Тіаприлан 100 мг №20 таблетки

По 20 таблеток у блістері; по 1 або 3 блістери в картонній коробці.

Таблетки.

Основні фізико-хімічні властивості: таблетки білого кольору, круглі, зі скошеними краями і хрестоподібною лінією розлому з обох боків.

Тіаприд належить до орто-метокси заміщених бензамідів (ортопрамідів), групи речовин з центральною дією.

Тіаприд характеризується високою спорідненістю з центральними допамінергічними рецепторами, особливо якщо вони попередньо сенсибілізовані допаміном. Тіаприд діє антидопамінергічним шляхом, переважно на допамінові D₂-рецептори, завдяки чому досягається антидискінетична дія препарату.

На відміну від традиційних антипсихотичних засобів, тіаприд чинить незначну каталептичну дію. Завдяки цим властивостям тіаприд придатний для лікування порушень руху центрального походження.

Фармакологічні і клінічні дослідження показали, що тіаприд має протиблювотні властивості.

Після перорального застосування 200 мг тіаприду максимальна концентрація у плазмі крові 1,3 мкг/млдосягається протягом 1 години. Абсолютна біодоступність тіаприду ̶ 75 %. Після одночасного вживання їжі максимальна концентрація в плазмізбільшуєтьсяна 40 %. В осіб літнього віку всмоктування препарату уповільнюється.

Тіаприд швидко поширюється по всьому організму. Він проникає через гематоенцефалічний і плацентарний бар’єри без накопичення. Тіаприд не зв’язується з білками плазми крові, але незначною мірою зв’язується з еритроцитами. Період напіввиведення з плазми крові– 5,3 години.

Метаболізм тіаприду слабко виражений. 70% прийнятої дози виводиться у незміненому вигляді з сечею, нирковий кліренс - 330 мл/хв, виведення корелює з кліренсом креатиніну.

У пацієнтів із порушенням функції нирок доза препарату повинна бути підібрана відповідно до ступеня ураження.

Антипсихотичні засоби. Код АТХ N05A L03.

Комбінації, що протипоказані.

Одночасного застосування з агоністами дофамінергічних препаратів, за винятком пацієнтів із хворобою Паркінсона (каберголін, хінаголід), слід уникати, оскільки є зворотній антагонізм між агоністами дофамінергічними та нейролептиками.

Тіаприд не слід поєднувати з лікарськими засобами, які можуть подовжити інтервали QT і з лікарськими засобами, які можуть спричинити серйозні аритмії (тріпотіння-мерехтіння шлуночків).

Таким чином, не рекомендується супутнє споживання тіаприду з наступними лікарськими засобами:

• лікарські засоби, які можуть спричинити виражену брадикардію(ЧСС <55 уд/хв), такі як бета-блокатори, брадикардія-провокуючі блокатори кальцієвих каналів (дилтіазем, верапаміл), клонідин, гуанфацин і наперстянка;
• лікарські засоби, які можуть спричинити порушення електролітного балансу, особливо гіпокаліємію, такі яквикликаючі гіпокаліємію діуретики, стимулюючі проносні, призначення внутрішньовенно амфотерицину В, глюкокортикоїдів і адренокортикотропного гормону. Гіпокаліємія повинна бути врахована;
•  антиаритмічні класу Ia (наприклад, хінідин, гідрохінідин, дизопірамід) і класу III (наприклад, аміодарон, соталол, дофетилід, ібутилід);
• деякі нейролептики, такі як sultopride, pipothiazide, сертиндол, veralipide, хлорпромазин, левомепромазин, trifluorperazine, cyamemazine, sulpiridine, пімозид, галоперидол, дроперидол, флуфеназин, піпамперон, флупентиксол, zuclopentixol;
• деякі протипаразитарні препарати (галофантрин, lumefrantine, пентамідин);
• інші лікарські засоби, такі як тіоридазин, трициклічні антидепресанти, літій, бепридил, цизаприд, еритроміцин в/в, vincamycin в/в, спіраміцин в/в, sparfloxacin, моксифлоксацин, diphemanil, мізоластин.

У зв’язку з підвищеним ризиком шлуночкових аритмій, особливо тріпотіння-мерехтіння шлуночків, якщо це можливо, припинити лікування антибактеріальними засобами, яке може індукувати тріпотіння-мерехтіння шлуночків. Якщо комбінована терапія не може бути припинена, слід дослідженням ЕКГ перевірити інтервал QT перед початком лікування.

Агоністи допамінергічні, крім леводопи .

(Амантадин, апоморфін, бромокриптин, ентакапон, лізурид, перголід, пірибедил, праміпексол, ропінірол, селегілін).

У пацієнтів із хворобою Паркінсона в зв’язку із взаємним антагонізмом ефектів агоністів дофамінергічних препаратів та нейролептиків, дофамінергічні препарати можуть спричинити або підкреслити психотичні розлади. Коли терапії нейролептиком не можливо уникнути у пацієнтів із хворобою Паркінсона, які отримували агоністи дофамінергічних препаратів, вживання цих засобів повинно звужуватися і бути припинено (різке припинення агоністів дофамінергічних може спричинити злоякісний нейролептичний синдром).

Метадон.

У зв’язку з підвищенням ризику шлуночкової аритмії, зокрема тріпотіння-мерехтіння шлуночків не слід поєднувати застосування цих засобів.

Під час лікування препаратом слід уникати одночасного вживання алкогольних напоїв, оскільки це може призвести до посилення седативного ефекту.

Слід уникати сумісного застосування тіаприду з леводопою, оскільки леводопа та антипсихотичні засоби можуть взаємно зменшувати ефекти один одного.

У разі застосування антипсихотичних засобів у пацієнтів із хворобою Паркінсона слід вибирати препарат, який спричиняє менш виражені екстрапірамідні побічні ефекти (наприклад, хлорпромазин, левомепромазин).

При одночасному застосуванні тіаприду з антигіпертензивними засобами існує ризик посилення їх ефектів (постуральна гіпотензія).

Сумісне застосування інших лікарських засобів, які пригнічують центральну нервову систему (наприклад, аналгетики та похідні морфіну, що пригнічують кашель, більшість антигістамінних лікарських засобів, барбітурати, бензодіазепіни та інші транквілізатори, клонідин), призводить до посилення цієї дії.

Діюча речовина: тіаприду гідрохлорид;

1 таблетка містить 111,1 мг тіаприду гідрохлориду, що відповідає 100 мг тіаприду;

допоміжні речовини: маніт (E 421), целюлоза мікрокристалічна, магнію стеарат, повідон, кремнію діоксид колоїдний безводний.

Тіаприд впливає на швидкість реакцій, внаслідок чого на період лікування слід утриматися від керування автотранспортом або іншими механізмами.

Досвід застосування тіаприду у вагітних відсутній, тому вагітним препарат призначають лише за абсолютними показаннями. Якщо терапія необхідна, застосування препарату продовжують при ефективній дозі протягом всієї вагітності. Якщо можливо, дозу антипсихотичного препарату, а також протипаркінсонічного засобу (якщо він застосовується) наприкінці вагітності слід зменшувати із-за атропінподібних властивостей останнього.

Тіаприд, якщо він використовується на пізніх термінах вагітності, теоретично може спричинити, особливо у високих дозах: атропінподібні прояви, які можуть бути підсилені одночасним використанням протипаркінсонічних препаратів і проявлятися у вигляді тахікардії, підвищеної збудливості, здуття живота, затримці меконію і седативному ефекті.

Рекомендується контроль неврологічної, а в разі сумісного застосування протипаркінсонічного засобу ̶ травної функції новонародженого.

Тіаприд проникає у грудне молоко, тому слід уникати застосування препарату в період годування груддю.

Під дією антипсихотичних препаратів під час III триместру вагітності новонароджені та плід піддаються ризику несприятливих реакцій, включаючи екстрапірамідні та/або симптоми відміни, які можуть варіювати по важкості і тривалості після пологів або постнатального розвитку. Існують повідомлення про ажитацію, гіпертонію, гіпотонію, тремор, сонливість, респіраторний дистрес або розлади годування у новонароджених. Отже, новонароджені повинні перебувати під ретельним наглядом.

Оскільки досвід застосування тіаприду у цій віковій групі ще недостатній, не слід застосовувати препарат дітям.

• Дискінезія і розлади руху, такі як хвороба Гентінгтона, рання дискінезія, пізня дискінезія.
• Психомоторні порушення в осіб літнього віку.
• Психомоторні порушення при хронічному алкоголізмі.

• Підвищена чутливість до діючої речовини або до будь-якого іншого компонента препарату;
• пролактинзалежна пухлина (наприклад, гіпофіз пролактинома, епітеліальний рак молочної залози;
• феохромоцитома;
• одночасне застосування леводопи або інших медикаментів, дофамінергічних;
• існуюче пригнічення ЦНС або кома, пригнічення кісткового мозку.

Таблетки слід приймати не розжовуючи, запиваючи достатньою кількістю рідини, бажано під час прийому їжі.

Дозу препарату встановлювати індивідуально. Добову дозу слід розподіляти на 3 прийоми.

Дискінезії і розлади руху.

- Рання дискінезія: 150-400 мг/добу.

- Пізня дискінезія: 300-800 мг/добу.

- Хвороба Гентінгтона: 300-1200 мг/добу.

Психомоторні порушення в осіб літнього віку – 200-400 мг/добу.

Психомоторні порушення при хронічному алкоголізмі – 300-400 мг/добу.

Порушення функції печінки або нирок. Для пацієнтів із тяжкою нирковою недостатністю доза препарату повинна бути зменшена залежно від кліренсу креатиніну, а саме

Пацієнтам з порушенням функції печінки коригування дози не потрібне.

Тривалість лікування залежить від клінічної симптоматики. При кліренсі креатиніну менше 10 мл/хв рекомендується 1/4 стандартної дози (таблетка має можливість поділу).

Побічні дії класифікуються за їх тяжкістю і частотою: дуже поширені (>1/10); поширені (>1/100, <1/10); непоширені (>1/1000, <1/100); рідко поширені (>1/10000, <1/1000); дуже рідко поширені (<1/10000), включаючи поодинокі випадки.

У кожній частотній групі побічні реакції представлені в порядку зменшення ступеня тяжкості.

Слід враховувати, що в деяких випадках побічні реакції важко відрізнити від основного захворювання.

З боку нервової системи:

поширені: запаморочення, вертиго, головний біль, паркінсонізм та паркінсонподібні симптоми, наприклад, тремор, гіпокінезія, посилене слиновиділення;

рідко поширені: акатизія, дистонія (спазми, кривошия, окулогірний криз, тризм);

дуже рідко поширені: гостра дискінезія. Як і при застосуванні всіх інших антипсихотичних засобів, після тривалого лікування тіапридом може розвинутися пізня дискінезія (характеризується ритмічними мимовільними рухами, особливо язика і/або обличчя), що потребує пильного спостереження за пацієнтом. Про це повідомлялося після лікування препаратом тривалістю більше 3-х місяців. У таких випадках лікування антихолінергічними, антипаркінсонічними засобами не показане, оскільки вони або не мають ніякого ефекту взагалі, або можуть навіть погіршити стан пацієнта.

Розвиток злоякісного нейролептичного синдрому ̶ потенційно небезпечне для життя ускладнення, що може виникнути внаслідок лікування антипсихотичними засобами.

Всі ці симптоми можна повністю усунути, застосовуючи протипаркінсонічні лікарські засоби.

Психічні порушення:

поширені: втома, сонливість, безсоння, седативний ефект, тривожне збудження, апатія.

З боку ендокринної системи:

рідко поширені: тіаприд спричиняє гіперпролактинемію, яка є оборотною після припинення лікування. Можуть спостерігатися такі побічні реакції: галакторея, аменорея, збільшення молочних залоз, болючість молочних залоз, фригідність у жінок, а також гінекомастія і імпотенція у чоловіків.

Загальні порушення та розлади:

загальні: астенія / втома, закладеність носа, сухість у роті, запор, жовтяниця, незначні порушення функції печінки, реакції фоточутливості, міоз, помутніння зору, розширення зіниць, тахікардія, зміни на ЕКГ, аритмія, марення, кататонічно-подібні стани, нічні кошмари, депресія, судоми, утруднення при сечовипусканні, інгібування еякуляції, пріапізм, гіпо/гіпертермія, гіперхолестеринемія, реакції гіперчутливості, включаючи кропив’янку, ексфоліативний дерматит, еритему, контактну чутливість. Тривала терапія може спричинити відкладення пігменту в шкірі, очах; може бути помутніння рогівки і лінз. Гематологічні порушення, в тому числі гемолітична анемія, апластична анемія, тромбоцитопенічна пурпура, еозинофілія, агранулоцитоз, лейкопенія.

Нечасто: збільшення маси тіла, у поодиноких випадках алергії.

Крім того, повідомлялося про виникнення ортостатичної гіпотензії. Було повідомлення про раптову смерть (можливі причини включають серцеві аритмії, асфіксію).

Тіаприд може спричинити подовження інтервалу QT; підсилює ризик серйозних шлуночкових аритмій, таких як тріпотіння-мерехтіння шлуночків.

Порушення у новонароджених: неонатальний абстинентний синдром.

Симптоми. Досвід передозування тіаприду незначний. При передозуванні можуть розвинутися стомлюваність, седативний ефект, кома, артеріальна гіпотензія, тяжкий синдром Паркінсона.

У разі гострого передозування слід враховувати можливий прийом пацієнтом різних лікарських засобів.

Лікування. Специфічний антидот невідомий. Тому необхідна симптоматична інтенсивна терапія та ретельний контроль функції серця та дихальної функції.

При тяжких екстрапірамідних симптомах слід призначити антихолінергічні засоби.

Зберігати в оригінальній упаковці при температурі від 5 ^оС до 25 ^оС в недоступному для дітей місці.

Препарат використовується для лікування дискінезії та порушень руху, таких як хвороба Гентінгтона, рання дискінезія, пізня дискінезія; для лікування  психомоторних порушень у осіб похилого віку, психомоторних порушень при хронічному алкоголізмі.