Для перорального застосування.
1 таблетка ТРИ-АЛІТЕР® за добу одноразово, бажано вранці перед їдою.
Застосування фіксованої комбінації не передбачено для початкової терапії.
У разі потреби дозу фіксованої комбінації ТРИ-АЛІТЕР® можна змінити або може бути рекомендований індивідуальний вибір доз окремо по кожному компоненту.
Особливі групи пацієнтів.
Пацієнти з порушенням функції нирок (див. Розділи «Протипоказання» та «Особливості застосування»).
При нирковій недостатності тяжкого ступеня (кліренс креатиніну <30 мл/хв) лікування препаратом протипоказане. Пацієнтам з нирковою недостатністю помірного ступеня (кліренс креатиніну – 30-60 мл/хв) призначення препарату ТРИ-АЛІТЕР® у дозах 8 мг/2,5 мг/5 мг та 8 мг/2,5 мг/10 мг протипоказано. Звичайне медичне спостереження має включати частий контроль рівня креатиніну та калію крові.
Пацієнти похилого віку (див. розділ «Особливості застосування»).
Слід враховувати, що виведення периндоприлату у пацієнтів похилого віку знижується (див. розділ «Фармакокінетика»). Призначення препарату ТРИ-АЛІТЕР® пацієнтам похилого віку можливо з урахуванням функції нирок (див. розділ «Протипоказання»).
Пацієнти з порушенням функції печінки (див. Розділи «Протипоказання», «Особливості застосування» та «Фармакокінетика»).
Пацієнтам з тяжким порушенням функції печінки лікування ТРИ-АЛІТЕР® протипоказано. ТРИ-АЛІТЕР® слід призначати з обережністю пацієнтам з легким та помірним порушенням функції печінки у зв'язку з відсутністю рекомендацій щодо дозування амлодипіну.
Особливості застосування
Усі нижчезастереження для кожного компонента препарату відносяться також до фіксованої комбінації Три-Алітер.
Літій. Одночасне застосування літію та комбінації периндоприл/індапамід зазвичай не рекомендується (див. ВЗАЄМОДІЇ).
Подвійна блокада ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (РААС). Існують дані, що одночасний прийом інгібіторів АПФ, блокаторів рецепторів ангіотензину II або аліскірену підвищує ризик виникнення артеріальної гіпотензії, гіперкаліємії та зниження функції нирок (включаючи гостру ниркову недостатність). Тому подвійна блокада РААС шляхом одночасного прийому інгібіторів АПФ, блокаторів рецепторів ангіотензину II або аліскірену не рекомендується (див. ВЗАЄМОДІЇ). Якщо лікування з одночасним застосуванням двох блокаторів РААС вважається абсолютно необхідним, воно може відбуватися лише під наглядом спеціаліста та при частому ретельному моніторингу функції нирок, рівня електролітів та АТ. Інгібітори АПФ та блокатори рецепторів ангіотензину II не слід застосовувати одночасно у пацієнтів з діабетичною нефропатією.
Калійсзберігаючі препарати, дієтичні добавки, що містять калій, або замінники кухонної солі з калієм. Одночасне застосування периндоприлу з калійзберігаючими препаратами або дієтичними добавками, що містять калій, не рекомендується (див. ВЗАЄМОДІЇ).
Нейтропенія/агранулоцитоз/тромбоцитопенія/анемія. Серед пацієнтів, які приймали інгібітори АПФ, зареєстровані випадки нейтропенії/агранулоцитозу, тромбоцитопенії та анемії. У пацієнтів із нормальною функцією нирок та за відсутності інших факторів ризику нейтропенія виникає рідко. Периндоприл слід призначати дуже обережно особам з колагенозами, під час терапії імуносупресантами, алопуринолом, прокаїнамідом або при поєднанні цих факторів, особливо за наявності порушень функції нирок. У деяких із цих пацієнтів відзначався розвиток серйозних інфекційних захворювань, у кількох випадках резистентних до інтенсивної антибіотикотерапії. У разі призначення периндоприлу
Цим пацієнтам рекомендується періодично контролювати кількість лейкоцитів у крові. Також вони повинні повідомляти про будь-який прояв інфекційного захворювання (біль у горлі, гарячка) (див. ПОБІЧНІ РЕАКЦІЇ).
Гіперчутливість/ангіоневротичний набряк. При застосуванні інгібіторів АПФ, у тому числі периндоприлу, повідомляли про рідкісні випадки виникнення ангіоневротичного набряку особи, кінцівок, губ, язика, голосової щілини та/або гортані. Це може статися будь-коли під час лікування.
У таких випадках необхідно терміново припинити прийом периндоприлу та встановити необхідний контроль за станом здоров'я пацієнта до повного зникнення симптомів. У разі поширення набряку тільки в області обличчя та губ стан пацієнта зазвичай покращується без терапії, а для ослаблення симптомів може бути корисним призначення антигістамінних препаратів.
Ангіоневротичний набряк, що супроводжується набряком гортані, може призвести до смерті. Якщо набряк поширюється на мову, голосову щілину або гортань з ймовірністю виникнення обструкції дихальних шляхів, терміново необхідна невідкладна терапія, яка може включати підшкірне введення розчину епінефрину 1:1000 (0,3-0,5 мл) та/або забезпечення прохідності дихальних шляхів.
Повідомлялося, що у осіб негроїдної раси інгібітори АПФ найчастіше викликають виникнення ангіоневротичного набряку порівняно з пацієнтами інших рас.
Пацієнти з ангіоневротичним набряком в анамнезі, який не був пов'язаний із застосуванням інгібіторів АПФ, мають підвищений ризик виникнення при прийомі інгібіторів АПФ (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ).
У пацієнтів під час лікування інгібіторами АПФ спостерігалися рідкісні випадки виникнення інтестинальної ангіоедеми. У цих хворих з'являвся біль у животі (зі нудотою та блюванням або без них); у деяких випадках попереднього ангіоневротичного набряку особи не відзначалося, а рівень С-1-естерази був у нормі. Діагноз інтестинальної ангіоедеми встановлювали під час проведення комп'ютерної томографії, ультразвукового дослідження чи хірургічного втручання. Після відміни інгібітору АПФ симптоми ангіоневротичного набряку зникали. При проведенні диференціальної діагностики абдомінального болю, що виникає у пацієнтів на фоні прийому інгібіторів АПФ, необхідно враховувати ймовірність виникнення інтестинальної ангіоедеми.
Анафілактоїдні реакції при проведенні десенсибілізуючої терапії. Повідомлялося про поодинокі випадки виникнення тривалих анафілактоїдних реакцій, що загрожують життю, у пацієнтів під час прийому інгібіторів АПФ у ході десенсибілізуючого лікування препаратами, що містять отруту бджіл, ос. Інгібітори АПФ слід застосовувати з обережністю у пацієнтів з алергією після проведення десенсибілізації та уникати їх призначення під час імунотерапії засобами, що містять отруйні речовини тваринного походження.
Проте у пацієнтів, які потребують призначення як інгібіторів АПФ, так і десенсибілізуючої терапії, таких реакцій можна уникнути завдяки тимчасовому припиненню застосування інгібітору АПФ не менше ніж за 24 години до проведення десенсибілізації.
Анафілактоїдні реакції при проведенні плазмаферезу ЛПНГ. Зрідка у пацієнтів, які приймали інгібітори АПФ під час проведення плазмаферезу ЛПНЩ з використанням декстрансульфату, спостерігалося виникнення небезпечних для життя анафілактоїдних реакцій. Розвитку останніх можна уникнути, якщо перед проведенням кожного плазмаферезу тимчасово припиняти лікування інгібіторами АПФ.
Реноваскулярна АГ. У пацієнтів із двостороннім стенозом ниркових артерій або стенозом артерії єдиної нирки при лікуванні інгібіторами АПФ підвищується ризик виникнення артеріальної гіпотензії та ниркової недостатності (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ). Застосування діуретиків може бути сприятливим фактором. Зниження функції нирок може супроводжуватися лише незначними змінами рівня креатиніну у сироватці крові навіть у пацієнтів із одностороннім стенозом ниркової артерії.
Інгібітори mTOR (наприклад, сиролімус, еверолімус, темсіролімус). У пацієнтів, які одночасно приймають інгібітори mTOR, можливе підвищення ризику ангіоневротичного набряку (наприклад, набряку дихальних шляхів або язика, з порушенням функції дихання або без) (див. ВЗАЄМОДІЇ).
Сакубітрил/валсартан. Одночасне застосування периндоприлу з сакубітрилом/валсартаном протипоказане через підвищений ризик розвитку ангіоневротичного набряку (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ). Починати застосування сакубітрилу/валсартану слід не раніше як через 36 годин після прийому останньої дози периндоприлу. У разі припинення лікування сакубітрилом/валсартаном терапію периндоприлом слід розпочинати не раніше ніж через 36 годин після прийому останньої дози сакубітрилу/валсартану (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ та ВЗАЄМОДІЇ).
Рацекадотрил. Одночасне застосування інших інгібіторів нейтральної ендопептидази (наприклад, рацекадотрилу) та інгібіторів АПФ може призвести до підвищення ризику розвитку ангіоневротичного набряку (див. ВЗАЄМОДІЇ). Тому перед початком лікування інгібіторами нейтральної ендопептидази (наприклад рацекадотрилом) у пацієнтів, які застосовують периндоприл, слід провести ретельну оцінку співвідношення користь/ризик.
Первинний альдостеронізм. Пацієнти з первинним гіперальдостеронізмом зазвичай не відповідають на лікування антигіпертензивними лікарськими засобами, що діють шляхом придушення ренін-ангіотензинової системи. Тому цим хворим застосовувати цей препарат не рекомендується.
Рівень натрію у плазмі. Будь-яке лікування діуретиками може призвести до гіпонатріємії, іноді з дуже серйозними наслідками. Гіпонатріємія у поєднанні з гіповолемією може призвести до дегідратації та ортостатичної гіпотензії. Супутня втрата іонів хлору може призвести до розвитку вторинного компенсаторного метаболічного алкалозу: частота та виразність цього ефекту незначні.
Пацієнти, що знаходяться на гемодіалізі. Повідомлялося про випадки виникнення анафілактоїдних реакцій у пацієнтів, які приймали інгібітори АПФ під час перебування на гемодіалізі з використанням високопроточних поліакрилових мембран (наприклад, AN 69®). Цим хворим слід застосовувати інший тип діалізних мембран або інший клас антигіпертензивних препаратів.
Пічникова енцефалопатія. У пацієнтів з порушенням функції печінки застосування тіазидних та тіазидоподібних діуретиків може спричинити розвиток печінкової енцефалопатії. У цьому випадку застосування діуретиків слід негайно припинити.
Фотосенсибілізація. Повідомлялося про випадки реакцій фотосенсибілізації у пацієнтів, які приймали тіазидні та тіазидоподібні діуретики (див. ПОБОЧНІ РЕАКЦІЇ). У разі виникнення таких реакцій лікування діуретиками рекомендується
припинити. У разі необхідності відновлення прийому діуретиків слід захистити вразливі ділянки від сонця або джерел штучного ультрафіолету.
Функція нирок. Пацієнтам з нирковою недостатністю тяжкого ступеня (кліренс креатиніну – 30 мл/хв) лікування препаратом протипоказано. Хворим із нирковою недостатністю помірного ступеня (кліренс креатиніну <60 мл/хв) протипоказана терапія препаратом Три-Алітер, що містить комбінацію периндоприл/індапамід у дозі 8 мг/2,5 мг (тобто Три-Алітер 8 мг/2,5 мг /5 мг та 8 мг/2,5 мг/10 мг). Якщо у хворого на АГ без видимих ознак порушення функції нирок виникли лабораторні ознаки ниркової недостатності, прийом препарату необхідно припинити; можливе відновлення терапії нижчою дозою або однією зі складових препарату. Цим пацієнтам необхідно проводити регулярний контроль рівня калію та креатиніну через 2 тижні від початку лікування та згодом кожні 2 місяці в період терапевтичної стабілізації. Випадки виникнення ниркової недостатності спостерігали переважно у пацієнтів з тяжкою серцевою недостатністю або порушенням ниркової функції, включаючи стеноз ниркової артерії.
Цю комбінацію не рекомендується застосовувати пацієнтам із двостороннім стенозом ниркових артерій або стенозом артерії єдиної нирки.
Ризик артеріальної гіпотензії та/або ниркової недостатності (при серцевій недостатності, дефіциті рідини та електролітів): значна стимуляція РААС спостерігалася при чітко вираженому дефіциті рідини та електролітів (сувора безсолева дієта або тривале лікування діуретиками) у пацієнтів з низьким АТ, у разі стенозу ниркових артерій, застійної серцевої недостатності або у пацієнтів з цирозом печінки з набряками та асцитом.
Блокування цієї системи інгібітором АПФ, особливо під час першого прийому та протягом перших 2 тижнів лікування, може спричинити різке зниження АТ та/або підвищення рівня креатиніну в плазмі крові, що підтверджує наявність функціональної ниркової недостатності. Іноді це може мати гострий початок і з'явитися будь-коли. У таких випадках лікування слід розпочинати з нижчої дози з поступовим її підвищенням. У пацієнтів з ІХС або цереброваскулярними захворюваннями значне зниження артеріального тиску може призвести до розвитку інфаркту міокарда або інсульту.
Тіазидні та тіазидоподібні діуретики демонструють найвищу ефективність, якщо немає порушень функції нирок або порушення незначні (рівень креатиніну приблизно 25 мг/л, тобто 220 мкмоль/л у дорослих).
У пацієнтів похилого віку рівень креатиніну в плазмі повинен відповідати віку, масі тіла та статі. Гіповолемія, спричинена втратою рідини та натрію внаслідок прийому діуретиків на початку лікування, призводить до зниження клубочкової фільтрації. Внаслідок цього можливе підвищення рівня сечовини та креатиніну в крові. Така функціональна транзиторна ниркова недостатність не має наслідків у пацієнтів з нормальною функцією нирок, але може
посилити ниркову недостатність.
Пацієнтам з нирковою недостатністю можна застосовувати амлодипін у звичайних дозах. Коливання концентрації амлодипіну в плазмі не залежать від ступеня ниркової недостатності.
Дослідження застосування фіксованої комбінації Три-Алітер у пацієнтів з порушенням функції нирок не проводили. Для осіб з нирковою недостатністю дози фіксованої комбінації Три-Алітер повинні відповідати окремо підібраним дозам монокомпонентів.
Артеріальна гіпотензія, дефіцит води та електролітів. Існує ризик раптового зниження артеріального тиску у пацієнтів з дефіцитом натрію (зокрема в осіб зі стенозом ниркових артерій), тому необхідно систематично перевіряти наявність симптомів дефіциту води та електролітів, які можуть виникнути при блюванні або діареї. У таких пацієнтів необхідно регулярно контролювати рівень електролітів у плазмі.
При виникненні вираженої артеріальної гіпотензії може знадобитися внутрішньовенне введення ізотонічного розчину хлориду натрію. Транзиторна гіпотензія не є протипоказанням для подальшого прийому препарату. Після відновлення ОЦК та нормалізації артеріального тиску лікування може бути розпочато з нижчої дози або одним із компонентів препарату.
Лікування будь-яким діуретиком може спричинити зниження рівня натрію в плазмі, що може призвести до серйозних наслідків. Спочатку зниження концентрації натрію може бути безсимптомним, тому слід регулярно проводити лабораторний моніторинг цього показника. Частий контроль необхідний для пацієнтів похилого віку та осіб з цирозом печінки (див. Побічні реакції та передозування).
Рівень калію. Лікування комбінацією індапаміду з периндоприлом та амлодипіном не виключає ймовірності виникнення гіпокаліємії, зокрема у пацієнтів з цукровим діабетом або нирковою недостатністю. Як і при застосуванні будь-якого антигіпертензивного препарату разом з діуретиком, слід регулярно проводити моніторинг рівня калію у плазмі.
У деяких пацієнтів на фоні прийому інгібіторів АПФ, у тому числі периндоприлу, спостерігалося підвищення концентрації калію в плазмі. До факторів ризику виникнення гіперкаліємії відносяться ниркова недостатність, порушення функції нирок, вік старше 70 років, цукровий діабет, інтеркурентні стани, такі як дегідратація, гостра серцева декомпенсація, метаболічний ацидоз та одночасне застосування калійзберігаючих діуретиків (наприклад спіронолактону, еплеренону, тріамтерену або амілориду), дієтичних добавок, що містять калій, або його солі; застосування інших препаратів, що викликають підвищення концентрації калію в плазмі крові (наприклад, гепарину, котримоксазолу, також відомого як триметоприм/сульфаметоксазол). Застосування дієтичних добавок, що містять калій, калійзберігаючих діуретиків або замінників солі з калієм, особливо пацієнтам з порушенням функції нирок призвести до значного підвищення рівня калію у плазмі крові. Гіперкаліємія може призвести до серйозних, іноді летальних аритмій. Якщо одночасний прийом периндоприлу та будь-якої з вищезгаданих речовин вважається за доцільне, їх слід застосовувати з обережністю, часто контролюючи рівень калію в сироватці крові (див. ВЗАЄМОДІЇ).
Зниження рівня калію в плазмі крові та гіпокаліємія є основним ризиком при застосуванні тіазидних та тіазидоподібних діуретиків. У пацієнтів з високим ризиком (пацієнти похилого віку та/або з недостатнім харчуванням, пацієнти, які приймають багато медикаментів, пацієнти з цирозом печінки, що супроводжуються набряками та асцитом, пацієнти з ІХС та особи з серцевою недостатністю) необхідно запобігти виникненню гіпокаліємії (3,4 ммоль/л). У разі виникнення гіпокаліємії підвищується кардіотоксичність серцевих глікозидів та ризик виникнення порушень серцевого ритму. Пацієнти з подовженим інтервалом Q–T вродженого або ятрогенного генезу також відносяться до групи ризику. Гіпокаліємія, як і брадикардія, може сприяти розвитку тяжких порушень серцевого ритму, у тому числі пароксизмальної шлуночкової тахікардії на кшталт пірует, яка може бути летальною.
У всіх цих випадках необхідний частий контроль рівня калію в плазмі. Перше визначення цього показника слід зробити протягом першого тижня лікування.
У разі зниження рівня калію в сироватці крові потрібна його корекція.
Рівень кальцію. Тіазидні та тіазидоподібні діуретики можуть зменшувати виведення кальцію із сечею та призводити до незначного та тимчасового підвищення рівня кальцію у плазмі крові. Справжня гіперкальціємія може бути наслідком раніше недіагностованого гіперпаратиреоїдизму. Лікування слід припинити до обстеження функції паращитовидних залоз (див. ПОБОЧНІ РЕАКЦІЇ).
Реноваскулярна АГ. Лікуванням реноваскулярної АГ є реваскуляризація. Однак для пацієнтів з реноваскулярною АГ, які очікують на операцію, або якщо така операція неможлива, можуть бути корисними інгібітори АПФ.
Якщо Три-Алітер призначений пацієнтам з діагностованим стенозом ниркової артерії або підозрою на нього, терапію необхідно починати за умов стаціонару з низьких доз, контролюючи рівень калію. У деяких пацієнтів спостерігався розвиток функціональної ниркової недостатності, яка була оборотною після відміни лікування.
Кашель. Повідомлялося про виникнення сухого кашлю на фоні лікування інгібіторами АПФ. Цей кашель є тривалим та припиняється після відміни препарату. У разі виникнення цього симптому слід брати до уваги ятрогенну етіологію кашлю. Якщо терапія інгібітором АПФ є бажаною, може розглядатися питання щодо продовження лікування.
Атеросклероз. Ризик виникнення артеріальної гіпотензії існує у всіх пацієнтів, але з особливою обережністю слід призначати периндоприл хворим на ІХС або недостатність мозкового кровообігу. У таких випадках лікування слід розпочинати з низької дози.
Гіпертонічний криз. Безпека та ефективність застосування амлодипіну у пацієнтів у стані гіпертонічної кризи не вивчали.
Серцева недостатність (зокрема серцева недостатність тяжкого ступеня). Пацієнтам із серцевою недостатністю амлодипін слід призначати з обережністю. В
тривалому плацебо-контрольованому дослідженні за участю пацієнтів із серцевою недостатністю тяжкого ступеня (III-IV клас по NYHA) частота випадків розвитку ангіоневротичного набряку легенів при застосуванні амлодипіну була вищою порівняно з плацебо. Антагоністи кальцію, включаючи амлодипін, необхідно призначати з обережністю пацієнтам із застійною серцевою недостатністю, оскільки вони підвищують ризик виникнення кардіоваскулярних подій та летального результату.
У пацієнтів із серцевою недостатністю тяжкого (IV) ступеня лікування необхідно починати під наглядом лікаря зі зниженим Початкова доза. Лікування блокаторами β-адренорецепторів у пацієнтів з АГ та коронарною недостатністю не слід припиняти: інгібітор АПФ додають до блокатора β-адренорецепторів.
Стеноз аортального або мітрального клапанів/гіпертрофічна кардіоміопатія. Необхідно обережно призначати інгібітори АПФ пацієнтам з обструкцією вихідного тракту лівого шлуночка.
Пацієнти з цукровим діабетом. У пацієнтів з інсулінзалежним цукровим діабетом (внаслідок тенденції до спонтанного підвищення рівня калію) лікування слід розпочинати під контролем зі зниженою початковою дозою.
У хворих на цукровий діабет, які приймають пероральні гіпоглікемічні засоби або отримують інсулін, слід ретельно контролювати рівень глюкози в крові, особливо протягом першого місяця терапії інгібітором АПФ.
У хворих на цукровий діабет важливо контролювати рівень глюкози в крові, зокрема при зниженому рівні калію.
Расові особливості. Периндоприл, як і інші інгібітори АПФ, ймовірно, менш ефективно знижує АТ у пацієнтів негроїдної раси з артеріальною гіпертензією, ніж у пацієнтів інших рас, що, можливо, пояснюється низьким рівнем реніну в крові цих пацієнтів.
Хірургічне втручання/анестезія. Інгібітори АПФ можуть спричиняти гіпотензію при проведенні анестезії, особливо при застосуванні анестетика, що призводить до зниження артеріального тиску. Тому при лікуванні інгібіторами АПФ тривалої дії, таким як периндоприл, препарат рекомендується по можливості відмінити за добу до хірургічного втручання.
Печовинна недостатність. Рідко прийом інгібіторів АПФ пов'язаний із синдромом, який починається з холестатичної жовтяниці та прогресує до блискавичного некрозу печінки, іноді з летальним результатом. Механізм виникнення цього синдрому невідомий. Пацієнтам, у яких на фоні прийому інгібіторів АПФ розвивається жовтяниця або відбувається значне підвищення рівня печінкових ферментів, слід припинити прийом інгібітора АПФ та провести відповідне медичне обстеження та лікування (див. Побічні реакції).
У пацієнтів з порушенням функції печінки спостерігаються подовжений Т½ амлодипіну та високе значення AUC; рекомендацій щодо дозування немає. Лікування амлодипіном необхідно починати з низьких доз, дотримуючись обережності на початку терапії та при підвищенні доз. Пацієнтам з порушенням функції печінки тяжкою ступеня можуть знадобитися поступовий підбір доз та ретельний моніторинг.
Дослідження застосування фіксованої комбінації Три-Алітер пацієнтам з порушенням функції печінки не проводили. Оскільки відомо про ефект окремих компонентів фіксованої комбінації Три-Алітер, препарат протипоказаний пацієнтам з порушенням функції печінки тяжкого ступеня, його слід застосовувати з обережністю при легких та помірних порушеннях функції печінки.
Мочова кислота. У пацієнтів із підвищеним рівнем сечової кислоти може спостерігатись тенденція до збільшення кількості нападів подагри.
Пацієнти похилого віку. Перед початком лікування слід перевірити функцію нирок та рівень калію. Для зниження ризику виникнення раптової гіпотензії, особливо при наявності дефіциту рідини або електролітів, початкову дозу слід коригувати залежно від реакції артеріального тиску на лікування. Підвищувати дозу у пацієнтів похилого віку слід з обережністю (див. ЗАСТОСУВАННЯ та Фармакокінетика).