Телміста HD 80 таблетки, 80 мг/25 мг, 28 шт.

По 7 таблеток у блістері, по 4 блістери у картонній коробці.

Таблетки.

Основні фізико-хімічні властивості:
Телміста НD 80: від білого до жовтувато-білого кольору з одного боку та жовто-мармурові з іншого боку двошарові, двоопуклі, овальні таблетки.

Фіксована комбінація телмісартану/гідрохлортіазиду – це комбінація антагоніста рецепторів ангіотензину II тельмізартану та тіазидного діуретика гідрохлортіазиду. Комбінація цих компонентів виявляє додатковий антигіпертензивний ефект, зменшуючи артеріальний тиск більшою мірою, ніж кожен із компонентів окремо. Тельмізартан/гідрохлортіазид при застосуванні один раз на добу в межах терапевтичних доз призводить до ефективного та повільного зниження артеріального тиску.

Тельмізартан ефективний при пероральному застосуванні та є специфічним антагоністом рецепторів ангіотензину II (субтип АТ1). Маючи дуже високу спорідненість із цим субтипом рецепторів, тельмізартан заміняє ангіотензин II з його зв'язків із АТ1-рецепторами. Не надає жодного часткового агоністичного впливу на АТ1-рецептори. Тельмізартан вибірково зв'язується з рецепторами АТ1. Зв'язування є довготривалим. Тельмізартан не виявляє спорідненості з іншими рецепторами, включаючи АТ2 та інші менш характерні АТ-рецептори. Функціональна роль цих рецепторів невідома, як невідомо ефект їхнього можливого «надстимулювання» ангіотензину II, рівень якого підвищується під впливом тельмізартану. Тельмізартан знижує рівень альдостерону у плазмі крові. Тельмізартан не пригнічує ренін плазми крові людини і не блокує іонні канали. Тельмізартан не пригнічується АПФ (кіназу II), фермент, також руйнує брадикінін. Тому не слід очікувати потенціювання побічних ефектів, опосередкованих брадикініном.

Препарат у дозі 80 мг майже повністю пригнічує гіпертензивну дію ангіотензину ІІ у людини. Дія препарату триває понад 24 години та відзначається до 48 годин.

Після першої дози тельмізартану антигіпертензивна активність поступово проявляється протягом трьох годин. Максимальне зниження артеріального тиску проявляється через 4-8 тижнів після початку лікування та зберігається при тривалій терапії. Гіпотензивний ефект міститься постійно протягом 24 годин після прийому препарату, включаючи останні 4 години перед прийомом наступної дози. Це підтверджується вимірюваннями артеріального тиску в точці максимального ефекту і безпосередньо перед прийомом наступної дози (відношення маленьких та максимальних показників вище 80% після прийому доз 40 та 80 мг тельмізартану під час плацебо-контрольованих клінічних досліджень).

У пацієнтів з артеріальною гіпертензією тельмізартан знижує як систолічний, так і діастолічний тиск без впливу на частоту пульсу. Антигіпертензивна ефективність тельмізартану можна порівняти з іншими класами антигіпертензивних препаратів (продемонстровано в ході клінічних досліджень при порівнянні тельмізартану з амлодипіном, атенололом, еналаприлом, гідрохлортіазидом, лозартаном і лізиноприлом).

При раптовому припиненні лікування тельмізартаном артеріальний тиск поступово протягом декількох днів повертається до параметрів, що передували лікуванню, без ймовірності синдрому відміни.

Вплив тельмізартану на рівень смертності та серцево-судинну захворюваність сьогодні невідомий.

Гідрохлортіазид – це тіазидний діуретик. Механізм антигіпертензивної дії тіазидних діуретиків досі не до кінця з'ясований. Тіазидні діуретики впливають на механізми реабсорбції електролітів у ниркових канальцях, тим самим безпосередньо підвищують виведення натрію та хлориду у приблизно еквівалентних обсягах. Завдяки діуретичному впливу гідрохлортіазиду зменшується об'єм плазми, підвищується активність реніну у плазмі, підвищується секреція альдостерону з відповідним збільшенням виведення калію та бікарбонатів із сечею та зниженням рівня калію у сироватці крові. Можливо, через блокаду ренін-ангіотензин-спільне призначення тельмізартану сприяє зворотному процесу втрати калію, який пов'язаний із цими діуретиками. При застосуванні гідрохлортіазиду початок діурезу настає через 2 години, максимальний ефект досягається через 4 години, тоді як дія триває приблизно 6-12 годин. Епідеміологічні дослідження показали, що тривале лікування гідрохлортіазидом зменшує ризик серцево-судинної захворюваності та смертності.

Вплив фіксованої комбінації тельмізартану/гідрохлортіазиду на смертність та серцево-судинні захворювання невідомий.

Спільне застосування гідрохлортіазиду та тельмізартану не впливає на фармакокінетику кожного з препаратів у здорових добровольців.

Всмоктування.

Тельмізартан. Після внутрішнього прийому максимальна концентрація тельмізартану досягається через 0,5-1,5 години. Біодоступність тельмізартану в дозі 40 мг та 160 мг становить 42% та 58% відповідно. Їжа трохи знижує ефективність тельмізартану, зниження площі під кривою «концентрація-час» (AUC) для тельмізартану варіюється від 6% (доза 40 мг) до 19% (доза 160 мг). Через 3 години після застосування концентрація в плазмі однакова і не залежить від того, як приймають тельмізартан, натще або з їжею. Вважають, що невелике зниження AUC не спричиняє зменшення терапевтичної ефективності. Фармакокінетика тельмізартану для перорального застосування є нелінійною при збільшенні дози з 20 до 160 мг із підвищенням концентрації у плазмі (Сmax та AUC), що перевищує пропорційне. Тельмізартан не накопичується у плазмі значною мірою при повторних призначеннях.

Гідрохлортіазид. Після перорального застосування комбінації тельмізартану/гідрохлортіазиду пік концентрації гідрохлортіазиду досягається через 1-3 години. Через сукупну ниркову екскрецію гідрохлортіазиду абсолютна біодоступність становить близько 60%.

Розподіл.

Тельмізартан. Тельмізартан сильно зв'язується з білками плазми (99,5%), головним чином з альбуміном і альфа-1-кислим глікопротеїном. Об'єм розподілу становить близько 500 л, що вказує на підвищене зв'язування з тканинами.

Гідрохлортіазид. Гідрохлортіазид зв'язується з білками плазми на 68%, обсяг розподілу становить 0,83-1,14 л/кг.

Метаболізм.

Тельмізартан метаболізується шляхом кон'югації до формування фармакологічно неактивного ацилглюкуроніду. Глюкуронід вихідної сполуки є єдиним метаболітом, що був ідентифікований у людини. Після застосування однієї дози 14С-міченого тельмізартану глюкуронід демонструє приблизно 11% виміряної радіоактивності у плазмі. Цитохром Р450 ізоензимів не залучається до метаболізму тельмізартану.

Гідрохлортіазид. Не метаболізується у людини.

Виведення.

Тельмізартан. Після внутрішньовенного або перорального застосування 14С-міченого тельмізартану більша частина дози (97%) виводиться з калом шляхом біліарної екскреції. Лише незначний обсяг був виявлений у сечі. Загальний кліренс тельмізартану після перорального застосування складає. 1500 мл/хв. Кінцевий період напіввиведення становить понад 20 годин.

Гідрохлортіазид виділяється майже повністю у незміненому вигляді із сечею. Приблизно 60% пероральної дози виводиться у незміненому вигляді протягом 48 годин. Нирковий кліренс становить приблизно 250-300 мл/хв. Кінцевий період напіввиведення – 10-15 годин.

Особливі категорії пацієнтів.

Пацієнти похилого віку. Фармакокінетика тельмізартану не відрізняється у пацієнтів похилого віку та пацієнтів віком до 65 років.

Пол. Концентрація тельмізартану в плазмі у жінок загалом у 2-3 рази вища, ніж у чоловіків. Однак, за даними клінічних досліджень, рівень зменшення артеріального тиску у жінок суттєво не зростає, як і кількість випадків ортостатичної гіпотензії. Необхідності корекції дози немає. У жінок спостерігається тенденція до більшої, ніж у чоловіків концентрації гідрохлортіазиду, але клінічного значення це не має.

Пацієнти з порушеннями функції нирок. Ниркова екскреція не впливає на виведення тельмізартану. Виходячи з невеликого досвіду застосування пацієнтам зі слабкими до помірних порушеннями функції нирок (кліренс креатиніну – 30-60 мл/хв, у середньому близько 50 мл/хв), потреби у корекції дози для цих пацієнтів немає. Тельмізартан не виводиться за допомогою гемодіалізу. У пацієнтів із нирковою недостатністю швидкість елімінації гідрохлортіазиду зменшується. У типових дослідженнях у пацієнтів із середнім кліренсом креатиніну 90 мл/хв період напіввиведення гідрохлортіазиду зростає. У пацієнтів з віддаленою або відсутній ниркою період напіввиведення становить приблизно 34 години.

Пацієнти з порушеннями функції печінки. Фармакокінетичні дослідження у пацієнтів із порушеннями печінки виявили зростання абсолютної біодоступності майже на 100%. Період напіввиведення цих пацієнтів не змінюється.

Антагоністи ангіотензину II та діуретики. Код АТХ C09D A07.

Літій. При одночасному застосуванні літію з інгібіторами АПФ зареєстровано оборотне підвищення концентрації літію у сироватці та підвищення його токсичності. Про такі рідкі випадки взаємодії повідомлялося при застосуванні антагоністів рецепторів ангіотензину II (включаючи телмісартану/гідрохлортіазид). Одночасне застосування літію та препарату Телміста Н, Телміста НD не рекомендується. Якщо доведено ефективність цієї комбінації при одночасному застосуванні, рекомендується ретельний моніторинг рівня літію у сироватці крові.

Лікарські засоби, асоційовані з втратою калію та гіпокаліємією (наприклад, інші діуретики, що виводять калій, проносні засоби, кортикостероїди, АКТГ, амфотерицину, карбеноксолон, пеніцилін G натрію, саліцилова кислота та похідні). При застосуванні цих лікарських засобів разом із комбінацією гідрохлортіазиду/тельмізартану рекомендується проводити моніторинг рівня калію у плазмі крові. Зазначені лікарські засоби можуть посилювати вплив гідрохлортіазиду на рівень калію в плазмі.

Лікарські засоби, які можуть підвищувати рівень натрію та призвести до гіперкаліємії (наприклад, лікарські засоби, що пригнічують ренін-ангіотензинову систему, калійзберігаючі діуретики, калієві добавки, замінники солі, що містять калій, циклоспорин або інші лікарські засоби, такі як гепарин натрію). При застосуванні цих лікарських засобів разом із комбінацією гідрохлортіазиду/тельмізартану рекомендується проводити моніторинг рівня калію у плазмі. Виходячи з досвіду застосування інших лікарських засобів, що пригнічують ренін-ангіотензинову систему, одночасне застосування зазначених лікарських засобів може призвести до підвищення рівня калію в сироватці крові і тому не рекомендується.

Лікарські засоби, що спричиняють порушення рівня калію в сироватці. Рекомендується проводити періодичний моніторинг рівня калію в сироватці крові та знімати ЕКГ при застосуванні препарату Телміста Н, Телміста НD з наведеними нижче препаратами, що викликають порушення рівня калію в сироватці крові (наприклад з глікозидами наперстянки, антиаритмічними препаратами) та лікарськими засобами включаючи деякі антиаритмічні препарати, гіпокаліємії, що є провокуючим фактором мерехтіння шлуночків:

• антиаритмічні лікарські засоби Іа класу (наприклад, хінідин, гідрохінідин, дизопірамід)
• антиаритмічні лікарські засоби III класу (наприклад, аміодарон, соталол, дофетиліду, ібутилід)
• деякі антипсихотичні (наприклад, тіоридазин, хлорпромазин, левопромазин, трифлуоперазин, ціамемазин, сульпірид, сультопридом, амісульприд, тіаприд, пімозід, галоперидол, дроперидол)
• інші (наприклад, беприділ, цизаприд, дифеманіл, еритроміцин ІV, галофантрин, мізоластин, пентамідин, спарфлоксацин, терфенадин, вінкамін iv).

Глікозиди наперстянки. Гіпокаліємія або гіпомагніємія, спричинені тіазидами, сприяють виникненню серцевої аритмії, спричиненої наперстянки.

Дігоксин. При одночасному застосуванні тельмізартану з дигоксином відзначали підвищення середніх значень пікової (49%) та мінімальної (20%) концентрації дигоксину у плазмі крові. На початку застосування, при корекції дози та при відміні терапії телмісартаном необхідно контролювати рівень дигоксину, щоб підтримувати їх у терапевтичних межах.

Інші антигіпертензивні препарати. Тельмізартан може підвищувати гіпотензивний ефект інших антигіпертензивних препаратів.

Клінічні дані показали, що подвійна блокада ренін-ангіотензин-(РААС) за допомогою комбінації інгібіторів АПФ, блокаторів рецепторів ангіотензину II або аліскіреном пов'язана з більш високою частотою таких побічних ефектів, як артеріальна гіпотензія, гіперкаліємія та зниження ниркової функції гострої ниркової недостатності порівняно із застосуванням одного РААС-діючого агента.

Протидіабетичні лікарські засоби (пероральні препарати та інсулін). Може виникнути потреба в корекції дози антидіабетичного лікарського засобу.

Метформін. Метформін слід застосовувати з обережністю через ризик виникнення лактоацидозу при одночасному застосуванні з гідрохлортіазидом.

Колестирамінова та холестиполова смоли. Абсорбція гідрохлортіазиду послаблюється в присутності аніонообмінних смол.

Нестероїдні протизапальні препарати. НПЗЗ (а саме: ацетилсаліцилова кислота в протизапальних дозах, інгібітори ЦОГ-2, неселективні НПЗЗ) можуть зменшити діуретичну, натрійуретичну та гіпотензивну дію тіазидних діуретиків та антигіпертензивний ефект антагоністів рецепторів. У деяких пацієнтів з порушенням функції нирок (у пацієнтів з зневодненням або пацієнтів похилого віку з порушенням функції нирок) одночасного застосування антагоністів рецепторів ангіотензину II та агентів, які пригнічують ЦОГ, може призвести до погіршення ниркової функції, включаючи можливу гостру ниркову недостатність, яка зазвичай є оборотною. Тому комбінацію слід застосовувати з обережністю, особливо пацієнтам похилого віку. Після початку терапії комбінацією лікарських засобів та періодично надалі пацієнтам необхідно забезпечити адекватну гідратацію та проводити ретельний контроль функції нирок.

Під час одного з досліджень одночасне застосування тельмізартану та раміприлу призвело до збільшення в 2,5 рази площі під кривою «концентрація-час» (AUC0-24) та максимальної концентрації в плазмі крові (Cmax) раміприлу та раміприлату. Клінічна значимість цього спостереження залишається невідомою.

Вазопресорні аміни (наприклад, норадреналін). Дія вазопресорних амінів може бути зменшена.

Недеполяризуючі міорелаксанти скелетних м'язів (наприклад тубокурарин). Дія недеполяризуючих міорелаксантів скелетних м'язів може бути посилена гідрохлортіазидом.

Лікарські засоби, що застосовуються для лікування подагри (наприклад, пробенецид, сульфінпіразон та алопуринол). Може виникнути необхідність корекції дози препаратів, що сприяють виведенню сечової кислоти, оскільки гідрохлортіазид може підвищити рівень сечової кислоти в сироватці крові. Може знадобитися збільшення дози пробенециду або сульфінпіразону. Одночасне застосування тіазиду може збільшити частоту виникнення реакцій гіперчутливості до алопуринолу.

Солі кальцію. Тіазидні діуретики можуть підвищити рівень кальцію у сироватці крові внаслідок зниження екскреції. У разі необхідності призначення добавок кальцію слід проводити моніторинг рівня кальцію у сироватці крові та відповідно коригувати дозу.

Бета-блокатори та діазоксид. Гіперглікемічна дія бета-блокаторів та діазоксиду може бути посилена тіазидами.

Антихолінергічні лікарські засоби (наприклад атропін, біперидену)можуть збільшити біодоступність тіазидних діуретиків шляхом підвищення гастроінтестинальної моторики та ступеня спорожнення шлунка.

Амантадін. Тіазиди можуть збільшити ризик побічних ефектів амантадину.

Цитотоксичні лікарські засоби (наприклад, циклофосфамід, метотрексат). Тіазиди можуть зменшити ниркову екскрецію цитотоксичних препаратів та посилювати їх мієлосупресивний ефект.

З огляду на фармакологічні властивості очікується, що баклофен та аміфостин можуть посилювати гіпотензивну дію всіх антигіпертензивних лікарських засобів, включаючи телмісартану. Крім того, ортостатична гіпотензія може посилюватись при вживанні алкоголю, барбітуратів, наркотичних засобів або антидепресантів.

Саліцилати. При застосуванні високих доз саліцилатів гідрохлортіазид може посилювати їх токсичну дію на центральну нервову систему.

Метілдопа. Повідомлялося про окремі випадки виникнення гемолітичної анемії при одночасному застосуванні гідрохлортіазиду та метилдопи.

Циклоспорин. При одночасному застосуванні циклоспорину може посилюватися гіперурикемія та зростати ризик ускладнень на кшталт подагри.

Вплив лікарських засобів на результати лабораторних аналізів. Через вплив на обмін кальцію тіазиди можуть впливати на результати оцінки функції паращитовидних залоз.

Карбамазепін. З огляду на ризик симптоматичної гіпонатріємії потрібен клінічний та біологічний моніторинг.

Йодовмісні контрастні засоби. У разі індукованої діуретиками дегідратації підвищується ризик розвитку гострої ниркової недостатності, переважно при застосуванні високих доз йодовмісних контрастних засобів. Пацієнти потребують регідратації до введення йодовмісних препаратів.

Амфотерицин В (для парентерального введення), кортикостероїди, АКТГ та стимулюючі проносні засоби. Гідрохлортіазид посилює порушення електролітного балансу, переважно гіпокаліємії.

Діючі речовини: телмісартан, гідрохлортіазид;

1 таблетка містить 80 мг тельмізартану та 25 мг гідрохлортіазиду;

допоміжні речовини: меглюмін, натрію гідроксид, повідон, лактоза, сорбіт (Е 420), маніт (E 421), маніт DC (E 421), гідроксипропілметилцелюлоза, кремнію діоксид колоїдний, натрію стеарилфумарат, заліза оксид червоний (Е 172) - для таблеток Телміста Н 40, Телміста Н 80, заліза оксид жовтий НD 80.

При керуванні автомобілем та роботі з механізмами необхідно враховувати, що при антигіпертензивній терапії препаратом Телміста Н, Телміста НD може виникати запаморочення або сонливість.

Вагітність.

Лікарський засіб протипоказаний застосовувати вагітним або жінкам, які планують вагітність. Якщо під час лікування цим засобом підтверджується вагітність, його застосування необхідно негайно припинити та замінити іншим лікарським засобом, дозволеним для застосування вагітним.

Немає даних щодо застосування комбінації тельмізартану/гідрохлортіазиду вагітним.

Епідеміологічні докази ризику тератогенності після застосування інгібіторів при першому триместрі вагітності остаточні; однак невелике збільшення ризику не можна виключати.

Лікування антагоністами рецепторів ангіотензину II під час II та III триместру вагітності викликає фетотоксичність у людей (ослаблення нирок, олігогідрамніон, затримка окостеніння черепа) та неонатальну токсичність (ниркова недостатність, артеріальна гіпотензія, гіперкаліємія). У разі застосування антагоністів рецепторів ангіотензину II з ІІ триместру вагітності рекомендується проводити ультразвукову перевірку функції нирок та стану черепа плода. За немовлятами, матері яких приймали антагоністи рецепторів ангіотензину II, слід встановити ретельне спостереження щодо наявності артеріальної гіпотензії. Обмежений досвід застосування гідрохлортіазиду при вагітності, особливо протягом першого триместру.

Гідрохлортіазид проникає крізь плацентарний бар'єр. Враховуючи фармакологічний механізм дії гідрохлортіазиду, застосування препарату під час ІІ та ІІІ триместрів може порушити перфузію плід-плацента та призвести до таких внутрішньоутробних та неонатальних ефектів, як жовтяниця, порушення електролітного балансу у плода та тромбоцитопенія.

Гідрохлортіазид не слід застосовувати при набряках, артеріальній гіпертензії, зумовлених вагітністю, або при пізньому токсикозі через ризик зменшення об'єму плазми та плацентарної гіпоперфузії без позитивного ефекту протягом захворювання.

Гідрохлортіазид не слід застосовувати при значній артеріальній гіпертензії вагітним, за винятком поодиноких випадків, коли неможливо застосувати інше лікування.

Годування груддю.

Оскільки відсутня інформація щодо застосування препарату Телміста Н, Телміста НD під час годування груддю, протипоказано приймати препарат у період годування груддю слід віддати перевагу альтернативній терапії із застосуванням препаратів із більш вивченим профілем безпеки, особливо при годівлі новонароджених або недоношених дітей.

Гідрохлортіазид у незначних кількостях виділяється із грудним молоком. Тіазиди у високих дозах, спричиняючи інтенсивний діурез, можуть пригнічувати утворення грудного молока.

Фертильність

Доклінічні дослідження не виявили впливу тельмізартану та гідрохлортіазиду на фертильність чоловіків та жінок.

Не встановлена безпека та ефективність застосування препарату Телміста Н, Телміста НD дітям (віком до 18 років).

Препарат Телмісту НD 80 (80 мг тельмізартану / 25 мг гідрохлортіазиду) показаний для застосування дорослим пацієнтам, якщо прийом препарату Телмісту Н 80 (80 мг тельмізартану / 12,5 мг гідрохлортіазиду) не забезпечує належного контролю артеріального тиску або дорослим пацієнтам тиск яких був раніше стабілізованим при застосуванні тельмізартану та гідрохлортіазиду окремо.

• Гіперчутливість до діючої речовини або будь-якого з компонентів препарату.
• Гіперчутливість до інших похідних сульфонаміду (гідрохлортіазид - речовина, похідна сульфонамідів).
• Вагітність та планування вагітності.
• Холестатичні та біліарні обструктивні порушення.
• Тяжкі порушення функції печінки.
• Тяжкі порушення функції нирок (кліренс креатиніну <30 мл/хв).
• Рефрактерна гіпокаліємія, гіперкальціємія.
• Годування грудьми.
• Симптоматична гіперурикемія (подагра).
• Дитячий вік (до 18 років).
• Одночасне застосування тельмізартану/гідрохлортіазиду з аліскіреном протипоказане хворим на цукровий діабет або ниркову недостатність (СКФ <60 мл/хв/1,73 м2).

Інформація про передозування тельмізартаном у людей обмежена. Ступінь видалення гідрохлортіазиду шляхом гемодіалізу невідомий.

Симптоми. Найбільш ймовірними очікуваними проявами передозування тельмізартану є артеріальна гіпотензія та тахікардія, також спостерігалися брадикардія, запаморочення, блювання, підвищення креатиніну сироватки крові та гостра ниркова недостатність. Передозування гідрохлортіазидом пов'язане зі зниженням електролітів (гіпокаліємія, гіпохлоремія) та зневодненням внаслідок надмірного діурезу. Найбільш поширеними ознаками та симптомами передозування є нудота та сонливість. Гіпокаліємія може призвести до спазму м'язів та/або загострення серцевої аритмії, пов'язані з одночасним застосуванням препаратів наперстянки або певних антиаритмічних препаратів.

Лікування. Тельмізартан не видаляється за допомогою гемодіалізу. Слід ретельний моніторинг стану пацієнтів. Лікування при виникненні симптомів передозування має бути симптоматичним та підтримуючим. Терапія залежить від часу прийому таблетки та тяжкості симптомів. Підтримуючі заходи включають індукцію блювоти та/або промивання шлунка. При лікуванні передозування може бути корисним застосування активованого вугілля. Слід проводити моніторинг рівня електролітів та креатиніну. При виникненні артеріальної гіпотензії пацієнта слід покласти на спину та надати допомогу із застосуванням сольових та об'ємних розчинів.

Зберігати при температурі від 5 °C до 25 °C в оригінальній упаковці для захисту від дії світла.

Зберігати в недоступному для дітей місці.

Телміста HD 80 - препарат при артеріальній гіпертензії.