Валмісар H таблетки в/о 160 мг + 12,5 мг № 30

По 10 таблеток у блістері; по 3 або 9 блістерів у картонній коробці.

Таблетки, вкриті плівковою оболонкою. Основні фізико-хімічні властивості: Валмісар H 80 мг/12,5 мг: двоопуклі таблетки овальної форми, вкриті плівковою оболонкою світло-оранжевого кольору, з тисненням «L16» з одного боку і гладкі з іншого боку; Валмісар H 160 мг/12,5 мг: двоопуклі таблетки овальної форми, вкриті плівковою оболонкою темно-червоного кольору, з тисненням «L17» з одного боку і гладкі з іншого боку; Валмісар H 160 мг/25 мг: двоопуклі таблетки овальної форми, вкриті плівковою оболонкою коричневого кольору, з тисненням «L18» з одного боку і гладкі з іншого боку; Валмісар H 320 мг/12,5 мг: двоопуклі таблетки овальної форми, вкриті плівковою оболонкою рожевого кольору, з тисненням «L19» з одного боку і гладкі з іншого боку; Валмісар H 320 мг/25 мг: двоопуклі таблетки овальної форми, вкриті плівковою оболонкою жовтого кольору, з тисненням «L20» з одного боку і гладкі з іншого боку.

Фармакодинаміка. Валсартан — це перорально активний та специфічний антагоніст рецептора ангіотензину II (Ang II). Він діє селективним чином на підтип рецептора AT₁, який несе відповідальність за відому дію ангіотензину II. Підвищені рівні Ang II у плазмі крові після блокади рецептора AT₁ внаслідок прийому валсартану можуть стимулювати неблокований рецептор AT₂, що встановлює рівновагу ефекту рецептора AT₁. Валсартан не демонструє жодної часткової агоністичної дії у рецепторі AT₁ та характеризується набагато більшою (близько 20000-кратною) спорідненістю з рецептором AT₁, аніж з рецептором AT₂. Невідомо, чи зв’язується валсартан з іншими гормональними рецепторами або іонними каналами, важливими для процесу серцево-судинної регуляції, та чи блокує він їх. Валсартан не інгібує АПФ, також відомий під назвою кініназа II, який конвертує Ang I у Ang II та призводить до розпаду брадикініну. Оскільки ефект на АПФ відсутній та відсутня потенціація брадикініну чи субстанції P, малоймовірно, що антагоністи ангіотензину II спричиняють кашель. При порівнянні валсартану з інгібітором АПФ частота виникнення сухого кашлю значно нижча у пацієнтів, які отримують валсартан, порівняно з пацієнтами, які отримують інгібітори АПФ. Застосування валсартану призводить до зниження артеріального тиску у пацієнтів з гіпертензією, не впливаючи на частоту пульсу. У більшості пацієнтів після введення однократної пероральної дози гіпотензивний ефект настає у межах 2 годин, а пікове зниження артеріального тиску досягається упродовж 4–6 годин. Гіпотензивний ефект триває упродовж 24 годин після прийому. При повторному прийомі максимальне зниження артеріального тиску при прийомі будь-якої дози, як правило, досягається упродовж 2–4 тижнів та зберігається при довготривалому застосуванні. У комбінації з гідрохлоротіазидом досягається значне додаткове зниження артеріального тиску. Різке припинення прийому валсартану не спричиняє «рикошетну» гіпертензію або іншіх побічних явищ. Гідрохлоротіазид Точкою дії тіазидних діуретиків є корковий відділ дистальних звивистих ниркових канальців, де розташовані рецептори, що мають високу чутливість до дії тіазидних діуретиків, і де відбувається пригнічення транспортування іонів Na⁺ і Cl^- у дистальні звивисті канальці. Механізм дії тіазидів полягає в інгібуванні симпортера Na⁺Cl^-, вірогідно, внаслідок конкурування за ділянку Cl^-, що впливає на механізми електролітичної реабсорбції: пряме підвищення рівнів натрію та виведення хлору приблизно однаковою мірою та непряма дія цього — зменшення об’єму циркулюючої плазми з подальшим підвищенням активності реніну плазми, секрецією альдостерону та зниженням рівня калію в сечі, а також зниження калію в сироватці крові. Зв'язок між реніном та альдостероном опосередкований ангіотензином II, тому при супутньому введенні валсартану зниження калію в сироватці крові менш виражене, аніж спостерігається при монотерапії гідрохлоротіазидом. Фармакокінетика. Валсартан/гідрохлоротіазид Системна доступність гідрохлоротіазиду знижується приблизно на 30% при супутньому застосуванні з валсартаном. Кінетика валсартану не зазнає значних змін при супутньому застосуванні з гідрохлоротіазидом. Така взаємодія не впливає на комбіноване застосування валсартану та гідрохлоротіазиду, оскільки чіткий гіпотензивний ефект комбінації перевищує ефект, досягнутий при монотерапії будь-якою з активних субстанцій або плацебо. Валсартан Абсорбція Після перорального прийому пікова концентрація валсартану у плазмі крові досягається через 2–4 години. Середня абсолютна біодоступність становить 23%. Прийом їжі знижує вплив (що визначається за AUC) валсартану приблизно на 40% та пікову концентрацію у плазмі крові (C_max) приблизно на 50%, хоча приблизно через 8 годин після прийому, концентрація валсартану у плазмі подібна як у разі прийому з їжею, так і у разі прийому натще. Таке зниження AUC, однак, не супроводжується клінічно значущим зниженням терапевтичного ефекту, тому валсартан можна приймати незалежно від прийому їжі. Розподіл Стабільний об’єм розподілу валсартану після внутрішньовенного введення становить приблизно 17 літрів, і це свідчить про те, що валсартан неактивно розподіляється у тканинах. Валсартан активно зв’язується з білками сироватки крові (94–97%), зокрема з альбуміном сироватки крові. Біотрансформація Валсартан біотрансформується у незначній кількості, оскільки лише 20% дози відновлюється у вигляді метаболітів. Гідроксильний метаболіт було виявлено у плазмі у невеликій концентрації (менше 10% AUC для валсартану). Цей метаболіт неактивний з фармакологічної точки зору. Виведення. Валсартан демонструє кінетику мультиекспоненційного розпаду (t½α через <1 годину та t½ß через приблизно 9 годин). Валсартан виводиться здебільшого з калом (близько 83% дози) та сечею (близько 13% дози) в основному у незміненому вигляді. Після внутрішньовенного введення кліренс валсартану з плазми крові становить близько 2 л/год, а нирковий кліренс — 0,62 л/год (близько 30% загального кліренсу). Період напіввиведення валсартану — 6 годин. Гідрохлоротіазид Абсорбція Гідрохлоротіазиду після перорального прийому відбувається швидко (t_max близько 2 годин). Зростання середнього значення AUC є лінійним та пропорційним до дози у межах терапевтичного діапазону. Вплив прийому їжі на абсорбцію гідрохлоротіазиду незначний з клінічної точки зору. Абсолютна біодоступність гідрохлоротіазиду становить 70% після перорального прийому. Розподіл Очевидний об’єм розподілу становить 4–8 л/кг. Циркулюючий гідрохлоротіазид зв’язується з білками плазми крові (40–70%), в основному з сироватковим альбуміном. Гідрохлоротіазид також накопичується в еритроцитах у кількості, що приблизно втричі перевищує рівень у плазмі крові. Виведення Гідрохлоротіазид виводиться в основному у незміненому вигляді. Період напіввиведення з плазми крові становить у середньому від 6 до 15 годин на стадії термінального виведення. Жодних змін у кінетиці гідрохлоротіазиду при повторному прийомі не відбувається, а накопичення мінімальне при прийомі 1 раз на добу. Більше 95% абсорбованої дози виводиться у вигляді незміненої сполуки з сечею. Нирковий кліренс складається з пасивної фільтрації та активного виведення у ниркові канальці. Фармакокінетика в окремих групах пацієнтів Пацієнти літнього віку У деяких пацієнтів літнього віку системний вплив валсартану був дещо більше виражений, ніж у пацієнтів молодого віку, однак він не був клінічно значущим.Обмежені дані дають змогу припустити, що у пацієнтів літнього віку, як здорових, так і тих, хто страждає на артеріальну гіпертензію, системний кліренс гідрохлоротіазиду нижчий, ніж у здорових молодих добровольців. Пацієнти з порушенням функції нирок Пацієнтам з кліренсом креатиніну 30–70 мл/хв корекція дози не потрібна. Немає даних про застосування Валсартану/Гідрохлоротіазиду пацієнтам із вираженими порушеннями функції нирок (кліренс креатиніну < 30 мл/хв) і пацієнтам, які знаходяться на гемодіалізі. Валсартан має високий ступінь зв’язування з білками плазми і не виводиться при гемодіалізі; гідрохлоротіазид, навпаки, виводиться з організму при гемодіалізі. При нирковій недостатності середній піковий рівень у плазмі крові та значення AUC гідрохлоротіазиду збільшуються, а швидкість екскреції з сечею знижується. У пацієнтів з легкою та помірною нирковою недостатністю спостерігається збільшення значення AUC гідрохлоротіазиду в 3 рази. У пацієнтів з тяжкою нирковою недостатністю спостерігається збільшення значення AUC у 8 разів. Гідрохлоротіазид протипоказаний пацієнтам з тяжкою нирковою недостатністю (див. розділ «Протипоказання»). Порушення функції печінки Системний вплив валсартану у пацієнтів зі слабковираженими (n = 6) і помірно вираженими (n = 5) порушеннями функції печінки був у 2 рази більший, ніж у здорових добровольців. Даних щодо застосування валсартану пацієнтам із тяжкими порушеннями функції печінки немає. Захворювання печінки істотно не впливають на фармакокінетику гідрохлоротіазиду.

Антагоністи ангіотензину ІІ та діуретики. Валсартан та діуретики. Код АТХ С09D А03.

Взаємодії з комбінацією валсартану та гідрохлоротіазиду Супутнє застосування не рекомендується Літій Повідомлялося про тимчасове підвищення концентрації літію в сироватці крові та токсичність під час супутнього прийому літію і інгібіторів АПФ та/або тіазидів. Відсутній досвід супутнього прийому валсартану та літію тому рекомендується перевіряти концентрацію літію в сироватці крові. Супутнє застосування, яке потребує особливої обережності Інші антигіпертензивні препарати Препарат може посилити гіпотензивний ефект інших антигіпертензивних препаратів (таких як гуанетидин, метилдопа, вазодилататори, інгібітори АПФ, блокатори рецепторів ангіотензину, бета-блокатори, блокатори кальцієвих каналів). Пресорні аміни (наприклад норадреналін, адреналін) Вірогідне зниження реакції на пресорні аміни. Клінічна значущість цього ефекту достовірно невідома та недостатня для того, щоб виключити їх застосування. Нестероїдні протизапальні препарати (НПЗП), включаючи селективні інгібітори ЦOГ-2, ацетилсаліцилову кислоту (>3 г/день) та неселективні НПЗП НПЗП можуть послабити гіпотензивний ефект як антагоністів ангіотензину II, так і гідрохлоротіазиду при їх супутньому застосуванні. Крім того, супутнє застосування валсартану/гідрохлоротіазиду та НПЗП може призвести до погіршення функції нирок та підвищення рівня калію в сироватці крові. Таким чином, рекомендується вести моніторинг функції нирок на початку лікування, а також забезпечувати пацієнту належне поповнення втрати рідини. Взаємодії, пов’язані з валсартаном Подвійна блокада ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (РААС) препаратами груп АРА, ІАПФ або аліскіреном Слід дотримуватись обережності при одночасному застосуванні препаратів групи АРА, в тому числі валсартану, з іншими препаратами, що блокують РААС, такими як препарати групи ІАПФ або аліскірен (див. розділ «Особливості застосування»). Одночасне застосування антагоністів рецепторів ангіотензину, включаючи валсартан, або інгібіторів ангіотензинперетворювального ферменту з аліскіреном пацієнтам з цукровим діабетом або порушенням функції нирок (ШКФ < 60 мл/хв/1,73 м²) протипоказано (див. розділ «Протипоказання»). Супутнє застосування не рекомендується Калійзберігаючі діуретики, препарати калію, замінники солі, що містять калій, та інші речовини, які можуть підвищити рівні калію. Слід бути обережними при супутньому прийомі валсартану із препаратами, що впливають на рівень калію. Слід часто перевіряти рівні калію в сироватці крові. Транспортери За результатами досліджень in vitro валсартан є субстратом для печінкового транспортера захоплення OATP1B1/OATP1B3 та печінкового транспортера виведення MRP2. Клінічне значення цих даних невідоме. Одночасне застосування інгібіторів транспортера захоплення (наприклад рифампіцину, циклоспорину) або транспортера виведення (наприклад ритонавіру) може збільшити системну експозицію валсартану. Слід дотримуватися належних заходів на початку або в кінці супутнього застосування цих лікарських засобів. Відсутність взаємодій У ході досліджень з валсартаном жодних клінічно значущих взаємодій не було виявлено при прийомі валсартану з будь-якою з нижчезазначених речовин: циметидин, варфарин, фуросемід, дигоксин, атенолол, індометацин, гідрохлоротіазид, амлодипін та глібенкламід. Дигоксин та індометацин можуть вступати у взаємодію з гідрохлоротіазидом. Взаємодії, пов’язані з гідрохлоротіазидом Супутнє застосування, що потребує особливої обережності Лікарські засоби, що впливають на рівень калію в сироватці крові Гіпокаліємічний ефект гідрохлоротіазиду може посилитися при супутньому застосуванні калійуретичних діуретиків, кортикостероїдів, проносних засобів, АКГ, амфотерицину, карбеноксолону, пеніциліну G, саліцилової кислоти та її похідних. Якщо вищезазначені лікарські засоби призначені у комбінації з валсартаном/гідрохлоротіазидом, рекомендується моніторинг рівня калію у сироватці крові (див. розділ «Особливості застосування») Лікарські засоби, що можуть спричинити тахікардію типу «torsades de pointes» У зв’язку з ризиком гіпокаліємії гідрохлоротіазид слід застосовувати з обережністю одночасно з лікарськими засобами, які можуть спричинити тахікардію типу «torsades de pointes», а саме — з антиаритмічними препаратами Іа та III класу та деякими нейролептиками. Лікарські засоби, що впливають на рівень натрію в крові. Гіпонатріємічний ефект діуретиків може посилюватися при сумісному застосуванні із лікарськими засобами, такими як антидепресанти, антипсихотичні, протиепілептичні препарати тощо. Слід з обережністю призначати тривалий прийом цих препаратів. Серцеві глікозиди У разі наявності серцевої аритмії, спричиненої дигіталісом, при прийомі тіазидів може спостерігатися гіпокаліємія або гіпомагніємія (див. розділ «Особливості застосування»). Солі кальцію та вітамін D Прийом тіазидних діуретиків, включаючи гідрохлоротіазид, у комбінації з вітаміном D або солями кальцію може спричинити зростання рівня кальцію в сироватці крові. Супутнє застосування тіазидних діуретиків з кальцієвими солями може спричинити гіперкальціємію у пацієнтів зі схильністю до гіперкальціємії (наприклад, пацієнти з гіперпаратиреоїдизмом, злоякісними пухлинами або станами, зумовленими дефіцитом вітаміну D) внаслідок підвищення канальцевої реабсорбції кальцію. Антидіабетичні лікарські препарати (пероральні препарати та інсулін) Тіазиди можуть змінити переносимість глюкози. Може виникнути потреба у коригуванні дози антидіабетичних препаратів. Метформін слід застосовувати з обережністю через ризик лактоцидозу, спричиненого вірогідною функціональною нирковою недостатністю, пов’язаною з прийомом гідрохлоротіазиду. Бета-блокатори та діазоксид Супутнє застосування тіазидних діуретиків, включаючи гідрохлоротіазид, з бета-блокаторами може підвищити ризик гіперглікемії. Тіазидні діуретики, включаючи гідрохлоротіазид, можуть посилити гіперглікемічний ефект діазоксиду. Лікарські препарати, що застосовуються при лікуванні подагри (пробенецид, сульфінпіразон та алопуринол). Існує необхідність у коригуванні дози препаратів проти подагри, оскільки гідрохлоротіазид може збільшити рівень сечової кислоти в сироватці крові. У разі необхідності слід збільшити дозу пробенециду або сульфінпіразону. Супутній прийом тіазидних діуретиків може збільшити частоту реакцій гіперчутливості до алопуринолу. Антихолінергічні препарати (наприклад атропін, біпериден) Біодоступність тіазидних діуретиків може зрости при прийомі антихолінергічних препаратів (наприклад атропіну, біперидену), зокрема внаслідок зниження перистальтики шлунка та швидкості випорожнення шлунка. У свою чергу очікується, що прокінетичні лікарські засоби, наприклад цисаприд, можуть зменшити біодоступність тіазидних діуретиків. Амантадин Тіазидні діуретики збільшують ризик побічних ефектів, спричинених амантадином. Іонообмінні смоли Абсорбція тіазидних діуретиків, включаючи гідрохлоротіазид, порушується при супутньому прийомі холестираміну чи колестиполу. Це може призвести до субтерапевтичного ефекту тіазидних діуретиків. Щоб мінімізувати взаємодію, слід застосовувати гідрохлоротіазид принаймні за 4 години до або ж через 4–6 годин після прийому смол. Цитотоксичні препарати (наприклад циклофосфамід, метотрексат) Тіазиди можуть зменшити виведення нирками цитотоксичних препаратів та потенціювати їх мієлосупресивний ефект. Недеполяризуючі релаксанти скелетних м’язів (наприклад тубокурарин) Тіазиди потенціюють дію похідних кураре. Циклоспорин Супутній прийом з циклоспорином може підвищити ризик виникнення гіперурикемії та появу симптомів, що нагадують загострення подагри. Алкоголь, барбітурати або наркотичні речовини Супутнє застосування тіазидних діуретиків з речовинами, які також сприяють зниженню артеріального тиску (наприклад, шляхом зниження активності симпатичної нервової системи або прямої вазодилатаційної дії), може потенціювати ортостатичну гіпотензію. Метилдопа Є повідомлення про випадки гемолітичної анемії, яка виникала при супутньому прийомі гідрохлоротіазиду та метилдопи. Йодне контрастне середовище У разі зневоднення внаслідок прийому діуретиків виникає підвищений ризик гострої ниркової недостатності, особливо при великих дозах препаратів йоду. Пацієнтам слід провести регідратацію перед введенням.

діюча речовина: валсартану та гідрохлоротіазиду; 1 таблетка містить 80 мг валсартану і 12,5 мг гідрохлоротіазиду або 160 мг валсартану і 12,5 мг гідрохлоротіазиду, або 160 мг валсартану і 25 мг гідрохлоротіазиду, або 320 валсартану і 12,5 мг гідрохлоротіазиду, або 320 валсартану і 25 мг гідрохлоротіазиду; допоміжні речовини: дозування 80/12,5 мг: целюлоза мікрокристалічна, кросповідон, кремнію діоксид колоїдний безводний, магнію стеарат; покриття Opadry Pink 03F84641: гіпромелоза, титану діоксин (Е 171), поліетиленгліколь, тальк, барвник заліза оксид червоний (Е 172), заліза оксид жовтий (Е 172); дозування 160/12,5 мг: целюлоза мікрокристалічна, кросповідон, кремнію діоксид колоїдний безводний, магнію стеарат; покриття Opadry Brown 03F565001: гіпромелоза, титану діоксин (Е 171), поліетиленгліколь, тальк, барвник заліза оксид червоний (Е 172); дозування 160/25 мг: целюлоза мікрокристалічна, кросповідон, кремнію діоксид колоїдний безводний, магнію стеарат; покриття Opadry Brown 03F57311: гіпромелоза, титану діоксин (Е 171), поліетиленгліколь, тальк, барвник заліза оксид червоний (Е 172), барвник заліза оксид жовтий (Е 172), барвник заліза оксид чорний (Е 172); дозування 320/12,5 мг: целюлоза мікрокристалічна, кросповідон, кремнію діоксид колоїдний безводний, магнію стеарат; покриття Opadry Pink 03F540000: гіпромелоза, титану діоксин (Е 171), поліетиленгліколь, тальк, барвник заліза оксид червоний (Е 172), барвник заліза оксид чорний (Е 172); дозування 320/25 мг: целюлоза мікрокристалічна, кросповідон, кремнію діоксид колоїдний безводний, магнію стеарат; покриття Opadry Yellow 03F82329: гіпромелоза, титану діоксин (Е 171), поліетиленгліколь, тальк, барвник заліза оксид жовтий (Е 172).

Препарат Валмісар Н не рекомендується для застосування дітям у зв’язку з відсутністю даних про безпеку та ефективність.

Артеріальна гіпертензія у пацієнтів, тиск крові яких належно не регулюється монотерапією.

Підвищена чутливість до будь-якого з компонентів препарату або до інших похідних сульфонамідів. Тяжкі порушення функції печінки, цироз печінки і холестаз. Анурія, тяжкі порушення функції нирок (кліренс креатиніну < 30 мл/хв). Рефрактерна гіпокаліємія, гіпонатріємія, гіперкальціємія, симптоматична гіперурикемія. Одночасне застосування антагоністів рецепторів ангіотензину (АРА), включаючи валсартан, або інгібіторів ангіотензинперетворювального ферменту (АПФ) з аліскіреном пацієнтам з цукровим діабетом або порушенням функції нирок (ШКФ < 60 мл/хв/1,73 м²). Вагітні або жінки, які планують завагітніти (див. «Застосування у період вагітності або годування груддю»).

Валсартан і гідрохлоротіазид можна приймати з їжею або без неї, запиваючи водою. Рекомендована доза валсартану і гідрохлоротіазиду 80/12,5 мг або 160/12,5 мг з плівковим покриттям таблетка 1 раз на добу. У разі необхідності дози можна корегувати. Клінічну відповідь на валсартан і гідрохлоротіазид слід оцінювати після початку терапії. Якщо артеріальний тиск залишається неконтрольованим, дозу можна збільшити. Суттєвий антигіпертензивний ефект настає протягом 2-х тижнів Максимальний антигіпертензивний ефект досягається протягом 2–4 тижнів. Для деяких пацієнтів може знадобиться 4–8 тижнів лікування. Це слід брати до уваги під час титрування дози.

Частота виникнення побічних реакцій оцінюється таким чином, починаючи з найчастіших: дуже часто (≥ 1/10), часто (≥ 1/100, < 1/10), нечасто (≥ 1/1000, < 1/100), рідко (≥ 1/10000, < 1/1000), дуже рідко (< 1/10000), включаючи окремі повідомлення. Таблиця 1 Частота побічних реакцій під час застосування валсартану/гідрохлоротіазиду

Метаболізм і розлади харчування
Нечасто	Зневоднення
З боку нервової системи
Дуже рідко Нечасто Невідомо	Запаморочення Парестезія Непритомний стан
З боку органів зору
Нечасто	Розмитість зору
З боку органів слуху та рівноваги
Нечасто	Вертиго
З боку судинної системи
Невідомо	Гіпотензія
З боку органів дихання, грудної клітки і середостіння
Невідомо	Набряк легенів
З боку травного тракту
Нечасто	Діарея
З боку печінки та жовчовивідних шляхів
Невідомо	Підвищення показників функції печінки, включаючи підвищення рівня білірубіну у сироватці крові
З боку шкіри та підшкірної клітковини
Невідомо	Ангіоневротичний набряк, висипання, свербіж
З боку скелетно-м’язовоії системи та сполучної тканини
Нечасто Дуже рідко	Міалгія Артралгія
З боку нирок і сечовивідних шляхів
Невідомо	Ниркова недостатність і порушення функції нирок, підвищення рівня креатиніну у сироватці крові
Загальні розлади
Нечасто	Підвищена втомлюваність

Таблиця 2 Частота побічних реакцій під час застосування валсартану

З боку крові та лімфатичної системи
Невідомо	Зниження гемоглобіну, тромбоцитопенія, зниження гематокриту
З боку імунної системи
Невідомо	Підвищена чутливість, включаючи сироваткову хворобу
З боку обміну речовин і харчування
Невідомо	Підвищення калію у сироватці крові, гіпонатріємія
З боку органів слуху
Нечасто	Вертиго
Нечасто	Синкопе, головний біль
З боку органів рівноваги
Нечасто	Вертиго
З боку судин
Невідомо	Васкуліт
З боку травного тракту
Нечасто	Біль у животі
З боку печінки та жовчовивідних шляхів
Невідомо	Підвищення показників функції печінки
З боку шкіри та підшкірної клітковини
Невідомо	Набряк квінке, висипання, свербіж
З боку сечовивідних шляхів
Невідомо	Ниркова недостатність та порушення функції нирок

Таблиця 3 Частота побічних реакцій з гідрохлоротіазиду

З боку крові та лімфатичної системи
Рідко	Тромбоцитопенія, іноді з пурпурою
З боку імунної системи
Дуже рідко	Реакція гіперчутливості
З боку обміну речовин і харчування
Невідомо	Підвищення рівня калію у сироватці крові, гіпонатріємія
З боку психіки
Нечасто	Головний біль
Нечасто	Парестезія
З боку органів зору
Нечасто Невідомо	Порушення зору Гостра закритокутова глаукома
З боку серця
Рідко	Порушення серцевого ритму
З боку судин
Часто	Постуральна артеріальна гіпотензія
З боку респіраторної системи, грудної клітки та середостіння
Дуже рідко	Респіраторний дистрес- синдром , у тому числі через пневмоніт і набряк легенів
З боку шлунково-кишкового тракту
Часто Рідко Дуже рідко	Втрата апетиту, легка нудота і блювання Запор, дискомфорт у шлунку і кишечнику Панкреатит
Гепатобіліарні розлади
Рідко	Внутрішньопечінковий холестаз або жовтяниця
З боку ниркової системи
Невідомо	Ниркова дисфункція, гостра печінкова недостатність
З боку шкіри і підшкірноії клітковини
Дуже рідко Часто Рідко Невідомо	Некротичний інсульт і токсичний епідермальний некроліз, шкірні вовчакоподібні реакції, червоний вовчак Кропив’янка та інші форми висипання Фотосенсибілізація Еритема
Загальні порушення
Невідомо	Пірексія, астенія
З боку опорно-рухового апарату та сполучної тканини
Невідомо	Мя’зовий спазм
З боку репродуктивної системи і молочних залоз
Часто	Імпотенція

Внаслідок передозування може розвинутися виражена артеріальна гіпотензія, що може призвести до пригнічення свідомості, судинного колапсу та/або шоку. Терапевтичні заходи залежать від часу прийому та типу і тяжкості симптомів; першорядне значення має стабілізація кровообігу. При виникненні артеріальної гіпотензії пацієнт повинен перебувати у положенні лежачи, також слід провести корекцію об’єму крові. Валсартан не можна вивести з організму за допомогою гемодіалізу через його зв’язування з білками плазми, але для виведення з організму гідрохлортіазиду гемодіаліз є ефективним.

Зберігати при температурі не вище 25 °С в оригінальній упаковці. Зберігати в недоступному для дітей місці.