Венлафаксин-ДН таблетки по 75 мг, 30 шт.

По 10 таблеток у блістері. По 3 блістери у коробці.

Таблетки.
Основні фізико-хімічні властивості: таблетки білого або майже білого кольору круглої циліндричної форми з плоскими поверхнями, фасками та рискою з одного боку.

Механізм антидепресивної дії венлафаксину у людини пов’язаний з потенціюванням нейромедіаторної активності у центральній нервовій системі (ЦНС). Венлафаксин і його активний метаболіт O-десметилвенлафаксин (ОДВ) є потужними селективними інгібіторами зворотного захоплення серотоніну (СІЗЗС) і норадреналіну і слабкими інгібіторами зворотного захоплення дофаміну. Венлафаксин і його активний метаболіт при одноразовому або багаторазовому введенні знижують β-адренергічні реакції. Вони однаково ефективно впливають на зворотне захоплення нейротрансмітера і зв’язування рецепторів.

Венлафаксин фактично не має афінності до мускаринових, холінергічних, H1-гістамінергічних або α1-адренергічних рецепторів in vitro. Фармакологічна дія на ці рецептори може бути пов’язана з різними побічними реакціями, які спостерігалися також при застосуванні інших антидепресантів, а саме: з антихолінергічними, седативними та серцево-судинними побічними реакціями.

Венлафаксин не пригнічує активність моноаміноксидази (МАО).
Дослідження іn vitro показали, що венлафаксин не має спорідненості з опіатними або бензодіазепіновими рецепторами.

Венлафаксин екстенсивно метаболізується при першому проходженні через печінку з утворенням активного метаболіту ОДВ. Період напіввиведення венлафаксину становить 5 ± 2 години, а ОДВ – 11 ± 2 години. При багаторазовому застосуванні рівноважні концентрації венлафаксину та ОДВ досягаються протягом 3 діб. Венлафаксин та ОДВ мають лінійну кінетику в діапазоні доз 75-450 мг на добу.

Абсорбція

Після прийому разової дози венлафаксину швидкого вивільнення абсорбується майже 92% венлафаксину. Біодоступність становить 40-45% унаслідок пресистемного метаболізму. Після застосування венлафаксину швидкого вивільнення максимальна концентрація венлафаксину та ОДВ у плазмі крові досягається протягом 2 та 3 годин відповідно. Прийом їжі не впливає на біодоступність венлафаксину та ОДВ.

Метаболізм

Венлафаксин піддається посиленому метаболізму у печінці. Дослідження in vitro та in vivo показали, що венлафаксин метаболізується у його активний метаболіт ОДВ за допомогою системи CYP2D6. Дослідження in vitro та in vivo показали, що венлафаксин за допомогою CYP3A4 метаболізується у менш активний метаболіт N-десметилвенлафаксин. Дослідження in vitro та in vivo показали, що венлафаксин є слабким інгібітором CYP2D6. Венлафаксин не пригнічує CYP1A2, CYP2C9 чи CYP3A4.

Виведення

Венлафаксин та його метаболіти виводяться головним чином за допомогою нирок. Майже 87% дози венлафаксину виявляється у сечі протягом 48 годин або у вигляді постійного венлафаксину (5%), некон'югованого ОДВ (29%), кон'югованого ОДВ (26%), або у вигляді інших неактивних метаболітів (27%). Середній кліренс венлафаксину та ОДВ у стаціонарному стані становить 1,3 ± 0,6 л/год/кг та 0,4 ± 0,2 л/год/кг відповідно.

Особливі категорії хворих

Стать і вік

Підлога та вік пацієнта істотно не впливають на фармакокінетику венлафаксину та ОДВ.

Швидкі/повільні метаболізатори CYP2D6

Плазмові концентрації венлафаксину у повільних метаболізаторах CYP2D6 вищі, ніж у швидких метаболізаторів. Оскільки загальна експозиція (AUC) венлафаксину та ОДВ була подібною до обох груп, немає потреби в різних схемах дозування для цих двох груп.

Пацієнти з порушенням функції печінки

У пацієнтів з ураженням печінки класу А за класифікацією Чайлд-П'ю (слабке ураження печінки) та класу B (помірне ураження печінки) період напіввиведення венлафаксину та ОДВ продовжувався порівняно з таким у здорових добровольців. Загальний кліренс венлафаксину та ОДВ знижувався. Відзначався високий рівень міжсуб'єктної варіабельності. Щодо пацієнтів з тяжким ураженням печінки дані обмежені.

Пацієнти з порушенням функції нирок

У пацієнтів, які перебувають на діалізі, період напіввиведення венлафаксину подовжувався приблизно на 180%, а кліренс знижувався приблизно на 57% порівняно з таким у здорових добровольців. Для ОДВ відзначалося подовження періоду напіввиведення приблизно на 142% та зниження кліренсу приблизно на 56%. Пацієнтам з тяжкою нирковою недостатністю та пацієнтам, які перебувають на гемодіалізі, потрібна корекція дози.

Антидепресанти. Код АТХ N06A X16.

Інгібітори моноаміноксидази (МАО)

Необоротні неселективні інгібітори МАО

Венлафаксин не слід застосовувати у комбінації з необоротними неселективними інгібіторами МАО. Застосування венлафаксину може починатися не раніше, ніж через 14 днів після закінчення терапії необоротними неселективними інгібіторами МАО. Після відміни венлафаксину слід почекати щонайменше 7 діб перед початком терапії необоротними неселективними інгібіторами МАО.

Оборотні селективні інгібітори МАО-А (моклобемід)

Через ризик розвитку серотонінового синдрому комбінація венлафаксину з оборотними селективними інгібіторами МАО, такими як моклобемід, не рекомендується. Застосування венлафаксину можна починати не раніше як через 14 днів після закінчення терапії оборотними інгібіторами МАО. Після відміни венлафаксину слід почекати щонайменше 7 діб перед початком терапії оборотними інгібіторами МАО.

Оборотні неселективні інгібітори МАО (лінезолід)

Антибіотик лінезолід є слабким оборотним неселективним інгібітором МАО, і його не слід призначати пацієнтам, які лікуються венлафаксином.

Повідомлялося про тяжкі побічні реакції у пацієнтів, які недавно припинили лікування інгібіторами МАО і розпочали терапію венлафаксином або припинили лікування венлафаксином незадовго до початку прийому інгібіторів МАО. Ці реакції включали тремор, міоклонус, посилене потовиділення, нудота, блювання, гіперемія, запаморочення та гіпертермію з ознаками, подібними до злоякісного нейролептичного синдрому, судоми та летальний результат.

Серотоніновий синдром

При лікуванні венлафаксином може розвинутись серотоніновий синдром - стан, потенційно небезпечний для життя, зокрема при спільному застосуванні лікарських засобів, що впливають на серотонінергічну нейромедіаторну систему (включаючи триптани, СІОЗС, селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну та ін сибутрамін, трамадол, препарати звіробою продірявленого (Hypericum perforatum)), з лікарськими засобами, що порушують метаболізм серотоніну (включаючи інгібітори МАО), або з попередниками серотоніну (наприклад, добавками триптофану).

Якщо спільне застосування венлафаксину та СІОЗС, СІЗЗСН або агоніста серотонінових рецепторів (триптофану) клінічно обумовлено, рекомендується ретельне спостереження за пацієнтами, особливо на початку лікування та при збільшенні дози. Спільне застосування венлафаксину з прекурсорами серотоніну (наприклад, триптофан) не рекомендується.

Кошти, що впливають на ЦНС

Ризик застосування венлафаксину у поєднанні з іншими лікарськими засобами, що впливають на ЦНС, не був систематично досліджений. Тому слід бути обережними, застосовуючи венлафаксин у поєднанні з іншими лікарськими засобами, що впливають на ЦНС.

Етанол

Зниження розумової та рухової активності під впливом алкоголю не посилюється після застосування венлафаксину, проте пацієнти повинні утримуватись від вживання алкогольних напоїв під час застосування препарату.

Вплив інших лікарських засобів на венлафаксин

Кетоконазол (інгібітор CYP3A4)

Дослідження фармакокінетики кетоконазолу у швидких (ШМ) та повільних метаболізаторів (ПМ) CYP2D6 продемонструвало збільшення AUC венлафаксину (70% та 21% у ПМ та ШМ CYP2D відповідно) та OДВ (33% та 23% у ПМ та ШМ після застосування кетоконазолу. При сумісному застосуванні інгібіторів CYP3A4 (атазанавіру, кларитроміцину, індинавіру, ітраконазолу, вориконазолу, посаконазолу, кетоконазолу, нелфінавіру, ритонавіру, саквінавіру, телитроміцину) і венлафаксину можуть підвищуватися. Тому слід дотримуватись обережності при спільному застосуванні інгібітору CYP3A4 та венлафаксину.

Вплив венлафаксину на інші лікарські засоби

Літій

При сумісному застосуванні венлафаксину та літію може розвинутись серотоніновий синдром. діазепам

Венлафаксин не впливає на фармакокінетику та фармакодинаміку діазепаму та його активного метаболіту десметилдіазепаму. Діазепам не впливає на фармакокінетику венлафаксину та OДВ. Невідомо, чи існує фармакокінетична та/або фармакодинамічна взаємодія з іншими бензодіазепінами.

Іміпрамін

Венлафаксин не впливає на фармакокінетику іміпраміну та 2-ОН-іміпраміну. Спостерігалося дозозалежне збільшення AUC 2-ОН-десіміпраміну в 2,5-4,5 рази, коли венлафаксин призначали у дозі 75-150 мг на добу. Іміпрамін не впливає на фармакокінетику венлафаксину та OДВ. Клінічна значимість цієї взаємодії невідома. Слід бути обережними при сумісному застосуванні венлафаксину та іміпраміну.

Галоперідол

Під час дослідження фармакокінетики галоперидолу спостерігалося 42% зниження ниркового кліренсу, 88% підвищення максимальної концентрації в плазмі крові та 70% збільшення AUC галоперидолу без зміни його періоду напіввиведення. Цей факт слід враховуватипри сумісному застосуванні галоперидолу та венлафаксину. Клінічна значимість цієї взаємодії невідома.

Рісперидон

Венлафаксин збільшує AUC рисперидону на 50%, але суттєво не змінює фармакокінетику активних компонентів (рисперидону та 9-гідрокси). Клінічна значимість цієї взаємодії невідома.

Метопролол

Індинавір

При одночасному застосуванні венлафаксину з індинавіром AUC індинавіру зменшується на 28% та Cmax на 36%. Фармакокінетичні параметри венлафаксину та його метаболіту OДВ не змінюються. Клінічна значимість цієї взаємодії невідома.

діюча речовина: венлафаксин;
1 таблетка містить венлафаксину гідрохлориду у перерахунку на венлафаксин 75 мг;

допоміжні речовини: целактозу 80 (суміш лактози моногідрату та целюлози порошкоподібного (75:25)), натрію крохмалю (тип А), целюлоза мікрокристалічна, магнію стеарат, кремнію діоксид колоїдний.

Будь-яка терапія психотропними препаратами може порушувати здатність мислити або виконувати рухові функції. Тому пацієнтам, які приймають венлафаксин, слід бути обережними при керуванні автотранспортом або роботі з потенційно небезпечними механізмами.

Вагітність

Відповідних даних щодо застосування венлафаксину вагітним жінкам немає.

Застосування препарату в період вагітності протипоказане.
Як і при застосуванні інших інгібіторів зворотного захоплення серотоніну (СІЗЗЗ/СІЗЗСН), у новонароджених дітей можуть виникнути симптоми відміни препарату, якщо венлафаксин застосовували незадовго до народження дитини. У деяких новонароджених дітей, які піддавалися впливу венлафаксину наприкінці III триместру, розвинулися ускладнення, що потребують парентерального харчування, допоміжної штучної вентиляції легень та тривалої госпіталізації. Такі ускладнення можуть виникнути відразу після народження дитини.

У новонароджених дітей можуть спостерігатися такі симптоми, якщо мати дитини використовувала СІЗЗС/СІЗЗСН на пізніх термінах вагітності: дратівливість, тремор, гіпотензія, наполегливий плач та труднощі під час смоктання грудей матері або труднощі із засинанням. Ці симптоми можуть виникнути на тлі серотонінергічних ефектів або симптомів дії препарату. Найчастіше ці ускладнення спостерігаються відразу або протягом 24 годин після пологів.

Епідеміологічні дані показали, що застосування СІОЗС у період вагітності, особливо на пізніх термінах вагітності, може збільшити ризик розвитку легеневої гіпертензії персистуючої у новонароджених (ПЛГН). Хоча дослідження щодо вивчення зв'язку ПЛГН із застосуванням СІЗЗСН не проводили, цей потенційний ризик при застосуванні венлафаксину виключати не можна, враховуючи відповідний механізм дії (інгібування зворотного захоплення серотоніну).

Дані спостереження вказують на підвищений (майже в 2 рази) ризик виникнення післяпологової кровотечі при застосуванні СІОЗС/СІЗЗСН протягом останнього місяця вагітності (див. розділи «Особливості застосування» та «Побічні реакції»).

Лактація

Венлафаксин та його активний метаболіт ОДВ проникають у грудне молоко. У постмаркетинговий період застосування препарату у немовлят, які перебувають на грудному вигодовуванні, спостерігалися плач, дратівливість та порушення сну. Симптоми, що узгоджувалися з припиненням застосування венлафаксину, також були зареєстровані після припинення годування груддю. Ризик для дитини, яка перебуває на грудному вигодовуванні, виключати не можна. Отже, рішення припинити/продовжити грудне вигодовування дитини або продовжити/припинити лікування венлафаксином слід приймати, оцінивши користь від грудного годування для дитини та користь від лікування венлафаксином для жінки.

Ефективність і безпека венлафаксину для дітей (віком до 18 років) не встановлені, тому препарат не слід застосовувати цій віковій категорії пацієнтів.

Лікування великих депресивних епізодів.
Профілактика рецидивів великих депресивних епізодів.

Підвищена чутливість до венлафаксину або до будь-якого з компонентів препарату.
Супутня терапія необоротними інгібіторами моноаміноксидази (МАО) протипоказана через ризик розвитку серотонінового синдрому, що супроводжується такими симптомами як тривожне збудження, тремор, гіпертермія. Лікування венлафаксином не слід розпочинати принаймні протягом 14 днів після припинення прийому необоротних інгібіторів МАО.
Після припинення прийому венлафаксину терапію необоротними інгібіторами МАО слід розпочинати не раніше ніж через 7 днів.
Тяжкий ступінь артеріальної гіпертензії (АТ 180/115 та вище до початку терапії).
Закритокутова глаукома.
Порушення сечовипускання у зв’язку з недостатнім відтоком сечі (захворювання передміхурової залози).
Тяжка печінкова або ниркова недостатність.

Препарат застосовувати перорально.

Таблетки венлафаксину зі швидким вивільненням рекомендується приймати під час їжі, бажано одночасно.

Великі депресивні епізоди

Рекомендована початкова доза венлафаксину (таблетки зі швидким вивільненням) становить 75 мг на добу, її слід застосовувати за 2 або 3 прийоми. Пігулки приймати під час їжі. Пацієнтам, для яких початкова доза 75 мг на добу не є ефективною, можна підвищити до максимальної 375 мг на добу. Збільшення дози слід проводити з інтервалом від 2 тижнів. У тяжких випадках дозу можна збільшувати з частими інтервалами, але не менше 4 днів.

Через ризик розвитку дозозалежних побічних реакцій підвищення дози слід проводити лише після оцінки клінічної картини. Необхідно дотримуватись мінімальної ефективної дози.

Лікування пацієнтів потребує досить тривалого часу, зазвичай кількох місяців і більше. Ефективність лікування слід регулярно переоцінювати залежно від конкретного випадку. Тривале лікування може бути доцільним і для профілактики рецидивів великих депресивних епізодів (ВІЕ). У більшості випадків рекомендована доза, яку застосовують для профілактики рецидивів великих депресивних епізодів, дорівнює дозі, яку застосовують для лікування звичайного епізоду депресії.

Після ремісії лікування антидепресивними лікарськими засобами необхідно продовжувати не менше 6 місяців.

Застосування у пацієнтів похилого віку

Сам собою вік пацієнта не вимагає зміни дози. Однак при лікуванні пацієнтів похилого віку слід бути обережними (наприклад, у зв'язку з можливістю порушення функції нирок, ймовірністю зміни чутливості та афінності нейромедіаторів, що відбувається з віком). У такому разі слід застосовувати найнижчу ефективну дозу, а пацієнти при підвищенні дози повинні бути під медичним наглядом.

Застосування пацієнтам із печінковою недостатністю

Пацієнтам з легким або помірним ступенем печінкової недостатності рекомендується зменшити добову дозу на 50%. Однак, враховуючи міжособистісну варіабельність кліренсу, бажано до підбору дози підходити індивідуально.

Дані щодо застосування венлафаксину у пацієнтів з тяжким ступенем печінкової недостатності обмежені. Тому при лікуванні таких пацієнтів слід бути обережними та зменшувати добову дозу більш ніж на 50%. Перед призначенням препарату пацієнтам з тяжким ступенем печінкової недостатності слід зважити очікувану користь та можливий ризик.

Застосування пацієнтів з нирковою недостатністю

Хоча пацієнтам зі швидкістю клубочкової фільтрації 30-70 мл/хв корекції дози не потрібно, у будь-якому випадку слід бути обережним. Пацієнтам, що перебувають на гемодіалізі, та пацієнтам з тяжкою нирковою недостатністю (швидкість клубочкової фільтрації – 30 мл/хв) рекомендується зменшити дози на 50%. Враховуючи міжособистісну варіабельність кліренсу, у таких пацієнтів бажано до підбору дози підходити індивідуально.

Синдром скасування після припинення прийому венлафаксину

Слід уникати різкого припинення лікування венлафаксином. Тому після припинення лікування рекомендується поступове зниження дози протягом 1-2 тижнів, щоб зменшити ризик розвитку синдрому відміни. Якщо після зниження дози або зупинення лікування виникають симптоми непереносимості, слід розглянути можливість повернення до раніше призначеної дози. Надалі лікар може продовжувати знижувати дозу, але повільніше.

З боку крові та лімфатичної системи: екхімози, шлунково-кишкова кровотеча, кровотеча зі слизових оболонок, подовження часу кровотечі, тромбоцитопенія, стійкі патологічні зміни клітинного складу крові (включно агранулоцитоз, апласт нейтропенією, панцитопенію).

З боку імунної системи: анафілактичні реакції, ангіоневротичний набряк.

З боку ендокринної системи: підвищення рівня пролактину в крові.

З боку метаболізму: підвищення рівня сироваткового холестерину, зменшення маси тіла, збільшення маси тіла, гіпонатріємія, синдром порушеного секреції АДГ (SIADH), підвищений рівень пролактину.

З боку психіки: незвичайні сновидіння, зниження лібідо, безсоння, нервова збудливість, седативний ефект, сплутаність свідомості, деперсоналізація, апатія, галюцинації, тривожне збудження, маніакальні реакції, делірій, суїцидальна поведінка *.

З боку нервової системи: головний біль, запаморочення, гіпертонус м'язів, тремор, парестезії, ступор, позіхання, міоклонус, порушення рівноваги та координації, акатизія, судоми, нейролептичний злоякісний синдром (НЗС) , серотонінергічний синдром, екстрапірамідні реакції (включаючи дистонію та дискінезії), пізня дискінезія, агресія, непритомність.

З боку органу зору: порушення акомодації, мідріаз, порушення зору, глаукома.

З боку органів слуху та рівноваги: дзвін у вухах, вертиго.

З боку серцево-судинної системи: серцебиття, тахікардія, подовження інтервалу QT, фібриляція шлуночків, шлуночкова тахікардія (включаючи torsades de pointes), артеріальна гіпертензія, вазодилатація (переважно) , ортостатична гіпотензія, синкопе, артеріальна гіпотензія, серцебиття, постуральна гіпотензія, фібриляція шлуночків.

З боку дихальної системи: зевота, легенева еозинофілія.

З боку травної системи: нудота, сухість у роті, зниження апетиту (анорексія), запор, блювання, порушення смаку, бруксизм, діарея, панкреатит.

З боку печінки та жовчовивідних шляхів: гепатит, відхилення від норми показників функції печінки.

З боку шкіри та її похідних: інтенсивне потовиділення (включаючи нічне потіння), висипання, алопеція, мультиформна еритема, токсичний епідермальний некроліз, синдром Стівенса-Джонсона, свербіж, кропив'янка, реакції світлочутливості.

З боку кістково-м'язової системи та сполучної тканини: рабдоміоліз.

З боку сечовивідної системи: порушення сечовипускання (переважно утруднення), поллакіурія, затримка сечі, нетримання сечі.

З боку статевої системи та молочних залоз: патологічна еякуляція/оргазм у чоловіків, відсутність оргазму, еректильна дисфункція (імпотенція), порушення менструального циклу, пов'язані зі збільшенням нерегулярних кровотеч (наприклад, менорагія, метрорагія), патологічний оргазм у жінок; післяпологові кровотечі**.

Загальні порушення: астенія (втома), лихоманка, озноб.

Обидва випадки суїцидальних думок та суїцидальної поведінки повідомляли під час терапії венлафаксином або відразу після припинення терапії.

** Цей прояв зареєстрований для терапевтичного класу СІЗЗС/СІЗЗСН (див. розділи «Особливості застосування» та «Застосування в період вагітності або годування груддю»).

Припинення лікування венлафаксином (особливо раптове) зазвичай призводить до синдрому відміни. Найчастіше при різкому припиненні лікування венлафаксином спостерігалися такі побічні реакції як запаморочення, сенсорні порушення (включаючи парестезії), порушення сну (включаючи безсоння та глибокий сон), тривожне збудження або страх, нудота та/або блювання, тремор, головний біль та грип. Зазвичай ці реакції слабкі або помірні і проходять самостійно, однак у деяких пацієнтів вони можуть бути важкими та тривалими. Тому рекомендується припиняти лікування венлафаксином, поступово зменшуючи дозу.

Симптоми. Тахікардія, зміна рівня свідомості (що варіює від сонливості до коми), мідріаз, судоми, блювання, зміни на електрокардіограмі (подовження інтервалу QT, блокада ніжок пучка Гіса, подовження QRS), шлуночкові тахікардія і брадикардія, артеріальна гіпотензія, вертиго. Можливий ризик летального наслідку. Були повідомлення про передозування венлафаксином переважно при одночасному прийомі препарату з алкоголем та/або іншими лікарськими засобами.

Лікування. Рекомендується загальна підтримуюча і симптоматична терапія; моніторинг серцевого ритму та життєвих показників. Якщо існує ризик аспірації, індукція блювання не рекомендується. Якщо ліки прийняті недавно і пацієнт знаходиться у свідомості, слід проводити промивання шлунка. Призначення активованого вугілля може також зменшити всмоктування діючої речовини. Ефективність таких заходів як форсований діурез, діаліз, гемоперфузія і обмінне переливання крові малоймовірна. Специфічний антидот венлафаксину невідомий.

Зберігати в оригінальній упаковці при температурі не вище 25 °C.
Зберігати у недоступному для дітей місці.

Венлафаксин-ДТ - антидепресант