Безпосередньо перед видаленням зуба пацієнтам з гемофілією слід ввести 10 мг/кг маси тіла транексамової кислоти внутрішньовенно разом із замісною терапією (див. розділ «Особливості застосування»). Внутрішньовенне лікування цим лікарським засобом у дозі 10 мг/кг маси тіла 3-4 рази на добу можна застосовувати протягом 2-8 днів після видалення зуба.
Примітка. Для пацієнтів з помірним або тяжким порушенням функції нирок рекомендуються наступні дози лікарського засобу:
Рівень креатиніну в сироватці (мкмоль/л)
|
Внутрішньовенне введення транексамової кислоти
|
120-250 (1,36-2,83 мг/дл)
|
10 мг/кг двічі на добу
|
250-500 (2,83-5,66 мг/дл)
|
10 мг/кг на добу
|
>500 (>5,66 мг/дл)
|
10 мг/кг кожні 48 годин
або
5 мг/кг кожні 24 години
|
Для внутрішньовенної інфузії транексамова кислота може бути змішана з більшістю інфузійних розчинів, таких як розчини електролітів, розчини вуглеводів, розчини амінокислот, а також розчини декстрану. До транексамової кислоти можна додавати гепарин. Транексамову кислоту не слід змішувати з кров'ю. Цей лікарський засіб є синтетичною амінокислотою, і його НЕ рекомендується змішувати з розчинами, що містять пеніцилін.
Пацієнти старого віку.
Для осіб похилого віку дозу слід підбирати з обережністю, починаючи з найменшої в діапазоні дози, що зумовлено більшою частотою порушень функцій печінки, нирок та серця, супутніми хворобами, іншим медикаментозним лікуванням.
Цей препарат виводиться переважно нирками, тому ризик токсичних реакцій на нього підвищений у пацієнтів із порушенням функції нирок. Оскільки у пацієнтів похилого віку зниження функції нирок більш ймовірне, їм слід з обережністю підбирати дозу, а також може бути доцільним контроль функції нирок (див. розділи «Фармакологічні властивості» та «Спосіб застосування та дози»).
Особливості застосування
Доза лікарського засобу «Транексамова кислота» повинна бути зменшена для пацієнтів з нирковою недостатністю через ризик накопичення (див. розділ «Спосіб застосування та дози»).
У пацієнтів з кровотечею з верхніх відділів сечових шляхів, які отримували лікування транексамовою кислотою, відзначалися випадки закупорки сечоводу у зв'язку з утворенням тромбу.
У пацієнтів, яким застосовували транексамову кислоту, спостерігалися випадки венозного або артеріального тромбозу або тромбоемболії. До того ж було зафіксовано випадки закупорки центральної артерії сітківки та центральної вени сітківки.
Пацієнти з тромбоемболічною хворобою в анамнезі мають підвищений ризик розвитку венозного або артеріального тромбозу.
Транексамову кислоту не слід застосовувати одночасно з концентратами комплексу фактора IX або концентратами антиінгібіторних коагулянтів через підвищення ризику тромбозу.
Пацієнти з синдромом дисемінованого внутрішньосудинного згортання, які потребують лікування транексамової кислоти, повинні перебувати під ретельним наглядом лікаря, який має досвід у лікуванні цієї хвороби.