Строфантин-Г розчин для ін'єкцій по 1 мл в ампулах, 0,25 мг/мл, 10 шт.

По 1 мл у ампулах, по 10 ампул у пачці з картону.

Розчин для ін'єкцій.

Основні фізико-хімічні властивості: безбарвна прозора рідина.

Строфантин є серцевим глікозидом, виділеним з strophanthus gratus. Це один із головних «полярних» серцевих глікозидів. Лікарський засіб має кардіотонічну дію, підвищує силу та швидкість скорочень міокарда (позитивний інотропний ефект), знижує частоту серцевих скорочень (негативний хронотропний ефект), зменшує атріовентрикулярну провідність (негативний дромотропний ефект). При серцевій недостатності збільшує ударний і хвилинний об'єм серця, покращує спорожнення шлуночків, призводить до поліпшення кровообігу.

Механізм дії строфантину G полягає в частковому пригніченні натрій/калій-АТФ-ази в мембранах клітин міокарда, внаслідок чого зменшується повернення калію кардіоцити, а також вихід із них натрію. Стимулює виникнення ваготропного ефекту (брадикардії) за рахунок затримки проведення імпульсів через систему серця, що проводить. Зміни показників ЕКГ при застосуванні Строфантину-Дарниця мають вигляд подовження інтервалу QT, зниження інтервалу ST нижче ізолінії, збільшення інтервалу РР, збільшення інтервалу PQ, Т-зубець згладжується та може інвертувати.

Після внутрішньовенного введення приблизно 40% введеної кількості лікарського засобу зв'язується з білками плазми. Час досягнення максимальної концентрації (Тmax) у плазмі знаходиться в інтервалі 0,5−2 години. Біотрансформація майже не проходить. На 70−90% виводиться нирками у незміненому вигляді, решта – із жовчю через кишечник. Період напіввиведення (Т1/2) в середньому становить 23 години, дія лікарського засобу триває 2-3 доби. У хворих із хронічною нирковою недостатністю період напіввиведення лікарського засобу збільшується.

Кардіотонічні засоби. Серцеві глікозиди. Код АТХ C01A C01.

Симпатоміметики, метилксантини, резерпін, трициклічні антидепресанти, блокатори фосфодіестерази (наприклад, теофілін) – при одночасному застосуванні зі Строфантином підвищується ризик розвитку порушень ритму серця.

Метилдопа, клонідин, спіронолактон, верапаміл, хінідин, аміодарон, каптоприл, антагоністи кальцію, еритроміцин, тетрацикліни – при одночасному застосуванні підвищується концентрація Строфантину в плазмі крові.

Діуретики (переважно тіазидні та інгібітори карбоангідрази), глюкокортикоїди, катехоламіни, інсулін, препарати кальцію – при одночасному застосуванні зі Строфантином підвищують ризик розвитку глікозидної інтоксикації.

Глюкокортикоїди та діуретики – при одночасному застосуванні зі Строфантином підвищується ризик розвитку гіпокаліємії та гіпомагніємії.

Блокатори ангіотензинперетворюючого ферменту (АПФ), блокатори ангіотензинових рецепторів – при одночасному застосуванні зі Строфантином знижується ризик розвитку гіпокаліємії та гіпомагніємії.

Бета-адреноблокатори та антиаритмічні лікарські засоби Ia класу, верапаміл, магнію сульфат – при одночасному застосуванні зі Строфантином більш виражено знижується атріовентрикулярна провідність.

діюча речовина: g-strophanthin;

1 мл розчину містить строфантину Г - 0,25 мг;

допоміжні речовини: лимонна кислота, моногідрат, натрію гідроксид, вода для ін'єкцій.

На період лікування необхідно утриматися від керування автотранспортом та роботи з іншими механізмами.

Лікарський засіб протипоказаний у період вагітності або годування грудьми.

Досвіду застосування препарату у дітей немає, тому його не можна призначати цій віковій категорії пацієнтів.

Гостра серцева недостатність, хронічна серцева недостатність IIb−III стадії (III−IV стадії за класифікацією Нью-Йоркської кардіологічної асоціації (NYHA)), суправентрикулярна тахікардія, миготлива аритмія.

Підвищена чутливість до компонентів лікарського засобу. Глікозидна інтоксикація, констриктивний перикардит, гострий інфаркт міокарда, шлуночкова тахікардія, виражена брадикардія; синдром каротидного синусу, аневризму грудного відділу аорти, синдром Вольфа − Паркінсон − Уайта.

Препарат застосовувати дорослим внутрішньовенно у дозі 1–2 мл, розчиненій у 10–20 мл 0,9 % розчину натрію хлориду. Вводити повільно протягом 5–6 хвилин. Призначати введення 1 або 2 рази на добу. Якщо є можливість, краще вводити препарат внутрішньовенно краплинно, для цього 1 мл препарату розчинити у 100 мл 5 % розчину глюкози або 0,9 % розчину натрію хлориду. Краплинне введення зменшує імовірність токсичних проявів. Через 1 годину після внутрішньовенного введення необхідно здійснювати ЕКГ-контроль. При виникненні частої, групової або політопної шлуночкової екстрасистолії введення препарату необхідно припинити, а наступну дозу зменшити у 2 рази. Хворим з функціональною недостатністю нирок та хворим літнього віку препарат рекомендується вводити у знижених дозах, починаючи з 0,125 мг, а надалі не перевищувати 0,25 мг на добу (за винятком ургентних станів).

При необхідності разову дозу можна збільшити, для чого з інтервалом 0,5–2 години вводити додатково 0,1–0,15 мг (0,2–0,3 мл), при цьому максимальна разова доза не має перевищувати 0,25 мг, а добова – 1 мг (4 мл).

Особливості застосування

Препарат має малу терапевтичну широту, через що необхідно ретельно підбирати індивідуальну дозу.

Під час внутрішньовенного введення препарату та протягом 1 години після цього необхідно проводити ЕКГ-контроль. При виникненні частої групової або політопної шлуночкової екстрасистолії введення необхідно припинити, а наступну дозу необхідно зменшити у 2 рази.

При нирковій недостатності для запобігання глікозидній інтоксикації дозу препарату необхідно дещо зменшити. При гіпокаліємії, гіпомагніємії, гіперкальціємії підвищується імовірність відносного передозування препарату.

При вираженій дилатації порожнин серця, легеневому серці, алкалозі для хворих літнього віку необхідно здійснювати корекцію дози препарату, щоб запобігти передозуванню.

При порушенні атріовентрикулярної провідності I ступеня введення препарату повинно обов’язково супроводжуватися ЕКГ-контролем.

Якщо хворому раніше призначали інші препарати серцевих глікозидів, перед застосуванням строфантину необхідно зробити перерву, оскільки його дія може приєднатися до ефекту глікозидів наперстянки, що накопичились в організмі. Тривалість перерви – 5 днів, але якщо застосовували препарати з сильним кумулятивним ефектом (дигітоксин), перерва має бути збільшена до 10–14 днів.

Хворим з порушенням функцій нирок, а також хворим літнього та старечого віку препарат рекомендується вводити у дещо знижених дозах, починаючи з 0,125–0,15–0,2 мг, а надалі не перевищувати дозу 0,25 мг на добу (за винятком ургентних станів).

З особливою обережністю застосовувати препарат хворим на тиреотоксикоз та передсердну екстрасистолію.

При швидкому внутрішньовенному введенні можливий розвиток брадіаритмії, шлуночкової тахікардії, атріовентрикулярної блокади, зупинки серця. Для профілактики цього ефекту добову дозу слід розподіляти на 2–3 введення або одну з доз вводити внутрішньом’язово.

Цей лікарський засіб містить менше 1 ммоль (23 мг)/дозу натрію, тобто практично вільний від натрію.

Розвиток побічних реакцій пов’язаний переважно з передозуванням препарату, занадто швидким внутрішньовенним введенням або підвищеною індивідуальною чутливістю пацієнта до серцевих глікозидів. Проявляється такими клінічними симптомами:

з боку центральної нервової системи та периферичної нервової системи: головний біль, запаморочення, сплутаність свідомості, підвищена втомлюваність, сонливість, порушення сну, психічні розлади (депресія, галюцинації, деліріозний психоз);

з боку органів зору: порушення зору;

з боку травного тракту: зниження апетиту, нудота, блювання, діарея, у тяжких випадках –брижовий інфаркт;

з боку ендокринної системи: гінекомастія у чоловіків (у поодиноких випадках);

з боку системи крові: тромбоцитопенічна пурпура, петехії, носові кровотечі;

з боку серцево-судинної системи: порушення ритму серця (брадіаритмія, шлуночкова тахікардія) та провідності (атріовентрикулярна блокада);

з боку імунної системи: анафілактичні реакції, кропив’янка;

інші: алергічні реакції, зміни в місці введення.

Клінічна картина передозування препаратом (глікозидної інтоксикації) може виявлятися різноманітними клінічними симптомами:

з боку серцево-судинної системи: атріовентрикулярна блокада та серцеві аритмії, у тому числі брадикардія, шлуночкова пароксизмальна тахікардія, шлуночкова екстрасистолія, бігемінія, політопна шлуночкова тахікардія, синоатріальна блокада, фібриляція шлуночків, у тяжких випадках можливий розвиток мерехтіння шлуночків та зупинка серця;

з боку травного тракту: анорексія, нудота, блювання, діарея, некроз стінок кишечнику;

з боку центральної нервової системи та органів чуття: головний біль, запаморочення, парестезії, неврит, радикуліт, забарвлення навколишніх предметів у зелений та жовтий колір, мерехтіння «мушок» перед очима, зниження гостроти зору, скотоми, макро- та мікропсія; дуже рідко можливі сплутаність свідомості, синкопальні стани, маніакально-депресивний синдром.

Лікування: припинення застосування препарату, призначення препаратів калію та магнію, парентеральне введення унітіолу. Подальше лікування – симптоматичне, при ектопічних аритміях призначати антиаритмічні лікарські засоби (лідокаїн, дифенін, аміодарон).

Зберігати при температурі не вище 25 °С. в оригінальній упаковці.

Зберігати в недоступному для дітей місці.

Строфантин-Г - кардіотонічний засіб