі випорожнення; непоширені — нудота, блювання; частота невідома ^а — панкреатит^b, стоматит, глосит. З боку гепатобіліарної системи: поширені — підвищення рівня печінкових ферментів; частота невідома^а — преципітати у жовчному міхурі^b, ядерна жовтяниця, гепатит^с, холестатичний гепатит^{b с} . З боку шкіри і підшкірної клітковини: поширені — висип; непоширені — свербіж; рідко поширені — кропив’янка; частота невідома ^а — синдром Стівенса–Джонсона^b, токсичний епідермальний некроліз^b, мультиформна еритема, гострий генералізований екзантематозний пустульоз, лікарська реакція з еозинофілією та системними симптомами (DRESS-синдром)^b. З боку нирок та сечовидільної системи: рідко поширені — гематурія, глюкозурія; частота невідома ^а — олігурія, утворення преципітатів у нирках (оборотні). Загальні розлади та реакції у місці введення препарату: непоширені — флебіт, біль у місці ін'єкції, пропасниця; рідко поширені — набряк, озноб. Дані лабораторних аналізів: непоширені: підвищення рівня креатиніну у крові; частота невідома ^а — хибнопозитивні результати тесту Кумбса^b, хибнопозитивні результати аналізу на галактоземію^b, хибнопозитивні результати неферментних методів визначення глюкози^b. ^а На основі постмаркетингових звітів. Оскільки інформація про ці реакції добровільно надходить від населення невизначеної чисельності, неможливо достовірно оцінити їх частоту, у зв’язку з цим вона характеризується як невідома. ^b Див. розділ «Особливості застосування». ^с Зазвичай має оборотний характер при припиненні прийому цефтриаксону. Інфекції та інвазії. Випадки діареї після застосування цефтриаксону можуть бути пов’язані із Clostridium difficile. Слід призначити відповідну кількість рідини та електролітів (див. розділ «Особливості застосування»). Преципітати кальцієвої солі цефтриаксону. Рідкісні випадки тяжких небажаних реакцій, іноді з летальним наслідком, зареєстровані у недоношених та доношених новонароджених (віком < 28 днів), яким внутрішньовенно вводили цефтриаксон та препарати кальцію. При аутопсії у легенях та нирках були виявлені преципітати кальцієвої солі цефтриаксону. Високий ризик утворення преципітатів у новонароджених є наслідком їх малого об’єму крові та довшого, ніж у дорослих, періоду напіввиведення цефтриаксону (див. розділи «Протипоказання», «Особливості застосування» та «Фармакодинаміка»). Зареєстровані випадки утворення преципітатів у нирках, переважно у дітей віком від 3 років, які отримували великі добові дози препарату (наприклад ≥ 80 мг/кг/добу) або загальні дози понад 10 грамів, а також мали додаткові фактори ризику (наприклад обмежене споживання рідини або постільний режим). Ризик утворення преципітатів зростає у пацієнтів, позбавлених рухливості, або у хворих у стані зневоднення. Преципітати можуть супроводжуватися симптомами або бути асимптоматичними, можуть призводити до ниркової недостатності та анурії і зникають після припинення застосування цефтриаксону (див. розділ «Особливості застосування»). Зареєстровані випадки утворення преципітатів кальцієвої солі цефтриаксону у жовчному міхурі, переважно у пацієнтів, яким препарат вводили у дозах, вищих за стандартну рекомендовану дозу. У дітей, за даними проспективних досліджень, частота утворення преципітатів при внутрішньовенному введенні препарату була різною, у деяких дослідженнях — понад 30%. При повільному введенні препарату (протягом 20–30 хвилин) частота утворення преципітатів нижча. Утворення преципітатів зазвичай не супроводжується симптомами, але у рідкісних випадках виникали такі клінічні симптоми як біль, нудота і блювання. В таких випадках рекомендується симптоматичне лікування. Після припинення застосування цефтриаксону преципітати зазвичай зникають (див. розділ «Особливості застосування»). Повідомлення про підозрювані побічні реакції. Повідомлення про підозрювані побічні реакції після реєстрації лікарського засобу є важливою процедурою. Це дає змогу продовжити моніторинг співвідношення користь/ризик для відповідного лікарського засобу. Медичним працівникам необхідно повідомляти про будь-які підозрювані побічні реакції через національну систему фармаконагляду.

При передозуванні можливі нудота, блювання, діарея. У разі передозування гемодіаліз або перитонеальний діаліз не зменшать надмірні концентрації препарату у плазмі крові. Специфічного антидоту не існує. Лікування передозування симптоматичне.

Зберігати у недоступному для дітей місці. Зберігати в оригінальній упаковці при температурі не вище 25 °С. Приготовлений розчин зберігати не більше 6 годин при кімнатній температурі і не більше 24 годин при температурі від 2 до 8 °С. Несумісність. Цефтриаксон несумісний з амсакрином, ванкоміцином, флуконазолом і аміноглікозидами. Не слід змішувати або додавати до інших препаратів, крім тих, що зазначені в розділі «Спосіб застосування та дози». Цефтриаксон не слід змішувати з кальційвмісними розчинами, такими як розчин Рінгера або розчин Гартмана, у зв’язку з тим, що можуть утворюватися преципітати. Цефтриаксон не слід змішувати або вводити одночасно з розчинами, які містять кальцій, включаючи розчини для парентерального харчування (див. розділи «Спосіб застосування та дози», «Особливості застосування» і «Побічні реакції»). Для комбінації з іншими антибіотиками слід використовувати окремі шприци або розчини.