Сумамед форте, порошок для оральної суспензії, застосовують 1 раз на добу принаймні за 1 годину до або через 2 години після їжі.
У разі пропуску прийому 1 дози препарату пропущену дозу слід прийняти якомога раніше, а наступні - з інтервалом 24 години.
Вимірювання дози
Упаковка має шприц та двосторонню ложечку для дозування або односторонню мірну ложечку для дозування:
- одностороння ложечка: має мітку 2,5 мл та 3,75 мл, заповнена доверху ложечка містить 5 мл;
- двостороння ложечка: заповнена догори велика ложечка містить 5 мл, менше - 2,5 мл;
- шприц містить 5 мл.
Застосовуйте ложечку або шприц за порадою лікаря.
Діти
При інфекціях ЛОР-органів та дихальних шляхів, шкіри та м'яких тканин (крім хронічної мігруючої еритеми) добова доза азитроміцину становить 10 мг/кг маси тіла, відповідає 0,25 мл/кг маси тіла готової суспензії. Тривалість лікування становить три дні.
Залежно від маси тіла дитини рекомендується наступна схема дозування суспензії Сумамед форте:
Маса тіла (кг) |
Добова доза суспензії (мл)
|
Кратність прийому
|
Зміст азитроміцину в дозі суспензії
|
15-24 |
5 |
1 раз/добу |
200 мг |
25-34 |
7,5 |
300 мг |
35-44 |
10 |
400 мг |
≥45 |
12,5 |
500 мг |
Приготування та використання суспензії
У флакон, що містить порошок, необхідно додати дистильовану або кип'ячену та охолоджену воду.
Кришок флакона натиснути вниз і повернути проти годинникової стрілки.
З чистого посуду за допомогою шприца для дозування відміряти відповідну кількість води (9,5 або 16,5 або 20,0 мл) та додати у флакон із порошком.
Флакон з порошком для оральної суспензії 200 мг/5 мл по 15 мл: до вмісту флакона додати 9,5 мл води. Вміст флакона ретельно збовтати до отримання однорідної суспензії. Об'єм отриманої суспензії становить близько 20 мл*.
Особливості застосування
Як і у випадку з еритроміцином та іншими макролідними антибіотиками, повідомлялося про рідкісні серйозні алергічні реакції, включаючи ангіоневротичний набряк та анафілаксії (у рідкісних випадках - з летальним наслідком), дерматологічні реакції, у тому числі гостра генералізована екзантематозний пустульоз . Деякі з цих реакцій, викликаних азитроміцином, викликали рецидивні симптоми і вимагали тривалого спостереження та лікування.
Оскільки печінка є основним шляхом виведення азитроміцину, слід обережно призначати азитроміцин пацієнтам із серйозними захворюваннями печінки. Повідомлялося про випадки фульмінантного гепатиту, що викликає небезпечне для життя порушення функцій печінки у пацієнтів, при прийомі азитроміцину. Можливо, деякі пацієнти в анамнезі мали захворювання печінки або застосовували інші гепатотоксичні лікарські засоби.
Необхідно проводити аналізи/проби функції печінки у разі розвитку симптомів дисфункції печінки, наприклад астенії, швидко розвивається та супроводжується жовтяницею, темною сечею, схильністю до кровотеч або печінковою енцефалопатією.
У разі виявлення порушення функції печінки застосування азитроміцину слід припинити.
У пацієнтів, які приймають похідні ріжків, одночасне застосування макролідних антибіотиків сприяє швидкому розвитку ерготизму. Відсутні дані про можливість взаємодії між ріжками та азитроміцином. Однак через теоретичну можливість ерготизму азитроміцин не слід призначати одночасно з похідними ріжків.
Як і у випадку інших антибіотиків, рекомендується проводити спостереження за ознаками суперінфекції, викликаної нечутливими організмами, включаючи гриби.
При прийомі майже всіх антибактеріальних препаратів, включаючи азитроміцин, повідомлялося про Clostridium difficile-асоційовану діарею (CDAD), серйозність якої варіювалася від слабко вираженої діареї до коліту з летальним результатом. Лікування антибактеріальними препаратами змінює нормальну флору у товстій кишці, що призводить до надмірного зростання C. difficile.
C. difficile виробляє токсини А та В, які сприяють розвитку CDAD. Штами C. difficile, що гіперпродукують токсини, є причиною підвищеного рівня захворюваності та летальності, оскільки ці інфекції можуть бути резистентними до антимікробної терапії та вимагати проведення колектомії. Необхідно мати на увазі можливість розвитку CDAD у всіх пацієнтів з діареєю, викликаної застосуванням антибіотиків. Потрібно ретельно вести історію хвороби, оскільки CDAD може мати місце протягом 2 місяців після прийому антибактеріальних препаратів.
У пацієнтів із серйозною дисфункцією нирок (швидкість клубочкової фільтрації <10 мл/хв) спостерігалося 33% збільшення системної експозиції азитроміцину.
Подовження серцевої реполяризації та інтервалу QT, що підвищує ризик розвитку серцевої аритмії та тріпотіння-мерехтіння шлуночків (torsade de pointes), спостерігалося при лікуванні іншими макролідними антибіотиками, у тому числі азитроміцином. Оскільки стани, що супроводжуються підвищеним ризиком виникнення шлуночкових аритмій (включаючи torsade de pointes), можуть призвести до зупинки серця, азитроміцин слід призначати з обережністю пацієнтам із існуючими проаритмічними станами (особливо жінкам та пацієнтам похилого віку), у тому числі пацієнтам:
- з вродженою або зареєстрованою пролонгацією інтервалу QT;
- які зараз проходять лікування із застосуванням інших активних речовин, які подовжують інтервал QT, наприклад антиаритмічні препарати класів IA (хінідин та прокаїнамід) та III (дофетиліду, аміодарон та соталол), цизаприд та терфенадин, нейролептичні засоби, такі як пімозид; антидепресанти, такі як циталопрам, а також фторхінолони, такі як моксифлоксацин та левофлоксацин;
- з порушенням електролітного обміну, особливо у випадку гіпокаліємії та гіпомагніємії;
- з клінічно релевантною брадикардією, аритмією або тяжкою серцевою недостатністю.
Повідомлялося про загострення симптомів міастенії гравіс або про новий розвиток міастенічного синдрому у пацієнтів, які отримують терапію азитроміцином.
Стрептококові інфекції. Азитроміцин загалом ефективний у лікуванні стрептококової інфекції в ротоглотці, щодо профілактики ревматичної атаки немає жодних даних, які демонструють ефективність азитроміцину.
Безпека та ефективність для профілактики або лікування Mycobacterium Avium Complex у дітей не встановлені.
До складу препарату входить аспартам - похідна речовина фенілаланіну, який становить небезпеку для хворих на фенілкетонурію.